Постанова

Іменем України

04 березня 2020 року

м. Київ

справа № 686/23731/15-ц

провадження № 61-12026 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі: Державна казначейська служба України, прокуратура Хмельницької області;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 березня 2019 року у складі судді Стефанишина С. Л. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 28 травня 2019 року у складі колегії суддів: Янчук Т. О., Купельського А. В., Ярмолюка О. І., та касаційну скаргу заступника прокурора Хмельницької області на постанову Хмельницького апеляційного суду від 28 травня 2019 року

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовомдо ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України (далі - ДКС України), прокуратури Хмельницької області про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Позовна заява мотивована тим, що 20 травня 2004 року його було затримано як підозрюваного у вчиненні злочинів, передбачених статтями 115, 187, 263 КК України, та в подальшому взято під варту з утриманням у Хмельницькому слідчому ізоляторі.

05 травня 2005 року у зв`язку з постановленням виправдувального вироку Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області ОСОБА_1 було звільнено з-під варти.

Після скасування виправдувального вироку та направлення справи на додаткове розслідування, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 затримано за підозрою у вчиненні злочинів, передбачених статтями 115, 187, 263 КК України. З 18 грудня 2006 року стосовно нього обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою з подальшим відбуванням покарання у вигляді позбавлення волі, яке він відбував до 03 червня 2013 року.

Посилався на те, що кримінальна справа стосовно нього у період із 20 травня 2004 року по 03 червня 2013 року розслідувалася органом досудового слідства, неодноразово розглядалася судами різних інстанцій та поверталася прокурору для організації додаткового розслідування за правилами КПК України 1960 року. У подальшому 31 серпня 2007 року його було засуджено вироком апеляційного суду Тернопільської області за обвинуваченням у вчиненні злочинів, яких він не вчиняв. Ухвалою Верховного Суду України від 20 березня 2008 року вирок суду залишено без змін.

Після розгляду Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) заяви позивача (справа «Нечипорук і Йонкало проти України») та постановлення 21 квітня 2011 року рішення у його справі, постановою Верховного Суду України від 06 лютого 2012 року судові рішення у кримінальній справі скасовані, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Так, вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 червня 2013 року ОСОБА_1 виправдано за пред`явленим обвинуваченням та звільнено з-під варти в залі суду, і цей вирок судами вищих інстанцій залишений без змін.

Зазначав, що через протиправні дії працівників органу досудового слідства, прокуратури та суду він безпідставно утримувався під вартою та в місцях позбавлення волі протягом 7 років, 6 місяців та 5 днів, а незаконно перебував під слідством та судом із 20 травня 2004 року по 03 червня 2013 року, тобто 8 років, 6 місяців, 12 днів.

Вказував, що незаконними діями органу досудового слідства, прокуратури Хмельницької області, яка здійснювала нагляд за слідством, та судом йому заподіяно значних майнових і моральних збитків. Зокрема, він втратив заробіток та інші грошові доходи за період перебування під вартою та у місцях тимчасового тримання на суму 124 250 грн; його родина понесла витрати на придбання продуктів харчування, предметів повсякденного вжитку та медикаментів за час його перебування під вартою на суму 75 608 грн 01 коп.; він поніс витрати на оплату правової допомоги у сумі 3 тис. грн та на оплату навчання у сумі 1 800 грн.

Крім того, посилався на завдання йому моральної шкоди, яка була спричинена незаконним переслідуванням з боку правоохоронних органів, безпідставним обвинуваченням, засудженням та незаконним утриманням під вартою і перебуванням у місцях позбавлення волі, а також протизаконним та нелюдським поводженням з ним з боку працівників міліції та слідчого ізолятора, яку він оцінює у сумі 485 261 300 грн, розмір якої визначений висновком спеціаліста-психолога від 15 липня 2015 року. Зазначена сума, на думку позивача, є обґрунтованою, оскільки він був позбавлений права працювати, навчатися та жити повноцінним життям, спілкуватися з рідними та близькими, займатися вихованням своєї дочки. Також за вказаний період погіршилося його здоров`я. Крім того, просив врахувати нелюдське відношення до нього з боку працівників правоохоронних органів та слідчого ізолятора, які застосовували до нього фізичне насильство, тортури та психічний тиск із метою здобуття від нього зізнання у вчиненні злочину, якого він не вчиняв.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд стягнути з рахунку Державного бюджету України, розміщеного в ДКС України, 376 265 грн 50 коп. на відшкодування втрати заробітку та інших грошових доходів за період перебування під вартою протягом 7 років, 6 місяців та 5 днів, 75 608 грн 01 коп. витрат на придбання продуктів харчування, предметів повсякденного вжитку та медикаментів, 3 тис. грн. на оплату правової допомоги та 485 261 300 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, а саме незаконним засудженням.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 12 вересня 2016 року, провадження у справі в частині позовних вимог про відшкодування майнової шкоди закрито.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 липня 2016 року, з урахуванням ухвали суду про виправлення описки від 15 липня 2016 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 150 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 12 вересня 2016 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 липня 2016 року змінено в частині розміру відшкодування моральної шкоди, збільшивши його до 165 300 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 20 вересня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 12 вересня 2016 року скасовано, справу передано до суду першої інстанції для продовження розгляду. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 липня 2016 року та рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 12 вересня 2016 року скасовано, справу передано до суду першої інстанції на новий розгляд.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 березня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 451 873 грн 51 коп. на відшкодування майнової шкоди, 475 722 грн на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у позивача виникло право на відшкодування майнової та моральної шкоди на підставі статті 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Визначаючи розмір заробітку та інших грошових доходів на загальну суму 451 873 грн 51 коп., суд виходив з добутку розміру мінімальної заробітної плати на момент звернення до суду та загального строку ув`язнення (90 місяців та 5 днів). Розмір моральної шкоди суд визначив розмір з урахуванням вимог розумності і справедливості, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили, тобто з 20 травня 2004 року по 29 листопада 2013 року (114 повних місяців). Також суд стягнув з відповідача 3 тис. грн, сплачених позивачем за послуги захисника в кримінальному процесі, - як витрати на правову допомогу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 28 травня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , прокуратури Хмельницької області та Державної казначейської служби України задоволено частково. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 березня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 1 млн 200 тис. грн на відшкодування моральної шкоди та 3 тис грн на відшкодування витрат на правову допомогу.Вирішено питання розподілу судових витрат. У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що унаслідок незаконного кримінального переслідування позивач зазнав душевних страждань, оскільки був вимушений витрачати додаткові зусилля на подолання штучно створених перешкод шляхом судового захисту його прав, а тому наявні підстави для відшкодування моральної шкоди з Державного бюджету України. При цьому апеляційний суд зазначив для відшкодування заробітку, позивач мав би такий заробіток попередньо втратити, тобто мати його на час незаконного засудження. Жодних доказів, які свідчили б про отримання позивачем тих чи інших сум заробітку на час незаконного засудження, матеріали справи не містять.

Твердження представника позивача про те, що заявлені ним суми відшкодування втраченого заробітку слід розцінювати як упущену вигоду, також нічим не обґрунтовані, оскільки воно ґрунтується лише на тому припущенні, що позивач, не будучи притягненим до кримінальної відповідальності, ймовірно працевлаштувався б. Проте в силу частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Що стосується стягнення понесених, його рідними та близькими витрат на купівлю продуктів та предметів першої необхідності, то відшкодування таких витрат Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.

Що ж стосується стягнення на користь позивача понесених ним витрат на оплату послуг адвоката на суму 3 тис. грн, то в цій частині вирішення спору апеляційний суд загалом погоджується з висновками суду першої інстанції та відхиляє доводи відповідачів.

Суд зазначив, що законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди. Необхідний і достатній у даній справі розмір відшкодування моральної шкоди, на думку апеляційного суду, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості, слід визначити в сумі 1 200 000 грн. Апеляційний суд враховував характер і обсяг душевних і психічних страждань позивача, тривалу неможливість самореалізації в сферах сімейних та дружніх стосунків, навчання, яких зазнав позивач, утрудненість відновлення немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, неможливість повного відновлення попереднього, раніше усталеного способу життя позивача. При цьому суд послався на відповідну правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У липні 2019 року представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - подав касаційну скаргу на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 березня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 28 травня 2019 року, в якійпросили скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити його позов у повному обсязі.

У липні 2019 року заступник прокурора Хмельницької області подала касаційну скаргу на постанову Хмельницького апеляційного суду від 28 травня 2019 року, в якій просив оскаржуване судове рішення апеляційного суду в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в цій частині в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 липня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі за касаційною скаргою прокурора прокуратури Тернопільської області і витребувано цивільну справу № 686/23731/15-ц із Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 липня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі за касаційною скаргою Державної казначейської служби України.

У серпні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - мотивована тим, що судами необґрунтовано було відхилено висновок спеціаліста-психолога від 15 липня 2015 року, як підставу для визначення розміру відшкодування моральної шкоди. Зазначав, що за відсутності будь-яких інших доказів на обґрунтування розміру завданої моральної шкоди, основним доказом у справі є наданий позивачем висновок спеціаліста-психолога.

Вважав обґрунтованим висновок суду першої інстанції про задоволенню його позовних вимог про відшкодування втраченого заробітку (доходу) та стягнення витрат на придбання продуктів харчування, предметів повсякденного вжитку та медикаментів. Вказував, що позивач є особою, вік якої, на момент незаконного кримінального переслідування, давав останньому можливість працювати, та отримувати дохід для утримання своєї сім`ї, тому незаконне позбавлення волі в період перебування під ватрою та під час відбування покарання через незаконне кримінальне переслідування призвело до втрати можливості отримувати заробітну плату, хоча би на рівні мінімальної заробітної плати. Крім того, родина позивача понесла витрати на придбання продуктів харчування, предметів повсякденного вжитку та медикаментів за час перебування під вартою, оскільки умови утримання позивача були вкрай незадовільними.

Касаційна скарга заступника прокурора Хмельницької області мотивована тим, що визначений апеляційним судом розмір моральної шкоди, на його думку, є необґрунтованим, судом апеляційної інстанцій не наведено підстав для відшкодування моральної шкоди саме в сумі 1 200 000 грн. Зокрема, зазначав, що розмір моральної шкоди має розраховуватись, виходячи з одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, коли особа не перебувала під вартою, і двох мінімальних розмірів заробітної плати за час тримання під вартою. При цьому послався на відповідну правову позицію Верховного Суду.

Відзив на касаційні скарги не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

20 травня 2004 року ОСОБА_1 затримано як підозрюваного у вчиненні злочинів, передбачених статтями 115, 187, 263 КК України та взято під варту з утриманням у Хмельницькому слідчому ізоляторі. 23 травня 2004 року ОСОБА_1 звільнено.

З 23 травня 2004 року по 05 травня 2005 року ОСОБА_1 перебував під вартою (а. с. 100-зворот, т. 1).

Вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 травня 2005 року ОСОБА_1 визнано невинуватим за частиною четвертою статті 187, частиною першою статті 263, частиною другою статті 121 КК України та виправдано через недоведеність його участі у вчиненні злочинів; міру запобіжного заходу скасовано - звільнено з-під варти в залі суду.

22 листопада 2006 року ОСОБА_1 затримано у зв`язку зі скасуванням виправдувального вироку Хмельницького міськрайонного суду та поміщено в ізолятор тимчасового тримання до 23 листопада 2006 року (т. 1, а. с. 84, 100-зворот, т. 1).

З 18 грудня 2006 року стосовно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Вироком колегії суддів судової палати з кримінальних справ Апеляційного суду Тернопільської області від 31 серпня 2007 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених пунктами 6, 12 частини другої статті 115, частиною четвертою статті 187, частиною першою статті 263 КК України, та призначено покарання відповідно до частини першої статті 70 КК України за сукупністю злочинів у виді 15 років позбавлення волі з конфіскацією належного йому майна.

Рішенням ЄСПЛ від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», яке набуло статусу остаточного 21 липня 2011 року, одноголосно постановлено, що мало місце порушення статті 3 Конвенції у зв`язку з відсутністю ефективного розслідування тверджень заявника про його катування працівниками міліції; мало місце порушення пункту 1 статті 5 Конвенції у зв`язку з затриманням заявника з 20 до 26 травня 2004 року, у зв`язку з триманням заявника під вартою з 14 жовтня 2004 року до 5 травня 2005 року та з 21 березня до 31 серпня 2007 року, з 18 до 21 грудня 2006 року, з 23 лютого до 21 березня 2007 року; мало місце порушення пункту 2 статті 5 Конвенції щодо заявника; мало місце порушення пункту 3 статті 5 Конвенції щодо права заявника «негайно постати перед суддею», на «розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження»; мало місце порушення пункту 4 статті 5 Конвенції щодо заявника у зв`язку з відсутністю адекватної процедури судового розгляду питання законності тримання під вартою під час судового провадження; мало місце порушення пункту 5 статті 5 Конвенції щодо заявника; мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо права заявника не свідчити проти себе; мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтування рішень національних судів, якими заявника було засуджено (а. с. 166-198, т. 1).

Постановою Верховного Суду України від 06 лютого 2012 року вирок колегії суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Тернопільської області від 31 серпня 2007 року та ухвалу судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 20 березня 2008 року щодо ОСОБА_1 скасовано, справу стосовно нього направлено на новий судовий розгляд до компетентного суду першої інстанції (а. с. 110?117, т. 1).

Вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 червня 2013 року ОСОБА_1 визнано невинуватим за пунктами 6, 12 частини другої статті 115, частиною четвертою статті 187, частиною першою статті 263 КК України та виправдано через недоведеність його участі у вчиненні злочинів (а. с. 118?124, т. 1).

Ухвалою колегії суддів судової палати з кримінальних справ апеляційного суду Хмельницької області від 29 листопада 2013 року вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 червня 2013 року стосовно ОСОБА_1 залишено без змін (а. с. 125?129, т. 1).

Таким чином, установлено, що ОСОБА_1 перебував під вартою із 20 по 23 травня 2004 року, із 23 травня 2004 року по 05 травня 2005 року, із 22 по 23 листопада 2006 року, із 18 грудня 2006 року до 01 червня 2008 року; із 01 червня 2008 року по 03 червня 2013 року відбував покарання у колонії.

Тобто, позивач безпідставно перебував під слідством та судом 8 років 6 місяців і 12 днів, з яких 7 років 6 місяців і 5 днів позивач безпідставно утримувався під вартою.

Крім того, із наявних у справі копій квитанцій до прибуткових касових ордерів за 2005 рік та ордера № 176 від 18 серпня 2006 року (а.с. 130-131, т. 1) вбачається, що позивач поніс витрати на оплату послуг адвоката як його захисника в кримінальній справі № 1-23/2006р. Факт участі зазначеного адвоката у відповідному кримінальному процесі підтверджується текстом процесуальних документів судів у справі № 1-23/2006р. (а.с. 70-75, 78-83, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , заступника прокурора Хмельницької області задоволенню не підлягають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Відповідно до статей 55, 56 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Частиною другою статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

У наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги (стаття 3 вказаного Закону).

Статтею 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Пункт 2 частини другої статті 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Відповідно до частин другої та третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Отже, право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» виникає в особи у випадку повної реабілітації.

Разом з тим згідно з частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Вказані правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Задовольняючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом, суд правильно застосував положення частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та визначив розмір відшкодування моральної шкоди, враховуючи характер і обсяг душевних і психічних страждань позивача, тривалу неможливість самореалізації в сферах сімейних та дружніх стосунків, навчання, яких зазнав позивач, утрудненість відновлення немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, неможливість повного відновлення попереднього, раніше усталеного способу життя позивача.

Такий висновок суду відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18).

Відтак, доводи касаційної скарги заступника прокурора Хмельницької області щодо необґрунтованості розміру моральної шкоди з посиланням на постанову Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 214/6982/13-ц (провадження № 61-97св18) є безпідставними, зводяться до переоцінки доказів та встановлених апеляційним судом обставин справи, що в силу вищенаведеної частини першої статті 400 ЦПК України не належить до повноважень Верховного Суду під час розгляду справи в касаційному порядку. Крім того, фактичні обставини у зазначеній справі є відмінними від справи, яка переглядається.

Стаття 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачає перелік випадків, коли громадянинові відшкодовуються (повертаються), у тому числі, заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій.

Пункт 8 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» визначає, що суми втраченого заробітку обчислюються виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій з заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт.

Належних та допустимих доказів, які свідчили б про отримання позивачем заробітку на час незаконного засудження матеріали справи не містять, а в силу частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відтак, посилання касаційної скарги представника позивача, що ОСОБА_1 є особою, вік якої, на момент незаконного кримінального переслідування, давав останньому можливість працювати і це є підставою для стягнення суми втраченого заробітку, необґрунтовані.

Відшкодування витрат понесених, як стверджує позивач, його рідними та близькими витрат на купівлю продуктів та предметів першої необхідності, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив з того, що унаслідок незаконного кримінального переслідування позивач зазнав душевних страждань, оскільки був вимушений витрачати додаткові зусилля на подолання штучно створених перешкод шляхом судового захисту його прав, а тому наявні підстави для відшкодування моральної шкоди з Державного бюджету України.

Рішенням ЄСПЛ від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», яке набуло статусу остаточного 21 липня 2011 року, одноголосно постановлено, що мало місце порушення статті 3 Конвенції у зв`язку з відсутністю ефективного розслідування тверджень заявника про його катування працівниками міліції; мало місце порушення пункту 1 статті 5 Конвенції у зв`язку з затриманням заявника з 20 до 26 травня 2004 року, у зв`язку з триманням заявника під вартою з 14 жовтня 2004 року до 5 травня 2005 року та з 21 березня до 31 серпня 2007 року, з 18 до 21 грудня 2006 року, з 23 лютого до 21 березня 2007 року; мало місце порушення пункту 2 статті 5 Конвенції щодо заявника; мало місце порушення пункту 3 статті 5 Конвенції щодо права заявника «негайно постати перед суддею», на «розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження»; мало місце порушення пункту 4 статті 5 Конвенції щодо заявника у зв`язку з відсутністю адекватної процедури судового розгляду питання законності тримання під вартою під час судового провадження; мало місце порушення пункту 5 статті 5 Конвенції щодо заявника; мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо права заявника не свідчити проти себе; мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтування рішень національних судів, якими заявника було засуджено.

Європейський суд з прав людини вважав за доцільне присудити ОСОБА_1 як відшкодування моральної шкоди 35 тис. євро.

Пред`являючи позов, ОСОБА_1 посилався на те, що він безпідставно утримувався під вартою та в місцях позбавлення волі протягом 7 років, 6 місяців та 5 днів, а незаконно перебував під слідством та судом із 20 травня 2004 року по 03 червня 2013 року, а саме 8 років, 6 місяців, 12 днів.

Таким чином, доводи заступника прокурора Хмельницької області щодо необґрунтованості розміру моральної шкоди є безпідставними, оскільки визначаючи розмір моральної шкоди, суд апеляційної інстанції керувався тим, що позивач безпідставно утримувався під вартою та в місцях позбавлення волі протягом 7 років, 6 місяців та 5 днів, а незаконно перебував під слідством та судом із 20 травня 2004 року по 03 червня 2013 року, а саме 8 років, 6 місяців, 12 днів. Разом з тим, за рішенням ЄСПЛ від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» розмір моральної шкоди визначено судом з інших підстав, а саме: катування його працівниками міліції в ході розслідування кримінальної справи за його обвинуваченням та неефективне розслідування владою даного факту, свавільне тримання його під вартою в деякі зазначені ним періоди, неповідомлення про причини затримання; тривале недоставлення його до суду задля перевірки правомірності затримання та утримання в місцях несвободи, під час якого його катували; залежність розгляду питання про тримання під вартою від графіку судових засідань з розгляду кримінальної справи за обвинуваченням заявника; відсутність законодавчо визначеної можливості просити в подальшому відшкодування за незаконне затримання, використання національними судами зізнань заявника у вчиненні злочинів, отриманих в ході його катувань працівниками міліції, про що він згодом заявляв під час судового розгляду, порушення права заявника на доступ до адвоката під час перших допитів працівниками міліції.

Відтак, підстави для зменшення розміру відшкодування моральної шкоди, визначеного судом апеляційної інстанції, відсутні.

Інші доводи касаційних скарг висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення апеляційного суду не впливають.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги заступника прокурора Хмельницької області та представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 28 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович