Постанова

Іменем України

08 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 522/1021/16-ц

провадження № 61-7237св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, прокуратура Одеської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 червня 2020 року, ухвалене у складі судді Домусчі Л. В., та постанову Одеського апеляційного суду від 26 березня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Цюри Т. В., Ващенко Л. Г., Колеснікова Г. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (далі - ГУ ДКС України в Одеській області), прокуратури Одеської області про відшкодування майнової шкоди.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 05 червня 2009 року, 17 та 24 липня 2009 року відносно нього порушено кримінальні справи за ознаками злочинів, передбачених частиною другою статті 162, частинами першою та другою статті 365, частиною першою статті 366, частиною першою статті 371, статтею 386 КК України.

Вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01 квітня 2010 року його засуджено до позбавлення волі з випробувальним терміном на два роки згідно зі статтею 75 КК України з позбавленням права займати посади в системі Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України) терміном на два роки та звільнено з-під варти з зали суду.

Вказаний вирок ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 29 червня 2010 року скасовано, а кримінальну справу направлено на новий розгляд.

Постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 31 березня 2014 року кримінальна справа повернута на додаткове розслідування до прокуратури Кілійського району Одеської області.

Постановою слідчого прокуратури Одеської області від 30 серпня 2016 року зазначену кримінальну справу закрито з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 284 КПК України, у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.

Зазначав, що протягом семи років і двох місяців він перебував під слідством та судом, що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, негативно вплинуло на стосунки з оточуючими людьми, вимагало від нього додаткових і тривалих зусиль для організації свого життя, що завдало значної моральної шкоди.

Крім того, у зв`язку з незаконним розслідуванням кримінальної справи він втратив роботу і заробіток у розмірі 284 871,00 грн.

З урахуванням зазначеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на відшкодування моральної шкоди 800 000,00 грн та на відшкодування майнової шкоди 284 871,00 грн шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 124 700,00 грн на відшкодування моральної шкоди та 284 871,00 грн на відшкодування майнової шкоди, шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач незаконно перебував під слідством та судом протягом 7 років і 2 місяців, відносно нього закрито кримінальне провадження за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, у зв`язку з чим у нього виникло право звернення до суду із позовом про відшкодування майнової та моральної шкоди з підстав, передбачених статтею 1176 ЦК України та Законом України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР), розмір якої визначено з урахуванням усіх обставин справи. У зв`язку з незаконним розслідуванням кримінальної справи позивач втратив заробіток, розмір якого обраховано виходячи із середньої заробітної плати позивача і часу його перебування під слідством і судом.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 12 квітня 2017 року апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та заступника прокурора Одеської області відхилені, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2016 року залишено без змін.

Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції обґрунтовано частково задоволено позовні вимоги, повно та об`єктивно встановлено фактичні обставини справи і дано їм належну правову оцінку, досліджено надані сторонами докази.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року касаційні скарги заступника прокурора Одеської області, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області задоволено частково, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 12 квітня 2017 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Прокуратури Одеської області про відшкодування майнової шкоди скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 12 квітня 2017 року залишено без змін (провадження № 14-136цс19).

22 листопада 2019 року позивач змінив позовні вимоги та просив стягнути на його користь компенсацію за завдану моральну шкоду у розмірі 800 000,00 грн та майнову шкоду у розмірі 129 168,00 грн за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів із Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 10 червня 2020 року провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, прокуратури Одеської області в частині вимог про відшкодування моральної шкоди - закрито.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 червня 2020 року позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, прокуратури Одеської області про відшкодування майнової шкоди задоволено.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 відшкодування майнової шкоди із урахування індексації за період із липня 2009 року по грудень 2015 року у розмірі 154 344,97 грн, із яких майнова шкода - 129 168,00 грн, індекс інфляції - 25 176,97 грн.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди та стягуючи з Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 відшкодування майнової шкоди із урахування індексації у розмірі 154 344,97 грн, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача щодо відшкодування майнової шкоди є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Постановою Одеського апеляційного суду від 26 березня 2021 року апеляційну скаргу ГУ ДКСУ в Одеській області задоволено частково, апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Одеської області задоволено частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 червня 2020 року змінено, виключено із рішення суму відшкодування індексу інфляції та викладено резолютивну частину в наступній редакції:

«Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відшкодування матеріальної шкоди за період із липня 2009 року по грудень 2015 року у розмірі - 129 168 (сто двадцять дев`ять тисяч сто шістдесят вісім) гривень, 00 копійок».

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що позивач не заявляв вимог щодо застосування індексу інфляції, а суд першої інстанції не навів обґрунтування необхідності застосування індексу інфляції, а тому дійшов висновку про виключення із рішення суми відшкодування індексу інфляції.

Змінюючи резолютивну частину рішення суду першої інстанції, апеляційний суд врахував правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18).

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У квітні 2021 року ГУ ДКСУ в Одеській області подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати вказані судові рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Касаційна скарга ГУ ДКСУ в Одеській області мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду, який врегульований чинним законодавством України, а саме, що позивач повинен був звернутися для визначення розміру майнової шкоди до прокуратури Одеської області, а у разі бездіяльності службових осіб або незгоди з розміром визначеної майнової шкоди мав право оскаржити її до прокуратури вищого рівня або до суду. Разом із тим, позивач не звертався зі скаргою на бездіяльність органу прокуратури до прокуратури вищого рівня, а звернувся з позовною заявою до суду.

Підставами касаційного оскарження рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 червня 2020 року та постанови Одеського апеляційного суду від 26 березня 2021 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 15 серпня 2018 року у справі № 591/174/15-ц (провадження № 61-492св18).

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки.

Ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

05 червня 2009 року, 17 та 24 липня 2009 року відносно ОСОБА_1 як співробітника міліції Вилківського міського відділу міліції Кілійського районного відділу Головного управління МВС України в Одеській області (далі - Вилківський МВМ Кілійського РВ ГУ МВС України в Одеській області), прокуратурою Кілійського району Одеської області порушені кримінальні справи за ознаками посадових злочинів, передбачених частиною другою статті 162, частинами першою і другою статті 365, частиною першою статті 366, частиною першою статті 371, статтею 386 КК України.

08 липня 2009 року ОСОБА_1 слідчим прокуратури Кілійського району Одеської області затримано за підозрою у вчиненні вказаних злочинів з наступним утриманням його під вартою в Ізмаїльському слідчому ізоляторі.

Вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01 квітня 2010 року ОСОБА_1 засуджено за частиною першою статті 371, частиною другою статті 162, частиною першою статті 366, частинами першою і другою статті 365, статтею 386 КК України до чотирьох років позбавлення волі з випробувальним терміном на два роки згідно зі статтею 75 КК України з позбавленням права займати посади в системі МВС України терміном на два роки та звільнено з-під варти з зали суду.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 29 червня 2010 року вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01 квітня 2010 року скасовано, кримінальну справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції іншим суддею.

31 березня 2014 року за письмовим клопотанням представника прокуратури Кілійського району Одеської області кримінальна справа відносно ОСОБА_1 , який обвинувачувався за частиною першою статті 371, частиною другою статті 162, частиною першою статті 366, частинами першою і другою статті 365, статтею 386 КК України, повернута Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області на додаткове розслідування прокурору Кілійського району Одеської області.

06 травня 2015 року кримінальна справа відносно ОСОБА_1 , внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015160310000006, прийнята до провадження Першим слідчим відділом слідчого управління Прокуратури Одеської області (далі - Перший СВ СУ Прокуратури Одеської області).

Постановою слідчого Першого СВ СУ прокуратури Одеської області від 28 грудня 2015 року на підставі статті 110, пункту 2 частини першої статті 284 КПК України закрито кримінальне провадження № 42015160310000006 від 06 травня 2015 року за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 365 КК України, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення.

Постановою прокуратури Одеської області від 14 квітня 2016 року скасовано постанову про закриття провадження у справі від 28 грудня 2015 року, матеріали кримінального провадження відносно ОСОБА_1 направлено до СУ прокуратури Одеської області для проведення досудового розслідування.

Постановою слідчого Першого СВ СУ прокуратури Одеської області від 30 серпня 2016 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015160310000006 від 06 травня 2015 року за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 365 КК України, закрито у зв`язку із встановленням відсутності в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення суду першої інстанції в незміненій апеляційним судом частині та судове рішення апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Статтями 55 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону № 266/94-ВР (стаття 1 зазначеного Закону).

Частиною другою статті 1 вказаного Закону встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Згідно з пунктом 5 статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода.

Тобто, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування моральної шкоди.

Єдиним таким законом є Закон № 266/94-ВР, прийнятий ще у 1994 році, сфера дії якого поширюється на широке коло суб`єктів, у тому числі й на осіб, стосовно яких закрито кримінальне провадження за відсутності в діях складу кримінального правопорушення.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Статтею 11 Закону № 266/94-ВР встановлено, що у разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно до статті 2 цього Закону орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, прокурор або суд зобов`язані роз`яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди.

За змістом положень частини першої статті 12 Закону № 266/94-ВР розмір відшкодованої шкоди, зазначеної в пункті 1 статті 3 цього Закону (тобто заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій), залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.

Частиною другою зазначеної статті встановлено, що у разі незгоди з прийнятою постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.

Наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 затверджено Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» (далі - Положення № 6/5/3/41), пунктом 6 якого встановлено, зокрема, що відповідний орган одночасно з повідомленням про закриття справи в стадії дізнання і попереднього слідства направляє громадянинові повідомлення, в якому роз`яснює, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав. Повідомлення складається за формою, що встановлена в додатку до цього Положення. У повідомленні зазначається перелік тільки тих вимог, на які даний громадянин має право претендувати.

Згідно з пунктами 11, 12 Положення № 6/5/3/41 для визначення розміру заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій, громадянин протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може, зокрема, звернутися при закритті провадження в справі органами дізнання або слідства Міністерства внутрішніх справ, Генеральної прокуратури і Служби безпеки України - відповідно до цих органів.

У місячний термін з дня звернення громадянина один з органів, перелічених в пункті 11 Положення № 6/5/3/41, залежно від того, хто з них здійснював слідчі дії або розглядав справу, витребовує від відповідних державних та громадських організацій усі необхідні документи, що мають значення для визначення розміру завданої шкоди, і виносить передбачену частиною першою статті 12 Закону № 266/94-ВР ухвалу. Пункт 12 Положення № 6/5/3/41 містить вимоги щодо змісту такої ухвали. У разі незгоди з винесеною ухвалою громадянин має право оскаржити її до суду в порядку, встановленому для розгляду скарг на неправомірні дії органів державного управління і службових осіб, що ущемляють права громадян.

Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Кримінальне провадження - це досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (пункт 10 частини першої статті 3 КПК України).

У статті 42 КПК України міститься широке коло прав, одним із яких є право вимагати відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в порядку, визначеному законом, а також відновлення репутації, якщо підозра, обвинувачення не підтвердилися. У чинному КПК України це право закріплене вперше.

Також однією з новел чинного КПК України є глава під назвою «Відшкодування (компенсація) шкоди у кримінальному провадженні, цивільний позов», згідно зі статтею 130 якої шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.

Внаслідок закриття кримінального провадження за відсутності в діянні складу кримінального правопорушення позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій; моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме: статті 1176 ЦК України, Закону № 266/94-ВР.

Згідно з пунктом 1 статті 1, пунктом 1 статті 3 Закону № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що після закриття кримінального провадження постановою прокуратури Одеської області від 28 грудня 2015 року, позивач 08 лютого 2016 року звернувся до зазначеної прокуратури з заявою про відшкодування шкоди за неотриману заробітну плату в розмірі 259 597,26 грн за період з липня місяця 2009 року по грудень 2015 року, чим було дотримано вимоги Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду».

Відповіді на вказану заяву позивач від органів прокуратури не отримав та вказана шкода не була відшкодована.

Після пред`явлення позивачем цього позову, прокуратурою Одеської області скасовано постанову про закриття кримінального провадження від 28 грудня 2015 року, а постановою від 30 серпня 2016 року кримінальне провадження закрито на підставі статті 110, пункту 2 частини першої статті 284 КПК України.

Установивши вказані обставини, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 та стягнення на його користь майнової шкоди у розмірі 129 168,00 грн.

При цьому, при новому розгляді справи суди попередніх інстанцій, на виконання вимог частини першої статті 417 ЦПК України, врахували вказівки, наведені у постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у цій справі.

Також колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про виключення із рішення суми відшкодування індексу інфляції, з огляду на таке.

Так, статтею 27 Закону України «Про оплату праці» визначено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, у всіх інших випадках збереження заробітної плати, крім перелічених у цьому пункті, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру.

Згідно з пунктом 3 вказаного Порядку, до об`єктів індексації, визначених у пункті 2, не відносяться, крім інших, виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.

Індексація грошових доходів населення проводиться згідно із вимогами статті 4 цього закону в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Змінюючи рішення суду першої інстанції та виключаючи із рішення суму відшкодування інфляції, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що позивач не заявляв вимог щодо застосування індексу інфляції, а суд першої інстанції не навів обґрунтування необхідності застосування індексу інфляції.

Також апеляційний суд, змінюючи резолютивну частину рішення суду першої інстанції, правильно врахував правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18), згідно з яким відповідачем у справі є держава Україна, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номера чи види рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.

Посилання як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 15 серпня 2018 року у справі № 591/174/15-ц (провадження № 61-492св18), не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, та у справах, на які посилається заявник, встановлені різні фактичні обставини.

Доводи касаційної скарги на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а зводяться до власного тлумачення норм матеріального права.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, Верховний Суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в незміненій апеляційним судом частині та постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 червня 2020 року в незміненій апеляційним судом частині та постанову Одеського апеляційного суду від 26 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник