Постанова

Іменем України

04 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 757/5351/21-ц

провадження № 61-5502св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Дундар І. О., Зайцева А. Ю., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державна казначейська служба Україна, Київська міська прокуратура, Офіс Генерального прокурора,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на постанову Київського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Суханової Є. М., Олійника В. І., Сушко Л. П.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державної казначейської служби України, Київської міської прокуратури, Офісу Генерального прокурора про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої неправомірними діями та бездіяльністю органів, що здійснювали оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду.

Позов обґрунтований тим, що 10 червня 2015 року стосовно ОСОБА_1 було порушено кримінальне провадження та 24 червня 2015 року вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 376-1 та частиною другою статті 375 КК України.

Постановою прокурора Київської міської прокуратури від 13 січня 2021 року кримінальне провадження щодо позивача закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку із не встановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді і вичерпанням можливості їх отримати за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 376-1 та частиною другою статті 375 КК України.

ОСОБА_1 зазначав, що перебував під слідством 5 років 6 місяців та 19 днів. У зв`язку з порушенням кримінальної справи його було відсторонено від посади судді апеляційного суду м. Києва. Протягом усього досудового слідства його дискредитовано як посадову особу високого рангу, що виразилася у проведенні обшуку за місцем його роботи, неодноразових обшуків за місцем його проживання та рідних, оголошенням в розшук, публічними негативними висловлюваннями на його адресу, тобто вчиненням дій органами, що здійснювали оперативно-розшукову діяльність і досудове розслідування, які направлені на втручання в його особисте життя та професійну діяльність, незаконне звинувачення його як голови апеляційного суду. В результаті зазначених протиправних дій він зазнав страждань, викликаних нехтуванням його прав, у зв`язку з чим, змушений звертатися за правовою допомогою, також зі скаргами до правоохоронних органів і слідчих суддів, що призвело до нервувань, створило певний дискомфорт та порушило звичайний режим життя. Указані обставини також спричинили ОСОБА_1 і моральну шкоду. Позивачу не нарахована та не виплачена суддівська винагорода, втрачена можливість використання вилученого під час обшуків майна.

ОСОБА_1 просив стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку через Державну казначейську службу в рахунок відшкодування:

майнової шкоди: за період від червня 2015 року по грудень 2020 року в розмірі 1 027 720, 60 грн - несплачена заробітна плата (суддівська винагорода) за час перебування на посаді судді, 435 000 грн - вартість талонів на пальне (бензин А-95) загальним обсягом 14 500 л, 50 000 грн - вартість неповернутого майна;

відшкодування моральної шкоди - 13 700 000 грн;

витрат на правову допомогу - 750 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва в складі судді: Бусик О. Л., від 17 вересня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання з Державної казначейської служби України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 в розмірах: 54 931,80 грн втраченого заробітку (суддівської винагороди); 435 000,00 грн компенсації вартості пального у зв`язку із закінченням строку дії талонів; 500 000,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.

В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

для виникнення права особи на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбачених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», достатньо лише наявності факту закриття кримінального провадження з підстав, зокрема, не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості цієї особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Сама наявність факту закриття кримінального провадження з наведених підстав беззаперечно вказує на незаконність дій прокурора або слідчих органів при, зокрема, відстороненні особи від займаної посади в межах закритого в подальшому кримінального провадження. З урахуванням розміру заробітної плати ОСОБА_1 , отриманої в місяцях, що передували його відстороненню від займаної посади, в розмірі 27 465,90 грн щомісяця, суд першої інстанції зробив висновок про наявність підстав для стягнення заробітної плати саме за час відсторонення позивача від займаної посади за період з 03 липня 2015 року по 03 вересня 2015 року у розмірі 54 931,80 грн. Щодо іншої частини заявленої суми як несплаченої заробітної плати (суддівської винагороди) за час перебування позивача на посаді судді та включно до грудня 2020 року, то суд зазначив, що вона не може бути стягнута, через те, що ОСОБА_1 та його представником не надано підтверджень того, що строк відсторонення його від посади було продовжено до цієї дати відповідно до законодавства;

при задоволенні позовної вимоги про стягнення компенсації вартості пального у зв`язку із закінченням строку дії талонів, суд першої інстанції вважав, що відпуск нафтопродуктів за талонами можливий виключно в межах строку їх дії, а також з огляду на ту обставину, що через більше ніж 5 років після спливу такого строку, неможливо провести заміну талонів, на користь позивача підлягає стягненню компенсація вартості пального, виходячи із середньої ціни літри пального на момент їх вилучення (станом на червень 2015 року в середньому вартість 1 л бензину марки А 95 по Україні становила 30 грн) в зв`язку із закінченням строку дії талонів, в розмірі 435 000 грн;

' стосовно позовної вимоги про стягнення суми вартості неповернутого майна в розмірі 50 000,00 грн суд першої інстанції вказав про необґрунтованість та недоведеність цієї вимоги внаслідок ненадання жодних підтверджень стороною позивача щодо конкретного переліку неповернутого майна та його дійсної вартості. Також суд першої інстанції зробив висновок про те, що стороною позивача не надано суду жодних підтверджень щодо конкретної суми фактичного понесення витрат, пов`язаних з правовою допомогою та сплатою адвокатам Сільницькому І. В. та ОСОБА_2 обумовленої суми в розмірі 750 000,00 грн чи будь-якого іншого розміру. Отже, правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача суми витрат на правничу допомогу без надання доказів їх дійсного понесення відсутні;

при задоволення позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції зазначив, що Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що розрахунковою величиною для визначення розміру відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством, судом є мінімальний розмір заробітної плати. Згідно з частини другої статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц зауважила, що законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Враховуючи тривалість перебування позивача під слідством та судом, так і сукупність процесуальних дій, в тому числі неодноразових обшуків як за місцем роботи, так і за місцем проживання, що призвели до обмеження прав позивача, вимушених змін у його житті та завдали шкоди діловій репутації ОСОБА_1 , який на час оголошення йому підозри та відсторонення від посади здійснював судочинство та був суддею Апеляційного суду м. Києва й займав посаду голови цього апеляційного суду, суд, з огляду на моральні страждання останнього, суд вважав правильним і достатнім стягнути на користь останнього 500 000,00 грн на відшкодування завданої йому моральної шкоди.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора та Київської міської прокуратури задоволено частково, скасовано рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 вересня 2021 року у справі № 757/5351/21-ц в частині стягнення втраченого заробітку (суддівської винагороди), стягнення компенсації вартості пального у зв`язку із закінченням строку дії талонів у розмірі 435 000,00 грн та відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 500 000,00 грн та ухвалено у цій частині нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Провадження по справі в частині стягнення з Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 несплаченої заробітної плати (суддівської винагороди) за час перебування на посаді судді закрито.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання з Державної казначейської служби України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 у розмірі: 750 000,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.

У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення компенсації вартості пального у зв`язку із закінченням строку дії талонів у розмірі 435 000,00 грн відмовлено у повному обсязі.

В іншій частині рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 вересня 2021 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про наявність передбачених законом підстав для відшкодування заданої позивачу моральної шкоди, однак апеляційний суд не погоджується із сумою відшкодування, яка стягнена на користь ОСОБА_1 за рішенням суду. Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року). Відповідно до частин другої, третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди, визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування, що діють на час розгляду справи. Визначений законом розмір є мінімальним, який гарантований державою, а тому суд, виходячи із обставин конкретної справи може визначити і більший розмір відшкодування, оскільки обмежень щодо максимального розміру закон не містить;

апеляційний суд вказав, що встановлено, що значна тривалість розгляду справи (більше п`яти з половиною років є надмірною і такою, що не відповідає вимогам розумного строку. Крім того, розслідування кримінального провадження відносно ОСОБА_1 завдало значних моральних страждань, що вплинуло на його психологічний стан. Крім того, підірвано його авторитет як керівника суду апеляційної інстанції з 40 річним стажем роботи. Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» з 01 січня у 2021 році встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 6 500,00 грн. Виходячи із указаного розміру мінімальної заробітної плати, керуючись статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», врахувавши обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу під слідством (5 років 6 місяців та 19 днів), що призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується і апеляційний суд, з урахуванням засад розумності та справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством, однак вважає за доцільне збільшити суму відшкодування до 750 000,00 грн;

при закритті провадження у справі в частині стягнення несплаченої заробітної плати (суддівської винагороди) за час перебування на посаді судді, апеляційний суд виходив з того, що спори про відшкодування матеріальної чи моральної шкоди, пов`язаної з невиплатою суддівської винагороди, доплат та компенсаційних виплат є такими, що пов`язані з проходженням та звільненням з публічної служби, якою є перебування на посаді судді, тому повинні розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Аналогічні за змістом правові висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 14 листопада 2018 року у справі № 757/70264/17 (провадження № 14-360цс18); від 12 січня 2021 року у справі № 757/44631/19 (провадження № 14-171цс20);

при відмові у задоволенні позовної вимоги про стягнення компенсації вартості пального у зв`язку із закінченням строку дії талонів апеляційний суд виходив з того, що жодних доказів на підтвердження достовірності зазначених у позовній заяві даних щодо придатності, наявності в обігу, строку дії, вартості, можливості використання цих талонів як станом на момент їх вилучення, так і на момент їх повернення позивач не зазначив та в суді апеляційної інстанції не надав. При залишенні без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення суми вартості неповернутого майна в розмірі 50 000,00 грн, апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції у цій частині та зазначив про необґрунтованість і недоведеність цих вимог через ненадання жодних підтверджень стороною позивача щодо конкретного переліку неповернутого майна та його дійсної вартості. Також апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про відмову у стягненні витрат на правову допомогу, оскільки позивачем не надано доказів понесення цих витрат.

Аргументи учасників справи

17 червня 2022 року Офіс Генерального прокурора засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року, в якій просив: скасувати постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог про стягнення моральної шкоди та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог; в іншій частині постанову суду залишити без змін.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суд апеляційної інстанції всупереч зазначеним приписам процесуального закону в мотивувальній частині постанови обмежився висновком про те, що завдана позивачу моральна шкода підлягає відшкодуванню у розмірі 750 000,00 грн, не зазначивши у рішенні, яким чином судом визначено саме таку суму. При цьому, судом вказано, що значна тривалість розслідування справи (кримінального провадження) - більше 5,5 років, є надмірною і такою, що не відповідає вимогам розумного строку. Тривалість досудового розслідування (5 років 6 місяців) пов`язана з діями самого позивача, який ухилявся від слідства і суду, у зв`язку із чим його оголошено у розшук, а досудове розслідування зупинялося з 30 листопада 2015 року до 27 липня 2020 року, тобто на 4 роки 8 місяців. Таким чином, тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні зумовлювалась поведінкою самого позивача, який переховувався від органу досудового розслідування. При цьому, відповідно до пункту 2 частини третьої статті 28 КПК України, поведінка учасників кримінального провадження є одним з критеріїв для визначення розумності строків кримінального провадження. Зараз відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» з урахуванням того, що значна тривалість строку досудового розслідування безпосередньо пов`язана з поведінкою самого позивача, який тривалий час переховувався від слідства та був оголошений у розшук. Судом проігноровано викладені у відзиві на позов та апеляційній скарзі Офісу Генерального прокурора пояснення про це;

судом апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог ухвалено постанову без врахування висновку Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права (статті 23 1176 ЦК України, статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду») у подібних правовідносинах (стягнення моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності) в частині розумності. Так, Верховний Суд у справах № 202/1722/19-ц, 346/5428/17 наголосив на тому, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується в частині задоволеної позовної вимоги ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення компенсації моральної шкоди в розмірі 750 000 грн. В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.

09 серпня 2022 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав заяву, в якій вказував, що касаційна скарга є необґрунтованою, такою, що не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2022 року: заяву судді-доповідача Антоненко Н. О. про самовідвід у справі № 757/5351/21-ц задоволено; касаційне провадження № 61-5502ск22 у справі № 757/5351/21-ц передано для проведення повторного автоматизованого розподілу.

Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2022 року: відкрито касаційне провадження у справі; в задоволенні заяви Офісу Генерального прокурора про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року відмовлено.

02 жовтня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду та передана судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2023 року: в задоволенні клопотання Офісу Генерального прокурора про розгляд справи за участю представника Офісу Генерального прокурора відмовлено; в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за його участю та повідомлення про дату, час і місце розгляду справи відмовлено; призначено справу до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 11 липня 2022 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц; від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Фактичні обставини

Суди встановили, що головним слідчим управлінням Генеральної прокуратури України 10 червня 2015 року розпочато здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42015000000001111 за фактом незаконного втручання службовими особами Апеляційного суду м. Києва в роботу автоматизованої системи документообігу суду, за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 376-1 КК України.

24 червня 2015 року заступником Генерального прокурора України було повідомлено ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 375, частиною другою статті 376-1 КК України і вручене вказане повідомлення під розписку.

Постановою слідчого групи слідчого відділу прокуратури Чернігівської області Сусом Д. М. від 02 липня 2015 року оголошено ОСОБА_1 у розшук.

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 10 липня 2015 року № 50/вп-15, клопотання Генерального прокурора України задоволено. Відсторонено позивача від посади судді Апеляційного суду м. Києва на два місяці у зв`язку із притягненням його до кримінальної відповідальності.

Рішенням Другої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 квітня 2018 року № 1073/2дп/15-18 притягнуто суддю Апеляційного суду м. Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді внесення подання про звільнення його з посади судді. Друга дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, поміж іншого, встановила, що 22 грудня 2015 року до Вищої ради правосуддя надійшла заява ОСОБА_1 про відставку, а також те, що, останній, як суддя Апеляційного суду м. Києва, починаючи з 03 серпня 2015 року відсутній на роботі з невідомих причин та фактично припинив виконання своїх обов`язків та здійснення правосуддя.

13 січня 2021 року прокурором Київської міської прокуратури Безсмертним М. П. прийнято постанову про закриття кримінального провадження № 42015000000001111 від 10 червня 2015 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 375, частиною другою статті 376-1 КК України, на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку із не встановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді і вичерпанням можливості їх отримати.

Позиція Верховного Суду

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституція України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (61-18013сво18).

Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду (частини перша статті 1176 ЦК України).

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України).

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 зазначено, що:

«у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Аналогічний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Судами встановлено, що позивач перебував під слідством з 27 червня 2013 року і до 30 грудня 2016 року, тобто - 42 місяці та 3 дні.

Враховуючи те, що кожне з кримінальних проваджень відносно позивача закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину, ОСОБА_1 має право на відшкодування шкоди в силу положень пункту 2 статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Справа розглянута судом першої інстанції у 2020 році. Відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» з 01 січня 2020 року визначено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 4 723,00 грн. У справі, яка переглядається, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення моральної шкоди у розмірі, мінімально визначеному статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та підставно визначив його у розмірі 198 366,00 грн із розрахунку одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством (4 723,00 грн х 42 місяці).

Суд дійшов таких висновків з урахуванням обсягу заподіяної позивачу шкоди, глибини та тривалості моральних страждань, пов`язаних із перебуванням позивача під слідством, що призвело до порушення нормальних життєвих зав`язків, погіршення стану здоров`я, інших негативних наслідків морального характеру, конкретних обставин цієї справи, з огляду на засади розумності та справедливості.

Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.

Проте суди на це уваги не звернули та зробили помилковий висновок про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2021 року в справі № 202/1722/19-ц (провадження № 61-8370св21) вказано, що:

«положеннями статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду`передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода. Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону).

Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

При визначенні розміру відшкодування необхідно виходити з розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи судом першої інстанції, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено. Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, виходять із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2021 року в справі № 202/1722/19-ц (провадження № 61-8370св21) зазначено, що:

«відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)».

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Як свідчить тлумачення статей 23 1176 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі відшкодовується державою і при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У справі, що переглядається:

при визначенні грошової компенсації моральної шкоди, з урахуванням засад розумності та справедливості, значної тривалості перебування під слідством (більше п`яти з половиною років), те, що розслідування кримінального провадження відносно ОСОБА_1 завдало значних моральних страждань, що вплинуло на його психологічний стан, те, що підірвано його авторитет як керівника суду апеляційної інстанції з 40 річним стажем роботи, апеляційний суд обґрунтовано визначив розмір компенсації в сумі 750 000,00 грн. Апеляційний суд при визначенні розміру компенсації моральної шкоди помилково послався на розмір мінімальної заробітної плати 6 500,00 грн, який встановлений в Законі України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» з грудня 2021 року та мав враховувати розмір мінімальної заробітної плати, який встановлений з 1 січня 2021 року - 6000,00 грн., проте зазначена помилка в мотивувальній частині постанови апеляційного суду на вирішення справи не вплинула;

апеляційний суд не звернув увагу, що кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Тому резолютивну частину постанови суду апеляційної інстанції в частині стягнення на користь ОСОБА_1 грошової компенсації моральної шкоди належить змінити.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що оскільки досудове розслідування зупинялося з 30 листопада 2015 року до 27 липня 2020 року, тобто на 4 роки 8 місяців, а саме постановою слідчого прокуратури Чернігівської області від 30 листопада 2015 року у зв`язку з розшуком підозрюваного ОСОБА_1 , з таких підстав.

Тлумачення частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» свідчить, що законодавець визначає тільки мінімальний розмір за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Зупинення досудового розслідування, як тимчасова вимушена перерва у провадженні досудового розслідування, зумовлена обставинами, що унеможливлюють його подальше провадження, і не означає що особа перестає перебувати під слідством. Тому особа має право на право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених в Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що резолютивна частина постанови суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судове рішення в іншій оскарженій частині ухвалене без додержання норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу необхідно задовольнити частково; резолютивну частину постанови суду апеляційної інстанції змінити; судове рішення в іншій оскарженій частині залишити без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити частково.

Резолютивну частину постанови Київського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року в частині задоволеної позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення компенсації моральної шкоди в розмірі 750 000 грн змінити, виклавши абзац шостий в такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) 750 000 грн компенсації моральної шкоди».

В іншій оскарженій частині постанову Київського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

А. Ю. Зайцев

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук