Історія справи

Постанова КЦС ВП від 16.04.2025 року у справі №752/2330/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 752/2330/19

провадження № 61-7624св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - заступник Генерального прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна спілка», Обслуговуючий кооператив житловий кооператив «Котміст», ОСОБА_2 , Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, Міністерство культури та інформаційної політики України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна спілка», Обслуговуючий кооператив житловий кооператив «Котміст», ОСОБА_2 , Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, Міністерство культури та інформаційної політики України, про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та її повернення

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Глушкова Валентина Олександровича на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 24 січня 2023 року у складі судді Плахотнюк К. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Мережко М. В., Поліщук Н. В., Невідомої Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року заступник Генерального прокуратура в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до суду з позовом, у якому просив витребувати у ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,6003 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0099, вартістю за нормативно-грошовою оцінкою 7 974 481,65 грн, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та передати її у власність територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилався на те, що рішенням Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 земельні ділянки загальною площею 74,69 га передано Обслуговуючому кооператив житловий кооператив «Котміст» (далі - ОКЖК «Котміст», кооператив) у власність для житлової забудови та у довгострокову оренду. На передані у власність ОКЖК «Котміст» земельні ділянки площею 34,3740 га, 30,5199 га та 0,2402 га кооперативу видано державні акти, які зареєстровані 08 січня 2008 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - ГУ земельних ресурсів КМДА). Вказані земельні ділянки ОКЖК «Котміст» вніс до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна спілка» (далі - ТОВ «Будівельна спілка»), що підтверджується рішенням загальних зборів цього товариства від 21 лютого 2008 року.

Земельну ділянку площею 6,0799 га, яка входила до складу земельної ділянки площею 34,3740 га, що належала ТОВ «Будівельна спілка», за договором дарування від 29 січня 2009 року № 183 відчужено ОСОБА_2 , який отримав державний акт на право власності на земельну ділянку площею 6, 0799 га, зареєстрований ГУ земельних ресурсів КМДА 27 квітня 2009 року.

У подальшому ОСОБА_2 поділив вказану земельну ділянку на 32 земельні ділянки, у зв`язку з чим державний акт на право власності на земельну ділянку площею 6,0799 га повернув до ГУ земельних ресурсів КМДА.

Водночас ОСОБА_2 отримав 32 державні акти на право власності на ці земельні ділянки, зокрема й акт серії ЯЗ № 779384 на земельну ділянку площею 0,6003 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0099, яку зареєстровано 17 березня 2010 року.

На підставі договору купівлі-продажу від 17 липня 2014 року ОСОБА_2 відчужив спірну земельну ділянку ОСОБА_1 .

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15 грудня 2016 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05 квітня 2017 року, у справі № 910/3724/14 задоволено позов заступника Генерального прокурора України в інтересах держави, визнано недійсними рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 «Про передачу земельних ділянок ОКЖК «Котміст» для житлової забудови на 21-му кілометрі Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва», видані ОКЖК «Котміст» державні акти на право власності на земельні ділянки площами 34,3740 га, 30,5199 га та 0,2402 га, зареєстровані ГУ земельних ресурсів КМДА 08 січня 2008 року, а також відсутнім в ОКЖК «Котміст», ТОВ «Будівельна спілка», Товариства з обмеженою відповідальністю «Срібна затока» права власності на спірні земельні ділянки, що розташовані за адресою: 21 кілометр Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва.

Постановою Вищого господарського суду України від 11 липня 2017 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 05 квітня 2017 року в частині визнання недійсними рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 про надання земельних ділянок ОКЖК «Котміст», державних актів на право власності на земельні ділянки площею 34,3740 га, 30,5199 га та 0,2402 га, а також визнання відсутнім в ОКЖК «Котміст», ТОВ «Будівельна спілка» права власності на спірні земельні ділянки, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , залишено без змін. Рішення суду в цій частині набрало законної сили.

Оскільки судовим рішенням встановлено незаконне вибуття з власності територіальної громади м. Києва земельної ділянки площею 34, 3740 га, до складу якої входить спірна земельна ділянка площею 0, 6003 га, а також з огляду на те, що вказані земельні ділянки протиправно відчужила Київська міська рада поза волею територіальної громади м. Києва, право власності територіальної громади на це майно не припинялося, відповідно, ОКЖК «Котміст», ТОВ «Будівельна спілка», ОСОБА_2 , ОСОБА_1 його не набули, земельна ділянка площею 0,6003 га, вартістю за нормативно-грошовою оцінкою 7 974 481,65 грн, підлягає витребуванню у ОСОБА_1 шляхом її повернення Київській міській раді.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Голосіївський районний суд м. Києва рішенням від 24 січня 2023 року позов задовольнив. Зобов`язав ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 0,6003 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0099, вартістю за нормативно-грошовою оцінкою 7 974 481,65 грн, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у комунальну власність територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними. При цьому суд виходив з доведеності позивачем того факту, що спірна земельна ділянка є частиною території ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків», відповідно є землею, що має спеціальний статус і перебуває під особливою охороною, щодо цієї ж земельної ділянки встановлений спеціальний порядок вилучення, відтворення і використання, а також обмеження щодо її цивільного обороту, вибула з комунальної власності поза волею територіальної громади міста Києва.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Київський апеляційний суд постановою від 18 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 24 січня 2023 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У травні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Глушков В. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 24 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказував те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, яким було б встановлено, що для створення ландшафтного заказника місцевого значення «Жуків острів» розроблення проекту його створення не вимагалася (не було обов`язковим), а саме по собі рішення Київської міської ради від 02 грудня 1999 року № 147/649 без розроблення такого проекту є належним і достатнім доказом створення та формування такого ландшафтного заказника;

відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 80 ВК України, яким було б встановлено, що приписи цієї статті щодо заборони надавати земельні ділянки в заплавах малих річок під будь-яке будівництво застосовуються і до великих річок;

відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 23 Закону України «Про прокуратуру», яким було б встановлено, що у подібних правовідносинах прокурор має звертатися саме в інтересах органу місцевого самоврядування, а не в інтересах іншого органу, до повноважень якого належать здійснення державного контролю за використанням та охороною земель;

суди не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставини, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України);

суди попередніх інстанцій встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно залишили поза увагою доводи відповідачки про те, що рішення Київської міської ради від 02 грудня 1999 року № 147/649 не є належним доказом створення ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків». Висновки судів щодо неможливості перебування земель природно-заповідного фонду в приватній власності є хибними і такими, що не відповідають нормам законодавства України. Роблячи висновок про віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду, суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили, до якої саме частини водоохоронної зони входить спірна земельна ділянки та чи потрапляє вона до земель прибережних смуг і смуги відведення. Помилковими є висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки спірна земельна ділянка не відноситься до земель природно-заповідного та водного фонду (доказів протилежного не надано), а тому заявлений позивачем позов слід розглядати саме як віндикаційний, на який поширюється загальна позовна давність. Також скарга містить доводи про те, що відсутні підстави для витребування спірної земельної ділянки, оскільки відповідачка є добросовісним набувачем, а задоволення позовних вимог матиме ознаки непропорційного втручання у право на мирне володіння майном і призведе до порушення Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність у заступника Генерального прокурора підстав для звернення до суду з цим позовом та представництва в суді інтересів Київської міської ради при його розгляді. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції, з висновками якого також погодився і апеляційний суд, самостійно змінив спосіб захисту та вийшов за межі заявлених позовних вимог, чим порушив принцип диспозитивності.

У червні 2024 року заступник Генерального прокуратура подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці судові рішення є законними й обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам.

У липні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Глушков В. О. подав до Верховного Суду письмові пояснення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

24 червня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2025року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що рішенням Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 «Про передачу земельних ділянок Обслуговуючому кооперативу житловому кооперативу «Котміст» для житлової забудови на 21-му кілометрі Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва» - земельні ділянки загальною площею 74,69 га передано ОКЖК «Котміст» у власність для житлової забудови та у довгострокову оренду. А саме: на підставі зазначеного рішення у власність ОКЖК «Котміст» передано земельні ділянки площами 34, 3740 га, 30, 5199 га та 0, 2402 га, і кооперативу видано державні акти: серії ЯЖ № 006272, 006273, 006274, які зареєстровані 08 січня 2008 року ГУ земельних ресурсів КМДА.

Рішенням загальних зборів ОКЖК «Котміст» від 21 лютого 2008 року зазначені вище земельні ділянки внесено до статутного капіталу ТОВ «Будівельна спілка», що не заперечувалося сторонами у справі.

Частину земельної ділянки площею 6,0799 га, яка входила до складу земельної ділянки площею 34,3740 га, що належала ТОВ «Будівельна спілка», на підставі договору дарування від 29 січня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Корнелюк К. М. за № 183, передано у власність ОСОБА_2 .

На підставі зазначеного договору дарування ОСОБА_2 отримав державний акт серії ЯЖ № 920172 на право власності на земельну ділянку площею 6,0799 га ,кадастровий номер 8000000000:90:371:0042, який був зареєстрований ГУ земельних ресурсів КМДА 27 квітня 2009 року.

У подальшому зазначену земельну ділянку площею 6,0799 га кадастровий номер 8000000000:90:371:0042, ОСОБА_2 поділив на 32 земельні ділянки, у зв`язку з чим державний акт на право власності на цю земельну ділянку він повернув до ГУ земельних ресурсів Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), та отримав 32 державних акти на право власності на земельні ділянки, зокрема і на спірну земельну ділянку площею 0,6003 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0099.

Також встановлено, що 17 липня 2014 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_2 відчужив, а ОСОБА_1 придбала у власність земельну ділянку на 21-ому кілометрі Столичного шосе у Голосіївському районі міста Києва, цільове призначення земельної ділянки - житлова забудова, кадастровий номер - 8000000000:90:371:0099, площею 0,6003 га. Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ханіною А. В., зареєстрований в реєстрі за № 1388.

За даними інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 154563408, сформованої 31 січня 2019 року, право власності на земельну ділянку, площею 0,6003 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0099, зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 17 липня 2014 року, номер 1388, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ханіною А. В.

Законність рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 про передачу земельних ділянок ОКЖК «Котміст» для житлової забудови, загальною площею 74,69 га перевірялась у судовому порядку.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15 грудня 2016 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05 квітня 2017 року у справі № 910/3724/14 задоволено позов заступника Генерального прокурора України в інтересах держави. Визнано недійсними з моменту прийняття рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 «Про передачу земельних ділянок Обслуговуючому кооперативу житловому кооперативу «Котміст» для житлової забудови на 21-му кілометрі Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва. Зобов`язано ОКЖК «Котміст» повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 6,2572 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0028, розташовану за адресою: 21-ий кілометр Столичного шосе у Голосіївському районі міста Києва, вартістю за нормативно грошовою оцінкою 19 439 726, 24 грн. Визнано недійсними видані ОКЖК «Котміст» державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ № 006272, серії ЯЖ № 006273 та серії ЯЖ №006274 зареєстровані 08 січня 2008 року ГУ земельних ресурсів Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-8-00191, № 07-8-00192 та № 07-8-00193. Визнано відсутність в ОКЖК «Котміст», ТОВ «Будівельна спілка» права власності на земельні ділянки, що розташовані за адресою 21-ий кілометр Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва в тому числі земельну ділянку площею 0, 2402 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0026 (до складу якої входить земельна ділянка 0,6003 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0099 з приводу якої заявлено спір).

Київський апеляційний господарський суд постановою від 05 квітня 2017 року апеляційні скарги учасників справи на рішення Господарського суду міста Києва від 15 грудня 2016 року у справі №910/3724/14 залишив без задоволення.

Постановою Вищого господарського суду України від 11 липня 2017 року залишено без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 05 квітня 2017 року в частині визнання недійсними рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 про надання земельних ділянок ОКЖК «Котміст», державних актів на право власності на земельні ділянки площами 34,3740 га, 30,5199 га та 0,2402 га, а також визнання відсутнім в ОКЖК «Котміст», ТОВ «Будівельна спілка» права власності на спірні земельні ділянки, розташовані на 21-му кілометрі Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва. Рішення суду в цій частині набрало законної сили.

Крім того, суд встановив, що рішенням Київської міської ради народних депутатів від 16 липня 1979 року № 920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури в місті Києві» з метою кращого збереження історико-культурної спадщини міста, поліпшення її наукового дослідження та популяризації серед трудящих затверджено межі історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури на території міста Києва згідно з додатками № 1, 2.

Відповідно до додатка №1 до вказаного рішення «Межі історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури в місті Києві» Жуків острів і прибережну смугу до південної межі правого берега міста віднесено до зон охоронюваного ландшафту (пункт 4.1).

Рішенням Київської міської ради VІ сесії ХХІІІ скликання від 02 грудня 1999 року № 147/649 «Про оголошення природних об`єктів пам`ятками природи та заказниками місцевого значення у місті Києві» острів Жуків було оголошено ландшафтним заказником місцевого значення. Зазначений заказник створювався без вилучення земельних ділянок, які він має, а саме: землі Лісового господарства «Конча-Заспа» та колективного сільськогосподарського підприємства «Хотівське».

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17 травня 2022 року № 979 «Про внесення змін та доповнень до рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 16 липня 1979 року № 920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури в місті Києві» підтверджено статус острова Жуків і прибережної смуги до південної межі правого берега міста як зони охоронюваного ландшафту, про що вказано в підпункті 3.4.1 додатка № 1 до розпорядження.

З інформації від 13 липня 2020 року № 01-03/110 наданої інститутом географії НАН України щодо ландшафтного заказника місцевого значення «Жуків острів» (додатки 1-6), відомо, що у 2004 році з ініціативи Постійної комісії Київради з питань екологічної політики, з метою уточнення інформації про межі і сучасний стан екосистеми заказника «Жуків острів» Державний науково-виробничий центр «Природа» Національного космічного агентства України виконав роботу «Дослідження території «Острів Жуків» засобами дистанційного зондування землі з метою визначення його сучасного стану і меж». Робота підтвердила площу заказника та межі, визначені науковим обґрунтуванням - 1630 га.

Відповідно до запиту Офісу Генерального прокурора щодо належності земельних ділянок до природно-заповідного фонду встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:371:0099 розміщена в південній частині ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків», створеного рішенням Київської міської ради від 02 грудня 1999 року № 147/649 (додатки 2-5). Поєднання земельних ділянок, у тому числі і земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:371:0099, утворюють два цілісні ареали. Південний розміщений неподалік лівого берега оз. Конча, а північний - біля протоки (рукава) Дніпра (додатки 3-5 ). Згідно з інформацією, розміщеною на Публічній кадастровій карті, спірні земельні ділянки перебувають у приватній власності і за цільовим призначенням належать до житлових, житлово-будівельних, гаражно- і дачно-будівельних кооперативів для житлової забудови. Згідно з геоморфологічною картою Києва, згадані земельні ділянки повністю знаходяться в межах низької заплави (заплавної тераси) р. Дніпра (додаток 6).

Крім того, згідно з висновком щодо визначення відповідності (невідповідності) розташування території кадастрових ділянок, серед яких і ділянка з номером 8000000000:90:371:0099, до території зони охоронюваного ландшафту міста Києва, зробленим незалежним спеціалістом у сфері архітектури і містобудування в державних інститутах «УкрНДІпроектреставрація» та НДІ пам`яткоохоронних досліджень, УДІКС ОСОБА_3 05 серпня 2020 року, обстежені кадастрові ділянки розташовані на території охоронюваного ландшафту.

Зі змісту зазначеного висновку видно, що для визначення відповідності (невідповідності) розташування території кадастрових ділянок, у тому числі ділянки з номером 8000000000:90:371:0099, до території зони охоронюваного ландшафту міста Києва спеціаліст провів кореляцію ( пошарове накладання, суміщення в ідентичному масштабі) скріншота з публічної кадастрової карти зазначених ділянок на «основний кресленик історико-архітектурного опорного плану» та, паралельно, кореляцію (суміщення) скріншота з публічної кадастрової карти зазначених ділянок, території охоронюваного ландшафту (що показаний штрихуванням) на карту-схему меж ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» та земельних ділянок, переданих під забудову ОКЖК «Котміст».

04 серпня 2020 року Український державний інститут культурної спадщини на запит Офісу Генерального прокурора, щодо інформації про належність до зони охоронюваного ландшафту земельних ділянок, розташованих на 21-му кілометрі Столичного шосе у Голосіївському районі міста Києва, повідомив, що вказані земельні ділянки входять до меж зони охоронюваного ландшафту. Додатково проінформовано, що зазначені земельні ділянки не входять до меж території пам`ятки історії місцевого значення «Історичний ландшафт Київських гір і долини р. Дніпра». Водночас територія, на якій розташовані ці земельні ділянки відноситься до ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» (рішення Київської міської ради від 02 грудня 1999 року № 147/649).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Закон обмежив безоплатне передання у приватну власність земельних ділянок водного фонду можливістю такого передання замкнених природних водойм загальною площею до 3 га (частина друга статті 59 ЗК України), а надання громадянам у користування земельних ділянок у межах прибережних захисних смуг - переліком цілей, не пов`язаних із житловим будівництвом (частина четверта статті 59, пункт «г» частини другої статті 61, частина третя статті 62 ЗК України, частина третя статті 85, пункт 4 частини другої статті 89, частина перша статті 90 ВК України), і встановив обмежений режим діяльності на відповідних ділянках (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил).

За змістом абзацу другого частини другої статті 178 ЦК України обмежено оборотоздатні об`єкти можуть бути визначені як в окремому законі, присвяченому оборотоздатності об`єктів, так і в інших законах, зокрема кодексах, які визначають правовий режим певних об`єктів.

Отже, з огляду на норми статті 59, підпунктів «ґ», «е» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п`ятої статті 88 ВК України тощо цивільний оборот земельних ділянок, які знаходяться у прибережних захисних смугах, є обмеженим законодавчо.

Землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України. Тому зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням, зокрема, статті 59, підпункту «ґ» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п`ятої статті 88 ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Залежно від обставин справи вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов. Такий позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено:

«заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95 с18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45) та інших. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. За змістом наведених постанов та виходячи з обставин, встановлених у цих справах, зазначені висновки не застосовуються щодо заволодіння замкненими природними водоймами загальною площею до 3 гектарів, оскільки такі водойми можуть надаватися у власність приватним особам (стаття 59 ЗК України).

Такі висновки зроблені виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 71), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 97), від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 46) та інші)».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22) дійшла висновку, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону № 2456-XII потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку. За таких умов ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов.

У цивільному законодавстві закріплено об`єктивні межі застосування позовної давності.

Об`єктивні межі застосування позовної давності встановлюються:

(а) прямо (стаття 268 ЦК України);

(б) опосередковано (із врахуванням сутності заявленої вимоги). Зокрема, у пункті 96 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц зроблено висновок про незастосування позовної давності до негаторного позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зроблено висновок, що:

«негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20) зазначено:

«102. Інакше кажучи, не можна розглядати як єдиний позов вимогу витребувати спірну земельну ділянку у кінцевої набувачки «шляхом знесення об`єкта нерухомості», оскільки у такій вимозі поєднані одночасно два способи захисту (віндикаційний і негаторний позови), спрямовані на усунення різних за змістом порушень права власності. Відновлення володіння спірною земельною ділянкою здійснюється не шляхом знесення спорудженого на ній об`єкта нерухомості, а шляхом внесення запису (відомостей) про право власності держави на спірну земельну ділянку до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Тоді як усунення володіючому власникові перешкод у користуванні та розпорядженні цією ділянкою може відбуватися, зокрема, шляхом знесення спорудженого на ній об`єкта нерухомості.

103. У випадку поєднання в одній вимозі віндикаційного та негаторного позовів суд має визначити, яку мету переслідує позивач, і застосувати належні норми права, зокрема, задовольняючи такий позов частково. Зазначений підхід узгоджується з принципом jura novit curia («суд знає закони»), згідно з яким неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункти 83, 144), від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (пункт 7.43), від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (пункт 44), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 101), від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (пункт 84), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 8.1), від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц, від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (пункт 6.56-6.58), від 07 вересня 2022 року (пункт 10.76)).

104. За наявності підстав витребувати спірну земельну ділянку з незаконного володіння кінцевої набувачки суд може у цій частині вимогу, яку заявив прокурор, задовольнити. Відмова в іншій частині вимоги (про знесення спорудженого на тій ділянці об`єкта нерухомості) не перешкоджає державі після її введення у володіння спірною земельною ділянкою заявити позов про демонтаж спорудженого на ній нерухомого майна. У разі відмови у витребуванні спірної земельної ділянки, тобто неможливості введення власника у володіння нею, неможливим є його подальший судовий захист за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні цією ділянкою.

105. По-друге, за подання як віндикаційного, так і негаторного позовів позивач зобов`язаний сплатити судовий збір у встановленому законом розмірі. Такий обов`язок має і держава, від імені та в інтересах якої діє прокурор. Оскільки у позовній вимозі «витребувати з незаконного володіння… земельну ділянку… у придатному для використання стані шляхом знесення об`єкта нерухомості, а саме житлового будинку» прокурор поєднав одночасно два способи захисту порушеного права, а сплатив судовий збір лише за одну майнову вимогу, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, апеляційний суд не мав підстав задовольняти цю вимогу як дві окремі: і витребувати спірну земельну ділянку, і знести споруджене на ній нерухоме майно.

106. По-третє, ухвалюючи рішення знести споруджений на спірній земельній ділянці житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами і парканом, апеляційний суд не перевіряв дотримання принципів правомірного втручання у права на повагу до житла та на мирне володіння цим майном. Аргументація апеляційного суду стосувалася виключно спірної земельної ділянки. […]

109. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у кожному випадку, коли володіючий власник просить про усунення йому перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом демонтажу спорудженого на ній об`єкта нерухомості, суд має перевіряти правомірність втручання держави у права на повагу до житла та мирного володіння на цей об`єкт шляхом його демонтажу, а саме: наявність підстави для такого втручання у законодавстві, легітимність мети цього втручання (його відповідність цілям, визначеним у пункті 2 статті 8 Конвенції та абзаці другому статті 1 Першого протоколу до Конвенції) та пропорційність демонтажу відповідній меті (можливість досягнення останньої проведенням демонтажу за відсутності менш обтяжливих для відповідача способів захисту прав позивача). Залежно від результату такої перевірки суд вирішує питання про задоволення чи відмову у задоволенні позову. При цьому у разі його задоволення відшкодування особі вартості майна, що підлягає демонтажу, не є можливим за відсутності для цього юридичних підстав (зокрема, правомірності його спорудження, добросовісності набуття права на нього, заявлення вимоги про відшкодування та її обґрунтованості)».

У справі, яка переглядається, у первісній редакції позовної заяви прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка незаконно вибула з власності територіальної громади міста Києва. Зокрема, вказував таку послідовність вибуття цієї земельної ділянки з комунальної власності у власність відповідачки: 01 жовтня 2007 року Київська міська рада на підставі рішення № 355/3189 передала у власність ОКЖК «Котміст» для житлової забудови та у довгострокову оренду земельні ділянки загальною площею 74,69 га (34,3740 га, 30,5199 га та 0,2402 га), розташовані на 21-му км Столичного шосе Голосіївського району міста Києва; 21 лютого 2008 року ОКЖК «Котміст» вніс їх до статутного капіталу ТОВ «Будівельна спілка»; земельну ділянку площею 6,0799 га, яка входила до складу земельної ділянки площею 34,3740 га, що належала ТОВ «Будівельна спілка», за договором дарування від 29 січня 2009 року відчужено ОСОБА_2 ; належна ОСОБА_2 земельна ділянка площею 6,0799 га була поділена на 32 земельні ділянки, одна з яких - площею 0,6003 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0099, є спірною земельною ділянкою, яку він 17 липня 2014 року відчужив ОСОБА_1 .

Прокурор зазначав, що рішення міської ради, на підставі якого ОКЖК «Котміст» набув у власність та оренду земельні ділянки площею 74,69 га, визнано недійсним. Вказував, що рішенням Господарського суду міста Києва від 15 грудня 2016 року у справі № 910/3724/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05 квітня 2017 року та постановою Вищого господарського суду України від 11 липня 2017 року, серед іншого, визнано недійсними рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 про надання земельних ділянок ОКЖК «Котміст», державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ № 006272, 006273 та 006274, а також визнано відсутнім в ОКЖК «Котміст», ТОВ «Будівельна спілка» право власності на земельні ділянки, розташовані за адресою: 21-му км Столичного шосе, Голосіївський район, місто Київ;

суди встановили, що у позовній заяві прокурор просив витребувати у відповідачки спірну земельну ділянку та передати її у власність територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

У поданій в жовтні 2020 року заяві про доповнення підстав позову прокурор стверджував, що спірна земельна ділянка має особливий правовий режим - вона розташована в межах ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» та заплави річки Дніпра, що унеможливлює її перебування у приватній власності. Вона належить до обмежено оборотоздатних об`єктів, що підтверджується рішенням Київської міської ради від 02 грудня 1999 року № 174/649, яким створено ландшафтний заказник місцевого значення «Острів Жуків». Позивач посилався на статті 152 ЗК України і 391 ЦК України та вказував, що цей позов є негаторним.

Зобов`язуючи повернути спірну земельну ділянку територіальній громаді міста Києва суди, встановили, що спірна земельна ділянка розташована в межах ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» та заплави річки Дніпра, що підтверджується інформаційною довідкою від 13 липня 2020 року № 01-03/110, складеною завідувачем сектору геоморфології Інституту географії НАН України кандидатом географічних наук Спицею P. O., висновком щодо визначення відповідності (невідповідності) розташування території земельних ділянок до території зони охоронюваного ландшафту міста Києва від 05 серпня 2020 року, складеним спеціалістом у сфері архітектури і містобудування ОСОБА_3 , та картографічними матеріалами з відповідними схематичними позначеннями;

Крім того, суди попередніх інстанцій встановили, що спірна земельна ділянка відноситься до земель природно-заповідного фонду, надання яких у приватну власність заборонено чинним законодавством України. Визнання недійсним рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 «Про передачу земельних ділянок ОКЖК «Котміст» для житлової забудови на 21-му км. Столичного шосе у Голосіївському районі міста Києва» свідчить про те, що у територіальної громади міста Києва не було волі на вибуття земельних ділянок, до складу яких входить спірна земельна ділянка, з її власності;

Суди встановили, що відповідачка мала можливість дізнатися про правовий режим спірної земельної ділянки та її повернення у комунальну власність територіальної громади міста Києва не порушуватиме принцип пропорційності втручання в право власності ОСОБА_1 ;

З урахуванням того, що цей позов є негаторним, який може бути пред`явлено упродовж всього часу тривання правопорушення, суди обґрунтовано відхилили посилання відповідачки про необхідність застосування наслідків спливу позовної давності;

З урахуванням обставин, встановлених судами: втручання держави у право мирного володіння майном мало нормативну основу в національному законодавстві і характеризувалося доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, і наслідки його застосування були передбачуваними; зобов`язання повернути спірну земельну ділянку переслідувало легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням, щоби попередити завдання шкоди навколишньому природному середовищу загалом і частині світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною, і конкретному водному об`єкту зокрема. Важливість цих інтересів зумовлена, зокрема, особливим правовим режимом спірної земельної ділянки; справедливий баланс між суспільним і приватним інтересами не порушений, оскільки відповідає легітимній меті контролю за використанням цієї ділянки згідно із загальними інтересами.

За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про часткове задоволення позову.

Касаційний суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково розглянули цей позов як негаторний, оскільки позов про витребування земельної ділянки прокурор кваліфікував як віндикаційний (стаття 388 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22) зазначено:

«Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).

За обставинами справи № 554/10517/16-ц мета позивача спрямована на усунення перешкод власникові (територіальній громаді міста Полтави), який не втратив володіння специфічним об`єктом цивільних відносин (земельною ділянкою на території об`єкта природно-заповідного фонду), у користуванні та розпорядженні цією ділянкою шляхом її повернення від ОСОБА_2.

Задоволення судом позовної вимоги має з урахуванням вимог правовладдя (верховенства права) дозволити досягнути мети судочинства, зокрема реально відновити суб`єктивне право, яке порушив, оспорює або не визнає відповідач. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, і той, який обрав позивач, можна використати для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких він звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним, зокрема неефективним, і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлену позовну вимогу взагалі не можна використати для захисту права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, таку вимогу не можна розглядати як спосіб захисту (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 36), 22 вересня 2020 року у справі № 127/18934/18)».

Встановивши, що мета позову - повернення у власність держави земельної ділянки, врахувавши обґрунтування заяви прокурора про доповнення підстав позову, зокрема, посилання прокурора на положення статей на 152 ЗК України і 391 ЦК України, суди попередніх інстанцій правильно інтерпретували зазначені вимоги як вимоги про зобов`язання повернути спірну земельну ділянку у комунальну власність Київської міської ради.

У справі, що переглядається, прокурор, звертаючись до суду з позовом відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру», частини четвертої статті 56 ЦПК України, обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому полягає порушення інтересів держави, та визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Прокурор, обґрунтовуючи підстави для представництва в суді інтересів держави, зазначив, що впродовж тривалого часу, з 2007 року Київська міська рада була стороною у судових справах, у яких органи прокуратури оскаржували рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189. Крім того, міська рада також була стороною у справі № 910/3724/14 і після набрання рішенням Господарського суду міста Києва від 15 грудня 2016 року законної сили достовірно знала не лише про факт, а й про зміст допущених порушень, внаслідок яких територіальна громада м. Києва втратила можливість користуватись та розпоряджатись спірними земельними ділянками, у тому числі й про входження ділянок до меж ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків». Незважаючи на таку обізнаність, Київська міська рада не вжила заходів, спрямованих на повернення територіальній громаді м. Києва земельних ділянок, які продовжували бути зареєстрованими на праві власності, зокрема, за ОСОБА_1 . Перед зверненням до суду заступник Генерального прокурора, керуючись статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», надіслав Київській міській раді відповідне повідомлення.

Водночас в ході розгляду справи Київська міська рада наявність підстав для представництва прокурором в суді не оскаржувала, а в поясненнях, поданих до суду першої інстанції, підтримала заявлений позов та просила його задовольнити, у зв`язку з чим доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними.

Доводи касаційної скарги (в межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) спростовуються встановленими судами фактичними обставинами справи та наведеними нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до компетенції Верховного Суду.

Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судом, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстави для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Глушкова Валентина Олександровича залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 24 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов