.

УХВАЛА

02 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 462/5368/16-ц

провадження № 61-16888св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, Публічне акціонерне товариство "Креді Агріколь Банк",

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк", яка підписана представником Ільків Соломією Михайлівною, на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 01 червня 2017 року у складі судді Бориславського Ю. Л. та постанову Львівського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,

ВСТАНОВИВ

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

Ужовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 та Публічного акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк", після зміни назви Акціонерне товариство (далі - АТ "Креді Агріколь Банк", банк) про визнання договору поруки припиненим.

Позов мотивований тим, що 23 листопада 2006 року між ОСОБА_2 та АТ "Індустріально-експортний банк", правонаступником якого є ПАТ "Креді Агріколь Банк", укладено кредитний договір № 1264/06-ф, згідно з пунктом 1.1 якого банк надав позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання кредит у сумі 45 000,00 доларів США зі сплатою 11,2 % річних. Термін користування кредитом - з 23 листопада 2006 року до 22 листопада 2026 року.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 1264/06-ф від 23 листопада 2006 року між АТ "Індустріально-експортний банк", ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір поруки, згідно якого ОСОБА_1 зобов'язався відповідати перед кредитором по зобов'язанням позичальника, які виникають з умов кредитного договору в повному обсязі заборгованості за кредитом та/або відсотками за кредит, а також штрафів та пені, в строк та на умовах, обумовлених кредитним договором.

25 серпня 2011 року між АТ "Індустріально-експортний банк" та ОСОБА_2 укладено договір про внесення змін та доповнень № 1 до кредитного договору № 1264/06-ф.

Згідно пункту 3 цього договору пункт 1.4. кредитного договору викладено в наступній редакції: "за користування кредитом позичальник сплачує щомісячну процентну винагороду за користування кредитом, а саме: п. 1.4.1. за період з 25 серпня 2011 року до 24 серпня 2012 року включно за ставкою 10 % процентів річних; п. 1.4.2. починаючи з 25 серпня 2012 року за ставкою 11,69 % процентів річних. Вказаний договір про внесення змін та доповнень був кладений кредитором та позичальником без повідомлення та погодження з поручителем та містить в собі збільшення обсягу його відповідальності.

Просив визнати договір поруки від 23 листопада 2006 року, укладений між АТ "Індустріально-експортний банк", правонаступником якого є ПАТ "Креді Агріколь Банк", ОСОБА_2 та ОСОБА_1 припиненим.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 01 червня 2017 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року, позовну заяву ОСОБА_1 задоволено.

Визнано припиненим договір поруки, укладений 23 листопада 2006 року між АТ "Індустріально-експортний банк", правонаступником якого є ПАТ "Креді Агріколь Банк", ОСОБА_2 та ОСОБА_1.

Вирішено питання про стягнення судового збору.

Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що у спірних правовідносинах відбулася зміна зобов'язань позичальника за договором про надання споживчого кредиту, яка призвела до збільшення обсягу відповідальності поручителя, що з урахуванням відсутності на це його згоди, відповідно до частини 1 статті 559 ЦК України, дає підстави для припинення зобов'язання поруки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2019 року АТ "Креді Агріколь Банк" подало касаційну скаргу, яка підписана представником Ільків С. М., у якій просить скасувати рішення Залізничного районного суду м. Львова від 01 червня 2017 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року, прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог, стягнути на користь банка понесені судові витрати.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що згідно пункту 1.1. кредитного договору позичальник сплачує комісійну винагороду щомісячно, за управління фінансовим кредитом в розмірі 0,15 % від фактичного залишку заборгованості за кредитом.

Договором від 25 серпня 2011 року було виключено положення про обов'язковість сплати щомісячної комісійної винагороди у розмірі 0,15 % від фактичного залишку заборгованості. Обов'язковою умовою для припинення поруки є те, що у зв'язку з внесенням змін до основного зобов'язання обсяг відповідальності поручителя збільшився в сукупності. Судами попередніх інстанцій не досліджувалось питання збільшення обсягу відповідальності поручителя. До сплати за період з 25 серпня 2011 року підлягало 10 % річних, а з 25 серпня 2012 року - 11,69 % річних, а не 13 % річних, як це було передбачено умовами договору (11,2 % - відсоткова ставка, 1,8 % річних - щомісячна комісія у річному вираженні).

Позиція інших учасників справи

У листопаді 2019 року від ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення на касаційну скаргу, які підписані представником ОСОБА_3, у яких просить залишити оскаржені судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

У поясненнях зазначено, що суди обґрунтовано встановили, що умови договору поруки, укладеного між сторонами, не передбачають права банку в односторонньому порядку підвищувати процентну ставку за користування кредитом без згоди поручителя. Зміна процентної ставки є збільшенням обсягу відповідальності поручителя у разі невиконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором. Нарахування щомісячної комісії у кредитному договорі № 1264/06-ф від 23 листопада 2006 року за управління фінансовим кредитом в розмірі 0,15 % від фактичного залишку заборгованості за кредитом є незаконним та тягне за собою нікчемність цієї умови у даному кредитному договорі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано цивільну справу № 462/5368/16-ц з суду першої інстанції.

У жовтні 2019 року цивільна справа № 462/5368/16-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX.

Позиція Верховного Суду

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з таких мотивів.

Судами встановлено, що 23 листопада 2006 року між ОСОБА_2 і АТ "Індустріально-експортний банк", правонаступником якого є ПАТ "Креді Агріколь Банк", укладено кредитний договір №1264/06-ф.

За умовами договору банк видав кредит позичальнику у сумі 45 000.00 доларів США зі сплатою 11,2% на умовах, визначених договором, на строк з 23 листопада 2006 року до 22 листопада 2026 року. При цьому позичальник щомісячно сплачує комісійну винагороду за управління кредитом в розмірі 0,15% від фактичного залишку заборгованості за кредитом.

В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором між банком, позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 23 листопада 2006 року укладений договір поруки, за умовами якого поручитель зобов'язався перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором № 1264/06-ф.

Відповідно до пункту 2.1. договору сторони визначили, що у випадку невиконання позичальником взятих на себе зобов'язань по кредитному договору поручитель несе солідарну відповідальність перед банком нарівні з позичальником за кредитним договором. Сторони договору встановлюють, що поручитель після виконання взятих на себе зобов'язань по цьому договору, набуває всіх прав банку в частині виконання ним зобов'язань.

25 серпня 2011 року між АТ "Індустріально-експортний банк" та ОСОБА_2 укладено договір про внесення змін та доповнень № 1 до кредитного договору № 1264/06-ф, яким було змінено процентну ставку, а саме: за період з 25 серпня 2011 року до 24 серпня 2012 року включно за ставкою 10 % річних, а за період з 25 серпня 2012 року, за ставкою 11,69 % річних.

Звертаючись до суду, ОСОБА_1 просив визнати договір поруки припиненим.

Відповідно до пункту 7 частини 2 статті 16 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) способами захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення правовідношення.

Згідно з частиною 1 та 2 статті 598 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

У постанові Верховного Суду України від 21 травня 2012 року у справі № 6-69цс11 зроблено висновок, що "у випадку невизнання кредитором права поручителя, передбаченого ч. 1 ст. 559 ЦК України на припинення зобов'язання за договором поруки, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, виходячи із загальних засад цивільного законодавства і судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін (ст.ст. 3, 12, 13, 14, 15, 20 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 5, 11, 15, 31 ЦПК України). Суд обґрунтовано виходив із того, що відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього; збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає, зокрема у разі встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в сторону збільшення, розширення змісту основного зобов'язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним. Разом з тим, помилковим є висновок суду про те, що право поручителів підлягають захисту шляхом припинення договору поруки, тобто за п. 7 ч. 2 ст. 16 ЦК України, оскільки це суперечить положенням п. 7 ч. 2 ст. 16 ЦК України. Таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання поруки припиненою".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 490/5224/14-ц (провадження № 14-304цс18) зазначено, що "..за таких обставин та з підстав, передбачених наведеними нормами матеріального права, правильним, законним та обґрунтованим є висновок суду про відмову в задоволенні позовних вимог банку до поручителів про стягнення заборгованості за кредитним договором у зв'язку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителів, а також про задоволення позову поручителя про визнання припиненою поруки за договором поруки від 23 березня 2011 року".

Проте в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 202/32532/13-ц (провадження № 14-374цс19) вказано, що "згідно з частиною 1 статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання. У разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов'язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов'язання. Тому суди обґрунтовано задовольнили зустрічний позов ОСОБА_4 про визнання договору поруки припиненим".

При цьому, Велика Палата Верховного Суду не відступила від висновків Верховного Суду України, зроблених в постанові від 21 травня 2012 року у справі № 6-69цс11, та Великої Палати Верховного Суду, зроблених в постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 490/5224/14-ц (провадження № 14-304цс18).

Не може бути застосований до різних висновків Верховного Суду України/Великої Палати Верховного Суду підхід такий же як для вирішення темпоральної колізії норм, що має застосовуватися норма, яка прийнята остання. Оскільки будь-яких законодавчих та доктринальних передумов для цього немає. Більш того, якщо б існувала як теоретична, так і практична можливість для його застосування, то вочевидь не виникала б проблема неоднакової судової практики, тому що потрібно було б керуватися останнім висновком.

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).

Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з'ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року).

Колегія суддів вважає, що ефективним способом захисту поручителя є саме вимога про визнання поруки припиненою, а не визнання договору поруки припиненим. Тому колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 490/5224/14-ц (провадження № 14-304цс18).

Керуючись статтями 260,403,404, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Передати справу № 462/5368/16-ц на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук