ПОСТАНОВА

Іменем України

20 червня 2023 року

м. Київ

Справа № 554/10517/16-ц

Провадження № 14-76цс22

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ткачука О. С.

суддів: Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Катеринчук Л. Й., Кишакевича Л. Ю., Кравченка С. І., Крет Г. Р., Мартєва С. Ю., Лобойко Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Усенко Т. А.

розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури до виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтаві ради, Шевченківської районної у місті Полтаві ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Полтавська міська рада, Полтавське міське управління земельних ресурсів та земельного кадастру, Управління з питань містобудування та архітектури виконавчого комітету Полтавської міської ради, про визнання недійсним та скасування рішень про надання у власність земельної ділянки, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння за касаційною скаргою заступника прокурора Полтавської області на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 листопада 2019 року у складі судді Чуванової А. М. та постанову Полтавського апеляційного суду від 12 березня 2020 року у складі колегії суддів Панченка О. О., Одринської Т. В., Пікуля В. П.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У грудні 2016 року перший заступник керівника Полтавської місцевої прокуратури звернувся до суду з позовом і просив:

- визнати недійсним і скасувати рішення виконавчого комітету Октябрської районної в м. Полтаві ради від 28 жовтня 2008 року № 502, яким ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення проекту відведення зі складу земель житлової та громадської забудови міста земельну ділянку на АДРЕСА_5 площею 1 000,00 кв. м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд;

- визнати недійсним та скасувати рішення сесії Октябрської районної в м. Полтаві ради від 30 жовтня 2008 року про затвердження рішення виконавчого комітету Октябрської районної в м. Полтаві ради від 28 жовтня 2008 року № 502;

- визнати недійсним та скасувати рішення виконавчого комітету Октябрської районної в м. Полтаві ради від 24 лютого 2009 року № 87, яким затверджено проект відведення та передано у власність ОСОБА_1 зі складу земель житлової та громадської забудови міста земельну ділянку;

- визнати недійсним та скасувати рішення сесії Октябрської районної в м. Полтаві ради від 26 березня 2009 року про затвердження рішення виконавчого комітету Октябрської районної в м. Полтаві ради від 24 лютого 2009 року № 87;

- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 517556 від 05 червня 2009 року;

- витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку на АДРЕСА_5 площею 1 000,00 кв. м, кадастровий номер 5310137000:15:017:0020, вартістю 109 877,00 грн до земель запасу Полтавської міської ради (далі - земельна ділянка).

Свої вимоги прокурор обґрунтував наступними обставинами.

1.2. Рішенням виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради від 28 жовтня 2008 року № 502, затвердженим рішенням Октябрської районної у м. Полтаві ради від 30 жовтня 2008 року, ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки.

1.3. Рішенням виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради від 24 лютого 2009 року № 87, затвердженим рішенням Октябрської районної у м. Полтаві ради від 26 березня 2009 року, затверджено проект відведення та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку. 05 червня 2009 року ОСОБА_1 отримав відповідний державний акт на право власності на цю ділянку.

1.4. 15 жовтня 2012 року ОСОБА_1 відповідно до договору купівлі-продажу відчужив земельну ділянку на користь ОСОБА_2 .

1.5. 23 березня 2013 року заступником прокурора м. Полтави винесено постанову № 48/13 про проведення перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів у діяльності Полтавської міської ради, за результатами якої було встановлено, що вказана земельна ділянка є частиною парку «Перемога», який є об`єктом природно-заповідного фонду та пам`яткою місцевого значення садово-паркового мистецтва.

1.6. У зв`язку з виявленими порушеннями до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) внесено відомості № 42014170010000001 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 367 КК України.

Під час досудового розслідування було встановлено факт незаконного погодження протягом 2009-2010 років висновків проектів землеустрою щодо надання у власність 17 земельних ділянок на території заповідного парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення «Перемога», у тому числі відповідного висновку ОСОБА_1 , внаслідок чого останньому незаконно безоплатно передано у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд земельну ділянку.

1.7. Прокурор також вказав, що згідно з вироком Київського районного суду м. Полтави від 23 квітня 2015 року у справі № 552/401/15-к, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 02 липня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 листопада 2015 року, судом констатовано незаконність надання у власність вказаних земельних ділянок громадянам на території парку «Перемога», у тому числі ОСОБА_1 . Незаконність набуття права власності на земельну ділянку також підтверджується обставинами, встановленими постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 20 січня 2014 року у справі № 816/4424/13-а, якою задоволено позов прокурора про визнання протиправним і скасування рішення 16 сесії Полтавської міської ради 6 скликання від 08 грудня 2011 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою та оформлення права постійного користування земельною ділянкою за адресою: просп. Першотравневий, 20 » (також віднесено до земель парку «Перемога»).

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 29 травня 2017 року у задоволенні позову прокурора відмовлено. Судове рішення обґрунтовано недоведеністю позовних вимог.

2.2. Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 19 вересня 2017 року апеляційну скаргу заступника прокурора Полтавської області задоволено частково, рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 29 травня 2017 року скасовано та прийнято нове судове рішення про відмову в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності.

2.3. Постановою Верховного Суду від 28 серпня 2019 року рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 29 травня 2017 року та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 19 вересня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суди не перевірили та не встановили наявність виключного випадку для подачі цього позову Полтавською місцевою прокуратурою Полтавської області. Зокрема не з`ясували, який суб`єкт владних повноважень не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження щодо захисту інтересів держави або ж, що такий суб`єкт владних повноважень відсутній.

2.4. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 21 листопада 2019 року у задоволенні позову прокурора відмовлено. Судове рішення мотивовано тим, що позивачем у справі беззаперечно доведено факт незаконності передачі органом місцевого самоврядування спірної земельної ділянки природно-заповідного фонду у приватну власність, що суперечить нормам чинного законодавства. З урахуванням поданих відповідачами заяв та на підставі вимог статті 256 ЦПК України у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним та скасування рішень про надання у власність земельної ділянки, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку відмовлено за пропуском позовної давності. Підстав для задоволення вимоги позивача про витребування з чужого незаконного володіння спірної земельної ділянки суд не вбачав, оскільки відповідач набув право власності на вказану земельну ділянку згідно з договором купівлі-продажу від 15 жовтня 2012 року, який є чинним і сторонами у встановленому законом порядку не оскаржений, а тому витребування вказаного майна з його володіння у порядку, визначеному статтями 387, 1213 ЦК України, судом першої інстанції визнано безпідставним.

2.5. Полтавський апеляційний суд 12 березня 2020 року, залишаючи без змін рішення Октябрського районного суду м. Полтави, вказав, що землі під об`єктами природно-заповідного фонду не можуть передаватись у приватну власність, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що розроблені проекти землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, а також прийняті з цього приводу оскаржувані рішення органу місцевого самоврядування не відповідають вимогам закону. Апеляційний суд вважав, що прокурор звернувся до суду з віндикаційним позовом і пропустив позовну давність, а тому погодився з рішенням суду про відмову у задоволенні його вимог з цієї підстави.

3. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

3.1. У квітні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга заступника прокурора Полтавської області на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 листопада 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 12 березня 2020 року, в якій він просить скасувати оскаржувані судові рішення та постановити нове - про задоволення позовних вимог.

3.2. Підставою касаційного оскарження судового рішення зазначено пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

3.3. Касаційна скарга мотивована тим, що визначальним при дослідженні питання пропуску позовної давності є обізнаність позивача про порушення його права, а не поінформованість про певні обставини щодо обліку майна чи його передачі. Так, перевірка, що проводилася у 2013 році, стосувалася законності прийнятого рішення Полтавської міської ради, а не рішень виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради. Отже, отримана в ході перевірки інформація на той час не свідчила про наявність порушеного права та законних інтересів держави.

3.4. Прокурор посилався на те, що апеляційний суд, застосувавши положення статей 256 257 261 267 ЦК України, не врахував висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року № 554/10377/16-ц, від 30 жовтня 2019 року № 554/8661/16-ц, у яких вказано, що перебіг позовної давності розпочався з моменту внесення відомостей до ЄРДР, тобто з 25 січня 2014 року. Відтак, звернувшись до суду у грудні 2016 року, він не пропустив трирічну позовну давність.

3.5. Крім того, прокурор наголосив, що судами не взято до уваги висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, згідно з яким у спорах щодо земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації тощо.

4. Позиція інших учасників справи

4.1. У липні 2020 року виконавчий комітет Шевченківської у м. Полтаві ради подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому послався на законність та обґрунтованість оскаржених судових рішень, просив залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Відзив, зокрема, мотивований тим, що прокурор пропустив позовну давність, оскільки про порушення прав територіальної громади шляхом зменшення земельної ділянки парку «Перемога» дізнався у червні 2013 року. Так, 20 червня 2013 року прокурор направив подання про усунення порушень вимог земельного та податкового законодавства, яке рішенням Полтавської міської ради від 12 липня 2013 року відхилено. Проте із позовом до суду звернувся лише у грудні2016 року, тобто після спливу позовної давності, що унеможливлює задоволення його вимог.

4.2. У серпні 2020 року відзив на касаційну скаргу подала ОСОБА_2 , яка також послалася на правильність оскаржених судових рішень та просила залишити їх без змін.

4.3. ОСОБА_2 вказала, що порушення права та підтвердження такого порушення не є тотожними поняттями; закон не пов`язує перебіг позовної давності із ухваленням судового рішення про порушення права особи, зокрема постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 20 січня 2014 року, а починається від дня, коли позивач (прокурор) дізнався або міг дізнатися про таке порушення.

4.4. Крім того, відзив мотивований тим, що прокурор не має законних підстав для звернення до суду із самостійним позовом, а сам позов є втручанням у мирне володіння нею майном.

5. Рух справи в суді касаційної інстанції

5.1. Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 червня 2020 року заступнику прокурора Полтавської області поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

5.2. Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

5.3. Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 липня 2022 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною третьою статті 403 ЦПК України.

5.4. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів вказала на те, що у справі № 911/2325/18 за позовом першого заступника прокурора Київської області до ТОВ «Грінінвест» про витребування з незаконного володіння земельної ділянки у порядку статті 388 ЦК України (земельна ділянка розташована в межах земель природно-заповідного фонду), Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зробив висновок, що для відновлення права власності держави на незаконно вилучену земельну ділянку ефективним способом захисту є віндикаційний позов, до якого застосуванню підлягає загальна позовна давність. Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду із зазначеним висновком не погодилася та вважала, що зайняття (заволодіння) громадянами та юридичними особами земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням положень Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (далі - № 2456-XII) треба розглядати як непов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Тому від наведеного висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зробленого у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 911/2325/18, потрібно відступити.

5.5. Крім того, судове рішення Великої Палати Верховного Суду, на думку Касаційного цивільного суду, необхідне для подальшого розвитку права та забезпечення єдності судової практики, оскільки справа має принципове значення, так як йдеться про правове питання, яке потребує пояснення та стосується земельних ділянок, які віднесено до категорії особливо цінних земель.

5.6. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2022 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

6. Обставини справи

6.1. Суди встановили, що рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих «Про затвердження пам`яток природи місцевого значення» від 24 грудня 1970 року № 555 затверджено та взято під охорону, зокрема, пам`ятку природи місцевого значення - парк «Перемога» - на площі 10 га на просп. Першотравневому, 20 та закріплено її за виконавчим комітетом Полтавської міської ради (т.1, а. с. 36, 37-38).

6.2. Рішенням Полтавської обласної ради депутатів трудящих від 20 червня 1972 року № 242 «Про віднесення пам`яток природи місцевого значення за категоріями згідно нової класифікації та затвердження нововиявлених заповідних територій і природних об`єктів» пам`ятки природи місцевого значення віднесено до категорії парків-пам`яток садово-паркового мистецтва, та затверджено додатково виявлені парки-пам`ятки згідно з додатком № 2, зокрема, парк «Перемога», що розташований в м. Полтаві та передано під охорону виконкому Полтавської міської ради.

6.3. Рішенням виконкому Полтавської обласної ради від 22 листопада 1984 року № 453 затверджено межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення, згідно з яким парк «Перемога» віднесено до парку-пам`ятки садового-паркового мистецтва місцевого значення на площі 30,9 га (т. 1, а. с. 193-197).

6.4. 27 травня 2001 року Дирекцією міського парку культури та відпочинку взято на себе охоронне зобов`язання із забезпечення режиму охорони та збереження вказаного об`єкта природно-заповідного фонду на площі 30,9 га (т. 1, а. с. 35).

6.5. Рішенням виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради від 28 жовтня 2008 року № 502 ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки відповідно до схеми, погодженої управлінням у справах містобудування та архітектури Полтавського міськвиконкому (т. 1, а. с. 18, 151). Рішенням Октябрської районної у м. Полтаві ради від 30 жовтня 2008 року затверджено це рішення виконавчого комітету (т. 1, а. с. 99).

6.6. Рішенням виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради від 24 лютого 2009 року № 87 погоджено проект відведення та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку; встановлено обмеження прав на неї та сервітути згідно з висновками управління з питань містобудування та архітектури і Полтавського міського управління земельних ресурсів та земельного кадастру; зобов`язано ОСОБА_1 звернутися до геодезичної організації з приводу винесення в натуру меж земельної ділянки згідно з цільовим призначенням, стати на облік в державній податковій інспекції у м. Полтаві (т. 1, а. с. 19). Дане рішення затверджено рішенням Октябрської районної у м. Полтаві ради від 26 березня 2009 року (т. 1, а. с. 98).

6.7. 05 червня 2009 року ОСОБА_1 видано Державний акт на право власності серії ЯИ № 517556 на земельну ділянку. Як убачається з плану меж земельної ділянки, вона має кадастровий номер 5310137000:15:017:0020, що також підтверджується даними відповідного державного реєстру та довідкою про присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці з реєстрацією в земельному кадастрі м. Полтави (т. 1, а. с. 20, 34, 39; т. 2, а. с. 182-183).

6.8. 15 жовтня 2012 року ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу відчужив земельну ділянку на користь ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 40).

6.9. 23 квітня 2013 року заступником прокурора м. Полтави винесено постанову № 48/13 про проведення перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів у діяльності Полтавської міської ради.

6.10. Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 20 січня 2014 року задоволено позов прокурора про визнання протиправним і скасування рішення Полтавської міської ради від 08 грудня 2011 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою та оформлення права постійного користування земельною ділянкою за адресою: проспект Першотравневий, 20 ». При розгляді вказаної справи встановлено, що станом на 01 січня 2009 року, 01 січня 2011 року та 01 січня 2013 року земельні ділянки парку «Перемога» площею 30,9 га мали статус об`єкта природно-заповідного фонду (судові рішення набрали законної сили). Судом зазначено, що рішення органу місцевого самоврядування від 08 грудня 2011 року прийнято з порушенням норм статті 20 ЗК України, оскільки Полтавською міською радою не приймалося рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки парку « Перемога » та рішення щодо зміни її цільового призначення; така зміна не погоджувалась із Кабінетом Міністрів України.

6.11. 25 січня 2014 року до ЄРДР внесені відомості № 42014170010000001 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 367 КК України. У ході досудового розслідування пред`явлено підозру завідуючому Полтавським сектором охорони навколишнього природного середовища Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Полтавській області ОСОБА_3 за частиною другою статті 367 КК України у тому, що він упродовж 2009 - 2010 років незаконно затвердив висновки про погодження проектів землеустрою щодо надання у власність 17 земельних ділянок на території заповідного парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення - парку «Перемога».

6.12. Вироком Київського районного суду міста Полтави від 23 квітня 2015 року, що набрав законної сили, ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення за частиною другою статті 367 КК України, а саме у тому, що він, працюючи на посаді завідуючого Полтавським сектором охорони навколишнього природного середовища Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Полтавській області, протягом 2009 - 2010 років незаконно затвердив висновки про погодження проектів із землеустрою щодо надання у власність 17 земельних ділянок на території парку «Перемога», серед яких було погоджено відповідний висновок ОСОБА_1 . Встановлено, що на підставі вказаного висновку останньому незаконно було передано безоплатно у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд земельну ділянку, яка знаходиться на території об`єкта природного-заповідного фонду - парку «Перемога».

6.13. Висновком Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. М. С. Бокаріуса від 29 вересня 2014 року № 5630/10685 (т. 1, а. с. 30-33, 201-232) встановлено:

- 17 земельних ділянок № № 1-е, 1-м, №1-л, 1-к, 1-д, 1-ж, 1-з на вул. Південній, № № 81-к, 81-ж, 81-л, 81-м, 81-д, 81-б, АДРЕСА_1, 81-е, 81-ж, 81-в на вул. Карла Лібкнехта у м. Полтаві загальною площею 1,62 га розташовані в межах парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва « Перемога ». Деталі та візуалізація наведені в дослідницькій частині висновку;

- основне цільове призначення (категорія) наданих у власність земельних ділянок № №1-е , 1-м , 1-л , 1-к , 1-д , 1-ж , 1-з на вул. Південній , № № 81-к, 81-ж , 81-л , 81-м , 81-д , 81-б , АДРЕСА_1 , 81-е, 81-в на вул. Карла Лібкнехта у м. Полтаві не змінювалась. Основне цільове призначення (категорія) земельної ділянки на вул. Південній, № 81-ж площею 0,0200 га змінювалось;

- розроблені проекти землеустрою щодо відведення у власність вказаних земельних ділянок та технічна документація на земельні ділянки не відповідають вимогам ЗК України, Закону України «Про землеустрій», Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року № 43, наказу Держкомстату від 05 листопада 1998 року № 377 «Про затвердження форм державної статистичної звітності з земельних ресурсів та Інструкції з заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель (форми № № 6-зем, 6а- зем, 6б-зем, 2-зем)», ДСТУ 4163-2003. Деталі наведено в дослідницькій частині висновку.

6.14. Землі парку «Перемога» віднесені до земель природно-заповідного фонду як пам`ятка садово-паркового мистецтва.

7. Позиція Великої Палати Верховного Суду

7.1. Прокурор пред`явив позов про визнання недійсними та скасування низки рішень органів місцевого самоврядування, державного акта на право власності на земельну ділянку та про витребування з чужого незаконного володіння останньої набувачки земельної ділянки до земель запасу Полтавської міської ради. При цьому прокурор вказував на протиправність дій органів місцевого самоврядування і, відповідно, на незаконність зайняття земельної ділянки ОСОБА_1 , а в подальшому ОСОБА_2 .

7.2. Вирішуючи справу і відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що місцевою радою порушено норми земельного законодавства, однак прокурор, пред`являючи позов, пропустив установлену законом позовну давність, а тому наявні правові підстави для застосування частини четвертої статті 267 ЦК України та відмови в задоволенні позовних вимог.

7.3. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду висловила думку, що за обставин цієї справи вимогу про витребування земельної ділянки природно-заповідного фонду слід розглядати як негаторний, а не віндикаційний позов. Відповідно такий позов можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця такої ділянки.

7.4. Велика Палата Верховного Суду, формулюючи правову позицію щодо питань, які виникли у цій справі звертає увагу на наступне.

7.5. До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим (стаття 18 ЗК України).

7.6. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення (частина перша статті 19 ЗК України).

7.7. Статтею 43 ЗК України встановлено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

7.8. Рішенням Полтавської обласної ради депутатів трудящих від 20 червня 1972 року парк «Перемога», що розташований в м. Полтаві, віднесено до категорії парків-пам`яток садово-паркового мистецтва та передано під охорону виконкому Полтавської міської ради.

7.9. Згідно зі статтею 44 ЗК України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

7.10. Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом (стаття 45 ЗК України).

7.11. Статтею 7 Закону № 2456-XII передбачено, що на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

7.12. Відповідно до статті 9 Закону № 2456-XII території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

7.13. Парками-пам`ятками садово-паркового мистецтва оголошуються найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва з метою охорони їх і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях. Парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення є природоохоронними рекреаційними установами. Оголошення парків-пам`яток садово-паркового мистецтва провадиться з вилученням у встановленому порядку або без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів. На території парків-пам`яток садово-паркового мистецтва можуть проводитися наукові дослідження (стаття 37 Закону № 2456-XII).

7.14. Згідно з частиною першою статті 38 Закону № 2456-XII на території парків-пам`яток садово-паркового мистецтва забороняється будь-яка діяльність, що не пов`язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує їх збереженню. На території парків-пам`яток садово-паркового мистецтва забезпечується проведення екскурсій та масовий відпочинок населення, здійснюється догляд за насадженнями, включаючи санітарні рубки, рубки реконструкції та догляду з підсадкою дерев і чагарників ідентичного видового складу, замість загиблих, вживаються заходи щодо запобігання самосіву, збереження композицій із дерев, чагарників і квітів, трав`яних газонів (частина друга статті 38 Закону № 2456-XII).

7.15. Частиною п`ятою статті 38 Закону № 2456-XII встановлено, що власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів, оголошених парками-пам`ятками садово-паркового мистецтва, беруть на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

7.16. Відповідно до частини п`ятої статті 53 Закону № 2456-XII території та об`єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов`язання.

7.17. Як визначено статтею 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

7.18. Згідно з пунктами «а», «в» частини третьої статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

7.19. Частина 1 статті 150 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, відносить до особливо цінних земель, зокрема, землі природно-заповідного фонду.

7.20. Земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об`єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв`язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об`єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов`язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України (частина друга статті 150 ЗК України у редакції на час виникнення спірних правовідносин).

7.21. Системний аналіз вищенаведених норм права дозволяє зробити висновок про те, що землі природно-заповідного фонду, що перебувають у комунальній власності, не підлягають приватизації. Такі землі можуть перебувати у приватній власності лише у зв`язку з формуванням на цих земельних ділянках об`єктів природно-заповідного фонду чи включення земельних ділянок, що належать фізичним чи юридичним особам, до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення). Вилучення (викуп) земель природно-заповідного фонду із комунальної власності, зокрема, для будівництва житла був можливим тільки на підставі постанови Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо вилучення (викуп) земельної ділянки погодила Верховна Рада України.

7.22. Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (частина перша статті 11 ЦК України). Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).Отже, за загальним правилом цивільні права, зокрема право власності, виникають із правомірних, а не протиправних дій.

7.23. Враховуючи, що Верховна Рада України не погодила вилучення земельної ділянки на території парку-пам`ятника садово-паркового мистецтва місцевого значення «Перемога» у місті Полтаві із комунальної власності, право власності територіальної громади на цю ділянку не припинилося і до фізичних осіб-відповідачів не перейшло.

7.24. Втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим із відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала безперешкодне володіння загальнонародними благами та ресурсами, вільний доступ до водних та інших природних ресурсів і об`єктів природно-заповідного фонду, зокрема і до парків-пам`яток садово-паркового мистецтва, одним із яких є Парк «Перемога». У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами територіальної громади, у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи у публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином, або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави, зокрема і від імені територіальної громади як власника земельної ділянки природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги (стаття 41 Конституції України), згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (провадження № 14-206цс21, пункт 7.20)).

7.25. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за обставин цієї справи, наявності суспільного інтересу у поверненні земельної ділянки територіальній громаді Полтави, зокрема підвищеного суспільного інтересу до збереження парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва «Перемога» як об`єкта природно-заповідного фонду, прокурор мав звернутися до суду для захисту відповідних публічних інтересів держави (див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (провадження № 14-206цс21, пункт 7.22)).

7.26. У позовній заяві прокурор вказав, що інтереси держави порушено внаслідок прийняття органами місцевого самоврядування, наділеним повноваженнями щодо земельної ділянки, незаконних рішень. Оскільки саме ці органи допустили порушення інтересів держави у спірних правовідносинах, вони не можуть здійснювати захист цих інтересів у тих самих відносинах, тобто звернутися до суду з відповідним позовом. Тому Велика Палата Верховного Суду з огляду на її попередню практику, сформовану до моменту ухвалення судами оскаржених рішень, вважає, що підстави для представництва прокурором інтересів держави у цій справі були (див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (провадження № 14-206цс21, пункт 7.21))..

7.27. Здійснення відповідно до статті 131-1 Конституції України, пункту 2 частини першої статті 2 і статті 23 Закону України «Про прокуратуру» представництва інтересів держави у суді відповідає у спірних правовідносинах суспільним інтересам та спрямовано на досягнення ідей, закладених у Преамбулі та статтях 13 і 14 Конституції України.

7.28. Як вже було зазначено, фізичні особи можуть володіти земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, але виключно у разі, якщо вони ними володіли на час створення об`єкта природно-заповідного фонду. При цьому набуття права приватної власності на землі, які вже віднесені до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, положеннями ЗК України, Закону № 2456-XII та інших нормативно-правових актів України заборонено. Надання земельної ділянки для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на території парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва « Перемога » суперечить як статусу відповідного об`єкта природно-заповідного фонду, так і законодавчим обмеженням на здійснення діяльності з такого будівництва на відповідних землях. Тому за змістом наведених вище приписів, які характеризуються належною якістю як властивістю, що є умовою забезпечення юридичної визначеності у правовідносинах, і органи місцевого самоврядування, і фізичні особи-відповідачі знали чи повинні були знати про неможливість всупереч закону передання й отримання у приватну власність земельної ділянки на території Парку «Перемога» для вищевказаної мети. Отже, втручання судом у право ОСОБА_2 мирно володіти цією ділянкою відповідає закону.

7.29. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону № 2456-XII потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку (такий підхід не суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованому щодо земельних ділянок водного фонду у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункти 51-52)).

7.30. За таких умов, ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов.

7.31. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

7.32. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

7.33. Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

7.34. Приписи про застосування позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов). Натомість негаторний позов може бути пред`явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункти 52, 96)).

7.35. Судом першої інстанції встановлено, що спірна земельна ділянка розташована в межах парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва « Перемога », належала впродовж десятків років до виникнення спірних правовідносин і належить до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

7.36. ОСОБА_1 , а в подальшому й ОСОБА_2 , яка придбала земельну ділянку у ОСОБА_1 , проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ця ділянка впродовж багатьох десятків років перебуває у межах об`єкта природно-заповідного фонду - парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва. Тому оформлення документів про перехід земельної ділянки у їхню приватну власність є таким порушенням закону, про яке зазначені особи могли та повинні були знати на час набуття земельної ділянки кожним із них.

7.37. Судом установлено, що Верховна Рада України не погодила припинення права комунальної власності на землі парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення - парку «Перемога» у місті Полтаві.

7.38. Вироком Київського районного суду м. Полтави від 23 квітня 2015 року, що набрав законної сили, ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення за частиною другою статті 367 КК України, оскільки він, працюючи на посаді завідуючого Полтавським сектором охорони навколишнього природного середовища Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Полтавській області, упродовж 2009 - 2010 років незаконно затвердив висновки про погодження проектів із землеустрою щодо надання у власність 17 земельних ділянок на території заповідного парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення - парку «Перемога», зокрема і для ОСОБА_1 . На підставі вказаного висновку останньому незаконно було передано безоплатно у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд земельну ділянку на території об`єкта природного-заповідного фонду.

7.39. Тобто, як обґрунтовано вказав у рішенні суд першої інстанції, земельна ділянка ОСОБА_1 була оформлена неправомірно, оскільки вона знаходиться на території парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва «Перемога» і взагалі не могла бути передана у приватну власність фізичній особі.

7.40. При цьому виконавчим комітетом Октябрської районної у м. Полтаві ради у рішенні від 24 лютого 2009 року та Октябрською районною у м. Полтаві радою у рішенні від 26 березня 2009 року безпідставно зазначено про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки із земель житлової та громадської забудови міста, а не із земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, до категорії яких ця земельна ділянка належала і належить.

7.41. Суди першої й апеляційної інстанцій, правильно встановивши усі обставини справи, зокрема, незаконність передачі органами місцевого самоврядування земельної ділянки у приватну власність, що суперечить нормам чинного законодавства, мали підстави для задоволення позовних вимог. Однак вони помилково вважали застосовними до спірних правовідносин приписи статей 387 і 388 ЦК України, а не статті 391 цього кодексу і безпідставно відмовили у задоволенні вимоги прокурора, спрямованої на повернення земельної ділянки територіальній громаді Полтави.

7.42 Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи. Суд виявляє активну роль, самостійно надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного та всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах. Отже, обов`язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку юридичну норму слід застосувати для вирішення спору, виконує саме суд (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постановах від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (пункти 6.56-6.58), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (провадження № 14-206цс21, пункт 9.58)). З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду не зв`язана посиланнями на норми права, зазначеними у позовній заяві та в інших письмових заявах учасників справи.

7.43. У даному випадку помилкова з огляду на обставини справи юридична кваліфікація позивачем і судами першої й апеляційної інстанцій позовної вимоги про витребування спірної земельної ділянки природно-заповідного фонду як вимоги, до якої слід застосувати приписи статей 330, 387 і 388 ЦК України, призвела до неправильного вирішення справи. Проте така помилка кваліфікації може бути виправлена Великою Палатою Верховного Суду, яка має повноваження ухвалити своє рішення на підставі правильної оцінки судами першої та апеляційної інстанції доказів у справі та обґрунтованих висновків цих судів про неправомірність зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду фізичними особами.

7.44. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої вказаної статті).

7.45. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. mutatis mutandis постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 6 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14).

7.46. За змістом частини першої статті 2 ЦПК України метою цивільного судочинства є саме ефективний захист прав та інтересів позивача. Отже, спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункти 63, 89), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (пункт 119), від 16 вересня 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.6), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 86)).

7.47. Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 рокуу справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).

7.48. За обставинами справи № 554/10517/16-ц мета позивача спрямована на усунення перешкод власникові (територіальній громаді міста Полтави), який не втратив володіння специфічним об`єктом цивільних відносин (земельною ділянкою на території об`єкта природно-заповідного фонду), у користуванні та розпорядженні цією ділянкою шляхом її повернення від ОСОБА_2 .

7.49. Задоволення судом позовної вимоги має з урахуванням вимог правовладдя (верховенства права) дозволити досягнути мети судочинства, зокрема реально відновити суб`єктивне право, яке порушив, оспорює або не визнає відповідач. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, і той, який обрав позивач, можна використати для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких він звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним, зокрема неефективним, і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлену позовну вимогу взагалі не можна використати для захисту права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, таку вимогу не можна розглядати як спосіб захисту (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 36), 22 вересня 2020 року у справі № 127/18934/18).

7.50. Встановивши, що мета позову спрямована на усунення перешкод територіальній громаді міста Полтави, яка не втратила володіння земельною ділянкою, у користуванні та розпорядженні останньою шляхом її повернення від ОСОБА_2 , Велика Палата Верховного Суду розглядає вимогу витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку до земель запасу Полтавської міської ради як вимогу про повернення цієї земельної ділянки територіальній громаді міста Полтави за правилами негаторного позову.

7.51. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду не може погодитись із обґрунтованістю позову прокурора в частині необхідності визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування на підставі яких спірну земельну ділянку було оформлено за ОСОБА_1 , який відчужив земельну ділянку на користь ОСОБА_2 .

7.52. Власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, абзац п`ятий пункту 143)). Однак, беручи до уваги те, що оскаржені рішення органів місцевого самоврядування не стосуються ОСОБА_2 як останньої набувачки земельної ділянки, вимоги прокурора про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування, на підставі яких земельну ділянку було оформлено за ОСОБА_1 , не призводять відновлення порушеного права територіальної громади міста Полтави. За таких обставин у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

7.53. Не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для усунення перешкод територіальній громаді у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою і визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 517556 від 05 червня 2009 року, а тому в задоволенні цієї позовної вимоги слід також відмовити (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 94), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16 (провадження № 14-2цс21 пункт 151).

8. Щодо відступу від висновків

8.1. Єдність судової практики як складова принципу правової визначеності є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування судами різних підходів до тлумачення законодавства може призводити до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування.

8.2. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у справі № 911/2325/18 вирішував спір за позовом прокурора, котрий вказував на порушення інтересів держави у незаконному вибутті земельної ділянки, що знаходиться на землях лісопаркового господарства, належить до земель природоохоронного призначення, без згоди Кабінету Міністрів України та протиправну передачі її у приватну власність. Він також наголосив на тому, що на час звернення до суду спірна земельна ділянка розташована в межах земель природно-заповідного фонду і просив витребувати її з незаконного володіння відповідача на користь держави у порядку статті 388 Цивільного кодексу України.

8.3. Ухвалюючи постанову 26 лютого 2020 року, Касаційний господарський суд погодився із висновком судів попередніх інстанцій про те, що право державної власності на спірну земельну ділянку не могло припинитися внаслідок прийняття рішення органом місцевого самоврядування, який відповідно до своєї компетенції не був наділений повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками лісового фонду (лісами), а також вказав, що витребування спірних земельних ділянок із володіння відповідача відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі статті 388 ЦК України.

8.4. Разом з тим, як зазначено вище, Велика Палата Верховного Суду вважає, що держава або територіальна громада не втрачають володіння земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, які за законом не можуть бути передані у приватну власність у разі такого їх передання фізичним або юридичним особам і державної реєстрації за останніми права власності. У цих випадках слід усувати перешкоди у користуванні відповідною земельною ділянкою (стаття 391 ЦК України) шляхом її повернення власникові, а не витребовувати із незаконного володіння останнього набувача (статті 387 388 ЦК України).

8.5. Відступаючи від висновку Верховного Суду щодо застосування юридичної норми, Велика Палата Верховного Суду може або повністю відмовитися від такого висновку на користь іншого, або його конкретизувати, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм.

8.6. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне конкретизувати висновок, наведений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 911/2325/18 та вказати, що зайняття фізичними та юридичними особами земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, не пов`язане із позбавленням власника цих ділянок володіння ними. Вказане стосується і тих випадків, коли право приватної власності на земельні ділянки природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення було зареєстровано на підставі неправомірних рішень про передачу таких земель у власність фізичних чи юридичних осіб. Такі рішення не створюють ті юридичні наслідки, на які вони спрямовані. Вимогу про усунення перешкод державі чи відповідній територіальній громаді у користуванні чи розпорядженні такими земельними ділянками можна заявити впродовж усього часу, поки триває відповідне порушення. Тому Велика Палата Верховного Суду відхиляє посилання прокурора на те, що апеляційний суд мав урахувати висновки щодо застосування положень статей 256 257 261 267 ЦК України у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2019 року № 554/10377/16-ц і від 30 жовтня 2019 року № 554/8661/16-ц.

8.7. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, у постанові касаційного суду, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 49), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 43) і № 727/2878/19 (пункт 40), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 43), від 9 лютого 2021 рокуу справі № 381/622/17 (пункт 44), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (пункт 31), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.20), від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 40), від 2 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18 (пункт 92), від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (пункт 36), від 8 червня 2022 року у справі № 362/643/21(пункт 67), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 43), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18(пункт 51)).

9. Щодо пропорційності втручання у право особи на мирне володіння майном та співвідношення такого втручання із суспільними інтересами

9.1. Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право мирного володіння майном.

9.2. Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно.

9.3. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало заходів втручання у право мирного володіння майном.

9.4. Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя. У цій справі Велика Палата Верховного Суду обґрунтувала наявність законних підстав для втручання у право ОСОБА_2 на мирне володіння земельною ділянкою.

9.5. Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого держава користується значною свободою (полем) розсуду. Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

9.6. Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

9.7. За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

9.8. Відповідно до абзацу третього преамбули до Закону № 2456-XII природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною. Тому на землях природоохоронного та історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням (частина третя статті 7 цього Закону у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)..

9.9. Велика Палата Верховного Суду раніше вже звертала увагу на те, що у спорах стосовно земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави (зокрема земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення), остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункти «а» і «б» частини першої статті 91, пункти «а» і «б» частини першої статті 96 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. mutatis mutandis постанови від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 127), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (пункт 90), від 14 листопада 2018 року № 183/1617/16 (пункт 148), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 53), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 117), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.75)).

9.10. Контроль за використанням земельної ділянки на території об`єкта природно-заповідного фонду згідно з її цільовим призначенням є важливим для суспільства загалом і для територіальної громади міста Полтави зокрема, оскільки люди зацікавлені у збереженні парку-пам`ятки місцевого значення садово-паркового мистецтва « Перемога », що, як встановили суди попередніх інстанцій, став об`єктом природно-заповідного фонду задовго до виникнення спірних правовідносин і на території якого заборонене житлове будівництво. Повернення територіальній громаді Полтави земельної ділянки переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом цієї ділянки. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що вона належить до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. Дотримання встановлених законодавчих заборон щодо обігу такої ділянки є необхідною умовою її використання з тією метою, щоби попередити завдання шкоди загалом навколишньому природному середовищу і зокрема частині світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною, і конкретному об`єкту природно-заповідного фонду. З огляду на вищевказане у втручанні держави у право мирного володіння ОСОБА_2 земельною ділянкою для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд на території об`єкта природно-заповідного фонду є легітимна мета контролю за використанням цієї ділянки за цільовим призначенням згідно із загальними інтересами.

9.11. Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

9.12. Право територіальної громади повернути земельну ділянку, яка знаходиться під об`єктами природно-заповідного фонду, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її передання на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України, приписи якого та практика їхнього застосування щодо повернення такої ділянки є доступними, чіткими та передбачуваними. Немає жодних підстав вважати, що як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_2 не могли співвіднести чіткі законодавчі заборони з конкретним об`єктом на місцевості та власними діями щодо останнього.

9.13. Враховуючи, зокрема, поведінку як органів місцевого самоврядування, які прийняли протиправні рішення, так і поведінку ОСОБА_1 і ОСОБА_2 щодо отримання у власність земельної ділянки на території об`єкта природно-заповідного фонду для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд загальний інтерес у контролі за використанням цієї ділянки для гарантування безпечності довкілля, непогіршення екологічної ситуації, забезпечення правомірного, раціонального й ефективного користування земельними ділянками у межах парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення «Перемога» переважає приватний інтерес ОСОБА_2 у збереженні нею контролю за цією ділянкою. Тому Велика Палата Верховного Суду повинна встановити, чи забезпечує така перевага за обставин справи справедливий баланс між вказаними інтересами.

9.14. Земля є унікальним обмеженим природним і базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності та добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункти 75-76), від 20 липня 2020 року у справі № 923/196/20 (пункт 39), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18(пункт 132)).

9.15. На думку Великої Палати Верховного Суду, за обставин цієї справи і ОСОБА_1 , і ОСОБА_2 (обидвоє - мешканці Полтави) не могли не знати про те, що земельна ділянка знаходиться у межах Парку «Перемога», розміщеному у цьому місті. В силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак земельної ділянки, проявивши розумну обачність, як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_2 могли і повинні була знати про те, що ця ділянка розташована у міському парку, який впродовж десятків років є об`єктом природно-заповідного фонду. Тому немає підстав вважати, що у спірній ситуації, мали місце недобросовісні дії лише боку органів місцевого самоврядування. А крім того, законодавство України надає і ОСОБА_1 , і ОСОБА_2 як сторонам відповідного договору купівлі-продажу ефективні засоби відновлення їхніх прав, якими вони на цей час, виходячи зі змісту матеріалів справи, не скористалися.

9.16. Рішення суду про усунення перешкод територіальній громаді з боку ОСОБА_2 у користуванні парком-пам`яткою садово-паркового мистецтва відповідатиме легітимній меті та дозволятиме її досягнути. Такий захід втручання у відповідне право є пропорційним цій меті, оскільки ОСОБА_2 , придбаваючи земельну ділянку у ОСОБА_1 , діючи розумно, не могла не перевірити місцезнаходження об`єкта, а отже, могла та мала пересвідчитися у тому, що ця ділянка знаходиться у Парку «Перемога». За таких обставин неможливо виснувати про те, що втручання у право ОСОБА_2 на об`єкт, який вона за добросовісної поведінки не могла отримати, є для неї надмірним тягарем. Немає жодних підстав вважати, що перед тим, як придбати земельну ділянку, у ОСОБА_2 були перешкоди самостійно чи з допомогою фахівця у галузі права ознайомитися із зазначеними вище вимогами законодавства та зробити висновки щодо режиму цієї ділянки.

9.17. Згідно з принципами диспозитивності та змагальності у цивільному процесі України сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами (зокрема, і щодо подання зустрічного позову), несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ними процесуальних дій,а суд не має можливості розглянути не ініційовані сторонами питання (пункти 4 і 5 частини третьої статті 2, частини перша - четверта статті 12, частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

9.18. Під час розгляду цієї справи ОСОБА_2 розпорядилася її процесуальними правами та не заявила зустрічний позов про відшкодування шкоди у зв`язку із заявленої до неї вимогою.Крім того, суди попередніх інстанцій не мали жодних об`єктивних даних, які би могли дозволити оцінити наявність і розмір шкоди, якої могла зазнати ОСОБА_2 унаслідок задоволення вимоги щодо повернення земельної ділянки, а також зумовленого цим розчарування у неможливості подальшого використання цієї ділянки не за цільовим призначенням, тобто як ділянки, призначеної для житлового будівництва, а не як частини земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення у межах парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення «Перемога» (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), § 77). Тому як імовірний майновий тягар, так і ймовірний тягар такого розчарування може належно оцінити суд у відповідному судовому процесі, ініційованому ОСОБА_2 .

9.19. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що законодавство України надає ОСОБА_2 після завершення цього судового процесу додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Вона не позбавлена можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до ОСОБА_1 , в якої придбала земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Вказане відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15 (див. mutatis mutandisпостанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 93), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 63), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 125.6.3)).

10. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

10.1. Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

10.2. Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржувані судові рішення - скасувати, ухваливши своє рішення.

11. Щодо судових витрат

11.1. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

11.2. Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

11.3. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про часткове задоволення позову, судові витрати у сумі 5 438,90 грн, понесені Полтавською обласною прокуратурою за майнову позовну вимогу, що задовольняється, покладаються на ОСОБА_2 , а саме: 1 648,15 грн - за подання позову у частині майнової вимоги (із 8 538,15 грн загальної суми сплаченого судового збору за п`ять немайнових вимог і одну майнову вимогу), 1 812,97 грн - за подання апеляційної скарги у відповідній частині (із загальної суми 9 391,67 грн сплаченого судового збору, розрахованого скаржником як 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви) та 1 977,78 грн - за подання касаційної скарги у вказаній частині (із загальної суми 10 245,78 грн сплаченого судового збору, розрахованого скаржником як 120 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви).

Керуючись статтями 400 409 412 415 416 418 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу заступника прокурора Полтавської областізадовольнити частково.

2. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 листопада 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 12 березня 2020 року скасувати.

3. Ухвалити у справі нове рішення:

Позов першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури задовольнити частково.

Повернути територіальній громаді міста Полтави земельну ділянку на вул. Карла Лібкнехта, АДРЕСА_1 у м. Полтаві площею 1000 м кв. із кадастровим номером 5310137000:15:017:0020.

Відмовити у задоволенні позову про визнання незаконними та скасування рішення виконавчого комітету Октябрської районної в м. Полтаві ради від 28 жовтня 2008 року № 502, рішення сесії Октябрської районної в м. Полтаві ради від 30 жовтня 2008 року про затвердження рішення виконавчого комітету Октябрської районної в м. Полтаві ради від 28 жовтня 2008 року № 502, рішення виконавчого комітету Октябрської районної в м. Полтаві ради від 24 лютого 2009 року № 87, яким затверджено проект відведення та передано у власність ОСОБА_1 із земель житлової та громадської забудови міста земельну ділянку, рішення сесії Октябрської районної в м. Полтаві ради від 26 березня 2009 року про затвердження рішення виконавчого комітету Октябрської районної в м. Полтаві ради від 24 лютого 2009 року № 87, а також про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 517556 від 05 червня 2009 року.

4. Стягнути з ОСОБА_2 на користь Полтавської обласної прокуратури 5 438,90 грн (п`ять тисяч чотириста тридцять вісім грн 90 коп.) в рахунок відшкодування судових витрат за розгляд справи в судах першої, апеляційної інстанцій та у Верховному Суді.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття,є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. С. Ткачук

Судді: Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко

М. І. Гриців К. М. Пільков

Д. А. Гудима О. Б. Прокопенко

Л. Й. Катеринчук О. М. Ситнік

Л. Ю. Кишакевич І. В. Ткач

С. І Кравченко В. Ю. Уркевич

Г. Р. Крет Є. А. Усенко

С. Ю. Мартєв