Історія справи

Постанова КЦС ВП від 30.05.2022 року у справі №2-2328/11
Постанова КГС ВП від 20.05.2025 року у справі №2-2328/11
Постанова КГС ВП від 09.04.2024 року у справі №2-2328/11

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2025 року

м. Київ

cправа № 2-2328/11

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

позивача - Лойфер А. О.,

відповідачів - Шпунт М. Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 26.02.2025 (судді: Скрипчук О. С. - головуючий, Бойко С. М., Матущак О. І.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна корпорація "Львіввікнопласт", Товариства з обмеженою відповідальністю "Юрпромтехсервіс",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - Акціонерне товариство "Кредобанк",

про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і судових рішень

1.1. У квітні 2010 року Публічне акціонерне товариство "Кредобанк" (наразі - Акціонерне товариство "Кредобанк", далі - АТ "Кредобанк", ПАТ "Кредобанк", банк) звернулося до Галицького районного суду м. Львова з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна корпорація "Львіввікнопласт" (далі - ТОВ "БК "Львіввікнопласт") і ОСОБА_1 як солідарних боржників про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором від 28.05.2008 № 125, укладеним між Відкритим акціонерним товариством "Кредобанк" (ВАТ "Кредобанк") (кредитодавцем) та ТОВ "БК "Львіввікнопласт" (позичальником), станом на 31.03.2010 в розмірі 349 459,76 доларів США, що еквівалентно 2 769 468,60 грн (за курсом НБУ станом на 31.03.2010: 1 долар США - 7,925 грн), та 3300 грн, з яких: 75 000 доларів США - строкова заборгованість за кредитом; 225 000 доларів США - прострочена заборгованість за кредитом; 16 925 доларів США - пеня за несвоєчасне погашення кредиту за період із 01.07.2010 по 30.03.2010; 27 783,40 доларів США - прострочені проценти за кредитом за період із червня 2009 року по лютий 2010 року; 2 718,90 доларів США - нараховані проценти за період із 01.03.2010 по 30.03.2010; 2 032,46 доларів США - пеня за несвоєчасну сплату процентів за період із 01.06.2009 по 30.03.2010; 3 300 грн - комісія за управління кредитом за період із травня 2009 року по березень 2010 року, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 28.05.2008, укладеним з ОСОБА_1 (іпотекодавцем), а саме на навчально-виробничі майстерні, позначені на плані літерами "Б-2", загальною площею 2483,1 м2, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 13440341, які належали на праві власності іпотекодавцю ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 08.10.2007, продавши це нерухоме майно з прилюдних торгів.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням ТОВ "БК "Львіввікнопласт" зобов`язань за кредитним договором, які забезпечувалися іпотекою за договором іпотеки від 28.05.2008 укладеним банком з ОСОБА_1 .

1.2. Ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 19.03.2015 (занесеною в журнал судового засідання) замінено позивача правонаступником на Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" (далі - ТОВ "ФК "Приватні інвестиції"), у зв`язку з відступленням ПАТ "Кредобанк" права вимоги за вказаним кредитним договором ТОВ "ФК "Приватні інвестиції" на підставі договору факторингу від 29.11.2011 шляхом купівлі права грошової вимоги та договору про відступлення прав за іпотечним договором від 25.04.2013.

1.3. Заявою від 19.06.2015 правонаступник позивача - ТОВ "ФК "Приватні інвестиції" збільшило позовні вимоги і просило солідарно стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором від 28.05.2008 № 125, яка станом на 12.06.2015 становила 365 562,96 доларів США, що еквівалентно 3 373 279,61 грн, з яких: 300 000 доларів США - заборгованість за кредитом; 30 783,90 доларів США - прострочені проценти за кредитом; 27 450 доларів США - пеня по простроченій основній сумі кредиту згідно з пунктом 5.1 кредитного договору; 2 816,73 доларів США - пеня за простроченими процентами згідно з пунктом 7.1 кредитного договору; 4 512,33 доларів США - упущена вигода згідно з пунктом 7.5 кредитного договору; 3 300 грн - комісія за управління кредитом.

1.4. Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 13.07.2015 (занесеною в журнал судового засідання) прийнято вказану заяву про збільшення позовних вимог.

1.5. 03.05.2017 ТОВ "ФК "Приватні інвестиції" подало клопотання про заміну первісного відповідача ОСОБА_1 на належного відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Юрпромтехсервіс" (далі - ТОВ "Юрпромтехсервіс") у зв`язку з відчуженням предмета іпотеки.

1.6. Ухвалою Галицького районного суду м. Львова замінено первісного відповідача ОСОБА_1 на належного відповідача - ТОВ "Юрпромтехсервіс".

1.7. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 22.07.2019 позов задоволено. Стягнуто солідарно з ТОВ "Будівельна корпорація "Львіввікнопласт", ТОВ "Юрпромтехсервіс" на користь ТОВ "ФК "Приватні інвестиції" заборгованість за кредитним договором від 28.05.2008 № 125 в загальному розмірі 365 562,96 доларів США та 3300 грн шляхом звернення стягнення на майно ТОВ "БК "Львіввікнопласт" та ТОВ "Юрпромтехсервіс", а саме на предмет іпотеки - навчально-виробничі майстерні, позначені на плані літерами "Б-2", загальною площею 2483,1 м2, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер 13440341, продавши майно з прилюдних торгів.

1.8. Постановою Львівського апеляційного суду від 18.05.2021 рішення Галицького районного суду м. Львова від 22.07.2019 скасовано, провадження у справі за позовом ТОВ "ФК "Приватні інвестиції" до ТОВ "БК "Львіввікнопласт", ТОВ "Юрпромтехсервіс" про стягнення заборгованості за кредитним договором закрито. Роз`яснено позивачеві - ТОВ "ФК "Приватні інвестиції" право на звернення до суду з таким позовом в порядку господарського судочинства, а також роз`яснено про наявність права протягом десяти днів із дня отримання постанови звернутись до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

1.9. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 22.07.2021 справу № 2-2328/11 за позовом ТОВ "ФК "Приватні інвестиції" до ТОВ "БК "Львіввікнопласт", ТОВ "Юрпромтехсервіс" про стягнення заборгованості за кредитним договором направлено до Господарського суду Львівської області за встановленою юрисдикцією.

1.10. Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.04.2023, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024, позовні вимоги задоволено. Стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 28.05.2008 № 125 в загальному розмірі 365 562,96 доларів США та 3300,00 грн комісії за управління кредитом шляхом звернення стягнення на майно, а саме на предмет іпотеки - навчально-виробничі майстерні, позначені на плані літерами "Б-2", загальною площею 2483,1 м2, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу нерухомого майна на прилюдних торгах.

1.11. Згідно з постановою Верховного Суду від 09.04.2024 касаційну скаргу ТОВ "Юрпромтехсервіс" задоволено частково. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024 і рішення Господарського суду Львівської області від 26.04.2023 у цій справі скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Скасовуючи судові рішення у справі та направляючи її на новий розгляд, Верховний Суд виходив із того, що іпотека зберігає чинність незалежно від відсутності певний час відомостей про неї у відповідному державному реєстрі; іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна, тобто висновки судів, що іпотека за договором іпотеки від 28.05.2008 є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек (з 28.05.2008) є правильними. Натомість попередніми судовими інстанціями не було враховано правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, не досліджено обставин про добросовісність чи недобросовісність останнього набувача іпотечного майна. Суд також зазначив, що ТОВ "ФК "Приватні інвестиції" набуло всіх прав вимоги, як за кредитним договором від 28.05.2008 № 125, так і за договором іпотеки від 28.05.2008, укладеним між ВАТ "Кредобанк" та ОСОБА_1 . Водночас суд касаційної інстанції з посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, від 03.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 щодо застосування статей 1048 1050 1054 Цивільного кодексу України наголосив на необхідності встановлення складу заявлених у заяві ТОВ "ФК "Приватні інвестиції", якою він збільшив позовні вимоги, коштів (у якій він остаточно просив солідарно стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором від 28.05.2008 № 125, яка станом на 12.06.2015 становила 365 562,96 доларів США, що еквівалентно 3 373 279,61 грн) на предмет правильності їх обчислення позивачем з урахуванням актуальної судової практики Верховного Суду.

1.12. 24.06.2024 позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, у якій зазначив, що розмір заборгованості позивачем розраховано до 27.09.2009, просив стягнути 300 000,00 доларів США заборгованість за тілом кредиту, 13 306,49 доларів США процентів за користування кредитом, 2175,00 доларів США пені за несвоєчасне повернення кредиту, 361,51 доларів США пені за несвоєчасну сплату процентів та 2101,92 доларів США упущеної вигоди за несвоєчасне повернення кредиту шляхом звернення стягнення на майно, а саме на предмет іпотеки - навчально-виробничі майстерні, позначені на плані літ. "Б-2", загальною площею 2483,1 м2, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, у спосіб продажу нерухомого майна на прилюдних торгах.

1.13. За результатами нового розгляду справи, рішенням Господарського суду Львівської області від 14.10.2024 позовні вимоги задоволено повністю. Здійснено розподіл судових витрат.

Місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що оскільки зобов`язання ОСОБА_1 як іпотекодавця за договором іпотеки перейшли до ТОВ "Юрпромтехсервіс", а ТОВ "БК "Львіввікнопласт" зобов`язання за кредитним договором не виконало, позивач має право стягнути заборгованість з позичальника та звернути стягнення на предмет іпотеки. Суд також установив, що ТОВ "Юрпромтехсервіс" не є добросовісним набувачем, а набував права на таке майно разом із обтяженням іпотекою відповідно до статті 23 Закону України "Про іпотеку". Водночас суд надав оцінку визначеним позивачем сумам на відповідність їх вимогам закону та договору та установив, що вони позивачем визначені правильно. Крім того, суд установив, що позовна заява подана з дотриманням як загальної, так і спеціальної (щодо стягнення штрафних санкцій) позовної давності.

1.14. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 26.02.2025 рішення Господарського суду Львівської області від 14.10.2024 у цій справі скасовано. Прийнято нове рішення про відмову в позові.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи судове рішення та відмовляючи у позові, виходив із того, що обов`язок спростування презумпції добросовісності набувача спірного майна (у наведеному випадку ТОВ "Юрпромтехсервіс") покладено на позивача, проте останній таких обставин не довів.

2. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

2.1. Не погоджуючись із постановою Західного апеляційного господарського суду від 26.02.2025 у цій справі, ТОВ "ФК "Приватні інвестиції" звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати вказану постанову Західного апеляційного господарського суду, а рішення Господарського суду Львівської області від 14.10.2024 залишити в силі.

На думку скаржника, суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 23 Закону України "Про іпотеку" разом із положеннями пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно", не врахував висновку щодо застосування норм права, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, а також у постановах Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 10.09.2018 у справі № 920/739/17, від 17.08.2022 у справі № 914/2252/20 (914/2523/21), від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.03.2021 у справі № 922/634/19, від 09.07.2021 у справі № 520/10188/17-ц, від 18.02.2021 у справі № 14/5026/1020/2011, від 19.04.2023 у справі № 904/7803/21 (пункт 6.46), від 20.09.2023 у справі № 910/3453/22 (пункт 58), від 01.11.2023 у справі № 910/7987/22 (пункт 5.30), від 16.02.2024 у справі № 910/10009/22 (пункт 8.44); не дослідив зібрані у справі докази. Отже, підставою касаційного оскарження він визначає положення пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Водночас скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у правовідносинах.

Скаржник наголошує на доведеності обставин недобросовісності набуття спірного майна ТОВ "Юрпромтехсервіс". Зокрема зазначає, що перехід права власності на предмет іпотеки від ОСОБА_1 до ТОВ "Юрпромтехсервіс" відбувся під час розгляду цивільної справи за позовною заявою ПАТ "Кредобанк від 31.03.2010 № 01.14/08-2022/10 до ТОВ "БК "Львіввікнопласт", ОСОБА_1 (первісний іпотекодавець) про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором і звернення стягнення на предмет іпотеки та всупереч ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.06.2014 та ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.07.2014 у справі № 461/10151/13. Відчуження предмета іпотеки за умови наявності заборгованості за основним зобов`язанням, яке забезпечено цією іпотекою, та перебування в провадженні суду справи про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки, про що ОСОБА_1 як учасник справи був обізнаний, свідчить, що ОСОБА_1 діяв очевидно недобросовісно, переслідуючи мету уникнення звернення стягнення на предмет іпотеки та порушення цим прав кредитора-іпотекодержателя, тобто зловживав своїми правами, використавши їх на шкоду іншим особам. Так, позичальником за кредитним договором від 28.05.2008 № 125 є ТОВ "БК "Львіввікнопласт"; майновим поручителем за зобов`язаннями ТОВ "БК "Львіввікнопласт" за кредитним договором та іпотекодавцем за договором іпотеки від 28.05.2008 був ОСОБА_1 , який також є засновником (учасником) ТОВ "БК "Львіввікнопласт". Новим власником предмета іпотеки замість ОСОБА_1 (іпотекодавець) стало ТОВ "Юрпромтехсервіс"; засновниками (учасниками) ТОВ "Юрпромтехсервіс" станом на 07.11.2014 (дату відчуження предмета іпотеки) був ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . При цьому ОСОБА_2 був представником ОСОБА_1 за довіреністю під час розгляду цієї справи № 2-2328/11 у Галицькому районному суді м. Львова. Все це свідчить та доводить недобросовісність набувача майна - ТОВ "Юрпромтехсервіс".

2.2. ТОВ "Юрпромтехсервіс" у відзиві на касаційну скаргу заперечило проти її задоволення, просило оскаржену у справі постанову залишити без змін як законну та обґрунтовану, а касаційну скаргу - без задоволення.

3. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

3.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та заперечення на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

3.2. Як свідчать матеріали справи та це установили суди попередніх інстанцій, 28.05.2008 між ВАТ "Кредобанк" в особі першої Львівської філії банку та ТОВ "БК "Львіввікнопласт" укладено кредитний договір № 125, за умовами якого банк зобов`язався надати товариству грошові кошти у розмірі 300 000,00 доларів США на умовах, обумовлених цим кредитним договором, а товариство зобов`язалося повернути кредит у термін до 27.05.2010 і сплатити за користування кредитними коштами відсоткову ставку Libor (03) + 11 % річних.

Відповідно до пунктів 4.3, 4.1.3 цього кредитного договору ТОВ "БК "Львіввікнопласт" зобов`язалося сплачувати проценти за користування кредитом у валюті кредиту щомісяця, але не пізніше останнього робочого дня місяця, за який нараховано проценти, а також щомісяця сплачувати банку комісію за управління кредитом в сумі 300,00 грн.

У пункті 7.1 кредитного договору передбачено відповідальність позичальника за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань (повернення кредиту або його частин, оплати процентів, комісій, інших платежів за кредитним договором), а саме сплата пені в розмірі 0,05 % за кожен день прострочки від простроченої/несплаченої суми.

Суди також установили, що виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором забезпечено іпотекою нерухомого майна (навчально-виробничі майстерні, позначені на плані літ. "Б-2" загальною площею 2483,1 м2, за адресою: АДРЕСА_1 ) на підставі договору іпотеки від 28.05.2008, укладеного між ВАТ "Кредобанк" (іпотекодержателем) та ОСОБА_1 (іпотекодавцем), посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Білицею О. З. та зареєстрованого в реєстрі за № 965.

Банк зобов`язання за кредитним договором виконав та надав кредит у сумі 300 000,00 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером від 29.05.2008 № 1850454.

24.09.2009 ВАТ "Кредобанк" скерував на адресу ТОВ "БК "Львіввікнопласт" вимогу про усунення порушення кредитних зобов`язань, однак позичальник її проігнорував.

29.11.2011 між ПАТ "Кредобанк" та ТОВ "ФК "Приватні інвестиції" (новий кредитор) укладено договір факторингу шляхом купівлі права грошової вимоги, за умовами якого до ТОВ "ФК "Приватні інвестиції" перейшло право вимоги, в тому числі за вказаним кредитним договором від 28.05.2008 № 125.

Згідно з пунктом 3.2 договору факторингу банк передає новому кредитору, а новий кредитор приймає права вимоги за кредитними договорами та за усіма забезпеченнями, відповідно до забезпечувальних документів, вказаних в додатку № 1.

За змістом пункту 1.1 договору факторингу забезпечення означає іпотеку, заставу, поруку та інші види забезпечення виконання будь-якою особою зобов`язань, або іншу угоду чи домовленість, що мають подібну дію.

У пункті 3.7 договору факторингу передбачено, що банк і новий кредитор зобов`язуються протягом 5 календарних днів із дня оплати ціни відступлення здійснити за рахунок банку всі дії, необхідні для заміни іпотекодержателя за всіма договорами іпотеки, що входять до складу убезпечення за забезпечувальними документами, переданого за цим договором, з банку на нового кредитора, включаючи підписання та нотаріальне посвідчення відповідного договору (договорів), подання заяв та забезпечення реєстрації змін у відповідних записах у Державному реєстрі іпотек та Єдиному державному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна тощо.

25.04.2013 між ПАТ "Кредобанк" та ТОВ "ФК "Приватні інвестиції" укладено договір про відступлення прав за іпотечним договором, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Петрушко Р. С., зареєстрований в реєстрі за номером № 1081, згідно з яким банк відступив ТОВ "ФК "Приватні інвестиції" права за договором іпотеки від 28.05.2008, укладеним між ВАТ "Кредобанк" і ОСОБА_1 .

Також попередні судові інстанції установили, що у 2013 році ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ "БК "Львіввікнопласт", ПАТ "Кредобанк", ТОВ "ФК "Приватні інвестиції", треті особи: приватні нотаріуси Білиця О. 3., Петрушко Р. С., реєстраційна служба Львівського міського управління юстиції ( далі - реєстраційна служба Львівського МУЮ), про визнання припиненою з 14.12.2011 іпотеки, яка виникла на підставі договору іпотеки від 28.05.2008, укладеного між ВАТ "Кредобанк" і ОСОБА_1 ; зобов`язання реєстраційної служби Львівського МУЮ вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек записи про обтяження іпотекою нерухомого майна, зазначеного у вказаному договорі іпотеки; визнати припиненою з 14.12.2011 іпотеку, яка виникла на підставі договору іпотеки від 30.07.2008, укладеного між ВАТ "Кредобанк" і ОСОБА_1 ; зобов`язання реєстраційної служби Львівського МУЮ вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек записи про обтяження іпотекою нерухомого майна, зазначеного у вказаному договорі іпотеки; визнання недійсним із моменту укладення договору про відступлення прав за іпотечним договором від 25.04.2013, укладеного між ПАТ "Кредобанк" і ТОВ "ФК "Приватні інвестиції"; зобов`язання реєстраційної служби Львівського МУЮ вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек записи про обтяження іпотекою нерухомого майна, зазначеного у вказаному договорі; визнання недійсним із моменту укладення договору про відступлення прав за іпотечним договором від 25.04.2013, укладеним між ПАТ "Кредобанк" і ТОВ "ФК "Приватні інвестиції"; зобов`язання реєстраційної службу Львівського МУЮ вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек записи про обтяження іпотекою нерухомого майна, зазначеного у вказаному договорі про відступлення прав.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 18.10.2013 у справі № 461/10151/13-ц, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 18.02.2014, позов ОСОБА_1 задоволено. На підставі цих судових рішень припинено іпотеку за договором від 28.05.2008.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.06.2014 було зупинено виконання рішення Галицького районного суду міста Львова від 18.10.2013 та ухвали Апеляційного суду Львівської області від 18.02.2014 у цій справі до закінчення касаційного провадження.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.07.2014, касаційну скаргу ТОВ "ФК "Приватні інвестиції" на рішення Галицького районного суду м. Львова від 18.10.2013 та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 18.02.2014 задоволено. Скасовано вказані судові рішення, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

07.11.2014 проведено державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за ТОВ "Юрпромтехсервіс".

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 18.03.2016 у справі № 461/10151/13-ц визнано припиненою з 14.12.2011 іпотеку, яка виникла на підставі договору іпотеки від 28.05.2008, укладеного між ВАТ "Кредобанк" і ОСОБА_1 ; визнано припиненою з 14.12.2011 іпотеку, яка виникла на підставі договору іпотеки від 30.07.2008, укладеного між ВАТ "Кредобанк" і ОСОБА_1 ; визнано недійсним із моменту укладення договір про відступлення прав за іпотечним договором від 25.04.2013, укладений між ПАТ "Кредобанк" і ТОВ "ФК "Приватні інвестиції"; визнано недійсним із моменту укладення договір про відступлення прав за іпотечним договором від 25.04.2013, укладений між ПАТ "Кредобанк" і ТОВ "ФК "Приватні інвестиції".

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 04.10.2016 рішення Галицького районного суду м. Львова від 18.03.2016 в частині визнання припиненою з 14.12.2011 іпотеки, яка виникла на підставі договору іпотеки від 28.05.2008, укладеного між ВАТ "Кредобанк" і ОСОБА_1 ; визнання припиненою з 14.12.2011 іпотеки, яка виникла на підставі договору іпотеки від 30.07.2008 укладеного між ВАТ "Кредобанк" і ОСОБА_1 ; визнання недійсними з моменту укладення договору про відступлення прав за іпотечним договором від 25.04.2013, укладеного між ПАТ "Кредобанк" і ТОВ "ФК "Приватні інвестиції"; визнання недійсним із моменту укладення договору про відступлення прав за іпотечним договором від 25.04.2013, укладеного між ПАТ "Кредобанк" і ТОВ "ФК "Приватні інвестиції" скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено в задоволенні цих позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 03.04.2017 рішення Апеляційного суду Львівської області від 04.10.2016 залишено без змін.

3.3. Підставою звернення з позовом у цій справі, що розглядається, слугували обставини неналежного виконанням ТОВ "БК "Львіввікнопласт" зобов`язань за кредитним договором від 28.05.2008 № 125, які забезпечувалися іпотекою за договором іпотеки від 28.05.2008, укладеним банком з ОСОБА_1 .

3.4. Місцевий господарський суд задовольнив вимоги заявленого позову, установивши фактичні обставини наявності у ТОВ "БК "Львіввікнопласт" заборгованості за кредитним договором перед позивачем; перехід зобов`язань ОСОБА_1 як іпотекодавця за договором іпотеки від 28.05.2008 до ТОВ "Юрпромтехсервіс", який у спірних правовідносинах, як визнав суд, не є добросовісним набувачем спірного майна, це товариство набуло прав на таке майно разом із обтяженням іпотекою відповідно до статті 23 Закону України "Про іпотеку" та, відповідно, несе відповідальність перед ТОВ "ФК "Приватні інвестиції" за невиконання боржником зобов`язання за кредитним договором в межах вартості предмета іпотеки. Водночас суд надав оцінку визначеній позивачем сумі заборгованості на відповідність її вимогам закону та кредитного договору та установив, що вона позивачем визначена правильно. Крім того, суд установив, що позовна заява подана з дотриманням позовної давності.

3.5. Місцевий господарський суд зазначив, що відповідно до частини статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позичкодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позичкодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів (частина 2 статті 1050 Цивільного кодексу України).

Частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не виконав зобов`язання у строк, який встановлений договором чи законом. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 Цивільного кодексу України).

Як уже зазначалося, виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором забезпечувалося іпотекою за договором іпотеки.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (статті 575 Цивільного кодексу України).

Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 7 вказаного Закону унормовано, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. Якщо інше не встановлено законом або іпотечним договором, іпотекою також забезпечуються вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування: витрат, пов`язаних з пред`явленням вимоги за основним зобов`язанням і зверненням стягнення на предмет іпотеки; витрат на утримання і збереження предмета іпотеки; витрат на страхування предмета іпотеки; збитків, завданих порушенням основного зобов`язання чи умов іпотечного договору.

За змістом статті 39 Закону України "Про іпотеку" у разі визначення судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення електронного аукціону ціна предмета іпотеки у рішенні суду не зазначається та визначається при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

3.6. Як уже зазначалося і це установили суди, ТОВ "Юрпромтехсервіс" є власником спірного іпотечного майна.

3.7. Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 09.04.2024 у цій справі, зокрема зазначив, що іпотека зберігає чинність незалежно від відсутності певний час відомостей про неї у відповідному державному реєстрі; іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна, тому Суд визнав правильними висновки судів, що іпотека за договором іпотеки від 28.05.2008 є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек (з 28.05.2008). Водночас Суд акцентував на тому, що у вирішенні питання наслідків набуття особою права власності на майно, яке було обтяжено іпотекою, слід виходити із дослідження поведінки такого набувача, зокрема необхідно досліджувати добросовісність набувача майна, тобто у наведеному випадку кінцевого його власника - ТОВ "Юрпромтехсервіс".

3.8. На виконання обов`язкових вказівок Верховного Суду, місцевий господарський суд за результатами дослідження обставин справи та наявних у ній доказів, а також оцінки доводів сторін, які вони наводили на обґрунтування своїх вимог та заперечень, установив, що ОСОБА_1 відчужив предмет іпотеки при наявній заборгованості за основним зобов`язанням, яке забезпечено іпотекою, та під час перебування в провадженні суду справи про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки, про що він як учасник справи був обізнаний. Наведене, за висновками суду, свідчить, що ОСОБА_1 діяв недобросовісно з метою уникнення звернення стягнення на предмет іпотеки. Разом із тим, як установив суд, позичальником за кредитним договором від 28.05.2008 є ТОВ "БК "Львіввікнопласт"; майновим поручителем за зобов`язаннями ТОВ "БК "Львіввікнопласт" за кредитним договором від 28.05.2008 та іпотекодавцем за договором іпотеки є ОСОБА_1 , який є одночасно і засновником (учасником) ТОВ "БК "Львіввікнопласт". Новим власником предмета іпотеки замість ОСОБА_1 (іпотекодавець) є ТОВ "Юрпромтехсервіс". Засновниками (учасниками) ТОВ "Юрпромтехсервіс" станом на 07.11.2014 (дата відчуження предмета іпотеки), як зазначив місцевий господарський суд, були ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . При цьому ОСОБА_2 був представником ОСОБА_1 за довіреністю під час розгляду цієї справи у Галицькому районному суді м. Львова (відповідна інформація знаходиться у матеріалах справи). За таких обставин, суд першої інстанції погодився з позивачем, що в результаті недобросовісних дій ОСОБА_1 щодо відчуження іпотечного майна новим набувачем майна стало ТОВ "Юрпромтехсервіс" - юридична особа, яка підконтрольна ОСОБА_1 та його представнику у справі ОСОБА_2 , що свідчить про обізнаність поза будь-яким розумним сумнівом зазначених осіб про наявність та стан розгляду судових справ щодо спірного іпотечного майна, а отже, й про недобросовісність ТОВ "Юрпромтехсервіс" як його набувача.

З огляду на фактичні обставини, за яких відбулось відчуження предмета іпотеки та набуття на нього права власності ТОВ "Юрпромтехсервіс", пов`язаність недобросовісного іпотекодавця та нового (кінцевого) власника предмета іпотеки, суд констатував, що ТОВ "Юрпромтехсервіс" не є добросовісним набувачем, вказане товариство набуло права на спірне майно разом із обтяженням іпотекою відповідно до статті 23 Закону України "Про іпотеку" (якою унормовано наслідки переходу права власності на предмет іпотеки до третьої особи). Тобто місцевий господарський суд у дослідженні критерію добросовісності/недобросовісності поведінки набувача спірного майна виходив, у тому числі, з того, що вказане питання також пов`язане з встановленням і з`ясуванням заінтересованості, контролю, пов`язаності набувача майна з боржником (попередніми набувачами майна).

3.9. У свою чергу, суд апеляційної інстанції наведеного не врахував, не спростував вказаних встановлених судом першої інстанції обставин справи у їх сукупності та взаємозв`язку, помилково скасувавши судове рішення і відмовивши у позові.

3.10. Водночас, місцевий господарський суд на противагу суду апеляційної інстанції врахував (і на цьому було наголошено в постанові Верховного Суду, якою ця справа скеровувалася на новий розгляд до суду першої інстанції), що відсутність у Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, на яку посилається скаржник).

Підтвердження такої добросовісності набуття майна покладається на набувача, який має довести, що він не знав і не міг знати про те, що воно придбане у особи, яка не мала права його відчужувати. Добросовісність набуття виключається, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться записи про арешт майна, заборону його відчуження, наявна інформація в Єдиному державному реєстрі судових рішень про судовий спір щодо цього майна, за обставинами якого останнє може перебувати у володінні іншої особи, ніж власник, і може бути повернутим власникові чи витребуваним на його користь. Такі відомості повинні спонукати покупця до більшої обачливості (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц).

Згідно з пунктом 6 статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 Цивільного кодексу України загалом, так і пункту 6 статті 3 Цивільного кодексу України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частини 2, 3 статті 13 Цивільного кодексу України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина 3 статті 13, частина 3 статті 16 Цивільного кодексу України не суперечать частині 2 статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини 3 статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині 3 статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина 3 статті 13 та частина 3 статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) "використовувала/використовували право на зло"; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин). Близькі за змістом висновки викладено, зокрема у постанові Верховного Суду від 17.08.2022 у справі № 914/2252/20 (914/2523/21).

3.11. Відповідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має на меті усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд під час касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17. При цьому аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Частиною 1 статі 74 Господарського процесуального кодексу України установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Щодо стандартів доказування, передбачених процесуальним законом, Велика Палата Верховного Суду зазначала, що покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, втрачає сенс (такі висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21).

3.12. Таким чином, за висновками місцевого господарського суду, зробленими ним за результатом дослідження обставин справи та оцінки доводів сторін та наявних у справі доказів, з урахуванням стандартів доказування, визначених положеннями процесуального законодавства, добросовісність набуття спірної нерухомості ТОВ "Юрпромтехсервіс" за фактичних обставин цієї справи спростована.

3.13. Натомість висновки суду апеляційної інстанції зроблені без належної перевірки усіх доводів позивача, які він наводив на спростування презумпції добросовісності набуття відповідачем спірного майна, без аргументованого та вмотивованого відхилення встановлених місцевим господарським судом фактичних обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення з огляду на що оскаржувану у справі постанову не можна вважати законною та обґрунтованою.

3.14. Зважаючи на викладене, доводи касаційної скарги у наведеній частині знайшли підтвердження.

3.15. Водночас колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на положення пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вказана підстава касаційного оскарження скаржником не обґрунтована (не зазначено норми права стосовно якої відсутній висновок Верховного Суду щодо її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та не обґрунтовано необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо відповідної норми для правильного вирішення справи).

4. Висновки Верховного Суду

4.1. За змістом статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Постанова суду апеляційної інстанції наведеним вимогам не відповідає.

4.2. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

4.3. Зважаючи на викладене та наведені положення законодавства, беручи до уваги те, що за результатами касаційного розгляду Верховним Судом цієї справи доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження, касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова Західного апеляційного господарського суду від 26.02.2025 має бути скасована, а рішення Господарського суду Львівської області від 14.10.2024 у цій справі - залишене в силі.

5. Розподіл судових витрат

5.1. Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України скаржникові за рахунок відповідачів підлягає відшкодуванню судовий збір, сплачений скаржником за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129 300 301 308 312 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" задовольнити.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 26.02.2025 у справі № 2-2328/11 скасувати, а рішення Господарського суду Львівської області від 14.10.2024 у цій справі залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна корпорація "Львіввікнопласт" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" 53 972,47 грн судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юрпромтехсервіс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" 53 972,47 грн судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Видачу наказу доручити Господарському суду Львівської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак