Ухвала

04 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 310/11534/13-ц

провадження № 61-4629св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи",

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

третя особа - Публічне акціонерне товариство "Омега Банк",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11 лютого 2015 року у складі судді Ревуцького С. І. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 14 вересня 2016 року, у складі колегії суддів: Дзярука М. П., Крилової О. В., Трофимової Д. А.,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 12 березня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Сведбанк" (далі - ВАТ "Сведбанк"), який є правонаступником Акціонерного комерційного банку "ТАС-Комерцбанк" (далі - АКБ "ТАС-Комерцбанк"), та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 070/0308/45-006, за яким відповідачу надано кредит у розмірі 51 200 дол. США зі сплатою 12,5 % річних за користування кредитом, з кінцевою датою повернення 12 березня 2038 року. На забезпечення виконання ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_3 12 березня 2008 року укладений договір поруки № 0705/0308/45-006-P-l, відповідно до якого ОСОБА_3 взяв на себе солідарну відповідальність за виконання зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_4

28 листопада 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю факторинговою компанією "Вектор Плюс" (далі - ТОВ ФК "Вектор Плюс") укладено договір факторингу, відповідно до якого банк відступив своє право вимоги за кредитним договором від 12 березня 2008 року № 070/0308/45-006.

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_4 обов'язків за кредитним договором станом на 12 липня 2013 року виникла заборгованість у розмірі 771 555 грн 98 коп, з яких: заборгованість за кредитом - 297 092 грн 46 коп. ; заборгованість за процентами за користування кредитом - 178 119 грн 13 коп. ; неустойка (пеня) - 296 344 грн 39 коп.

Посилаючись на викладене, ТОВ "Кредитні ініціативи" просило стягнути з відповідачів солідарно вказану заборгованість.

ОСОБА_4 позов не визнав та пояснив суду, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження розміру заявлених вимог та взагалі права вимагати сплати будь-яких платежів, оскільки рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 27 вересня 2010 року задоволено вимоги ПАТ "Сведбанк" для стягнення заборгованості у розмірі 464 709 грн 94 коп. та пені у розмірі 6
520 грн 88 коп. за вказаним кредитним договором, звернуто стягнення на предмет іпотеки. На виконання указаного рішення у відділі державної виконавчої служби Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області знаходилось виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа від 11 січня 2011 року № 2-1953 про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 49,5 кв. м, яка належала йому на праві власності, шляхом проведення прилюдних торгів. Державним виконавцем у рахунок погашення заборгованості на користь ПАТ "Сведбанк" перераховано 171 969 грн 05 коп. від реалізації предмета іпотеки. Проте судами не враховано, що повернення виконавчого листа стягувачу на підставі пункту 8 частини 1 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" не позбавляє стягувача відповідно до частини 5 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання. Крім того, відповідач, заперечуючи проти позову, вказував на те, що позивач не має банківської ліцензії, а тому не мав права нараховувати відсотки та пеню в іноземній валюті. Також зазначив, що в один день, тобто 28 листопада 2012 року, було укладено два договори факторингу: перший - 28 листопада 2012 між ПАТ "Сведбанк" та ФК "Вектор Плюс" і в той же день, одразу ж, - між ТОВ ФК "Вектор Плюс" та ТОВ "Кредитні ініціативи", тобто ТОВ "Кредитні ініціативи" не набуло право вимоги та не стало новим кредитором за кредитним договором від 12 березня 2008 року № 0705/0308/45-006 і заміна кредитора не відбулася. Крім того, просив застосувати строк позовної давності та частину 3 статті 551 ЦК України.

У грудні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ТОВ "Кредитні ініціативи", третя особа - ПАТ "Омега Банк", про визнання договору поруки припиненим.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, укладеним між ВАТ "Сведбанк"та ОСОБА_4, між ним та ВАТ "Сведбанк" укладено договір поруки № 0705/0308/45-006-P-l, відповідно до якого він зобов'язався перед банком нести солідарну із позичальником відповідальність. ВАТ "Сведбанк" направив листа позичальнику про дострокове повернення кредиту та звернувся до суду з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки. Таким чином, строк виконання основного зобов'язання настав на тридцятий день з моменту відправлення вимоги про дострокове повернення кредиту банком, оскільки це передбачено пунктом 9.2 кредитного договору. Використовуючи право на дострокове повернення кредиту та звертаючись із позовом до суду, яким 27 серпня 2010 року було прийнято рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок дострокового погашення основного зобов'язання, кредитор відповідно до частини 4 статті 559 ЦК України у шестимісячний строк, тобто у 2010 році, повинен був звернутися до суду та пред'явити свої вимоги до поручителя.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_3, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати припиненим договір поруки від 12 березня 2008 року № 0705/0308/45-006-P-l, укладений між ним та ВАТ "Сведбанк",з підстав, передбачених статтею 559 ЦК України.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11 лютого 2015 року позов ТОВ "Кредитні ініціативи" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" заборгованість за кредитним договором від 12 березня 2008 року № 0705/0308/45-006 у розмірі 524 495 грн 67 коп., з яких: 37 169,08 дол. США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) становить 297 092 грн 46 коп. - заборгованість за кредитом; 22 284,39 дол. США, що за курсом НБУ становить 178 119 грн 13 коп., - заборгованість за відсотками та пеня у розмірі 49 284 грн 08 коп. Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано припиненим договір поруки від 12 березня 2008 року № 0705/0308/45-006-P-l, укладений між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_5

Задовольняючи частково позов та стягуючи на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" заборгованість за кредитним договором, відсотками та пенею, суд першої інстанції вважав встановленим та доведеним існування заборгованості ОСОБА_4 перед банком у розмірі, зазначеному у позовній заяві. При цьому суд вирахував розмір пені виходячи із строку позовної давності в один рік та додав суму пені, стягнуту за рішенням суду від 27 вересня 2010 року.

Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що договір поруки був укладений 12 березня 2008 року, строк дії договору поруки та основного зобов'язання не вказаний, протягом року кредитор не пред'явив позову до поручителя, отже, порука припинилася 13 березня 2009 року. Крім того, реалізувавши право на дострокове повернення кредиту та звернувшись із позовом до суду, яким 27 серпня 2010 року було прийнято рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок дострокового погашення основного зобов'язання, кредитор повинен був відповідно до частини 4 статті 559 ЦК України протягом шести місяців звернутись до суду з вимогами до поручителя, проте цього не зробив.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 09 вересня 2015 року рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11 лютого 2015 року в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" заборгованості за відсотками у розмірі 22 284,39 дол. США, що за курсом НБУ становило 178 119
грн 13 коп., та пені у розмірі 49 284 грн 08 коп., скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог. У частині вирішення питання про розподіл судових витрат - змінено, стягнуто зі ОСОБА_4 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" судовий збір у розмірі 2 970 грн 92 коп. В іншій частині рішення залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 травня 2016 року рішення Апеляційного суду Запорізької області від 09 вересня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи вказане рішення, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ виходив із того, що суд апеляційної інстанції, навівши у мотивувальній частині свого рішення висновок щодо наявності підстав для стягнення заборгованості у сумі 37 169,08 дол. США, що еквівалентно 297 092
грн 46 коп., проте у резолютивній частині цього рішення навпаки зазначив про скасування рішення суду першої інстанції в цій частині та постановлення нового про відмову у задоволенні позову у цій частині.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 14 вересня 2016 року рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11 лютого 2015 року залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, указав на те, що рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 27 вересня 2010 року виконане, проте сума, що була перерахована від реалізації предмета іпотеки не покриває заборгованість за кредитним договором, тому наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора про дострокове стягнення боргу за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, яке не задовольнило в повному обсязі грошові вимоги кредитора, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, а отже, позивач має право на отримання процентів за користування грошовими коштами до моменту повернення заборгованості та пені. Отже, апеляційний суд, посилаючись на частину 1 статті 1048 ЦК України, дійшов висновку, що проценти за кредитом мають сплачуватись до моменту фактичного повернення позичальником грошових коштів, а за наявності судового рішення про стягнення боргу - до його фактичного виконання. При цьому суд апеляційної інстанції посилався на правову позицію, викладену Верховним Судом України від 23 вересня 2015 року у постанові № 6-1206цс15.

У листопаді 2016 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11 лютого 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 14 вересня 2016 року, в якій просив скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову ТОВ "Кредитні ініціативи". Касаційну скаргу обґрунтовував порушенням судами першої й апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права. Вказував на те, що з 27 лютого 2009 року банком в односторонньому порядку були змінені умови договору та зобов'язання щодо строку його дії шляхом направлення досудової вимоги про дострокове повернення кредитних коштів. Оскільки законодавством не передбачено нарахування відсотків за користуванням кредитом, поза строком його дії, стягнення з відповідача 22 284,39 дол. США (178 119 грн 13 коп. ), як відсотків за користування кредитом, є незаконним. Крім того, рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 27 вересня 2010 року вже було достроково стягнуто заборгованість за кредитним договором. Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки було виконано в повному обсязі.

Суд першої інстанції не застосував строк позовної давності. Оскільки строк виконання зобов'язання настав і листом від 26 січня 2009 року за № 04/149 банком в односторонньому порядку був змінений строк повернення кредиту, то право вимоги у банку щодо повернення кредиту в повному обсязі настало саме з 27 лютого 2009 року, а отже, трирічний строк позовної давності вже сплив, так як позов був пред'явлений у жовтні 2013 року. Згідно із кредитним договором ставка за користування кредитом складає 12,50 %, тоді як згідно з розрахунком позивача - 13,50 % річних. Суди не перевірили правомірність та можливість нарахування ТОВ "Кредитні ініціативи" відсотків за користуванням кредитом та пені за період з 28 листопада 2012 року по 21 липня 2013 року в іноземній валюті.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 10 квітня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

У квітні 2017 року ТОВ "Кредитні ініціативи" подано заперечення на касаційну скаргу, у яких позивач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та вказує на те, що задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом непогашена. Наявність рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання. Крім того, згідно із розрахунком заборгованості 28 травня 2012 року на рахунок боржника була зарахована сума коштів, отримана від примусової реалізації предмета іпотеки, у загальному розмірі 21 256,99 дол. США, з яких на погашення прострочених відсотків було направлено 7 347,53 дол. США, на погашення простроченої заборгованості за тілом кредиту - 13 909,46 дол. США.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 27 вересня 2010 року, яке набрало законної сили 08 жовтня 2010 року, задоволено позовні вимоги ПАТ "Сведбанк", а тому строк позовної давності було перервано.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену справу передано до Верховного Суду.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що наявні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Такий висновок Верховного Суду ґрунтується на наступному.

Згідно з пунктом 7 Перехідних положень ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Крім того, відповідно до частини 5 статті 403 ЦПК Українисуд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Судом установлено, що 12 березня 2008 року між ВАТ "Сведбанк" (який є правонаступником АКБ "ТАС-Комерцбанк") та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 070/0308/45-006, за яким відповідачу надано кредит у розмірі 51 200 дол. США зі сплатою 12,5 % річних за користування кредитом, з кінцевою датою повернення - 12 березня 2038 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 12 березня 2008 року між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_3 укладено договір поруки, відповідно до умов якого ОСОБА_3 поручився перед банком у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ОСОБА_4 зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій у розмірі, в строки та порядку, що передбачені договором кредиту.

Цього ж дня між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки нерухомого майна - квартири АДРЕСА_2

Банк виконав свої зобов'язання за договором, надавши ОСОБА_4 кредитні кошти, проте ОСОБА_4 своїх зобов'язань за кредитним договором виконував не належним чином у зв'язку з чим утворилася заборгованість.

Відповідно до пункту 9.1 кредитного договору передбачено, що у випадку невиконання позичальником будь-яких своїх зобов'язань за цим договором та/або умов договору іпотеки, зазначених у пункті 2.1 цього договору, та/або у випадку порушення позичальником строків платежів, установлених пунктами 3.1,3.3 цього договору, банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів за користування ним, а позичальник зобов'язаний виконати зазначені зобов'язання в порядку, передбаченому пунктами 9.2,9.3 цього договору.

Згідно із пунктом 9.2 кредитного договору вимога про дострокове повернення кредиту та процентів за користування ним направляється позичальникові у письмовому вигляді та підлягає виконанню у повному обсязі протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту її надіслання банком за адресою позичальника. Сторони досягли згоди, що датою, якою починається відлік зазначеного вище тридцятиденного строку, вважається дата, зазначена на квитанції, яка надається банку відділенням зв'язку при відправленні позичальнику листа з вимогою про дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування ним з повідомленням про вручення.

Відповідно до пункту 9.3 кредитного договору, у випадку невиконання позичальником зазначеної у пункті 9.2 цього договору письмової вимоги банку про дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування ним у строк, визначений у пункті 9.2 договору, банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки будь-яким способом за власним вибором банку, у тому числі на підставі виконавчого напису нотаріуса, відповідно до вимог чинного законодавства України та умов договору іпотеки чи скористатися іншими видами забезпечення виконання зобов'язань за цим договором та/або пред'явивши позов до позичальника та задовольнити свої вимоги, що випливають із цього договору, з будь-якого майна позичальника.

Реалізуючи своє право на дострокове повернення кредиту, 26 січня 2009 року ПАТ "Сведбанк" направив ОСОБА_4 листа № 04/149 із вимогою про дострокове повернення кредиту. Таким чином, строк виконання основного зобов'язання настав на тридцятий день з моменту відправлення банком вимоги про дострокове повернення кредиту.

У вересні 2010 року ПАТ "Сведбанк" звернулося до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 27 вересня 2010 року звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 49,5 кв. м, яка належить на праві власності ОСОБА_4 у спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів. Постановлено за рахунок коштів, отриманих від реалізації квартири, задовольнити вимоги ПАТ "Сведбанк" у розмірі 464 709

грн 94 коп. та пені за прострочення сплати заборгованості у розмірі 6 520 грн коп.

За результатами проведених прилюдних торгів із реалізації предмета іпотеки державним виконавцем на користь ПАТ "Сведбанк" перераховано 171 969 грн 05 коп.

23 травня 2012 року постановою державного виконавця виконавчий лист № 2-1953/10 повернуто стягувачу, оскільки коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно.

28 листопада 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та ТОВ ФК "Вектор Плюс" укладено договір факторингу, відповідно до умов якого ПАТ "Сведбанк" відступив ТОВ ФК "Вектор Плюс" право вимоги заборгованості за кредитним договором.

Крім того, встановлено, що 28 листопада 2012 року між ТОВ ФК "Вектор Плюс" та ТОВ "Кредитні ініціативи" укладено договір факторингу, згідно з умовами якого клієнт (ТОВ ФК "Вектор Плюс") відступає фактору (ТОВ "Кредитні ініціативи") свої права вимоги заборгованості за кредитним договором, укладеними з боржником, що зазначений у реєстрі заборгованості боржників та у переліку кредитних договорів та договорів забезпечення, які належать клієнту на підставі документації, а фактор шляхом надання фінансової послуги клієнту набуває права вимоги такої заборгованості від боржників та передає клієнту за плату грошові кошти в розпорядження у розмірі, що становить ціну продажу, та в порядку, передбаченому цим договором.

Задовольняючи частково позов ТОВ "Кредитні ініціативи"та стягуючи зі ОСОБА_4 524
495 грн 67 коп., з яких: 37 169,08 дол. США, що за курсом НБУ становить 297 092
грн 46 коп., - заборгованість за кредитом; 22 284,39 дол. США, що за курсом НБУ становить 178 119 грн 13 коп., - заборгованість за відсотками та пеня у розмірі 49 284 грн 08 коп.,суди виходили з того, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора про передбачене договором дострокове стягнення тіла кредиту та нарахованих процентів не позбавляє кредитора права на отримання нарахувань та штрафних санкцій, передбачених умовами договору, до фактичного повернення всієї суми кредиту.

При цьому апеляційний суд у своїй ухвалі вказав на те, що аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15.

Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України у постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, зводиться до того, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій та процентів, передбачених умовами договору та ЦК України. Отже, кредитор має право нараховувати проценти за користування кредитом та пеню після закінчення строку дії договору та з моменту ухвалення судового рішення до його фактичного виконання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 вересня 2016 року у справі № 6-2631цс15.

Указана позиція мотивована тим, що згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений договором строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Поряд із цим за змістом частини 2 статті 1050 ЦК України у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою позикодавцеві в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Згідно із частиною 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Виходячи з наведених правових норм, враховуючи правову позицію Верховного Суду України по їх застосуванню, суди попередніх інстанції дійшли висновку про стягнення з відповідача ОСОБА_4 заборгованості у розмірі 524 495 грн 67 коп., з яких: 37 169,08 дол. США, що за курсом НБУ становить 297 092 грн 46 коп. - заборгованість за тілом кредиту; 22 284,39 дол. США, що за курсом НБУ становить 178 119 грн 13 коп. - заборгованість за відсотками та пеня у розмірі 49 284 грн 08 коп.

Проте з такими висновками погодитись не можна з огляду на наступне.

За змістом частини 2 статті 1050 ЦК України у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України.

Реалізуючи своє право, передбачене вищезазначеною частиною статті 1050 ЦК України, надсилаючи вимогу про повне дострокове повернення всієї суми кредиту разом із нарахованими процентами та штрафними санкціями, кредитор в односторонньому порядку змінює строк виконання зобов'язання за кредитним договором і строк виконання зобов'язання за договором настає достроково.

Логічним є те, що пред'явлення кредитором вимоги про дострокове стягнення заборгованості та реалізація такого права через рішення суду є волевиявленням кредитора, який бажає повернути достроково надані боржнику кошти через порушення ним кредитної дисципліни, при цьому добровільно відмовляючись отримувати прибуток у вигляді відсотків за користування кредитом, які б могли бути отримані до закінчення строку дії кредитного договору.

Прийняття судом рішення за позовом кредитора про стягнення з позичальника всієї суми заборгованості за кредитним договором достроково змінює зобов'язання позичальника щодо повернення кредиту частинами до певної дати на обов'язок по виконанню судового рішення та повернення достроково всієї суми заборгованості за кредитним договором. Внаслідок такого рішення залишаються зобов'язання зі сплати боргу, визначеного судовим рішенням, та право кредитора на нарахування, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України за час невиконання такого рішення.

Аналогічна позиція застосовувалась Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ухвали: від 10 грудня 2014 року у справі №6-35797св14, від 17 грудня 2014 року у справі №6-35797св14, від 14 січня 2015 року у справі № 6-41128св14 та від 21 січня 2015 року у справі № 6-423155св15,) до прийняття Верховним Судом України 23 вересня 2015 року постанови № 6-1206цс15, якою усталену судову практику у цивільних справах цієї категорії було змінено та розтлумачено положення ЦК України таким чином, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій та процентів, передбачених умовами договору та ЦК України.

На думку Верховного Суду, таке тлумачення та застосування положень статті 1048 ЦК України при вирішенні спорів про стягнення відсотків, нарахованих за умовами кредитного договору після реалізації кредитором свого права на дострокове повернення кредиту по день фактичного повернення всієї суми кредиту, стягнутого на підставі судового рішення, суперечить таким принципам, як справедливість, добросовісність та розумність, порушує справедливий баланс інтересів сторін договору, створює ситуацію правової невизначеності, оскільки за час виконання рішення продовжують нараховуватись відсотки, розмір яких неможливо прогнозувати та розрахувати, і виконання рішення не звільняє стягувача від обов'язку зі сплати ще відсотків, які кредитор нарахує за період виконання судового рішення. І за такою логікою, після нарахування відсотків за період виконання судового рішення кредитор продовжить нараховувати відсотки до повернення відсотків, нарахованих за час виконання судового рішення, і так до безкінечності.

Крім того, продовження нарахування кредитором відсотків, передбачених умовами кредитного договору, та інших штрафних санкцій, що можуть бути обумовлені кредитним договором, та, крім цього, нарахування пені, 3 % річних, інфляційних втрат на підставі частини 2 статті 625 ЦК України за прострочення виконання зобов'язання за кредитним договором та цієї ж частини 2 статті 625 ЦК України за несвоєчасне виконання судового рішення про стягнення заборгованості є невиправданим та надмірним тягарем для боржника.

Правова позиція Верховного Суду України, викладена у постановах від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15 та 21 вересня 2016 року у справі № 6-2631цс15 не була сприйнята судами нижчих інстанцій, які продовжували вирішувати спори між кредитором та боржником про дострокове повернення кредитних коштів виходячи з того, що після ухвалення рішення про дострокове стягнення кредиту банк має право на отримання сум, передбачених лише частиною 2 статті 625 ЦК України.

Прикладом указаних обставин є і ця справа, у якій Апеляційний суд Запорізької області 09 вересня 2015 року ухвалив рішення про відмову у задоволенні вимог ТОВ "Кредитні ініціативи" про стягнення пені та відсотків, що передбачені кредитним договором, вказавши на те, що нарахування пені та відсотків після ухвалення рішення можливо лише на підставі частини 2 статті 625 ЦК України.

Тому суд звертає увагу на те, що поряд із застосуванням закону має бути забезпечено особливий захист людини, як більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін цивільно-правових відносин шляхом застосування визначених особливостей правовідносин у сфері споживчого кредитування.

З огляду на викладене, Перша судова палата Касаційного цивільного суду вважає, що вирішення цих правових питань, з урахуванням наведених вище правових позицій Верховного Суду України у подібних правовідносинах, містить виключну правову проблему для забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

При цьому однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдине застосування законів поліпшує громадське прийняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Таким чином, керуючись однією з аксіом цивільного судочинства: "Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem", що означає "У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права", колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про необхідність передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи для розгляду та відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду України, оскільки справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Частиною 1 статті 404 ЦПК України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

Керуючись статтями 403,404, підпунктом 7 пункту 1 "Перехідні положення" ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11 лютого 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 14 вересня 2016 року передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: А. С. Олійник

С.О. Погрібний

О.В. Ступак

Г.І. Усик