Умисне невиконання засудженим угоди про примирення або про визнання винуватості -
карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років.
(Статтею 3891 Кодекс доповнено Законом України № 4652-УІ від 13 квітня
2012 р.)
Згідно зі ст. 471 КПК в угоді про примирення зазначаються її сторони, формулювання підозри чи обвинувачення та його правова кваліфікація, істотні для відповідного кримінального провадження обставини, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, строк її відшкодування чи перелік дій, не пов’язаних з відшкодуванням шкоди, які підозрюваний/обвинувачений зобов’ язаний вчинити на користь потерпілого, строк їх вчинення, узгоджене покарання та згода сторін на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені ст. 473 КПК, наслідки невиконання угоди (ст. 476 КПК).
Відповідно до ст. 472 КПК в угоді про визнання винуватості зазначаються її сторони, формулювання підозри чи обвинувачення та його правова кваліфікація, істотні для відповідного кримінального провадження обставини, беззастережне визнання підозрюваним/обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, обов’язки підозрюваного/обвинуваченого щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою (якщо відповідні домовленості мали місце), узгоджене покарання та згода підозрюваного/обвинуваченого на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені ст. 473 КПК, наслідки невиконання угоди (ст. 476 КПК).
Якщо суд переконається, що угода відповідає вимогам закону (ч. 7 ст. 474 КПК) і може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду (ч. 1 ст. 475 КПК) і призначає узгоджену сторонами міру покарання (ч. 5 ст. 65 КК).
Предметом злочину є угода про примирення або про визнання винуватості, умови якої не виконуються.
Об’єктивна сторона злочину характеризується пасивною поведінкою - бездіяльністю, яка полягає в невиконанні (ухиленні від виконання) угоди про примирення або про визнання винуватості за наявності на боці особи, засудженої на підставі такої угоди, обов’язку і реальної можливості її виконання.
Невиконання угоди може виявлятися в різних формах поведінки особи і полягати у таких, наприклад, порушеннях умов її укладання, як відмова відшкодувати спричинену злочином шкоду чи усунення її не в тому обсязі, розмір якого було узгоджено сторонами; ухилення від сплати чи сплата в неповному обсязі суми аліментів, коштів, витрачених на відновлення пошкодженого житла, майна потерпілого чи на його лікування; невиконання домовленості про співпрацю щодо викриття злочину, вчиненого іншою особою; порушення взятого на себе зобов’язання припинити антигромадський спосіб життя і працевлаштуватися, пройти курс лікування від захворювання, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб, тощо. При цьому слід ураховувати, що, будучи бездіяльністю за своєю юридичною природою, невиконання угоди з боку фактичного його виразу може виявлятися як в активній (наприклад, приховування доходів з метою ухилення від відшкодування завданих збитків), так і в пасивній (наприклад, нез’ явлення до медичного закладу для проходження курсу лікування) поведінці особи, спрямованій на ухилення від виконання тих умов угоди, зміст яких викладено в статтях 471 і 472 КПК. Але всі такі діяння, у тому числі й активні, є лише способом (формою) такого ухилення, сутність якого полягає в невиконанні особою покладеного на неї обов’ язку виконати угоду.
Невиконання угоди може полягати як у відкритій відмові від її виконання (чітко виражене небажання її виконувати), так і мати прихований характер, коли особа лише створює видимість її виконання, а насправді ухиляється від цього. Але наявність на боці засудженого поважних причин (тяжка хвороба, стихійне лихо, загибель майна тощо), що позбавляють його реальної можливості виконати угоду, виключає відповідальність за ст. 389[51] КК.
За статтею 3891 КК встановлено відповідальність за злочин із формальним складом, який з моменту вчинення зазначеного в законі діяння - ухилення від виконання угоди - визнається закінченим і набуває триваючого характеру. Наслідки такого ухилення знаходяться поза межами об’ єктивної сторони цього складу злочину.
Якщо невиконання угоди про примирення чи про визнання винуватості полягає в ухиленні засудженого від призначеного на підставі такої угоди вироком суду покарання (статті 389 391 393 КК) чи в порушенні умов його відбування (статті 391 392 КК), вчинене слід кваліфікувати лише за зазначеними статтями КК, бо в таких випадках передбачені ними злочини є спеціальними видами невиконання відповідної угоди, які полягають в ухиленні засудженого від покарання, призначеного на її основі вироком суду. Якщо ж невиконання угоди виявляється у вчиненні злочину, який спричиняє шкоду не тільки інтересам правосуддя, а й іншим суспільним відносинам (наприклад, остаточне знищення винним того пошкодженого ним раніше майна, яке він зобов’язався за угодою відновити), вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів.
Відповідно до ч. 2 ст. 75 КК, а також статей 471 і 472 КПК на підставі угоди про примирення чи про визнання винуватості особа може бути засуджена не тільки до реального відбуття покарання, а й зі звільненням від його відбування. Тому умисне невиконання угоди, яке містить ознаки складу злочину, передбаченого ст. 3891 КК, і вчиняється засудженим протягом встановленого судом іспитового строку (ч. 4 ст. 75 КК), тягне за собою наслідки, передбачені ч. 3 ст. 78 КК.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується лише прямим умислом, бо засуджений усвідомлює, що має можливість виконати укладену з ним угоду, але не виконує її і бажає цього. Мотиви та мета такого ухилення можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають. Невиконання угоди про примирення чи про визнання винуватості за відсутності прямого умислу на вчинення такого діяння тягне за собою наслідки, передбачені ч. 1 ст. 476 КПК.
Суб’єкт злочину - спеціальний, а саме така особа, яка в особливому порядку кримінального провадження засуджена вироком суду на підставі угоди про примирення чи про визнання винуватості.
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: Суд засудив чоловіка за ухилення від виконання громадських робіт: так 180 годин не відбутих робіт стали 1 роком і 22 днями обмеження волі. (Міжгірський районний суд Закарпатської області №302/1262/25 від 09.09.2025 р.)
Так, у цій справі - засуджений, будучи раніше судимим за вчинення кримінального проступку, передбаченого частиною 1 статті 125 КК України (спичинення умисного легкого тілесного ушкодження) до покарання у виді громадських робіт на строк 180 годин, на шлях виправлення не став і призначені роботи ігнорував. В подальшому він був поставлений на облік в «Центрі пробації» - але попри попередження про кримінальну відповідальність - протягом 6 призначених днів не виходив на громадські роботи і заходів до виконання вказаного вироку не вжив. Міжгірський районний суд Закарпатської області засудив чоловіка, постановивши що він вчинив кримінальний проступок, передбачений частиною 2 статті 389 КК України, тобто ухилення засудженого від відбування покарання у виді громадських робіт. Читати повністюБувають ситуації, коли засуджені ігнорують призначене покарання у вигляді, зокрема, громадських робіт: саботують їх проведення, не з’являються у відповідних призначених центрах та іншим чином ухиляються від відбування покарання.
Аналізуйте судовий акт: За ухилення від виконання покарання у виді позбавлення права керування автомобілем особу може бути притягнуто до відповідальності разом і за статтею 189 КК України, і за ст. 126 КУпАП (ОП ККС ВС, справа № 612/712/16-к, від 2.12. 2019р.)
Водія - злочинця було засуджено за ч.1, ст. 135 КК України та ч.2, ст. 286 КК України до позбавлення волі до 5 років. Іншими словами покидьок збив людину, втік і залишив її у небезпеці. Гуманний суд звільнив від тюрми засудженого на підставі ст. 75 КК України. Водночас із позбавлення волі суд призначив додаткове покарання – позбавив права керувати транспортним засобом на 2 роки 11 місяців.
Звичайно водій – злочинець і не думав пересідати у громадський транспорт та спокутувати свою провину, а хоча і був попереджений про кримінальну відповідальність за невиконання вироку, продовжив роз’їжджати на автомобіля. І таке скрізь….
В чому цікавість цієї справи? Водія – злочинця під час іспитового терміну спіймали патрульні та притягнули до адмінвідповідальності за ч.3., ст. 126 КУпАП – «керування автомобілем особою, позбавленою права керування транспортними засобами» із накладенням штрафу 510,00 грн. Після цього як то кажуть система запустилась, і до прокуратури було направлено подання про притягнення засудженого до кримінальної відповідальності за ч.1., ст. 389 КК України – «ухилення від покарання, не пов’язаного з позбавленням волі».
У кримінальному провадження водій-злочинець посилаючись на ст. 61 КУ наполягав на тому, що ніхто не може бути притягнений і до адміністративної, і до кримінальної відповідальності за одне і те ж правопорушення, тобто двічі. а також розповідав про стан крайньої необхідності, який змусив його сісти за кермо. Частково це спрацювало, але ВС усе розставив на свої місця.
Хоча суд першої інстанції і визнав водія-злочинця винуватим в ухиленні від відбування додаткового покарання, гуманний суд апеляційної інстанції скасував такий вирок прийшов до висновку про малозначність інкримінованих дій та закрив кримінальне провадження керуючись ст. 284 КПК України у зв’язку із відсутністю в діянні засудженого кримінального правопорушення.
Суд касаційної інстанції скасував ухвалу суду апеляційної інстанції і направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
ВС підкреслив, що об`єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 389 КК, є інтереси правосуддя в частині забезпечення виконання покарання, не пов`язаного з позбавленням волі. Тому суд апеляційної інстанції не обґрунтував малозначність та помилився у тому, що разове керування транспортним засобом без посвідчення не становить суспільної небезпеки для інтересів правосуддя. Разом із цим відмінність у складі правопорушення (як у цілому, так і в конкретних елементах) дає підстави для притягнення особи до різних видів юридичної відповідальності, що залишилося поза увагою, що залишилося поза увагою.
Аналізуйте судовий акт: За ухилення від громадських робіт можна потрапити за грати (Ізюмський міськрайсуд № 623/3937/19 від 02.12.2019)
Інколи люди, які вчинили злочин та яким було призначене покарання не пов’язане із позбавленням волі вважають, що їх так би мовити «пронесло», в тюрму не посадили…
Однак така позиція може зіграти злий жарт.
Законодавцем саме для таких випадків у Кримінальний кодекс України додано норму, яка передбачає покарання за ухилення від покарання, не пов’язаного із позбавленням волі.
Так частина друга згаданої статті визначає, що ухилення засудженого від відбування покарання у виді громадських чи виправних робіт карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років.
У рішенні, що пропонується до уваги особу було засуджено за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у вигляді 200 годин громадських робіт.
Однак засуджений, будучи ознайомленим із порядком відбування такого покарання та отримавши направлення на виконання громадських робіт, вирішив, що таке покарання йому відбувати не обов’язково.
Тобто останній будучи засудженим до покарання у виді громадських робіт, та будучи попередженим про можливість притягнення його до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 389 КК України, який повинен дотримуватися встановлених законодавством умов та порядку відбування покарання, діючи з прямим умислом, не маючи поважних причин, що фактично позбавляють його можливості прибути для відпрацювання суспільно корисних робіт, з метою ухилення від відбування покарання у виді громадських робіт, не прибув для відбуття покарання у вигляді громадських робіт чотири дні, чим ухилився від відбування вказаного покарання у виді громадських робіт.
З зв’язку із вказаним засудженого було притягнуто до кримінальної відповідальності та засуджено за ч. 2 ст. 389 КК України до 1 року обмеження волі із звільненням від відбування покарання з випробуванням та призначенням іспитового строку 1 рік.
Аналізуйте судовий акт: Особа, яка засуджена до штрафу і добровільно його не сплатила, звільняється від сплати штрафу, якщо держава протягом двох років цей штраф не стягнула і це не вважається ухиленням від відбування покарання згідно ст. 80 КК України (Постанова ВСУ)
Верховний Суд України на засіданні Судової палати у кримінальних справах 24 грудня 2015 року, розглядаючи справу № 5-324кс15, висловився про те, що правило відмови у звільненні засудженої особи від відбування покарання у виді штрафу у зв’язку з закінченням строків давності виконання обвинувального вироку не може пов’язуватися із самим фактом несплати засудженим протягом місячного строку суми штрафу.
При розгляді цієї справи Верховний Суд України зазначив, що ухилення від відбування покарання як підстава для зупинення строків давності виконання обвинувального вироку є особливим юридичним фактом. Особливість цього факту полягає у тому, що питання про його встановлення може бути вирішено лише одним суб’єктом – судом. Адже відповідно до частини першої статті 389 КК ухилення від відбування покарання у виді штрафу є злочином. Такі юридичні факти встановлюються виключно за чітко регламентованою законодавством процедурою. Зокрема, відповідно до частини першої статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Тому до набрання законної сили обвинувальним вироком суду, яким особа буде визнана винною в ухиленні від відбування покарання, питання про зупинення строків давності виконання обвинувального вироку суду вирішувати неправомірно.