Історія справи

Ухвала ВССУ від 05.03.2018 року у справі №753/11868/16-ц

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

ГоловуючогоЄвтушенко О.І., суддів: Євграфової Є.П.,Завгородньої І.М., Кадєтової О.В.,Попович О.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за договором позики, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 23 травня 2017 року,

встановила:

У лютому 2016 року ОСОБА_6 звернувся до суду із указаним позовом посилаючись на те, що 27 жовтня 2015 року між сторонами було укладений договір позики, згідно якого позивач надав ОСОБА_7 позику у сумі 300 000,00 доларів США строком на два місяці, але кошти в строк останній не повернув, чим порушив його права, а тому просив суд стягнути з відповідача борг в розмірі 7 391 130,00 грн.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 20 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 23 травня 2017 року, позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 7 391 130,00 грн боргу. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Задовольняючи позов, районний суд з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, між сторонами було укладено договір позики, на підтвердження укладення якого надано розписку, тому відповідач зобов'язаний повернути отримані у борг кошти на підставі статей 1046, 1047 та 1049 ЦК України.

Проте повністю погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій не можна з огляду на наступне.

У матеріалах справи наявна розписка з якої вбачається, що 27 жовтня 2015 року ОСОБА_7 взяв у ОСОБА_6 кошти в сумі 300 000,00 доларів США в гривневому еквіваленті строком на 2 місяці.

Разом з тим, дана розписка не містить зобов'язання про повернення грошових коштів.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Крім того, з заяви ОСОБА_7 до Головного управління Національної поліції у м.

Києві вбачається, що ОСОБА_6, маючи умисел направлений на заволодіння, шляхом обману та зловживання довірою, чужим майном з корисливих мотивів, увійшовши в довіру до ОСОБА_7,27 жовтня 2015 року отримав шляхом обману від нього розписку, за якою останній нібито позичив у ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 300 000,00
доларів США. В дійсності вказана розписка слугувала гарантом сплати винагороди за вчинений на користь ОСОБА_6 правочин, який останній зобов'язався вчинити.

Надалі, не виконавши взяті на себе зобов'язання ОСОБА_6 маючи на меті заволодіти майном ОСОБА_7, подав позов до суду про стягнення з останнього грошових коштів за даною розпискою. Таким чином, ОСОБА_6 вчинив замах на заволодіння майном ОСОБА_7 в особливо великих розмірах.

За наслідком розгляду вказаної заяви, 28 грудня 2017 року до Єдиного реєстру досудового розслідування за № 12016100000002018 внесено дану подію, за ознаками злочину передбаченого ч. 2 ст. 15, ст. 190 КК України

З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій у порушення вимог ст.ст. 212, 213, 214 ЦПК України не встановили справжньої правової природи укладеного між сторонами договору та дійшли до передчасного висновку про задоволення позову.

Таким чином, неповно з'ясувавши дійсні обставини справи, не давши належної оцінки доказам, суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338, 348 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 23 травня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:О.І. Євтушенко Є.П. Євграфова І.М. Завгородня О.В. Кадєтова О.В. Попович