Історія справи

Постанова КЦС ВП від 09.08.2023 року у справі №404/9281/19
Постанова КЦС ВП від 09.08.2023 року у справі №404/9281/19
Постанова КЦС ВП від 31.05.2023 року у справі №404/9281/19

Постанова

Іменем України

31 травня 2023 року

м. Київ

справа № 404/9281/19

провадження № 61-1343св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - Головне управління Державної податкової служби у Кіровоградській області,

треті особи: Товарна біржа «Кіровоградська універсальна товарна біржа», Державне підприємство «Ремонтний завод радіотехнічного обладнання», Державна казначейська служба України, Головне управління Державної казначейської служби України у Кіровоградській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Кіровоградській області на постанову Кропивницького апеляційного суду від 04 травня 2022 року у складі колегії суддів: Дуковського О. Л., Карпенка О. Л., Письменного О. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області (далі - ГУ ДФС у Кіровоградській області), правонаступником якого є Головне управління Державної податкової служби у Кіровоградській області (далі - ГУ ДПС у Кіровоградській області), треті особи: Товарна біржа «Кіровоградська універсальна товарна біржа», Державне підприємство «Ремонтний завод радіотехнічного обладнання» (далі - ДП «Ремонтний завод радіотехнічного обладнання»), про стягнення коштів, посилаючись на те, що 26 вересня 2016 року між Товарною біржою «Кіровоградська універсальна товарна біржа» як організатором торгів, Кіровоградською об`єднаною державною податковою інспекцією (далі - Кіровоградська ОДПІ) ГУ ДФС у Кіровоградській області як продавцем та ним як покупцем було укладено договір купівлі-продажу майна № 22, за умовами якого відповідно до результатів проведеного організатором торгів цільового аукціону з продажу майна (протокол про хід торгів на аукціоні від 26 вересня 2016 року № 22) продавцем було продане, а покупцем придбане за 1 375 464,20 грн з урахуванням ПДВ майно, що знаходиться у податковій заставі та перебуває на балансі Державного підприємства «Кіровоградський ремонтний завод» (далі - ДП «Кіровоградський ремонтний завод»), а саме: лот № 5 будівля заводоуправління, корпус № 308, літ. «А» кр, кр1, кр-2 - ґанок, загальною площею 1 683,2 кв. м, р. п. 1966, площею забудови 658,2 кв. м, матеріал стін - цегла, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1. На виконання умов цього договору 23 вересня 2016 року він перерахував на рахунок Товарної біржі «Кіровоградська універсальна товарна біржа» гарантований внесок у розмірі 125 042,20 грн, реєстраційний внесок у розмірі 17 грн, а 13 жовтня 2016 року - реєстраційний внесок у розмірі 2 000 грн та доплату за корпус № 308 у розмірі 1 250 422 грн. 16 листопада 2016 року державним реєстратором Марченко О. А. було зареєстровано його право власності на вказане майно. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12 листопада 2018 року у справі № 912/3984/16 були визнані недійсними результати цільового аукціону з продажу вищевказаного нерухомого майна ДП «Кіровоградський ремонтний завод», яке перейменовано на ДП «Ремонтний завод радіотехнічного обладнання», та закрито провадження у справі в частині вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 26 вересня 2016 року № 22, роз`яснено учасникам справи, що в цій частині позовні вимоги підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. У грудні 2018 року ДП «Ремонтний завод радіотехнічного обладнання» звернулося до суду з позовом до нього, Товарної біржі «Кіровоградська універсальна товарна біржа», ГУ ДФС у Кіровоградській області, третя особа - Державний концерн «Укроборонпром», про визнання недійсним договору купівлі-продажу майна. Рішенням Кіровського районного суду міста Кіровограда від 06 грудня 2019 року у справі № 404/8658/18, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 15 квітня 2020 року та постановою Верховного Суду від 15 лютого 2021 року, позов ДП «Ремонтний завод радіотехнічного обладнання» задоволено, визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 26 вересня 2016 року № 22, укладений між ним та Кіровоградською ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: застосувати реституцію та стягнути з ГУ ДПС у Кіровоградській області на свою користь кошти, сплачені за договором купівлі-продажу, в розмірі 1 375 464,20 грн, комісію за переказ коштів у розмірі 2 000 грн, 3 % річних за користування грошима в розмірі 61 235,18 грн, інфляційні втрати в розмірі 88 854,97 грн, а всього - 1 527 554,35 грн.

Рішенням Кіровського районного суду міста Кіровограда від 20 травня 2021 року у складі судді Варакіної Н. Б. позов задоволено. Стягнуто з ГУ ДПС у Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 1 527 554,35 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що договір купівлі-продажу нерухомого майна від 26 вересня 2016 року № 22, укладений між ОСОБА_1 та Кіровоградською ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області за результатами проведення цільового аукціону з продажу майна, що знаходиться у податковій заставі та перебуває на балансі ДП «Кіровоградський ремонтний завод», визнано недійсним рішенням суду. Тому сплачені позивачем за цим договором кошти в розмірі 1 375 464,20 грн підлягають стягненню на його користь з відповідача. З моменту визнання зазначеного договору недійсним правовідносини сторін трансформувалися на обов`язок відповідача сплатити позивачу грошові кошти, тобто на грошове зобов`язання, на яке нараховуються 3 % річних та інфляційні втрати. Відповідач не оспорював наведений позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат. Тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню також 3 % річних за користування грошима в розмірі 61 235,18 грн, інфляційні втрати в розмірі 88 854,97 грн та комісія за переказ коштів у розмірі 2 000 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, голова комісії з ліквідації ГУ ДПС у Кіровоградській області оскаржив його в апеляційному порядку.

За заявою представника ОСОБА_1 - адвоката Завгородньої В. В. ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 08 лютого 2022 року Державну казначейську службу України (далі - ДКС України) та Головне управління Державної казначейської служби України у Кіровоградській області (далі - ГУ ДКСУ у Кіровоградській області) залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 04 травня 2022 року апеляційну скаргу голови комісії з ліквідації ГУ ДПС у Кіровоградській області задоволено частково. Рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 20 травня 2021 року змінено в частині способу (порядку) стягнення грошових коштів, викладено резолютивну частину рішення місцевого суду в такій редакції: стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 1 527 554,35 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції належним чином встановив обставини справи, дослідив докази та дійшов правильного висновку про те, що на користь позивача необхідно стягнути грошові кошти. Однак, стягуючи з ГУ ДПС у Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 1 527 554,35 грн, місцевий судне врахував порядку стягнення таких коштів з державного бюджету. Тому рішення суду підлягає зміні саме в частині механізму стягнення грошових коштів. Для зазначених цілей за клопотанням представника позивача на стадії апеляційного розгляду до участі у справі як третіх осіб було залучено ДКС України та ГУ ДКСУ у Кіровоградській області. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай орган, діями якого заподіяну шкоду. Орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, може бути відповідачем у такій категорії справ. Водночас залучення або ж незалучення до участі у справі ДКС України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки ДКС України чи її територіальний орган не є тим суб`єктом, який порушив права чи інтереси позивача. Викладене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц. Крім того, сам факт стягнення коштів з Державного бюджету України не може бути підставою для обов`язкового залучення до участі у справі відповідачем ДКС України чи її територіального органу. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин. Державна казначейська служба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду. Таким чином, відповідачем у справі є держава Україна, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не в резолютивній частині рішення. Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

23 січня 2023 року ГУ ДКСУ у Кіровоградській області подало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Кропивницького апеляційного суду від 04 травня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині стягнення з Державного бюджету України коштів у розмірі 202 564,98 грн, які були сплачені Товарній біржі «Кіровоградська універсальна товарна біржа» на компенсацію витрат для організації та проведення аукціону, а також - на підготовку та виготовлення експертної оцінки, 2 000 грн реєстраційного внеску, 3 % річних за користування грошима в розмірі 61 235,18 грн, 88 854,97 грн інфляційних втрат, та ухвалити в зазначеній частині нове рішення, яким стягнути вказані кошти з ГУ ДПС у Кіровоградській області.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), ГУ ДКСУ у Кіровоградській області вказало, що апеляційний суд послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, однак неправильно застосував до спірних правовідносин викладені в ній правові висновки, так як не звернув увагу на те, що загальна сума задоволених позовних вимог в сумі 1 527 554,35 грн складається з: 1 172 899,22 грн - кошти, які були перераховані до Державного бюджету України за наслідками торгів на аукціоні з продажу майна, що перебувало в податковій заставі; 202 564,98 грн - кошти, які були сплачені Товарній біржі «Кіровоградська універсальна товарна біржа» на компенсацію витрат для організації та проведення аукціону, а також на підготовку та виготовлення експертної оцінки; 2 000 грн - реєстраційний внесок; 61 235,18 грн - 3 % річних за користування грошима; 88 854,97 грн - інфляційні втрати. Однак держава не отримувала коштів у розмірі 202 564,98 грн, які були сплачені Товарній біржі «Кіровоградська універсальна товарна біржа» на компенсацію витрат для організації та проведення аукціону, а також - на підготовку та виготовлення експертної оцінки, 2 000 грн реєстраційного внеску, і не є боржником у розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а відтак, не може нести відповідальність за порушення грошового зобов`язання, передбачену статтею 625 ЦК України. Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах від 09 квітня 2020 року у справі № 489/7680/18 та від 24 лютого 2021 року у справі № 285/3523/18, в яких Верховний Суд у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що сплачені за недійсними правочинами суми коштів підлягають стягненню на користь позивачів саме з відділів державної виконавчої служби, які виступали продавцями арештованого майна, а також - про наявність правових підстав для стягнення з відділів державної виконавчої служби 3 % річних та інфляційних втрат за порушення грошових зобов`язань. При цьому апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, щодо нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України, та правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2021 року у справі № 161/2823/19, аналіз якої свідчить про те, що саме на продавця за недійсним правочином покладається обов`язок повернути покупцю оплачену загальну вартість придбаного на прилюдних торгах майна, незалежно від того, як ці кошти в подальшому були розподілені. Крім того, в цій справі апеляційний суд повинен був врахувати правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц та від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, за змістом яких, саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

У відзиві на касаційну скаргу ДП «Ремонтний завод радіотехнічного обладнання» зазначило, що незаконність проведення цільового аукціону з продажу нерухомого майна ДП «Кіровоградський ремонтний завод», яке перейменовано на ДП «Ремонтний завод радіотехнічного обладнання», встановлена постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12 листопада 2018 року у справі № 912/3984/16, тому ці обставини не підлягають доказуванню відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України. В касаційній скарзі ГУ ДКСУ у Кіровоградській області не навело довів щодо фінансової неспроможності виконати в повному обсязі вимоги оскаржуваного судового рішення, а інші учасники справи не подавали касаційні скарги на вказане судове рішення, тобто погодилися з висновками апеляційного суду.

У відзиві на касаційну скаргу голова комісії з ліквідації ГУ ДПС у Кіровоградській області просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що ГУ ДПС у Кіровоградській області є неприбутковою організацією/установою і не є безпосереднім отримувачем коштів за реалізацію майна, воно не здійснювало безпосередній розподіл коштів та їх зарахування до відповідних бюджетів, що, у свою чергу, не може бути підставою для стягнення з нього 3 % річних за користування грошима в розмірі 61 235,18 грн та 88 854,97 грн інфляційних втрат.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 також просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Кіровського районного суду міста Кіровограда.

05 квітня 2023 року справа № 404/9281/19надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

За змістом касаційної скарги постанова суду апеляційної інстанції в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 1 172 899,22 грн не оскаржується, тому в силу положень вищенаведеної частини першої статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядається.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом частин першої-п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду в повній мірі не відповідає.

Судами встановлено, що 26 вересня 2016 року між Товарною біржою «Кіровоградська універсальна товарна біржа» як організатором торгів, Кіровоградською ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області як продавцем та ОСОБА_1 як покупцем було укладено договір купівлі-продажу майна № 22, за умовами якого відповідно до результатів проведеного організатором торгів цільового аукціону з продажу майна (протокол про хід торгів на аукціоні від 26 вересня 2016 року № 22) продавцем було продане, а покупцем придбане за 1 375 464,20 грн з урахуванням ПДВ майно, що знаходиться у податковій заставі та перебуває на балансі ДП «Кіровоградський ремонтний завод», а саме: лот № 5 будівля заводоуправління, корпус № 308, літ. «А» кр, кр1, кр-2 - ґанок, загальною площею 1 683,2 кв. м, р. п. 1966, площею забудови 658,2 кв. м, матеріал стін - цегла, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

На виконання умов вищевказаного договору 23 вересня 2016 року ОСОБА_1 перерахував на рахунок Товарної біржі «Кіровоградська універсальна товарна біржа» гарантований внесок у розмірі 125 042,20 грн, реєстраційний внесок у розмірі 17 грн, а 13 жовтня 2016 року - реєстраційний внесок у розмірі 2 000 грн та доплату за корпус № 308 у розмірі 1 250 422 грн.

16 листопада 2016 року державним реєстратором Марченко О. А. було зареєстрованоправо власності ОСОБА_1 на вищезазначене майно.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12 листопада 2018 року у справі № 912/3984/16 за позовом ДП «Кіровоградський ремонтний завод», яке перейменовано на ДП «Ремонтний завод радіотехнічного обладнання», до Товарної біржі «Кіровоградська універсальна товарна біржа», Кіровоградської ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області, треті особи: Державний концерн «Укроборонпром», ОСОБА_1 , про визнання недійсними результатів цільового аукціону, визнання недійсним договору апеляційні скарги ДП «Ремонтний завод радіотехнічного обладнання» та Державного концерну «Укроборонпром» на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 10 січня 2017 року було задоволено частково, рішення Господарського суду Кіровоградської області від 10 січня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсними результати цільового аукціону з продажу нерухомого майна ДП «Кіровоградський ремонтний завод», а саме будівлі заводоуправління, корпус № 308, літ. «А» кр, кр1, кр-2 - ґанок, загальною площею 1 683,2 кв. м, р. п. 1966, площею забудови 658,2 кв. м, матеріал стін - цегла, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , який організований Товарною біржою «Кіровоградська універсальна товарна біржа» та оформлений протоколом від 26 вересня 2016 року № 22 про хід торгів на аукціоні з продажу майна, що перебуває у податковій заставі. В частині вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 26 вересня 2016 року № 22 нерухомого майна платника податків ДП «Кіровоградський ремонтний завод», яке перебуває у податковій заставі, укладеного між Кіровоградською ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області та ОСОБА_1 , провадження у справі закрито. Роз`яснено учасникам справи, що в цій частині позовні вимоги підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

У грудні 2018 року ДП «Ремонтний завод радіотехнічного обладнання» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Товарної біржі «Кіровоградська універсальна товарна біржа», ГУ ДФС у Кіровоградській області, третя особа - Державний концерн «Укроборонпром», про визнання недійсним договору купівлі-продажу майна. Рішенням Кіровського районного суду міста Кіровограда від 06 грудня 2019 року у справі № 404/8658/18, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 15 квітня 2020 року та постановою Верховного Суду від 15 лютого 2021 року, позов ДП «Ремонтний завод радіотехнічного обладнання» задоволено, визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 26 вересня 2016 року № 22, укладений між Кіровоградською ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області та ОСОБА_1 .

Постановою державного виконавця від 09 червня 2017 року на вищевказане майно, що було предметом спору, накладено арешт.

Таким чином, договір купівлі-продажу нерухомого майна від 26 вересня 2016 року № 22 визнано недійсним у судовому порядку, і вказані обставини в силу частини четвертої статті 82 ЦПК України не доказуються при розгляді цієї справи.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Обов`язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, закріплений у статті 67 Конституції України.

Обов`язок щодо сплати податків та зборів, порядок нарахування, строки сплати та відповідальність за порушення вимог податкового законодавства визначено в Податковому кодексі України.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також - відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно зі статтею 6 Податкового кодексу України податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Статтею 19-1 Податкового кодексу України визначені функції контролюючих органів, до яких належать, зокрема: здійснення адміністрування податків, зборів, платежів; здійснення контролю за своєчасністю подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків, зборів, платежів.

Згідно з пунктом 88.1 статті 88 Податкового кодексу України з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов`язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.

Відповідно до пункту 95.1 статті 95 Податкового кодексу України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Абзацом 1 пункту 95.7 статті 95 Податкового кодексу України передбачено, що продаж майна платника податків здійснюється на публічних торгах та/або через торгівельні організації.

Під час продажу майна на товарних біржах контролюючий орган укладає відповідний договір з брокером (брокерською конторою), яка вчиняє дії з продажу такого майна за дорученням контролюючого органу на умовах найкращої цінової пропозиції (пункт 95.13 статті 95 Податкового кодексу України).

Якщо платник податків у будь-який момент до укладення договору купівлі-продажу його майна повністю погашає суму податкового боргу, контролюючий орган скасовує рішення про проведення його продажу та вживає заходів щодо зупинення торгів (пункт 95.20 статті 95 Податкового кодексу України).

На час проведення 26 вересня 2016 року цільового аукціону з продажу майна, що знаходиться у податковій заставі та перебуває на балансі ДП «Кіровоградський ремонтний завод», був чинним Порядок проведення цільових аукціонів з продажу майна платника податків, яке перебуває у податковій заставі, затверджений наказом Міністерства доходів і зборів України від 10 жовтня 2013 року № 571 (далі - Порядок № 571).

Згідно з пунктом 2.1 розділу ІІ Порядку № 571 організаторами аукціонів з продажу майна платників податків, яке перебуває в податковій заставі, виступають уповноважені товарні біржі, визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, на конкурсних засадах.

Пунктами 5.1, 5.3, 5.4 розділу V Порядку № 571 передбачено, що під час аукціону ведеться протокол, до якого заносяться: початкова й остаточна ціна продажу лота; відомості про учасників аукціону; пропозиції учасників аукціону, номери яких називає ліцитатор; результати аукціону; відомості про переможця - учасника, який під час аукціону запропонував найвищу ціну, або відомості про те, що аукціон закінчився без виявлення переможця. Затверджений протокол є підставою для укладення протягом трьох днів договору купівлі-продажу майна. Переможець аукціону зобов`язаний внести зазначені в протоколі платежі протягом строку, обумовленого договором купівлі-продажу. При цьому гарантійний внесок, унесений покупцем для участі в аукціоні, зараховується покупцеві в рахунок ціни продажу майна. Організатор аукціону перераховує кошти, отримані від такого продажу (крім сум, використаних для покриття витрат згідно з договором), на відповідні рахунки Державної казначейської служби України.

З вищевказаної постанови Центрального апеляційного господарського суду від 12 листопада 2018 року у справі № 912/3984/16 за позовом ДП «Кіровоградський ремонтний завод», яке перейменовано на ДП «Ремонтний завод радіотехнічного обладнання», до Товарної біржі «Кіровоградська універсальна товарна біржа», Кіровоградської ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області, треті особи: Державний концерн «Укроборонпром», ОСОБА_1 , про визнання недійсними результатів цільового аукціону, визнання недійсним договору вбачається, що суд апеляційної інстанції встановив, що цільовий аукціон 26 вересня 2016 року було проведено за відсутності заборгованості, в погашення якої судом надано дозвіл на реалізацію майна, тобто з порушенням приписів пункту 95.20 статті 95 Податкового кодексу України.

З огляду на викладене, оскільки результати цільового аукціону від 26 вересня 2016 року з продажу нерухомого майна ДП «Кіровоградський ремонтний завод» було визнано недійсними судовим рішенням, яке набрало законної сили, то вищенаведеним рішенням Кіровського районного суду міста Кіровограда від 06 грудня 2019 року у справі № 404/8658/18, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 15 квітня 2020 року та постановою Верховного Суду від 15 лютого 2021 року, також було визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 26 вересня 2016 року № 22, укладений між Кіровоградською ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області та ОСОБА_1 за результатами вказаного аукціону.

Частиною четвертою статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частинами другою, третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Отже, у разі прийняття судового рішення про скасування (визнання недійсними) результатів цільового аукціону за позовом учасника такого аукціону у сторін договору купівлі-продажу, оформленого за результатами цільового аукціону, виникають права та обов`язки щодо повернення всього, що вони одержали на виконання договору, а саме: у покупця - повернути придбане майно, у продавця - повернути отримані від покупця кошти.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

За змістом статей 524, 533-535 та 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов`язань.

За змістом зазначеної норми нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

В постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 552/5052/20 вказано, що у разі прийняття судового рішення про скасування (визнання недійсними) електронних торгів за позовом учасника електронних торгів, у сторін договору купівлі-продажу, оформленого за результатами електронних торгів, виникають права та обов`язки щодо повернення всього, що вони одержали на виконання договору, а саме: у покупця - повернути придбане майно, у продавця - повернути отримані від покупця кошти. У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частина друга статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу (основне зобов`язання), суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми (акцесорне зобов`язання (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19)). Оскільки набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, є державна виконавча служба та організатор електронних торгів, а покупцем - переможець прилюдних торгів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17), відповідно, у разі визнання прилюдних торгів недійсними, настають наслідки недійсності правочину. Задовольняючи позов частково, апеляційний суд виходив з того, що оскільки договір купівлі-продажу квартири, укладений за результатами електронних торгів, визнано недійсним, то позивачу підлягають поверненню сплачені ним грошові кошти. Разом з тим не підлягають задоволенню вимоги відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки між сторонами наявні деліктні, а не зобов`язальні правовідносини. Верховний Суд не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні вимог про стягнення індексу інфляції та 3 % річних від простроченої суми на підставі статті 625 ЦК України, оскільки з набранням законної сили судовим рішенням про визнання торгів недійсними у відповідачів як продавців виник обов`язок повернути грошові кошти, отримані від покупця. Позивачем заявлені вимоги щодо стягнення інфляційних втрат за період з дня наступного за днем проведення торгів по день перерахування частини коштів, проте такі вимоги підлягають задоволенню частково, тільки за період з дня набрання чинності судовим рішення про визнання торгів недійсними і до дня звернення до суду з цим позовом.

В постанові Верховного Суду від 09 квітня 2020 року у справі № 489/7680/18, на яку послався заявник в касаційній скарзі, зазначено, що встановивши, що, реалізовуючи квартиру на електронних торгах, виконавча служба самостійно виступала від свого імені як продавець і такі електронні торги визнані недійсними за рішенням суду, суди обґрунтовано виходили з того, що сплачена сума коштів за недійсним правочином підлягає стягненню на користь позивача саме з відділу державної виконавчої служби. У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов`язань. Оскільки між відділом державної виконавчої служби та позивачем виникло грошове зобов`язання з повернення сплаченої суми коштів за результатами придбання квартири на електронних торгах, суди дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з виконавчої служби 3 % річних та інфляційних втрат за порушення зобов`язань.

В постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 285/3523/18, на яку послався заявник в касаційній скарзі, вказано, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що у даному випадку продавцем арештованого майна виступає орган державної виконавчої служби, який цього не заперечував, й та обставина, що після реалізації цього майна кошти були перераховані на рахунок стягувача, не позбавляє виконавчу службу статусу продавця у спірних правовідносинах, дотримання передбачених законодавством умов і порядку проведення прилюдних торгів є обов`язковою умовою правомірності цього правочину та у разі визнання прилюдних торгів недійсними сторони договору повертаються у первісний стан шляхом реституції, а тому з виконавчої служби на користь позивача підлягають стягненню грошові кошти, сплачені нею за придбане майно. Разом з тим, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції щодо відмови у позові про стягнення 3 % річних та інфляційних нарахувань, апеляційний суд виходив з того, що стаття 625 ЦК України застосовується виключно у разі порушення грошового зобов`язання. Однак суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання. У разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні втрати від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. Таким чином, апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази, що свідчить про порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи в частині вирішення вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позов - це звернена через суд до відповідача матеріально-правова вимога про поновлення порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, який здійснюється в певній, визначеній законом процесуальній формі.

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) є предмет і підстава.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.

Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

В постанові від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, на яку послався заявник в касаційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia(«суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, на яку послався заявник в касаційній скарзі, вказано, що суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що договір купівлі-продажу нерухомого майна від 26 вересня 2016 року № 22, укладений між ОСОБА_1 та Кіровоградською ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області за результатами проведення цільового аукціону з продажу майна, що знаходиться у податковій заставі та перебуває на балансі ДП «Кіровоградський ремонтний завод», визнано недійсним рішенням суду, місцевий суд в цій справі дійшов обґрунтованого висновку про те, що сплачені за вказаним договором кошти разом з нарахованими у зв`язку з невиконанням цього грошового зобов`язання 3 % річних та інфляційними втратами підлягають стягненню на користь позивача з ГУ ДПС у Кіровоградській області.

Змінюючи рішення місцевого суду в частині способу (порядку) стягнення грошових коштів та викладення резолютивної частини цього рішення в редакції про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 1 527 554,35 грн, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції не врахував правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц та від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 щодо способу (порядку) виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, а також - про відсутність необхідності зазначення в рішенні суду таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися.

Так, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц зазначено, що держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган. Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI, яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Державна казначейська служба України та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 вказано, що відповідно до вимог господарського процесуального законодавства у резолютивній частині рішення зазначаються: 1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог; 2) розподіл судових витрат; 3) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; 4) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України. Висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог не може залежати від настання або ненастання певних обставин (умовне рішення). У разі необхідності у резолютивній частині також вказується про: 1) порядок і строк виконання рішення; 2) надання відстрочки або розстрочки виконання рішення; 3) забезпечення виконання рішення; 4) повернення судового збору; 5) призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат; 6) дата складення повного судового рішення. При цьому необхідності зазначення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, наведена вище норма не встановлює, як і не встановлювала відповідна норма у редакції Господарського процесуального кодексу України, чинній до 15 грудня 2017 року, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.

Однак посилання апеляційного суду в оскаржуваному судовому рішенні на вищевказані правові висновки Великої Палати Верховного Суду є помилковим, так як правовідносини у справах № 242/4741/16-ц, № 910/23967/16 та у справі, що переглядається, не є подібними. Зокрема, наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц правові висновки зроблено щодо належного відповідача - держави як учасника цивільних відносин у справах про відшкодування шкоди, заподіяної органом державної влади, їх посадовою або службовою особою (з підстав, передбачених статтями 1173 1174 ЦК України), а в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 - щодо формулювання резолютивної частини судових рішень про задоволення позову у спорах про стягнення з держави коштів на підставі статті 1212 ЦК України. Натомість у справі, що переглядається, позивач заявив вимоги до ГУ ДФС у Кіровоградській області про стягнення коштів з підстав, передбачених статтею 216 ЦК України.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2021 року у справі № 161/2823/19, на яку заявник послався в касаційній скарзі, зазначено, що за змістом частин першої та другої статті 216 ЦК України правовими наслідками недійсності правочину є реституція та відшкодування збитків (додатковий наслідок). Правила статті 216 ЦК України застосовується виключно до сторін правочину. Оскільки за встановленими в цій справі обставинами державна виконавча служба виступала від свого імені як продавець, то саме на неї покладається обов`язок повернути позивачу оплачену загальну вартість придбаного на прилюдних торгах майна в сумі 184 350 грн, незалежно від того, як ці кошти в подальшому були розподілені.

У справі, що переглядається, місцевим судом було встановлено, що договір купівлі-продажу майна від 26 вересня 2016 року № 22 було укладено між Товарною біржою «Кіровоградська універсальна товарна біржа» як організатором торгів, Кіровоградською ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській областіяк продавцем та ОСОБА_1 як покупцем.

18 грудня 2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України», відповідно до якої утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу.

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року № 537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» та додатком 1 до вказаної постанови були утворені територіальні органи Державної податкової служби як юридичні особи публічного права, зокрема і ГУ ДПС у Кіровоградській області.

Водночас пунктом 2 та додатком 2 до вищезазначеної постанови було вирішено реорганізувати деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби, зокрема Головне управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області було реорганізоване шляхом приєднання до ГУ ДПС у Кіровоградській області.

Розпорядженням від 21 серпня 2019 року № 682-р «Питання Державної податкової служби» Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Міністерства фінансів України щодо можливості забезпечення здійснення Державною податковою службою України покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 № 227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» функцій і повноважень Державної фіскальної служби України, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 березня 2023 року у справі № 340/4494/21 зазначено, що постанова Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року №1200 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 № 682-р свідчать про компетенційне адміністративне (публічне) правонаступництво Державної податкової служби України, тобто про перехід до Державної податкової служби України функцій Державної фіскальної служби України у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску.

Враховуючи викладене, а також те, що Товарна біржа «Кіровоградська універсальна товарна біржа» як спеціалізована організація лише надавала послуги з організації і проведення аукціону, а Кіровоградська ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області виступала від свого імені на прилюдних торгах як продавець, то саме на ГУ ДПС у Кіровоградській області, яке є правонаступником Кіровоградської ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області,як орган, що контролює нарахування та сплату податків, зборів, обов`язкових платежів, покладається обов`язок повернути покупцю вартість придбаного на аукціоні майна незалежно від того, як ці кошти в подальшому були розподілені.

За таких обставин доводи заявника про те, що апеляційний суд неправильно застосував до спірних правовідносин правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц та від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, та не врахував правових висновків, наведених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного від 09 квітня 2020 року у справі № 489/7680/18, від 24 лютого 2021 року у справі № 285/3523/18, від 14 липня 2021 року у справі № 161/2823/19, тобто заявлені в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, є обґрунтованими.

При цьому аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, щодо нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України, а також посилання заявника в касаційній скарзі на те, що держава не отримувала коштів у розмірі 202 564,98 грн, які були сплачені Товарній біржі «Кіровоградська універсальна товарна біржа» на компенсацію витрат для організації та проведення аукціону і на підготовку та виготовлення експертної оцінки, 2 000 грн реєстраційного внеску та не є боржником у розумінні статті 1212 ЦК України, а відтак, не може нести відповідальності за порушення грошового зобов`язання, передбаченої статтею 625 ЦК України, не заслуговують на увагу, так як оскаржуваним судовим рішенням апеляційного суду було лише змінено рішення місцевого суду в частині способу (порядку) стягнення грошових коштів, а в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Тобто апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду щодо розміру та підстав стягнення коштів на користь позивача. Однак в касаційній скарзі заявник не вказував на неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а, посилаючись на правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, вважав, що апеляційний суд неправильно встановив обставини справи на підставі здійсненої ним оцінки доказів в їх сукупності і що Верховний Суд має їх переоцінити, при тому, що з підстав порушення апеляційним судом норм процесуального права (пункт 4 частини другої статті 389, частина третя статті 411 ЦПК України) судове рішення не оскаржено.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи, що постанова суду апеляційної інстанції оскаржується лише в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 354 655,13 грн (202 564,98 грн + 2 000 грн + 61 235,18 грн + 88 854,97 грн), то в силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом, виходячи з доводів та вимог касаційної скарги, в цій справі Верховний Суд не переглядає оскаржуване судове рішення в іншій частині -стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 1 172 899,22 грн (1 527 554,35 грн - 354 655,13 грн).

Оскільки апеляційний суд не спростував належним чином обставин, встановлених місцевим судом, тобто фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені судом першої інстанції з дотриманням вимог закону та з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, то оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 354 655,13 грн із залишенням в силі рішення суду першої інстанції в означеній частині з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Кіровоградській області задовольнити частково.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 04 травня 2022 року в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 354 655,13 грн скасувати та залишити в означеній частині в силі рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 20 травня 2021 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук