УХВАЛА

31 березня 2021 року

м. Київ

справа № 5011-57/4901-2012

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С. К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Случ О. В.,

перевіривши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1

на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2021

та рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2012

у справі № 5011-57/4901-2012

за позовом Заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі:

1) Міністерство оборони України;

2) Державне підприємство Міністерства оборони України "Укроборонпостачальник"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІВАТ І К"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву

про витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

04.03.2021 ОСОБА_1 (особа, яка не брала участь у справі) звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2021 про закриття апеляційного провадження у справі № 5011-57/4901-2012.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 12.03.2021 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Могил С. К. - головуючий, Случ О. В., Волковицька Н. О.

Здійснивши перевірку матеріалів касаційної скарги на відповідність вимогам Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відмови скаржнику у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

За приписами частини 1 статті 304 ГПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених частини 1 статті 304 ГПК України.

У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина 2 статті 293 ГПК України).

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви (рішення у справах: "Levages Prestations Services v.

France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).

Отже, закон надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені в частина 2 статті 293 ГПК України, що повністю узгоджується з прецедентною практикою ЄСПЛ, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.

Предметом касаційного оскарження є ухвала Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2021, якою на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК України закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2012. Вказаним судовим рішенням позов Заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави, уповноваженим органом управління якого є Міністерство оборони України та Державне підприємство Міністерства оборони України "Укроборонпостачальник" задоволено. Витребувано з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІВАТ І К" до державної власності в особі Міністерства оборони України у повне господарське відання Державного підприємства Міністерства оборони України "Укроборонпостачальник" частину нежитлової будівлі літера "В" площею 1 380,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 12 144 000 грн., яка складається з цокольного поверху літ. "В" площею 529,1кв. м, першого поверху літ. "В " площею 284,5 кв. м, другого поверху літ. "В" площею 574,5кв. м. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІВАТ І К", з будь-якого рахунку, виявленого під час виконання судового рішення, в доход Державного бюджету України судовий збір у розмірі 64 380 грн.

Обґрунтовуючи наявність права на апеляційне оскарження рішення суду у даній справі, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі вказувала на те, що під час розгляду справи судом не був врахований той факт, що згідно із договором іпотеки 30.03.2012 між ОСОБА_1 (іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІВАТ І К" (майновий поручитель) укладено договір іпотеки, яким Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІВАТ І К" передало в іпотеку наступне майно: приміщення цокольного поверху - з № 6 з № 32, з № 24 по 30 площею 521,90 кв. м, першого поверху - з № 2 по № 8, з № 10 по № 14, з № 16 по № 22 площею 284,5 кв. м, другого поверху з № 2 по № 6, з № 8 по № 30, з № 32 по № 39 площею 574,5 кв. м, загальною площею 1 380,9 кв. м, що складає 55/100 частини нежитлової будівлі літ. "В" загальною площею 2 548,5 кв. м, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_2, тобто наявність правовідносин, пов'язаних з договором іпотеки, тягнуло за собою необхідність розгляду справи з участю іпотекодержателя цього майна - ОСОБА_1, оскільки задоволення позовних вимог позивача - а саме витребування з володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІВАТ І К" зазначеного майна - безпосередньо впливає на її права та обов'язки за договором іпотеки від
30.03.2012, унеможливлюючи виконання нею своїх прав та обов'язків за цим договором.

Досліджуючи викладені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд встановив наступні обставини.

Предметом позову у цій справі є вимоги про витребування з чужого незаконного володіння до державної власності в особі Міністерства оборони України у повне господарське відання Державного підприємства Міністерства оборони України "Укроборонпостачальник" частини нежитлової будівлі літера "В" площею 1380,9 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 12 144 000 грн, яка складається з цокольного поверху літ. "В " площею 529,1кв. м., першого поверху літ. "В" площею 284,5 кв. м, другого поверху літ. "В" площею 574,5 кв. м, а позовні вимоги обґрунтовані намаганням відповідача приховати незаконну реалізацію державного (військового) майна, що суперечить інтересам держави в особі Міністерства оборони України.

Водночас, як встановлено апеляційним судом, ОСОБА_1 у цій справі не є стороною за жодним із договорів, які є предметом розгляду у справі № 5011-57/4901-2012.

Також ОСОБА_1 не було додано до апеляційної скарги договору іпотеки від
30.03.2012, і такий договір відсутній в матеріалах справи № 5011-57/4901-2012.

Дослідивши рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2012 у справі № 5011-57/4901-2012, колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено, що у мотивувальній частині рішення відсутні висновки про права, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_1, в резолютивній частині рішення господарським судом першої інстанції також не зазначено про її права, інтереси та (або) обов'язки.

Крім того, апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням у цій справі не вирішувались питання про права, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_1, а здійснювалось дослідження наявності факту порушення прав і охоронюваних законом інтересів Міністерства оборони України та Державного підприємства Міністерства оборони України "Укроборонпостачальник".

Встановивши зазначені обставини та зважаючи на те, що рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2012 у даній справі не стосується і жодним чином не порушує права скаржника, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК України.

Відповідно до частини 1 статті 17 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з частини 1 статті 17 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

З наведеного слідує, що особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статті 254 ГПК України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов'язки, і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов'язки, та про які саме.

При цьому, згідно з усталеною практикою Верховного Суду, рішення є таким, що прийнято про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення наявні висновки суду про права та обов'язки цієї особи або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов'язки цієї особи. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд.

Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не береться до уваги.

Так, у постановах Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 904/897/19, від
10.05.2018 у справі № 910/22354/15, від 09.06.2018 у справі № 910/18705/17, від
11.07.2018 у справі № 910/2635/17, від 19.06.2018 у справі №904/1192/16 неодноразово зазначено, що судове рішення, оскаржуване не залученою собою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Таким чином ГПК України зобов'язує апеляційний господарський суд з'ясувати обставини наявності або відсутності правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі та дослідити, чи вирішено місцевим господарським судом питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням.

Відтак, якщо скаржник лише зазначає про те, що оскаржуване рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов'язки, або лише зазначає (констатує), що рішенням вирішено про його права та/або обов'язки чи інтереси, то такі посилання, виходячи з вищенаведеного, не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду, зокрема апеляційної скарги.

На переконання колегії суддів, висновки суду апеляційної інстанції про те, що рішення суду у даній справі жодним чином не стосуються прав/інтересів/обов'язків скаржника є очевидними, не викликають будь-якого сумніву, як і та обставина, що рішення суду у даній справі не містить посилання на права, інтереси чи обов'язки скаржника, як в мотивувальній, так і в резолютивній частині.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 264 ГПК України, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, буде встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося, апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження, оскільки у такому випадку немає правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, а отже, немає і суб'єкта апеляційного оскарження.

Зважаючи на те, що скаржником не підтверджено наявності правового зв'язку між ним та оскаржуваним рішенням, обґрунтованим є висновок апеляційного суду про те, що ОСОБА_1 - особа, яка не брала участь у справі, - не є належним суб'єктом апеляційного оскарження в розумінні процесуального закону.

У поданій касаційній скарзі скаржник не навів жодного переконливого доводу щодо помилковості наведених висновків апеляційного господарського суду чи неправильного застосування ним статей 17, 254, 264 ГПК України, оскільки не підтвердив існування будь-якого правового зв'язку із оскаржуваним судовим рішеннями у даній справі.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

У рішенні ЄСПЛ від 23.10.1996 (Levages Prestations Services v. France (заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що, зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

У контексті викладеного Суд вважає за необхідне зазначити, що Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до ч. "с" ст. 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад, справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів визнає касаційну скаргу необґрунтованою та відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2021 у справі № 5011-57/4901-2012 на підставі частини 2 статті 293 ГПК України, оскільки у даній справі правильне застосовування норми процесуального права (пункт 3 частини 1 статті 264 ГПК України) є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Щодо доводів касаційної скарги в частині оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2012 у справі 5011-57/4901-2012, Суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Особа, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, має право подати касаційну скаргу на судове рішення лише після його перегляду в апеляційному порядку за її апеляційною скаргою, крім випадку, коли судове рішення про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи було ухвалено безпосередньо судом апеляційної інстанції. Після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов'язки учасника справи (частина 4 статті 287 ГПК України).

Тобто, касаційна скарга особи, яка не брала участі у справі і вважає, що суд вирішив питання про її права та інтереси, може бути подана на судове рішення суду першої інстанції лише після перегляду такого рішення по суті в апеляційному порядку, саме за апеляційною скаргою такої особи.

Оскільки ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2021 закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2012 на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК України, а отже вказане рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою ОСОБА_1 апеляційним господарським судом по суті не переглядалося.

Згідно з пунктом 1 частини 1 ст. 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Таким чином, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 і в частині оскарження рішення суду першої інстанції на підставі пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК України.

Керуючись статтями 234, 264, 293, 304 ГПК України, Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2012 у справі № 5011-57/4901-2012.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя Могил С. К.

Судді: Волковицька Н. О.

Случ О. В.