Ухвала

14 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 646/14523/15-ц

провадження № 61-23403св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Фаловської І. М.

(суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, відповідачі: Державна казначейська служба України, Управління Державної казначейської служби України у Червонозаводському районі міста Харкова, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Апеляційного суду Харківської області від 29 березня 2017 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Гуцал Л. В., Піддубного Р. М.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 14 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення"

ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" судові рішення, ухвалені судами апеляційної інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в касаційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ), Управління Державної казначейської служби України у Червонозаводському районі міста Харкова (далі - ДКСУ у Червонозаводському районі міста Харкова) про відшкодування моральної шкоди, стягнення витрат на інфляційне збільшення, 3 % річних, пені.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Апеляційного суду Харківської області від 30 жовтня 2014 року стягнуто з ДКСУ за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди по 93 800 грн кожному. Рішення апеляційного суду набрало законної сили з моменту його ухвалення 30 жовтня 2014 року, проте було виконано лише 04 листопада 2015 року, тому є підстави для стягнення сум відповідно до статті 625 ЦК України.

На підставі вищевказаного ОСОБА_1 просила суд стягнути з ДКСУ шляхом безспірного списання на її користь інфляційне збільшення боргу за прострочення виконання основного зобов'язання у сумі - 41 539,51 грн;

3 % річних від простроченої суми - 2 852,55 грн; подвійну облікову ставку Національного банку України (далі - НБУ) за весь час прострочення невиконання зобов'язання, як відшкодування шкоди, завданої несвоєчасним виконанням рішення суду, - 45 152,49 грн; солідарно стягнути з відповідачів моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.

Рішенням Червонозаводського районного суду міста Харкова від 21 березня 2016 року (у складі судді Сороки О. П.) позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що виконання рішень даної категорії справ регулюється Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок № 845). Отже, вимоги частини 2 статті 625 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки рішення суду від 30 жовтня 2014 року виконано без прострочення, у порядку черговості відповідно до вимог спеціально встановленого Порядку № 845.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 20 квітня 2016 року рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 21 березня 2016 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 20 квітня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 29 березня 2017 року рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 21 березня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ДКСУ за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь

ОСОБА_1 інфляційні витрати у сумі 34 809,18 грн, 3 % річних -

2 181,81 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Апеляційний суд зазначив, що вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 01 жовтня 2014 року № 6-113цс14 та від 06 липня 2016 року № 6-1946цс15.

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ДКСУ, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до частини 2 статті 1 ЦК України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин, цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. Отже, передбачена статтею 625 ЦК України відповідальність не застосовується до правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством.

Крім того, спори, що виникають під час виконання органами ДКСУ рішень господарського суду чи суду з розгляду цивільних справ, відповідно до частини 1 статті 17 КАС України належать до юрисдикції адміністративних судів.

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частини 6 статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Враховуючи, що ДКСУ оскаржує судове рішення, в тому числі, з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції, цю справу слід передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись частиною шостою статті 403, частиною четвертою

статті 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Управління Державної казначейської служби України

у Червонозаводському районі міста Харкова про відшкодування моральної шкоди, стягнення витрат на інфляційне збільшення, 3 % річних, пені, за касаційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Апеляційного суду Харківської області від 29 березня 2017 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

В. В. Пророк

В. М. Сімоненко

І. М. Фаловська