Історія справи

Постанова КЦС ВП від 29.11.2023 року у справі №181/384/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 181/384/21

провадження № 61-4973св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Карпенко С. О. (судді-доповідача),

суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Пророка В. В., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Банк Кредит Дніпро»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро», в інтересах якого діє адвокат Лисенко Віталій Миколайович, на заочне рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 1 листопада 2021 року, ухвалене у складі

судді Літвінової Л. Ф., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 4 травня 2022 року, прийняту колегією у складі суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л.,

Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року Акціонерне товариство (далі - АТ) «Банк Кредит Дніпро» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позову вказувало, що 14 листопада 2019 року АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 22033000221273, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу у тимчасове платне користування грошові кошти у розмірі 86 800 грн на споживчі потреби на строк

до 14 листопада 2024 року. Відповідач зобов`язався повернути наданий кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, що передбачені цим договором, а також здійснити всі інші платежі за кредитом у встановлених даним договором розмірах і строках та виконати свої зобов`язання за даним договором.

ОСОБА_1 не виконує належним чином зобов`язання за кредитним договором, тому на 20 листопада 2020 року його заборгованість становить 123 808, 51 грн, яка складається з: 76 232,14 грн - залишку строкового кредиту; 9 355,10 грн - залишку простроченого кредиту; 29,27 грн - прострочених процентів та 38 192 грн - прострочених комісій.

За таких обставин банк просив достроково стягнути з відповідача вказану заборгованість.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Заочним рішенням Межівського районного суду Дніпропетровської області

від 1 листопада 2021 року позов задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ «Банк Кредит Дніпро» заборгованість за кредитним договором № 22033000221273 від 14 листопада 2019 року

у розмірі 85 616,51 грн, з яких: 76 232,14 грн - строковий кредит, 9 355,10 грн - прострочений кредит та 29,27 грн прострочені проценти.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що оскільки ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, на користь банку підлягає стягненню невиплачена сума кредиту та заборгованість за процентами за користування кредитними коштами. Місцевий суд зазначив, що комісія банком нараховується відповідачу за дії, які банк здійснює на власну користь, тому умова щодо нарахування комісії є нікчемною, а позов в частині стягнення заборгованості за простроченими комісіями в розмірі 30 335,52 грн - таким, що не підлягає задоволенню.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 4 травня 2022 року апеляційну скаргу АТ «Банк Кредит Дніпро» залишено без задоволення, а заочне рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 1 листопада 2021 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У червні 2022 року представник АТ «Банк Кредит Дніпро» - адвокат Лисенко В. М. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 4 травня 2022 року та змінити заочне рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 1 листопада 2021 року, стягнувши з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 123 808,51 грн, з яких: 76 232,14 грн - залишок строкового кредиту, 9 355,10 грн - прострочений кредит, 29,27 грн прострочені проценти та 38 192 грн прострочена комісія.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно застосували

статті 203 204 215 629 638 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтю 18 Закону України «Про захист прав споживачів», статті 8, 9, 11, 12 Закону України «Про споживче кредитування», статті 2, 47, 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», положення постанов Правління Національного банку України від 8 червня 2017 року № 49 «Про затвердження Правил розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит» та від 21 січня 2004 року № 22 «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», що призвело до висновку про нікчемність окремих умов кредитного договору.

Вказані норми права, на думку заявника, застосовані судами попередніх інстанцій без урахування висновків Верховного Суду у складі об`єднаної

палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18), від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), від 5 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19); висновків, викладених у постановах

Верховного Суду від 26 грудня 2019 року у справі № 467/555/19

(провадження № 61-17707св19), від 15 квітня 2020 року у справі № 333/3246/15-ц (провадження № 61-2957св19), від 20 травня 2020 року у справі № 361/4562/16-ц (провадження № 61-8225св18), від 16 вересня 2020 року у справі № 617/1552/15-ц (провадження № 61-19159св19), від 30 червня 2021 року у справі № 201/10403/19 (провадження № 61-263св21), від 22 липня 2021 року у справі № 405/4719/16-ц (провадження № 61-22914св19), від 18 серпня 2021 року у справі № 761/25669/15-ц (провадження № 61-20856св19), від 10 вересня 2021 року у справі № 283/767/16-ц (провадження № 61-304св20).

Заявник зазначає, що справа містить виключну правову проблему, оскільки законодавство, яке регулює порядок укладення договорів споживчого кредитування в Україні, зазнало змін у 2017 році з прийняттям Закону України «Про споживче кредитування», і суди неоднаково тлумачать можливість встановлення в кредитному договорі комісії за його обслуговування.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 7 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі і витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження у справі були доводи заявника про застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду

у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року

у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18), від 10 квітня 2019 року

у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), від 5 вересня 2019 року

у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19), у постановах

Верховного Суду від 26 грудня 2019 року у справі № 467/555/19

(провадження № 61-17707св19), від 15 квітня 2020 року у справі № 333/3246/15-ц (провадження № 61-2957св19), від 20 травня 2020 року у справі № 361/4562/16-ц (провадження № 61-8225св18), від 16 вересня 2020 року у справі № 617/1552/15-ц (провадження № 61-19159св19), від 30 червня 2021 року у справі № 201/10403/19 (провадження № 61-263св21), від 22 липня 2021 року у справі № 405/4719/16-ц (провадження № 61-22914св19), від 18 серпня 2021 року у справі № 761/25669/15-ц (провадження № 61-20856св19), від 10 вересня 2021 року у справі № 283/767/16-ц (провадження № 61-304св20) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 14 листопада 2019 року

АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір

№ 22033000221273, за умовами якого відповідачу надано кредит на споживчі потреби.

Згідно з пунктом 1.2 кредитного договору позивач надав відповідачу грошові кошти у розмірі 86 800 грн; строк кредитування складає 60 місяців з кінцевою датою повернення 14 листопада 2024 року.

Вказаним кредитним договором встановлено: щомісячну комісію за обслуговування кредиту: з 14 листопада 2019 року до 13 березня 2021 року -

3% від суми кредиту, з 14 березня 2021 року до 13 червня 2022 року - 2,5% від суми кредиту, з 14 червня 2022 року до 13 вересня 2023 року - 1,5% від суми кредиту, з 14 вересня 2023 року до 14 листопада 2024 року - 0,925% від суми кредиту; процентну ставку за користування кредитом на строкову заборгованість - 0,001% річних та на прострочену заборгованість за кредитом - 56,0% річних.

14 листопада 2019 року ОСОБА_1 підписав паспорт споживчого кредиту «Кредит готівкою Top-Up І зі страховкою (3 500)», в якому зазначено основні умови кредитування. Цього ж дня відповідач підписав заяву-згоду № 1122749 на укладення Універсального договору банківського обслуговування клієнтів-фізичних осіб (далі - УДБО), якою засвідчив згоду отримувати банківські послуги на умовах, що зазначені в УДБО, та підтвердив, що всі умови йому зрозумілі.

З розрахунку заборгованості за договором, доданого позивачем до позовної заяви суди встановили, що на 20 квітня 2021 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить 123 808,51 грн, яка складається з: 76 232,14 грн залишку строкового кредиту; 9 355,10 грн залишку простроченого кредиту;

29,27 грн прострочених процентів та 38 192 грн прострочених комісій.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 14 листопада 2019 року АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір, умовами якого (пункт 1.2 та розділ 4) передбачено обов`язок позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» статтю 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Законом України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності) для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», Правління Національного банку України постановою від 8 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня

2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування», щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 (провадження № 61-18751св21) вказано, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів існування, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Необхідність внесення плати за додаткові, супутні послуги банку, пов`язані з розрахунково-касовим обслуговуванням, передбачена в розділі 4 «Графік платежів/розрахунок загальної вартості кредиту для клієнта та реальної процентної ставки» кредитного договору (колонка 8 графіка). Розмір комісії за розрахунково-касове обслуговування складає з 14 листопада 2019 року

до 13 березня 2021 року - 2 604 грн на місяць, з 14 березня 2021 року

до 13 червня 2022 року - 2 170 грн на місяць, з 14 червня 2022 року до 13 вересня 2023 року - 1 302 грн на місяць, з 14 вересня 2023 року до 14 листопада

2024 року - 802,90 грн на місяць.

При цьому в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).

Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні договору, то положення

пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Визнання судом нікчемного правочину (чи окремих його умов) недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.

Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня

2022 року у справі № 755/11636/21 (провадження № 61-7098св22), від 8 лютого 2023 року у справі № 168/349/20 (провадження № 61-2223св21) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати

Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 755/9486/21 (провадження № 61-5581св22).

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого

висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення комісії

в розмірі 38 192 грн.

Разом з тим, суди не застосували закон, який підлягав застосуванню до спірних правовідносин, зокрема, статті 11, 12 Закону України «Про споживче кредитування». Суд апеляційної інстанції також застосував постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», яка втратила чинність на час укладення сторонами кредитного договору, тобто застосуванню не підлягала.

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного

цивільного суду від 6 листопада 2023 року у справі № 204/224/21

(провадження № 61-4202сво22) викладено висновок про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів існування переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Колегія суддів вважає за необхідне врахувати висновки Верховного Суду

у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладені після подання касаційної скарги у постанові від 6 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22), що узгоджується з частиною третьою статті 400 ЦПК України.

Частинами першою, третьою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги, зміну оскаржуваних судових рішень в частині вирішення позовних вимог про стягнення комісії шляхом викладення їх мотивувальних частин в редакції цієї постанови.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду не містять доводів незаконності чи необґрунтованості судових рішень в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитом та процентами за його користування.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційний суд дійшов висновку про зміну рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду виключно у їх мотивувальних частинах, не змінюючи результат вирішення справи, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро», в інтересах якого діє адвокат Лисенко Віталій Миколайович, задовольнити частково.

Заочне рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області

від 1 листопада 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 4 травня 2022 року в частині вирішення позовних вимог Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_1 про стягнення комісії змінити, викласти їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови із залишенням резолютивної частини судових рішень щодо вказаної позовної вимоги без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає

Головуючий Судді: С. О. Карпенко А. І. Грушицький В. М. Ігнатенко В. В. Пророк В. В. Сердюк