Історія справи

Постанова КЦС ВП від 22.01.2025 року у справі №643/3012/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року

м. Київ

справа № 643/3012/20

провадження № 61-1336св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - Харківська міська рада,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Селезньова Вікторія Федорівна, Павлівська сільська рада Богодухівського району Харківської області, Департамент реєстрації Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , поданою адвокатом Благою Світланою Володимирівною, на рішення Московського районного суду міста Харкова від 28 вересня 2021 року у складі судді Горбунова Я. М. та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., Дряниця Ю. В., Обідіна О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

24 лютого 2020 року Харківська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Селезньова В. Ф., Павлівська сільська рада Богодухівського району Харківської області, Департамент реєстрації Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Харківської міської радипро визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування записів про право власності на нерухоме майно, визнання спадщини відумерлою та витребування квартири з чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що листом слідчого управління Національної поліції України ГУНП в Харківській області від 29 травня 2019 року повідомлено, що відділом розслідування особливо тяжких злочинів розслідуються певні кримінальні провадження, які зареєстровані у Єдиному реєстрі досудових розслідувань за частиною третьою, четвертою статті 190 КК України за фактами шахрайських заволодінь квартирами в м. Харкові та замахів на такі заволодіння. Під час досудового розслідування накладено арешт, зокрема, на квартиру АДРЕСА_1 , що повинна відійти у власність територіальної громади міста Харкова.

За інформацією із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04 лютого 2020 року № 198877496 вбачається наявність реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за фізичною особою - ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 30 жовтня 2018 року № 1667, посвідченого та зареєстрованого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Селезньовою В. Ф. Попереднім власником був ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 17 лютого 2006 року № 395, виданого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 Проте згідно із інформацією Харківського обласного державного нотаріального архіву від 04 квітня 2019 року № 908/01-18 діяльність приватного нотаріуса ОСОБА_3 припинена у зв`язку зі смертю. Усі його документи вилучені та передані до державного нотаріального архіву. Запис про посвідчення договору купівлі-продажу квартири нотаріусом не проводився. Відповідно до статті 215 ЦК України правочин є нікчемним, оскільки відсутній запис про посвідчення його нотаріусом. Відповідно, подальші договори є недійсними через те, що ОСОБА_2 не був законним власником спірної квартири та не мав права її відчужувати, такий правочин суперечить положенням статей 317, 319 та статті 656 ЦК України.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживала у квартирі АДРЕСА_1 , якій належала на праві приватної власності кв. АДРЕСА_1 .

Харківська міська рада є заінтересованою особою у визнанні оспорюваного правочину недійсним, спірним договором порушені її права, оскільки через наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про право власності на квартиру за фізичними особами міська рада, як представницький орган територіальної громади м. Харкова, не може вільно виконати обов`язок щодо визнання спадщини відумерлою після смерті ОСОБА_4 в порядку окремого провадження.

Особовий рахунок відкрито на ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 30 жовтня 2018 року. Зі слів сусідів в квартирі ніхто не проживає. Заборгованість за сплату житлово-комунальних послуг станом на 01 серпня 2019 року становить 207,05 грн. Спадщина відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , відомості щодо заведення спадкової справи та прийняття спадкоємцями квартири у спадщину відсутні. ОСОБА_2 на момент передачі спірної квартири не був її власником, відповідно не мав права на її продаж.

Харківська міська рада просила суд:

визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 30 жовтня 2018 року № 1667, виданий та зареєстрований приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Селезньовою В. Ф., за змістом якого ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_1 купив кв. АДРЕСА_1 ;

скасувати запис про право власності від 24 жовтня 2018 року № 28514214, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 18 жовтня 2018 року Павлівською сільською радою Богодухівського району Харківської області в особі Векленко Ю. А. ;

скасувати запис про право власності 30 жовтня 2018 року № 28657910, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 30 жовтня 2018 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Селезньовою В. Ф.;

визнати квартиру АДРЕСА_1 відумерлою спадщиною після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та передати нерухоме майно в комунальну власність територіальної громади міста Харкова;

витребувати квартиру АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння від добросовісного набувача ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 28 вересня 2021 року позовні вимоги Харківської міської ради задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири від 30 жовтня 2018 року № 1667, виданий та зареєстрований приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Селезньовою В. Ф., за змістом якого ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_1 купив квартиру АДРЕСА_1 .

Скасовано запис про право власності від 24 жовтня 2018 року № 28514214, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 18 жовтня 2018 року Павлівською сільською радою Богодухівського району Харківської області в особі Векленко Ю. А. ;

Скасовано запис про право власності 30 жовтня 2018 року № 28657910, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 30 жовтня 2018 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Селезньовою В. Ф.;

Визнано квартиру АДРЕСА_1 відумерлою спадщиною після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та передано нерухоме майно в комунальну власність територіальної громади міста Харкова;

Витребувано квартиру АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння від добросовісного набувача в особі ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради.

Стягнено солідарно зі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Харківської міської ради витрати, понесені за сплату судового збору в розмірі 8 408,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено належними доказами нікчемність договору купівлі-продажу від 17 лютого 2006 року за р.№395, а отже відсутність у ОСОБА_2 права розпорядження спірним майном, зокрема, його відчуження згідно з оспорюваним договором купівлі-продажу від 30 жовтня 2018 року №1667, який на підставі статей 203, 215, 317, 319 та 656 ЦК України визнав недійсним, скасувавши реєстрацію речового права. Установивши відсутність спадкоємців після смерті ОСОБА_4 , яка була єдиним власником спірної квартири, з 17 вересня 2019 року минуло більше року з часу відкриття спадщини, суд визнав її відумерлою спадщиною.

Спірна квартира є власністю територіальної громади, міська рада, як її представницький орган, набула право вимагати витребування майна з володіння добросовісного набувача, так як вона вибула з володіння власника не з його волі іншим шляхом.

Витребування майна у добросовісного набувача до порушення його прав не призводить, оскільки він має право повернути сплачені грошові кошти.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Московського районного суду міста Харкова від 28 вересня 2021 року в частині розподілу судових витрат змінено. Стягнено з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Харківської міської ради судовий збір по 4 204,00 грн з кожного. В іншій частині рішення Московського районного суду міста Харкова від 28 вересня 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на повно з`ясованих фактичних обставинах справи та вірно застосованих нормах матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції встановивши відсутність спадкоємців ОСОБА_4 як за заповітом, так і за законом, дійшов обґрунтованого висновку, що спадкове майно, яке залишилося після її смерті, є відумерлим та підлягає переходу у власність територіальної місцевої громади в особі Харківської міської ради.

Кримінальне провадження, яке триває, не впливає на правові наслідки, що склалися в розрізі цивільно-правових відносин щодо незаконного відчуження спірної нерухомості та його результати матимуть значення для осіб, які незаконно набули у власність спірне майно. Об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи (№ 12018220000000452) судом апеляційної інстанції не встановлена, як і порушення норм процесуального закону при постановленні районним судом ухвали про відмову в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.

Доводи апеляційної скарги, що на час звернення в суд із позовом позовна заява не містила інформації про дійсну вартість нерухомого майна та підлягала залишенню без руху, колегія суддів до уваги не приймає, так як не кожне допущене судом порушення процедури може істотно впливати на права учасників справи. Тоді як такі порушення норм процесуального права у розумінні частини третьої статті 376 ЦПК України не є обов`язковими підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції по суті спору.

Щодо добросовісності набуття у власність спірної квартири та заперечення настання негативних наслідків для добросовісного набувача апеляційний суд зазначив, що останнім законним власником квартири була ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 і після смерті якої у встановленому законом порядку це майно ніким не набуто у власність, зазначене майно є предметом незаконних дій осіб, якими право власності на законних підставах не набувалося та, відповідно, повноваження на розпорядження вказаним майном також були відсутні. Відтак, хоча Харківська міська рада і не є власником спірного майна до ухвалення судом рішення про визнання спадщини відумерлою, однак в силу закону на неї покладено обов`язок по захисту прав територіальної громади, що свідчить про наявність законного інтересу, який полягає в тому, щоб майно, яке може бути визнане відумерлою спадщиною, не було незаконно виведено зі спадкової маси, оскільки від цього залежить подальша можливість переходу такого майна у власність територіальної громади.

Принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій є оціночним і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

Враховуючи фактичні обставини цієї справи та наведені принципи, які є складовими верховенства права, колегія суддів дійшла висновку, що витребування спірної квартири у добросовісного набувача ОСОБА_1 надасть змогу територіальній громаді м. Харкова у особі Харківської міської ради реалізувати свій законний інтерес. Це уможливить у подальшому на виконання повноважень та завдань територіальну громаду м. Харкова передати її в користування найменш забезпеченим та найбільш соціально потребуючим категоріям населення. Зазначене свідчить про дотримання справедливої рівноваги (балансу) між загальним інтересом громади та інтересами відповідача, як особи, яка страждає від такого втручання, і яка не позбавлена можливості відновити своє право у спосіб звернення з вимогою про відшкодування збитків до особи, дії якої до них призвели, а тому втручанням у право власності відповідача ОСОБА_1 не може вважатися непропорційним та таким, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

Інших доводів на спростування висновків суду першої інстанції апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 не містить.

Разом із цим, рішення суду першої інстанції слід змінити в частині розподілу судових витрат постановивши їх до стягнення з відповідачів на користь позивача по 4 204,00 грн з кожного.

Аргументи учасників справи

23 січня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Блага С. В. через систему «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить оскаржені рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд не врахував доводи апеляційної скарги про те, що позовна заява прийнята з порушенням статті 185 ЦПК України, оскільки за вимогу майнового характеру про витребування майна не зазначено ціну позову станом на день подання позову.

Порушені права відповідача як добросовісного набувача, який є власником спірної квартири. Позивач підставою позову зазначив обставини, які виявлені під час проведення досудового слідства, але факт незаконного заволодіння майно наразі не встановлено. Витребування майна у добросовісного набувача є втручанням в майно і порушує статті першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод. Критерій пропорційності передбачає дотримання справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Держава має гарантувати захист права власності громадянина. При купівлі спірної квартири відповідач розраховував, як мінімум на три гарантії держави, проведення державної реєстрації за ОСОБА_2 відбулося після початку кримінального розслідування, при посвідченні оспорюваного договору нотаріус мав переконатися у наявності повноваження сторін на укладення договору, при прийнятті рішення про державну реєстрацію мав переконатися у відповідності її вимогам закону. Таким чином ОСОБА_1 як добросовісний набувач розраховував на гарантії держави, зокрема на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей. При задоволенні позовної вимоги про витребування майна апеляційний суд не врахував характер набуття права власності на спірне майно.

У разі наявності у власника волі на передачу майна іншій особі і, відповідно, неможливості його витребування у добросовісного набувача відповідно до статті 388 ЦК України, останній стає власником майна на підставі статті 330 ЦК України. Таким чином, в даному випадку законодавець надає пріоритет інтересам добросовісного набувача майна, а не його власника. Однак, стаття 388 ЦК України не передбачає інших винятків з принципу непорушності права власності на користь добросовісного набувача.

Саме держава як учасник відповідних правовідносин повинна нести ризик незаконного відчуження майна, оскільки має спеціальні механізми для запобігання цьому. Такий розподіл ризиків між власником і добросовісним набувачем був би невиправданим, якби мова йшла про приватну власність, оскільки приватний власник майна, так само як і його добросовісний набувач не повинен відповідати за помилки, «допущені в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном», зокрема, якими є процедури нотаріального посвідчення правочинів з нерухомістю та державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. Крім того, позбавлення власності так само покладатиме на приватного власника надмірний тягар, пов`язаний з втратою майна та відсутністю дієвих механізмів отримання компенсації за втрачене майно.

Неправомірними є висновки суду апеляційної інстанції щодо того, що належне відповідачу на праві власності майно, яке визнано рішенням суду відумерлою спадщиною, вибуло поза волею територіальної громади м. Києва. Такий механізм позбавленням права власності є протиправним в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції та відповідної практики ЄСПЛ, оскільки уповноважені державою особи не виявили шахрайських дій щодо відчуження квартири, яка належала територіальній громаді, ні на етапі нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу квартири, ні на етапі державної реєстрації права власності. Більше того, шахрайські дії щодо відчуження квартири стали можливі у цій справі завдяки бездіяльності посадових осіб міської ради, які протягом тривалого часу не вживали заходів для здійснення державної реєстрації права власності на квартиру після її прийняття до комунальної власності як відумерлої спадщини, внаслідок чого на момент незаконного відчуження квартири в Державному реєстрі були відсутні відомості про право комунальної власності на неї. У матеріалах справи достатньо доказів завдання йому величезної майнової шкоди позбавленням житла.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.

В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підставу, передбачену пунктом пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України та застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17).

Ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2024 року відзив Харківської міської ради повернуто без розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2024 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду справи № 754/446/22 (провадження № 61-7349сво23).

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2025 року поновлено касаційне провадження у справі.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що рішенням 12 сесії Харківської міської Ради народних депутатів 1 скликання від 28 вересня 1992 року «Про комунальну власність міста» квартира АДРЕСА_1 , у складі житлового будинку зарахована до переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова та передано в господарське віддання комунальному підприємству «Жилкомсервіс».

Згідно з розпорядженням від 11 грудня 1998 року № 40392 видано свідоцтва про право власності на житло за № НОМЕР_1 , за яким ОСОБА_4 та ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_6 . Спадкоємцем її майна за заповітом стала ОСОБА_4 . Спадкове майно, на яке 28 липня 2005 року видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом складається із частини двохкімнатної ізольованої квартири АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , актовий запис про смерть № 14091 від 25 вересня 2018 року.

30 жовтня 2018 року ОСОБА_2 продав ОСОБА_1 квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , про що укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Селезньовою В. Ф.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04 лютого 2020 року № 198877496, наявна на цей час реєстрація права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_1 . Попереднім власником зазначено ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 17 лютого 2006 року № 395, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3., за яким ОСОБА_4 продала ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .

Харківський обласний державний нотаріальний архів листом від 04 квітня 2019 року № 908/01-18 повідомив, що діяльність приватного нотаріуса ОСОБА_3 припинена у зв`язку зі смертю, усі його документи вилучені та передані до державного нотаріального архіву. За наявними в архіві даними, згідно з документами фонду № 155 в справі «Реєстр для реєстрації нотаріальних дій. Том 1» за 2006 рік під реєстровим від 17 лютого 2006 року № 395 запис про посвідчення договору купівлі-продажу квартири нотаріусом не проводився.

24 липня 2019 року комісією у складі начальника дільниці № 40 Босенко О. В., бухгалтера Савченко Л. М. , бухгалтера Мороз Н. А. складено акт обстеження квартири. При обстеженні встановлено, що за указаною адресою зареєстрована одна людина: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована 12 березня 1974 року по дату складання акту; особовий рахунок відкрито на ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 30 жовтня 2018 року № 1667; зі слів сусідів у квартирі ніхто не проживає.

За змістом листа СУ ГУНП в Харківській області від 29 травня 2019 року № 11964/119-24-2019, відділом розслідування особливо тяжких злочинів розслідуються кримінальні провадження № 12018220000000452, № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 , № НОМЕР_5 , зареєстровані в Єдиному реєстрі досудових розслідувань 05.05.2018, 03.10.2018, 08.05.2018, 12.04.2018 та 19.01.2016 відповідно до частин 3, 4 ст. 190 КК України за фактами шахрайських заволодінь квартирами у м. Харкові та замахів на такі заволодіння у великих та особливо великих розмірах. Під час досудового розслідування накладено арешт на квартири, які повинні відійти у власність територіальної громади міста Харкова у зв`язку з тим, що власники квартири померли, а спадкоємці відсутні, у тому числі щодо квартири АДРЕСА_1 (власник ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Спадкова справа після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , яка на день смерті була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , у Третій Харківській міській державній нотаріальній конторі не заводилась.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21,постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).

Відповідно до частин першої - третьої статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18).

Якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини друга і третя статті 1272 цього Кодексу), вона підлягає перерозподілу між ними. Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації. Якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі його продажу спадкоємець має право на грошову компенсацію (стаття 1280ЦК України).

Cтаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).

Національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21), на яку є посилання в касаційній скарзі, зроблено такі висновки:

«6.45. Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

6.46. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19, пункти 37, 38), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження

№ 14-436цс19, пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20, пункти 7.15, 7.16).

6.50. Крім того, на час укладення договору купівлі-продажу від 25 липня 2018 року було запроваджено Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, відомості з якого презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тож добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей.

6.53. Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

6.55. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256 цс 18, пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29)).

6.56. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20), на яку є посилання в касаційній скарзі, зроблено такі висновки:

«73. За змістом зазначених норм цивільного та цивільного процесуального права, орган місцевого самоврядування не є спадкоємцем у справі та не залучається до спадкування. Однак у зв`язку з відсутністю інших спадкоємців у нього виникає цивільний інтерес на визнання спадщини відумерлою та отримання її у власність територіальної громади. Зазначене надає підстави місцевій раді звертатись до суду як із заявами про визнання спадщини відумерлою у порядку окремого провадження та у подальшому оформити своє право власності на таке майно, так і з належним позовами в порядку позовного провадження на захист свого інтересу.

74. Розглядаючи проблему застосування цивільного та цивільного процесуального законодавства при визнанні спадщини відумерлою з точки зору процедур розгляду таких справ та способу захисту інтересу територіальної громади на спадкове майно, Велика Палата Верховного Суду дійшла до таких висновків.

75. Положення ЦК України щодо прийняття спадщини спрямовані на захист прав усіх спадкоємців, які мають права на спадщину, та надають можливість кожному з них захистити своє право чи інтерес, навіть якщо строк на прийняття спадщини пропущено і спадщина вже розподілена між іншими спадкоємцями. Крім того, такі ж права має спадкоємець, якщо спадщина визнана відумерлою та перейшла до територіальної громади.

76. Зокрема, за змістом статті 1280 ЦК України, якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини друга і третя статті 1272 цього Кодексу), вона підлягає перерозподілу між ними. Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації. Якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі його продажу спадкоємець має право на грошову компенсацію.

77. Відтак спадкоємець, який із зазначених причин не зміг прийняти спадщину, яка була перерозподілена між іншими спадкоємцями або перейшла у власність територіальної громади як відумерла, має право на передачу йому належної частки спадщини в натурі, якщо спадщина збереглася, а у випадку неможливості такої передачі у зв`язку з тим, що спадщина не збереглася, або визнана відумерлою та відчужена територіальною громадою на користь іншої особи, має право на отримання лише грошової компенсації. Такий підхід до розв`язання проблем переходу прав на відумерлу спадщину застосовується законодавством задля захисту прав добросовісного набувача майна, що на час переходу прав на це майно не знав та не міг знати про наявність спадкоємців, що мають право на спадщину.

78. Разом з тим законодавство не містить положень про можливість територіальної громади отримати відчужене майно в натурі та/або способи захисту інтересів територіальної громади у випадку, якщо спадщина була незаконно передана особі-спадкоємцю, зокрема, на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасоване, та у випадку, коли спадщина такою особою була вже відчужена іншій особі, що позбавило територіальну громаду отримати майно у свою власність як відумерле в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством.

79. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що уніфіковане застосування закону обумовлює його загальнообов`язковість, рівність перед законом та правову визначеність, а також гарантує учасникам процесу передбачуваність судового рішення.

80. Цивільне право та цивільне законодавство передбачає за відсутності норми права, що регулює спірні правовідносини, які виникли між учасниками цивільного спору, застосування при розгляді таких спорів аналогію права або аналогію закону.

81. Зокрема, стаття 8 ЦК України передбачає, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

82. Проаналізувавши зміст законодавчих норм у системі з установленими судами правовідносинами, Велика Палата вважає, що у цій справі підлягає застосуванню аналогія закону, що регулює подібні правовідносини, зокрема положення статті 1280 ЦК України, виходячи з таких міркувань.

83. Інтерес територіальної громади в отриманні спадкового майна у власність громади в разі відсутності спадкоємців є наслідком неотримання спадщини будь-ким зі спадкоємців або наслідком їх відсутності взагалі. За таких обставин слід дійти висновку, що такі правовідносини є подібними до спадкових, хоч до них у цілому не відносяться. На користь цього висновку свідчить також розміщення норм права про можливість визнання спадщини відумерлою саме у книзі шостій ЦК України «Спадкове право».

84. Відтак захист інтересу територіальної громади щодо відумерлого майна повинен регулюватись та здійснюватися таким самим способом, виходячи з тих самих принципів, як і можливість захистити своє право спадкоємцем, який своєчасно спадщину не прийняв, вона була визнана відумерлою та продана іншій особі.

85. Як зазначалось, стаття 1280 ЦК України передбачає, що якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі ж продажу такого майна спадкоємець має право на грошову компенсацію.

86. Аналіз змісту зазначеної норми свідчить про те, що право на отримання спадкового майна в натурі виникає у спадкоємця лише якщо майно, що було визнане відумерлою спадщиною, збереглося і не було відчужене територіальною громадою. Якщо ж воно було відчужене іншій особі за договором або не збереглося, то спадкоємець має право лише на компенсацію його вартості у грошовому еквіваленті. А відтак, застосовуючи аналогію закону й територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, або незбереження цього майна, на користь добросовісного набувача, має право на отримання лише грошової компенсації.

87. Велика Палата Верховного Суду вважає, що закон передбачає саме такий спосіб захисту порушеного інтересу територіальної громади та спосіб відновлення її інтересу на спадкове майно за відсутності спадкоємців (стаття 16 ЦК України) та у разі продажу спадкового майна іншій особі, якщо остання є добросовісним набувачем.

90. Відтак за встановлених фактичних обставин у цій справі при відчуженні спадкового майна територіальна громада має право лише на відшкодування вартості спадкового майна за ринковими цінами, а тому позовні вимоги територіальної громади про визнання спадщини відумерлою та передачу її позивачу задоволенню не підлягають.

96. У цій справі суди встановили, що позивач не є власником або законним користувачем спірного майна, яке незаконно вибуло з його володіння, а тому у нього немає підстав для витребування майна на свою користь як неволодіючого власника або користувача.

114. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком апеляційного суду про те, що вимога про скасування рішення про державну реєстрацію права власності за набувачем (покупцем) майна за договором купівлі-продажу є неналежним способами захисту та не підлягає задоволенню.

115. Подібного за змістом висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 86, 147) та від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34). Згідно із цим висновком, зокрема, для витребування майна не є ефективним способом захисту права власника оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право.

116. Велика Палата Верховного Суду також вважає, що вимоги позивача про скасування рішень про державну реєстрацію прав за продавцем (спадкоємцем) також не підлягають задоволенню з тих самих підстав, оскільки вимога про скасування такого рішення після внесення на його підставі відповідних відомостей (записів) до Державного реєстру прав не відповідає належному способу захисту (див. пункт 152 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021року у справі № 359/3373/16-ц).

117. Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу, що пред`явлення вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права і в інших постановах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29)). У зв`язку з цим Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц відступила від висновку, сформульованого у своїй постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, де раніше зазначала про можливість скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності як належний спосіб захисту права або інтересу».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду справи № 754/446/22 (провадження № 61-7349сво23)зроблено висновок, що «стаття 1280 ЦК України передбачає, що якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі ж продажу такого майна спадкоємець має право на грошову компенсацію. Тлумачення зазначеної норми свідчить про те, що право на отримання спадкового майна в натурі виникає у спадкоємця лише якщо майно, що було визнане відумерлою спадщиною, збереглося і не було відчужене територіальною громадою. Якщо ж воно було відчужене іншій особі за договором або не збереглося, то спадкоємець має право лише на компенсацію його вартості у грошовому еквіваленті. А відтак, застосовуючи аналогію закону й територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, або незбереження цього майна, на користь добросовісного набувача, має право на отримання лише грошової компенсації. Закон передбачає саме такий спосіб захисту порушеного інтересу територіальної громади та спосіб відновлення її інтересу на спадкове майно за відсутності спадкоємців (стаття 16 ЦК України) та у разі продажу спадкового майна іншій особі, якщо остання є добросовісним набувачем»:

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).

У справі, що переглядається:

суди встановили, що власником спірної квартири була ОСОБА_4 згідно з свідоцтвом про право власності на житло за № НОМЕР_1 , виданим на підставі розпорядження від 11 грудня 1998 року № 40392, та свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 28 липня 2005 року, яка ІНФОРМАЦІЯ_1 померла; спадкова справа до майна ОСОБА_4 не заводилась, спадкоємці відсутні; 30 жовтня 2018 року ОСОБА_2 продав ОСОБА_1 спірну квартиру, в якому зазначено, що ОСОБА_2 є її власником на підставі договору купівлі-продажу квартири від 17 лютого 2006 року № 395, посвідченої приватним нотаріусом ОСОБА_3.; договір купівлі-продажу від 17 лютого 2006 року № 395 приватним нотаріусом ОСОБА_3. не посвідчувався;

позивач просив витребувати квартиру з чужого незаконного володіння від добросовісного набувача ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради і суди цю вимогу задовольнили. Тобто позивач під сумнів не ставив, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем. Тому суди вважали, що добросовісність ОСОБА_1 презюмується, висновків про протилежне судові рішення не містять;

проте суди вважали, що майно може бути витребувано у ОСОБА_1 , так як вибуло з володіння власника не з його волі іншим шляхом, а втручанням у право власності ОСОБА_1 не може вважатися непропорційним;

суди не врахували, що територіальна громада не є власником або законним користувачем спадкового майна, яке незаконно вибуло з володіння спадкодавця, а тому у неї немає підстав для витребування майна на свою користь як неволодіючого власника або користувача на підставі статті 388 ЦК України. Законодавство не містить положень про можливість територіальної громади отримати відчужене майно в натурі та/або способи захисту інтересів територіальної громади у випадку, якщо спадщина була незаконно відчужена іншій особі, що позбавило територіальну громаду отримати майно у свою власність як відумерле в установленому порядку. Тому у таких справах по аналогії закону підлягають застосуванню положення статті 1280 ЦК України, відповідно до яких територіальна громада має право вимагати передання (витребування) спадкового майна в натурі від особи, яка незаконно заволоділа ним, що є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.Проте така можливість виключається в разі відчуження спадкового майна на користь добросовісного набувача. У разі продажу спадкового майна іншій особі, яка є добросовісним набувачем, закон передбачає спосіб захисту порушеного інтересу територіальної громади та спосіб відновлення її інтересу на спадкове майно за відсутності спадкоємців лише шляхом отримання грошової компенсації. З метою захисту порушеного права чи інтересу територіальної громади при відчуженні спадкового майна розмір грошової компенсації вартості цього майна визначається, виходячи з його ринкової вартості на час розгляду спору в суді або на час добровільного врегулювання спору між сторонами цих правовідносин.

За обставин у цій справі при відчуженні спадкового майна територіальна громада має право лише на компенсацію вартості спадкового майна за ринковими цінами, а тому позовні вимоги про визнання спадщини відумерлою та витребування спірної квартири (передачу її територіальній громаді) задоволенню не підлягають. Вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, скасування внесених до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про право власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є неналежними способами захисту і тому не підлягають задоволенню.

Зважаючи на те що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Оскільки встановлено підстави для скасування судових рішень, то суд касаційної інстанції інші підстави відкриття касаційного провадження та доводи касаційної скарги не аналізує.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду справи № 754/446/22 (провадження № 61-7349сво23), дають підстави для висновку, що оскаржені рішення судів прийняті без додержання норм матеріального та з порушенням процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржені рішення судів скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки суд касаційної інстанцій дійшов висновку про скасування судових рішень і відмову у задоволенні позовних вимог, слід змінити розподіл судових витрат, стягнути з позивача судові витрати ОСОБА_1 на сплату судового збору, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції (14 871,26 грн) та переглядом справи у суді касаційної інстанції (30 034,90 грн).

Керуючись статтями 400 402 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Харківської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Селезньова Вікторія Федорівна, Павлівська сільська рада Богодухівського району Харківської області, Департамент реєстрації Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради, про визнання спадщини відумерлою, витребування квартири, визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування записів про право власності на нерухоме майно відмовити.

Стягнути з Харківської міської ради на користь ОСОБА_1 44 906,16 грн судових витрат на сплату судового збору.

З моменту прийняття постанови суду касаційної постанова рішення Московського районного суду міста Харкова від 28 вересня 2021 року та постанова Полтавського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко