Історія справи

Постанова ВССУ від 28.01.2026 року у справі №466/2043/22
Постанова КЦС ВП від 10.04.2024 року у справі №466/2043/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 466/2043/22

провадження № 61-8197св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

третя особа - державний нотаріус Третьої львівської державної нотаріальної контори Спільник Зоряна Володимирівна,

позивач - ОСОБА_3 ,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 13 вересня 2022 року у складі судді Зими І. Є. та постанову Львівського апеляційного суду від 28 березня

2023 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2022 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю (справа № 466/1731/22).

Позов мотивований тим, що квартира

АДРЕСА_1 не входить до спадкової маси ОСОБА_4 та є особистою власністю ОСОБА_3 . Зазначала, що 21 липня 2003 року вона і її син продали квартиру АДРЕСА_2 . За виручені кошти, які належали їй особисто, 09 вересня 2003 року вона придбала квартиру

АДРЕСА_3 , яку 11 червня 2004 року відчужила та купила спірну квартиру. Таким чином, спірне житло придбане шляхом здійснення різних правочинів з майном, що належало їй особисто.

ОСОБА_3 просила визнати квартиру

АДРЕСА_1 її особистою приватною власністю.

У квітні 2022 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - державний нотаріус Третьої львівської державної нотаріальної контори Спільник З. В., про визнання права власності в порядку спадкування (справа № 466/2043/22).

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачів

ОСОБА_4 який з 01 лютого 2003 року перебував у шлюбі із ОСОБА_3 . Після смерті ОСОБА_4 залишилося майно, придбане під час шлюбу

з відповідачкою, яке підлягає спадкуванню, а саме 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 . Вказана нерухомість придбана 22 червня 2004 року, тому це майно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та підлягає спадкуванню спадкоємцями першої черги. Тобто позивачки як дочки спадкодавця і спадкоємці першої черги претендують на 1/6 частини у спірній квартирі кожна.

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили визнати за ними право власності

в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 на 1/6 частини квартири АДРЕСА_1 та всього належного спадкодавцю майна.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 06 травня 2022 року справу № 466/1731/22 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю передано для об`єднання зі справою № 466/2043/22 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - державний нотаріус Третьої львівської державної нотаріальної контори Спільник З. В.,про визнання права власності в порядку спадкування.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 13 вересня

2022 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 28 березня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено. Позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.

Визнано квартиру АДРЕСА_1 особистою приватною власністю ОСОБА_3 .

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Тому оскільки квартира АДРЕСА_3 придбана за кошти, які належали ОСОБА_3 особисто, вона є її особистою приватною власністю. При цьому суд урахував, що на момент придбання спірної квартири відповідачка і спадкодавець перебували у зареєстрованому шлюбі не тривалий проміжок часу, і жодних доказів на підтвердження того, що

ОСОБА_4 використав будь-які свої особисті заощадження для придбання спірного житла, суду не надано. ОСОБА_3 реалізувала свою частку

в квартирі АДРЕСА_2 за ціною, більшою від вартості квартири

АДРЕСА_3 , що може свідчити про наявність у неї заощаджень, які, зокрема, були використані на придбання спірного житла.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

03 червня 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу,

у якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 13 вересня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від

28 березня 2023 року і ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити, а позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не взяли до уваги та не надали оцінки заявам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про прийняття спадщини. Суди не врахували витрати на нотаріусів та оцінку квартири, які здійснювались не

з особистих коштів відповідачки. Спірна квартира придбана під час шлюбу,

а отже, є спільною сумісною власністю подружжя. Суди не з?ясували походження коштів, за які було придбано спірну квартиру.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі

№ 711/2302/18, від 27 лютого 2019 року у справі № 464/7011/16-ц, від

20 червня 2018 року у справі № 640/13903/16-ц, від 20 червня 2018 року

у справі № 266/5267/18, від 20 березня 2019 року у справі № 550/1040/16-ц, від 22 квітня 2020 року у справі № 601/2592/18, від 22 квітня 2020 року

у справі № 127/23809/18, від 27 травня 2020 року у справі № 361/7518/16-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 464/1663/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

08 листопада 2023 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду відзив,

у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивований тим, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам статті 265 ЦПК України. Спірна квартира придбана за особисті кошти

ОСОБА_3 , які отримані від продажу її попередньої квартири.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Шевченківського районного суду м. Львова.

Зупинено дію рішення Шевченківського районного суду м. Львова

від 13 вересня 2022 року та постанови Львівського апеляційного суду

від 28 березня 2023 року до закінчення касаційного провадження.

31 жовтня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є дочками ОСОБА_4 .

ОСОБА_4 з 01 лютого 2003 року перебував у шлюбі з ОСОБА_3 .

24 липня 2003 року ОСОБА_5 і ОСОБА_3 продали ОСОБА_6 , яка діяла від імені ОСОБА_7 , квартиру

АДРЕСА_2 за 30 707,00 грн. Вказана квартира належала продавцям на підставі таких документів: 1/2 частини - на підставі свідоцтва про право власності на квартиру, виданого виконкомом Львівської міської Ради народних депутатів 21 лютого 2000 року, а інша 1/2 частини - на підставі свідоцтва про право на спадщину від 14 липня 2003 року.

09 вересня 2003 року ОСОБА_3 придбала квартиру

АДРЕСА_3 за 13 653,00 грн.

11 червня 2004 року ОСОБА_3 продала квартиру

АДРЕСА_3 за 13 653,00 грн.

11 червня 2004 року згідно з договором купівлі-продажу ОСОБА_3 придбала квартиру АДРЕСА_1 за 16 061,00 грн.

Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно

ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1 .

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Із копій матеріалів спадкової справи № 596/2021, заведеної 04 серпня

2021 року, відомо, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 04 серпня 2021 року звернулися до державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини за законом, у яких вказали, що на день смерті їхнього батька

ОСОБА_4 залишилося спадкове майно, а саме частка у праві власності на квартиру, яка зареєстрована за ОСОБА_3 , та грошові вклади у банку.

28 грудня 2021 року ОСОБА_3 звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_4 .

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на обґрунтування своїх доводів вказували, що їх батько з 01 лютого 2003 року був одружений із ОСОБА_3 , після його смерті залишилося майно, придбане під час шлюбу, яке підлягає спадкуванню, а саме 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 . Вважали, що вказане майно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та підлягає спадкуванню між спадкоємцями першої черги.

ОСОБА_3 , звернувшись до суду з позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , стверджувала, що квартира АДРЕСА_1

є її особистою приватною власністю.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення апеляційного суду зазначеним вимогам закону не відповідає.

Із матеріалів справи відомо, що спірна квартира придбана 11 червня

2004 року, під час перебування ОСОБА_4 у шлюбі з ОСОБА_3 .

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 на обґрунтування заявлених вимог вказувала, що спірна квартира придбана за її особисті кошти, які належали їй від продажу її особистої квартири.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_8 вказували, що спірна квартира є спільною сумісною власністю ОСОБА_9 і ОСОБА_4 , де частка ОСОБА_4 становить 1/2.

Надаючи оцінку аргументам, наведеним у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із такого.

Установлено, що предметом спору є квартира

АДРЕСА_1 , яка придбана ОСОБА_3 під час перебування у шлюбі

з ОСОБА_4 , а тому до спірних правовідносин слід застосовувати СК України.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таку ж норму містить стаття 368 ЦК України.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно з пунктами 3, 5 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто, а також земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Отже, норми статей 57 60 СК України встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.

Системний аналіз наведених норм матеріального права свідчить про існування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що

є процесуальним обов`язком особи, яка з нею не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції покладається на того

з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц.

ОСОБА_3 на підтвердження своїх аргументів щодо придбання спірної квартири за особисті кошти та спростування презумпції спільності права власності подружжя надала:

договір купівлі-продажу від 21 липня 2003 року, згідно з яким ОСОБА_5

і ОСОБА_3 продали квартиру АДРЕСА_2 , яка належала продавцям на підставі таких документів: 1/2 частини - на підставі свідоцтва про право власності на квартиру, виданого виконкомом Львівської міської Ради народних депутатів 21 лютого 2000 року, а інша 1/2 частини - на підставі свідоцтва про право на спадщину;

договір купівлі-продажу від 09 вересня 2003 року, згідно з яким ОСОБА_3 придбала квартиру АДРЕСА_3 ;

договір купівлі-продажу від 11 червня 2004 року, згідно з яким ОСОБА_3 продала квартиру АДРЕСА_3 ;

договір купівлі-продажу від 11 червня 2004 року, згідно з яким ОСОБА_3 придбала спірну квартиру АДРЕСА_1 .

У постанові Верховного Суду від 18 травня 2023 року у справі № 344/5528/22 (провадження № 61-2003св23) зроблено висновок, що «саме по собі посилання на те, що договір купівлі-продажу квартири, належної на праві особистої власності ОСОБА_1, був укладений в один день з договором, на підставі якого ОСОБА_2 набула право власності на спірну квартиру, не

є достатнім фактом сплати ОСОБА_1 особистих коштів за придбану у шлюбі квартиру».

Вирішуючи спір, апеляційний суд на наведене уваги не звернув та, установивши, що спірне майно було придбане сторонами за час перебування

у шлюбі, дійшов передчасного висновку про непоширення на нього презумпції спільності права власності подружжя і водночас не навів належних та допустимих доказів на її спростування.

Суд касаційної інстанції не має повноважень встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судом попередніх інстанцій, надавати оцінку доказам, що не були предметом їх перевірки, чи робити їх переоцінку, у тому числі усувати недоліки висновків суду, які є припущеннями, у зв`язку з чим суд касаційної інстанції не має можливості ухвалити нове рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частин третьої і четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати

і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 28 березня 2023 рокускасувати, справу направити на новий розгляд до суд апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов