Постанова

Іменем України

27 травня 2020 року

м. Київ

справа № 361/7518/16-ц

провадження № 61-43734 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мельниченко Тетяна Борисівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 січня 2018 року у складі судді Василишина В. О. та постанову апеляційного суду Київської області від 02 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Волохова Л. А., Суханової Є. М., Мельника Я. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мельниченко Т. Б., про визначення часток у спільному сумісному майні подружжя, визнання права власності на частку нерухомого та рухомого майна, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Позовна заява мотивована тим, що з 15 листопада 1986 року вона та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого вони мають дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 11 листопада 2008 року шлюб між нею та ОСОБА_3 було розірвано.

За час перебування у зареєстрованому шлюбі нею та ОСОБА_3 за спільні кошти придбано автомобіль «Mini Cuper R 50», 2006 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , у 2006-2008 роках збудовано садовий будинок, загальною площею 166,4 кв. м, розташований по АДРЕСА_1 садовому АДРЕСА_2 . Після розірвання шлюбу спору щодо розподілу спільного майна між подружжям не виникало.

У березні 2010 року ОСОБА_3 зареєстрував шлюб з ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер. Після смерті останнього відкрилася спадщина на належне йому майно, у тому числі на вищевказані автомобіль та садовий будинок, які були спільним сумісним майном її та ОСОБА_3 , як подружжя.

05 жовтня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельниченко Т. Б. відповідачці було видано два свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадкове майно, яке складається із вищезазначених садового будинку та 1/2 частки автомобіля.

Вважала, що 1/2 частка вищевказаного садового будинку та 1/2 частка зазначеного автомобіля належать їй на праві спільної сумісної власності подружжя, видане на ім`я відповідачки свідоцтво про право на спадщину за заповітом на садовий будинок є таким, що порушує її права.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд визначити за нею 1/2 частку садового будинку по АДРЕСА_2 , у спільному сумісному майні подружжя; визначити за нею право на 1/2 частку автомобіля «Mini Cuper R 50», 2006 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , у спільному сумісному майні подружжя. Також просила визнати недійсним видане ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 05 жовтня 2016 року на 1/2 частку вищевказаного садового будинку; визнати за нею право власності на 1/2 частку зазначеного садового будинку; визнати за нею право власності на 1/2 частку вказаного автомобіля.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 січня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано садовий будинок (літ. «а1», загальною площею 166,4 кв. м, житловою площею 69,3 кв. м, літ. «б» альтанка, літ. «в» сарай, літ. «к» колонка, літ. «N» огорожа) за адресою: АДРЕСА_2 , спільним сумісним майном колишнього подружжя ОСОБА_3 й ОСОБА_1 .

Здійснено поділ садового будинку (літ.«а1», загальною площею 166,4 кв. м, житловою площею 69,3 кв. м, літ. «б» альтанка, літ. «в» сарай, літ. «к» колонка, літ. «N» огорожа) за адресою: АДРЕСА_2 .

Визначено частку ОСОБА_1 у садовому будинку (літ. «а1», загальною площею 166,4 кв. м, житловою площею 69,3 кв. м, літ. «б» альтанка, літ. «в» сарай, літ. «к» колонка, літ. «N» огорожа) за адресою: АДРЕСА_2 , у розмірі 1/2 частки цього нерухомого майна та визнано за нею на цю частку право власності.

Визначено, що частка ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , у садовому будинку (літ. «а1», загальною площею 166,4 кв. м, житловою площею 69,3 кв. м, літ. «б» альтанка, літ. «в» сарай, літ. «к» колонка, літ. «N» огорожа) за адресою: АДРЕСА_2 , становила 1/2 частку цього нерухомого майна.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 05 жовтня 2016 року, видане ОСОБА_2 на садовий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 . У задоволенні решти позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 09 лютого 2009 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_3 прибав у матері позивачки земельну ділянку, на якій розташований спірний садовий будинок.

Станом на березень 2008 року вже існував збудований садовий будинок, оскільки дії щодо пуску газу та введення до експлуатації внутрішнього будинкового газопроводу можливе лише за наявності готової будівлі. Довідку про закінчення будівництва спірного садового будинку у 2009 році, видану СТ«Княжичі», суд не прийняв до уваги, так як вона не містить у собі дати видачі й посилань на первинні документи, що стали підставою для її видачі. Відповідно до листа приватного підприємства «Термоконт» від 11 вересня 2017 року у 2007-2008 роках проводився монтаж системи опалення за адресою: АДРЕСА_2 .

Ураховуючи викладене, спірний садовий будинок є об`єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_3 й ОСОБА_1 , тому слід визначити їх частки у цьому майні, визнати право власності на цю частку та визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане на ім`я ОСОБА_2 на спадкове майно у вигляді садового будинку.

Факт належності автомобіля «Mini Cuper R 50», 2006 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 ,до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 й ОСОБА_1 відповідачка не заперечує, тому позивачка не позбавлена можливості отримати свідоцтво про право власності на вказаний транспортний засіб.

Позивачкою строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачкою, не пропущено, оскільки вона дізналась про порушення своїх прав після смерті ОСОБА_3 , при оформленні спадщини.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Київської області від 02 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що спірний садовий будинок було побудовано станом на березень 2008 року, тобто за час шлюбу ОСОБА_3 й ОСОБА_1 , відсутні докази набуття ОСОБА_3 цього будинку за особисті кошти. Таким чином, спірний садовий будинок є спільним сумісним майном ОСОБА_3 і ОСОБА_1 , унаслідок чого судом першої інстанції правильно визначено їх частки у цьому майні та визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане на ім`я ОСОБА_2 на спадкове майно у вигляді садового будинку.

Відповідачка не заперечує факт належності автомобіля «Mini Cuper R 50», 2006 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 й ОСОБА_1 , а тому остання не позбавлена можливості отримати свідоцтво про право власності на вказаний транспортний засіб.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить оскаржувані судові рішення у частині задоволення позову ОСОБА_1 скасувати й направити справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 судові рішення залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 361/7518/16-ц з Броварського міськрайонного суду Київської області.

У жовтні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 квітня 2020 року справу передано судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 травня 2020 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди вийшли за межі позовних вимог, оскільки позивачкою не заявлялись вимоги: про визнання спірного садового будинку спільним сумісним майном подружжя, про поділ майна подружжя. Також ОСОБА_1 вимоги про визначення права власності на 1/2 частки у спірному будинку за померлою особою, ОСОБА_3 , не заявлялись. Позивачка питанням щодо поділу садового будинку за життя ОСОБА_3 не цікавилась та не ставила. 09 лютого 2009 року, тобто після розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , матір останньої продала ОСОБА_3 земельну ділянку, на якій розташований спірний будинок. У 2011 році садовий будинок було введено до експлуатації та зареєстровано на нього право за ОСОБА_3 . Таким чином, позивачкою належними доказами не підтверджено, що садовий будинок побудовано за час шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , тобто він не є спільним сумісним майном подружжя.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

15 листопада 1986 року у Палаці реєстрації шлюбів і новонароджених м. Києва між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 зареєстровано шлюб, від якого вони мають сина - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

11 листопада 2008 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу від 13 вересня 2016 року.

09 лютого 2009 року відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки мати позивачки - ОСОБА_6 відчужила на користь ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 0,0652 га, для ведення садівництва, що розташована по АДРЕСА_2 .

11 березня 2010 року у відділі реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб.

07 листопада 2011 року інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області зареєстровано декларацію про готовність об`єкта: садового будинку по АДРЕСА_2 » сільської ради АДРЕСА_2 до експлуатації. Зі змісту декларації вбачається, що початок будівництва - лютий 2009 року; закінчення будівництва - грудень 2009 року.

Рішенням виконавчого комітету Княжицької сільської ради Броварського району Київської області від 24 листопада 2011 року № 188 ОСОБА_3 надано дозвіл на оформлення права власності на садовий будинок загальною площею 166,4 кв. м, житловою 69,3 кв. м, з господарськими будівлями та спорудами: альтанка, сарай, колонка, огорожа, які розташовані по АДРЕСА_1 СТ«Княжичі» сільської ради Княжицької Броварського району Київської області.

05 грудня 2011 року виконавчим комітетом Княжицької сільської ради Броварського району Київської області видано ОСОБА_3 свідоцтво про право власності на вищевказаний садовий будинок. Відповідно до витягу про державну реєстрацію прав від 05 грудня 2011 року за ОСОБА_3 на праві приватної власності зареєстровано вищевказане нерухоме майно.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть.

11 вересня 2015 року ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мельниченко Т. Б. із заявою про прийняття спадщини за заповітом, який 26 грудня 2013 року було складено ОСОБА_3

05 жовтня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельниченко Т. Б. на ім`я ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на садовий будинок по АДРЕСА_2 .

05 жовтня 2016 року ОСОБА_2 також було видано приватним нотаріусом свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 частки автомобіля «Mini Cuper R 50», 2006 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

Згідно з частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

Ураховуючи викладене, суди у порушення вищевказаних положень закону, задовольняючи позов, не врахували, що 11 листопада 2008 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було розірвано, проте лише 09 лютого 2009 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_3 придбав земельну ділянку, на якій будувався спірний садовий будинок.

Суди не надали належної оцінки зареєстрованій 07 листопада 2011 року державним архітектурно-будівельним контролем у Київській області декларації про готовність об`єкта, а саме спірного садового будинку, згідно з якою початок його будівництва - лютий 2009 року, а закінчення будівництва - грудень 2009 року. 05 грудня 2011 року, тобто через три роки після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 отримав свідоцтво про право власності на зазначений садовий будинок.

Таким чином, суди у порушення вищевказаних положень закону фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, не встановили, не перевірили чи підтверджено позивачкою належними доказами, що садовий будинок побудовано за час шлюбу подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , чи є він спільним сумісним майном подружжя. ОСОБА_3 було набуто земельну ділянку, на якій будувався спірний садовий будинок, після розірвання шлюбу з останньою. Суди не встановили, чи надано ОСОБА_1 належні докази на підтвердження того, що її мати будувала вказаний садовий будинок для неї з ОСОБА_3 .

Суди, визначаючи частку ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , у спірному майні, не звернули уваги на таке.

Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.

Разом з тим, цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті (частина четверта статті 25 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Ураховуючи викладене, суди у порушення вищевказаних положень закону дійшли помилкового висновку про визначення у спірному садовому будинку частки ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки на момент ухвалення рішення ця особа вже померла, тому відповідно до частини четвертої статті 25 ЦК України його цивільна правоздатність припинилася.

Крім того, згідно з вимогами статей 48, 49 ЦПК України така особа (померла) не може бути стороною в цивільному процесі, так як у неї відсутня цивільна процесуальна правосуб`єктність. Вказані обставини повинні бути встановлені та зазначені у мотивувальній частині судового рішення.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року у справі № 550/1040/16-ц, провадження № 61-28423 св 18.

У зв`язку з викладеним суд касаційної інстанції не може ухвалити власне рішення, фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений можливості встановити ці обставини.

Таким чином, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справина новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 січня 2018 року та постанову апеляційного суду Київської області від 02 серпня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк