Постанова

Іменем України

16 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 464/1663/18

провадження № 61-9410св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

Яремка В. В.

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 про визначення (виділ) частки майна, належної померлому на праві спільної власності.

На обгрунтування позовних вимог зазначали, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5, унаслідок смерті якої відкрилася спадщина на:

- 31/50 частин житлового будинку АДРЕСА_1, належних спадкодавцеві на підставі договору дарування 31/50 частин житлового будинку від 15 грудня 2010 року, посвідченого державним нотаріусом Першої львівської державної нотаріальної контори, зареєстрованого у реєстрі за № 4-1923;

- земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, площею 0,0234 га, кадастровий номер 4610136800:03:004:0056, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, співвласниками якої, згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯД № 494100, виданим 16 квітня 2009 року, є ОСОБА_5 та ОСОБА_4;

- земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, площею 0,0628 га, кадастровий номер 4610136800:03:004:0057, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, співвласниками якої згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯД № 494101, виданим 16 квітня 2009 року, є ОСОБА_5 та ОСОБА_4;

Позивачі, як спадкоємці першої черги, у встановлений законом строк прийняли спадщину та звернулися до державного нотаріуса з метою оформлення спадкових прав.

За наслідками розгляду правовстановлюючих документи про належність померлій 09 травня 2010 року ОСОБА_5 земельних ділянок площею 0,0628 га та 0,0234 га, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, завідуючою Шостої львівської державної нотаріальної контори

Горонною І. С. прийнято рішення про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на зазначені земельні ділянки, у зв'язку з відсутністю визначення частки померлої у спільній сумісній власності (повідомлення

від 22 березня 2018 року № 518/02-1).

Посилаючись на наведене, та ураховуючи, що згідно з вимогами частини 4 статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), частки померлої ОСОБА_5 у праві власності на земельні ділянки для обслуговування житлового будинку, площею 0,0628 га та 0,0234 га є пропорційними до її частки у праві власності на житловий будинок, позивачі просили визначити за ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1,31/50 частку у праві спільної власності на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, площею 0,0234 га, кадастровий номер 4610136800:03:004:0056, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, та 31/50 частку у праві спільної власності на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, площею 0,0628 га, кадастровий номер 4610136800:03:004:0057, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 16 серпня 2018 року позов ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_3 задоволено.

Визначено, що ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, належить земельна ділянка, кадастровий номер 4610136800:03:004:0056, розташована за адресою: АДРЕСА_1, на праві спільної часткової власності у розмірі 31/50 частки та земельна ділянка, кадастровий номер 4610136800:03:004:0057, розташована за адресою: АДРЕСА_1, у розмірі 31/50 частки.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачі, будучи спадкоємцями першої черги за законом, прийняли спадщину у визначеному законом порядку та у строки передбачені частиною 1 статті 1270 ЦК України, однак право на спадкове майно не оформили у зв'язку з відсутністю визначеної частки померлої ОСОБА_7 у спільній з ОСОБА_4 власності на земельні ділянки площею 0,0628 га та 0,0234 га, які розташовано за адресою: АДРЕСА_1, що є підставою для задоволення вимог про визначення частки спадкодавця у праві власності на земельні ділянки пропорційно до її частки у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1. Суд першої інстанції визнав необгрунтованими твердження відповідача про рівність часток співвласників у праві власності на зазначені земельні ділянки, оскільки відповідно до частини 4 статті 120 ЗК України (у редакції, чинній час смерті ОСОБА_5) закріплено загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований, а тому у разі набуття права спільної власності на земельну ділянку співвласниками будинковолодіння з виділеними частками, право власності на земельну ділянку переходить пропорційно до розміру відокремлених у будинковолодінні часток, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 11 лютого

2015 року № 6-2цс15.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_8 задоволено, рішення Сихівського районного суду м. Львова від 16 серпня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1,

ОСОБА_2, ОСОБА_3 відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що визначаючи розміри часток належних ОСОБА_5 у праві власності на земельні ділянки площею 0,0628 га та 0,0234 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, суд першої інстанції не врахував, що на момент звернення до суду з позовом та ухвалення судового рішення, вказана особа померла, а тому, відповідно до частини 4 статті 25 ЦК України, її здатність мати відповідні права (правоздатність), припинилася у зв'язку зі смертю, і законом не передбачено захисту права померлої особи, якщо вона за життя не зверталася з вимогами про захист порушеного права. У разі виникнення спору, належним способом захисту спадкових прав є вимога про визнання права власності на майно у порядку спадкування. З огляду на наведене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що позивачами обрано неефективний спосіб захисту, що є підставою для ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Також апеляційний суд зазначив, що оскільки приватизація земельних ділянок для обслуговування житлового будинку, площею 0,0628 га та 0,0234 га, відбулася вже після набуття ОСОБА_5 та ОСОБА_4 права власності на будинок, то до правовідносин щодо права власності на зазначені земельні ділянки підлягають застосуванню положення частини 2 статті 372 ЦК України щодо рівності часток співвласників у праві спільної власності на них.

Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи

У травні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2, у якій він просив скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року та залишити в силі рішення Сихівського районного суду м. Львова від 16 серпня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що перевіряючи законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд помилково виходив з рівності часток співвласників ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у праві власності на земельні ділянки для обслуговування житлового будинку, площею 0,0628 га та 0,0234 га, оскільки у разі набуття права спільної власності на земельну ділянку співвласниками будинковолодіння з виділеними частками, право власності на таку земельну ділянку переходить відповідно до розміру відокремлених у будинковолодінні часток. На час перетворення житлового будинку АДРЕСА_1 у спільну часткову власність (05 грудня 2000 року та 02 червня 2003 року), частки співвласників не були рівними, а саме ОСОБА_5 належало 31/50 його частина, а ОСОБА_4-19/50, а тому розмір часток у спільній власності на земельні ділянки, на яких розташований зазначений будинок, має відповідати розміру частки кожного із власників у такому будинку. Наведене, як правильно вказав суд першої інстанції, узгоджується з положеннями частини 4 статті 120 ЗК України, якою закріплено загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою.

Оскільки предметом спору є правовідносини щодо визначення часток померлої ОСОБА_5 у праві спільної власності, а не набуття нею права на таку частку, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову посилаючись на припинення правоздатності

ОСОБА_5 у зв'язку з її смертю. Відповідно до статті 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб'єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до їх визначення та виділу в натурі. Ураховуючи зазначене, у разі відмови нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину, спадкоємці учасника спільної сумісної власності мають право звернутися з позовом про визначення частки майна, належної померлому на праві спільної сумісної власності. Невизначеність часток співвласників у праві власності на земельні ділянки для обслуговування житлового будинку, площею 0,0628 га та 0,0234 га, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, позбавляє можливості спадкоємців померлої ОСОБА_5 оформити свої спадкові права у встановленому законом порядку.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 25 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_5 на підставі договору дарування 31/50 частин житлового будинку від 05 грудня 2000 року, посвідченого державним нотаріусом Першої львівської державної нотаріальної контори Чорній С.

Б., зареєстрованого у реєстрі за № 4-1923, належала 31/50 частина житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1.

Інші 19/50 частин цього житлового будинку, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого державним нотаріусом Першої львівської державної нотаріальної контори Чорній С. Б., зареєстрованого у реєстрі за № 4-1799, належать ОСОБА_4.

На підставі ухвали 7 сесії 5 скликання Львівської міської ради від 18 лютого 2007 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 передано у спільну власність дві земельні ділянки для обслуговування житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1:

- площею 0,0234 га, кадастровий номер undefined, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯД № 494100, виданим 16 квітня 2009 року;

- площею 0,0628 га, кадастровий номер 4610136800:03:004:0057, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯД № 494101, виданим 16 квітня 2009 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, спадщину після її смерті у встановленому законом порядку та строки прийняли: ОСОБА_2 - син, ОСОБА_1 - чоловік, ОСОБА_3 - донька.

22 березня 2018 року завідуючою Шостої львівської державної нотаріальної контори Горонною І. С. прийнято рішення про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельні ділянки площею 0,0628 га та 0,0234 га, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, у зв'язку з відсутністю визначеної частки ОСОБА_5 у спільній сумісній власності на зазначені земельні ділянки.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України, частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 обгрунтовували позовні вимоги про визначення розміру частки померлої ОСОБА_5 у спільній власності на земельні ділянки для обслуговування житлового будинку, площею 0,0234 га та 0,0628 га, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, посилаючись на те, що відсутність визначення часток спадкодавця у праві спільної власності на земельні ділянки позбавляє їх можливості отримати свідоцтво про право на спадщину за законом у позасудовому порядку.

Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 12постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. За змістом статті 392 ЦК України право власності на майно може бути визнано судом у випадку коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право.

Визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності.

Аналогічного за змістом правового висновку Верховний Суд дійшов у постановах від 20 червня 2018 року у справі № 640/13903/16-ц (провадження № 61-15147св18); від 20 червня 2018 року у справі № 266/5267/18 (провадження № 61-6647св19); від 20 березня 2019 року у справі № 550/1040/16-ц (провадження № 61-28423св18); від 22 квітня 2020 року у справі № 601/2592/18 (провадження № 61-17859св19); від 22 квітня 2020 року у справі № 61-11210св19 (провадження № 61-11210св19); від 27 травня 2020 року у справі № 361/7518/16-ц (провадження № 61-43734св18).

Зважаючи на викладене, апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, дійшов правильного висновку, що вимоги позивачів про визначення частки померлої

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 у праві спільної власності на земельні ділянки, не відповідають визначеному статтею 16 ЦК України способу захисту та є неефективними.

Позивачі не позбавлені права на захист своїх порушених прав шляхом подання позову про визнання за кожним з них права власності у порядку спадкування на належну спадкодавцю частку у праві спільної власності на земельні ділянки.

Узагальнюючи наведене, суд касаційної інстанції вважає необгрунтованими доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про безпідставне скасування судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції.

Разом з тим, надаючи оцінку доводам ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про те, що частка померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 у праві спільної власності на земельні ділянки для обслуговування житлового будинку, площею 0,0234 га та 0,0628 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2, апеляційний суд у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення вказав, що частки співвласників ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у спільній власності на земельні ділянки, згідно з приписами частини 2 статті 372 ЦК України, є рівними.

З такими висновком Верховний Суд погодитися не може, оскільки апеляційний суд дійшов його унаслідок неправильного застосування норм матеріального права.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частини 1 статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Частиною четвертою вищевказаної статті визначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Згідно з частиною 1 статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Системний аналіз змісту наведених норм статті 120 ЗК України та статті 377

ЦК Українидає підстави для висновку про однакову спрямованість їх положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Таким чином, законодавцем визначено принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. Тобто особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду має право на відповідну частину земельної ділянки на тих самих умовах, на яких воно належало попередньому власникові або користувачу, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України

від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15.

Отже, висновок суду апеляційної інстанції про те, що до правовідносин щодо права власності на зазначені земельні ділянки підлягають застосуванню положення частини 2 статті 372 ЦК України щодо рівності часток співвласників у праві спільної власності на них, є помилковим.

Ураховуючи наведене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає зміні шляхом виключення з її мотивувальної частини посилання на рівність часток співвласників ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у праві спільної власності на земельні ділянки для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частинами 1 , 4 статті 412 ЦПК України підставами для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального або порушення норм процессуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визначення частки майна, належної померлій на праві спільної власності, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин, повно і всебічно дослідив матеріали справи, надав належну правову оцінку доводам сторін та наявним у справі доказам, але неправильно застосував до спірних правовідносин положення частини 4 статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України, оскаржуване судове рішення, відповідно до статті 412 ЦПК України, підлягає зміні шляхом виключення з мотивувальної частини рішення посилання суду на рівність часток співвласників ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у праві спільної власності на земельні ділянки для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року змінити, виключивши з її мотивувальної частини посилання суду на рівність часток співвласників ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у праві спільної власності на земельні ділянки для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1.

В іншій частині постанову Львівського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко