Постанова

Іменем України

22 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 127/23809/18

провадження № 61-11210св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 березня 2019 року у складі судді Федчишена С. А. та постанову Вінницького апеляційного суду від 28 травня 2019 року у складі колегії суддів: Сала Т. Б., Ковальчука О. В., Якименко М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про визначення частки в праві спільної сумісної власності.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 16 листопада 2018 року залучено до участі у справі в якості правонаступника відповідача ОСОБА_4 , замість померлої ОСОБА_5 .

Позовна заява мотивована тим, що вона є спадкоємцем за заповітом ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , після його смерті відкрилась спадщина до складу якої увійшли: 3/25 часток житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами номером АДРЕСА_1 ; земельна ділянка площею 0,1000 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0510137000:03:003:0073. Вказувала про те, що 14 березня 2018 року державним нотаріусом їй було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на

3/25 часток вказаного будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами. Однак, видати свідоцтво на частку власності на земельну ділянку, що належала спадкодавцю, нотаріус відмовився, про що 05 квітня 2018 року прийняв постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії з тих підстав, що згідно державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_6 , він є власником земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, однак у списку співвласників цієї ж земельної ділянки зазначені також ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , частка у власності - спільна сумісна. Наголошувала на тому, що нотаріус не в змозі визначити склад спадкового майна, а саме земельної ділянки, та належність цього майна спадкодавцеві, оскільки не може самостійно визначити на яку частку земельної ділянки необхідно видавати свідоцтво про право на спадщину після померлого ОСОБА_6 . Оскільки частки у праві спільної сумісної власності не виділені, домовленості щодо їх розміру відсутні, вказане унеможливлює отримання позивачем свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

У зв`язку з викладеним та з урахуванням уточнених позовних вимог позивач просила визначити, що частка померлого ОСОБА_6 у спільній сумісній власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1000 га в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0510137000:03:003:0073 становила 1/4 ідеальної частки (а. с. 53).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 28 травня

2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визначено, що розмір частки померлого ОСОБА_6 у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1000 га, розташованої на АДРЕСА_1 , кадастровий номер №0510137000:03:003:0073 становила 1/4 ідеальної частки.

Вирішено питання щодо судових витрат у справі.

Судові рішення мотивовані тим, що оскільки частки у праві спільної сумісної власності є рівними, а земельну ділянку спадкодавець набув у власність пізніше ніж набув у власність 3/25 частини житлового будинку, то частка кожного із співвласників спірної земельної ділянки повинна становити по 1/4 частці, не залежно від того, яка частка будинку йому належала.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У червні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 березня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 28 травня 2019 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_3 ,посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив змінити рішення суду першої інстанції, визначивши, що розмір земельної частки померлого ОСОБА_6 у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку становила 3/25 та скасувати постанову суду апеляційної інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів попередніх інстанцій не відповідають фактичним обставинам справи та зібраним у справі доказам, не узгоджуються з нормами матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Зокрема вказує, що суди обох інстанцій неправильно застосували норми матеріального права при визначенні часток у спірній земельній ділянці, оскільки судам необхідно було при визначенні цих часток виходити із розміру часток кожного із власників домоволодіння, яке розташоване на цій ділянці, а не рівності часток земельної ділянки. Зокрема посилається на те, що визначення розміру частки у спільній сумісній власності на спірну земельну ділянку лежить у прямій залежності від розміру частки кожного співвласника домоволодіння, яке на ній розташоване. Вказує на те, що судами обох інстанцій не було взятого до уваги правових висновків Верховного Суду України викладених в постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15 та від 12 жовтня 2016 року № 559/2079/15-ц, у яких зазначено про принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. Наголошує на тому, що визначення правового режиму земельної ділянки перебуває в прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу з Вінницького міського суду Вінницької області.

Клопотання ОСОБА_3 про зупинення дії судового рішення задоволено.

Зупинено дію рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 березня 2019 року та постанови Вінницького апеляційного суду від 28 травня 2019 року.

У червні 2019 року справу № 127/23809/18 передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 73-109).

Після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина, яка складається з: 3/25 часток житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 ; земельної ділянки площею 0,1000 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0510137000:03:003:0073.

14 березня 2018 року позивачу державним нотаріусом Другої вінницької державної нотаріальної контори Малай Н. С. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 3/25 часток житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1

(а. с. 6).

Нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на частку земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , про що 05 квітня 2018 року прийняв постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 497/02-31 у зв`язку із тим, що в державному акті зазначені ще й інші співвласники, однак їх частка у спільній власності не визначена (а. с. 10).

Відповідно до свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 на частину житлового будинку, виданого виконавчим комітетом Вінницької міської ради 18 травня 2005 року на підставі рішення виконкому Староміської районної ради народних депутатів від

14 листопада 1990 року № 322, зареєстрованого КП «Вінницьке обласне об`єднане БТІ» 20 травня 2005 року в реєстраційній книзі № 92 за реєстраційним номером

№ 8470, ОСОБА_6 належить 21/100 частини домоволодіння на АДРЕСА_1

(а. с. 90).

Із технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок на

АДРЕСА_1 від 25 жовтня 2017 слідує, що ОСОБА_6 на праві власності належить 3/25 часток житлового будинку, ОСОБА_2 - 9/100,

ОСОБА_3 - 21/100, ОСОБА_5 - 349/600 (а. с.91).

Із відповіді на запит КП «Вінницьке міське БТІ» від 14 листопада 2017 року № 7373 слідує, що за ОСОБА_6 зареєстровано право приватної власності в

КП «Вінницьке обласне об`єднане БТІ» 20 травня 2005 року на 3/25 частки будинку з господарськими будівлями на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 на частину житлового будинку, виданого виконкомом міської ради 18 травня 2005 року згідно рішення від 14 листопада 1990 року № 322 (а. с. 93).

За ОСОБА_2 право приватної власності на 9/100 частки житлового будинку з господарськими будівлями зареєстровано 30 червня 2005 року; за ОСОБА_3 право приватної власності на 21/100 частки житлового будинку зареєстровано

06 грудня 1983 року; за ОСОБА_5 право приватної власності на 3/8 частки житлового будинку з господарськими будівлями зареєстровано 05 травня 1981 року (а. с. 93-94).

Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №957666, виданого ОСОБА_6 18 квітня 2007 року на підставі рішення Вінницької міської ради від 25 травня 2006 року № 93 та рішення Вінницької міської ради від 22 вересня 2006 року № 391, останньому належить земельна ділянка площею 0,1000 га на

АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (а. с. 8).

У додатку до вказаного державного акту серед співвласників земельної ділянки зазначено: ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Частка у спільній власності - спільна сумісна власність.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року

№ 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Розглядаючи спір, суд повинен з`ясувати усі обставини справи відповідно до обґрунтування позову, зміст позовних вимог та зв`язок між обґрунтуванням, вимогою та вибраним способом захисту.

Відповідно до частини першої статті 86 ЗК України земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність)

Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків установлених законом.

Позивач звертаючись до суду з позовними вимогами про визначення частки у праві спільної сумісної власності просила суд визначити частку її померлого батька ОСОБА_6 у спільній сумісній власності на земельну ділянку площею 0,1000 га в АДРЕСА_1 , оскільки державним нотаріусом їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на частку спірної земельної ділянки, у зв`язку з тим, що частки інших співвласників земельної ділянки не визначені.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини першої статті 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Пунктом 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця.

Крім того слід зазначити, що визначення судом частки співвласника у праві спільної сумісної власності на спірну земельну ділянку за померлим не узгоджуються з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не є стороною процесу та у зв`язку зі смертю не має цивільної процесуальної правоздатності і дієздатності.

Таким чином, задовольняючи позовні вимоги та визначаючи, що частка померлого ОСОБА_6 у праві спільної сумісної власності на спірну земельну ділянку становить 1/4 ідеальної частки, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, вирішив питання про права особи, яка не є стороною процесу та у зв`язку зі смертю не має цивільної процесуальної правоздатності і дієздатності.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спірні правовідносини дійшли помилкового висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання частки у спільній сумісній власності за померлим, оскільки такі позовні вимоги не узгоджуються з вимогами законодавства та не є належним способом захисту порушених прав відповідно до статті 16 ЦК України, тому задоволенню не підлягають.

Оскільки суди першої й апеляційної інстанцій встановили усі обставини, дослідили докази та надали їм правову оцінку, але неправильно застосували норми матеріального права, а ухвалення нового судового рішення не потребує встановлення фактичних обставин справи, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Також слід зазначити, що позивач не позбавлена права на захист своїх порушених прав шляхом подання позову про визнання за нею права власності в порядку спадкування за заповітом право спільної сумісної власності на спірну земельну ділянку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Ураховуючи те, що судами першої та апеляційної інстанцій було допущено неправильне застосування норм матеріального права, Верховний Суд вважає за необхідне скасувати оскаржувані судові рішення повністю, оскільки вони прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, а допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Щодо судових витрат

За змістом підпунктів б), в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у резолютивній частині зазначається про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Колегія суддів дійшла висновку, що з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг в розмірі

2 466,80 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 березня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 28 травня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визначення частки в праві спільної сумісної власності за померлим відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 , судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг в розмірі 2 466 (дві тисячі чотириста шістдесят шість) гривень 80 копійок.

Постанова суду касаційної інстанціїнабирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий СуддіВ. М. Сімоненко А. А. Калараш С. Ю. Мартєв Є. В. Петров С. П. Штелик