Постанова

Іменем України

20 березня 2019 року

м. Київ

справа № 550/1040/16-ц

провадження № 61-28423св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

третя особа - Чутівська державна нотаріальна контора Полтавської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_5 на рішення Чутівського районного суду Полтавської області

від 14 серпня 2017 року у складі судді Ланни Я. О. та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 21 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Абрамова П. С., Лобова О. А., Мартєва С. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4, третя особа - Чутівська державна нотаріальна контора Полтавської області, про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на частку в майні.

Позовна заява мотивована тим, що вони із померлим 04 листопада

2013 року ОСОБА_6 перебували у шлюбі, під час якого вони спільно суттєво добудували належний останньому будинок АДРЕСА_1, збудували господарські будівлі, внаслідок чого домоволодіння істотно збільшилось у своїй цінності, та ввели в експлуатацію це домоволодіння у 1984 році, про що свідчить акт закінчення будівництва і вводу в експлуатацію

від 24 жовтня 1984 року. Вважала, що це майно є спільною сумісною власністю подружжя.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просила суд визнати нерухоме майно - житловий будинок з господарськими будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 спільною власністю подружжя ОСОБА_2 та померлого ОСОБА_6, визнати за нею право власності на 1/2 частку зазначеного житлового будинку з господарськими будівлями, як на частку в спільному сумісному майні подружжя.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Чутівського районного суду Полтавської області від 14 серпня 2017 року з урахуванням ухвали цього ж суду від 22 листопада 2017 року про виправлення описки позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано нерухоме майно: житловий будинок АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1, як на частку в спільному майні подружжя. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач в нотаріальному порядку не може оформити своє право на частку в майні враховуючи те, що наявний спір щодо цього майна, про що свідчить письмова відповідь державного нотаріуса Махринської О. В. від 21 березня 2017 року. Суд першої інстанції, застосувавши принцип рівності часток чоловіка і жінки у спільному майні, прийшов до висновку про визнання спірного будинку з господарськими будівлями спільною сумісною власністю та визнання за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину цього майна.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 21 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_5 відхилено. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що за наявності відповіді державного нотаріуса Махринської О.

В. від 21 березня 2017 року та враховуючи відсутність у позивача можливості в позасудовому порядку отримати відповідне свідоцтво, районний суд правомірно ухвалив рішення про визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину вказаного житлового будинку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у жовтні 2017 року, ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просили скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_5

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

22 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2019 року справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4, третя особа - Чутівська державна нотаріально контора Полтавської області, про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на частку в майні призначено до судового розгляду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами помилково визнано дату закінчення спірного будівництва житлового будинку за актом про закінчення будівництва і вводу в експлуатацію індивідуального домоволодіння від 24 жовтня 1984 року.

Позивач у судових засіданнях підтвердила, що будівництво нерухомого майна продовжувалось майже до 2013 року, вказане також підтверджується технічними паспортами на нерухоме майно, де є різниця між загальною та житловою площами.

Суди попередніх інстанцій не дослідили акт про закінчення будівництва і вводу в експлуатацію індивідуального домоволодіння від 24 жовтня 1984 року. Крім того, якщо нерухоме майно входить до складу спадщини, та право власності на таке майно було набуте спадкодавцем за життя, але не було зареєстровано належним чином, право власності спадкодавця на таке майно реєструється нотаріусом за заявою спадкоємця у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Така реєстрація відбувається перед видачею свідоцтва про право на спадщину. Проведена у справі судово-будівельна експертиза підтверджує ту обставину, що факт закінчення будівництва не встановлений взагалі, оскільки частка визначена саме на час проведення дослідження, а не на момент закінчення будівництва чи смерті спадкодавця.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2018 року до Верховного Суду надійшло заперечення ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_5, у якому вона просила судові рішення залишити без змін та відмовити у задоволенні вказаної касаційної скарги.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що згідно договору про безстрокове користування земельною ділянкою для будівництва індивідуального житлового будинку на праві власності від 25 травня 1951 року ОСОБА_6 було відведено земельну ділянку в безстрокове користування площею 700 кв. м

по вул. Коханова № 34 в смт Артемівка Чутівського району Полтавської області (нова назва смт Скороходове) (а. с. 14-15, т. 1).

Згідно з договором купівлі-продажу від 12 липня 1973 року та рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 11 лютого 1970 року до шлюбу із ОСОБА_2 у власності ОСОБА_6 перебувало нерухоме майно, незакінчений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_1

Після закінчення будівництва і вводу в експлуатацію індивідуального домоволодіння 24 жовтня 1984 року будинок АДРЕСА_1 був введений в експлуатацію (а. с. 10-17, т. 1).

Рішенням виконавчого комітету Артемівської селищної рад від 24 жовтня 1984 року цей акт був затверджений. Згідно із зазначеним актом будинок складався із 3 жилих кімнат, кухні, прихожої. Житлова площа 42,3 кв. м, корисна площа 71,6 кв. м. Надвірні будівлі складаються із: сарай-літня кухня, гараж /б), гараж /В/, сарай /Д/, колодязь № 5, огорожа. Ці ж складові вказані і в технічному паспорті від 18 жовтня 1984 року (а. с. 21-24, т. 1).

Згідно із даними технічного паспорта від 18 жовтня 1984 року, житловий будинок побудований у 1974 році, господарські будівлі в 1983 році.

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи № 21-17

від 01 червня 2017 року ринкова вартість спірного будинку з господарськими будівлями та спорудами становить 203 836 грн. Ринкова вартістю добудов та поліпшень спірного нерухомого майна, які здійснені в період з 1974 року по час дослідження складає 159 677 грн, що відповідає 39/50 частини (а. с. 212-232, т. 1).

Рішенням Чутівського народного суду від 11 лютого 1970 року було встановлено, що за час спільного проживання з колишньою дружиною ОСОБА_8 померлий ОСОБА_6 лише розпочав будівництво будинку, було побудовано сарай, який пристосований під житло, погріб, колодязь, огородження. Судом було також встановлено, що станом на час ухвалення рішення (11 лютого 1970 року) ОСОБА_6 проживав з іншою жінкою, з якою мав дитину.

На час дати, вказаної у акті про закінчення будівництва вводу в експлуатацію індивідуального домоволодіння, а саме: 24 жовтня 1984 року, яку суд вважав датою набуття ОСОБА_6 будинку у власність, останній перебував у шлюбі з ОСОБА_2

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_5 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 , 2 статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Державна реєстрація прав - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, а також права власності на об'єкти незавершеного будівництва шляхом внесення відповідного запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно (частина 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

У відповідності до вимог статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня

2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" судам роз'яснено, що якщо спадкоємцем було здійснене самочинне будівництво до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі будівництва.

Відповідно до частини 1 статті 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (аналогічні положення містила стаття 25 КпШС України).

Згідно із роз'ясненнями, викладеними у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з'ясуванню шляхом порівняння станом на час вирішення спору вартості об'єкту в стані, що існував до поліпшення, та його вартості після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також і визначена на час розгляду справи ринкова вартість будинку не є тим фактором, який єдиний безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об'єкту.

Верховний Суд України у постановах від 04 грудня 2013 року № 6-130цс13 та від 30 вересня 2015 року № 6-286цс15 висловив правову позицію відповідно до якої не підлягають поділу (виділу) об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна, оскільки вони не є об'єктами права власності (положення статей 364, 367, 376 ЦК України, пункт 2.3 глави 2 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55).

У порушення статей 212, 213, 214, 303, 315 ЦПК України 2004 року суд першої інстанції, вирішуючи спір щодо майна, не зробив висновку чи є це майно таким, що набуте у спосіб, передбаченим законом, чи можна його визнавати майном набутим на законних підставах й вирішувати спір щодо нього, як такого, яке істотно збільшилось у своїй вартості та за рахунок самочинного будівництва. Не надав оцінки доводам відповідача про те, що якщо нерухоме майно входить до складу спадщини, та право власності на таке майно було набуте спадкодавцем за життя, але не було зареєстровано належним чином, право власності спадкодавця на таке майно реєструється нотаріусом за заявою спадкоємця у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

При цьому суди не врахували таке.

Відповідно до частини 1 статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.

Разом з тим, цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті (частина 4 статті 25 ЦК України).

Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У порушення вищевказаних положень закону суди не звернули увагу на те, що на момент ухвалення рішення ОСОБА_6 вже помер, тому відповідно до частини 4 статті 25 ЦК України його цивільна правоздатність припинилася, не дали оцінку доводам позивача щодо можливості визнання права власності на 1/2 частину спірного житлового будинку за померлою особою.

Відтак, суди не врахували положень закону про те, що дієздатність та правоздатність фізичної особи припиняється з її смертю, та не зробили правового висновку про те, чи є обраний позивачем спосіб належним способом судового захисту.

Отже, суди не визначились з характером спірних правовідносин, предметом спору та правовими нормами, які підлягають застосуванню до цих правовідносин і дійшли передчасного висновку про обґрунтованість заявлених вимог.

Усунути ці недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції неможливо, оскільки в силу наведених положень статті 400 ЦПК України Верховний Суд позбавлений процесуальних можливостей з'ясовувати дійсні обставини справи та оцінювати докази, які не були досліджені судами першої та апеляційної інстанцій.

Ураховуючи викладене, ухвалюючи судові рішення, суди неправильно застосували норми матеріального права, порушивши норми процесуального права, тому рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини 3 та 4 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин судові рішення судів першої та апеляційної інстанції не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалені з порушеннями норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини 3 та 4 статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 14 серпня

2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 21 вересня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк