Постанова КЦС ВП від 05.03.2025 року у справі №759/15423/18

Друк

Пошук

276

Просмотров

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

касаційний цивільний суд верховного суду ( КЦС ВП )

Історія справи

Постанова КЦС ВП від 05.03.2025 року у справі №759/15423/18

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2025 року

м. Київ

справа № 759/15423/18

провадження № 61-18207св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельник»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: Обслуговуючий кооператив «Багатоповерховий гараж «Аврора», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Зубкова Ольга Леонідівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельник» до ОСОБА_1 , треті особи: Обслуговуючий кооператив «Багатоповерховий гараж «Аврора», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Зубкова Ольга Леонідівна, про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Данкевич Марини Сергіївни та доповненнями до неї на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 07 червня 2023 року у складі судді Журибеди О. М., додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 червня 2023 року, постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Гаращенка Д. Р., Олійника В. І. та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року та за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельник» на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельник» (далі - ТОВ «Будівельник», товариство) звернулося до суду з позовом, у якому просило витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ТОВ «Будівельник» об`єкт нерухомого майна - гаражний бокс загальною площею 245,00 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна - гаражний бокс загальною площею 245,00 кв. м. за адресою відповідно до даних державної реєстрації: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта 1433867780000, номер запису про право власності 23859930.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ «Будівельник» посилалося на те, що воно є власником нерухомого майна - гаражів (літ. Б) - 5 407,40 кв. м, (літ. В) - 559,40 кв. м, (літ. Г) - 848,20 кв. м, (літ. Ж) - 135,20 кв. м, (літ. Е) - 523,90 кв. м, (літ. Д) - 426,20 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Підставою виникнення права власності на це майно є рішення Господарського суду Київської області від 24 січня 2012 року та ухвала Господарського суду Київської області від 31 травня 2012 року.

З відкритих державних реєстрів позивач дізнався, що за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на належний позивачеві об`єкт нерухомого майна загальною площею 245,00 кв. м (гаражний бокс), який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та є складовою вказаного вище гаражного комплексу. При цьому зазначеному об`єкту присвоєно новий реєстраційний номер 1433867780000.

06 грудня 2017 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Зубкова О. Л. здійснила державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на вказане майно.

Підставою виникнення права власності на зазначений об`єкт нерухомого майна вказується низка документів: довідка про членство в кооперативі та внесення пайового внеску від 06 грудня 2017 року, серія та номер 06-127/105Д, видавник - Обслуговуючий кооператив «Багатоповерховий гараж «Аврора» (далі - ОК «Багатоповерховий гараж «Аврора»); виписка зі списку членів кооперативу від 06 грудня 2017 року, серія та номер 06-127/105В, видавник - ОК «Багатоповерховий гараж «Аврора»; лист-підтвердження від 24 листопада 2017 року, серія та номер 062/14-14469, видавник - Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське БТІ»; протокол загальних зборів членів кооперативу від 03 квітня 2015 року, серія та номер 4, видавник ОК «Багатоповерховий гараж «Аврора».

Гараж, який відповідно до інформації ІД № 131296884 має загальну площу 245,00 кв. м. та був зареєстрований на праві власності за ОСОБА_1 , у дійсності є складовою гаражного комплексу позивача, має загальну площу 248,90 кв. м, з яких: підвал (літ. Е) - 55,20 кв. м, ІІ рівень (літ. Е) - 100,60 кв. м., ІІІ рівень (літ. Е) - 93,10 кв. м, та позначений у наданому до суду технічному паспорті під № 115 (літ. Е). Різницю у площі об`єктів пояснив тим, що відповідач незаконно зареєстрував за собою право власності на об`єкт шляхом виготовлення нової документації невідомого походження, а в спірному гаражі облаштував станцію сервісного обслуговування автомобілів (у ході облаштування площа спірного приміщення змінилася з 248,90 кв. м. до 245,00 кв. м).

Позивач указував, що вичерпний перелік підстав виникнення права власності, як і набуття цивільних прав та обов`язків, визначений актами цивільного законодавства. Тому право власності відповідача на вказаний гараж могло виникнути винятково за умови, що позивач як власник такого майна попередньо вчиняв дії, спрямовані на його відчуження. Водночас позивач таких дій не вчиняв, а отже, майно вибуло з володіння позивача поза його волею та всупереч визначеним законом підставам.

Відповідач і нотаріус допустили порушення законодавства у сфері державної реєстрації права власності, що призвело до порушення права позивача. У підсумку за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на нерухоме майно, яке належить на праві власності ТОВ «Будівельник». Крім того, позивачу невідомі будь-які правові підстави, які мало б ОК «Багатоповерховий гараж «Аврора» для створення та передання будь-якої документації стосовно спірного гаража.

У зв`язку з цим позивач просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Святошинський районний суд міста Києва рішенням від 07 червня 2023 року позов задовольнив. Витребував з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ТОВ «Будівельник» об`єкт нерухомого майна - гаражний бокс загальною площею 245,00 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом його вилучення у ОСОБА_1 та передачі ТОВ «Будівельник». Скасував державну реєстрацію прав на нерухоме майно, а саме: реєстрацію права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна - гаражний бокс загальною площею 245,00 кв. м за адресою відповідно до даних державної реєстрації: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта: 1433867780000, номер запису про право власності: 23859930. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Будівельник» судовий збір у розмірі 3 524,00 грн.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, оскільки об`єкт нерухомого майна загальною площею 245,00 кв. м, який зареєстрований на праві власності за ОСОБА_1 , є частиною (складовою) гаражного комплексу та належить до нежитлових будівель, зареєстрованих на праві власності за ТОВ «Будівельник».

При цьому суд зазначив, що зобов`язальні правовідносини за договором інвестування будівництва сервісного центру від 30 жовтня 2006 року № 145 виникли між ТОВ «Будівельник», та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 (дружина відповідача), саме ці особи можуть реалізувати свої права та обов`язки за вказаним договором. Разом з тим ОСОБА_1 не є стороною договору від 30 жовтня 2006 року № 145 щодо будівництва спірного об`єкта нерухомого майна ТОВ «Будівельник».

Святошинський районний суд міста Києва додатковим рішенням від 21 червня 2023 року заяву ТОВ «Будівельник» про ухвалення додаткового рішення задовольнив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Будівельник» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 98 000,00 грн. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Будівельник» витрати на проведення будівельно-технічної експертизи у сумі 30 073,00 грн.

Суд першої інстанції мотивував додаткове рішення тим, що, ухвалюючи рішення, суд не вирішив питання про розподіл всіх судових витрат, а саме витрат на проведення будівельно-технічної експертизи та витрат на професійну правничу допомогу.

При цьому суд врахував, що сторона відповідача не заявляла клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

Короткий зміст постанов апеляційного суду

Київський апеляційний суд постановою від 21 листопада 2023 року апеляційну скаргу адвоката Возного М. В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишив без задоволення. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 07 червня 2023 року та додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 червня 2023 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Київський апеляційний суд додатковою постановою від 12 грудня 2023 року заяву ТОВ «Будівельник» про ухвалення додаткового рішення задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Будівельник» витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 15 000,00 грн. В іншій частині вимог заяви відмовив.

Апеляційний суд мотивував додаткову постанову тим, що розмір витрат на правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції в розмірі 70 000,00 грн, не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру; такі витрати не співрозмірні з виконаною роботою під час розгляду скарги відповідача в суді апеляційної інстанції. Визначений договором між адвокатом Батриним С. В. і ТОВ «Будівельник» розмір витрат на правничу допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції в сумі 70 000,00 грн є завищеним та підлягає зменшенню до 15 000,00 грн, оскільки під час розгляду цієї справи в суді апеляційної інстанції не вимагав від адвоката вивчення великого обсягу документів чи нормативно-правових актів, збору нових доказів.

Короткий зміст касаційних скарг та їх узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У грудні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Данкевич М. С. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 07 червня 2023 року, додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 червня 2023 року, постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі та здійснити новий розподіл судових витрат, понесених у справі, за наслідками якого усі судові витрати покласти на ТОВ «Будівельник».

Підставою касаційного оскарження вказувала те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16, від 07 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14 та № 488/6211/14, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13, від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15, від 21 січня 2020 року у справі № 908/2606/18, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16, від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19, від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17, від 01 березня 2023 року у справі № 522/22473/15, від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16, від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 та постановах Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі № 5023/5847/11, від 21 вересня 2022 року у справі № 643/13747/18, від 24 листопада 2021 року у справі № 761/27802/19, від 22 грудня 2021 року у справі № 219/371/19, від 10 травня 2022 року у справі № 473/1343/18, від 03 серпня 2022 року у справі № 695/318/20, від 08 лютого 2023 року у справі № 682/607/21, від 26 липня 2023 року у справі № 911/1638/22, від 22 листопада 2023 року у справі № 128/1878/20, від 17 лютого 2021 року у справі № 461/606/18;

відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статей 15 і 16 ЦК України під час визначення належного способу захисту у подібних правовідносинах, за умов коли позивач має зареєстроване право власності на об`єкт нерухомого майна і вважає, що складова (частину) такого майна вибула з його володіння поза його волею, внаслідок чого право власності на відповідну складову (частину) майна було зареєстровано за іншою особою з присвоєнням нового реєстраційного номеру відповідному об`єкту нерухомого майна; застосування віндикації призведе до виникнення підстав для подвійної реєстрації права власності за позивачем на один і той же об`єкт (його складову);

суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України);

суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що, задовольняючи позовну вимогу товариства про витребування майна, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, неправильно застосував норми матеріального права, оскільки не з`ясував наявність усіх передбачених законодавством умов для витребування майна з володіння відповідача, а також того, що віндикаційний позов пред`явлено особою, яка є володільцем спірного майна, хоч і вважає, що її права були порушені реєстрацією права власності за іншою особою на складову належного їй гаражного комплексу. Таким чином, задоволення віндикаційного позову у цій справі фактично призведе до виникнення підстав для здійснення подвійної реєстрації права власності на одне і те ж майно (його складову частину) за однією особою. Тобто обраний позивачем у цій справі спосіб захисту є неефективним.

Суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки документам, на підставі яких було збудовано гаражний бокс, зокрема, договору від 30 жовтня 2006 року № 145, квитанціям до прибуткових касових ордерів від 30 жовтня 2006 року № 45 та від 31 січня 2007 року № 3) і не врахували, що з огляду на норми статті 876 ЦК України та наявні у матеріалах справи докази позивач не міг бути власником спірного гаражного боксу, збудованого відповідно до умов договору від 30 жовтня 2006 року № 145 за кошти замовників, правонаступником яких є відповідач.

Також скарга містить доводи про те, що місцевий суд порушив норми процесуального права при призначенні судової будівельно-технічної експертизи, не витребував документів, необхідних для проведення експертизи, та не забезпечив повідомлення відповідача про час і місце проведення експертизи.

У матеріалах справи немає доказів того, що позивач до закінчення судових дебатів та ухвалення основного рішення звертався до суду першої інстанції із заявою про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, а тому суд не мав підстав для задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення, поданої до суду після ухвалення основного рішення.

З огляду на те що є підстави для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, то скасуванню підлягають також додаткове рішення, постанова апеляційного суду в частині перегляду такого додаткового рішення та додаткова постанова апеляційного суду, оскільки ці додаткові рішення не можуть існувати окремо від основного рішення у справі.

В доповненнях до касаційної скарги наведено додаткові підстави касаційного оскарження.

У січні 2024 року ТОВ «Будівельник» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати додаткову постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Будівельник» витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 70 000,00 грн.

Підставою касаційного оскарження вказувало те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15, постановах Верховного Суду 22 листопада 2023 року у справі № 591/2393/18, від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16, від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 23 листопада 2023 року у справі № 470/686/21, від 03 серпня 2022 року у справі № 569/1159/20 та в ухвалі Верховного Суду від 18 вересня 2023 року у справі № 711/2741/20.

Касаційна скарга ТОВ «Будівельник» мотивована тим, що у ході розгляду справи, відповідач не заявляв клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу. Водночас апеляційний суд ігноруючи принципи диспозитивності та змагальності та порушивши імперативні норми статті 137 ЦПК України, дійшов помилкового висновку та ухвалив додаткову постанову, якою з власної ініціативи зменшив розмір витрат позивача на правничу допомогу з 70 000,00 грн до 15 000,00 грн.

У січні 2024 року ТОВ «Будівельник» подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просило відмовити в її задоволенні. Також просило розглянути раніше подані клопотання про залишення касаційної скарги та доповнень до неї без розгляду та закриття касаційного провадження.

У січні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Пушок С. В. подав відзив на касаційну скаргу ТОВ «Будівельник», в якому просив залишити її без задоволення.

У березні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Пушок С. В. подав письмові пояснення до відзиву на касаційну скаргу ТОВ «Будівельник».

Учасники справи на стадії касаційного розгляду подавали різні клопотання/заяви з процесуальних питань, зокрема, про залишення без розгляду клопотання про закриття провадження, повернення відзиву та залишення письмових пояснень, заяв, клопотань без розгляду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Данкевич М. С. та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

09 січня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Данкевич М. С. подала до Верховного Суду доповнення до касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2024 року доповнення до касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Данкевич М. С. прийнято до розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Будівельник».

18 січня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Апеляційний суд встановив, що ТОВ «Будівельник» є власником нерухомого майна - гаражів (літ. Б) - 5407,40 кв. м, (літ. В) - 559,40 кв. м, (літ. Г) - 848,20 кв. м, (літ. Ж) - 135,20 кв. м, (літ. Е) - 523,90 кв. м, (літ. Д) - 426,20 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 17 вересня 2018 року № 137918524 («ІД № 137918524»).

За ОСОБА_1 , 06 грудня 2017 року, було зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна загальною площею 245,00 кв. м. (гаражний бокс) за адресою: АДРЕСА_1 ; зазначеному об`єкту присвоєно новий реєстраційний номер 1433867780000.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 18 липня 2018 року № 131296884 державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на вказане майно провів приватний нотаріус КМНО Зубкова О. Л. 06 грудня 2017 року о 17:00:44, номер запису про право власності 23859930. Підставою внесення запису є рішення приватного нотаріуса Зубкової О. Л. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 38649056 від 11 грудня 2017 року, 15:16:12.

Підставою виникнення права власності на цей об`єкт нерухомого майна зазначено такі документи: довідка про членство в кооперативі та внесення пайового внеску від 06 грудня 2017 року, серія та номер 06-127/105Д, видавник - ОК «Багатоповерховий гараж «Аврора»; виписка зі списку членів кооперативу від 06 грудня 2017 року, серія та номер 06-127/105В, видавник - ОК «Багатоповерховий гараж «Аврора»; лист-підтвердження від 24 листопада 2017 року, серія та номер 062/14-14469, видавник Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське БТІ»; протокол загальних зборів членів кооперативу від 03 квітня 2015 року, серія та номер 4, видавник - ОК «Багатоповерховий гараж «Аврора».

Таким чином, за однією адресою ( АДРЕСА_1 ), однак у різний час, було зареєстровано два об`єкти права власності: у 2012 році право власності на вказане нерухоме майно виникло у ТОВ «Будівельник», а у 2017 році право власності на об`єкт нерухомого майна загальною площею 245,00 кв. м за цією ж адресою зареєстроване за відповідачем.

З висновку експертів від 25 серпня 2021 року № 35711/20-49/25175/21-4 відомо, що об`єкти дослідження зареєстровані за однією адресою, а інформація щодо загальних площ, які внесені до технічного паспорта нежитлових будівель позивача, відповідає даним, внесеним до відомостей з Реєстру прав власності на нерухоме майно (арк. висновку 7-8). Стосовно спірного гаража площею 245,00 кв. м за наслідком огляду експерти встановили фактичне його місцезнаходження співвідносно до наданого позивачем технічного паспорта, однак відповіді на запитання експертизи не надано з підстав ненадння відповідачем технічної документації на гараж площею 245,00 кв. м та незабезпечення ним доступу до цього об`єкта (арк. висновку 10-11).

У судовому засіданні суду першої інстанції були допитані експерти ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які пояснили, що проводили огляд території багатоповерхового гаражного комплексу, за адресою: АДРЕСА_1 за сприяння директора ТОВ «Будівельник». Також констатували відсутність можливості надати відповіді на запитання експертизи у зв`язку з ненаданням експертам витребуваної документації на об`єкт площею 245,00 кв. м та незабезпечення його власником доступу до вказаного об`єкта. Відповідаючи на запитання в частині можливості співставлення даних про фактичне розташування гаража площею 245,00 кв. м відповідно до інформації з технічного паспорта на об`єкт позивача, експерти зазначили, що такий об`єкт площею 245,00 кв. м розташований у межах гаражного комплексу позивача, а інших подібних за характеристиками об`єктів у межах гаражного комплексу немає, що виключає можливість їх сплутування.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційних скарг, дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Данкевич М. С. не підлягає задоволенню, а касаційна скарга ТОВ «Будівельник» підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Стосовно касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Данкевич М. С. по суті вимог

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з частинами першою, другою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно з частиною четвертою статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна. Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього.

Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19)).

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що об`єкт нерухомого майна загальною площею 245 кв. м, який зареєстрований на праві власності за ОСОБА_1 є частиною (складовою) гаражного комплексу та належить до нежитлових будівель, зареєстрованих на праві власності за ТОВ «Будівельник», які воно набуло на підставі рішення Господарського суду Київської області від 24 січня 2012 року та ухвали Господарського суду Київської області від 31 травня 2012 року у справі № 18/110-11.

Водночас ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження того, що йому виділялась земля під будівництво і в нього є проектна документація на новостворене майно.

Суд апеляційної інстанції не прийняв нових доказів відповідача (договори відступлення прав вимоги за 2021 рік), які ним підписані, оскільки вони подані з порушенням порядку надання доказів (клопотання не направлено іншим сторонам) та у зв`язку з тим, що відповідач не навів поважних причин не подання їх до суду першої інстанції. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що вказані договори не були підставою для реєстрації права власності.

Встановивши зазначені обставини, суди дійшли правильного висновку про задоволення позову, оскільки належними і допустимими доказами у справі підтверджено вибуття спірних нежилих приміщень із власності ТОВ «Будівельник»поза його волею, а тому ці приміщення підлягають витребуванню з володіння відповідача, а державна реєстрація права власності підлягає скасуванню.

Доводи касаційної скарги відповідача про те, що задоволення віндикаційного позову у цій справі фактично призведе до виникнення підстав для здійснення подвійної реєстрації права власності на одне і те саме майно (його складову частину) за однією особою не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване одночасно за двома особами як нібито на два різні об`єкти, які є однією й тією ж нерухомістю, то обидві особи володіють таким нерухомим майном, але володіння кожної з цих осіб є неповноцінним. Ця особливість не змінює характеру порушення прав та інтересів постраждалої особи, яке полягає у позбавленні її порушником повноцінного володіння спірним майном. Тому належному способу захисту прав та інтересів постраждалої особи відповідає позовна вимога про витребування спірного нерухомого майна. У зв`язку з цим заперечення відповідача з приводу неефективного способу захисту є безпідставними.

Вирішення спору має призводити до припинення порушення і повноцінного володіння нерухомим майном, а тому судове рішення про витребування нерухомого майна як такого, право на яке зареєстроване двічі, є підставою для закриття одного з розділів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Зважаючи на те, що подвійна реєстрація права власності на одне й те саме майно унеможливлює повноцінне володіння ним будь-якою особою, судове рішення у таких спорах обов`язково має призводити до закриття одного з розділів реєстру незалежно від того, на чию користь воно ухвалюється.

У таких справах кожну сторону слід розглядати одночасно і як позивача, і як відповідача, навіть якщо відповідач формально не звернувся із зустрічним позовом про витребування нерухомого майна від позивача. Якщо відповідач не визнає позов про витребування від нього майна, право власності на яке зареєстроване як за позивачем, так і за відповідачем як на нібито різні об`єкти нерухомості, то він фактично вимагає витребування цього майна від позивача. Тому суд має витребувати спірне майно або від відповідача на користь позивача, або від позивача на користь відповідача, щоб подвійна реєстрація була припинена на майбутнє.

Водночас слід звернути увагу на те, що як до так і після ухвалення судом рішення (до внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) не виключена можливість реєстрації інших, крім права власності, прав на нерухоме майно та їх обтяжень у розділі, який підлягає закриттю, у тому числі добросовісних набувачів таких прав.

Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що судове рішення про задоволення позову стосується особи, щодо якої ухвалено це рішення, і не визначає права чи обов`язки інших осіб (див. постанову від 30 червня 2020 року у справі № 9/028-10/13 (пункт 10.28)). Судове рішення діє виключно inter partes (з лат. між сторонами) (див. постанову Верховного Суду від 19 квітня 2023 року у справі № 904/7803/21 (пункт 6.23)).

Тому судове рішення про витребування нерухомого майна як такого, право на яке зареєстроване двічі, є підставою як для державної реєстрації припинення права власності особи, від якої воно витребовується, для закриття відповідного розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, так і для перенесення з розділу, який підлягає закриттю, до розділу, який залишається, відомостей про інші, крім права власності, права на нього та обтяження. Можлива наявність суперечностей між речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зареєстрованими у цих розділах, не є перешкодою для їх перенесення, оскільки вона виникла раніше внаслідок відкриття двох розділів реєстру на одне й те ж нерухоме майно. Державна реєстрація припинення таких прав та обтяжень здійснюється у загальному порядку на підставі відповідного судового рішення за позовом заінтересованої особи.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2024 року у справі № 910/3419/22.

Таким чином, доводи касаційної скарги відповідача в цій частині є безпідставними.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суди не надали належної правової оцінки документам, на підставі яких було збудовано гаражний бокс, та не врахували, що з огляду на норми статті 876 ЦК України та наявні у матеріалах справи докази, позивач не міг бути власником спірного гаражного боксу, збудованого відповідно до умов договору від 30 жовтня 2006 року № 145 та за кошти замовників, правонаступником яких є відповідач, не заслуговують на увагу, оскільки апеляційний суд не взяв до уваги зазначені докази як такі, що подані з порушенням вимог процесуального закону та через те, що відповідач не довів поважності причин не подання їх до суду першої інстанції.

Доводи скарги про те, що місцевий суд порушив норми процесуального права при призначенні судової будівельно-технічної експертизи, не витребував документів, що необхідні для проведення експертизи, та не забезпечив повідомлення відповідача про час і місце проведення експертизи, обґрунтовано спростував апеляційний суд з посиланням на те, що відповідачу було відомо про призначення експертизи (він оскаржував ухвалув апеляційному порядку), відповідно він мав право і знайомитись з матеріалами справи як її учасник, а тому був обізнаний про всі обставини.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та зводяться до неправильного тлумачення заявником вищенаведених правових норм і необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з нормами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це входить до його повноважень.

Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судами попередніх інстанцій, оскаржувані судові рішення по суті вирішеного спору не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення по суті вирішеного спору відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

Стосовно касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Данкевич М. С. на додаткове рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду за наслідками його перегляду

Київський апеляційний суд постановою від 21 листопада 2023 року додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 червня 2023 року залишив без змін.

Суд встановив, що 16 червня 2023 року представник позивача - адвокат Батрин С. В. звернувся до суду із заявою, в якій просив ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Будівельник» витрати на проведення судово-медичної експертизи у розмірі 20 073,00 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 98 000,00 грн.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 11 лютого 2020 року у справі № 759/15423/18 призначено будівельно-технічну експертизу.

ТОВ «Будівельник» сплатило за проведення експертизи 30 073,00 грн, що підтверджується квитанцією від 19 лютого 2021 року № 35375916-1.

26 листопада 2019 року між адвокатом Батрин С. В. і ТОВ «Будівельник» було укладено договір про надання правової допомоги № б/н,за умовами якого клієнт в порядку та на умовах, визначених цим договором, дає завдання-доручення, а адвокат зобов`язується відповідно до завдання-доручення клієнта надати йому правову допомогу: послуги консультування з питання права (матеріального та процесуального права) та захист його інтересів у цивільній справі № 759/15423/18.

Згідно з пунктом 4.1 договору сторони дійшли згоди, що вартість (ціна) правової допомоги, визначеної пунктами 1.1, 1.2 договору (фіксований розмір гонорару) становить 98 000,00 грн.

Відповідно до пункту 4.2 договору вказана у пункті 4.1 договору сума сплачується у повному обсязі у 45-денний строк з дати ухвалення судом першої інстанції відповідного рішення у справі на користь клієнта.

На виконання договору, адвокат за дорученням клієнта здійснив його представництво у справі № 759/15423/18, про що 08 червня 2023 року сторони склали акт приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правової допомоги від 26 листопада 2019 року № б/н.

Згідно із вказаним актом вартість правової допомоги в інтересах клієнта становить 98 000,00 грн та сплачується клієнтом на користь адвоката у 45-денний строк з дати ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору у справі № 759/15423/18.

Сторона відповідача не заявляла клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

У письмових поясненнях від 07 червня 2023 року адвокат Батрин С. В. заявив про те, що заява про відшкодування витрат на правничу допомогу та судову експертизу буде подана протягом 5 днів з дня ухвалення судового рішення (а. с. 193-199 т. 2).

З огляду на зазначене безпідставними є доводи касаційної скарги відповідача про те, що позивач до закінчення судових дебатів та ухвалення основного рішення не звертався до суду першої інстанції із заявою про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.

Інших доводів щодо порушенням місцевим судом норм процесуального права при ухваленні додаткового рішення касаційна скарга не містить.

Таким чином, додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року за наслідками її перегляду слід залишити без змін.

Стосовно касаційної скарги ТОВ «Будівельник»

Ухвалюючи додаткове судове рішення, апеляційний суд встановив, що, звертаючись з відзивом на апеляційну скаргу, представник ТОВ «Будівельник» - адвокат Батрин С.В. повідомив, що у зв`язку з розглядом цієї справи в суді апеляційної інстанції позивач очікує понести витрати в сумі 70 000,00 грн. На виконання частини восьмої статті 141 ЦПК України повідомив суд, що докази кінцевих витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, будуть надані позивачем суду протягом 5 днів після ухвалення рішення.

26 листопада 2019 року, між адвокатом Батриним С. В. і ТОВ «Будівельник» укладено договір про надання правової допомоги № б/н, за умовами якого клієнт в порядку та на умовах, визначених цим договором, дає завдання-доручення, а адвокат зобов`язується відповідно до завдання-доручення клієнта надати йому правову допомогу: послуги консультування з питань права (матеріального та процесуального права) та захист його інтересів у цивільній справі № 759/15423/18.

Додатковою угодою до вказаного договору від 07 вересня 2023 року сторони дійшли згоди викласти пункт 1.2 договору в такій редакції: «Предмет договору охоплює надання Клієнту наступної правової допомоги: 1) представництво інтересів у суді першої інстанції; 2) ознайомлення з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 07 червня 2023 року та додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 червня 2023 року у справі № 759/15423/18 у Київському апеляційному суді; 3) представництво інтересів клієнта у Київському апеляційному суді».

Відповідно до пункту 4.2 договору сторони дійшли згоди, що вартість (ціна) правової допомоги, визначеної пунктами 1.1, 1.2 договору (фіксований розмір гонорару), у суді апеляційної інстанції становить 70 000,00 грн.

Згідно з пунктом 4.4 договору вказана у пункті 4.2 договору сума сплачується у повному обсязі у 45-денний строк з дати ухвалення судом апеляційної інстанції відповідного рішення у справі на користь клієнта.

На виконання договору адвокат за дорученням клієнта здійснив представництво позивача у справі № 759/15423/18 у суді апеляційної інстанції, про що 23 листопада 2023 року сторони склали акт приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правової допомоги від 26 листопада 2019 року № б/н.

Згідно з пунктом 3 вказаного акта клієнт не має претензій до якості та обсягу наданої правової допомоги. Послуги надані адвокатом вичерпано, невідкладно, відповідно до завдання-доручення клієнта.

Відповідно до частин четвертої - шостої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21.

Отже, в разі недотримання частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19 лютого 2022 року у справі № 755/9215/15-ц та від 22 травня 2024 року у справі № 754/8750/19 (провадження № 14-202цс21).

Частково задовольняючи заяву про ухвалення додаткового рішення, суд виходив з того, що зазначені витрати в розмірі 70 000,00 грн не можуть вважатися співмірними та справедливими щодо складності справи і часу, витраченого адвокатом на представництво позивача в суді апеляційної інстанції з огляду на кількість та обсяг процесуальних документів, поданих адвокатом до суду.

Такий висновок апеляційного суду є помилковим, оскільки, як встановив суд, заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення до суду не надходили.

З огляду на це апеляційний суд безпідставно зменшив витрати на професійну правову допомогу, посилаючись на їх не співмірність (стаття 137 ЦПК України), адже таке зменшення можливе лише на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт

Водночас колегія суддів враховує, що суд з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може зменшити витрати на професійну правову допомогу частково або відмовити в їх стягненні повністю.

Разом з цим, апеляційний суд не встановив та не зазначив у додатковій постанові, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню (наприклад, судові засідання, в яких представник відповідача участі не брав) та їх розмір. Тобто суд не обґрунтував передбачених частиною третьою статті 141 ЦПК України підстав, які давали б суду право на зменшення розміру таких витрат.

Таким чином, апеляційний суд, ухвалюючи додаткове рішення, допустив порушення норм процесуального права.

З огляду на це додаткова постанова Київського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року підлягає зміні на підставі статті 412 ЦПК України, а заява представника ТОВ «Будівельник» - адвоката Батрина С. В. про ухвалення додаткового рішення - задоволенню в повному обсязі: з відповідача на користь ТОВ «Будівельник» слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 70 000,00 грн.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки дію рішення Святошинського районного суду міста Києва від 07 червня 2023 року та виконання додаткового рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 червня 2023 року було зупинено ухвалою Верховного Суду від 25 грудня 2023 року, у зв`язку із залишенням цих судових рішень без змін та закінченням касаційного провадження їх дію та виконання необхідно поновити.

Керуючись статтями 396, 400, 409 410 412 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу та доповнення до неї представника ОСОБА_1 - адвоката Данкевич Марини Сергіївни залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 07 червня 2023 року, додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року залишити без змін.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельник» задовольнити.

Додаткову постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року змінити, збільшивши розмір стягнених витрат на правничу допомогу з 15 000,00 до 70 000,00 гривень.

Поновити дію рішення Святошинського районного суду міста Києва від 07 червня 2023 року та виконання додаткового рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 червня 2023 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов