Історія справи

Постанова КГС ВП від 11.05.2023 року у справі №911/2019/20
Ухвала КГС ВП від 11.04.2021 року у справі №911/2019/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2023 року

м. Київ

cправа № 911/2019/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случа О.В. - головуючого, Волковицької Н.О., Могил С.К.,

за участю секретаря судового засідання - Росущан К.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київщина-Житло"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21 лютого 2023 року (головуючий - Шапран В.В., судді: Руденко М.А., Ткаченко Б.О.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київщина-Житло"

до Обухівської міської ради Київської області,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: (1) Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області і (2) Виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області

про стягнення коштів.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СПРАВИ

1. Учасниками цього спору є Товариство з обмеженою відповідальністю "Київщина-Житло" (далі "Позивач", ТОВ "Київщина-Житло"), Обухівська міська рада Київської області (далі "Відповідач", Міська рада, Місто), Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області (далі "Третя особа - 1") і Виконавчий комітет Обухівської міської ради (далі "Третя особа - 2").

2. У 2006 році Місто прийняло ряд рішень із земельних питань, на виконання яких із складу лісового фонду місцевого лісництва було вилучено земельну ділянку, яку в подальшому передано на 10 років в оренду ТОВ "Київщина-Житло" з метою будівництва житлового комплексу.

3. У 2018 році згадані рішення Міста, а також укладений між ним та ТОВ "Київщина-Житло" на їх виконання договір оренди земельної ділянки у судовому порядку було визнано недійсними з підстав того, що відведена в оренду Позивачеві земельна ділянка лісового фонду знаходилась у власності держави і Міська рада не мала повноважень на розпорядження нею.

4. Стверджуючи про те, що скасованими рішеннями Міста ТОВ "Київщина-Житло" нанесено збитки у вигляді сплаченої ним з 2006 по 2018 роки орендної плати, останнє звернулося до господарського суду з позовом у цій справі, де просило стягнути їх в порядку приписів статей 1166 1173 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), тобто як шкоду, завдану незаконними рішеннями органу місцевого самоврядування.

5. Звідси, перед судом у даній справі головним постало питання: "Чи довів Позивач, що внаслідок скасування прийнятих Відповідачем рішень він поніс збитки у розмірі сплаченої орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою?"

6. Справа розглядалася судами неодноразово. В результаті Північний апеляційний господарський суд негативно відповів на сформульоване вище питання, а тому у задоволенні позову відмовив.

7. Постанова апеляційного суду була оскаржена Позивачем до Верховного Суду, який погодився із судом попередньої інстанції, касаційну скаргу ТОВ "Київщина-Житло" залишив без задоволення, постанову апеляційного господарського суду про відмову у позові - без змін.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Фактичні обставини, установлені судами попередніх інстанцій

8. Рішенням 30 сесії Міської ради № 297-30-ІУ від 23.02.2006 було вирішено надати дозвіл ТОВ "Київщина-Житло" на виготовлення матеріалів відбору земельної ділянки орієнтовною площею 5,8 га, наміченої для відведення в користування на умовах оренди під будівництво житлового комплексу в м. Обухів на вул. Каштановій при умові відшкодування збитків Державному підприємству "Київський лісгосп". Крім того, цим рішенням вирішено вилучити із складу лісового фонду Обухівського лісництва в кварталі 63, виділ 15 земельну ділянку площею 5,8 га з метою подальшої передачі ТОВ "Київщина-Житло".

9. В подальшому рішенням 3 сесії № 34-3-У від 27.07.2006 Міська рада вирішила погодити матеріали відбору земельної ділянки та надати дозвіл на виготовлення проєкту відведення земельної ділянки орієнтовною площею 5,8 га для надання в користування на умовах оренди під будівництво житлового комплексу в м. Обухів на вул. Каштановій.

10. Рішенням 8 сесії Міської ради № 65-8-У від 30.11.2006 вирішено: затвердити проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 5,8 га в користування на умовах оренди під будівництво житлового комплексу; надати ТОВ "Київщина-Житло" земельну ділянку 5,8 га в користування на умовах оренди під будівництво житлового комплексу в м. Обухів на вул. Каштановій; ТОВ "Київщина-Житло" укласти з Містом договір на право користування земельною ділянкою на умовах оренди строком на 10 років.

11. 20.12.2006 між Міською радою (орендодавець) та ТОВ "Київщина-Житло" (орендар) укладено договір оренди землі, відповідно до якого орендодавець на підставі свого рішення № 65-8-У від 30.11.2006 надає в оренду, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: м. Обухів, вул. Каштанова (кадастровий номер 32231101100:01:100:0008) під будівництво житлового комплексу.

Договір укладено на 10 років, починаючи з дати його реєстрації. Після закінчення строку договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк (п. п. 2.1, 2.2 договору).

Договір оренди посвідчено приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу 20.12.2006 та зареєстровано у Обухівському районному відділі Київської регіональної Філії Центру державного земельного кадастру, про що 27.07.2007 у Державному реєстрі земель було вчинено запис за № 040433100013.

12. Відповідно до акта прийому-передачі від 20.12.2006 Містом передана, а ТОВ "Київщина-Житло" прийнята земельна ділянка яка знаходиться за адресою: м. Обухів, вул. Каштанова (кадастровий номер 32231101100:01:100:0008) під будівництво житлового комплексу.

13. 15.07.2014 сторонами було укладено та нотаріально посвідчено за реєстровим номером 1342 договір про внесення змін та доповнень до згаданого вище договору оренди землі, а саме викладено пункт 1.1 договору у новій редакції, відповідно до якої в оренду передана земельна ділянка площею 5,800 га кадастровий номер 3223110100:01:100:0008 під будівництво житлового комплексу, а також викладено п. 3.2 договору в новій редакції, відповідно до якого орендна плата становить 3% від нормативної грошової оцінки.

14. Право оренди ТОВ "Київщина-Житло" земельною ділянкою площею 5,8 га з кадастровим номером 3223110100:01:100:0008 було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, номер запису № 14464294 від 15.07.2014, на підставі рішення приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області Щур Н.Р. № 14463133 від 15.07.2014 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

15. Між тим, постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2018 у справі № 911/1482/17 (залишена без змін постановою Верховного Суду від 11.06.2018):

- визнано недійсним рішення 30 сесії Міської ради № 297-30-ІУ від 23.02.2006, яким вилучено зі складу лісового фонду Обухівського лісництва в кварталі 63, виділ 15 земельну ділянку площею 5,8 га;

- визнано недійсним рішення 8 сесії Міської ради № 65-8-У від 30.11.2006, яким затверджено проєкт землеустрою щодо відведення ТОВ "Київщина-Житло" земельної ділянки площею 5,8 га у користування;

- визнано недійсним договір оренди землі, укладений 20.12.2006 між Міською радою та ТОВ "Київщина-Житло" з усіма змінами та доповненнями;

- скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняте приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Щур Н.Р. № 14463133 від 15.07.2014.

16. Підставами прийняття згаданого судового рішення стали установлені обставини того, що земельна ділянка площею 5,8 га з кадастровим номером 3223110100:01:100:0008 належить до земель лісового фонду та станом на 23.02.2006 (дата прийняття рішення Міської ради №297-30-ІУ) перебувала у власності держави. Тому, за висновком суду, приймаючи рішення № 297-30-ІУ від 23.02.2006, Міська рада діяла поза межами встановлених законом повноважень і неправомірно розпорядилася земельною ділянкою лісового фонду. Відтак, усі подальші дії із спірною земельною ділянкою, зокрема, щодо прийняття рішення Міської ради №65-8-У від 30.11.2006 та укладення з ТОВ "Київщина-Житло" договору оренди від 20.12.2006 також є неправомірними.

Узагальнений зміст вимог і підстав позову

17. Посилаючись на вказані обставини, у липні 2020 року ТОВ "Київщина-Житло" звернулося у Господарський суд Київської області з позовом до Міської ради, у якому просило стягнути з останньої 1 565 798, 48 грн збитків, завданих неправомірними рішеннями органу місцевого самоврядування.

18. За твердженнями Позивача, за період дії договору оренди від 20.12.2006, який судом було визнано недійсним з підстав неправомірного розпорядження Відповідачем орендованою земельною ділянкою, він сплатив до місцевого бюджету Міста загалом 1 565 708, 48 грн орендної плати за 2007 - 2018 роки. ТОВ "Київщина-Житло" наполягало, що зазначені витрати на сплату орендної плати в розумінні статей 1166 1173 ЦК України є прямими реальними збитками, завданими йому внаслідок прийняття Містом незаконних рішень та неправомірною передачею спірної земельної ділянки в оренду.

Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

19. Ця справа розглядалась судами неодноразово.

20. Так, рішенням Господарського суду Київської області від 13.10.2020 позовні вимоги задоволено частково.

21. Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив із того, що майнові втрати Позивача можуть бути кваліфіковані як невідворотний результат незаконних рішень Міської ради щодо спірної земельної ділянки лісового фонду державної власності.

22. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2021 рішення Господарського суду Київської області від 13.10.2020 скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

23. Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний господарський суд виходив із того, що відповідно до частини шостої статті 21 Закону України "Про оренду землі" у разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним, отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається, а перераховані позивачем кошти є орендною платою за користування землею. При цьому договір оренди землі від 20.12.2006 виконувався обома сторонами, а земельна ділянка перебувала у володінні та користуванні Позивача. Тому, за висновком суду, сплачена орендна плата не є збитками та не може бути відшкодована.

24. Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.06.2021 скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2021, а цю справу передано на новий розгляд до господарського суду апеляційної інстанції.

25. Суд касаційної інстанції вказав про неправильне застосування судом попередньої інстанції положень статей 22 1166 1173 1174 ЦК України та констатував, що у спірних правовідносинах необхідно застосувати саме згадані статті, тоді як суд апеляційної інстанції, пославшись на приписи статті 626 ЦК України та частини шостої статті 21 Закону України "Про оренду землі", здійснив апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції без урахування предмета і підстав заявленого позову.

26. За результатами нового апеляційного розгляду, постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2021 рішення Господарського суду Київської області від 13.10.2020 залишено без змін.

27. Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.06.2022 постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2021 та рішення Господарського суду Київської області від 13.10.2020 скасовано, справу № 911/2019/20 передано на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

28. Скасовуючи постанову апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції касаційний суд констатував, що суди, надаючи оцінку спірним правовідносинам, обмежились посиланням на те, що майнові втрати Позивача можуть бути кваліфіковані як невідворотний результат незаконних рішень Міста щодо спірної земельної ділянки лісового фонду державної власності, і тому дійшли висновку, що ТОВ "Київщина-Житло" доведено прямий причино-наслідковий зв`язок між неправомірними рішеннями Відповідача та завданою шкодою, однак достеменно не установили наявність/відсутність такого елементу як шкода.

Суд касаційної інстанції закцентував, що у цьому випадку господарські суди першочергово повинні були встановити наявність трьох умов (елементів), а саме: неправомірної дії органу, наявності шкоди та причинного зв`язку між неправомірною дією і заподіяною шкодою, оскільки ці умови (елементи) є необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди. Проте зміст судових рішень господарських судів попередніх інстанцій всупереч вимогам законодавства не містив встановлення наявності/відсутності такої умови стягнення збитків як шкода, хоча такий елемент є необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді її відшкодування.

Направляючи дану справу на новий розгляд до суду першої інстанції Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду надав вказівку, що під час нового розгляду цієї справи, місцевому господарському суду необхідно установити наявність/відсутність такого елементу, як шкода, і залежно від установленого ухвалити обґрунтоване і законне судове рішення, з урахуванням того, що цей елемент є необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди.

29. Рішенням Господарського суду Київської області від 10.11.2022 позовні вимоги ТОВ "Київщина-Житло" задоволено частково. Стягнуто з міста 1 450 889, 96 грн збитків, в іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

30. Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд вказав, що враховуючи мету оренди спірної земельної ділянки (будівництво житлового комплексу) та намагання реалізувати вказану мету, Позивач за час користування земельною ділянкою не отримував прибутку з діяльності на цій ділянці, а ніс лише витрати, в даному випадку сплачуючи орендну плату, тобто витрати, які не були б ним зроблені, якби Відповідачем не були прийняті рішення, що визнані судом недійсними. Поряд з цим суд відмітив, що документально підтверджені належними доказами прямі витрати Позивача зі сплати орендної плати становлять 1 450 889, 96 грн, а тому саме ця сума підлягає до задоволення.

31. За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2023 рішення господарського суду першої інстанції від 10.11.2022 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.

32. Приймаючи вказану постанову суд апеляційної інстанції виходив того, що Позивач отримав у строкове платне користування спірну земельну ділянку під будівництво житлового комплексу та фактично використовував її у своїй господарській діяльності. Доказів створення перешкод у її використанні зі сторони Відповідача матеріали справи не містять. Отже, за висновком суду, Позивач за період користування земельною ділянкою повинен був сплачувати орендну плату, а нереалізація ним за час оренди земельної ділянки своїх господарських намірів не є підставою для звільнення від обов`язку оплачувати користування нею та відноситься до ризиків підприємницької діяльності. Тобто витрати понесені ТОВ "Київщина-Житло" у вигляді сплати орендної плати за користування земельною ділянкою не є шкодою, в розумінні положень ЦК України, оскільки Позивачем не понесено збитків за договором оренди землі, який визнано недійсним. Тобто, у даному випадку, відсутній такий елемент для притягнення Міської ради до відповідальності як шкода, хоча такий елемент є необхідною підставою для притягнення органу місцевого самоврядування до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди.

За викладеного, апеляційний господарський суд вирішив, що суд першої інстанції не виконав вказівок суду касаційної інстанції та достеменно не встановивши вказані обставини, дійшов хибного висновку про наявність всіх трьох умов (елементів) (неправомірні дії державного органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою) необхідних для притягнення Відповідача до відповідальності та безпідставно частково задовольнив позовні вимоги.

Касаційна скарга

33. Не погодившись із постановою апеляційного господарського суду, Позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи скаржника

34. Касаційну скаргу подано з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 і 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України).

35. З підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає про те, що:

- судом апеляційної інстанції не було враховано висновку Верховного Суду, що був наданий у постанові від 29.06.2021 у цій справі про те, що у спірних правовідносинах підлягають застосуванню статті 22 1166 1173 1174 ЦК України, а не Земельного кодексу України Податкового кодексу України, норми Закону України "Про оренду землі";

- судом апеляційної інстанції не було враховано висновків Верховного Суду щодо правильного застосування статті 1173 ЦК України (щодо умов для стягнення шкоди), які викладено у постановах від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, від 04.12.2020 у справі № 910/8124/19, від 19.05.2020 у справі № 910/22630/17;

- судом апеляційної інстанції не було враховано висновків Верховного Суду щодо правильного застосовування статті 79-1 Земельного кодексу України (щодо набуття земельною ділянкою статусу об`єкта цивільних прав), які викладено у постанові від 10.09.2019 у справі № 922/96/19 та постановах у справах № 922/3443/18, № 922/2927/18, № 922/3560/18, № 922/535/18, № 922/955/18;

- судом апеляційної інстанції не було враховано висновку Верховного Суду щодо правильного застосування пункту 3 частини першої статті 1212 ЦК України та Глави 83 цього Кодексу, який викладено у постанові від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17.

36. З підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає про недослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів та встановлення обставин, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів, а саме щодо підтвердження чи спростування факту існування протягом зазначеного періоду земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства; підтвердження чи спростування факту сплати платежів на користь Відповідача у відповідності до податкових документів (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України), всупереч висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 24.06.2020 у справі № 911/1480/18, від 26.08.2020 у справі № 804/173/17.

Узагальнені доводи інших учасників справи

37. У відзиві на касаційну скаргу Міська рада заперечує проти наведених Позивачем доводів. Скаргу вважає необґрунтованою та безпідставною. Наголошує, що практика Верховного Суду, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі є нерелевантною до правовідносин справи № 911/2019/20. За наведеного, у задоволенні касаційної скарги просить відмовити, оскаржувану постанову апеляційного господарського суду залишити без змін.

38. Третя особа-2 також заперечує проти задоволення касаційної скарги. З мотивами та висновками апеляційного господарського суду погоджується, а тому оскаржувану постанову просить залишити без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду попередньої інстанції

39. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

40. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду заслухав суддю-доповідача, пояснення представників Позивача (Карпухін Я.В., Горбайчук Л.В.) і Відповідача (Кучма О.М.), дослідив наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірив на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права та вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

41. Як вже зазначалося предметом позову у цій справі є вимоги ТОВ "Київщина-Житло" до Міської ради про стягнення 1 565 798, 48 грн збитків. Підставою позовних вимог є обставини прийняття Відповідачем неправомірних рішень, в результаті яких Позивачем понесено витрати на сплату орендної плати за користування земельною ділянкою.

42. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

43. Згідно із статтею 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

44. До складу збитків включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків унаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (утрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (стаття 225 Господарського кодексу України).

45. Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

46. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи на підставі статей 1173, 1174 цього Кодексу.

47. Отже, положення статей 1173 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою.

48. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Обов`язок щодо доведення наявності зазначених умов покладено на позивача, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

49. Наведені висновки є загальними і усталеними у правозастосовній практиці Верховного Суду. Їх наведено, зокрема, і у постановах суду касаційної інстанції від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, від 04.12.2020 у справі № 910/8124/19 та від 19.05.2020 у справі № 910/22630/17, на які посилається скаржник у касаційній скарзі. Крім того, ці висновки знайшли своє відображення і у постановах, що прийняті Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду при попередньому касаційному перегляді даної справи.

50. Так, посилаючись на вказані висновки, а також враховуючи нові (подібні), що були наведені у постанові Верховного Суду від 11.01.2022 у справі № 910/1904/20, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 21.06.2022, якою цю справу було направлено на новий розгляд до місцевого господарського суду, ще раз підкреслив, що відсутність хоча би однієї з умов для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди (неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою) виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Водночас, суд касаційної інстанції констатував, що хоча господарськими судами попередніх інстанцій й правильно враховано, що позов у цій справі заявлений не з підстав застосування реституції, як наслідку недійсності договору, а з підстав стягнення майнової шкоди, завданої незаконними рішеннями органу місцевого самоврядування, суди, надаючи оцінку спірним правовідносинам, обмежились посиланням на те, що майнові втрати Позивача можуть бути кваліфіковані як невідворотний результат незаконних рішень Міста щодо спірної земельної ділянки лісового фонду державної власності, і тому дійшли висновку, що ТОВ "Київщина-Житло" доведено прямий причино-наслідковий зв`язок між неправомірними рішеннями Відповідача та завданою шкодою, однак суди у спірних правовідносинах достеменно не установили наявність/відсутність такого елементу як шкода.

Враховуючи викладене, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вирішив, що справу № 911/2019/20 необхідно розглянути повторно і під час нового розгляду, місцевому господарському суду надавши оцінку спірним правовідносинам необхідно установити наявність/відсутність такого елементу, як шкода, і залежно від установленого ухвалити обґрунтоване і законне судове рішення, з урахуванням того, що цей елемент є необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди.

51. Зважаючи на наведені вказівки суду касаційної інстанції, саме наявність/відсутність такого елемента цивільного правопорушення як шкода стало основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цьому провадженні під час нового розгляду справи.

52. На виконання вказівок Верховного Суду судом апеляційної інстанції при апеляційному перегляді цієї справи було виснувано, що у даному випадку шкода, як обов`язковий елемент для притягнення органу місцевого самоврядування до відповідальності, відсутня.

53. Свій висновок апеляційний господарський суд мотивував установленими обставинами того, що Позивач у спірних правовідносинах (внаслідок реалізації рішень Відповідача та укладеного договору оренди землі) отримав у строкове платне користування земельну ділянку під будівництво житлового комплексу та протягом погодженого сторонами строку використовував її у своїй господарській діяльності. Доказів створення Позивачеві перешкод у її використанні зі сторони Відповідача матеріали цієї справи не містять.

В силу приписів Закону України "Про оренду землі", Земельного і Податкового кодексів України (використання землі є платним) за користування земельною ділянкою ТОВ "Київщина-Житло" повинно було сплачувати орендну плату. При цьому, нереалізація суб`єктом господарювання за час оренди земельної ділянки своїх господарських намірів не є підставою для звільнення орендаря від обов`язку сплачувати орендну плату та відноситься до ризиків підприємницької діяльності. Звідси, понесені Позивачем витрати у вигляді сплати орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою не є шкодою в розумінні наведених вище приписів законодавства; збитків за договором оренди землі, який визнано недійсним, Позивачем не понесено.

Доводи ТОВ "Київщина-Житло" про те, що фінансування інвестиційного проєкту на орендованій земельній ділянці здійснювалося за рахунок фінансових ресурсів Позивача і сплачені кошти, які називались "орендна плата за землю" були віднесені ним до інвестицій, які включалися у собівартість будівельних робіт, суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими, оскільки установив, що доказів наявності у ТОВ "Київщина-Житло" інвестиційного проєкту в розумінні положень Закону України "Про інвестиційну діяльність" останнім до матеріалів справи не додано.

54. Здійснюючи касаційне провадження у даній справі колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду констатує, що вказані висновки суду попередньої інстанції в частині здійсненого ним застосовування приписів статей 22 1166 1173 1174 ЦК України жодним чином не суперечать висновкам Верховного Суду щодо правильного застосування зазначених правових норм, на які Позивач посилається у своїй касаційній скарзі.

55. Так, вище у цій постанові вже зазначено про те, що висновки суду касаційної інстанції із постанов від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, від 04.12.2020 у справі № 910/8124/19 та від 19.05.2020 у справі № 910/22630/17 є загальними для цієї категорії справ (стягнення шкоди, завданої неправомірними рішення органу державної влади / місцевого самоврядування). Зокрема, невідповідність цим висновкам слугувала підставою для направлення даної справи на новий розгляд з наданням судом касаційної інстанції відповідних вказівок з установлення наявності/відсутності такого елементу цивільного правопорушення, як шкода.

56. Суд апеляційної інстанції (з відповідних мотивів) вказав, що згаданий елемент у спірних правовідносинах відсутній, тому й підстав для відшкодування Позивачеві шкоди у даному випадку немає. У справах же № 920/715/17, № 910/8124/19 і № 910/22630/17 згаданий елемент судами був установлений, а відтак і заявлену шкоду було стягнуто. Різний результат вирішення порівнюваних справ свідчить лише про відмінність фактичних обставин у них, проте відмінностей правозастосування не доводить.

57. Не доводить такої відмінності і процитоване ТОВ "Київщина-Житло" визначення категорії "збитки", яке наведено у постановах Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/422/18 та від 11.11.2021 у справі № 910/7511/20, адже суд апеляційної інстанції у даній справі виходив із такого ж розуміння цієї категорії цивільного законодавства. Більше того, скаржник ніяк не пояснив в чому ж саме полягає невідповідність висновків господарського суду апеляційної інстанції висновкам Верховного Суду у згаданих справах, а тому колегія суддів розцінює вказані посилання, як декларативні.

58. В цілому суд касаційної інстанції вважає, що доводи скаржника у цій частині є намаганням схилити касаційний суд до втручання у фактичну складову постанови апеляційного господарського суду, підмінити здійснену апеляційним судом оцінку доказів та установлених обставин власною. Проте такі дії виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції, а тому відповідні аргументи касаційної скарги колегією суддів відхиляються.

59. Відхиляються колегією суддів і доводи ТОВ "Київщина-Житло" про невідповідність здійсненого судом апеляційної інстанції правозастосування висновкам Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, які надавалися у постанові від 29.06.2021, якою цю справу вперше було направлено на новий розгляд до апеляційного господарського суду, адже у вказаній постанові касаційний суд вказав тільки про те, що при первинному апеляційному перегляді даної справи суд апеляційної інстанції, пославшись на статтю 626 ЦК України, частину шосту статті 21 Закону України "Про оренду землі", здійснив апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції без урахування предмета і підстав заявленого позову (відшкодування шкоди), тоді як наразі апеляційний перегляд судом апеляційної інстанції здійснено з урахуванням згаданих предмета і підстав та з неухильним виконанням вказівок суду касаційної інстанції. Здійснене судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові посилання на приписи Земельного і Податкового кодексів України, Закону України "Про оренду землі" підставою для відмови у позові не було, а здійснено судом лише задля обґрунтування правової природи, сплачених Позивачем платежів.

60. Звідси, обставин здійснення апеляційним судом неправильного та такого, що йде в розріз з практикою Верховного Суду, застосування положень статей 22 1166 1173 1174 ЦК України, скаржником у межах даного касаційного провадження не доведено і не обґрунтовано.

61. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду також констатує безпідставність доводів касаційної скарги про те, що постанову апеляційного господарського суду у цій справі прийнято без урахування висновків суду касаційної інстанції, які викладено у постанові від 10.09.2019 у справі № 922/96/19 та постановах у справах № 922/3443/18, № 922/2927/18, № 922/3560/18, № 922/535/18, № 922/955/18, оскільки правовідносини у вказаних справах та справі, що переглядається не є подібними, в той час як "подібність правовідносин" у порівнюваних справах є однією з необхідних умов при касаційному оскарженні судових рішень з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

62. Так, в усіх справах, рішення у яких переглядалися судом касаційної інстанції, спірні правовідносини були кондикційними, оскільки стосувалися обставин стягнення із власників нерухомого майна (на користь відповідних територіальних громад) безпідставно збережених коштів за користування земельними ділянками комунальної форми власності, яке здійснювалось без укладення договорів оренди таких ділянок. Водночас у даній справі спірні правовідносини є деліктними, а не кондикційними, мають інше правове регулювання, а тому врахування апеляційним судом висновків Верховного Суду із постанов у згаданих вище справах в межах цього провадження необхідним не було, посилання скаржника на них з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України колегією суддів не приймаються.

63. Не приймаються судом касаційної інстанції й посилання ТОВ "Київщина-Житло" в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України на постанову Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17 (повернення невикористаного авансу), оскільки у тій справі спірні правовідносини деліктними також не були, подібними в розумінні ГПК України вони не являються, відтак і підставою для проведення касаційного провадження по суті не є.

64. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає доцільним також зазначити, що у згаданих вище постановах суд касаційної інстанції детально розтлумачив різницю між деліктними і кондикційними зобов`язаннями, вказавши, що для деліктних, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності (що саме і намагалося довести ТОВ "Київщина-Житло" у даній справі), оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

65. За наведеного, доводи скаржника про можливість та необхідність перекваліфікації спірних правовідносин у кондикційні є безпідставними і необґрунтованими та більше того ці доводи прямо суперечать висновкам Верховного Суду у цій справі, який у постанові від 11.01.2022 вже підтвердив правильність висновків судів попередніх інстанцій про те, що позов у ній заявлений не з підстав застосування реституції, як наслідку недійсності договору, а з підстав стягнення майнової шкоди, завданої незаконними рішеннями органу місцевого самоврядування. Крім цього, така перекваліфікація суперечитиме й приписам Закону України "Про оренду землі", в частині шостій статті 21 якого визначено, що у разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним, отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається, а перераховані позивачем кошти є орендною платою за користування землею.

66. Щодо ж наявних у касаційній скарзі посилань на постанови Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц слід вказати, що такі посилання обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України взагалі не являються, адже з урахуванням положень статті 290 ГПК України скаржник (у скарзі) зобов`язаний повно викласти та детально описати невідповідність оскаржуваного судового рішення практиці Верховного Суду із застосування конкретної норми, а Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та вважати будь-які посилання скаржника на постанови Верховного Суду підставою для відкриття провадження у справі, якщо скаржник прямо не вказав на них як на таку підставу.

67. Окрім того, правовідносини і у вказаних справах також подібними тим, що мають місце у справі № 911/2019/20 не є.

68. Ураховуючи наведене, заявлена ТОВ "Київщина-Житло" у касаційній скарзі підстава касаційного оскарження постанови апеляційного господарського суду (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) у даному касаційному провадженні не підтвердилась. Неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, якими врегульовані спірні правовідносини скаржником не доведено.

69. Щодо ж іншої заявленої підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає таке.

70. Згаданим пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

71. В свою чергу, у пункті 1 частини третьої статті 310 ГПК України (на нього посилається Позивач у касаційній скарзі) вказано, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

72. Тобто, в силу наведеного припису процесуального права скасування оскаржуваних рішень судом касаційної інстанції з подальшим направленням судової справи для нового розгляду можливе виключно у тому випадку, коли суд дійде висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 цього Кодексу.

73. Втім вище колегія суддів стверджувану скаржником підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України вже визнала необґрунтованою, а тому і підстав для скасування оскаржуваної постанови та направлення цієї справи на новий розгляд з підстави встановленої пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду немає.

74. Здійснені Позивачем у цій частині посилання на постанови Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 24.06.2020 у справі № 911/1480/18, від 26.08.2020 у справі № 804/173/17, які стосуються оцінки податкових документів на підтвердження чи спростування факту сплати ТОВ "Київщина-Житло" відповідних платежів на користь Відповідача жодного значення для правильного вирішення цієї справи не мають, адже суд апеляційної інстанції у цій справі дійшов висновку про те, що у даному випадку відсутні підстави для задоволення позовних вимог по суті, через відсутність усіх елементів складу цивільного правопорушення, які є необхідними для притягнення органу місцевого самоврядування до відповідальності у вигляді стягнення шкоди і скаржник у суді касаційної інстанції вказані висновки не спростував.

75. Аргументи ж Позивача про те, що оскаржувану постанову апеляційного господарського суду ухвалено на підставі недопустимих доказів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає формальними, адже допустивши таке твердження скаржник у касаційній скарзі не зазначив, які саме враховані судом докази, і з яких підстав є недопустимими, тобто такими, що не можуть підтверджувати установлені обставини чи такими, що одержані з порушенням закону.

76. Таким чином й інша заявлена ТОВ "Київщина-Житло" у касаційній скарзі підстава касаційного оскарження постанови апеляційного господарського суду (пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України) свого підтвердження при касаційному перегляді цієї справи не знайшла. Порушень судом апеляційної інстанції норм процесуально права скаржник не довів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

77. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 308 ГПК України). Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

78. Враховуючи наведені положення Закону та висновки, зроблені касаційним судом під час касаційного провадження у даній справі, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вирішила, що подана ТОВ "Київщина-Житло" касаційна скарга є необґрунтованою і задоволенню не підлягає. Водночас прийнята у справі постанова апеляційного господарського суду повністю відповідає правовим нормам, а тому зміні чи скасуванню не підлягає.

Судові витрати

79. В порядку приписів статті 129 ГПК України судові витрати за подання касаційної скарги залишаються за скаржником.

Керуючись статтями 300 301 306 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київщина-Житло" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 21 лютого 2023 року у справі № 911/2019/20 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Случ О.В.

Судді Волковицька Н.О.

Могил С.К.