Стаття 71. Призначення покарання за сукупністю вироків

Аналізуйте судовий акт: Суди, призначаючи остаточне покарання, повинні застосовувати ст. 71 КК, якщо злочин вчинено саме після постановлення попереднього вироку, а не після набрання ним законної сили (ВС/ККС у справі № 766/39/17 від 01.06.2020)

Правила складання покарань визначено в положеннях статті 70 та статті 71 Кримінального кодексу України.

Діючий кримінальний закон визначає поняття «Призначення покарання за сукупністю злочинів» та «Призначення покарання за сукупністю вироків».

Так, відповідно до норм ч. 1 ст. 70 КК України при сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

В свою чергу частиною першою статті 71 Кримінального кодексу України визначено, що у разі якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

На перший погляд досить прості та прозорі норми, які не потребують якогось особливого тлумачення та аналізу.

Але ж на практиці постає питання – яку норму слід застосовувати у разі якщо попередній вирок не набрав законної сили, але особа у цей проміжок часу встигла вчинити ще один злочин?

На це питання надала відповідь Об’єднана палата Касаційного кримінального суду.

У даній справі два дні поспіль вчинила два грабіжі. За вироком місцевого суду винну особу засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарань, призначених за цим та попереднім вироком апеляційного суду, засудженому призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Вказаний вирок прокурором було оскаржено у апеляційному порядку, який у своїй скарзі вказав на порушення судом положень ч. 4 ст. 70 КК України та зауважив, що остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань, має бути більшим, ніж покарання, призначене йому за вироком апеляційного суду, тобто більшим, ніж позбавлення волі на строк 5 років.

Апеляційний суд із такими доводами прокурора погодився.

Проте, у подальшому таке рішення було оскаржено знову ж прокурором, але вже у касаційному порядку.

Мотивація скарги була такою: суд апеляційної інстанції, встановивши, що злочини, передбачені ч. 2 ст. 186 КК України, засуджений вчинив після постановлення вироку місцевого суду від 3 серпня 2016 року (який було скасовано за вироком апеляційного суду від 10 жовтня 2016 року лише в частині призначеного покарання та призначено покарання без застосування ст. 75 КК України), повинен був призначити йому остаточне покарання не за сукупністю злочинів на підставі ч. 4 ст. 70 КК України, а за сукупністю вироків за правилами, встановленими ст. 71 КК України.

Переглядаючи справу Об’єднана палата Касаційного кримінального суду висловила наступну позицію.

За змістом ч. 4 ст. 70 КК України, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку, остаточне покарання призначається за правилами, визначеними частинами 1-3 цієї статті (сукупність злочинів).

Разом із тим відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком (сукупність вироків).

Таким чином, законодавець чітко визначив момент у часі, що розмежовує ці два правила – це постановлення обвинувального вироку, а не набрання ним законної сили.

Отже суди, призначаючи остаточне покарання, повинні застосовувати правила, передбачені ст. 71 КК України, якщо злочин вчинено саме після постановлення попереднього обвинувального вироку, а не після набрання ним законної сили. При цьому скасування судом апеляційної інстанції такого попереднього вироку в частині покарання з підстав неправильного звільнення від відбування покарання або у зв`язку з необхідністю призначити більш суворе покарання не перешкоджає застосуванню ст. 71 КК України, оскільки в такому разі апеляційний суд фактично лише посилює покарання чи вказує на необхідність його відбування реально, а не спростовує висновків суду першої інстанції щодо винуватості особи у вчиненні злочину і не скасовує вирок у цій частині.