Стаття 80. Звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку

1. Особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чин­ності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки:

1. два роки - у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі;
2. три роки - у разі засудження до покарання у виді обмеження волі або по­збавлення волі за злочин невеликої тяжкості;
3. п’ять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п’яти років за тяжкий злочин;
4. десять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п’ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлен­ня волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин;
5. п’ятнадцять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.

1. Строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним по­каранням, призначеним за вироком суду.
2. Перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з’явлення за­судженого для відбування покарання або з дня його затримання. У цьому разі строки давності, передбачені пунктами 1-3 частини першої цієї статті, подвою­ються.

1. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених у частинах першій та третій цієї статті, засуджений вчинить новий середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину.
2. Питання про застосування давності до особи, засудженої до довічного по­збавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі заміняється позбавленням волі.
3. Давність не застосовується у разі засудження за злочини проти миру та безпеки людства, передбачені статтями 437-439 та частиною першою статті 442 цього Кодексу.

1. Обвинувальний вирок суду підлягає виконанню після набрання ним законної сили. Відповідно до ч. 1 ст. 535 КПК вирок, що набрав законної сили, якщо інше не передбачено КПК, звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня на­брання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції або ВСУ (ч. 1 ст. 535 КПК). У разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені в самому судовому рішенні (ч. 1 ст. 534 КПК). Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень у кримінальному провадженні, вирішує суддя суду першої інстанції одноособово, якщо інше не передбачено цим Кодексом (ч. 5 ст. 534 КПК). Призначене судом покарання виконується відповідними органа­ми (Державний департамент України з питань виконання покарань, його територі­альні органи управління, кримінально-виконавча інспекція) й установами виконан­ня покарання (арештні доми, кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи).

Водночас унаслідок різних причин об’єктивного і/або суб’єктивного характеру обвинувальний вирок суду може бути не звернений до виконання або не виконувати­ся повністю чи в частині. Якщо вирок суду певний час не виконується (не звернений до виконання), то в подальшому його виконання в окремих випадках є недоцільним. Невчинення засудженим у цей період нового злочину свідчить, за загальним правилом, про його «правове» виправлення, втрату ним суспільної небезпечності, а отже, і за­стосування покарання до нього не є доцільним, бо не матиме належного карального і попереджувально-виправного впливу.

1. Звільнення від відбування покарання у зв ’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку полягає у відмові держави за умов, зазначених у ст. 80 КК, від виконання призначеного покарання у тих випадках, коли воно не було виконане впродовж певного строку з дня набрання вироком законної сили. Обвину­вальний вирок - це рішення суду про визнання підсудного винним у вчиненні зло­чину і, за загальним правилом, застосування до нього певної міри (виду і розміру (строку) покарання.
2. Передумовою такого звільнення від відбування покарання є засудження особи за будь-який злочин з призначенням будь-якого виду покарання незалежно від його строку (розміру).
3. Підстава цього виду звільнення складається з трьох обов’язкових елементів: а) закінчення (сплив) строків давності виконання обвинувального вироку; б) неухилен- ня особи від відбування призначеного їй покарання; в) невчинення нею нового злочину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого.

Строк давності виконання обвинувального вироку починає спливати з моменту набрання вироком законної сили і триває весь час, доки вирок не виконується з при­чин, не пов’язаних з ухиленням особи від його виконання. Такими причинами можуть бути, наприклад, бездіяльність державних органів, на які покладений обов’язок ви­конання вироку, наявність різноманітних форс-мажорних обставин тощо.

Тривалість строків давності виконання обвинувального вироку залежить від виду покарання, яке було призначене засудженому (а не передбачене санкцією відповідної статті (частини статті) Особливої частини КК), а коли йдеться про позбавлення волі, то й від строку такого покарання та тяжкості вчиненого особою злочину, і визначаєть­ся на підставі ч. 1 ст. 80 КК. Особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки:

а) два роки - у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі;

б) три роки - у разі засудження до покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості; в) п ’ять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до по­збавлення волі на строк не більше п’ яти років за тяжкий злочин; г) десять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п’ ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин; ґ) п ’ятнадцять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин. Водночас слід зазначити, що строк давності виконання обвинувального вироку у разі засудження особи до покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні вій­ськовослужбовців (ст. 62 КК) у ч. 1 ст. 80 КК чомусь не визначено.

При встановленні строків давності у разі призначення покарання за сукупністю злочинів або вироків ураховується загальний строк покарання, призначений у поряд­ку статей 70-72 КК, а у разі засудження до позбавлення волі береться до уваги най­більш тяжкий злочин, що входить у сукупність.

Строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням, призначеним за вироком суду (ч. 2 ст. 80 КК), тобто вони закінчуються одночасно зі строком, встановленим для основного покарання. Слід зазначити, що правила про давність виконання обвинувального вироку не поширюються на частину вироку, яка регламентує стягнення морального і матеріального збитку (шкоди), заподіяного зло­чином. Вирок у цій частині може бути звернений до виконання в межах строків, встановлених цивільно-процесуальним законодавством.

У разі ухилення особи від відбування призначеного їй покарання або вчинення нею нового злочину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого строки дав­ності виконання обвинувального вироку відповідно зупиняються або перериваються.

1. Зупинення строку давності відбувається у разі ухилення засудженого від від­бування покарання, тобто умисного вчинення діяння, яке полягає у невиконанні за­судженим обов’язку (бездіяльність) щодо відбування призначеного йому обвинуваль­ним вироком покарання (наприклад, шляхом зміни прізвища, підроблення документів, зміни місця роботи, виїзду з місця проживання у невідомому напрямку тощо).

При ухиленні від відбування покарання строк давності не спливає протягом усьо­го періоду ухилення, а його перебіг відновлюється з дня з’ явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання (ч. 3 ст. 80 КК). Причому строк давності, який сплинув до моменту ухилення засудженого від відбування покарання, не анулюється, а підлягає заліку і продовжує спливати з моменту з’явлення засудже­ного або його затримання. Слід мати на увазі, що відповідно до ч. 3 ст. 80 КК у разі зупинення строків давності, передбачених пп. 1-3 ч. 1 ст. 80 КК, такі строки подво­юються. Наприклад, якщо особу було засуджено до обмеження волі (за п. 2 ч. 1 ст. 80 КК строк давності складає три роки), а через місяць після набуття вироком законної сили (у разі, якщо він ще не звернений до виконання) вона почала ухилятися від від­бування призначеного покарання, то після її затримання строк давності виконання обвинувального вироку буде становити п’ять років і одинадцять місяців.

1. Переривання строку давності має місце, якщо до його закінчення засуджений вчинить новий злочин середньої тяжкості (ч. 3 ст. 12 КК), тяжкий (ч. 4 ст. 12 КК) або особливо тяжкий (ч. 5 ст. 12 КК). У цих випадках частина строку давності, що пере­рвався, анулюється (втрачає своє юридичне значення) й обчислення давності почина­ється заново з дня вчинення нового злочину. Із цього моменту розпочинають сплива­ти як строк давності притягнення особи до кримінальної відповідальності за новий злочин (ст. 49 КК), так і строк давності виконання обвинувального вироку за поперед­ній злочин. Ці строки не складаються, не поглинаються, не подовжуються до найдов­шого з них, а обчислюються і спливають окремо. Наприклад, особа засуджена до позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості. Якщо вирок ще не виконується і про­тягом строку давності, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 80 КК, вона вчинила новий злочин середньої тяжкості, то з цього моменту починають паралельно спливати два строки давності: а) строк давності притягнення особи до кримінальної відповідальності за знов вчинений злочин, що становить 5 років (п. 3 ч. 1 ст. 49 КК), та строк давності виконання обвинувального вироку за попередній злочин, що становить 3 роки (п. 2

ч. 1 ст. 80 КК).

При засудженні особи з призначенням їй певної міри покарання за сукупністю вироків починає спливати єдиний строк давності виконання обвинувального вироку, термін якого обумовлений загальним строком призначеного покарання, його видом та ступенем найбільш тяжкого злочину з числа тих, що входять у сукупність.

Слід зазначити, що вчинення особою злочину невеликої тяжкості не перериває строку давності виконання обвинувального вироку, тобто він продовжує спливати. Проте призначення покарання за сукупністю вироків у такому разі можливе лише, якщо воно здійснюється до закінчення строків давності виконання попереднього ви­року.

Якщо за новий злочин, наприклад середньої тяжкості, особу згодом було звільне­но від кримінальної відповідальності, то сам факт вчинення такого злочину все одно перериває перебіг давності виконання обвинувального вироку суду.

Якщо новий злочин, що був вчинений, наприклад середньої тяжкості, в разі вне­сення змін до КК згодом був виключений із КК або був переведений до категорії зло­чинів невеликої тяжкості, то згідно з ч. 1 ст. 5 КК це повинно вважатися такими об­ставинами, що відновлюють сплив давності за раніше вчинений злочин з дня його вчинення.