Фінансовий моніторинг без міфів: як насправді працює система в Україні

Фінансовий моніторинг давно став звичною частиною взаємодії людини або бізнесу з банком, хоча для більшості клієнтів він залишається помітним переважно в ті моменти, коли банк просить уточнити інформацію, надати додаткові документи, пояснити зміст певної операції або підтвердити походження коштів. Тому навколо фінансового моніторингу сформувалося чимало спрощених уявлень, найпоширеніше з яких зводить усю систему до перевірки платежів, встановлення певних лімітів або, у найбільш радикальній інтерпретації, «блокування рахунків».

Насправді фінансовий моніторинг є значно складнішою системою, завдання якої полягає у запобіганні використанню фінансової системи для легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення, а її робота починається задовго до того, як конкретна фінансова операція приверне увагу банку.

Для того щоб зрозуміти, чому банк запитує певну інформацію, хто аналізує операції, яку роль у цій системі відіграють Держфінмоніторинг та Національний банк України і що відбувається, коли виникає підозра, варто спочатку розібрати саму архітектуру фінансового моніторингу.

Два рівні однієї системи

Українська система фінансового моніторингу побудована на двох взаємопов’язаних рівнях — первинному та державному фінансовому моніторингу, кожен із яких має власних суб’єктів, повноваження та відповідальність.

Первинний рівень — це ті суб’єкти, які безпосередньо взаємодіють із клієнтами, їхніми активами, операціями та правочинами, отримують інформацію про діяльність клієнта, оцінюють ризики та першими можуть побачити фінансову поведінку, яка потребує додаткової уваги.

Державний рівень забезпечує регулювання, нагляд, збір та аналіз відповідної інформації, а також подальшу взаємодію державних органів у межах системи запобігання та протидії.

Саме взаємодія цих двох рівнів, а не діяльність окремого банку чи державного органу, і формує систему фінансового моніторингу в її повному розумінні.

Що таке первинний фінансовий моніторинг

Первинний фінансовий моніторинг можна умовно назвати першою лінією контакту системи з реальною економікою, оскільки саме на цьому рівні відбувається безпосередня взаємодія з клієнтом, його бізнесом, активами та фінансовими операціями.

Коли банк встановлює особу клієнта, перевіряє отримані від нього дані, визначає кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи, з’ясовує мету та характер майбутніх ділових відносин, оцінює ризик, а надалі аналізує операції та за необхідності уточнює джерела походження коштів або іншу інформацію, він виконує комплекс заходів первинного фінансового моніторингу.

Тому принципово важливо розуміти, що фінансовий моніторинг не починається тоді, коли певний платіж уже викликав запитання, адже значна частина роботи відбувається ще під час встановлення ділових відносин, після чого продовжується протягом усього періоду обслуговування клієнта.

Хто є суб’єктами первинного фінансового моніторингу

Попри те що саме банки найчастіше асоціюються з фінансовим моніторингом, коло суб’єктів первинного фінансового моніторингу є значно ширшим і охоплює різні сегменти фінансового та нефінансового секторів.

До СПФМ належать банки, страховики та інші фінансові установи, відповідні учасники платіжного ринку, професійні учасники ринків капіталу та інші особи, прямо визначені законодавством, діяльність яких передбачає роботу з коштами, фінансовими активами або операціями, що потенційно можуть використовуватися у схемах легалізації незаконних доходів.

Логіка такої конструкції достатньо проста, адже держава не може бачити кожну операцію кожного клієнта безпосередньо, тому первинна оцінка ризику покладається на тих професійних учасників ринку, які знаходяться найближче до відповідних фінансових потоків та мають можливість зрозуміти їхній економічний зміст.

Спеціально визначені суб’єкти первинного фінансового моніторингу

Окремою та надзвичайно цікавою частиною системи є спеціально визначені суб’єкти первинного фінансового моніторингу, існування яких добре демонструє, чому AML-система давно вийшла за межі банківського та навіть фінансового сектору.

До цієї категорії законодавство за певних умов відносить, зокрема, аудиторів, бухгалтерів та суб’єктів, які надають послуги з бухгалтерського обліку, податкових консультантів, адвокатські бюро та об’єднання, адвокатів, які здійснюють діяльність індивідуально, нотаріусів, визначених суб’єктів юридичних послуг, посередників у відповідних операціях з нерухомістю та інших учасників нефінансового сектору.

Причина включення цих професій до системи фінансового моніторингу полягає в тому, що сучасне відмивання коштів далеко не завжди починається або завершується банківським переказом, оскільки воно може передбачати створення юридичних осіб, структурування власності, управління активами, придбання нерухомості, проведення складних корпоративних операцій та використання інших правових і фінансових конструкцій.

Водночас належність особи до певної професії не означає, що будь-яка її професійна дія автоматично підпадає під однаковий режим фінансового моніторингу, оскільки законодавство встановлює для різних категорій спеціально визначених СПФМ відповідні умови, особливості та винятки.

Яке місце в цій системі займає банк

Банк є одним із ключових суб’єктів первинного фінансового моніторингу, однак розуміння його ролі потребує важливого уточнення, оскільки банк не є правоохоронним органом, не проводить кримінального розслідування і не встановлює винуватість клієнта у вчиненні злочину.

Завдання банку полягає у побудові такої внутрішньої системи управління ризиками, яка дозволяє розуміти, з ким банк встановлює ділові відносини, які ризики з цим пов’язані, хто фактично стоїть за юридичною особою, якою є мета використання банківських продуктів і чи відповідає подальша фінансова поведінка клієнта тій інформації, якою банк про нього володіє.

Саме тому концепція «знати свого клієнта», або широко відоме KYC, у сучасному фінансовому моніторингу означає набагато більше, ніж отримання копії паспорта чи установчих документів компанії, адже справжнє розуміння клієнта формується через сукупність інформації про його діяльність, структуру власності, характер ділових відносин, операції та притаманні їм ризики.

Належна перевірка клієнта

Одним із центральних елементів сучасної системи є належна перевірка клієнта — Customer Due Diligence, або CDD, яка являє собою не одноразову процедуру під час відкриття рахунку, а комплекс взаємопов’язаних заходів.

До нього належать ідентифікація та верифікація клієнта, встановлення кінцевого бенефіціарного власника або його відсутності, з’ясування мети та характеру майбутніх ділових відносин, проведення постійного моніторингу цих відносин та фінансових операцій клієнта, а також забезпечення актуальності інформації, отриманої банком.

Обсяг такої перевірки не є однаковим для всіх, оскільки сучасна система фінансового моніторингу побудована на ризик-орієнтованому підході, відповідно до якого інтенсивність заходів повинна відповідати рівню ризику конкретних ділових відносин.

Ризик-орієнтований підхід як основа сучасного фінансового моніторингу

Ризик-орієнтований підхід, на мою думку, є одним із найважливіших принципів, без розуміння якого складно правильно сприймати сучасний фінансовий моніторинг, адже він принципово відрізняє зрілу AML-систему від механічного набору формальних перевірок.

Його сутність полягає в тому, що суб’єкт первинного фінансового моніторингу повинен ідентифікувати, оцінювати та розуміти ризики, з якими він працює, після чого застосовувати заходи, співмірні з рівнем цих ризиків.

При оцінці можуть враховуватися характеристики клієнта, вид його діяльності, структура власності, географія, продукти та послуги, способи їх отримання, характер операцій та інші фактори, які у своїй сукупності дозволяють сформувати ризик-профіль.

Саме тому ризик-орієнтований підхід не повинен працювати за примітивною логікою, відповідно до якої наявність однієї формальної ознаки автоматично означає високий ризик, адже професійна оцінка завжди передбачає аналіз сукупності обставин і застосування пропорційних заходів управління виявленим ризиком.

Що відбувається після відкриття рахунку

Відкриття рахунку не завершує процес фінансового моніторингу, а фактично переводить його в наступну, постійну фазу, під час якої банк повинен розуміти, чи відповідають ділові відносини та фінансові операції клієнта наявній у нього інформації.

Для цього банки використовують внутрішні процедури, інформаційні системи, автоматизовані сценарії моніторингу та професійний аналіз працівників відповідних підрозділів, а сучасні технології дозволяють опрацьовувати значні масиви інформації та виявляти операції або сукупність операцій, які потребують додаткової уваги.

Водночас спрацювання певного автоматизованого сценарію саме по собі не повинно ототожнюватися з висновком про незаконність операції, оскільки система передусім допомагає виявити ситуацію, яку необхідно проаналізувати, після чого вже оцінюються доступна інформація, документи, пояснення клієнта та економічний зміст відповідних операцій.

Саме в таких випадках банк може звертатися до клієнта з додатковими запитаннями або просити документи, необхідні для завершення аналізу, і сам факт такого запиту не означає автоматичної підозри у вчиненні правопорушення.

Порогові та підозрілі фінансові операції

Ці два поняття часто змішуються у публічному просторі, хоча їхня правова та практична природа суттєво відрізняється.

Порогові фінансові операції визначаються законодавством через встановлені критерії, серед яких має значення передбачена законом сума у поєднанні з визначеними ознаками, тоді як категорія підозрілих фінансових операцій ґрунтується насамперед на наявності підозри або достатніх підстав для підозри щодо походження активів чи характеру відповідної діяльності.

Саме тому значна сума операції сама по собі не означає її підозрілості, так само як відносно невеликий платіж не може автоматично вважатися таким, що не становить інтересу для фінансового моніторингу, оскільки вирішальним у ризик-орієнтованій системі є контекст, сукупність обставин та результати аналізу.

Що відбувається, коли виникає підозра

Якщо в результаті аналізу суб’єкт первинного фінансового моніторингу приходить до передбаченої законодавством підозри, відповідна інформація у встановленому порядку передається до Державної служби фінансового моніторингу України, яка виконує функції підрозділу фінансової розвідки України.

Тут особливо важливо правильно розділяти функції різних учасників системи, оскільки банк виявляє та аналізує відповідні операції і повідомляє про них у випадках, визначених законодавством, тоді як Держфінмоніторинг здійснює збір, обробку та подальший фінансовий аналіз отриманої інформації у межах своїх повноважень.

Повідомлення про підозрілу фінансову операцію при цьому не є вироком, автоматичним підтвердженням злочинного походження коштів або доказом винуватості особи, оскільки воно є елементом системи виявлення та аналізу фінансової інформації, яка за наявності відповідних підстав може отримати подальший рух у встановленому законом порядку.

Яку роль виконує Національний банк України

У банківському секторі ключову роль у регулюванні та нагляді за дотриманням вимог законодавства у сфері фінансового моніторингу виконує Національний банк України, який встановлює відповідні регуляторні вимоги, здійснює нагляд та оцінює, наскільки ефективно банки побудували власні системи управління ризиками у сфері запобігання та протидії.

Саме тому Національний банк та Держфінмоніторинг не варто сприймати як органи з однаковими функціями, адже перший у цьому контексті передусім регулює та наглядає за діяльністю банків, тоді як другий виконує функцію національного підрозділу фінансової розвідки, отримуючи та аналізуючи відповідну фінансову інформацію.

Якщо максимально спростити цю конструкцію для людини, яка не працює у сфері AML, її можна представити таким чином: клієнт взаємодіє з банком як суб’єктом первинного фінансового моніторингу, банк у визначених законом випадках передає відповідну інформацію Держфінмоніторингу, а Національний банк контролює, наскільки належним чином сам банк виконує покладені на нього законодавством обов’язки.

Фінансовий моніторинг значно ширший за «блокування рахунків»

Мабуть, найбільшою помилкою у сприйнятті фінансового моніторингу залишається спроба оцінювати його ефективність через кількість зупинених платежів, запитаних документів або припинених відносин із клієнтами, хоча справжня якість AML-системи визначається зовсім іншими характеристиками.

Зріла система повинна вміти правильно ідентифікувати клієнта, розуміти його діяльність та структуру власності, визначати бенефіціарів, оцінювати ризики, спостерігати за діловими відносинами в динаміці, своєчасно виявляти зміни, отримувати додаткову інформацію там, де вона справді необхідна, аналізувати її, документувати професійні висновки та виконувати обов’язки щодо інформування державних органів у передбачених законом випадках.

При цьому однаково небезпечними для фінансової системи є дві крайності: формальний фінансовий моніторинг, який існує лише у вигляді політик та процедур і фактично не здатний виявляти реальні ризики, та надмірно механістичний підхід, за якого будь-яке відхилення сприймається як проблема, а кількість відмов помилково стає показником ефективності контрольної функції.

Сучасний фінансовий моніторинг має працювати значно тонше, поєднуючи законодавчі вимоги, технології, якісні дані, автоматизовані інструменти, ризик-орієнтований підхід та професійне судження людей, які здатні не просто побачити окрему операцію, а зрозуміти її в контексті клієнта та його діяльності.

Саме тому фінансовий моніторинг варто сприймати не як систему заборон і тим більше не як механізм тотальної недовіри до клієнта, а як постійний процес управління ризиками, у межах якого фінансова установа повинна достатньо добре розуміти клієнта, його діяльність та операції, щоб відрізняти нормальну економічну поведінку від ситуацій, які справді потребують додаткової уваги.

І в цьому полягає найважливіша ознака зрілої системи фінансового моніторингу: її завданням є не знайти якомога більше підозрілих клієнтів, а навчитися максимально точно бачити ризик там, де він справді існує, і не створювати його там, де його немає.

Автор статтІ: Ганна Горбенко

Голова ГО "Українська комплаєнс асоціація". Директор Департаменту комплаєнсу та фінансового моніторингу ОТП Банк