Забезпечення у дієвий спосіб вирішення спору щодо усунення перешкод у користуванні автомобілем як спільним майном (неподільна річ)

Якщо чиняться перешкоди у користуванні спільним авто, то цим порушуються права особи як співвласника майна. Але виникає запитання: як довести такі перешкоди у суді? Це питання залишається відкритим і вимагає детального вивчення.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном, визначено у ст. 317 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 319 ЦК власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За змістом положень ч. 2 ст. 355 ЦК майно може належати особам на праві спільної часткової або спільної сумісної власності. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен зі співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 368 ЦК).

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ч. 1 ст. 69 Сімейного кодексу України).

У разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч. 1 ст. 70 СК).

За ст. 71 СК майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному з них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт потрібно вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 364 ЦК кожен зі співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі належної йому частки з майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим, співвласник, який бажає виділу, має право на отримання від інших співвласників грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється із дня її отримання.

При цьому згода інших співвласників на виплату співвласнику, який бажає отримати компенсацію вартості його частки, не є обов’язковою, проте судам під час вирішення справ зазначеної категорії необхідно з’ясувати, чи реалізація цього права не порушить прав інших осіб, які мають (не мають) змоги сплатити співвласнику грошову компенсацію вартості його частки.

У разі спору між співвласниками кожен із них може звернутися до суду.

Читайте статтю: Как поделить автомобиль при разводе или получить денежную компенсацию за свою часть

Позов про визнання права власності спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником свого права і виключення домагань на належне власнику майно за допомогою підтвердження у судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності; судове рішення про задоволення таких вимог має ґрунтуватися на встановленому судом під час розгляду справи існуючому юридичному факті.

Отже, відповідно до положень ст. 391 ЦК власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Розглянемо приклад судової практики щодо усунення перешкод у користуванні спільним майном.

У лютому 2022 р. позивач ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом, в якому просив:

— усунути перешкоди з боку ОСОБА_2 користування автомобілем марки «Infiniti FX 37», 2011 р. випуску, НОМЕР_1, зобов’язавши ОСОБА_2 передати ОСОБА_1 автомобіль марки «Infiniti FX 37», 2011 р. випуску, VIN НОМЕР_2, дублікат ключів від автомобіля і свідоцтво про реєстрацію автомобіля, не чинити йому перешкоди у користуванні цим автомобілем;

— встановити такий порядок користування автомобілем марки «Infiniti FX 37», 2011 р. випуску, VIN НОМЕР_2: після набрання рішенням суду законної сили — передати автомобіль у користування ОСОБА_1, наступний місяць за попереднім — передати автомобіль у користування ОСОБА_2, надалі — користуватись автомобілем почергово з переданням майна щомісяця.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 21.02.2022 р. відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд доходить таких висновків.

Судом установлено, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 25.02.2021, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 29.07.2021 та постановою Верховного Суду від 27.01.2022, ухваленим у цивільній справі № 752/15557/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, визнання недійсними договору про поділ майна подружжя та договору купівлі-продажу автомобіля, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Серед іншого, в порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину автомобіля марки «Infiniti FX 37», 2011 р. випуску, державний номерний знак НОМЕР_3.

Оцінюючи наявні у справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку про недоведеність позивачем у ході розгляду справи обставин вчинення відповідачем перешкод у здійсненні ОСОБА_1 права спільної часткової власності на спірний автомобіль.

Також суд вважає, що позовна вимога про встановлення саме судом порядку користування спірним транспортним засобом не ґрунтується на вимогах закону, оскільки буде неправомірним втручанням у права як позивача, так і відповідача як власників майна на вільне володіння, розпорядження та користування майном.

Разом з тим суд звертає увагу також на те, що, звертаючись у липні 2019 року до суду з позовом про розподіл спільного майна подружжя, саме позивач ОСОБА_1 порушував перед судом питання про здійснення розподілу спільного з ОСОБА_2 майна у запропонований ним спосіб, а саме: визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності на Ѕ частину спірного автомобіля за кожним.

Тому суд вважає, що, звертаючись у липні 2019 р. до суду з позовом про визнання права власності на частку в неподільній речі, якою є спірний транспортний засіб, позивач ОСОБА_1 мав передбачати правові наслідки здійснення такого режиму права власності, а також наслідки неможливості спільного з відповідачем користування спірним майном у майбутньому.

Рішенням від 23.06.2022 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні автомобілем залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, 27.06.2022 представник позивача ОСОБА_1 — ОСОБА_3 звернувся до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, оскільки вважає рішення суду таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Проте вважає, що така позиція суду першої інстанції суперечить правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 17.02.2016. у справі № 6-1500цс15, у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 333/3048/16-ц (провадження № 61-3994св18) та у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 570/1999/15-ц (провадження № 61-29371св18), згідно з якими потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок установлення користування спільним майном.

Ураховуючи, що частки позивача та відповідача у спірному автомобілі є рівними, між сторонами по справі існує спір щодо порядку користування автомобілем, тому оскільки поділ автомобіля з виділом кожному зі співвласників частки в натурі є неможливим, то слід визначити порядок користування автомобілем, а саме щомісячно кожним співвласником.

Колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення і спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (п. 143), від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 (п. 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (п. 8.31)).

Отже, коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

Крім того, спосіб захисту права чи інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (п. 58)).

Про найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (п. 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (п. 82)) та постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (п. 63)).

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 25.02.2021, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 29.07.2021 та постановою Верховного Суду від 27.01.2022, ухваленими у цивільній справі № 752/15557/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про поділ майна подружжя, визнання недійсними договору про поділ майна подружжя та договору купівлі-продажу автомобіля, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Серед іншого, в порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину автомобіля марки «Infiniti FX 37», 2011 р. випуску, державний номерний знак НОМЕР_3.

Обґрунтовуючи наявність перешкод із боку відповідача ОСОБА_2 у здійсненні позивачем ОСОБА_1 права спільної часткової власності на спірний транспортний засіб, останній посилається на: лист Територіального сервісного центру МВС № 8041 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м. Києві від 15.09.2021; листи-вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та пропозиції ОСОБА_2.

Аналізуючи зазначені докази, суд правильно виходив із того, що лист Територіального сервісного центру МВС № 8041 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м. Києві від 15.09.2021 має роз’яснювальний характер щодо здійснення реєстрації (перереєстрації) транспортного засобу станом на час надання відповіді у зв’язку з існуванням обтяження автомобіля, а саме — його арешту. Щодо пропозицій ОСОБА_2 у відповідь на листи-вимоги ОСОБА_1 зміст останніх вказує на процес переговорів сторін щодо можливих варіантів користування спільним майном.

Аналізуйте судовий акт: Збільшені жіночі груди є неподільною річчю. Суд стягнув із екс-дружини вартість операції (Солом`янський районний суд м. Києва, справа № 760/1150/22 від 14.11.2022 р.)

Оцінюючи наявні у справі докази в їх сукупності, суд правильно дійшов висновку про недоведеність позивачем у ході розгляду справи обставин вчинення відповідачем перешкод у здійсненні ОСОБА_1 права спільної часткової власності на спірний автомобіль з огляду на те, що вимоги про встановлення саме судом порядку користування спірним транспортним засобом не ґрунтуються на вимогах закону, а також на те, що, звертаючись у липні 2019 р. до суду з позовом про розподіл спільного майна подружжя, саме позивач ОСОБА_1 порушував перед судом питання про здійснення розподілу спільного з ОСОБА_2 майна у запропонований ним спосіб, у тому числі — визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності на Ѕ частину спірного автомобіля за кожним без отримання від співвласника грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Отже, оскільки одна зі сторін спору про розподіл спільного майна подружжя, зокрема, автомобіля, довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт було вичерпано внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновку суду, апеляційний суд виходить із того, що у справі, яка розглядається, сторонам було надано необхідну відповідь на всі істотні (суттєві) запитання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду попередньої інстанції.

Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах, які безпосередньо стосуються правильності застосування місцевим судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв’язку із чим не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що перебуває поза межами повноважень суду апеляційної інстанції.

Київський апеляційний суд постановив апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 — ОСОБА_3 залишити без задоволення.

ОСОБА_1 22.09.2022 із застосуванням засобів поштового зв’язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 23.06.2022 і постанову Київського апеляційного суду від 20.09.2022, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зроблено висновок про те, що, враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку.

У постанові Верховного Суду України від 17.02.2016 у справі № 6-1500цс15, а також у постановах Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 333/3048/16-ц (провадження № 61-3994св18) та від 07.11.2019 у справі № 570/1999/15-ц (провадження № 61-29371св18) зазначено, що положення ст. 358 ЦК України свідчать про те, що первинне значення в урегулюванні відносин між співвласниками має домовленість.

Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували наведені висновки Верховного Суду України і Верховного Суду та помилково зазначили, що вимога про встановлення судом порядку користування спірним транспортним засобом не ґрунтується на вимогах закону.

У постанові Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 487/3769/20 (провадження № 61-7928св22) зроблено висновки про те, що володіння та користування спільним майном здійснюється усіма його співвласниками за спільного згодою, тобто в результаті досягнення консенсусу.

Дійсно, первинне значення в урегулюванні правовідносин між співвласниками має їх домовленість, яку не може підміняти рішенням суду. Матеріалами справи підтверджено, що сторони не досягли домовленості щодо порядку і способу спільного користування спірним автомобілем, що й стало підставою для звернення до суду з цим позовом. Тож такий спір підлягає вирішенню саме судом.

Спірний автомобіль є неподільною річчю, перебуває у спільній частковій власності сторін та у фактичному і постійному володінні та користуванні ОСОБА_2, що обмежує права позивача як рівноправного співвласника на користування належним йому майном.

Отже, спір, який виник між сторонами, щодо користування спільним майном, яке є неподільним, може бути вирішено у спосіб, обраний позивачем, шляхом зобов’язання усунути перешкоди та визначення порядку користування автомобілем помісячно. Відповідач не запропонувала іншого можливого варіанта користування спірним транспортним засобом.

Відмовивши у задоволенні позову ОСОБА_1, суди першої та апеляційної інстанцій не виконали обов’язок забезпечення дійсного вирішення у дієвий спосіб спору, що виник та існує між сторонами, існування якого позбавляє їх можливості спільно використовувати єдиний автомобіль, що є неподільним майном.

Під час розгляду судами першої та апеляційної інстанцій справи, що переглядається, відповідач пропозицій щодо врегулювання спору і власних варіантів усунення порушень шляхом визначення порядку спільного користування автомобілем не надала, порушені права позивача не відновила. Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували зазначені обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення спору.

З огляду на те, що спірний автомобіль перебуває у спільній частковій власності сторін і згоди щодо порядку користування цим транспортним засобом вони не можуть досягнути, а також керуючись принципами рівності прав співвласників щодо майна, розумності та справедливості, Верховний Суд дійшов переконання про наявність правових підстав для зобов’язання відповідача усунути перешкоди у користуванні транспортним засобом і встановлення порядку користування цим автомобілем у спосіб, визначений судовим рішенням.

Верховний Суд не погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову про усунення перешкод у користуванні автомобілем і встановлення порядку користування ним.

Верховний Суд дійшов переконання про задоволення позову, оскільки спірний автомобіль перебуває у спільній частковій власності сторін і згоди щодо порядку користування цим транспортним засобом вони не можуть досягти. Керуючись принципами рівності прав співвласників щодо майна, розумності та справедливості, Верховний Суд дійшов висновку, що потрібно усунути перешкоди в користуванні автомобілем ОСОБА_1, які чинить ОСОБА_2, встановити порядок користування цим майном співвласниками помісячно.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд зробив висновок, що рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції потрібно скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1.

Верховний Суд ухвалив встановити такий порядок користування спільним майном — автомобілем Infiniti FX 37, за яким: — 01.04.2023 ОСОБА_2 повинна передати цей автомобіль у користування ОСОБА_1 разом із другим комплектом ключів від автомобіля і свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу; — наступного місяця, а саме 01.05.2023, ОСОБА_1 повинен передати автомобіль у користування ОСОБА_2 разом зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу; — надалі — користуватися автомобілем почергово, помісячно, з переданням автомобіля і свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу першого календарного дня кожного наступного місяця попереднім користувачем — іншому.

Таким чином, робимо висновки.

По-перше, первинне значення в урегулюванні відносин між співвласниками щодо володіння та користування спільним майном має домовленість. У тому ж разі, якщо такої згоди сторони не досягли, спір щодо порядку володіння та користування спільним майном повинен вирішуватися судом. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно.

По-друге, найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне.

По-третє, спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення — гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя і процесуальну економію.

По-четверте, у разі, коли існує між співвласниками спір із приводу порядку користування і володіння спільним майном, суд, керуючись принципами рівності прав співвласників щодо майна, розумності та справедливості має вирішити такий спір у дієвий спосіб, визначивши певний порядок користування спільним майном для його співвласників, які в позасудовому порядку не досягли згоди із приводу користування та управління ним.

Автор статті: Ольга Розгон, доц., к. ю. н.

Джерело: НААУ