Дарування квартири не вбереже від накладення на неї стягнення задля повернення боргу (ВС/КЦС у справі № 263/16179/18 від 28.04.2021)

Фабула судового акту: «Берешь чужие на время, отдаешь свои навсегда». Шкода, що люди беручи гроші в борг часто нехтують цим принципом не замислюючись над невідворотністю повернення боргу.

Саме цьому боржники вдаються до різних хитрощів щоб не віддавати борг та врятувати своє майно від подальшого накладення на нього стягнення.

У даній справі між кредитором та боржником було укладено договір позики відповідно до якого боржник взяв на себе зобов’язання повернути позивачу грошові кошти у строк та в порядку, встановленими розпискою, а в разі неповернення грошових коштів передати у власність кредитора квартиру, яка належить йому на праві власності.

Проте, вказані обов’язки боржником виконано не було у зв’язку із чим кредитор звернувся до суду із позовом про стягнення боргу за договором позики.

Знаючи про наявність вказаного спору кредитор уклав договір драування згаданої квартири зі своїм сином.

Кредитор вважаючи, що даний договір дарування носить ознаки фіктивності поставив перед судом питання про визнання його таким, що не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків.

Суд першої інстанції з висновками якого погодився і апеляційний суд у задоволенні позову відмовив. На думку судів позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що спірний договір дарування вчинений відповідачами з порушенням норм чинного законодавства та що при його укладенні сторонами не дотримано вимог, встановлених статтями 203, 215, 234 ЦК України. Окрім цього укладення сторонами оспорюваного правочину передувало судовому розгляду справи про стягнення з відповідача боргу за договором позики, а відомостей щодо відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про стягнення боргу під час розгляду цивільної справи позивачем надано не було. Крім того, районний суд зазначив, що на час укладення договору дарування подароване майно під арештом не знаходилося, жодних обтяжень щодо нього не існувало, а наявність лише грошового зобов’язання боржника перед кредитором не є безумовною підставою для обмеження розпорядження боржника належним йому нерухомим майном.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями позивачем було подано касаційну скаргу, яку вмотивовано тим, що відчуження майна здійснено відповідачем після пред’явлення до нього позову про стягнення боргу за договором позики, до ухвалення судового рішення про стягнення боргу, при цьому строк виконання його зобов’язань за договором позики з повернення одержаних у борг коштів є таким, що настав.

Касаційний цивільний суд із такими твердженнями погодився.

Задовільняючи касаційну скаргу КЦС послався на те, що Відповідно до частини п’ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Частинами першою, другою статті 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь свого сина після виникнення у нього зобов’язання із повернення суми позики діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до суперечливої поведінки й зловживання правом.

У даній справі суди не надали належної правової оцінки діям відповідача щодо безоплатного відчуження спірного майна з урахуванням того, що таке відчуження вплинуло на утруднення (призвело до неможливості) повернення боргу кредитору і може свідчити про наявність умислу при укладенні договору дарування на приховання майна від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення грошових коштів шляхом звернення стягнення на майно боржника, а тому дійшли передчасного й необґрунтованого висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції, яким було відмовлено у задоволенні позову, не встановивши всіх фактичних обставин справи, які стосуються правомірності дарування кредитором спірної квартири своєму синові, що мають значення для правильного вирішення спору.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КЦС: Дарування з метою ухилення від виконання обов`язку відшкодувати потерпілому шкоду незаконне (ВС/КЦС у справі № 754/9834/18 від 10.06.2021)

Підстави для визнання договору недійсним повинні існувати на момент укладення, а не за результатом його виконання (ВС/КГС у справі № 201/8412/18 від 10.03.2021)

ВС/КЦС: Правочин має бути реальним, а його виконання повинно підтверджуватись належними та допустимими доказами (ВС/КЦС № 367/7976/16-ц від 17.03.2021р)

Фраудаторний договір, або такий, що шкодить інтересам кредитора може бути визнаний недійсним (ВС/КЦС у справі № 757/33392/16 від 24 лютого 2021)

Недійсність паспорту сторони договору не є підставою для визнання договору недійсним (ВС/КЦС у справі № 759/22877/19 від 02.12.2020)

Постанова

Іменем України

28 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 263/16179/18

провадження № 61-3499св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Ходаріна Ольга Сергіївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області, у складі судді Кияна Д. В., від 16 жовтня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Зайцевої С. А., Пономарьової О. М., Ткаченко Т. Б., від 05 січня 2021 року.

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Ходаріна О. С., про визнання договору дарування недійсним та скасування державної реєстрації права власності.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16 січня 2015 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договір позики, на підтвердження якого надана розписка позичальника, відповідно до якої ОСОБА_3 взяв на себе зобов`язання повернути позивачу грошові кошти у розмірі 30 тис. доларів США у строк та в порядку, встановленими розпискою, а в разі неповернення грошових коштів передати у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , яка належить йому на праві власності. Позивач вказував, що ОСОБА_3 в добровільному порядку свої зобов`язання за договором позики не виконав. 04 липня 2018 року Обухівським районним судом Київської області було відкрито провадження по справі № 263/16495/17 за його позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики. 08 листопада 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 вважав, що ОСОБА_3 , відчужуючи за безвідплатним договором належне йому на праві власності нерухоме майно своєму синові, будучи обізнаним про судовий розгляд справи за позовом про стягнення з нього заборгованості, переслідував єдину мету - ухилитися від виконання грошового зобов`язання за рахунок відчужуваного майна та зберегти його від примусової реалізації в рахунок погашення заборгованості за можливим рішенням суду про стягнення з нього боргу за договором позики. Позивач вважав, що укладений між відповідачами договір дарування не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, у зв`язку з чим є фіктивним на підставі статті 234 ЦК України.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд визнати недійсним договір дарування, укладений 08 листопада 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Ходаріною О. С. за реєстровим номером № 555; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про проведену за ОСОБА_4 державну реєстрацію права власності № 28823708 від 08 листопада 2018 року на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 36,1 кв. м, внесений на підставі рішення приватного нотаріуса Маріупольського міського нотаріального округу Ходаріної О. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 43944590 від 08 листопада 2018 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 16 жовтня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус аріупольського міського нотаріального округу Ходаріна О. С., про визнання договору дарування недійсним та скасування державної реєстрації права власності відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 листопада 2018 року у вигляді арешту на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить громадянину ОСОБА_4 на підставі договору дарування квартири від 08 листопада 2018 року, зареєстрованого у реєстрі за № 555.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що спірний договір дарування вчинений відповідачами з порушенням норм чинного законодавства та що при його укладенні сторонами не дотримано вимог, встановлених статтями 203 215 234 ЦК України. Суд першої інстанції виходив із того, що укладення сторонами оспорюваного правочину передувало судовому розгляду справи про стягнення з ОСОБА_3 боргу за договором позики, а відомостей щодо відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про стягнення боргу під час розгляду цивільної справи позивачем надано не було. Крім того, районний суд зазначив, що на час укладення договору дарування подароване майно під арештом не знаходилося, жодних обтяжень щодо нього не існувало, а наявність лише грошового зобов`язання ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 не є безумовною підставою для обмеження розпорядження ОСОБА_3 належним йому нерухомим майном.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 05 січня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 16 жовтня 2020 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що на момент укладення спірного договору дарування було відсутнє рішення суду про стягнення з ОСОБА_3 грошових коштів. Суд апеляційної інстанції зазначив, що надані позивачем докази не підтверджують вчинення фіктивного правочину сторонами та наявність умислу відповідачів на укладення договору дарування без наміру створення правових наслідків, оскільки реєстрація права власності на квартиру за ОСОБА_4 свідчить про реальність настання правових наслідків правочину.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 16 жовтня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 05 січня 2021 року і ухвалити нове рішення про задоволення його позову, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 грудня 2018 року у справі № 589/3937/17, від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, від 11 липня 2019 року у справі № 583/783/18, від 17 липня 2019 року у справі № 299/396/17, від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, від 09 жовтня 2019 року у справі № 754/4985/16-ц, від 23 грудня 2019 року у справі 152/1500/17, від 24 березня 2020 року у справі № 704/1410/18, від 29 травня 2020 року у справі № 272/365/18, від 30 червня 2020 року у справі № 182/3693/17, від 21 грудня 2020 року у справі № 638/18851/16 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що поза увагою судів попередніх інстанцій залишилось те, що відчуження майна здійснено відповідачем після пред`явлення до нього позову про стягнення боргу за договором позики, до ухвалення судового рішення про стягнення боргу, при цьому строк виконання його зобов`язань за договором позики з повернення одержаних у борг коштів є таким, що настав. Заявник наголошує на тому, що в матеріалах справи відсутні докази про добровільне виконання відповідачем рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 вересня 2019 року у справі № 263/16495/17.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 просить залишити касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість. Посилається на те, що підстави для визнання договору, на підставі якого фактично передано у власність майно, відсутні.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 21 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

16 січня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір позики, на підтвердження укладення якого ОСОБА_3 надана розписка, відповідно до якої ОСОБА_3 взяв на себе зобов`язання повернути ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 30 тис. доларів США у строк до 01 травня 2015 року та в порядку, встановленому розпискою, а в разі неповернення грошових коштів - передати у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , яка належить йому на праві приватної власності.

08 листопада 2018 року між ОСОБА_3 як дарувальником, від імені якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_6 , та ОСОБА_4 , як обдаровуваним, від імені якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_7 , було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1.

Відповідно до пункту 1 вищевказаного договору дарувальник безоплатно передав у власність обдаровуваного належну йому на праві приватної власності квартиру.

Відповідно до пункту 6 вказаного договору сторони домовилися, що під прийняттям дарунка слід вважати символічну передачу речі. Прийняття обдаровуваним від дарувальника документів, які посвідчують право власності на нерухоме майно, що є предметом цього договору, свідчить про те, що передача речі відбулася.

У пункті 9 вказаного договору зазначено, що дарувальник гарантує, що на момент укладення цього договору зазначена квартира не продана, не перебуває під арештом чи забороною, щодо неї не ведуться судові спори, вона не продана в іпотеку, у податковій заставі не перебуває, відносно неї не укладено будь-яких договорів з відчуження чи щодо користування з іншими особами (по договору найму (оренди) чи шлюбному контракту), як юридична адреса вона не використовується, заборгованості по податкам чи іншим платежам, які б стосувалися відчужуваної квартири, немає, сервітути відсутні. Треті особи як у межах так і за межами України не мають прав на цю квартиру.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 08 листопада 2018 року за ОСОБА_4 було зареєстровано право власності на нерухоме майно - однокімнатну квартиру, загальною площею 36,1 кв. м, житловою площею 18,3 кв. м, яка знаходиться у будинку АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1689056314123.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 23 вересня 2019 року у справі № 263/16495/17 з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 було стягнуто заборгованість за договором позики від 16 січня 2015 року у розмірі 948 850 грн, 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 73 698,34 грн, а всього 1 022 548,34 грн.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсностіправочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Частинами першою, другою статті 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16, від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) не відступила від зазначених вище висновків Верховного Суду України та зазначила, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь свого сина після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до суперечливої поведінки й зловживання правом.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Як наслідок, не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України), заборони суперечливої поведінки та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Суд апеляційної інстанції, встановивши, що оспорюваний договір дарування спрямований на перехід права власності на нерухоме майно, оскільки набувач спірного майна зареєстрував у встановленому законом порядку за собою право власності на це майно, не надав оцінки діям ОСОБА_3 на відповідність принципам добросовісності, розумності та заборони суперечливої поведінки.

Також суд апеляційної інстанції не надав оцінки наслідкам, які настали у зв`язку із безоплатним відчуження боржником квартири на користь близького родича під час судового провадження про стягнення коштів, подальшим діям боржника, спрямованим на невиконання зобов`язання (рішення суду).

Суд апеляційної інстанції не врахував доводи позивача про те, що оспорюваний договір дарування був укладений після звернення позивача до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики. Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 04 липня 2018 року було відкрито провадження у справі № 263/16495/17, а ухвалою від 27 вересня 2018 року було закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду на 22 жовтня 2018 року.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 23 вересня 2019 року у справі № 263/16495/17 стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у загальному розмірі 1 022 548,34 грн. Рішення суду боржником виконано не було.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки діям ОСОБА_8 щодо безоплатного відчуження спірного майна з урахуванням того, що таке відчуження вплинуло на утруднення (призвело до неможливості) повернення боргу кредитору і може свідчити про наявність умислу при укладенні договору дарування на приховання майна від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення грошових коштів шляхом звернення стягнення на майно боржника.

Суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином доводів позивача, не встановив обставин, встановлення яких є необхідним для правильного вирішення спору.

З огляду на зазначені вище норми матеріального права, правові висновки Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду а також враховуючи наявність у ОСОБА_3 невиконаних грошових зобов`язань перед ОСОБА_1 , наявність невиконаного судового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики, що набрало законної сили, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов передчасного й необґрунтованого висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції, яким було відмовлено у задоволенні позову, не встановивши всіх фактичних обставин справи, які стосуються правомірності дарування ОСОБА_3 спірної квартири своєму синові ОСОБА_4 , що мають значення для правильного вирішення спору.

У відповідності до частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази і при цьому застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.

Суд касаційної інстанції в силу своїх процесуальних повноважень позбавлений можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції, а тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно об`єктивно дослідити вказані у цій постанові докази в сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку як доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу.

Судові витрати підлягають розподілу за результатами нового розгляду справи.

Керуючись статтями 400 402 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного суду від 05 січня 2021 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді