Постанова

Іменем України

17 червня 2020 року

м. Київ

справа № 306/2952/14-ц

провадження № 61-35049св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - приватний нотаріус Свалявського районного нотаріального округу Закарпатської області Дядюша Олена Олександрівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Свалявського районного суду Закарпатської області у складі судді Вінер Е. А. від 20 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Закарпатської області у складі колегії суддів: Бисага Т. Ю., Собослой Г. Г., Готра Т. Ю.

від 27 березня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Свалявського районного нотаріального округу Закарпатської області Дядюша О. О., про визнання договорів дарування недійсними внаслідок їх фіктивності.

Позов мотивовано тим, що відповідно до чинного рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 05 серпня 2013 року з

ОСОБА_3 стягнуто грошові кошти у розмірі 91 919,50 грн, судові витрати в розмірі 919,00 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 1 000,00 грн. На теперішній час рішення суду не виконано. Вважає, що укладені між відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договори дарування земельних ділянок, будинку (магазину) АДРЕСА_1 та житлового будинку АДРЕСА_3 , укладені з метою уникнення виконання рішення суду, а тому просить визнати їх недійсними внаслідок фіктивності.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 20 грудня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано договір дарування будинку (магазину) АДРЕСА_1 , укладений 19 вересня 2013 року між ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдарована), посвідчений приватним нотаріусом Свалявського районного нотаріального округу Дядюша О. О. та зареєстрований у реєстрі за № 521, недійсним. Визнано договір дарування земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі АДРЕСА_1 , кадастровий № 2124010100:01:002:0070, укладений 19 вересня 2013 року між ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдарована), посвідчений приватним нотаріусом Свалявського районного нотаріального округу Дядюша О. О. та зареєстрованого у реєстрі за № 523, недійсним. Визнано договір дарування житлового будинку АДРЕСА_3 , укладений 21 вересня 2013 року між ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдарована), посвідчений приватним нотаріусом Свалявського районного нотаріального округу Дядюша О. О. та зареєстрований в реєстрі за № 593, недійсним. Визнано договір дарування земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) АДРЕСА_1 , кадастровий № 2124010100:01:002:0071, укладений 21 вересня 2013 року між

ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдарована), посвідчений приватним нотаріусом Свалявського районного нотаріального округу Дядюша О. О. та зареєстрованого у реєстрі № 595, недійсним.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що дії

ОСОБА_3 (дарувальника) та ОСОБА_2 (обдарованої) під час укладення договорів дарування свідчать про фіктивний перехід права власності на нерухоме майно, а саме будинку (магазину), земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі до доньки з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Закарпатської області від 27 березня

2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 20 грудня 2017 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів. Доводи ОСОБА_2 про її неповідомлення про час та місце розгляду справи в суді першої інстанції не знайшли свого підтвердження.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У червні 2018 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Свалявського районного суду Закарпатської області

від 20 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Закарпатської області від 27 березня 2018 року,в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем не доведено фіктивності правочину. ОСОБА_1 не є тією особою, яка брала участь в укладенні нотаріально завірених договорів, а тому не може бути позивачем у даній справі. Стягнута судом сума у розмірі 91 919,00 грн є завдатком, яка у відповідності до статті 571 ЦК України залишається у кредитора. Суд вийшов за межі позовних вимог та безпідставно застосував статтю 234 ЦК України. Посилається також на те, що її не було повідомлено судом першої інстанції про час і місце судового засідання, яке відбулося 20 грудня 2017 року.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду

від 09 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано справу № 306/2952/14-ц з Свалявського районного суду Закарпатської області.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 05 серпня 2013 року Свалявським районним судом Закарпатської області було винесено рішення у справі № 306/1123/13-ц, яким первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення 91 919,50 грн задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 91 919,50 грн по договору позики, оплаченого судового збору 919,00 грн, витрати на правову допомогу в розмірі 1 000,00 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення недоотриманих грошових коштів, що випливають із усної домовленості по укладенню договору купівлі-продажу однокімнатної квартири АДРЕСА_4 без достатньої правової підстави у розмірі 89 375,00 грн та судових витрат, відмовлено.

17 вересня 2013 року апеляційним судом Закарпатської області апеляційну скаргу ОСОБА_3 у справі № 306/1123/13-ц задоволено частково. Рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 05 серпня 2013 року у даній справі в частині стягнення 91 919,00 грн на підставі статті 1047 ЦК України скасовано. У цій частині ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 зазначену суму 91 919,00 грн на підставі статті 1212 ЦК України. В іншій частині зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Відповідно до виконавчого листа Свалявського районного суду Закарпатської області, виданого 08 жовтня 2013 року у цивільній справі

№ 710/1123/13-ц, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1

91 919,00 грн, оплаченого судового збору 919,00 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 1 000,00 грн на виконання рішення суду

17 жовтня 2013 року заступником начальника відділу Державної виконавчої служби Свалявського районного управління юстиції Закарпатської області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження про примусове виконання виконавчого листа № 710/1123/13-ц.

19 вересня 2013 року між ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдарована) укладено договір дарування магазину АДРЕСА_1 , зареєстрованого у реєстрі за № 521.

19 вересня 2013 року між ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдарована) укладено договір дарування земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі АДРЕСА_1 , кадастровий № 2124010100:01:002:0070, зареєстрованого у реєстрі за № 523.

21 вересня 2013 року між ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдарована) укладено договір дарування житлового будинку АДРЕСА_3 , зареєстрованого в реєстрі за № 593.

21 вересня 2013 року між ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдарована) укладено договір дарування земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) АДРЕСА_1 , кадастровий № 2124010100:01:002:0071, зареєстрованого у реєстрі № 595.

Відповідно до повідомлення Свалявського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області від 20 грудня 2017 року № 40276461-18994 на виконанні знаходиться незавершене виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 710/1123/13-ц, виданого 08 жовтня

2013 року Свалявським районним судом Закарпатської області про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 93 838,00 грн. Станом на 20 грудня 2017 року сума боржником не сплачена.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 20 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Закарпатської області від 27 березня

2018 року,здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла

до 08 лютого 2020 року.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта стаття 263 ЦПК України).

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом частини п`ятої статті203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Саме такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей 203, 215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Такий висновок відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 03 липня 2019 року, за наслідками розгляду цивільної справи № 369/11268/16-ц (касаційне провадження

№ 14-260цс19), у якому Велика Палата Верховного Суду не відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц.

Суди першої та апеляційної інстанції, встановивши, що ОСОБА_3 , відчужила належні їй на праві власності земельні ділянки, будинок (магазин) АДРЕСА_1 та житловий будинок АДРЕСА_3 , своїй донці - ОСОБА_2 була обізнана про наявність судового рішення про стягнення з неї заборгованості на користь позивачки, що набрало законної сили, правильно вважали, що ОСОБА_3 , (боржник) могла передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання вказаного судового рішення.

Крім того, з`ясувавши, що при укладенні 19 вересня 2013 року та 21 вересня 2013 року оспорюваних правочинів воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаними правочинами, їх дії вчинені на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання в майбутньому судового рішення про стягнення грошових коштів з

ОСОБА_3 , суди обґрунтовано визнали недійсними оспорювані правочини на підставі статті 234 ЦК України.

Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Доводи ОСОБА_2 в касаційній скарзі про неповідомлення її судом першої інстанції про час і місце судового засідання, яке відбулося 20 грудня 2017 року, на увагу не заслуговують, оскільки були перевірені судом апеляційної інстанції та спростовані наявними у справі матеріалами, а саме розпискою представника заявника про повідомлення про розгляд справи (а. с. 199).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Верховним Судом встановлено, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права є необґрунтованими з огляду на викладені судом касаційної інстанції мотиви та висновки, тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судові рішення- без змін.

Оскільки оскаржувані судові рішення залишено без змін, а скаргу без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 20 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Закарпатської від 27 березня

2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун