Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Ухвала КЦС ВП від 14.01.2020 року у справі №704/1410/18 Ухвала КЦС ВП від 14.01.2020 року у справі №704/14...
print
Друк
search Пошук
comment
КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Державний герб України

Постанова

Іменем України

24 березня 2020 року

м. Київ

справа № 704/1410/18

провадження № 61-359св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Журавель В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - приватний виконавець виконавчого округу Черкаської області Плесюк Олексій Степанович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Черкаського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Фетісової Т. Л., Сіренко Ю. В., Новікова О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний виконавець виконавчого округу Черкаської області Плесюк О. С., у якому просив визнати договір дарування, укладений 20 травня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Захарченко А. І., недійсним.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що рішенням Київського районного суду міста Одеси від 29 червня 2016 року стягнуто з ОСОБА_2 на його (позивача) користь суму боргу за договором позики в розмірі 117 600,00 доларів США та штрафні санкції в розмірі 10 584,00 доларів США.

05 квітня 2018 року приватним виконавцем виконавчого округу Черкаської області Плесюком О. С. відкрито виконавчі провадження з примусового виконання вказаного судового рішення про стягнення боргу.

Під час проведення виконавчих дій приватним виконавцем встановлено, що ОСОБА_2 мав у власності комплекс будівель та споруд (ринок), розташованих на АДРЕСА_1 , однак 20 травня 2016 року він, шляхом укладання договору дарування, вказаний комплекс відчужив на користь ОСОБА_3 .

Посилаючись на те, що даний договір дарування вчинений без наміру створення правових наслідків, а з метою уникнення стягнення коштів за рішенням суду, просив визнати його недійсним внаслідок його фіктивності.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 18 вересня 2019 року в складі судді Фролової О. Л. позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів того, що оспорюваний правовичн є фіктивним, тобто укладений сторонами без наміру створення правових наслідків, обумовлених договором.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 18 вересня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір дарування комплексу будівель та споруд від 20 травня 2016 року за № 673, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Захарченко А. І., зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером №14595044.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам іншої особи, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно, як боржника.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погодившись із таким вирішенням спору, ОСОБА_4 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_4 аргументована тим, що суд апеляційної інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, висновки суду не відповідають фактичним обставина справи, суд не взяв до уваги та не дослідив всі наявні у матеріалах справи докази, не надав належної оцінки доводам відповідачів та дійшов помилкового висновку про задоволення позову про визнання договору дарування недійсним.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2020 року відкрито касаційне провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний виконавець виконавчого округу Черкаської області Плесюк О. С., про визнання недійсним договору дарування.

Витребувано з Тальнівського районного суду Черкаської області зазначену справу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 20 травня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування(далі - договір), згідно з яким ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 комплекс будівель та споруд, розташованих на АДРЕСА_1 . Даний договір посвідчено приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Захарченко А. І. та зареєстровано в реєстрі нотаріальних дій за № 673.

У пункті 10 договору зазначено, що згідно з Інформацією за результатами пошуку від 20 травня 2016 року підтверджується відсутність заборони відчуження (арешту), відсутність реєстрації іпотеки, відсутність податкової застави. Факт застосування санкцій перевірено.

Пунктом 11 вказаного договору зафіксовано, що дарувальник повідомляє обдаровуваного, що вказаний комплекс належить йому на праві особистої приватної власності.

Також сторони підтверджують, що цей договір не носить характеру уявного та удаваного правочину (пункт12 договору).

Заочним рішенням Київського районного суду міста Одесивід 29 червня 2016 року, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики в розмірі 117 600,00 доларів США та штрафні санкції в розмірі 10 584,00 доларів США.

05 квітня 2018 року приватним виконавцем виконавчого округу Черкаської області Плесюком О. С. відкрито виконавчі провадження з примусового виконання вказаного рішення суду про стягнення боргу.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II«Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення.

Суд перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України(в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першоїстатті 717 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на те, що оспорюваний правочин вчинений відповідачем без наміру створення правових наслідків, а з метою уникнення стягнення коштів за рішенням суду.

Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом»); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження»).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зазначила, що «Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)».

Апеляційний суд уданій справі встановив, що ОСОБА_2 (дарувальник)відчужив майно на підставі безоплатного договору на користь свого давнього знайомого, з яким, за його поясненнями, підтримує товариські стосунки ще з 2003 року.

Відчуження майна здійснено ОСОБА_2 після пред`явлення до нього позову ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики.

Строк виконання ОСОБА_2 зобов'язань за договором позики з повернення одержаних у борг у ОСОБА_1 коштів настав 01 серпня 2012 року, проте ці зобов'язання боржником жодним чином не виконувалися.

Іншого нерухомого чи рухомого майна, за рахунок якого можливо задовольнити вимоги кредитора ОСОБА_1 та виконати рішення суду про стягнення боргу, ОСОБА_2 немає.

Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Такого ж висновку, дійшов Верховний Суд у постанові від 24 липня 2019 року в справі №405/1820/17.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам іншої особи, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

Виходячи зі встановлених, на підставі поданих сторонами належних та допустимих доказів, обставин справи та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновку суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладеного у мотивувальній частині судового рішення, а зводяться до оцінки доказів та незгоди заявника з висновками апеляційного суду щодо їх оцінки, а також містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом.

Верховний Суд не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та переоцінювати їх згідно з положеннями статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 389, 400, 401 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Журавель

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук

logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст