Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Ухвала КЦС ВП від 05.09.2018 року у справі №182/3693/17 Ухвала КЦС ВП від 05.09.2018 року у справі №182/36...
print
Друк
search Пошук
comment
КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

Іменем України

30 червня 2020 року

м. Київ

справа № 182/3693/17

провадження № 61-39924св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -приватний нотаріус Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Романенко Станіслав Олександрович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області, у складі судді Багрової А. Г., від 09 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області, у складі колегії суддів: Зубакової В. П., Барильської А. П., Бондар Я. М., від 12 червня 2018 року.

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Романенко С. О., про визнання договору дарування недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію права власності, поновлення запису про державну реєстрацію прав власності за попереднім власником.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 01 грудня 2011 року між нею та її братом - ОСОБА_4 було укладено договір позики за умовами якого вона надала ОСОБА_4 у борг грошові кошти у розмірі 89 000,00 грн, про що було складено розписку, із зазначенням про те, що позичальник зобов'язується повернути суму позики та суму упущеної вигоди у розмірі 52 000,00 грн у строк до 01 січня 2013 року.

15 лютого 2015 року ОСОБА_4 помер та, у зв'язку з невиконанням ним своїх боргових зобов'язань, ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом про стягнення боргу до спадкоємця боржника - ОСОБА_2, яка успадкувала наступне майно: 1/3 частину квартири АДРЕСА_1; 3/85 частин нежитлової будівлі АДРЕСА_2 та автомобіль марки "Гранд Вітара", 2007 року випуску.

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2015 року (справа № 182/5518/15-ц) було заборонено відчуження майна, що належало померлому ОСОБА_4 до вирішення спору по суті.

14 серпня 2015 року ОСОБА_2 отримала копію позовної заяви з додатками та була обізнана про накладення заборони відчуження на спадкове майно.

15 червня 2015 року позивач повідомила приватного нотаріуса Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Романенка С. О. про існування спору щодо спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_4

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 прийняла спадщину після смерті чоловіка ОСОБА_4 та, цього ж дня, відчужила спадкове майно у вигляді 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 шляхом укладення договору дарування зі своїм сином - ОСОБА_3, який було посвідчено приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Романенком С. О.

Посилаючись на зазначені обставини, а також вказуючи про те, що на момент укладення договору дарування від 16 серпня 2015 року ОСОБА_2 і приватний нотаріус Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Романенко С. О. були обізнані про існування спору щодо стягнення боргів спадкодавця за рахунок спадкового майна, ОСОБА_1 вважає цей договір таким, що укладений з метою ухилення від відповідальності за боргами спадкодавця, а тому просила суд визнати недійсним договір дарування 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 від 16 серпня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, скасувати рішення про державну реєстрацію права власності, поновити запис про державну реєстрацію прав власності за попереднім власником.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2017 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1.

Визнано недійсним договір дарування 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 від 16 серпня 2015 року, який укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Романенком С. О. та зареєстрований у реєстрі за № 509.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на момент укладення спірного договору ОСОБА_2 була обізнана про судові процеси щодо розгляду позову кредитора спадкодавця ОСОБА_1 про стягнення боргу зі спадкоємців першої черги померлого ОСОБА_4, а отже могла передбачати негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на спадкове майно.

При цьому, судом було враховано те, що спірний договір дарування нерухомого майна уклали сторони, які є близькими родичами, даний договір не був спрямований на настання реальних правових наслідків, обумовлених спірним правочином, та дії сторін свідчать про фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від можливої реалізації в майбутньому.

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2017 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 червня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права.

Місцевим судом всебічно та повно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, досліджено у судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, надано їм правильну оцінку.

При вирішенні справи місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2018 року ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 червня 2018 рокуі ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні заявлених позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій повно і всебічно не з'ясували обставини справи. Ухвалюючи рішення у справі, місцевий суд дійшов безпідставного висновку про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Спірний правочин був спрямований на настання правових наслідків та був виконаний сторонами. Крім того, на час розгляду даної справи рішення по суті спору в справі № 182/5518/15-ц позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу прийнято не було.

Суд не з'ясував чи звертався кредитор до спадкоємців із вимогою про погашення боргу. Висновки суду про фіктивність спірного правочину є необґрунтованими.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу вказує на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Рух касаційної скарги до суду касаційної інстанції

04 вересня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою та зупинено дію рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2017 року та постанови Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 червня 2018 року.

Відповідно до підпунктів 2.3.2,2.3.13,2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 "Про здійснення правосуддя у Верховному Суді" та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 "Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя", у справі № 182/3693/17 (провадження № 61-39924св18) було призначено повторний автоматизований розподіл.

13 квітня 2020 року справу розподілено судді-доповідачу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є рідною сестрою ОСОБА_4, відповідач ОСОБА_5 - його дружина, а відповідач ОСОБА_3 - син.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер.

Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 є його дружина та син - відповідачі по справі.

15 червня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Нікопольського міського нотаріального округу Романенка С. О. із заявою про сплату спадкоємцями заборгованості померлого за договором позики у розмірі 141 000,00 грн та просила нотаріуса не оформлювати свідоцтво про право на спадщину за законом до сплати спадкоємцями суми боргу (т. 1 а. с. 7,148).

Також ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу зі спадкоємця (справа № 182/5518/15-ц). Позовна заява з додатками та копія ухвали суду про відкриття провадження у даній справі отримані особисто ОСОБА_2 14 серпня 2015 року (т. 1 а. с. 8-9,147).

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2015 року (справа № 182/5518/15-ц) забезпечено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу та накладено арешт на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 та на 3/85 частини нежитлової будівлі АДРЕСА_2 (т. 1 а. с. 8,68-69).

16 серпня 2015 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, видане приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Романенком С. О. та зареєстроване у реєстрі за № 504, згідно якого вона отримала у спадщину після смерті чоловіка - ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2,1/3 частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 44).

16 серпня 2015 року ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_4 1/3 частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_1, яка належала їй на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 16 серпня 2015 року, про що між сторонами укладено договір дарування частки в праві власності на квартиру, посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Романенком С.

О. та зареєстрований у реєстрі за № 509 (т. 1 а. с. 34-40).

Під час касаційного перегляду справи встановлено, що рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2019 року (справа № 182/5518/15-ц) позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у розмірі 121 000,00 грн, інфляційні нарахування у розмірі 43
652,60 грн
, 3% річних у розмірі 7 875,86 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 січня 2020 року рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2019 року змінено. Другий абзац резолютивної частини рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2019 року після слів "Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у розмірі 121 000,00 грн, інфляційні нарахування в сумі 43 652,60 грн, 3% річних у розмірі 7 875,86 грн" доповнено текстом наступного змісту "в межах вартості спадкового майна, яке залишилось після смерті ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2". В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2020 року (провадження № 61-3372ск20) відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Також встановлено, що у квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа - приватний нотаріус Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Романенко С. О., про визнання договорів недійсними, скасування рішення про державну реєстрацію права власності, поновлення запису про державну реєстрацію прав власності (справа № 182/2214/16-ц).

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2018 року (справа № 182/2214/16-ц) позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір дарування 3/85 частини нежитлової будівлі, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_6, посвідчений 16 серпня 2015 року приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Романенком С. О. та зареєстрований в реєстрі за № 511.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_6 задоволено частково. Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2018 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову. Визнано недійсним договір дарування 3/170 частини нежитлової будівлі, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_6, посвідчений 16 серпня 2015 року приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Романенком С. О. та зареєстрований в реєстрі за № 511, частка у праві власності являє собою вбудоване нежитлове приміщення загальною площею 103,1 кв. м та складається із: приміщення № 2-28,2 кв. м; приміщення № 21-18,3 кв. м, приміщення № 211-24,0 кв. м; приміщення № 3-19,9 кв. м; приміщення № 5-12,7 кв. м. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 01 квітня 2020 року (провадження № 61-40892св18) рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2018 року і постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 червня 2018 року у частині щодо розгляду позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа - приватний нотаріус Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Романенко С. О., про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлової будівлі скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення, яким визнано недійсним договір купівлі-продажу від 15 березня 2016 року 3/85 частини нежитлової будівлі, що знаходиться на АДРЕСА_2, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Романенком С. О., зареєстрований в реєстрі за № 123.

В решті рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2018 року у нескасованій частині та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 червня 2018 року залишено без змін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Частинами 1 та 2 статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених статей 12, 81 ЦПК України.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Відповідно до частин 1 , 3 та 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити частин 1 , 3 та 5 статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина 1 статті 215 ЦК України).

Згідно з частинами 2 та 3 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином.

Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Встановивши, що, укладаючи 16 серпня 2015 року спірний договір дарування, відповідачі не мали наміру створити юридичні наслідки цього правочину, враховуючи обізнаність ОСОБА_2 про пред'явлення до неї позову про стягнення боргу, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання цього договору недійсним з огляду на його фіктивність.

Доводи скаржника про те, що позивачем не доведено фіктивність договору дарування відхиляються з огляду на наступне.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) викладений правовий висновок про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина 3 статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з частинами 2 та 3 статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Боржник (дарувальник), яка відчужила майно на підставі безоплатного договору на користь свого сина після пред'явлення до неї позову про стягнення боргу за договором позики, діяла очевидно недобросовісно та зловживала правами стосовно кредитора, оскільки уклала договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, Верховний Суд врахував, що: 1) відповідач відчужив майно після пред'явлення до нього позову про стягнення боргу; 2) майно відчужене на підставі безоплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича.

Сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідачі діяли недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами, на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження майна відбулося з метою уникнення відповідальності перед кредитором, при цьому спростовує доводи касаційної скарги про те, що, укладаючи оспорюваний договір дарування, сторони діяли добросовісно та мали на меті настання реальних наслідків вчинення цього правочину.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що на момент укладання оспорюваного договору дарування не було вирішено спір та не підтверджено факт існування зазначеного вище боргу, оскільки відповідач ОСОБА_2, отримавши копію позовної заяви та ухвалу суду про відкриття провадження у справі про стягнення боргу за договором позики, була обізнана про наявність вимог ОСОБА_1.

Під час розгляду справи судами встановлено, що ОСОБА_1 у строки, визначені ЦК України, зверталась із заявою, в якій повідомляла про наявність у неї вимог до спадкоємців ОСОБА_4, що спростовує доводи касаційної скарги про те, що позивач з вимогами до спадкоємців боржника не зверталась.

Суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши докази у справі, дали їм належну оцінку і, з урахуванням принципів змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Місцевий суд виконав вимоги статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі.

Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, та обґрунтовано залишив вказане рішення без змін.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Згідно з частиною 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 червня 2018 року залишити без змін.

Поновити дію рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2017 року та постанови Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 червня 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді А. І. Грушицький І. В. Литвиненко І. М. Фаловська
logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст