Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.05.2021 року у справі №686/21890/20

Ухвала

Іменем України

24 червня 2021 року

м. Київ

справа № 686/21890/20

провадження № 61-7987ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М.

М., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 грудня 2020 року у складі судді: Продана Б. Г., та постанову Хмельницького апеляційного суду від 24 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Корніюк А. П., П'єнти І. В., Талалай О. І., у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Вищої ради правосуддя про стягнення майнової та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У2020 році ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Вищої ради правосуддя про стягнення майнової та моральної шкоди.

Позовна заява обґрунтована тим, що ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 квітня 2020 року закрито провадження у справі № 686/11923/19, проте постановою Тернопільського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року цю ухвалу скасовано з підстав її незаконності. Позивач вказує, що внаслідок ухвалення судом незаконного рішення йому завдано моральної шкоди, що виявилася у негативних переживаннях, почуттях тривоги, душевного болю, занепокоєння за своє психологічне здоров'я, емоційну напругу та приниження його гідності.

Зазначав, що в результаті постановлення незаконної ухвали йому було завдано і майнової шкоди у вигляді фактично витрачених двох годин його часу на написання скарги про скасування ухвали, проїзду та подання її до канцелярії суду, які він оцінив в 20 000,00 грн, вартості проїзду маршрутним таксі у сумі 10,00 грн та витрачання власного паперу, електроенергії, фарби картриджу лазерного принтера на суму 3,90 грн. Зважаючи на викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Держави України на свою користь 1 000 000 000,00 грн моральної шкоди та 20 023,90 грн майнової шкоди.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 грудня 2020 року, залишеним без змінпостановою Хмельницького апеляційного суду від 24 лютого 2021 року, позовну заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною 1 статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Як вбачається зі змісту позову, як на підставу відшкодування шкоди позивач вказує на те, що ухвалу судді першої інстанції було скасовано апеляційним судом, а тому відсутні спеціальні підстави для застосування статті 1176 ЦК України. Постановою апеляційного суду лише встановлено, що закриття провадження по справі щодо позовних вимог ОСОБА_1 до ГУ Державної казначейської служби України у Хмельницькій області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди було передчасним, таким, що не ґрунтується на вимогах процесуального закону. Справу направлено для продовження розгляду в іншому складі суду для прийняття рішення згідно вимог ЦПК України. ОСОБА_1 зазначив відповідачем Державу Україна в особі Вищої ради правосуддя, яка на його думку має відшкодувати йому моральну та матеріальну шкоду, завдану скасуванням ухвали суду першої інстанції. Позивач не довів належними та допустимими доказами заподіяння йому моральної шкоди та умов для її стягнення, а посилання позивача як на обґрунтування завданої моральної шкоди через необхідність звернення до суду, не можуть бути належною правовою підставою для її відшкодування відповідачем.

Суд зробив висновок про відсутність підстав для відшкодування майнової шкоди, оскільки фактично позивачу по справі жодною особою правова допомога не надавалась і відповідно вона не може бути відшкодована. Понесені витрати на папір, ксерокопіювання документів, проїзд до суду не відносяться за змістом та характером в розумінні статей 22, 1166 ЦК України до збитків або майнової шкоди.

Постанова апеляційного суд мотивована тим, що при вирішенні спору, суд першої інстанції вірно визначився з характером спірних правовідносин, встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення з врахуванням наданих доказів у їх сукупності та зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову. Частинами 5 та 6 ст. 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Застосування положення частини 6 статі 1176 ЦК України можливе у випадку, коли предметом позову є інші дії чи бездіяльність, зокрема, суду, які не пов'язані зі здійсненням правосуддя, відправленням судочинства, яке має на меті прийняття акту органом судової влади. Враховуючи зміст вищевказаних норм ЦК України, у цьому виді деліктних зобов'язань позивачу необхідно довести як наявність шкоди так і її заподіяння і причинний зв'язок внаслідок протиправного рішення дії або бездіяльності відповідача. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів заподіяння йому моральної шкоди, а також протиправності дій та наявності причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і діями чи бездіяльністю відповідача.

При цьому, апеляційний суд відхилив аргумент апеляційної скарги в тій частині, що суд першої інстанції всупереч ЦК України зобов'язував ОСОБА_1 надавати докази завдання йому моральної шкоди, тоді як саме представник Держави Україна зобов'язаний доводити те, що заявлений розмір не є співмірним або взагалі, що такої шкоди не завдано. Оскільки судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення застосовано вірні норми матеріального права, а саме положення статей 22, 1173, 1174, 1176 ЦК України і зроблено правильний висновок про те, що в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, її розмір та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою, а на відповідача - саме наявність чи відсутність вини у заподіянні шкоди.

ОСОБА_1 11 травня 2021 року засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 грудня 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 24 лютого 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків. Особою, яка подала касаційну скаргу, на виконання ухвали Верховного Суду від 20 травня 2021 року ці недоліки було усунуто, зокрема надано уточнену касаційну скаргу, у якій ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

У клопотанні, яке міститься у касаційній скарзі, ОСОБА_1 просить поновити строк на касаційне оскарження, мотивуючи тим, що копію постанови апеляційного суду отримав 07 травня 2021 року. На підтвердження указаних обставин суду надано конверт, адресований Хмельницьким апеляційним судом ОСОБА_1 із номером штрихкодового ідентифікатора № 2900503477871.

Європейський суд з прав людини вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року).

У частині 2 статті 390 ЦПК України передбачено, що учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Аналіз касаційної скарги та доданих до неї матеріалів свідчить, що строк на касаційне оскарження пропущений з поважних причин. Тому, на підставі статті 390 ЦПК України, є підстави для його поновлення.

Підставою, на якій подається касаційна скарга ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 638/6944/16-ц (провадження № 61-2986св18), від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14-ц (провадження № 61-18697св18), від 22 травня 2019 року у справі № 686/20012/18, у справах: № 554/49/18, № 638/6944/16-ц, № 638/17403/15-ц, № 638/1892/16-ц, № 638/12068/16-ц, № 638/12259/16, № 641/2476/17, № 607/14606/17, № 461/4824/17, № 646/1591/18, № 750/6330/17, № 464/3789/17, № 450/1547/18, № 818/607/17,, № 201/7621/17, постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, у справі № 554/4970/18, постановах від 14 квітня 2020 року у справі № 925/1196/18, від 21 листопада 2018 року у справі № 462/6473/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18, від 29 серпня 2018 року у справі № 492/446/15-а, від 06 листопада 2018 року у справі № 812/292/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 822/524/18, від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19), у справі № 761/24143/19, від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, та постановах Верховного Суду України: від 22 червня 2017 року у справі № 6-501цс17, від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16, від 27 вересня 2017 року у справі № 6-1435цс17.

Уточнена касаційна скарга мотивована тим, що рішення у справі є незаконним, оскільки незаконність рішення судді вже встановлено судом вищої інстанції та є безумовною підставою для стягнення моральної шкоди в порядку статей 23 та 1174 ЦК України. ОСОБА_1 зазначає, що можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено тією чи іншою нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи. Право на стягнення моральної шкоди є абсолютним. Суди застосували норму права, яка не підлягала застосуванню, адже до правовідносин у позові підлягали застосуванню статті 22, 23, 1174 ЦК України, оскільки у позові мова йшла про шкоду завдану рішенням службової особи органу державної влади.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

Суди встановили, що ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 квітня 2020 року закрито провадження у справі № 686/11923/19 за позовом ОСОБА_1 до апеляційного суду Хмельницької області, Головного управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Постановою Тернопільського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково та ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 квітня 2020 року в частині закриття провадження у справі за позовними вимогами ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди скасовано і справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 15 та частина 1 статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

За загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили (частина 5 статті 1176 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 грудня 2019 року в справі № 454/709/16-ц (провадження № 61-2706св19) вказано, що "право на відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу дізнання, досудового розслідування, прокуратури або суду, передбачене статтею 1176 ЦК України. Цією статтею встановлені випадки і умови її відшкодування та визначено, що така шкода відшкодовується державою. Відповідно до частини 5 статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Чинним законодавством України не передбачено такої правової підстави для відшкодування шкоди фізичній особі як скасування ухвали місцевого суду про відмову у відкритті провадження. Водночас ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 29 лютого 2016 року не визнано незаконною. Скасування вказаного судового рішення судом касаційної інстанції свідчить тільки про помилку судді при його ухваленні і не тягне за собою передбачену відповідальність у вигляді відшкодування шкоди. Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову через його безпідставність. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння йому моральних страждань чи втрат немайнового характеру, а отже заподіяння моральної шкоди, розмір якої жодним чином не обґрунтований".

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 5 статті 1176 ЦК України (частина 1 статті 81 ЦПК України).

Встановивши, що відсутні умови для компенсації моральної шкоди та відшкодування майнової шкоди, суди обґрунтовано відмовили в задоволенні позовних вимог.

Посилання ОСОБА_1 на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 638/6944/16-ц (провадження № 61-2986св18), від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14-ц (провадження № 61-18697св18), від 22 травня 2019 року у справі № 686/20012/18, у справах: № 554/49/18, № 638/6944/16-ц, № 638/17403/15-ц, № 638/1892/16-ц, № 638/12068/16-ц, № 638/12259/16, № 641/2476/17, № 607/14606/17, № 461/4824/17, № 646/1591/18, № 750/6330/17, № 464/3789/17, № 450/1547/18, № 818/607/17, № 201/7621/17, постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, у справі № 554/4970/18, постановах від 14 квітня 2020 року у справі № 925/1196/18, від 21 листопада 2018 року у справі № 462/6473/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18, від 29 серпня 2018 року у справі № 492/446/15-а, від 06 листопада 2018 року у справі № 812/292/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 822/524/18, від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19), у справі № 761/24143/19, від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, та постановах Верховного Суду України: від 22 червня 2017 року у справі № 6-501цс17, від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16, від 27 вересня 2017 року у справі № 6-1435цс17 є необґрунтованими, оскільки указані висновки зроблено за інших фактичних обставин.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37,38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Керуючись статтями 260, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 грудня 2020 року та постанови Хмельницького апеляційного суду від 24 лютого 2021 року.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 грудня 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 24 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна про стягнення майнової та моральної шкоди.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук