Історія справи

Постанова ВССУ від 06.03.2026 року у справі №761/13612/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2026 року

м. Київ

справа № 761/13612/24

провадження № 61-6255св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А, Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_2 , які подані представником Дівіною Аллою Альбертівною , на ухвали Київського апеляційного суду від 01 травня 2025 року в складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

Позов в частині вимог про розірвання шлюбу ОСОБА_1 мотивував тим, що 21 жовтня 2008 року зареєстрував шлюб з відповідачем, але під час подружнього життя відносини сторін стали псуватися, поступово вони стали віддалятися один від одного, втрачалися загальні інтереси, які їх зв`язували.

Відсутність почуття любові, поваги і розуміння остаточно припинило сімейні стосунки, шлюб носить формальний характер.

З жовтня 2023 року позивач та відповідач проживають окремо, сімейних відносин між ними немає, спільного господарства вони не ведуть, відновлення сімейних відносин з відповідачем неможливо.

Від шлюбу сторони мають неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які проживають разом з матір`ю.

Крім того, позивач зазначав, що за час перебування у шлюбі сторони набули майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу між ними.

ОСОБА_1 просив:

розірвати шлюб, укладений ним і ОСОБА_2 , зареєстрований Совєтським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Макіївського міського управління юстиції у Донецькій області, запис № 307;

в порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнати за ним право власності на

- 1/2 частину машиномісця № НОМЕР_1 в підземному паркінгу (підвал 2-й рівень) за адресою: АДРЕСА_1 ,

- 1/2 частину квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 ;

- 50 % акцій компанії HEATING SYSTEMS OU (LAANEMERE TEE 39-38, 13914 TALLINN, EESTI REG № 12956749).

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 16 квітня 2024 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ спільного майна подружжя прийнято до провадження, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено проведення підготовчого засідання.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 22 серпня 2024 року заяву ОСОБА_1 про залишення частини позовних вимог без розгляду задоволено.

Залишено без розгляду позовні вимоги про поділ майна, а саме щодо:

визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину машиномісця № НОМЕР_1 в підземному паркінгу (підвал 2-й рівень) загальною площею 26.6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_4 ;

визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_5 ;

визнання за ОСОБА_1 права власності на 50 % акцій компанії HEATING SYSTEMS OU (LAANEMERE TEE 39-38, 13914 TALLINN, EESTI REG № 12956749).

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 07 листопада 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задоволено.

Шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , 21 жовтня 2008 року Совєтським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Макіївського міського управління юстиції у Донецькій області, актовий запис № 307, розірвано. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1 211,20 грн.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 26 листопада 2024 року заяву ОСОБА_2 про виправлення описки в рішенні суду від 07 листопада 2024 року задоволено. Виправлено описку, допущену в рішенні Шевченківського районного суду м. Києва від 07 листопада 2024 року у цій справі, зазначивши по тексту рішення правильну адресу місця проживання ОСОБА_1 : « АДРЕСА_6 ».

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 26 листопада 2024 рокузаяву ОСОБА_2 про виправлення описки в рішенні суду від 07 листопада 2024 року задоволено. Виправлено описку, допущену в рішенні Шевченківського районного суду м. Києва від 07 листопада 2024 року у цій справі, зазначивши по тексту рішення правильну адресу місця проживання ОСОБА_2 : « АДРЕСА_7 ».

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 26 листопада 2024 року заяву ОСОБА_2 про виправлення описки в рішенні суду від 07 листопада 2024 року в частині дати ухвалення судового рішення залишено без задоволення.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 10 грудня 2024 року заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у справі повернуто заявнику без розгляду.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 13 січня 2025 року заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення залишено без задоволення.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 29 січня 2025 року в задоволенні зауважень ОСОБА_2 щодо протоколу судового засідання від 07 листопада 2024 року в цій справі відмовлено.

Суд першої інстанції вказав, що інститут подання учасником справи та розгляду судом зауважень щодо протоколу судового засідання має на меті забезпечити можливість оперативного внесення виправлень у протокол судового засідання, усунення його неточностей та невідповідностей для забезпечення відображення у такому документі належної фіксації проведеного судового розгляду справи. Разом з цим, подання зауважень щодо протоколу судового засідання не може переслідувати мету висловлення незгоди сторони у справі з процесуальними діями та рішеннями суду.

Вимоги до протоколу судового засідання визначені у статті 248 ЦПК України, в якій відсутня вимога фіксувати дослівно виступ сторін. Фактичний зміст конкретних процесуальних дій фіксується у технічному записі, а у протоколі судового засідання відображається їх назва і час вчинення. Протокол судового засідання є відображенням загальної позиції сторін, в ньому вказується стислий основний зміст пояснень сторін, а дослівний запис усіх пояснень, клопотань учасників судового процесу або детальний опис відображення усіх їх дій у протоколі судового засідання не передбачений діючим законодавством.

Матеріали справи свідчать, що у протоколі судового засідання від 07 листопада 2024 року зазначені всі визначені частиною другою статті 248 ЦПК України відомості. Так само в цьому протоколі відображені всі істотні моменти розгляду справи в тій послідовності, в якій вони мали місце в судовому засіданні.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 16 квітня 2025 року в задоволенні зауважень ОСОБА_2 щодо протоколу судового засідання від 22 серпня 2024 року у цій справі відмовлено.

Матеріали справи свідчать про те, що у протоколі судового засідання від 22 серпня 2024 року зазначені всі визначені частиною другою статті 248 ЦПК України відомості. Так само в цьому протоколі відображені всі істотні моменти розгляду справи в тій послідовності, в якій вони мали місце в судовому засіданні.

Крім того, дослідивши аудіозапис судового засідання від 22 серпня 2024 року було встановлено, що у протоколі судового засідання від 22 серпня 2024 року повністю відображено увесь перебіг судового засідання, а саме: 1) встановлення особи представника відповідача; 2) вирішення питання щодо клопотання сторони позивача про залишення позовної заяви в частині вимог без розгляду, про що було постановлено ухвалу; 3) оголошення перерви у судовому засіданні, адже представник відповідача заявила таке клопотання у зв`язку з наміром подати відзив на позовну заяву. Тобто, у вказаному судовому засіданні не ставилися на обговорення питання, про які представник відповідача вказує у своїх зауваженнях щодо протоколу судового засідання.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 березня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою представником Дівіною А. А. , на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 листопада 2024 року; заяви ОСОБА_2 , подані представником Дівіною А. А., про постановлення ухвали щодо усунення недоліків Шевченківським районним судом м. Києва залишено без задоволення; відмовлено у прийнятті доповнень до апеляційної скарги ОСОБА_2 , поданих представником Дівіною А. А., на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 листопада 2024 року та повернуто їх заявникові.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником Дівіною А. А., на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 26 листопада 2024 року про внесення виправлень у рішення залишено без руху та встановлено строк тривалістю десять днів з дня вручення копії ухвали для виправлення вказаних недоліків.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником Дівіною А. А., на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 26 листопада 2024 року про відмову у внесенні виправлень у рішення залишено без руху та встановлено строк тривалістю десять днів з дня вручення копії ухвали для виправлення вказаних недоліків.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником Дівіною А. А., на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 13 січня 2025 року про відмову в ухваленні додаткового рішення залишено без руху та встановлено строк тривалістю десять днів з моменту вручення копії ухвали для виправлення вказаних недоліків.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 26 листопада 2024 року про відмову у внесенні виправлень у рішення.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 26 листопада 2024 року про внесення виправлень у рішення.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження задоволено, поновлено ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 13 січня 2025 року про відмову в ухваленні додаткового рішення, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 13 січня 2025 року про відмову в ухваленні додаткового рішення.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року справу повернуто до Шевченківського районного суду міста Києва для усунення недоліків (для розгляду зауважень ОСОБА_2 до протоколу судового засідання від 22 серпня 2024 року) протягом п`яти днів з дня надходження справи до суду першої інстанції.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 травня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 29 січня 2025 року про відмову у задоволенні зауважень щодо протоколу судового засідання від 07 листопада 2024 року повернуто особі, яка подала апеляційну скаргу.

Суд апеляційної інстанції вказав, що відповідно до частини 1 статті 353 ЦПК України встановлено вичерпний перелік ухвал, на які подаються апеляційні скарги окремо від рішення суду. Згідно з частиною другою статті 353 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні зауважень на протокол судового засідання не підлягає апеляційному оскарженню, оскільки така ухвала суду першої інстанції відсутня в переліку ухвал суду, що можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду згідно з частиною першою статті 353 ЦПК України. Проте, оскарження такої ухвали в апеляційному порядку можливе разом з рішенням суду, яким спір має бути вирішений по суті.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 травня 2025 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 16 квітня 2025 року про відмову у задоволенні зауважень щодо протоколу судового засідання від 22 серпня 2024 року повернено особі, яка подала апеляційну скаргу.

Суд апеляційної інстанції вважав, що ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні зауважень на протокол судового засідання не підлягає апеляційному оскарженню, оскільки така ухвала суду першої інстанції відсутня в переліку ухвал суду, що можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду згідно з частиною першою статті 353 ЦПК України. Проте, оскарження такої ухвали в апеляційному порядку можливе разом з рішенням суду, яким спір має бути вирішений по суті.

Постановою Київського апеляційного суду від 04 червня 2025 року апеляційні скарги ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 листопада 2024 року та ухвалу Шевченківськогорайонного суду м. Києва від 13 січня 2025 року - без змін.

Постановою Київського апеляційного суду від 04 червня 2025 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 26 листопада 2024 року про внесення виправлень у рішення - без змін.

Постановою Київського апеляційного суду від 04 червня 2025 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 26 листопада 2024 року щодо відмови у внесенні виправлень у рішення - без змін.

Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг

У травні 2025 року ОСОБА_2 звернулась до Верховного Суду з касаційними скаргами, які підписані представником Дівіною А. А., на ухвали Київського апеляційного суду від 01 травня 2025 року.

У касаційних скаргах ОСОБА_2 просить:

ухвалу Київського апеляційного суду від 01 травня 2025 року про повернення апеляційної скарги скасувати, а справу направити до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 16 квітня 2025 року про відмову у задоволенні зауважень щодо протоколу судового засідання;

ухвалу Київського апеляційного суду від 01 травня 2025 року про повернення апеляційної скарги скасувати, а справу направити до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 29 січня 2025 року про відмову у задоволенні зауважень щодо протоколу судового засідання.

Касаційна скарга від 14 травня 2025 року на ухвали Київського апеляційного суду від 01 травня 2025 року обґрунтована тим, що:

вирішення питань, порушених у повернутій апеляційній скарзі щодо неповноти протоколу судового засідання від 22 серпня 2024 року має практичне та першочергове значення для подальшого розгляду справи. Так, судом призначено до розгляду 04 червня 2025 року апеляційну скаргу, подану 08 грудня 2024 року на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 07 листопада 2024 року, що підтверджується судовою повісткою-повідомленням. В апеляційній скарзі підставою скасування рішення суду першої інстанцій зазначено порушення судом правил територіальної підсудності, що згідно з частиною першою статті 378 ЦПК України є підставою для скасування рішення та направлення справи на розгляд за встановленою підсудністю. Оскільки справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв`язку з порушеннями правил територіальної підсудності, якщо учасник справи, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи, представник відповідач 26 травня 2024 року, тобто до підготовчого засідання 04 червня 2024 року, подала клопотання про непідсудність справи Шевченківському районному суду м. Києва та про передачу справи за підсудністю;

лише 19 листопада 2024 року з тексту рішення суду представник відповідача дізналася, що її клопотання про непідсудність справи Шевченківському районному суду м. Києва та передачу справи за підсудністю, подане 26 травня 2024 року, начебто було розглянуто у судовому засіданні, призначеному на 22 серпня 2024 року, про що було винесено протокольну ухвалу. Разом з цим у вказаному судовому засіданні адвокат Дівіна А. А. була присутня, але в ньому відповідне клопотання судом не розглядалося, протокольна ухвала про залишення вказаного клопотання без задоволення не виносилася, протокольна ухвала відсутня в протоколі та на аудіозаписі судового засідання від 22 серпня 2024 року, її текст в письмовій формі у матеріалах справи відсутній;

апеляційний суд допустив звужувальне тлумачення переліку ухвал суду, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду, не врахувавши те, що ухвала про розгляд зауважень від 16 квітня 2025 року, яка була предметом апеляційного оскарження постановлена після прийняття рішення суду по суті (07 листопада 2024 року) та подання на це рішення апеляційної скарги (08 грудня 2024 року), а ОСОБА_2 не мала можливості відновити свої права без оскарження ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку. Повернувши апеляційну скаргу, яка була єдиним способом поновлення порушених судом першої інстанції прав ОСОБА_2 , апеляційний суд свавільно обмежив її в праві доступу до суду, що порушує засади домірності (пропорційності) та обґрунтованості обмеження апеляційного оскарження окремих судових рішень;

представник відповідача подала зауваження до протоколу судового засідання 26 листопада 2024 року та надалі зверталася до суду першої інстанції з заявою про ознайомлення в електронному вигляді з ухвалою суду за результатами розгляду зауваження на протокол судового засідання від 04 грудня 2024 року. Проте вказані зауваження до протоколу судового засідання не були розглянуті. У зв`язку з цим представник відповідач зверталася до апеляційного суду з заявами про постановлення ухвали про усунення недоліків в частині нерозгляду судом першої інстанції зауважень на протокол судового засідання;

лише 01 квітня 2025 року, розглядаючи апеляційну скаргу, подану 08 грудня 2024 року, апеляційний суд виявив в матеріалах справи нерозглянуті судом першої інстанції зауваження на протокол судового засідання, подані 26 листопада 2024 року. У зв`язку з цим ухвалою від 01 квітня 2025 року апеляційний суд зобов`язав суд першої інстанції усунути недоліки та розглянути зауваження на протокол судового засідання, подані 26 листопада 2024 року. Водночас суд першої інстанції 16 квітня 2025 року розглянув зауваження на протокол судового засідання, тобто лише через чотири с половиною місці після подання цих зауважень 26 листопада 2024 року та апеляційної скарги на рішення суду від 08 грудня 2024 року, і тільки після того як апеляційний суд зобов`язав суд першої інстанції усунути недоліки та розглянути ці зауваження;

оскільки апеляційна скарга на рішення суду вже була подана 08 грудня 2024 року, а суд першої інстанції розглянув зауваження на протокол 16 квітня 2025 року на підставі ухвали Київського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року, представник відповідача у триденний строк (19 квітня 2025 року) подала апеляційна скарга на ухвалу про розгляд зауважень на протокол. Ця апеляційна скарга не могла бути подана раніше з об`єктивних причин, оскільки суд першої інстанції порушив встановлений частиною третьою статті 249 ЦПК України п`ятиденний строк для розгляду зауважень та направив матеріали справи до апеляційного суду із нерозглянутими зауваженнями на протокол судового засідання. Проте ця апеляційна скарга фактично є невід`ємною частиною основної апеляційної скарги на рішення суду, яка подана 08 грудня 2024 року.

Касаційна скарга від 15 травня 2025 року на ухвалу Київського апеляційного суду від 01 травня 2025 року мотивована тим, що:

вирішення питань, порушених в повернутій апеляційній скарзі щодо неповноти протоколу судового засідання від 07 листопада 2024 року має практичне значення для подальшого розгляду справи;

зауваження на протокол судового засідання подані 18 січня 2025 року у зв`язку з тим, що лише 13 січня 2025 року адвокату Дівіній А. А. в підсистемі «Електронний суд» надано протокол від 07 листопада 2024 року. Ознайомившись з цим протоколом, адвокат Дівіна А. А. виявила, що аудіозапис судового засідання від 07 листопада 2024 року не містить оголошення суддею вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин рішення суду, що є неповною фіксацією судового процесу та порушенням принципу гласності. У зв`язку з цим в межах строку на подання зауважень, а саме 18 січня 2025 року представник подала зауваження на протокол. Ці зауваження суд першої інстанції розглянув з порушенням п`ятиденного строку (через півтора місяці, а саме 03 березня 2025 року);

не зважаючи на те, що в ухвалі про розгляд зауважень датою її прийняття вказано 29 січня 2025 року, ця ухвала в підсистемі «Електронний суд» підписана кваліфікованим електронним підписом судді 03 березня 2025 року та оприлюднена 04 березня 2025 року. Якщо дата підписання рішення не співпадає на паперовому носії та в підсистемі «Електронний суд», то важливим є те, з якого моменту починає перебіг строку на апеляційне оскарження; і чи потрібно негативні наслідки неспівпадіння дати підпису на паперовому носії даті підпису у підсистемі «Електронний суд» перекладати на сторону в справі;

апеляційний суд припустився звужувального тлумачення переліку ухвал суду, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду, не врахувавши те, що ухвала про розгляд зауважень від 29 січня 2025 року, яка була предметом апеляційного оскарження, постановлена судом першої інстанції після прийняття рішення суду по суті 07 листопада 2024 року, та подання на це рішення апеляційної скарги 08 грудня 2024 року, а ОСОБА_2 не мала можливості поновити свої порушені права в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду;

ухвала про розгляд зауважень на протокол судового засідання, яка не зазначена у переліку ухвал, викладеному в частині 1 статті 353 ЦПК України, може бути оскаржена окремо від рішення суду, оскільки цього вимагає забезпечення права ОСОБА_2 на судовий захист;

надалі, у зв`язку з відсутністю в підсистемі «Електронний суд» аудіозапису судового засідання від 07 листопада 2024 року з проголошеною судом вступною, описовою, мотивувальною та резолютивною частинами рішення суду, 14 березня 2025 року, представник відповідача повторно звернулася до апеляційного суду з заявою про усунення недоліків. Також 14 березня 2025 року адвокат Дівіна А. А. в межах строку на апеляційне оскарження ухвали суду про розгляд зауважень, подала доповнення до апеляційної скарги на рішення суду, яка подана 08 грудня 2024 року. Доповнення до апеляційної скарги від 14 березня 2025 року фактично є апеляційною скаргою, на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 03 березня 2025 року про розгляд зауважень на протокол судового засідання. Проте ухвалою Київського апеляційного суду від 20 березня 2025 року відмовлено у прийнятті доповнень від 14 березня 2025 року до апеляційної скарги ОСОБА_2 у зв`язку з тим, що, на думку апеляційного суду, стороною пропущений строк для подання доповнень до апеляційної скарги, а апеляційний суд не вправі поновлювати пропущений строк для подання доповнень. Не погоджуючись з таким рішенням, представник відповідача подала касаційну скаргу на вказану ухвалу. Проте ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2025 року відмовлено у відкритті касаційного провадження. Також 22 березня 2025 року адвокат Дівіна А. А. повторно звернулася до апеляційного суду із заявою про постановлення ухвали про усунення недоліків у зв`язку з тим, що в підсистемі «Електронний суд» відсутній аудіозапис судового засідання від 07 листопада 2024 року з проголошеною вступною, описовою, мотивувальною та резолютивною частинами рішення суду, а апеляційним судом заяви адвоката про усунення недоліків від 19 січня 2025 року та 14 березня 2025 року не розглянуто. 07 квітня 2025 року представник відповідача звернулася до апеляційного суду із апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції від 29 січня 2025 року про відмову у задоволенні зауважень щодо протоколу судового засідання та клопотанням про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження;

оскільки апеляційна скарга на рішення суду вже була подана 08 грудня 2024 року, а суд першої інстанції розглянув зауваження на протокол лише 03 березня 2025 року, тобто через півтора місяці після їх подання (18 січня 2025 року), апеляційна скарга на ухвалу про розгляд зауважень на протокол не могла бути подана раніше з об`єктивних причин. Вказана апеляційна скарга фактично є невід`ємною частиною основної апеляційної скарги на рішення суду, поданої 08 грудня 2024 року;

апеляційний суд, повернувши апеляційну скаргу на ухвалу суду про розгляд зауважень, проігнорував та не надав оцінку доводам про те, що відсутність на аудіозаписі судового засідання від 07 листопада 2024 року проголошеної вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частини рішення суду є порушенням принципу гласності та повного фіксування судового процесу; моментом підписання рішення суду в підсистемі «Електронний суд» є накладання кваліфікованого електронного підпису на це рішення в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі. Якщо дата підписання рішення не співпадає на паперовому носії та в підсистемі «Електронний суд», то негативні наслідки неправомірних дій суду перекладаються на сторону в справі, якій скорочується строк на подання апеляційної скарги.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 761/13612/24 та витребувано справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 761/13612/24.

У липні 2025 року матеріали справи № 761/13612/24 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2025 року справу призначено судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2026 року закрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , яка подана представником Дівіною А. А. , на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 листопада 2024 року та ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 26 листопада 2024 року, ухвалу Київського апеляційного суду від 20 березня 2025 року у частині, постанови Київського апеляційного суду від 04 червня 2025 року, у справі № 761/13612/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 02 червня 2025 року зазначено, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України (порушення норм процесуального права).

Позиція Верховного Суду

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

До основних засад судочинства належить, зокрема й забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

У частині другій статті 352 ЦПК України передбачено, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

У частині першій статті 353 ЦПК України передбачено перелік ухвалсуду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України).

У рішенні від 17 березня 2020 року № 5-р/2020 Конституційний Суд України звернув увагу на те, що право на апеляційний перегляд справи, визначене пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, є гарантованим правом на перегляд у суді апеляційної інстанції справи, розглянутої судом першої інстанції по суті. Водночас цей конституційний припис не позбавив законодавця повноваження передбачити можливість апеляційного оскарження будь-якого рішення, що його ухвалює суд під час розгляду справи, але не вирішує її по суті, або встановити обмеження чи заборону на оскарження в апеляційному порядку окремих процесуальних судових рішень, якими справа не вирішується по суті. Встановлені обмеження або заборона на оскарження в апеляційному порядку окремих процесуальних судових рішень, якими справа не вирішується по суті, не можуть бути свавільними, а мають застосовуватися з легітимною метою, бути домірними (пропорційними) та обґрунтованими, не повинні порушувати сутність конституційного права особи на судовий захист.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Ухвала суду, яка не зазначена у переліку ухвал, викладеному в частині першій статті 353 ЦПК України, може бути оскаржена окремо від рішення суду, якщо цього вимагає забезпечення права особи на судовий захист. З урахуванням основних засад судочинства й необхідності забезпечення права на апеляційний перегляд будь-яка ухвала суду першої інстанції підлягає апеляційному оскарженню або самостійно, або разом із рішенням суду по суті спору. Наведене узгоджується з пунктом «d» статті 3 Рекомендації R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію та поліпшення функціонування систем і процедур оскарження у цивільних і торговельних справах від 07 лютого 1995 року на забезпечення того, щоб суд апеляційної інстанції розглядав лише вагомі питання, держави мають відтермінувати реалізацію права на оскарження з низки проміжних питань до подання основної скарги у справі. Перелік ухвал, на які апеляційна скарга може бути подана окремо від рішення суду, наведений у частині першій статті 353 ЦПК України (статті 255 ГПК України). Законодавець цілеспрямовано обмежив коло процесуальних питань, результат вирішення яких - ухвали суду - підлягають самостійному апеляційному оскарженню, з огляду на пріоритетність вирішення тих чи інших процесуальних питань. Надання учасникам судового процесу права на апеляційне оскарження всіх ухвал суду першої інстанції окремо від рішення суду незалежно від їх процесуальної суті і значення стало б передумовою для зловживання учасниками справи процесуальними правами та безпідставного затягування розгляду справи, що не відповідало б основним завданням судочинства. Водночас, на переконання Великої Палати Верховного Суду, наведений у частині першій статті 353 ЦПК України (статті 255 ГПК України) перелік судових рішень не є вичерпним: ухвала, зазначена в цій нормі процесуального права, безумовно може бути оскаржена в апеляційному порядку; за відсутності ухвали в зазначеному переліку встановленню та оцінці судом підлягає те, чи перешкоджає ця ухвала подальшому провадженню в справі та/або чи може вона бути оскаржена разом із рішенням суду (тобто чи є в особи, яка подає апеляційну скаргу, можливість поновити свої права в інший спосіб). Тлумачення частини другої статті 352 ЦПК України (статті 254 ГПК України), за яким ухвали підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду лише в разі їх зазначення в переліку, наведеному в частині першій статті 353 ЦПК України (статті 255 ГПК України), є звужувальним; таким, що не враховує випадки, за яких ухвали постановлені вже після ухвалення рішення суду по суті спору або особа з інших причин не має можливості відновити свої права без оскарження ухвали місцевого суду в апеляційному порядку. На користь такого висновку свідчить і той факт, що не всі ухвали суду першої інстанції, щодо яких у процесуальних кодексах є вказівка на можливість їх апеляційного оскарження, зазначені в переліку, викладеному в частині першій статті 353 ЦПК України. Наприклад, відповідно до статті 469 ЦПК України ухвала про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову в задоволенні клопотання з цього питання може бути оскаржена в порядку і строки, передбачені цим Кодексом; відповідно до частини третьої статті 487 цього Кодексу ухвала суду про відмову у видачі виконавчого листа може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку, встановленому для оскарження рішення суду першої інстанції. Однак зазначені ухвали не згадуються в переліку, що міститься у частині першій статті 353 ЦПК України (див. пункти 25-31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2024 року у справі № 757/47946/19-ц (провадження № 14-37цс23)).

Об`єднана палата з урахуванням висновків Конституційного Суду України при застосуванні норм процесуального права щодо права на апеляційне оскарження ухвал суду першої інстанції послідовно сформулювала підхід, за яким ухвали підлягають апеляційному оскарженню. В основу підходу покладена ідея неодмінності дотримання конституційного права особи на судовий захист.

Суть цього підходу полягає в тому, що:

1) ухвали, вказівка про можливість оскарження яких прямо зазначена в частині першій статті 353 ЦПК України, є самостійними об`єктами апеляційного оскарження;

2) заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України);

3) ухвали суду, які залежно від їх змісту та стадії процесу не можуть бути оскаржені шляхом включення заперечень до рішення суду, можуть бути оскаржені окремо від рішення, якщо особа, яка подає апеляційну скаргу, не може поновити свої права в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 202/18514/13-ц (провадження № 61-6628сво25)).

Аналіз матеріалів справи свідчить, що:

ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 29 січня 2025 року в задоволенні зауважень ОСОБА_2 щодо протоколу судового засідання від 07 листопада 2024 року в цій справі відмовлено;

ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 16 квітня 2025 року в задоволенні зауважень ОСОБА_2 щодо протоколу судового засідання від 22 серпня 2024 року у цій справі відмовлено;

не погодившись із ухвалами ОСОБА_2 оскаржила їх в апеляційному порядку;

ухвалою Київського апеляційного суду від 01 травня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 29 січня 2025 року про відмову у задоволенні зауважень щодо протоколу судового засідання від 07 листопада 2024 року повернуто особі, яка подала апеляційну скаргу;

ухвалою Київського апеляційного суду від 01 травня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 16 квітня 2025 року про відмову у задоволенні зауважень щодо протоколу судового засідання від 22 серпня 2024 року повернуто особі, яка подала апеляційну скаргу;

при поверненні апеляційних скарг суд апеляційної інстанції зробив висновок, що на ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні зауважень щодо протоколів судових засідань не підлягають апеляційному оскарженню, адже такі ухвали суду першої інстанції відсутні у переліку ухвал суду, що можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду згідно з частиною першою статті 353 ЦПК України. Проте оскарження таких ухвал в апеляційному порядку можливе разом з рішенням суду, яким спір має бути вирішений по суті;

поза увагою апеляційного суду залишилось те, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 07 листопада 2024 року позовну вимогу ОСОБА_1 задоволено; шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Надалі, 08 грудня 2024 року, представник відповідача подала до суду апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції по суті спору;

отже, за обставинами цієї справи оскаржувані ухвали суду першої інстанції у зв`язку із несвоєчасним розглядом зауважень до протоколів судових засідань постановлені після подання відповідачем апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції. Таким чином, матеріалами справи підтверджено неможливість застосування іншого способу захисту порушених прав ОСОБА_2 , аніж подання апеляційних скарг на ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні зауважень щодо протоколів судових засідань, незважаючи на їх відсутність у переліку, що міститься у частині першій статті 353 ЦПК України.

За таких обставин апеляційний суд зробив помилковий висновок про повернення апеляційних скарг на ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні зауважень щодо протоколів судових засідань. Тому оскаржені ухвали апеляційного суду слід скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційних скарг дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм процесуального права.

Тому колегія суддів вважає за необхідне:

касаційні скарги на ухвали Київського апеляційного суду від 01 травня 2025 року про повернення апеляційних скарг задовольнити;

ухвали Київського апеляційного суду від 01 травня 2025 року про повернення апеляційних скарг скасувати;

справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_2 на ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 29 січня 2025 року та від 16 квітня 2025 рокупро відмову у задоволенні зауважень щодо протоколів судових засідань від 07 листопада 2024 року та від 22 серпня 2024 року.

Щодо розподілу судових витрат

Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

З урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 , які подані представником Дівіною Аллою Альбертівною , задовольнити.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 01 травня 2025 року про повернення апеляційної скарги ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 29 січня 2025 року про відмову у задоволенні зауважень щодо протоколу судового засідання від 07 листопада 2024 року скасувати.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 01 травня 2025 року про повернення апеляційної скарги ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 16 квітня 2025 року про відмову у задоволенні зауважень щодо протоколу судового засідання від 22 серпня 2024 рокускасувати.

Справу № 761/13612/24 направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_2 на ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 29 січня 2025 року та від 16 квітня 2025 рокупро відмову в задоволенні зауважень щодо протоколів судових засідань від 07 листопада 2024 року та від 22 серпня 2024 року.

З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції ухвали Київського апеляційного суду від 01 травня 2025 року про повернення апеляційних скарг ОСОБА_2 на ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 29 січня 2025 року та від 16 квітня 2025 рокупро відмову у задоволенні зауважень щодо протоколів судових засідань від 07 листопада 2024 року та від 22 серпня 2024 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко