Історія справи

Постанова КЦС ВП від 25.07.2024 року у справі №144/827/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2024 року

м. Київ

справа № 144/827/22

провадження № 61-12981св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - керівник Гайсинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 13 квітня 2023 року у складі судді Бондарук О. П. та постанову Вінницького апеляційного суду від 01 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Стадника І. М., Войтка Ю. Б., Сопруна В. В.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2022 року керівник Гайсинської окружної прокуратури звернувся з позовом в інтересах держави в особі Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області до ОСОБА_1 про визнання недійсним заповіту, свідоцтва про право на спадщину за заповітом та скасування державної реєстрації.

Позов мотивований тим, що під час досудового розслідування кримінального провадження від 01 квітня 2020 року № 12020020280000099 встановлено, що 07 грудня 2015 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Теплицького районного нотаріального округу Кусюк О. А. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_2 .

До цієї заяви вона надала довідку Маломочульської сільської ради Теплицького району від 07 серпня 2015 року № 135 про її проживання разом з ОСОБА_2 на день його смерті та заповіт від 12 травня 1997 року, зареєстрований в реєстрі для запису нотаріальних дій Маломочульської сільської ради за № 11, за змістом якого ОСОБА_2 заповів усе своє майно ОСОБА_1 .

На підставі наданих документів приватний нотаріус Теплицького районного нотаріального округу Кусюк О. А. видав на ім`я ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 07 грудня 2015 року № 1261 (спадкова справа № 131/2015). Відповідно до зазначеного свідоцтва спадщина складається з права на земельну частку (пай) площею 2,94 умовних кадастрових гектара без визначення частки в натурі, розташованої на території Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області (земельної частки (паю) належної спадкодавцю ОСОБА_2 ).

У 2015 році на підставі технічного завдання і договору про виконання робіт від 11 грудня 2015 року № 5675 (укладений між замовником ТОВ «Теплик-Агро» і виконавцем ДП «Вінницький науково-дослідний проектний інститут землеустрою») на зазначену земельну ділянку виготовлено технічну документацію, присвоєно кадастровий номер - 0523783900:01:000:0167, обчислено площу цієї земельної ділянки - 4,3231 га і визначено її координати на місцевості в натурі.

07 грудня 2015 року за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку площею 4,3231 га, кадастровий номер 0523783900:01:000:0167, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області.

Разом з тим відповідно до висновку судово-технічної експертизи документів (заповіту ОСОБА_2 від 12 травня 1997 року та довідки Маломочульської сільської ради Теплицького району від 07 серпня 2015 року № 135), проведеної Вінницьким науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України у кримінальному провадженні від 01 квітня 2020 року № 12020020280000099, зображення відбитку печатки: «Маломочульська сільська рада* Теплицького району Вінницької області *Україна*» у заповіті від 12 травня 1997 року спадкової справи № 131/2015 нанесені за допомогою друкуючого пристрою із струменевим способом формування зображень та зображення відбитків штампу: «Україна Маломочульська сільська рада Ідентифікаційний код 0433070523834, Вінницька обл., Теплицький район, с. Мала Мочулка, вул. Радянська, буд 10 №_ « » 20 р» та зображення відбитків печатки: «УКРАЇНА* Вінницька область Теплицький район с. Мала Мочулка * Маломочульська сільська рада * Ідент. код 04330705*» в довідці від 07 серпня 2015 року № 135 спадкової справи № 131/2015 нанесені за допомогою друкуючого пристрою з струменевим способом формування зображень, що свідчить про їх підробку.

Крім того, згідно з журналом для реєстрації нотаріальних дій Маломочульської сільської ради заповіт ОСОБА_2 від 12 травня 1997 року в реєстрі для запису нотаріальних дій сільської ради не зареєстрований. У цьому реєстрі за № 11 зареєстрований заповіт іншої особи - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На переконання прокурора, оскільки свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане приватним нотаріусом Теплицького районного нотаріального округу Кусюк О. А. на підставі підробленого заповіту, земельна ділянка площею 4,3231 га, кадастровий номер 0523783900:01:000:0167, розташована на території Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області, передана у власність ОСОБА_1 у спосіб не передбачений законом, тобто з порушенням встановленого законодавством порядку.

Таким чином, існує порушення права власності на землю сільської ради, відновлення якого можливо лише шляхом визнання недійсним заповіту, свідоцтва про право на спадщину за заповітом та скасування державної реєстрації.

Керівник Гайсинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області просив:

визнати недійсним заповіт від 12 травня 1997 року, зареєстрований 18 вересня 2015 року в спадковому реєстрі та в реєстрі для запису нотаріальних дій Маломочульської сільської ради за № 11, відповідно до якого ОСОБА_2 заповів усе своє майно ОСОБА_1 ;

визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 07 грудня 2015 року приватним нотаріусом Теплицького районного нотаріального округу Кусюк О. А. та зареєстроване в реєстрі за № 1261, яким посвідчено, що спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 4,3231 га, кадастровий номер 0523783900:01:000:0167, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зроблено запис від 05 лютого 2016 року № 13184697, припинивши за ОСОБА_1 право власності на зазначену земельну ділянку.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 13 квітня 2023 року, яке залишене без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 01 серпня 2023 року, позов керівника Гайсинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області задоволено.

Визнано недійсним заповіт від 12 травня 1997 року, зареєстрований 18 вересня 2015 року в спадковому реєстрі та в реєстрі для запису нотаріальних дій Маломочульської сільської ради за № 11, відповідно до якого ОСОБА_2 заповів усе своє майно ОСОБА_1 .

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 07 грудня 2015 року та зареєстроване в реєстрі за № 1261 приватним нотаріусом Теплицького районного нотаріального округу Кусюк О. А., яким посвідчено, що спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 4,3231 га, кадастровий номер 0523783900:01:000:0167, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зроблено запис від 05 лютого 2016 року № 13184697, припинивши за ОСОБА_1 право власності на зазначену земельну ділянку.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь Вінницької обласної прокуратури сплачений судовий збір у сумі 7 443,00 грн.

Оскільки свідоцтво про право на спадщину видане на виконання заповіту, а заповіт посвідчений заповідачем ОСОБА_2 12 травня 1997 року, то суди вирішували питання щодо законності цього заповіту на підставі норм, які були чинними на час його вчинення, тобто ЦК УРСР в редакції 1963 року, що передбачено пунктами 4 і 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України в редакції 2003 року, відповідно до яких ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності і правила книги шостої ЦК України «Спадкове право», застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, вважав, що підроблення заповіту ОСОБА_2 фактично є складенням його з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення. За таких обставин є підстави для визнання заповіту недійсним.

Встановивши, що на підставі підробленого заповіту у ОСОБА_1 не виникло права на спадкування після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , проте оспорюваним свідоцтвом про право на спадщину за заповітом порушені інтереси держави в особі Теплицької селищної ради, суди зробили висновок про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, яке видане приватним нотаріусом Теплицького районного нотаріального округу Кусюк О. А. 07 грудня 2015 року та зареєстроване в реєстрі за № 1261.

Суди також вказали, що державна реєстрація права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку, кадастровий номер 0523783900:01:000:0167, підставою проведення якої стало недійсне свідоцтво про право на спадщину за законом, порушує права та законні інтереси Теплицької селищної ради, тому таке право підлягає захисту. Державна реєстрація права власності на цю земельну ділянку за відповідачем не відповідає вимогам закону.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що позивач обрав правильний спосіб захисту, позов пред`явлено до належного відповідача, а тому його порушене право підлягає захисту шляхом скасування державної реєстрації права власності із припиненням такого права.

Крім того, суд першої інстанції вказав, що на час виникнення права держави на отримання спадщини, що залишилася після смерті ОСОБА_2 , відповідно до статті 31 Закону України «Про власність» (норми якого діяли на той час), до державної власності в Україні належала загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно - територіальних одиниць (комунальна власність).

Суб`єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів, які також виступають суб`єктами права державної власності на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності (стаття 32 Закону України «Про власність»).

Законом України від 10 липня 2018 року № 2498-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні», який набрав чинності з 1 січня 2019 року, установлено, що з дня набрання чинності даним законом землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Цей Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

Відповідно до норм Закону України від 28 квітня 2021 року № 1423-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» розділ 10 Перехідних положень ЗК України доповнено пунктом 24, який передбачає, що землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад (з дня набрання чинності цим пунктом - 27 травня 2021 року). Тобто, на даний час, відповідно до вищевказаного закону, спірна земельна ділянка мала б перейти у комунальну власність територіальної громади.

Згідно з даними сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ВН № 0170761 ОСОБА_2 на підставі рішення Теплицької районної державної адміністрації від 08 квітня 1997 року № 92 надано право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Мишарівське», на території Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області, розміром 2,94 в умовних кадастрових гектарах. Розпорядженням Теплицької районної державної адміністрації від 23 грудня 2004 року затверджено протокол про розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) на території Маломочульської сільської ради від 23 грудня 2004 року, передано у власність земельні ділянки в розмірі земельної частки паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та вирішено видати державні акти на право власності на земельні ділянки власникам земельних часток (паїв) на території Маломочульської сільської ради. Крім того, в розпорядженні зазначено, що на земельні частки (паї) померлих громадян, власників сертифікатів, державні акти виготовляти спадкоємцям, після оформлення спадщини. Таким чином, саме Маломочульська сільська рада була органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Право власності набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, тому Маломочульська сільська рада як уповноважений орган мала б вчинити дії для переходу земельної ділянки у власність територіальної громади, а враховуючи те, що з 11 грудня 2020 року розпочато процедуру реорганізації Маломочульської сільської ради шляхом приєднання до Теплицької селищної ради, то на даний час саме Теплицька селищна рада Гайсинського району Вінницької області є уповноваженим органом, що має вчиняти дії для переходу земельної ділянки у власність територіальної громади.

Незаконне виділення, надання в користування, передача у власність, відчуження земельних ділянок порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів. При цьому порушення інтересів держави в особі Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області (на час виникнення права на отримання спадкового майна), а в цей час Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області полягає в тому, що незаконний перехід права власності на земельну ділянку до ОСОБА_1 , яка не мала законного права на спадкування, спричинив порушення інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування, позбавивши орган місцевого самоврядування можливості ініціювати питання передачі ділянки у власність територіальної громади.

Аналіз частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках, одним із яких є випадок, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

02 серпня 2022 року Гайсинська окружна прокуратура відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомила Теплицьку селищну раду про необхідність звернення до суду з позовною заявою про визнання недійсним заповіту, свідоцтва про право на спадщину за заповітом та скасування державної реєстрації, а в разі нездійснення відповідних заходів у прокурора виникнуть підстави для представництва інтересів держави в особі Теплицької селищної ради. 09 серпня 2022 року селищна рада повідомила прокуратуру про те, що вона не буде звертатись до суду з позовною заявою у зв`язку із відсутністю в бюджеті необхідної суми коштів на сплату судового збору, а також у зв`язку з обмеженою кількістю працівників, що унеможливлює забезпечення повноцінне опрацювання та представництво в судах у всіх наявних справах. Тому селищна рада не заперечує щодо звернення прокуратури із позовною заявою в інтересах держави в її особі.

Таким чином, зволікання у зверненні Теплицької селищної ради до суду негативно впливає на дохідну частину бюджету та фінансування видатків територіальної громади, відповідно, порушує інтереси держави.

Посилання відповідача на необхідність закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину від 07 грудня 2015 року, яке було видане приватним нотаріусом Теплицької нотаріальної контори Кусюк О. А. та зареєстроване в реєстрі за № 1261, та про скасування права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку, кадастровий номер 0523783900:01:000:0167, з тих підстав, що рішенням Теплицького районного суду від 05 травня 2022 року в справі № 144/1281/20 такі позовні вимоги вже було вирішено, суд першої інстанції відхилив.

Стосовно заяви відповідача про застосування позовної давності суд першої інстанції вказав, що відповідно до матеріалів справи Теплицький ВП Бершадського ВП ГУНП у Вінницькій області 22 лютого 2019 року вніс до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за № 12019020280000060 за фактом колективного звернення жителів села Мишарівка Теплицького району за фактом підробки заповітів у Маломочульській сільській раді. Відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 КК України, та розпочато проведення досудового розслідування. Під час проведення слідчих та розшукових дій, з метою перевірки всіх обставин та встановлення об`єктивної істини, у вказаному кримінальному провадженні Вінницьким науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України проведено судово-технічну експертизу документів (заповіту ОСОБА_2 від 12 травня 1997 року та довідки Маломочульської сільської ради Теплицького району від 07 серпня 2015 року № 135), матеріали якої направлено слідчому 29 серпня 2019 року. Тому, про те, що факт підробки вказаних документів зайшов своє підтвердження орган досудового розслідування дізнався лише після 29 серпня 2019 року. Надалі, 01 квітня 2020 року матеріали за даним фактом (щодо підроблення заповіту ОСОБА_2 від 12 травня 1997 року і довідки Маломочульської сільської ради Теплицького району від 07 серпня 2015 року № 135) виділено в окреме кримінальне провадження № 12020020280000099 та продовжено досудове розслідування за цим фактом. Лише 15 липня 2020 року орган прокуратури повідомив Маломочульську сільську раду про незаконність набуття відповідачем права приватної власності на спірну земельну ділянку (на підставі підроблених документів). Позов у цій справі подано до суду 26 серпня 2022 року, тому позивач не пропустив позовну давність. При цьому посилання відповідача на те, що строк потрібно рахувати з 23 липня 2019 року, тобто з дня постановлення ухвали про призначення судово-технічної експертизи документів є безпідставним, оскільки факт підроблення документів був підтверджений лише висновком цієї експертизи від 27 серпня 2019 (який направлений слідчому 29 серпня 2019 року), а не ухвалою суду про призначення експертизи.

Апеляційний суд вказав на безпідставність доводів апеляційної скарги про те, що позовні вимоги про визнання недійсним заповіту та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку вже були предметом розгляду у судах першої, апеляційної та касаційної інстанціях в справі № 144/1281/20 і у задоволенні цих вимог було відмовлено апеляційним судом, постанова якого залишена без змін касаційною інстанцією. Так, відмовляючи у задоволенні позову Бершадської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Теплицької селищної ради до ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом і скасування державної реєстрації у справі № 144/1281/20 апеляційний суд вказав, що з вимогою про визнання недійсним заповіту, посвідченого 12 травня 1997 року, прокурор не звертався. При цьому ЦК УРСР в редакції 1963 року не передбачав положень про нікчемність заповіту внаслідок його складення порушенням вимог щодо форми та посвідчення, тому суд першої інстанції дійшов неправильних висновків про наявність підстав для задоволення позову з підстав невідповідності оспорюваного заповіту вимогам щодо його форми та посвідчення. Зазначене є обставиною, яка виключає можливість задоволення позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом та скасування державної реєстрації, оскільки позивач не пред`явив позовної вимоги про визнання недійсним заповіту, який був підставою для видачі свідоцтва про право на спадщину. Натомість у справі, що переглядається, прокурором заявлено вимогу про визнання недійсним заповіту, на обґрунтування якої надано належні та допустимі докази.

Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги доводи апеляційної скарги про пропуск позивачем позовної давності. Особа, яка подала апеляційну скаргу, посилалась на те, що такий строк почався з моменту реєстрації за нею права власності на майно, тобто з 05 лютого 2016 року. Проте такі аргументи суд апеляційної інстанції вважав необґрунтованими. У рамках кримінального провадження було проведено судово-технічну експертизу документів (заповіту ОСОБА_2 від 12 травня 1997 року та довідки Маломочульської сільської ради Теплицького району від 07 серпня 2015 року № 135). Висновок судово-технічної експертизи документів складений 27 серпня 2019 року, а тому, на переконання апеляційного суду, про порушення права позивача стало відомо саме з моменту отримання висновку експертизи. До суду прокурор звернувся 26 серпня 2022 року, тобто в межах позовної давності. Крім того, Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався й закінчився 30 червня 2023 року. Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Апеляційний суд також не погодився з аргументами апеляційної скарги про те, що діями ОСОБА_1 не було порушено прав Теплицької селищної ради, оскільки спірна земельна ділянка нібито залишилася у колективній власності, а суд застосував неефективний спосіб їх захисту. Суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що порушення інтересів держави в особі Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області полягає в тому, що незаконний перехід права власності на спірну земельну ділянку до ОСОБА_1 , яка не мала законного права на спадкування, спричинив порушення інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування щодо можливості ініціювати питання передання земельної ділянки у власність територіальної громади, оскільки за відсутності спадкоємців після смерті ОСОБА_2 , неприйняття ними спадщини у встановлений строк, спадщина у вигляді права на земельну частку (пай) у землі, яка перебувала у колективній власності, мала б перейти відповідно до норм законодавства у комунальну власність територіальної громадин, на території якої вона розташована. Саме для відновлення відповідних прав органу місцевого самоврядування необхідним є скасування правовстановлюючого документа і державної реєстрації земельної ділянки за відповідачем ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У серпні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 13 квітня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 01 серпня 2023 року, в якій просить судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суди всупереч пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України безпідставно не закрили провадження в частині двох позовних вимог: про визнання недійсним заповіту та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, оскільки такі вимоги були предметом розгляду у судах першої, апеляційної та касаційної інстанціях, а в їх задоволенні відмовлено. При цьому предмет та підстави позовних вимог прокурора в інтересах держави у цій справі та у справі № 144/1281/20, рішення в якій набрало законної сили, є тотожними; участь у вказаній справі та у справі, що переглядаються, беруть одні і ті ж особи (сторони). Таким чином, суд першої інстанції був зобов`язаний закрити провадження у цій справі щодо вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку. Апеляційний суд щодо відповідних доводів апеляційної скарги належним чином не спростував;

спірна земельна ділянка не належить до комунальної власності, тому у Теплицької селищної ради немає повноважень розпоряджатись такою земельною ділянкою. За таких обставин жодні права та інтереси позивача Теплицької селищної ради не порушено;

суди першої та апеляційної інстанцій всупереч пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України не зупинили провадження у цій справі до винесення вироку щодо ОСОБА_1 в кримінальному провадженні від 01 квітня 2020 року № 12020020280000099 (справа № 144/1009/20), яка перебуває у провадженні Гайсинського районного суду Вінницької області. Обставини, які будуть встановлені у справі № 144/1009/20, зокрема винуватість чи невинуватість ОСОБА_1 у підробленні документів (заповіту ОСОБА_2 від 12 травня 1997 року та довідки Маломочульської сільської ради Теплицького району від 07 серпня 2015 року № 135), мають важливе значення для правильного вирішення спору у справі, що переглядається;

суди не надали належної оцінки тому факту, що позивач пред`явив вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності та скасування державної реєстрації права власності, задоволення яких не може вплинути на права позивача щодо права на земельну ділянку. Ефективним способом захисту порушеного права позивача є позов про витребування спірної земельної ділянки, проте такої вимоги позивач не пред`явив. За таких обставин суди повинні були відмовити у задоволенні позову у зв`язку з обранням позивачем неефективного способу захисту порушеного права;

позивач пропустив позовну давність, про застосування якої було заявлено в суді першої інстанції. На переконання відповідача, позовна давність почала свій перебіг з моменту реєстрації за нею права власності на спірну земельну ділянку, тобто з 05 лютого 2016 року. Прокурор звернувся з позовом у цій справі лише 26 серпня 2022 року, тобто з пропуском позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Проте суди зазначеного не врахували та дійшли помилкового висновку про задоволення позовних вимог.

Позиція інших учасників справи

У жовтні 2023 року керівник Гайсинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області подав відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що доводи касаційної скарги щодо: наявності рішення суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; відсутності порушення прав держави в особі Теплицької селищної ради; щодо необхідності зупинення провадження у цій справі до винесення ухвалення вироку щодо ОСОБА_1 в кримінальному провадженні від 01 квітня 2020 року № 12020020280000099 (справа № 144/1009/20), яка на час подання касаційної скарги перебуває у провадженні Гайсинського районного суду Вінницької області; обрання неправильного способу захисту порушеного права; пропущення позовної давності є необґрунтованими. Усі аргументи особи, яка подала касаційну скаргу спростовуються матеріалами справи.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 144/827/22, витребувано справу з суду першої інстанції.

У вересні 2024 року матеріали цивільної справи № 144/827/22 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2024 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року справу повернуто на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 11 вересня 2023 року зазначено, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17, від 31 серпня 2021 року у справі № 916/1852/20, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 07 листопада 2018 року у справі

№ 488/5027/14-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц, від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19, від 17 лютого 2021 року у справі № 278/765/18, від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, від 30 січня 2019 року в справі № 706/1272/14-ц, від 04 вересня 2022 року у справі № 383/321/20, від 19 січня 2023 року у справі № 140/1770/19, від 28 грудня 2022 року у справі № 216/4295/20 та у постановах Верховного Суду України від 04 лютого 2016 року у справі № 816/3798/14, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16; судове рішення також оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 07 грудня 2015 року серії НОМЕР_1 .

Відповідно до сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ВН № 0170761 на підставі рішення Теплицької районної державної адміністрації від 08 квітня 1997 року № 92 ОСОБА_2 належить право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Мишарівське», розміром 2,94 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості).

07 грудня 2015 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Теплицького нотаріального округу Кусюк О. А. із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_2 , який заповідав їй усе своє майно.

Приватний нотаріус Теплицького нотаріального округу Кусюк О. А. видала ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 07 грудня 2015 року № 1261.

Згідно з вказаним свідоцтвом спадщина складається з права на земельну частку (пай) площею 2,94 в умовних кадастрових гектарах без визначення частки в натурі, розташованої на території Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області, по колишньому КСП «Мишарівське» (згідно з сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії ВИ № 0170761, виданого Теплицькою районною державною адміністрацією Вінницької області 08 квітня 1997 року).

Щодо зазначеної земельної ділянки ДП «Вінницький науково-дослідний проектний інститут землеустрою» виготовило технічну документацію, присвоєно кадастровий номер - 0523783900:01:000:0167, обчислено площу цієї земельної ділянки - 4,3231 га і визначено її координати на місцевості в натурі.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19 серпня 2022 року за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку площею 4,3231 га, кадастровий номер 0523783900:01:000:0167, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Маломочульської сільської ради Теплицького району (на цей час Теплицька селищна ради Гайсинського району) Вінницької області.

У межах кримінального провадження від 01 квітня 2020 року № 12020020280000099, порушеного щодо ОСОБА_1 , проведено судову технічну експертизу документів, а саме: заповіту ОСОБА_2 від 12 травня 1997 року та довідки Маломочульської сільської ради Теплицького району від 07 серпня 2015 року № 135.

Згідно з висновком експерта Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 27 серпня 2019 року № 260 зображення відбитку печатки: «Маломочульська сільська рада* Теплицького району Вінницької області*Україна*» у заповіті від 12 травня 1997 року спадкової справи № 131/2015 нанесені за допомогою друкуючого пристрою з струменевим способом формування зображень та зображення відбитків штампу: «Україна Маломочульська сільська рада Ідентифікаційний код 0433070523834, Вінницька обл., Теплицький район, с. Мала Мочулка, вул. Радянська, буд 10 № « » 20 р» та зображення відбитків печатки: «УКРАЇНА* Вінницька область Теплицький район с. Мала Мочулка * Маломочульська сільська рада * Ідент. код 04330705*» в довідці від 07 серпня 2015 року № 135 спадкової справи № 131/2015 нанесені за допомогою друкуючого пристрою з струменевим способом формування зображень.

Відповідно до журналу для реєстрації нотаріальних дій Маломочульської сільської ради заповіт ОСОБА_2 від 12 травня 1997 року в реєстрі для запису нотаріальних дій сільської ради не зареєстрований. У цьому реєстрі за № 11 зареєстровано заповіт іншої особи - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з інформацією, наданою Маломочульською сільською радою 23 липня 2020 року, ОСОБА_2 , який проживав за адресою АДРЕСА_1 та помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , за життя у Маломочульській сільській раді заповіт не складав. З моменту смерті ОСОБА_2 та на цей час спадкоємці до сільської ради щодо оформлення спадкового майна не звертались, на території сільської ради спадкоємців немає, а також відсутня будь-яка інформація щодо наявності можливих спадкоємців. Разом із спадкодавцем спільно проживала ОСОБА_4 , яка і зверталась за отриманням акта про смерть ОСОБА_5 від 10 листопада 1997 року № 31.

Позиція Верховного Суду

Щодо вимог про визнання недійсним заповіту і свідоцтва про право на спадщину за заповітом

Кожна особа має правона захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 статті 131-1 Конституції України).

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає у тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти росії» (Menchinskaya v. russia), заява № 42454/02, § 35).

За змістом частини другої статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункт 8.5), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80) та інші).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 27)). Тому, зокрема, наявність чи відсутність у органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункти 8.10, 8.12) від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81)).

Незалежно від того, хто саме звернувся до суду, - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор - у судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор. На відміну від останнього та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб`єкти права - учасники правовідносин (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 82-83)).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Відповідно до частин першої, другої статті 524 ЦК УРСР у редакції, чинній на час складення заповіту ОСОБА_2 , спадкоємство здійснювалося за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.

Кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям (частина перша статті 534 ЦК УРСР у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з статтею 541 ЦК УРСР у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

У частині першій, четвертій статті 1 Закону України «Про нотаріат» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. У населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії, передбачені статтею 38 цього Закону, вчиняються уповноваженими на це посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів.

Нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу (частина перша статті 47 ЦК УРСР у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно із частинами першою, другою статті 48 ЦК УРСР у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2021 року у справі № 542/345/19 (провадження № 61-16029св20) зазначено: «ураховуючи, що заповіт, посвідчений 30 березня 1999 року до набрання чинності ЦК України 01 січня 2004 року, до правовідносин щодо його вчинення підлягають застосуванню норми ЦК УРСР 1963 року у редакції, чинній на момент їх виникнення, а до заповіту, посвідченого 28 квітня 2016 року - норми ЦК України, в редакції 2003 року».

В ЦК УРСР не передбачалося конструкції нікчемності заповіту внаслідок його складення з порушенням вимог щодо форми та посвідчення; у разі складення заповіту з порушенням вимог щодо форми та посвідчення такий заповіт міг оспорюватися у разі пред`явлення відповідної позовної вимоги. У справі, що переглядається, суди не врахували, що оскільки заповіт було вчинено у 2002 році, то спір про визнання заповіту недійсним має вирішуватися на підставі норм, які були чинними в момент його вчинення, тобто ЦК УРСР (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2021 року у справі № 542/345/19 (провадження № 61-16029св20) та постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 травня 2022 року у справі № 752/11266/20 (провадження № 61-13180св21)).

У статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18)).

Згідно зі статтею 1296 ЦК України спадкоємці як за законом, так і за заповітом мають право звернутись до нотаріуса за видачею їм свідоцтва про право на спадщину. Порядок визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину врегульовано статтею 1301 ЦК України, якою передбачено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом. […] Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року у справі № 414/811/17 (провадження № 61-15499св18)).

У ЦК України закріплено можливість пред`явити позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 лютого 2024 року у справі № 285/2226/20 (провадження № 61-10669св23), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2024 року у справі № 754/1116/22 (провадження № 61-12004св23)).

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У справі, що переглядається:

суди обґрунтовано виходили з того, що оскільки свідоцтво про право на спадщину видане на виконання заповіту, а заповіт посвідчений заповідачем ОСОБА_2 12 травня 1997 року, то питання законності цього заповіту повинно вирішуватися на підставі норм, які були чинними в момент його вчинення, тобто ЦК УРСР в редакції 1963 року, чинній на момент вчинення заповіту, як це передбачено пунктами 4 і 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, в редакції 2003 року;

відповідно до норм ЦК УРСР у редакції, чинній на час складення та посвідчення ОСОБА_2 заповіту від 12 травня 1997 року, цей заповіт повинен бути укладений у письмовій формі із зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і обов`язково нотаріально посвідчений;

суди встановили, що згідно з висновком експерта Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 27 серпня 2019 року № 260 зображення відбитку печатки: «Маломочульська сільська рада* Теплицького району Вінницької області*Україна*» у заповіті від 12 травня 1997 року спадкової справи № 131/2015 нанесені за допомогою друкуючого пристрою з струменевим способом формування зображень. Відповідно до журналу для реєстрації нотаріальних дій Маломочульської сільської ради заповіт ОСОБА_2 від 12 травня 1997 року в реєстрі для запису нотаріальних дій сільської ради не зареєстрований. У цьому реєстрі за № 11 зареєстровано заповіт іншої особи - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Крім того, згідно з інформацією, наданою Маломочульською сільською радою 23 липня 2020 року, ОСОБА_2 , який проживав за адресою АДРЕСА_1 та помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , за життя у Маломочульській сільській раді заповіт не складав. З моменту смерті ОСОБА_2 та на цей час спадкоємці до сільської ради щодо оформлення спадкового майна не звертались. Разом із спадкодавцем спільно проживала ОСОБА_4 , яка і зверталась за отриманням акта про смерть ОСОБА_5 від 10 листопада 1997 року № 31;

з огляду на викладене суди зробили правильний висновок про наявність підстав вважати заповіт таким, що не відповідає вимогам закону в частині порядку його посвідчення;

оскільки на підставі підробленого заповіту у ОСОБА_1 не виникло права на спадкування після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а оспорюваним свідоцтвом про право на спадщину за заповітом порушені інтереси держави в особі Теплицької селищної ради, суди зробили правильний висновок про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, яке видане 07 грудня 2015 року та зареєстроване приватним нотаріусом Теплицького районного нотаріального округу Кусюк О. А. в реєстрі за № 1261.

Отже, суди зробили обґрунтований висновок про наявність підстав для визнання недійсним заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Доводи касаційної скарги про те, що позовні вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом та скасування державної реєстрації та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку вже були предметом розгляду у судах першої, апеляційної та касаційної інстанціях у справі № 144/1281/20, а у задоволенні цих вимог відмовлено, є безпідставними.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09 липня 2020 року у справі № 922/404/19).

Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року в справі № 146/318/20 (провадження № 61-11374св20)).

Відповідно до зазначеного необхідна наявність водночас трьох складових: тотожних сторін спору; тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу» (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19)).

Підстава позову - це фактичні обставини (юридичні факти), на яких ґрунтується вимога позивача та з наявністю або відсутністю яких закон пов`язує виникнення чи припинення матеріально-правових відносин між сторонами (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2023 року у справі № 522/13894/22 (провадження № 61-5564св23)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17 (провадження № 14-225цс19) вказано, що «згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Тобто, згідно з вказаним пунктом підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі».

Суди обґрунтовано виходили з того, що у справі № 144/1281/20 та у справі, що переглядається, позовні вимоги пред`являлись прокурором з різних підстав. Тому суди зробили правильний висновок про можливість розгляду по суті вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку у межах цієї справи.

Аргумент касаційної скарги про те, що діями ОСОБА_1 не порушено прав Теплицької селищної ради, оскільки спірна земельна ділянка нібито залишилася у колективній власності, є необґрунтованим.

Суди встановили, що порушення інтересів держави в особі Теплицької селищної ради полягає в тому, що незаконне набуття права власності на спірну земельну ділянку ОСОБА_1 , яка не мала законного права на спадкування, мало наслідком порушення інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування, оскільки унеможливлювало ініціювання питання передачі земельної ділянки у власність територіальної громади. За умови відсутності спадкоємців після смерті ОСОБА_2 , неприйняття ними спадщини у встановлений строк, спадщина у вигляді права на земельну частку (пай) у землі, яка перебувала у колективній власності, мала б перейти відповідно до норм законодавства у комунальну власність територіальної громадин, на території якої вона розташована. Саме для відновлення відповідних прав органу місцевого самоврядування необхідним є скасування правовстановлюючого документа і державної реєстрації земельної ділянки за відповідачем ОСОБА_1 .

Щодо вимоги про скасування державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку із припиненням такого права відповідача

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження

№ 61-2417сво19)).

У статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державна реєстрація речових прав виконує важливу функцію інформування третіх осіб про права та обтяження на майно, а у випадках, встановлених законом, з такою реєстрацією пов`язується виникнення прав на нерухоме майно (абзац третій частини другої статті 331 ЦК України).

Державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20)).

У частині другій статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) визначено порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування.

За змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Законом України від 05 грудня 2019 року № 340-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

За змістом наведеної норми у чинній редакції на відміну від положень статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) зазначено, що «з урахуванням конкретних обставин справи та положень абзаців другого та третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності може призвести до відновлення порушених прав особи без застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності (за умови, якщо суд, задовольнивши таку позовну вимогу, вирішить тим самим спір про право, наявний між сторонами). На підставі викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 545/1883/20, про те, що задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності призведе до відновлення порушених прав позивача і не потребує для застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності».

Крім того, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2023 року у справі № 144/1842/21 (провадження № 61-8262св23) зазначено, що

«судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для прийняття спадщини та видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом слугувала заява ОСОБА_2, подана до нотаріальної контори, відповідно до якої вона спадщину прийняла шляхом постійного проживання разом із померлою ОСОБА_6, на підтвердження цього надано довідку.

Разом з тим, відповідно до довідок, виданих Маломочульською сільською радою від 03 вересня 2020 року №121 та старостою с. Мала Мочулка-Мишарівка від 07 грудня 2021 року № 753, ОСОБА_6, яка проживала за адресою: АДРЕСА_1 та померла ІНФОРМАЦІЯ_1, заповіт в Маломочульській сільській раді заповіт на ім`я ОСОБА_2 не складала.

Вінницьким науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України у кримінальному провадженні № 12020020280000091 від 20 березня 2020 року проведено судову технічну експертизу документів та встановлено, що зображення відбитку печатки «Маломочульської сільської ради народних депутатів» у заповіті ОСОБА_6 від 01 березня 1996 року на 3 аркуші у спадковій справі № 362/2016 на майно померлої ОСОБА_6, а також зображення відбитку штампу «Маломочульської сільської ради» та зображення відбитку печатки «Маломочульської сільської ради» у довідці від 15 липня 2015 року № 151 на 4 аркуші у спадковій справі № 362/2016 на майно померлої ОСОБА_6 нанесені безконтактним способом за допомогою друкуючого пристрою з струменевим способом формування зображень.

Отже, встановивши, що свідоцтво про право на спадщину за заповітом зареєстроване в реєстрі за № 2269 (спадкова справа 362/2016), відповідно до якого спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається із права на земельну частку (пай) площею 2,79 в умовних кадастрових гектарах без визначення частки в натурі, розташованої на території Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області, по колишньому КСП «Мишарівське», належного спадкодавцю ОСОБА_6 , видане 23 листопада 2016 року державним нотаріусом Теплицької державної нотаріальної контори на підставі підробленого заповіту, тобто видане особі, яка у розумінні статті 1301 ЦК України не мала права на спадкування, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним.

Таким чином, судами установлено, що земельна ділянка передана у власність ОСОБА_2 у спосіб, не передбачений законом, зокрема з порушенням встановленого законодавством порядку, а відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

З огляду на вказане, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що оскільки свідоцтво про право на спадщину за заповітом видане державним нотаріусом на підставі недійсного заповіту та зареєстроване в реєстрі, тому державна реєстрація права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку підлягає скасуванню.

При цьому суд враховує доводи касаційної скарги щодо обрання позивачем способу захисту, пов`язаного із скасуванням запису про державну реєстрацію права власності, проте, в оцінці спірних правовідносин, які виникли в цій справі, Верховний Суд вважає, що за обставин обґрунтованості заявленої позовної вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскаржувані судові рішення не підлягають скасуванню внаслідок неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, так як за правилами частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань».

У справі, що переглядається:

спірні правовідносини, крім іншого, виникли з приводу державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку, кадастровий номер 0523783900:01:000:0167;

суди обґрунтовано вважали, що оскільки державна реєстрація права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 0523783900:01:000:0167, за ОСОБА_1 , підставою проведення якої стало недійсне свідоцтво про право на спадщину за законом, порушує права та законні інтереси Теплицької селищної ради, у зв`язку з чим її порушене право підлягає захисту. Державна реєстрація права власності на вказану земельну ділянку за відповідачем не відповідає вимогам закону;

задоволення позовних вимог із застосуванням наведеного способу захисту порушеного права (скасування державної реєстрації права) не суперечить та узгоджуються з нормами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»;

разом з цим вимога про припинення права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку у цій справі є неефективною, оскільки задоволення позовних вимог про визнання недійсним заповіту, свідоцтва про право на спадщину за заповітом та скасування державної реєстрації права ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку у повній мірі відновлює порушене право позивача.

За таких обставин суди зробили правильний висновок, що позивач обрав правильний спосіб захисту, а порушене право позивача підлягає захисту шляхом скасування державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку. Проте вимога про припинення права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку є неефективною, тому рішення судів у цій частині належить скасувати.

Щодо застосування до спірних правовідносин позовної давності

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно із частиною третьою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення.

У рамках кримінального провадження було проведено судово-технічну експертизу документів (заповіту ОСОБА_2 від 12 травня 1997 року та довідки Маломочульської сільської ради Теплицького району від 07 серпня 2015 року № 135). Висновок судово-технічної експертизи документів складено 27 серпня 2019 року, тому суди попередніх інстанцій обґрунтовано вважали, що про порушення права позивача стало відомо саме з моменту виготовлення висновку експертизи. До суду прокурор звернувся 26 серпня 2022 року, тобто в межах позовної давності.

Крім того, Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався й закінчився 30 червня 2023 року.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

За таких обставин керівник Гайсинської окружної прокуратури, який звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Теплицької селищної ради, позовну давність не пропустив. Тому доводи відповідача про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин позовної давності є необґрунтованими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду частково ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу слід задовольнити частково; оскаржені судові рішення в частині позовних вимог про визнання недійсним заповіту, свідоцтва про право на спадщину за заповітом та скасування державної реєстрації права на земельну ділянку залишити без змін; судові рішення щодо припинення права слід скасувати, а у задоволенні зазначених позовних вимог відмовити.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 13 квітня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 01 серпня 2023 року в частині позовної вимоги керівника Гайсинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області до ОСОБА_1 про припинення права власності на земельну ділянку скасувати.

У задоволенні позовної вимоги керівника Гайсинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області до ОСОБА_1 про припинення права власності на земельну ділянку відмовити.

Рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 13 квітня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 01 серпня 2023 року в частині позовних вимог керівника Гайсинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області до ОСОБА_1 про визнання недійсним заповіту, свідоцтва про право на спадщину за заповітом та скасування державної реєстрації права на земельну ділянку залишити без змін.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 13 квітня 2023 року та постанова Вінницького апеляційного суду від 01 серпня 2023 року в скасованій частині втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

Є. В. Краснощоков