Історія справи

Постанова КЦС ВП від 23.06.2025 року у справі №753/23575/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2025 року

м. Київ

справа № 753/23575/19

провадження № 61-3864св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гришаєва Ірина Вікторівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 березня 2024 року в складі судді Колесника О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2024 року в складі колегії суддів: Ящук Т. І., Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.

На обґрунтування позову вказав, що він є рідними сином ОСОБА_4 , 1940 року народження.

18 липня 2017 року його батько склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хижняком А. М. і зареєстрований у реєстрі за № 1781, згідно із яким заповів належну йому квартиру АДРЕСА_1 та все інше його майно своєму синові ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1 його батько помер. Після його смерті відкрилась спадщина, що складається із вказаної квартири. Звернувшись до приватного нотаріуса Хижняка А. М. із заявою про прийняття спадщини після смерті батька, він дізнався про існування заповіту, складеного його батьком 08 травня 2019 року на користь невідомих осіб: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гришаєвою І. В.

Зазначав, що заповіт, складений 08 травня 2019 року ОСОБА_4 , є недійсним внаслідок невідповідності волевиявлення покійного його дійсній волі. За кілька місяців до смерті ОСОБА_4 вже нікого не впізнавав, плутався в датах, нічого не пам`ятав. За півтора місяці до смерті батько знаходився на стаціонарному лікуванні у Головному військовому клінічному госпіталі із закритим переломом шийки правої стегнової кістки, де йому також був встановлений діагноз: ІХС, какесія, дифузорний кардіосклероз, гіпертонічна хвороба 2 ступеню та інше. Після обстеження лікарями була встановлена неадекватність сприйняття ОСОБА_4 оточуючого світу. Таким чином, за своїм психічний станом заповідач станом на 08 травня 2019 року не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, потребував постійної психіатричної допомоги.

За таких обставин позивач просив визнати заповіт ОСОБА_4 від 08 травня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гришаєвою І. В. і зареєстрований у реєстрі за № 779, недійсним на підставі частини першої статті 225, частини другої статті 1257 ЦК України.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 13 березня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 грудня 2024 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені.

Визнано заповіт, складений ОСОБА_4 про здійснення розпорядження на випадок його смерті, яким він заповідає належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в рівних частках кожному, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гришаєвою І. В. і зареєстрований у реєстрі за № 779, недійсним.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Установивши, що за своїм психічним станом ОСОБА_4 08 травня 2019 року виявляв ознаки психічного розладу у вигляді «органічного ураження головного мозку судинного генезу з вираженим інтелектуально-мнестичним зниженням» і у зазначений період часу не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, про що в категоричній формі встановлено у висновку судово-психіатричної експертизи, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із наявності правових підстав для визнання недійсним складеного ОСОБА_4 08 травня 2019 року заповіту на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У березні 2025 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просила їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 161/17119/16-ц, від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник оскаржує судові рішення з передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав (вказує на порушення судами норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції відхилив клопотання про проведення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи, не дивлячись на те, що експертна установа, що проводила судову експертизу, не входить до Переліку спеціалізованих судово-психіатричних експертних установ України та психіатричних закладів, у структурі яких функціонують судово-психіатричні експертні відділення (комісії), затвердженого Наказом МОН № 1000 від 24 грудня 2014 року (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України)).

На обґрунтування доводів касаційної скарги заявник вказала, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що в основу висновку судово-психіатричної експертизи покладені два протилежних свідчення стосовно наявності ознак психічного розладу у ОСОБА_4 .

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є батьком позивача ОСОБА_1 .

18 липня 2017 року ОСОБА_4 склав заповіт, в якому він на випадок його смерті зробив таке розпорядження, яким все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось і взагалі все те, що йому буде належати на день смерті і на що він за законом матиме право, а також квартиру АДРЕСА_1 заповідає своєму синові ОСОБА_1

08 травня 2019 року об 11-05 годин ОСОБА_4 склав заповіт, в якому він на випадок його смерті зробив розпорядження, яким належну йому на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 заповідав ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у рівних частках (по 1/2 частці) кожному. В тексті заповіту міститься запис заповідача: «Цей заповіт, який на моє прохання та з моїх слів записаний нотаріусом за допомогою технічного засобу, прочитаний мною, заповідачем вголос і особисто підписаний». Заповіт був посвідчений приватним нотаріусом КМНО Гришаєвою І. В. і зареєстрований у реєстрі за № 779.

Крім того, цей документ містить такий запис нотаріуса: «Цей заповіт посвідчений мною, приватним нотаріусом КМНО Гришаєвою І. В., заповіт записаний мною, нотаріусом, зі слів ОСОБА_4 , заповіт до підписання прочитаний уголос заповідачем ОСОБА_4 та власноручно підписаний ним о 11 год. 05 хв., особу заповідача встановлено, дієздатність перевірено. На прохання заповідача через його хворобу (перелом нижньої кінцівки) заповіт посвідчено за місцем його проживання за адресою: АДРЕСА_2 ».

ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 79 років у м. Києві ОСОБА_4 помер. Причина смерті: ішемічна хвороба серця, атеросклеротичний кардіосклероз, серцева недостатність ІІ А.

Згідно з довідкою № 242 Національного військового медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» від 25 квітня 2019 року ОСОБА_4 перебував на лікуванні у цій установі з 21 квітня 2019 року до теперішнього часу (дата видачі довідки) з діагнозом: закритий перелом шийки правої стегнової кістки зі зміщенням уламків, ІХС, какесія, дифузорний кардіосклероз, недостатність мітрального клапана з регулітальністю 1 ст., ТК-І-ІІ ст., гіпертонічна хвороба ІІ ст., після курсу лікування, зазначені висновки: пацієнт знаходиться на ліжковому режимі під постійним наглядом медичного персоналу, неадекватний, харчується за допомогою медичного персоналу.

В судовому засіданні судом першої інстанції були допитані свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

ОСОБА_5 пояснила, що знала померлого ОСОБА_4 з 2004 року. З 2016 року ОСОБА_4 почав втрачати пам`ять; під час зустрічі з ним в 2018 році він виявляв себе як неадекватна людина; казав, що у нього хочуть забрати квартиру; часто спостерігався різкий перепад настрою; казав, що на нього постійно тиснуть; у нього виявили рак легенів, на початку 2019 року він почав худнути, у нього впав зір і він почав цілодобово спати.

Свідок ОСОБА_6 пояснила суду, що вона працювала консьєржем у будинку, де мешкав ОСОБА_4 , і знає його з 2007 року. Протягом тривалого часу вона прибирала в квартирі померлого, готувала йому їжу. З 2018 року його стан здоров`я значно погіршився, він був слабий, часто падав, зламав собі стегно у березні 2019 року, в результаті чого лікувався у військовому госпіталі в квітні 2019 року. В кінці квітня його привезли з госпіталя вже лежачим, поклали на диван і він вже з нього не піднімався. 02, 03, 07 та 08 травня 2019 року свідок була в його квартирі, ОСОБА_4 лежав з закритими очима і ні на кого не реагував, він вже нікого не впізнавав, не міг говорити, свідок спробувала його погодувати, але він вже їжу не сприймав. Відповідачі приходили до позивача два рази на день на 30 хвилин зранку і ввечері, а 07 червня 2019 року після смерті ОСОБА_4 . ОСОБА_3 сказав, що в квартирі він вимкнув електроенергію і замінив замки вхідних дверей.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 10 березня 2023 року судом за клопотанням представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_7 призначена посмертна судово-психіатрична експертиза, на розгляд якої поставлено наступні питання:

- чи страждав на час складання заповіту 08 травня 2019 року померлий ОСОБА_4 на тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння або психічне захворювання?

- чи міг ОСОБА_4 під час складання спірного заповіту 08 травня 2019 року усвідомлювати значення своїх дій , надавати їм належну оцінку та керувати ними?

Згідно з висновком судово-психіатричного експерта Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» від 30 жовтня 2023 року № 1114 встановлено:

1) на період складання і підписання заповіту від 08 травня 2019 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виявляв ознаки психічного розладу у вигляді: «Органічного ураження головного мозку судинного генезу з вираженим інтелектуально-мнестичним зниженням» (згідно з МКХ-10: F07.9);

2) на період складання і підписання заповіту від 08 травня 2019 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виявляв ознаки психічного розладу у вигляді «Органічного ураження головного мозку судинного генезу з вираженим інтелектуально-мнестичним зниженням» (згідно з МКХ-10: F07.9) і за своїм психічним станом в зазначений період часу не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними).

Зі змісту висновку судово-психіатричного експерта від 30 жовтня 2023 року № 1114 вбачається, що експертом для визначення психічного стану померлого ОСОБА_4 було використано дублікат медичної картки стаціонарного хворого № 2582 з Київської міської клінічної лікарні «Центр мікрохірургії ока», згідно з якою ще в 2010 році лікарями різних спеціальностей констатувались та фіксувались ознаки органічного ураження головного мозку судинного генезису, а також оригінал медичної карти стаціонарного хворого № 10100/476 з Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь», з якої встановлено, що у ОСОБА_4 продовж тривалого часу були скарги на порушення пам`яті, втому, порушення сну. Відмічалось, що він був орієнтований лише у власній особистості, при цьому дезорієнтований в часі та просторі, була порушена пам`ять на поточні події, виявляв непослідовність мислення з елементами зісковзування, був астенізований, збуджений, метушний. Пацієнт не орієнтується в місці та часі, вербальний контакт недоступний, на питання відповідає неправильно.

Також експерт узяв до уваги показання свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , які знали ОСОБА_4 протягом тривалого часу, та описали загальний стан останнього впродовж останніх років.

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Щодо спору по суті

За змістом статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до визначення, яке міститься в статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно з частинами першою, другою статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Згідно з частиною другою статті 1267 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Згідно з частиною першою статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Стаття 225 ЦК України визначає правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, зокрема, відповідно до частини першої цієї статті правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно частини першої статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду: від 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13-ц (провадження № 61-30685св18), від 02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15 (провадження № 61-837св19).

Висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Відповідно до статті 105 ЦПК України призначення експертизи судом є обов`язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов`язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити: 1) характер і ступінь ушкодження здоров`я; 2) психічний стан особи; 3) вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.

Обов`язковість вимог статті 105 ЦПК України щодо призначення судово-психіатричної експертизи при вирішенні спору про визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України вказує на те, що саме висновок експерта в цьому випадку є належним доказом медичного характеру в розумінні статті 77 ЦПК України.

Як вбачається з матеріалів справи, у висновку судово-психіатричного експерта Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» від 30 жовтня 2023 року № 1114 чітко зазначено, що на період складання і підписання заповіту від 08 травня 2019 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виявляв ознаки психічного розладу у вигляді «Органічного ураження головного мозку судинного генезу з вираженим інтелектуально-мнестичним зниженням» за своїм психічним станом в зазначений період часу не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.

Згідно з частиною другою статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Установивши, що за своїм психічним станом ОСОБА_4 08 травня 2019 року виявляв ознаки психічного розладу у вигляді «органічного ураження головного мозку судинного генезу з вираженим інтелектуально-мнестичним зниженням» і у зазначений період часу не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, про що в категоричній формі встановлено у висновку судово-психіатричної експертизи, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, підставно керувався наявністю правових підстав для визнання недійсним складеного ОСОБА_4 08 травня 2019 року заповіту на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Результати експертизи містять чіткі, конкретні та категоричні висновки щодо психологічного стану заповідача на час посвідчення заповіту.

Належних, допустимих та достатніх доказів того, що заповідач на час посвідчення заповіту був спроможний розуміти значення своїх дій та керувати ними, матеріали справи не містять, а відповідачі в порядку статті 81 ЦПК України таких доказів не надали.

Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини у справі, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач належними та допустимими доказами довів, що при посвідченні оспорюваного заповіту заповідач не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними та що у нього було відсутнє волевиявлення на вчинення спірного правочину.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для визнання оспорюваного заповіту недійсним, оскільки позивач надав докази абсолютної неспроможності спадкодавця в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій.

Щодо доводів касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права

У касаційній скарзі ОСОБА_2 посилається на порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції щодо необґрунтованої відмови у задоволенні її клопотання про призначення повторної судово-психіатричної експертизи.

Заперечуючи проти висновку судово-психіатричного експерта від 30 жовтня 2023 року № 1114, відповідач ОСОБА_2 під час апеляційного перегляду справи подала до суду клопотання про проведення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 грудня 2024 року, занесеною до протоколу судового засідання, апеляційний суд відмовив у задоволенні зазначеного клопотання.

Відмовляючи у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про призначення повторної судово-психіатричної експертизи, суд апеляційної інстанції керувався відсутністю правових підстав для призначення повторної експертизи.

Колегія суддів вважає такий висновок апеляційного суду законним та обґрунтованим з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

У постанові Верховного Суду від 21 квітня 2021 року в справі № 201/15019/14 зазначено, що якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам). Повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов`язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Висновок визнається неповним, коли експерт не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання, у зв`язку з чим суд має обговорити питання про призначення додаткової або повторної експертизи залежно від обставин справи.

Таким чином, процесуальним законом передбачено дві підстави для призначення судом повторної експертизи, а саме: у випадку, якщо висновок експерта суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності (див. постанову Верховного Суду від 29 грудня 2022 року у справі № 686/15304/14).

Надаючи оцінки аргументам відповідача щодо наявності правових підстав для призначення у справі повторної експертизи, апеляційний суд керувався тим, що висновок експерта про наявність у ОСОБА_4 на момент складення оспорюваного заповіту психічного розладу був зроблений шляхом зіставлення медичної документації, показання свідків та матеріалів цивільної справи, при цьому зміст наявних у матеріалах справи доказів ( зокрема, і зміст оспорюваного заповіту, в якому міститься твердження нотаріуса про перевірку дієздатності ОСОБА_4 ) викладено у висновку експерта та надано відповідну оцінку. Такий висновок є повним, містить належне обґрунтування та відповіді на всі поставлені питання і не викликає сумнівів у його правильності.

Зокрема, у висновку експертизи відображено у повному обсязі інформацію, наявну у медичній документації щодо перебігу захворювання ОСОБА_4 , а саме - медичної карти стаціонарного хворого №10100/476 на ім`я ОСОБА_4 , 1940 року народження, за 2019 рік з Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь», з якої встановлено, що ОСОБА_4 , в період часу з 21 квітня 2019 року до 02 травня 2019 року перебував на стаціонарному обстеженні та лікуванні у вищезазначеному медичному закладі у відділенні травматології. Починаючи з 22 квітня 2019 року і до самого моменту виписки стан ОСОБА_4 лікарями розцінювався як стабільно важкий, а з 23 квітня 2019 року вербальному контакту був або малодоступний, або взагалі недоступний.

25 квітня 2019 року ОСОБА_4 був оглянутий лікарем-психіатром, який описував у нього ознаки інтелектуально-мнестичного зниження та виражений астенічний симптомокомплекс. При огляді лікарем-психіатром ОСОБА_4 висловлював скарги на порушення пам`яті, втому, порушення сну, ці скарги відмічає впродовж тривалого часу, був орієнтований лише у власній особистості, при цьому дезорієнтований в часі та просторі, була порушена пам`ять на поточні події, виявляв непослідовність мислення з елементами зісковзування, був астенізований, збуджений, метушливий. За результатами огляду лікарем-психіатром встановлено діагноз: «Наслідки органічного ураження головного мозку переважно судинного генезу з когнітивними порушеннями та інсомнічним синдромом».

Лікарі зазначали, що загальний стан ОСОБА_4 залишався стабільно важкий, пацієнт не орієнтується в місці та часі, вербальному контакту недоступний, на питання відповідає неправильно. 02 травня 2019 року ОСОБА_4 був виписаний додому під нагляд лікаря-травматолога поліклініки за місцем проживання. Діагноз під час виписки: «Ішемічна хвороба серця. Дифузний кардіосклероз, недостатність мітрального клапану з регургітацією..., частоперсистуюча персестуюча форма фібріляції-тріпотіння передсердь...гіпертонічна хвороба II ст. II ст. ризик III (високий) СН І ст. зі збереженою систолічною функцією...Церебральний атеросклероз, ДЕП II ст. у вигляді вестибуло-атактичного синдрому, прогресуючий перебіг. Наслідки органічного ураження головного мозку переважно судинного генезу з когнітивними порушеннями та інсомнічним синдромом. Кахексія. Хронічний гастродуоденіт, нестійка ремісія. Хронічний панкреатит у фазі нестійкої ремісії...».

Установивши, що висновок судово-психіатричного експерта від 30 жовтня 2023 року № 1114 належно обґрунтований та аргументований, узгоджується з наявними у справі доказами, а також відсутність обставин, які викликають сумніви у правильності цього висновку, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для призначення у справі повторної судово-психіатричної експертизи.

Узагальнюючи наведене, суди попередніх інстанцій належно дослідили зібрані у справі докази, зокрема висновок судово-психіатричного експерта від 30 жовтня 2023 року № 1114, урахували показання свідків та надали їм відповідну оцінку за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Доводи касаційної скарги про неналежність цих доказів є безпідставними та необґрунтованими.

Крім того, суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Колегія суддів відхиляє як необґрунтовані доводи касаційної скарги про неврахування судами тієї обставини, що експертна установа, яка проводила судову експертизу, не входить до Переліку спеціалізованих судово-психіатричних експертних установ України та психіатричних закладів, у структурі яких функціонують судово-психіатричні експертні відділення (комісії), затвердженого Наказом МОН № 1000 від 24 грудня 2014 року.

Державна установа «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» має офіційний статус та повноваження для проведення судово-психіатричних експертиз, що підтверджується іншими нормативними актами (наприклад, положеннями про діяльність інституту). Вказана установа є державною спеціалізованою установою, підпорядкованою Міністерству охорони здоров`я України і має відповідні фахові ресурси для проведення експертиз. Наказ МОН № 1000 від 24 грудня 2014 року має організаційно-дорадчий характер і не містить прямої заборони на проведення експертиз іншими установами, що мають відповідну ліцензію, фахівців та досвід. Висновок експертизи відповідає вимогам процесуального законодавства, а відповідач не навела доказів недобросовісності або наявності помилок у висновку експерта. Отже, наведені вище аргументи касаційної є необґрунтованими у зв'язку із ненаданням заявником доказів упередженості чи некомпетентності установи, яка провела експертизу, а її відсутність у Переліку за Наказом МОН № 1000 від 24 грудня 2014 року сама по собі не дискваліфікує її висновків.

Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання заявника на неврахування судами висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 161/17119/16-ц, від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц, оскільки встановлені фактичні обставини у вищенаведених справах відрізняються від встановлених обставин у справі, яка переглядається.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2024 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара