Історія справи

Постанова КЦС ВП від 19.02.2025 року у справі №125/1284/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 125/1284/23

провадження № 61-9088св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Кузьминецький професійний аграрний ліцей Вінницької області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Піпка Андрія Миколайовича на постанову Вінницького апеляційного суду від 23 травня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Шемети Т. М., Берегового О. Ю., Панасюка О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Кузьминецького професійного аграрного ліцею Вінницької області (далі - Кузьминецький ПАЛ) про визнання протиправними наказів, скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивувала тим, що працювала викладачем спецдисциплін у Кузьминецькому ПАЛ. Наказом від 01 червня 2023 року № 122-к її звільнено із займаної посади на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання працівником без поважних причини обов`язків, покладених на нього правилами внутрішнього трудового розпорядку. Уважала наказ протиправним з тих підстав, що в ньому не зазначено які саме порушення вона вчинила, їх систематичність, їй не було запропоновано дати пояснення перед звільненням, з актом про порушення трудової дисципліни її не ознайомили.

Крім того, зазначала, що за результатами проведеної перевірки Центрально-західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці директор Кузьминецького ПАЛ 31 липня 2023 року видав наказ № 182-к, яким скасував наказ від 01 червня 2023 року № 122-к «Про звільнення ОСОБА_1 », зобов`язав бухгалтерію до 15 серпня 2023 року виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період з 01 червня до 31 липня 2023 року. Позивач уважала, що скасування наказу про її звільнення не вирішило питання про визнання його протиправним, та з 01 червня 2023 року не виплачено середній заробіток. Також указувала, що діями відповідача їй завдано моральну шкоду, яку вона оцінила у розмірі 50 000,00 грн.

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Кузьминецького ПАЛ про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.

Позов ОСОБА_1 мотивувала тим, що із наказом Кузьминецького ПАЛ від 31 липня 2023 року № 183-к про її поновлення на посаді викладача спецдисциплін з 01 серпня 2023 року вона ознайомлена 11 серпня 2023 року. Цього ж дня Кузьминецьке ПАЛ видало наказ № 194-к «Про оголошення простою ОСОБА_1 », згідно з яким їй оголошено простій не з вини працівника з 14 серпня 2023 року до 31 серпня 2023 року. 11 серпня 2023 року видано наказ N 195-к «Про місце перебування ОСОБА_1 під час простою», яким на період простою їй визначено: перебувати на робочому місці з 8:00 год до 17:00 год, обідня перерва з 12:30 год до 13:30 год, робоче місце - учительська кімната навчального корпусу ліцею.

Не оскаржуючи наказ про оголошення простою, позивач не погодилась із наказом № 195-к, яким визначено місце її перебування під час простою. Вважала, що наказ про місце перебування під час простою є незаконним, оскільки ним змінено істотні умови праці, з наказом вона ознайомилась лише 26 серпня 2023 року, коли отримала його поштою, хоча відповідач зобов`язаний був ознайомити її в день його видачі. Їй не було визначено педагогічне навантаження.

Видаючи наказ про простій, ліцей не визначив місце її перебування в період простою, а видав інший наказ, що є незаконним.

01 вересня 2023 року Кузьминецьке ПАЛ видав наказ N 225-к «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 » у зв`язку з відсутністю на роботі без поважних причин більше 3 годин.

Не погоджуючись з наказом № 225-к, позивач указувала, що визнання протиправним та скасування наказу про визначення місця роботи під час простою є самостійною підставою для скасування наказу про звільнення за прогул.

Крім того, існує два накази про звільнення від 01 вересня 2023 року № 225-к: в одному зазначена підстава звільнення акт від 16 серпня 2023 року № 31, а в іншому - акт від 30 серпня 2023 року № 49. Від неї не зажадали письмових пояснень під час складання актів, акти складені комісією, про створення якої немає ніякого наказу.

Стверджувала, що звільнення відбулося за її дискримінацією з особистих мотивів, оскільки вона раніше очолювала ліцей і новий директор, який раніше був її підлеглим, зробив все можливе, щоб її звільнити, адже до цього вона не мала жодного дисциплінарного стягнення, а навпаки - лише заохочення.

Уважала, що неодноразові звільнення з роботи призвели до моральних страждань, потребували додаткових зусиль для організації життя, для відновлення своїх прав, вона змушена була звертатися до адвоката, суду, державних органів, поліції, погіршився стан здоров`я. Розмір моральної шкоди позивач оцінила у сумі 50 000,00 грн.

Ухвалою Барського районного суду Вінницької області від 07 листопада 2023 року об`єднано в одне провадження позов ОСОБА_1 , поданий у червні 2023 року, з позовом ОСОБА_1 , поданим у вересні 2023 року.

Остаточно уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати протиправним наказ Кузьминецького ПАЛ від 01 червня 2023 року № 122-К «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити її на роботі на посаді викладача спецдисциплін у Кузьминецькому ПАЛ з дня незаконного звільнення - з 01 червня 2023 року;

- стягнути з Кузьминецького ПАЛ на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня незаконного звільнення до дня поновлення на роботі;

- скасувати наказ Кузьминецького ПАЛ від 11 серпня 2023 року № 195-к «Про місце перебування ОСОБА_1 під час простою»;

- визнати протиправним та скасувати наказ Кузьминецького ПАЛ від 01 вересня 2023 року № 225-к «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 »;

- поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді викладача спецдисциплін у Кузьминецькому ПАЛ з дня незаконного звільнення;

- стягнути з Кузьминецького ПАЛ на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня незаконного звільнення до дня поновлення на роботі;

- стягнути з Кузьминецького ПАЛ на її користь моральне відшкодування у розмірі 50 000,00 грн.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 12 лютого 2024 року, ухваленим у складі судді Хитрука В. М., позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним наказ Кузьминецького ПАЛ від 01 червня 2023 року № 122-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді викладача спецдисциплін у Кузьминецькому ПАЛ з дня незаконного звільнення - з 01 червня 2023 року.

Визнано протиправним та скасовано наказ Кузьминецького ПАЛ від 11 серпня 2023 року № 195-к «Про місце перебування ОСОБА_1 під час простою».

Визнано протиправним та скасовано наказ Кузьминецького ПАЛ від 01 вересня 2023 року № 225-к «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 ».

Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді викладача спецдисциплін у Кузьминецькому ПАЛ з дня незаконного звільнення - з 01 червня 2023 року.

Стягнуто з Кузьминецького ПАЛ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 вересня 2023 року до 12 лютого 2024 року у розмірі 7 668,76 грн без вирахування податків та обов`язкових внесків.

Стягнуто з Кузьминецького ПАЛ на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 40 000,00 грн.

Допущено судове рішення до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та в частині стягнення з Кузьминецького ПАЛ на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 1 454,53 грн.

Стягнуто з Кузьминецького ПАЛ на користь ОСОБА_1 7 364,36 грн судовий збір та 48 166,13 грн - витрати на правничу допомогу, пропорційно розміру задоволених вимог.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції вказав, що наказ від 01 червня 2023 року № 122-к є незаконним, однак відповідач сам його скасував, тому ОСОБА_1 підлягає поновленню на роботі з дати незаконного звільнення.

Оголосивши наказом від 11 серпня 2023 року № 194-к простій, у роботодавця не було законних підстав видати 11 серпня 2023 року наказ № 195-к, оскільки Кузьминецький ПАЛ мав можливість визначити всі умови простою в наказі № 194-к, що ним зроблено не було. Відповідач не довів суду потреби видачі двох окремих наказів, які встановлюють простій і визначають місце роботи працівника під час простою.

Суд першої інстанції встановив, що з 14 серпня 2023 року до 31 серпня 2023 року ОСОБА_1 перебувала в простої, а Кузьминецький ПАЛ не виконав обов`язку визначення ОСОБА_1 робочого часу згідно з обсягом навчального навантаження та позаурочної навчально-методичної, організаційної та виховної роботи серед здобувачів освіти, а тому відповідач не довів, що ОСОБА_1 16 серпня 2023 року і 30 серпня 2023 року була відсутня на роботі без поважних причин протягом більше трьох годин, тобто допустила прогул.

Оскільки незаконне звільнення відбулося ще 01 червня 2023 року, суд уважав, що ОСОБА_1 підлягає поновленню на роботі з дня першого незаконного звільнення - з 01 червня 2023 року, однак відсутня потреба її одночасного поновлення на роботі з дня другого незаконного звільнення - з 01 вересня 2023 року, адже рішення суду про поновлення на роботі підлягає виконанню шляхом видання Кузьминецьким ПАЛ відповідного наказу про поновлення на роботі з дня незаконного звільнення і з наданням працівнику можливості приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Встановивши, що позивач була незаконно звільнена з роботи, суд першої інстанції врахував, що відповідач виплатив середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 червня 2023 року до 31 липня 2023 року, тому стягнув з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення - 01 вересня 2023 року до дня винесення рішення - 12 лютого 2024 року у розмірі 7 668,76 грн.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції урахував характер та обсяг страждань, яких зазнала позивач, характер немайнових втрат, вимушені зміни у її життєвих стосунках, час та зусилля, витрачені для захисту її прав та інші встановлені обставини справи, тому вважав достатнім і справедливим розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 40 000,00 грн.

Пропорційно до задоволених вимог (91,46 % від заявлених), суд стягнув з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу та витрати зі сплати судового збору.

Додатковим рішенням Барського районного суду Вінницької області від 21 лютого 2024 року, ухваленим у складі судді Хитрука В. М., стягнуто з Кузьминецького ПАЛ на користь держави 2 147,20 грн судового збору.

Обґрунтовуючи додаткове рішення, суд урахував статтю 270 ЦПК України та вказав, що позивач звільнений від сплати судового збору, отже, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір.

Короткий зміст постанов суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 23 травня 2024 року апеляційну скаргу Кузьминецького ПАЛ задоволено частково.

Рішення Барського районного суду Вінницької області від 12 лютого 2024 року та додаткове рішення Барського районного суду Вінницької області від 21 лютого 2024 року скасовано та ухвалено нове.

Позов ОСОБА_1 до Кузьминецького ПАЛ про визнання протиправними наказів, скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з Кузьминецького ПАЛ на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Кузьминецького ПАЛ на користь ОСОБА_1 5 266,36 грн у відшкодування витрат, понесених нею на правничу допомогу.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАЛ у відшкодування понесених ним судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 11 389,95 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову у частині вимог про визнання протиправним наказу № 122-к, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, суд апеляційної інстанції вказав, що суд першої інстанції не врахував, що відповідач вчинив дії на відновлення порушених прав позивача, а саме: скасував наказ від 01 червня 2023 року № 122-К, поновив її на роботі та виплатив середній заробіток за період з 01 червня 2023 року до 31 липня 2023 року.

Уважав помилковими та необґрунтованими висновки суду першої інстанції про визнання незаконним наказу № 122-к, оскільки відповідач виконав свій обов`язок з поновлення позивача на роботі, скасувавши раніше прийнятий ним наказ, виплатив середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Уважав, що незважаючи на те, що в наказі від 31 липня 2023 року № 183-к відповідач указав, що ОСОБА_1 поновлено на посаді викладача спецдисциплін з 01 серпня 2023 року, а не з 01 червня 2023 року (з моменту незаконного звільнення), її права були повністю відновлені, оскільки фактично її було поновлено на роботі з 01 червня 2023 року, виплачено заробітну плату за час вимушеного прогулу (з 01 червня 2023 року до 31 липня 2023 року).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову у частині вимог про скасування наказу про визначення місця перебування працівника під час простою, суд апеляційної інстанції вказав, що видача двох окремих наказів про оголошення простою та про визначення місця перебування працівника під час простою не заборонено нормами КЗпП України. Місце перебування ОСОБА_1 під час простою було визначено роботодавцем з урахуванням правил внутрішнього трудового розпорядку, які позивач, як зазначено в підписаній нею посадовій інструкції, повинна виконувати, тому твердження ОСОБА_1 про те, що оспорюваним наказом було істотно змінено умови її праці, є лише її власним баченням та не знайшло свого підтвердження у суді.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову у частині оскарження наказу № 225-к про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що при видачі наказу про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, відповідач не допустив порушень вимог трудового законодавства. Факт прогулу є доведеним (акт від 30 серпня 2023 року № 49, який було покладено в основу наказу про звільнення № 225-к), роботодавець дотримався процедури фіксації відсутності позивача на роботі, намагався отримати пояснення про причини відсутності на роботі у ОСОБА_1 , вона не довела, що була відсутня на роботі з поважних причин. Все це у сукупності дає підстави для висновку, що оскаржуваний наказ не може бути визнаний незаконним та скасованим, а тому відсутні підстави для поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Крім того, суд апеляційної інстанції спростував доводи позивача, що звільнення є наслідком її переслідування з боку нового директора Кузьминецького ПАЛ, оскільки вони не ґрунтуються на фактах, по справі не добуто доказів, які б свідчили про упереджене ставлення до неї.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині відшкодування моральної шкоди та частково задовольняючи у цій частині позов, суд апеляційної інстанції погодився з висновками, що незаконним звільненням 01 червня 2023 року позивачу спричинено моральну шкоду. Однак суд уважав необґрунтованим визначення відшкодування у розмірі 40 000,00 грн, тобто без наведення переконливих та достатніх аргументів такого висновку, з урахуванням того, що позивач перенесла оперативне втручання, хоча доказів причинного зв`язку між таким втручанням та незаконним звільненням з роботи матеріали справи не містять.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що достатньою сатисфакцією, з урахуванням обставин звільнення, самостійного скасування відповідачем наказу про звільнення та поновлення трудових прав позивача, добровільної виплати відповідачем середнього заробітку за час вимушеного прогулу, буде стягнення з відповідача на користь позивача 5 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконним звільненням 01 червня 2023 року наказом № 122-к.

При цьому спростовуючи доводи апеляційної скарги у частині не закриття провадження у справі після скасування наказу № 122-к, суд апеляційної інстанції вказав, що суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Тому, урахувавши позицію позивача, вважав, що суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України.

Додатковою постановою Вінницького апеляційного суду від 31 травня 2024 року стягнуто з Кузьминецького ПАЛ на користь ОСОБА_1 493,76 грн понесених нею судових витрат зі сплаті судового збору у суді першої інстанції, 1 212,20 грн у відшкодування витрат, понесених нею на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, а всього 1 705,96 грн.

Суд апеляційної інстанції врахував, що апеляційну скаргу Кузьминецького ПАЛ задоволено частково, а вимогу ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди задоволено у розмірі 10 % від заявленої суми, тому стягнув з відповідача на користь позивача понесені нею судові витрати зі сплати судового збору у суді першої інстанції та судові витрати на правничу допомогу пропорційно задоволених позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Піпко А. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Вінницького апеляційного суду від 23 травня 2024 року, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення, направити справу до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції, іншим учасникам направлено її копії.

У липні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц (провадження № 61-787св17), від 03 червня 2020 року у справі № 766/7760/17 (провадження № 61-46608св18), від 12 листопада 2020 року у справі № 369/9301/18 (провадження № 61-1св20), від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21), від 09 листопада 2021 року у справі № 235/5659/20 (провадження № 61-10432св21).

Вказує, що висновки суду апеляційної інстанції про те, що відповідач вчинив всі дії щодо поновлення прав позивача і при цьому стягнув моральну шкоду, є суперечливими. Фактично суд апеляційної інстанції визнав ту обставину, що наказ № 122-к є незаконним та дії відповідача нанесли позивачу душевні страждання і при цьому виснував, що вимога щодо протиправності такого наказу є недоцільною.

Суд апеляційної інстанції вийшов за межі доводів апеляційної скарги, оскільки рішення суду першої інстанції в частині поновлення позивача на роботі з 01 червня 2023 року відповідач не оскаржив, воно набрало законної сили та виконано шляхом видачі 12 лютого 2024 року наказу № 29-к про поновлення позивач на роботі з 01 червня 2023 року.

Отже, суд апеляційної інстанції порушив принцип диспозитивності.

Уважає, що суд апеляційної інстанції надав неправильну оцінку таким доказам: Правилам внутрішнього трудового розпорядку, посадовій інструкції позивача, рішенню Барського районного суду Вінницької області від 12 грудня 2023 року у справі № 125/1285/23, яким установлено що позивач не була ознайомлена під час прийняття на роботу 15 березня 2023 року з Правилами внутрішнього трудового розпорядку Кузьминецького ПАЛ, посадовою інструкцією та графіком роботи, тобто не встановив фактичних обставин справи щодо порушення прав позивача наказом № 195-к.

Відповідач усупереч вимогам статті 28 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» не визначив обсяг навчального навантаження позивача після поновлення її на роботі з 01 серпня 2023 року.

Крім того, відповідач з порушенням частини другої статті 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» запровадив позивачу змінені умови праці з 14 серпня 2023 року, тобто до повідомлення працівника про зміну істотних умов праці.

Суд апеляційної інстанції формально віднісся до того, що в матеріалах справи міститься два офіційних накази Кузьминецького ПАЛ за реєстраційним номером 225-к, констатувавши лише те, що ці два накази відрізняються лише підставою для звільнення, однак ці два накази також відрізняються і об`єктивною стороною начебто вчиненого прогулу. Ці обставини апеляційний суд не врахував та не дослідив, застосував формальний підхід, досліджуючи докази під час апеляційного перегляду справи.

Уважає, що роботодавець належним чином та відповідними доказами не довів, що ОСОБА_1 була відсутня на роботі без поважних причин, що є основою вимогою для звільнення працівника за прогул. Суд апеляційної інстанції взагалі поклав обов`язок такого доведення на позивача.

Визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2024 року Кузьминецький ПАЛ подав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Вінницького апеляційного суду від 23 травня 2024 року - без змін, як таку, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

Звертає увагу, що позивач законність встановленого простою визнала та не оспорила. Наказом № 195-к робоче місце позивача не змінювалося, робочий графік встановлено згідно з робочим часом, визначеним Правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Встановити позивачу навантаження на серпень 2023 року було неможливо, оскільки до 01 вересня 2023 року діти знаходилася на канікулах і навчальний процес був відсутній.

Роботодавець встановив відсутність позивача на робочому місці. Позивач не надала доказів того, що була відсутня на роботі з поважних причин. При цьому позивач не заперечувала, що на роботі вона з`явилася лише 01 вересня 2023 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 наказом від 15 березня 2023 року № 317-к прийнята на посаду викладача спецдисциплін в Кузьминецькому професійному аграрному ліцеї Вінницької області.

01 червня 2023 року Кузьминецький ПАЛ видав наказ № 122-к «Про звільнення ОСОБА_1 », яким ОСОБА_1 звільнено з посади викладача спецдисциплін, згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України, за систематичне невиконання працівником без поважних причини обов`язків, покладених на нього правилами внутрішнього трудового розпорядку, та враховуючи те, що дисциплінарні стягнення не дають позитивних наслідків. Підставою видання цього наказу зазначено акт про порушення трудової дисципліни без зазначення реквізитів.

ОСОБА_1 відмовилась від ознайомлення з наказом № 122-к, про що 01 червня 2023 року складено акт № 12 .

Центрально-західним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці було проведено перевірку Кузьминецького ПАЛ, 24 липня 2023 року складено акт № ЦЗ/ВН/18033/094 за результатами проведеного планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства у сфері праці Кузьминецьким ПАЛ, в якому зазначено про порушення Кузьминецьким ПАЛ трудових прав ОСОБА_1 .

Під час розгляду справи в суді першої інстанції, 31 липня 2023 року Кузьминецький ПАЛ видав наказ № 182-к, яким скасував наказ від 01 червня 2023 року № 122-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Із цим наказом позивач ознайомлена 11 серпня 2023 року.

Наказом Кузьминецького ПАЛ від 31 липня 2023 року № 183-к ОСОБА_1 поновлено на посаді викладача спецдисциплін з 01 серпня 2023 року.

Із цим наказом позивач ознайомлена 11 серпня 2023 року.

Згідно з актом від 31 липня 2023 року № 13 «Про підстави простою ОСОБА_1 », встановлено, що ОСОБА_1 не має права на чергову відпустку. У зв`язку з канікулами та відсутністю здобувачів освіти Кузьминецький ПАЛ до початку нового навчального року не має можливості забезпечити її роботою за спеціальністю (фахом).

ОСОБА_1 ознайомлена з Правилами внутрішнього трудового розпорядку та посадовою інструкцією Кузьминецького ПАЛ 11 серпня 2023 року.

11 серпня 2023 року Кузьминецький ПАЛ виніс наказ № 194-к «Про оголошення простою ОСОБА_1 », яким оголошено простій не з вини працівника з 14 серпня 2023 року до 31 серпня 2023 року викладачу спецдисциплін ОСОБА_1 та наказано бухгалтерії період простою ОСОБА_1 оплачувати в розмірі тарифної ставки, встановленої їй. Підставою видачі цього наказу зазначено акт від 31 липня 2023 року № 13.

11 серпня 2023 року Кузьминецький ПАЛ виніс наказ № 195-к «Про місце перебування ОСОБА_1 під час простою», яким зобов`язано викладача спецдисциплін ОСОБА_1 , на період простою, перебувати на робочому місці з 8:00 год до 17:00 год, обідня перерва з 12:30 год до 13:30 год. Під час простою визначено робочим місцем ОСОБА_1 - учительська кімната навчального корпусу ліцею. Підставою видачі цього наказу зазначено наказ № 194-к.

11 серпня 2023 року ОСОБА_1 відмовилась від ознайомлення з наказами № 194-к та № 195-к, про що 11 серпня 2023 року складено акти № 23 та № 24.

16 серпня 2023 року Кузьминецький ПАЛ виплатив ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу - за червень, липень 2023 року.

16 серпня 2023 року складено акт № 31 про відсутність на роботі ОСОБА_1 16 серпня 2023 року з 08:00 год до 12:30 год та з 13:30 год до 17:00 год.

22 серпня 2023 року ОСОБА_1 поштою надіслано копії наказів від 11 серпня 2023 року № 194-к та №195-к, які вона отримала 26 серпня 2023 року, що підтверджено рекомендованим поштовим відправленням.

30 серпня 2023 року Кузьминецький ПАЛ склав акт № 49 про відсутність на роботі ОСОБА_1 30 серпня 2023 року з 08:00 год до 12:30 год та з 13:30 год до 17:00 год.

01 вересня 2023 року Кузьминецький ПАЛ склав акт № 51 про відмову ОСОБА_1 надати пояснення про відсутність на роботі 14 серпня 2023 року, 15 серпня 2023 року, 16 серпня 2023 року, 22 серпня 2023 року, 25 серпня 2023 року, 28 серпня 2023 року, 29 серпня 2023 року, 30 серпня 2023 року, 31 серпня 2023 року.

ОСОБА_1 не приступила до виконання трудових обов`язків та вийшла на роботу лише 01 вересня 2023 року, що визнається усіма учасниками справи.

01 вересня 2023 року Кузьминецький ПАЛ видав наказ № 225-к, яким ОСОБА_1 звільнено з роботи з 01 вересня 2023 року, згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Підставою звільнення вказано акт від 16 серпня 2023 року № 31 про відсутність на роботі ОСОБА_1 .

Крім того, 01 вересня 2023 року Кузьминецький ПАЛ видав наказ № 225-к, яким ОСОБА_1 звільнено з роботи з 01 вересня 2023 року згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Підставою звільнення вказано акт від 30 серпня 2023 року № 49 про відсутність на роботі ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 відмовилась від ознайомлення з наказом № 225-к про звільнення з роботи, про що 01 вересня 2023 року складено акт № 52.

Згідно з довідкою про доходи від 07 вересня 2023 року № 251 ОСОБА_1 нараховано заробітну плату за фактично відпрацьований час (без лікарняних) за липень та серпень 2023 року, яка склала 2 909,06 грн. Середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 - 1 454,53 грн, середньоденна заробітна плата - 6,11 грн.

Відповідно до довідки Кузьминецького ПАЛ № 220, виданої 19 жовтня 2023 року, ОСОБА_1 за період з 01 серпня 2023 року до 01 вересня 2023 року отримала належні їй виплати за місцем роботи, а саме: заробітну плату - 252,83 грн; середній заробіток за період з 01 червня 2023 року до 31 липня 2023 року - 5 312,46 грн; лікарняні за рахунок установи - 1 088,10 грн; лікарняні за рахунок Пенсійного фонду України - 544,05 грн.

Станом на 01 вересня 2023 року кредиторська заборгованість перед ОСОБА_1 щодо належних їй виплат відсутня.

Правилами внутрішнього трудового розпорядку для працівників Кузьминецького ПАЛ, які погоджено головою профкому та затверджено директором Кузьминецького ПАЛ 20 березня 2023 року, встановлено, що для працівників ліцею встановлюється 5-денний робочий тиждень з двома вихідними, тривалість робочого часу 40 годин. Графік роботи: початок роботи о 8:00 год, закінчення - о 17:00 год, обідня перерва та відпочинок з 12:30 год до 13:30 год (пункт 1 розділу V).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суди першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Піпка А. М. задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 3, статті 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина перша статті 21 КЗпП України).

Між сторонами виник спір, а саме: про визнання незаконним наказу про звільнення № 122-к; про визнання незаконними та скасування наказів про визначення місця роботи № 195-к та про звільнення № 225-к; про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Щодо визнання протиправним та скасування наказу № 195-к

ОСОБА_1 оспорюючи наказ № 195-к про місце перебування під час простою, підставою його недійсності вказує те, що цим наказом змінено істотні умови її праці та зобов`язано впродовж дня, окрім обідньої перерви, перебувати в учительській кімнаті ліцею, при цьому їй не було встановлено навчального навантаження.

Надаючи оцінку зібраним доказам, суд апеляційної інстанції встановив, що місце перебування ОСОБА_1 під час простою було визначено роботодавцем з урахуванням правил внутрішнього трудового розпорядку, які позивач, як зазначено в підписаній нею посадовій інструкції, повинна виконувати. Тому вважав таким, що не ґрунтуються на нормі закону твердження Огороднік Т. М. про те, що оспорюваним наказом було істотно змінено умови її праці.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця (частини перша та друга статті 34 КЗпП України).

Виходячи з аналізу змісту частини 3 статті 32 КЗпП України, зміна істотних умов праці - це зміна систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших .

Правилами внутрішнього трудового розпорядку, погодженими головою профкому та затвердженими директором Кузьминецького ПАЛ 20 березня 2023 року, для працівників ліцею встановлюється 5-денний робочий тиждень з двома вихідними, тривалість робочого часу 40 годин, графіком роботи: початок роботи о 8:00 год, закінчення роботи о 17:00 год, обідня перерва та відпочинок з 12:30 год до 13:30 год (пункт 1 розділу V).

Частиною першою статті 24 Закону України «Про повну загальну середню освіту» визначено, що робочий час педагогічного працівника включає час, необхідний для виконання ним навчальної, виховної, методичної, організаційної роботи та іншої педагогічної діяльності, передбаченої трудовим договором та/або посадовою інструкцією.

Частиною четвертою статті 10 Закону України «Про повну загальну середню освіту» структура і тривалість навчального року, навчального тижня, навчального дня, занять, відпочинку між ними, форми організації освітнього процесу визначаються педагогічною радою закладу освіти у межах часу, передбаченого освітньою програмою, відповідно до обсягу навчального навантаження, встановленого відповідним навчальним планом, та з урахуванням вікових особливостей, фізичного, психічного та інтелектуального розвитку дітей, особливостей регіону тощо.

Надаючи оцінку зібраним доказам: акту від 31 липня 2023 року № 13 «Про підстави простою ОСОБА_1 », наказам від 11 серпня 2023 року про простій та про визначення місця роботи під час простою, суд апеляційної інстанції встановив, що, обґрунтовуючи підставу простою ОСОБА_1 , відповідач указував на неможливість визначення навчального навантаження в період канікул та через відсутність здобувачів освіти. При цьому в наказі про оголошення простою від 11 серпня 2023 року № 194-к наказано бухгалтерії оплачувати час простою ОСОБА_1 у розмірі тарифної ставки встановленого їй посадового окладу.

Таким чином, з урахуванням підстав для оголошення простою, об`єктивної неможливості встановити педагогічне навантаження через канікулярний період, згоду ОСОБА_1 з оголошеним простоєм, виплати заробітної плати під час простою в розмірі тарифної ставки, встановленого посадового окладу, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що визначення місця перебування ОСОБА_1 під час простою відповідно до визначеної Правилами внутрішнього трудового розпорядку в закладі тривалості робочого часу не є зміною істотних умов праці ОСОБА_1 , дії роботодавця є правомірними. Отже, відсутні підстави для визнання неправомірним наказу від 11 серпня 2023 року № 195-к.

Оскільки змін умов праці позивача внаслідок видачі наказу № 195-к не відбулося, відсутні підстави для застосування частини другої статті 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», а доводи касаційної скарги в цій частині є неспроможними.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач не визначив обсяг навчального навантаження ОСОБА_1 після поновлення її на роботі з 01 серпня 2023 року, чим порушив вимоги частини першої статті 28 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту», спростовуються вище вказаними висновками.

Щодо визнання незаконним наказу № 122-к, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку

Суд апеляційної інстанції встановив, що під час розгляду справи у суді першої інстанції наказом Кузьминецького ПАЛ від 31 липня 2023 року № 182-к наказ від 01 червня 2023 року № 122-к «Про звільнення ОСОБА_1 » скасовано, ОСОБА_1 поновлено на роботі на посаді викладача спецдисциплін з 01 серпня 2023 року, їй виплачений середній заробіток за час вимушеного прогулу за червень, липень 2023 року.

Однак, позивач, уточнивши позовні вимоги, просила визнати незаконним наказ №122-к, поновити її на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) вказала, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Водночас позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Надаючи оцінку зібраним доказам, суд апеляційної інстанції врахував, що відповідач вчинив дії на відновлення порушених прав позивача, а саме: скасував наказ від 01 червня 2023 року № 122-К, поновив ОСОБА_1 на роботі та виплатив середній заробіток за період з 01 червня 2023 року до 31 липня 2023 року.

Верховний Суд у постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 753/5516/20 (провадження № 61-2874св21) зауважив, що роботодавець не обмежений у праві самостійно скасувати наказ про звільнення працівника, якщо таке звільнення відбулося помилково, тому скасування наказу про звільнення позивачки самим відповідачем має наслідком поновлення працівника на роботі з дати звільнення та виплату йому заробітної плати за весь період вимушеного прогулу.

Суд апеляційної інстанції врахував, що права позивача були повністю відновлені скасуванням роботодавцем наказу № 122-к та виплатою заробітної плати за період з 01 червня 2023 року до 31 липня 2023 року, тому вважав, що зазначення у наказі від 31 липня 2023 року № 183-к датою поновлення ОСОБА_1 посаді викладача спецдисциплін з 01 серпня 2023 року, а не з 01 червня 2023 року (з моменту незаконного звільнення), не може слугувати підставою для задоволення вимоги про поновлення її на роботі з 01 червня 2023 року.

Суду апеляційної інстанції вважав, що відповідач виконав свій обов`язок з поновлення позивача на роботі, скасувавши раніше прийнятий ним наказ та виплативши середній заробіток за час вимушеного прогулу, тому відмовив у задоволенні позову в цій частині.

Посилання представника позивача на невстановлення судом апеляційної інстанції обставин дотримання відповідачем процедури такого поновлення на роботі, є необґрунтованими, з огляду на те, що суд апеляційної інстанції надав правову оцінку наявним у матеріалах доказам щодо виконання відповідачем обов`язку з поновлення позивачки на роботі та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Суду апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач виконав свій обов`язок з поновлення позивача на роботі, скасувавши раніше прийнятий ним наказ та виплативши середній заробіток за час вимушеного прогулу, тому обґрунтовано відмовив у задоволенні позову в цій частині.

Щодо визнання незаконним та скасування наказу № 225-к про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.

Отже, визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності. Законодавством не визначено перелік поважних причин відсутності на роботі, тому, вирішуючи це питання щодо працівника на роботі, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази із числа передбачених ЦПК України. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які виключають вину працівника (див. постанову Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 235/5659/20 (провадження № 61-10432св21)).

Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази.

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами (див. постанову Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2801цс15).

Суд апеляційної інстанції встановив, що роботодавець 16 серпня 2023 року та 30 серпня 2023 року склав акти, в яких зафіксовано відсутність ОСОБА_1 на робочому місці з 8:00 год до 12:30 год та з 13:00 год до 17:00 год 16 серпня 2023 року та 30 серпня 2023 року.

11 серпня 2023 року ОСОБА_1 ознайомлено з наказом про те, що вона поновлена на роботі з 01 серпня 2023 року та з посадовою інструкцією, однак вона відмовилась від ознайомлення з наказами. Отримавши ці накази 26 серпня 2023 року поштою, ОСОБА_1 не приступила до виконання трудових обов`язків та вийшла на роботу лише 01 вересня 2023 року, що визнали сторони у судових засіданнях.

01 вересня 2023 року роботодавець запропонував ОСОБА_1 надати пояснення причин її відсутності як у визначеному їй місці роботи (учительській кімнаті), так і на території Кузьминецького ПАЛ, зокрема 16 серпня 2023 року та 30 серпня 2023 року, від чого вона відмовилася. 01 вересня 2023 року роботодавець склав акт № 51 про відмову надати пояснення.

Суд апеляційної інстанції, надавши оцінку зібраним доказам, встановив, що відповідач довів, що ОСОБА_1 була відсутня на роботі у дні, зазначені в актах від 16 серпня 2023 року та від 30 серпня 2023 року. Натомість ОСОБА_1 жодним чином не спростувала інформацію, викладену в зазначених актах, зокрема, наявність її на роботі у відповідні дні та години. Доказів відсутності позивача на роботі з поважних причин у зазначені дні та години вона до суду першої та/або апеляційної інстанцій не надала, навпаки не заперечувала своєї відсутності та пояснювала це тим, що вона, не оспорюючи наказ про оголошення простою, вважала незаконним наказ про визначення місця перебування під час простою та саме тому не приходила на роботу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

За правилами доказування, визначеними статтями 12 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у частині оскарження звільнення позивача за наказом № 225-к, суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надав належну оцінку поданим сторонами доказам, дійшов обґрунтованого висновку, що у відповідача були підстави для її звільнення із займаної посади відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України і за таких обставин відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Висновки апеляційного суду щодо застосування пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України відповідають правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2801цс15, у постановах Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 235/5659/20 (провадження № 61-10432св21)від 27 серпня 2020 року у справі № 161/14225/19 (провадження № 61-8917св20), від 19 вересня 2023 року у справі № 760/22937/20 (провадження № 61-5863св23).

Доводи касаційної скарги про те, що роботодавець не довів належним чином того, що ОСОБА_1 була відсутня на роботі без поважних причин, а суд апеляційної інстанції поклав цей обов`язок на позивача, спростовуються висновками, зробленими в цій постанові та судовою практикою Верховного Суду, яку правильно врахував суд апеляційної інстанції.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи касаційної скарги про те, що рішення суду першої інстанції у частині поновлення позивача на роботі з 01 червня 2023 року, набрало законної сили та виконано, оскільки 13 лютого 2024 року відповідач видав наказ № 29-к, яким поновив ОСОБА_1 на роботі з 01 червня 2023 року. Такі доводи ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником пункту 4 частини першої статті 430 ЦПК України, з урахуванням того, що суд першої інстанції допустив негайне виконання рішення у частині поновлення на роботі ОСОБА_1 .

Отже, порушень судом апеляційної інстанції вимог частини першої статті 13 ЦПК України, частини першої статті 367 ЦПК України Верховний Суд не встановив.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Піпко А. М. не навів доводів про свою незгоду з висновками суду апеляційної інстанцій щодо часткового задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди та не зазначив жодної підстави касаційного оскарження постанови в частині цих висновків, а суд касаційної інстанції обмежений доводами касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Висновки у справах, на які міститься посилання у касаційній скарзі, і у справі, яка переглядається, не є суперечливими. Встановлені судами фактичні обставини є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Слід звернути увагу, що у кожній справі з подібним предметом спору суд виходить із конкретних обставин справи, з урахуванням принципу пропорційності у цивільному судочинстві та дотриманням розумного балансу інтересів сторін.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваному судовому рішенні, зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження, а переоцінка доказів, в свою чергу, в силу вимог статті 400 ЦПК України, не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанцій - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Піпка Андрія Миколайовича залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 23 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець