Главная Сервисы для юристов ... База решений “Протокол” Постанова КЦС ВП від 17.01.2024 року у справі №520/20931/18 Постанова КЦС ВП від 17.01.2024 року у справі №520...
print
Друк
search Пошук

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

касаційний цивільний суд верховного суду ( КЦС ВП )

Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.07.2021 року у справі №520/20931/18
Постанова КЦС ВП від 17.01.2024 року у справі №520/20931/18

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2024 року

м. Київ

справа 520/20931/18

провадження № 61-3237св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Рабзі Олександр Юхимович, та ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гаврилюк Юлія Ігорівна, на постанову Одеського апеляційного суду,

у складі колегії суддів: Князюка О. В., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М.,

від 23 лютого 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди.

2. Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 набув право власності на нежилі приміщення № 204 та № 304 по АДРЕСА_2 . Однак відповідач незаконно й безпідставно заволодів зазначеним нерухомим майном, яке у подальшому не зберіглося.

3. Вважає, що наведене позбавляє його можливості повернути майно у свою власність та є підставою вимагати від відповідача компенсації вартості майна набутого без достатньої правової підстави.

4. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 4 053 606 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 1 000 000 грн моральної шкоди.

Інформація про рух справи в судах

5. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18 червня 2020 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку з недоведеністю. При цьому судом враховано, що у справі не доведена незаконність заволодіння відповідачем майном позивача. Вина ОСОБА_2 вироком суду не встановлена.

6. Постановою Одеського апеляційного суду від 13 травня 2021 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 червня 2020 року скасовано та прийнято нову постанову про часткове задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 4 053 606 грн та моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.

7. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачу завдано матеріальної шкоди в зв`язку з введенням його в оману стосовно характеру правових дій та стосунків з відповідачем, що було встановлено судовим рішенням в іншій справі, а отже позивач отримав право на відшкодування завданої йому шкоди, що передбачено положеннями статті 230 ЦК України.

8. Додатковою постановою Одеського апеляційного суду від 03 червня 2021 року вирішено питання розподілу судових витрат, понесених

ОСОБА_1 на правову допомогу в суді апеляційної інстанції.

9. Постановою Верховного Суду від 03 листопада 2021 року постанову Одеського апеляційного суду від 13 травня 2021 року та додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 03 червня 2021 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

10. Верховний Суд виходив з того, що апеляційний суд застосував положення частини другої статті 230 ЦК України, при цьому залишив поза увагою те, що ОСОБА_2 набув право власності на спірне майно на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасовано, а не на підставі правочину, який би був визнаний таким, що вчинений під впливом обману. Між сторонами жодні правочини щодо відчуження спірного майна не укладались.

Короткий зміст оскаржуваної постанови апеляційного суду

11. Постановою Одеського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 червня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову.

12. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 2 658 770,43 грн, моральну шкоду у розмірі 100 000 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 81 000 грн.

13. Колегія суддів виходила з того, що відповідач без законних підстав продав належне позивачу спірне нерухоме майно, а тому є достатні підстави вважати, що він збагатився за рахунок останнього. Ефективним способом захисту права, яке позивач вважає порушеним є стягнення з ОСОБА_2 безпідставно отриманих коштів. Також апеляційний суд вважав, що позивач довів заподіяння йому моральної шкоди у розмірі 100 000 грн.

14. Вирішуючи питання щодо стягнення судових витрат на правову допомогу, апеляційний суд врахував підстави та предмет позову, обсяг роботи, виконаної адвокатом та, зважаючи на положення частини четвертої статті 137 ЦПК України, вважав за можливе стягнути компенсацію вказаних витрат у розмірі 81 000 грн.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

15. У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Рабзі О. Ю. просить постанову апеляційного суду скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

16. У касаційній скарзіпредставник ОСОБА_1 - адвокат Гаврилюк Ю. І. просить постанову апеляційного суду змінити, стягнувши з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 5 317 540,86 грн, моральну шкоду - 1 000 000 грн, витрати на правничу допомогу - 528 000 грн. В іншій частині постанову апеляційного суду залишити без змін.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

17. 07 березня 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Рабзі О. Ю. подав касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду

від 23 лютого 2023 року. 20 березня 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Рабзі О. Ю. подав доповнення до касаційної скарги.

18. 31 березня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат

Гаврилюк Ю. І. подала касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року.

19. Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

20. Ухвалою Верховного Суду від 01 травня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

21. У грудні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

22. Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

23. Підставою касаційного оскарження судового рішення, з урахуванням доповнень від 20 березня 2023 року, представник ОСОБА_2 - адвокат Рабзі О. Ю. вказує те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого

2019 року у справі № 826/13768/16, від 04 грудня 2018 року у справі

№ 910/18560/16, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17, від 26 листопада 2019 року у справі № 902/201/19, від 15 жовтня 2019 року у справі № 908/1090/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 761/29966/16-ц,

від 01 листопада 2018 року у справі № 905/2191/15, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 03 листопада 2021 року у справі № 520/20931/18,

від 19 серпня 2015 року у справі № 522/11737/14 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

24. Зазначає, що рішення Приморського районного суду м. Одеси

від 19 серпня 2015 року у справі № 522/11737/14 не має преюдиційного значення для розглядуваної справи.

25. Звертає увагу, що ОСОБА_1 у позові та апеляційній скарзі посилався саме на статтю 230 ЦК України, як підставу для задоволення позову, натомість апеляційний суд, частково задовольняючи позовні вимоги, послався на приписи статті 1212 ЦК України, чим фактично вийшов за межі як підстав та предмету позову, так і вимог апеляційної скарги. Крім того, посилання апеляційного суду на приписи статті 1212 ЦК України є помилковим.

26. Стверджує, що позивачем не доведено факту спричинення йому шкоди діями відповідача.

27. Позивач отримав від відповідача позику у розмірі 60 000 доларів США для придбання спірних нежитлових приміщень, у подальшому ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив в рахунок погашення боргу визнати за ним право власності на вказані приміщення. ОСОБА_1 позов визнав, рішенням суду вимоги ОСОБА_2 задоволено, але в подальшому судове рішення було скасовано за апеляційною скаргою ПАТ «Укрсоцбанк», як іпотекодержателя нежитлових приміщень.

28. Враховуючи наведене, вважає, що саме позивач ввів ОСОБА_2 в оману, приховавши факт передання спірних приміщень в іпотеку банку.

29. Вказує на помилковість висновків апеляційного суду щодо збагачення ОСОБА_2 за рахунок спірного майна, оскільки майно було відчужене за ціною 233 904 грн, визначеною на підставі висновку про вартість об`єкту станом на 2013 рік, що спростовує правомірність стягнення 2 658 770,43 грн на підставі оцінки майна станом на 2018 рік.

30. Наголошує, що спричинення моральної шкоди також є недоведеним, а визначений апеляційним судом її розмір в сумі 100 000 грн - необґрунтованим, як і розмір витрат на правничу допомогу у сумі 81 000 грн.

31. Зазначає, що апеляційним судом не було надано оцінку заяві відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності.

32. Підставою касаційного оскарження представник ОСОБА_1 - адвокат Гаврилюк Ю. І.вказує те, що апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня

2018 року у справі № 383/596/15, у постановах Верховного Суду, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, від 16 липня 2020 року у справі

№ 909/452/19, від 17 серпня 2020 року у справі № 925/1067/19, від 19 серпня 2020 року у справі № 910/6029/17, від 22 жовтня 2020 року у справі

№ 904/4387/19, від 16 квітня 2020 року у справі № 727/4597/19, від 02 вересня 2020 року у справі № 329/766/18, від 22 січня 2021 року у справі

№ 925/1137/19, від 16 липня 2020 року у справі № 909/452/19, від 17 серпня 2020 року у справі № 925/1067/19, від 19 серпня 2020 року у справі

№ 910/6029/17, від 22 жовтня 2020 року у справі № 904/4387/19,

від 02 вересня 2020 року у справі № 329/766/18, від 16 травня 2019 року у справі № 823/2638/18, від 20 грудня 2018 року у справі № 316/1923/16-а,

від 16 квітня 2020 року у справі № 727/4597/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

33. Вважає, що до спірних правовідносин мають застосовуватись норми статті 230 ЦК України, оскільки між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики під впливом обману з метою подальшого привласнення об`єктів нерухомого майна.

34. Стверджує, що із врахуванням триваючої протиправної поведінки відповідача, кількості необхідного часу, упродовж якого позивач був позбавлений права користуватись своє власністю та змушений був захищати свої права, визначений апеляційним судом розмір моральної шкоди у сумі 100 000 грн не відповідає втратам немайнового характеру.

35. Зауважує, що витрати на правову допомогу підтверджені, зокрема актом приймання-передачі виконаних послуг. Адвокатом було витрачено

10 годин, а за умовами договору про надання правової допомоги вартість години роботи адвоката визначено у розмірі 2 800 грн. Крім того, умовами договору визначений гонорар у розмірі 500 000 грн.

36. Звертає увагу, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатом розгляду справи незалежно від того чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено. Від сторони не вимагається наведення обґрунтування чому саме таку кількість часу витратив адвокат на відповідні дії.

37. Також просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 100 000 в суді касаційної інстанції.

Відзиви на касаційні скарги до Верховного Суду не надходили

Фактичні обставини справи встановлені судами

38. 25 травня 2006 року ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 60 000 доларів США на строк до 25 травня 2011 року для придбання нежилих приміщень № 204 та № 304, за адресою: АДРЕСА_2 , та зобов`язався у разі неповернення грошових коштів передати право власності на зазначені нежилі приміщення ОСОБА_2 , про що склав розписку.

39. На підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу

від 07 липня 2006 року, укладених між ВАТ «Антарктика» та ОСОБА_1 , останній набув право власності на нежилі приміщення № 204, загальною площею 47 кв. м, та № 304, загальною площею 47,3 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

40. Вказані нежилі приміщення були реконструйовані в одне, загальна площа якого згідно технічного паспорту склала 107,8 кв. м.

41. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30 листопада

2012 року у справі № 1522/26678/12 за ОСОБА_2 було визнано право власності на нежиле приміщення № 210, загальною площею 107,8 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .

42. ОСОБА_2 зареєстрував за собою право власності на нежиле приміщення за № 210 на підставі рішення Приморського районного суду

м. Одеси від 30 листопада 2012 року у справі № 1522/26678/12, а 27 грудня 2012 року подарував його своєму синові ОСОБА_3

43. ОСОБА_3 , в свою чергу, розділив спірне майно на дві самостійні квартири, яким присвоєно номери № 210 та № 310 , загальною площею

49,1 кв. м та 58,7 кв. м відповідно, та перевів їх до жилого фонду на підставі декларацій про готовність об`єкта до експлуатації від 14 березня 2013 року.

44. Крім того, за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу

від 23 квітня 2013 року ОСОБА_3 продав квартиру № 210 ОСОБА_4 . Право власності за якою зареєстровано 31 березня 2013 року.

45. Рішенням апеляційного суду Одеської області від 25 листопада

2013 року у справі № 1522/26678/12 за апеляційною скаргою

ПАТ «Укрсоцбанк» скасовано рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2012 року, яким за ОСОБА_2 було визнано право власності на нежиле приміщення № 210, та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 .

46. У червні 2014 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ПАТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_2 , про витребування майна з чужого незаконного володіння, виселення з житла, повернення майна у власність.

47. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 серпня

2015 року у справі № 522/11737/14, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 23 грудня 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння, виселення з житла, повернення майна у власність відмовлено в повному обсязі. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння, виселення з житла, повернення майна у власність задоволено частково: витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 квартиру

АДРЕСА_5 ; виселено ОСОБА_3 із вказаної квартири; спірну квартиру повернуто у власність ОСОБА_1 .

48. Щодо дій ОСОБА_2 Приморським РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області відкриті кримінальні провадження № 12013170500002566 та № 12013170500002110 за фактом шахрайства та крадіжки, що вбачається з витягу з кримінальних проваджень від 04 березня 2013 року та від 19 березня 2013 року, а також з постанов про скасування постанов про закриття кримінального провадження.

49. Вартість квартири АДРЕСА_6 , визначена у звіті про незалежну оцінку майна 2018 року та складає

72 723,48 доларів США, що є еквівалентом 2 658 770,43 грн на день ухвалення судом рішення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

50. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

51. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

52. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

53. Згідно з статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

54. Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

55. За змістом статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

56. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

57. Статтею 1213 ЦК України передбачено, що набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

58. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

59. У розглядуваній справі встановлено, що належні позивачу нежитлові приміщення № 204 та № 304 були реконструйовані в одне приміщення № 210, на яке рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2012 року у справі № 1522/26678/12 визнано за ОСОБА_2 право власності.

60. Рішенням апеляційного суду Одеської області від 25 листопада

2013 року було скасовано рішення Приморського районного суду м. Одеси

від 30 листопада 2012 року у справі № 1522/26678/12, на підставі якого ОСОБА_2 набув право власності на нежиле приміщення № 210.

61. До скасування рішення Приморського районного суду м. Одеси

від 30 листопада 2012 року у справі № 1522/26678/12 ОСОБА_2 відчужив нежитлове приміщення ОСОБА_3 і воно було розділено на дві квартири № 210 та № 310 .

62. У справі № 522/11737/14 було витребувано на користь ОСОБА_1 квартиру № 310 , а у задоволенні вимог про витребування квартири № 210 відмовлено. При цьому судом роз`яснено ОСОБА_1 право вимагати від ОСОБА_2 компенсації вартості майна набутого без достатньої правової підстави.

63. Враховуючи, що спірне нежитлове приміщення № 210, яке у подальшому було розділено на дві квартири № 210 та № 310 , є безпідставно набутим ОСОБА_2 майном (підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала), частину якого, а саме квартиру № 210 , неможливо повернути в натурі, апеляційний суд дійшов загалом правильного висновку про стягнення його вартості.

64. Визначаючи вартість безпідставно набутого майна на день ухвалення судового рішення, апеляційний суд обґрунтовано врахував звіт про незалежну оцінку майна 2018 року, який дає можливість встановити ринкову вартість цього майна на час вирішення спору.

65. Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про необхідність застосування до спірних правовідносин статті 230 ЦК України, зокрема в частині стягнення подвійної вартості майна, є безпідставними. Таким доводам вже була надана оцінка Верховним Судом у цій справі з посиланням на те, що ОСОБА_2 набув право власності на спірне майно на підставі судового рішення, яке у подальшому було скасовано, а не на підставі правочину, вчиненого під впливом обману (див. постанову Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у розглядуваній справі).

66. Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 , визнаючи позовні вимоги у справі № 1522/26678/12, ввів його в оману, приховавши факт передання спірних приміщень в іпотеку банку, оскільки за загальним правилом положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того чи безпідставне набуття майна було результатом поведінки потерпілого. Виключення із цього правила передбачені, зокрема статтею 1215 ЦК України.

67. Крім того, ОСОБА_2 помилково вважає, що застосування апеляційним судом статті 1212 ЦК України, є виходом за межі позову, оскільки неправильна юридична кваліфікація позивачем правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц).

68. У розглядуваній справі ОСОБА_1 заявлено вимоги про стягнення коштів, а апеляційний суд, з урахуванням вказівок Верховного Суду у постанові від 03 листопада 2021 року, при вирішенні спору правильно застосував норми матеріального права.

69. Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про необхідність застосування строків позовної давності підлягають відхиленню з огляду на таке.

70. Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

71. За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

72. У визначенні початкового моменту строку позовної давності суд повинен виходити з таких критеріїв оцінки поведінки позивача, як добросовісність, розумність та справедливість, закріплених у статті 3 ЦК України.

73. Верховний Суд у постанові від 06 вересня 2023 року у справі

№ 760/17256/19-ц зазначив, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

74. Рішенням апеляційного суду Одеської області від 25 листопада

2013 року у справі № 1522/26678/12 скасовано рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2012 року, яким за ОСОБА_2 визнано право власності на нежиле приміщення № 210.

75. В подальшому ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння, провадження за яким відкрито ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 27 червня

2014 року.

76. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 серпня

2015 року у справі № 522/11737/14 витребувано на користь ОСОБА_1 лише частину належного йому майна та роз`яснено право вимагати від ОСОБА_2 компенсації вартості решти майна.

77. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 23 грудня 2015 року у справі № 522/11737/14 відмовлено у задоволенні апеляційної скарги

ОСОБА_1 , а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 серпня

2015 року залишено без задоволення.

78. Тобто, 23 грудня 2015 року набрало законної сили рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 серпня 2015 року.

79. У грудні 2016 року ОСОБА_1 звертався до суду із заявою про перегляд рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 серпня

2015 року у справі № 522/11737/14 за нововиявленими обставинами.

80. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 12 травня

2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 18 липня 2017 року та постановою Верховного Суду від 07 червня

2018 року, відмовлено у задоволенні вказаної заяви ОСОБА_1 .

81. 22 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із розглядуваним позовом.

82. Враховуючи наведене, а також те, що після скасування судового рішення у справі № 1522/26678/12 ОСОБА_1 послідовно та без надмірного зволікання вживав заходи для захисту свого порушеного права, що свідчить про наявність інтересу у захисті його прав, відсутні підстави вважати, що ним пропущено строк позовної давності.

83. Питання розподілу судових витрат вирішено апеляційним судом відповідно до вимог статей 136 137 141 ЦПК України. Врахувавши складність справи та виконані адвокатом роботи (надані послуги), апеляційний суд дійшов правильного висновку про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у розмірі 81 000 грн.

84. З цих підстав підлягають відхиленню доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що апеляційний суд належним чином не обґрунтував розмір судових витрат, та касаційної скарги ОСОБА_1 щодо необхідності збільшення розміру стягнутих на його користь судових витрат.

85. Крім того, касаційна скарга ОСОБА_2 не містить доводів щодо неспівмірності цих витрат складності справи, часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для сторін.

86. За встановлених обставин, висновки апеляційного суду в частині стягнення вартості безпідставно набутого майна та розподілу судових витрат не суперечать висновкам, викладеними у постановах Верховного Суду, на які заявники посилаються у своїх касаційних скаргах.

87. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

88. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

89. Верховний Суд, переглянувши постанову апеляційного суду в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскарженої постанови в частині стягнення вартості безпідставно набутого майна та розподілу судових витрат.

90. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411

ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

91. Разом із тим, колегія суддів не погоджується із висновками апеляційного суду щодо відшкодування моральної шкоди.

92. Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

93. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

94. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

95. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

96. ОСОБА_1 у позовній заяві розмір морального відшкодування у сумі 1 000 000 грн обґрунтовував наявними систематичними перешкодами з боку відповідача, які виразились в недопуску до житла, а також здійснення на нього морального та емоційного тиску, погрозами фізичної розправи та перехованця майна, що у подальшому призвело до тривалих та глибоких моральних страждань позивача, зміни способу його звичайного життя та необхідності постійно докладати зусилля для відновлення порушених відповідачем прав.

97. У цій справі рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18 червня 2020 року було відмовлено у задоволенні вимог ОСОБА_1 , зокрема про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з їх недоведеністю.

98. Постановою Одеського апеляційного суду від 13 травня 2021 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 червня 2020 року скасовано та прийнято нову постанову про часткове задоволення позову, зокрема було стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 100 000 грн, оскільки позивачу завдано шкоди в зв`язку з введенням його в оману стосовно характеру правових дій та стосунків з відповідачем, а тому позивач отримав право на відшкодування завданої йому шкоди, що передбачено положеннями статті 230 ЦК України.

99. Верховний Суд, скасовуючи постанову Одеського апеляційного суду

від 13 травня 2021 року та направляючи справу на новий розгляд, вказав, що тлумачення частини другої статті 230 ЦК України свідчить, що для застосування таких правових наслідків, зокрема як компенсація моральної шкоди необхідним є визнання того чи іншого правочину, як такого що вчинений під впливом обману. Апеляційний суд застосував положення частини другої статті 230 ЦК України, при цьому залишив поза увагою те, що відповідач ОСОБА_2 набув право власності на спірне майно на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасовано, а не на підставі правочину, який був визнаний таким, що вчинений під впливом обман. Між сторонами жодні правочини щодо відчуження спірного майна не укладались (пункти 77, 78 постанови Верховного Суду від 03 листопада 2021 року).

100. Під час нового розгляду справи апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи вимоги ОСОБА_1 щодо відшкодування моральної шкоди, належним чином не врахував висновки Верховного Суду у постанові від 03 листопада 2021 року та не вказав підстави для задоволення таких вимог.

101. Враховуючи наведене та те, що спірне майно було набуто

ОСОБА_2 на підставі рішення суду в справі за його позовом, який визнав ОСОБА_1 , колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги ОСОБА_2 та висновками суду першої інстанції, який в цілому правильно вказав на недоведеність позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди.

102. Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про наявність обставин для відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 000 000 грн підлягають відхиленню, як недоведені.

103. У розглядуваній справі ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди ОСОБА_2 , її розміру та наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями заподіювача та шкодою, на яку він посилається.

104. Відповідно до положень статті 413 ЦПК Українисуд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

105. З огляду на те, що апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог про відшкодування моральної шкоди, апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а постанова Одеського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року в зазначеній частині - скасуванню, із залишенням в силі рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 червня 2020 року.

106. Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 100 000 грн.

Керуючись статтями 400 402 409 410 413 415 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Рабзі Олександр Юхимович, задовольнити частково.

2. Постанову Одеського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року в частині задоволення вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди скасувати, залишивши в цій частині в силі рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 червня 2020 року.

3. В іншій частині постанову Одеського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року залишити без змін.

4. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гаврилюк Юлія Ігорівна, залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович

logo

Юридические оговорки

Protocol.ua обладает авторскими правами на информацию, размещенную на веб - страницах данного ресурса, если не указано иное. Под информацией понимаются тексты, комментарии, статьи, фотоизображения, рисунки, ящик-шота, сканы, видео, аудио, другие материалы. При использовании материалов, размещенных на веб - страницах «Протокол» наличие гиперссылки открытого для индексации поисковыми системами на protocol.ua обязательна. Под использованием понимается копирования, адаптация, рерайтинг, модификация и тому подобное.

Полный текст

Приймаємо до оплати