Історія справи

Постанова КЦС ВП від 10.04.2024 року у справі №465/1835/20

Постанова

Іменем України

10 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 465/1835/20

провадження № 61-13299св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 22 липня 2022 року в складі судді Кузя В. Я. та постанову Львівського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року в складі колегії суддів: Крайник Н. П., Левика Я. А., Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила: встановити факт її проживання з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 1992 року по 16 липня 2008 року; визнати спільним сумісним майном подружжя 7/20 ідеальних частин цегляного будинку АДРЕСА_1 , з відповідною частиною господарських будівель та споруд.

На обґрунтування позову зазначала, що з 1980 по 1985 рік вона проживала з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народився син ОСОБА_4 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 - дочка ОСОБА_5

01 червня 1985 року сторони зареєстрували шлюб.

У 1991 році вони сім`єю виїхали до міста Варшави, проживали у службовій квартирі від Варшавського університету, у якому вона працювала, однак у зв`язку з необхідністю реєстрації права власності на квартиру, яка належала її бабі, вона змушена була розірвати шлюб з ОСОБА_6 . Подружні відносини між ними не змінились і вони далі продовжували проживати однією сім`єю у Варшаві, періодично приїжджаючи до Львова.

Наприкінці 2007 року вони вирішили придбати частину будинку АДРЕСА_1 та 06 грудня 2007 року ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_7 договір купівлі-продажу 7/20 ідеальних частин цього будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд.

Її місце проживання зареєстроване у спірному будинку з 29 січня 2008 року, у будинковій книзі вона зазначена як дружина власника.

16 липня 2008 року сторони знову уклали шлюб, про що Франківським районним у місті Львові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області складено відповідний актовий запис № 253.

Оскільки спірна нерухомість була придбана у період проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вона є їх спільною сумісною власністю

З огляду на наведене ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 22 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року, позов задоволено.

Встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю як подружжя без офіційної реєстрації шлюбу у період з 1992 року по 16 липня 2008 року.

Визнано спільним сумісним майном подружжя 7/20 ідеальних частин цегляного житлового будинку АДРЕСА_1 , з відповідною частиною господарських будівель та споруд.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач довела за допомогою належних доказів факт її проживання однією сім`єю з відповідачем без реєстрації шлюбу у період з 1992 року по 16 липня 2008 року, що породжувало для них взаємні права та обов`язки як подружжя. Оскільки спірна нерухомість була придбана у цей період, вона підлягає визнанню спільним сумісним майном сторін.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У вересні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Франківського районного суду м. Львова від 22 липня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

На обґрунтування касаційної скарги зазначав про застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року в справі № 129/2115/15- ц, від 03 липня 2019 року в справі № 554/8023/15-ц, від 15 серпня 2019 року в справі № 588/350/15, від 12 грудня 2019 року в справі № 490/4949/17, від 03 червня 2021 року в справі № 748/1943/19, від 17 червня 2021 року в справі № 489/5982/17, від 12 серпня 2021 року в справі № 438/1673/13-ц, від 15 червня 2022 року в справі № 552/1123/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Суди при вирішенні вимог про встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу не врахували відсутність доказів спільного проживання, ведення спільного побуту, наявності у сторін спільного бюджету, відносин, притаманних подружжю, придбання майна в інтересах сім`ї.

Встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період до 01 січня 2004 року законом не передбачено, однак суд апеляційної інстанції всупереч статті 376 ЦПК України не скасував рішення суду першої інстанції в цій частині.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Франківського районного суду м. Львова.

23 жовтня 2023 року справа № 465/1835/20 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що сторони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 1980 року, а з 01 червня 1985 року по 12 лютого 1992 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_4 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 - дочка ОСОБА_5 .

Встановлено, що сторони тривалий час проживали разом на території Польщі.

Відповідно до посвідки постійного місця проживання (термін дії документа з 21 серпня 2003 року по 21 серпня 2013 року), ОСОБА_2 проживав у квартирі АДРЕСА_2 , яка була службовим приміщенням, виділеним ОСОБА_8 та членам її сім`ї.

Згідно довідки ЛКП «Вулецьке» від 23 червня 2022 року № 485 позивач разом із сім`єю, зокрема чоловіком ОСОБА_2 , сином та дочкою з 15 грудня 2004 року по 25 січня 2008 року були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 .

06 грудня 2007 року ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_7 договір купівлі-продажу, за умовами якого придбав 7/20 ідеальних частин цегляного житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 .

29 січня 2008 року місце проживання позивача було зареєстроване у спірному будинку.

Відповідно до відомостей, що містяться в будинковій книзі, власником частини будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 , позивач зазначена його дружиною.

16 липня 2008 року сторони повторно зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцеві Положення» СК України від 10 січня 2002 року № 2947-III, цей Кодекс набрав чинності одночасно з набуттям чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.

Положення Кодексу законів про шлюб та сім`ю України не містили норми про спільне проживання жінки та чоловіка однією сім`єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Зазначене положення передбачене статтею 74 СК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року.

Тому встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період до 01 січня 2004 року законом не передбачено.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17 (провадження № 61-43499св18), від 19 лютого 2021 року у справі № 738/1093/19 (провадження № 61- 19041св19), від 17 січня 2023 року у справі № 293/2211/20 (провадження № 61-8854св22), від 12 січня 2024 року у справі № 755/20288/21 (провадження № 61-14261св23).

Враховуючи викладене, у судів попередніх інстанцій були відсутні підстави для задоволення позову в частині встановлення факту проживання чоловіка та жінки без шлюбу з 1992 року до 01 січня 2004 року.

Згідно з частиною другою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до частини першої статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Таким чином, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною підставою для виникнення у них майнових прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловіку, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Презумпція спільності права власності в силу положень статті 74 СК України поширюється й на майно, придбане в період проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Якщо майно придбане подружжям під час шлюбу чи жінкою та чоловіком у період проживання однією сім`єю, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Отже, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя чи ту особу, яка заперечує проти належності майна до об`єктів спільної сумісної власності подружжя чи осіб, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06 грудня 2023 року у справі № 359/9533/18 (провадження № 61-11772св23).

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Звертаючись до суду з вимогами про визнання спільним сумісним майном 7/20 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 вказувала, що їх придбано у період проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу, тому вони є об`єктом права спільної сумісної власності.

Заперечуючи проти презумпції належності цієї нерухомості до спільної сумісної власності сторін, ОСОБА_2 зазначав, що її було придбано для його матері ОСОБА_9 за її кошти, одержані від продажу у грудні 2007 року належної їй квартири АДРЕСА_4 .

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суди встановили, що на момент придбання спірної нерухомості сторони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу та ОСОБА_2 не надав належні й достатні докази на підтвердження того, що спірна частина будинку була придбана за його особисті кошти, тобто не спростував презумпцію спільності права власності на це майно.

Також при вирішенні спору суди врахували, що інша частина будинку АДРЕСА_1 , у якому ОСОБА_2 було придбано 7/20 частин, належить батькам позивачки, а ОСОБА_1 вже 29 січня 2008 року зареєструвала своє місце проживання у придбаній нерухомості.

З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанції дійшли обґрунтованого висновку про визнання спірної частини будинку спільним сумісним майном сторін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, однак суди неправильно застосували норми матеріального права, рішення Франківського районного суду м. Львова від 22 липня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року в частині встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 1992 року до 01 січня 2004 року підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні цих вимог.

В іншій частині рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного є законними та обґрунтованими, а тому їх слід залишити без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 22 липня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 1992 року по 01 січня 2004 року скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В іншій частині рішення Франківського районного суду м. Львова від 22 липня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська СуддіА. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов