Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.03.2021 року у справі №755/5133/20
Постанова КЦС ВП від 02.07.2025 року у справі №755/5133/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 липня 2025 року

м. Київ

справа № 755/5133/20

провадження № 61-7239св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В.,

Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом - ОСОБА_1 (відповідач за зустрічним позовом),

відповідач за первісним позовом - ОСОБА_2 (позивач за зустрічним позовом),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору за первісним та зустрічним позовами, - Служба у справах дітей та сім`ї Обухівської районної державної адміністрації Київської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору за зустрічним позовом, - Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Власюк Катериною Петрівною, на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 24 червня 2022 року, ухвалене у складі судді Яровенко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 2 квітня 2024 року, ухвалену колегією у складі суддів Борисової О. В.,

Левенця Б. Б., Ратнікової В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог за первісним та зустрічним позовами

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей та сім`ї Обухівської районної державної адміністрації Київської області, в якому просила:

- визначити місце проживання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 ;

- відібрати сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від батька

ОСОБА_3 без позбавлення його батьківських прав;

- зобов`язати ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_1 у спілкуванні з сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- встановити ОСОБА_1 способом участі у вихованні та спілкуванні з сином

ОСОБА_5 побачення з ним кожного тижня з 10 год суботи до 10 год неділі.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що вона з ОСОБА_6 перебувала у шлюбі, в якому народилося двоє дітей: ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після розірвання шлюбу за взаємною згодою сторін старший син ОСОБА_9 залишився проживати з батьком, а молодший ОСОБА_10 -з нею.

Коли ОСОБА_9 став проживати з батьком, відповідач почав систематично чинити ОСОБА_1 перешкоди у спілкуванні з сином, налаштовувати його проти матері. ОСОБА_9 почав віддалятися від неї і не бажав спілкуватися, зустрічатися, проводити час разом.

Незважаючи на зазначене, ОСОБА_1 щотижня відвідувала навчально-виховний комплекс « Домінанта », де навчався син ОСОБА_9 , та музичну школу джазового та естрадного мистецтва, в якій ОСОБА_9 вчився грі на фортепіано. Позивач за первісним позовом спілкувалася з вчителями ОСОБА_9 , цікавилася його успішністю та відвідувала концерти, де грав ОСОБА_9 . До того ж вона неодноразово намагалася поспілкуватися з ОСОБА_9 у школі, але син, перебуваючи під впливом батька та бабусі з тіткою, вкрай холодно сприймав спроби матері налагодити з ним контакт.

Щодо молодшого сина ОСОБА_12 позивач за первісним позовом вказувала, що протягом трьох років вона жодного разу не чинила перешкод відповідачу за первісним позовом бачитися з сином, розуміючи, що у дітей завжди буде двоє батьків, незалежно від того, що вони розлучилися. Проте, незважаючи на всі попередні домовленості, відповідач фактично викрав ОСОБА_12.

8 березня 2020 року ОСОБА_13 приїхав до будинку позивача за первісним позовом

у місті Українка Київської області, забрав молодшого сина ОСОБА_12 , щоб провести спільно з ним добу, і обіцяв повернути наступного дня. Однак, всупереч домовленостям, відповідач ОСОБА_12 не повернув. На момент звернення з позовом вона так жодного разу і не побачила сина. Таким чином, відповідач фактично позбавив матір можливості спілкуватися з сином, виконувати свої материнські обов`язки.

Вказувала, що ОСОБА_13 має щільний робочий графік, тому не здійснює належний догляд, не займається вихованням та розвитком дітей. Позивач за первісним позовом, у свою чергу, має дохід від підприємницької діяльності та гнучкий графік роботи, що може забезпечити щоденний догляд та піклування за обома дітьми.

12 березня 2020 року позивач за первісним позовом з метою повернення ОСОБА_12 приїхала до квартири

АДРЕСА_1 , у якій діти перебували без нагляду дорослих. Згодом приїхав відповідач за первісним позовом, який зі скандалом та криками виштовхав її на перший поверх. ОСОБА_1 зверталася до правоохоронних органів, однак будь-яких позитивних рішень працівниками поліції не прийнято, працівники ювенальної поліції взагалі не приїхали за викликом. Лише по додатку «Фейстайм» позивачу за первісним позовом вдалося побачити на декілька секунд ОСОБА_12 .

26 березня 2020 року ОСОБА_1 надіслала до відділу ювенальної превенції Управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції (далі - ГУ НП) у місті Києві, Дніпровського управління поліції ГУ НП у місті Києві та Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації заяви про незаконне утримання дитини, однак відповіді не отримала.

На момент звернення до суду ОСОБА_1 невідомо про місцезнаходження дітей, їх психологічний та фізичний стан. ОСОБА_13 продовжує ігнорувати вимоги позивача за первісним позовом про повернення ОСОБА_12 , всі розмови не призводять до бажаного результату, оскільки відповідач за первісним позовом всіляко ухиляється від них. Зустрічі адвокатів сторін не призвели до бажаних результатів та домовленостей.

13 травня 2022 року ОСОБА_13 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , в якому просив визначити місце проживання синів разом з ним у квартирі

АДРЕСА_1 .

Вимоги зустрічного позову мотивовано тим, що після розлучення сторін старший син залишився проживати з ним, перебуває повністю на його утриманні, мати жодним чином не бере участі у житті ОСОБА_9 .

З молодшим сином він як батько не мав змоги достатньо спілкуватися, оскільки відповідач чинила йому перешкоди та відводила дуже мало часу для побачень.

Під час одного з таких побачень ОСОБА_13 , який за освітою є медиком, помітив нетипову для хлопчика трирічного віку поведінку, проте мати відмовилася у проведенні дослідження здоров`я ОСОБА_12 .

Протягом 2019-2020 років під час зустрічей батька з ОСОБА_12 дитина все частіше почала виявляти небажання повертатися до свого постійного місця проживання - помешкання позивача за первісним позовом. 8 березня 2020 року під час чергового повернення дитини ОСОБА_6 до помешкання ОСОБА_1 малолітній син категорично відмовився повертатися до матері. Влаштував істерику, почав плакати та просити батька не віддавати його матері, просив залишитися з ним, тому відповідач за зустрічним позовом прийняв рішення залишити дитину проживати разом з собою. Про прийняття такого рішення ОСОБА_13 повідомив ОСОБА_1 та запропонував обговорити варіанти вирішення проблеми обмеження батька у спілкуванні з дитиною та питання психоемоційного стану дитини, проте позивач за первісним позовом категорично відмовилася вирішувати цю проблему.

Вказане призвело до того, що ОСОБА_1 звернулася з позовом, який забезпечено ухвалами Дніпровського районного суду міста Києва від 21 та

22 квітня 2020 року, шляхом встановлення графіків зустрічей ОСОБА_1 з ОСОБА_5 та визначення місця і часу спілкування малолітнього

ОСОБА_4 з матір`ю.

Позивач за зустрічним позовом вважав, що він належно виконував ухвали суду, натомість ОСОБА_8 категорично відмовлявся покидати житло батька та їхати разом з матір`ю. У свою чергу ОСОБА_1 щоразу приводила з собою на виконавчі дії багато незнайомих та часто агресивно налаштованих осіб і така атмосфера вкрай негативно впливала на психоемоційний стан обох дітей.

У подальшому виконавче провадження з примусового виконання ухвали про забезпечення позову передано до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання матері, в рамках якого ОСОБА_13 щочетверга забезпечував явку старшого сина ОСОБА_9 до Міського центру дитини, де мали відбуватися зустрічі з позивачем, проте під час цих зустрічей сам ОСОБА_9 відмовлявся розмовляти з матір`ю та залишив кабінет психолога.

Таким чином, оскільки між сторонами наявний спір щодо визначення місця проживання дітей, з урахуванням заяви про зміну предмета зустрічного позову

(а. с. 91-108, т. 4), ОСОБА_13 просив суд визначити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 24 червня 2022 року у задоволенні первісного позову відмовлено.

Зустрічний позов задоволено та визначено місце проживання

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_15 .

Вирішено питання щодо розподіл судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову в частині визначення місця проживання молодшого сина сторін ОСОБА_12 та задовольняючи зустрічні позовні вимоги, суд першої інстанції на підставі доказів, поданих сторонами, виходив з того, що в якнайкращих інтересах малолітнього ОСОБА_12 буде визначення його місця проживання разом з батьком. При цьому суд врахував однакові житлово-побутові умови кожного з батьків, створені ними умови для проживання дітей, проте мати не має доходу, у той час як батько має сталий і постійний дохід.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що, залишаючись проживати з матір`ю, ОСОБА_10 позбавляється права на спілкування з рідними, які проживають в Україні, а батько фактично буде позбавлений права на виховання сина, спілкування з ним та можливості його забезпечувати.

На момент ухвалення рішення суду ОСОБА_10 проживав разом з матір`ю у Франції

з жовтня 2020 року, у зв`язку з чим такий спосіб захисту як відібрання дитини від батька без позбавлення його батьківських прав фактично є неактуальним.

Також місцевий суд зазначив, що встановлення способу участі матері у вихованні сина ОСОБА_9 є недоцільним, оскільки позивач не довела існування перешкод у спілкуванні з ним.

Справа переглядалась в апеляційному порядку неодноразово.

Останньою постановою Київського апеляційного суду від 2 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Власюк К. П. залишено без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва

від 24 червня 2022 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що з урахуванням інтересів малолітньої дитини та подальшого забезпечення можливості його всебічного морального, духовного, культурного, фізичного та психічного розвитку, місце проживання ОСОБА_12 необхідно визначити з батьком, оскільки таке рішення максимально відповідає інтересам дитини. Суд апеляційної інстанції вважав, що такий висновок відповідає обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Також суд апеляційної інстанції вказав на правильність висновку місцевого суду про відсутність підстав для задоволення первісного позову в частині зобов`язання ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у спілкуванні з сином ОСОБА_9 з огляду на недоведення чинення їй таких перешкод відповідачем за первісним позовом. Апеляційний суд врахував, що на час розгляду справи ОСОБА_9 виповнилося 17 років.

В судовому засіданні 5 березня 2024 року за участю психологів ОСОБА_16 та ОСОБА_17 апеляційний суд заслухав думку ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який виявив бажання проживати з батьком та братом ОСОБА_9 , та думку ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо участі матері у його вихованні та у спілкуванні з ним, який зазначив, що батько не чинив перешкод у спілкуванні з матір`ю, однак він не бажає спілкуватися з нею.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У травні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Власюк К. П. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення процесуального права, просить скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 24 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 2 квітня 2024 року і ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову.

Касаційну скаргу мотивовано неврахуванням судами першої та апеляційної інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах:

- від 24 листопада 2021 року у справі № 754/16535/19

(провадження № 61-14623св21), про те, що дії батька щодо різкої зміни постійного місця проживання дитини разом з матір`ю суперечать принципу розумної турботи про дитину у поєднанні з обережною для психіки дитини увагою до неї;

- від 3 травня 2022 року у справі № 950/569/20-ц (провадження № 61-18067св21), в якій зазначено, що наявність підстав для визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю пов`язується також з тим, що батько, хоча й належним чином займається вихованням та утриманням дитини, проте, перешкоджаючи у спілкуванні з дитиною, позбавляє її як належної опіки і виховання з боку матері, так і порушує їхнє право на прямі контакти, що суперечить найкращим інтересам дитини;

- від 12 січня 2022 року у справі № 663/724/19 (провадження № 61-15273св21), про те, що створювані батьком протягом тривалого часу перешкоди для матері у вихованні та спілкуванні з дитиною руйнують його зв`язки зі своєю сім`єю, до якої належить як батько, так і мати, а отже в такому разі поведінка того з батьків, хто створює перешкоди, суперечить сімейним цінностям та не відповідає якнайкращому забезпеченню інтересів малолітньої дитини;

- від 27 січня 2021 року у справі № 727/3856/18 (провадження № 61-16426св20), від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18),

від 9 листопада 2020 року у справі № 487/7241/18 (провадження № 61-22623св19), від 22 грудня 2021 року у справі № 554/1124/20 (провадження № 61-18504св21),

від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17 (провадження № 61-9074св20),

від 12 лютого 2019 року у справі № 461/3144/17 (провадження № 61-21215св19), від 27 листопада 2019 року у справі № 400/829/17 (провадження № 61-43481св18),

від 24 жовтня 2018 року у справі № 487/545/17-ц (провадження № 61-30823св18), від 24 жовтня 2019 року у справі № 585/2392/18 (провадження № 61-15609св19), від 28 квітня 2022 року у справі № 359/6726/20 (провадження № 61-17922св21),

за змістом яких згода (бажання) дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини;

- від 7 листопада 2023 року у справі № 750/9254/21 (провадження № 61-4424св23), згідно з яким раптова зміна місця проживання дитини, яка проживає з матір`ю, має прихильність до неї та сталий зв`язок, не є такою, що відповідає найкращим інтересам дитини;

- від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19 (провадження № 61-12667св20), про те, що, вирішуючи справу, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов`язків, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності;

- від 14 грудня 2023 року у справі № 127/20368/21 (провадження № 61-10159св23), про те, що законодавець поклав на суд обов`язок при вирішенні спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду, враховувати як факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини, так і присутності дитини. Тобто у разі посилання учасників сімейного спору на факти вчинення одним із учасників домашнього насильства, обов`язково слід перевіряти, чи відбувалося домашнє насильство щодо дитини або у її присутності.

Заявник вказує про порушення судом апеляційної інстанції статті 417 ЦПК України щодо неврахування під час нового розгляду справи вказівок, які містяться у постанові Верховного Суду від 13 вересня 2023 року у цій справі.

Також заявник вказує про те, що в ухваленні рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду брали участь судді, яким було заявлено відвід.

Заявник зазначає про часткове недослідження апеляційним судом зібраних у справі доказів, які долучені до клопотань представника ОСОБА_1 - адвоката Власюк К. П., поданих до апеляційного суду 17 листопада 2023 року, 1, 4 та

27 березня 2024 року.

Позиція інших учасників справи

29 червня 2024 року представник ОСОБА_3 - адвокат Луговець Л. А. засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила про безпідставність її доводів та правильність висновків судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні первісного позову і задоволення зустрічного позову.

Зазначала, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 16 лютого 2024 року

у справі № 456/6496/19 (провадження № 61-16408св23), від 1 березня 2023 року

у справі № 643/16285/20 (провадження № 61-530св23).

7 серпня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Власюк К. П. подала до Верховного Суду відповідь на відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що доводи відзиву не спростовують доводи касаційної скарги.

27 червня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Власюк К. П. подала до Верховного Судудодаткові пояснення у справі та заяву щодо врахування доказів, проте, враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені

у пунктах 41-43 постанови від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20), у пунктах 20-22 постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (провадження № 14-31цс22), колегія суддів залишає їх без розгляду, оскільки вони фактично є доповненням касаційної скарги, поданим поза межами визначеного процесуального строку.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі і витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження у справі були доводи заявника про:

- неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 754/16535/19 (провадження № 61-14623св21), від 3 травня 2022 року у справі № 950/569/20-ц (провадження № 61-18067св21), від 12 січня 2022 року у справі № 663/724/19 (провадження № 61-15273св21), від 27 січня 2021 року у справі № 727/3856/18 (провадження № 61-16426св20), від 12 лютого 2019 року у справі № 461/3144/17 (провадження № 61-21215св19), від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18), від 9 листопада 2020 року у справі № 487/7241/18 (провадження № 61-22623св19), від 27 листопада 2019 року у справі № 400/829/17 (провадження № 61-43481св18), від 24 жовтня 2018 року у справі № 487/545/17-ц (провадження № 61-30823св18), від 24 жовтня 2019 року у справі № 585/2392/18 (провадження № 61-15609св19), від 22 грудня 2021 року у справі № 554/1124/20 провадження № 61-18504св21), від 28 квітня 2022 року у справі № 359/6726/20 (провадження № 61-17922св21), від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17 (провадження № 61-9074св20, від 7 листопада 2023 року у справі № 750/9254/21 (провадження № 61-4424св23), від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19 (провадження № 61-16408св23), від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19 (провадження № 61-12667св20), від 14 грудня 2023 року у справі № 127/20368/21 (провадження № 61-10159св23) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- недослідження судами зібраних у справі доказів, встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами встановлено, що з 15 лютого 2002 року ОСОБА_13 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 3 листопада 2017 року у справі № 755/12260/17.

Від шлюбу сторони мають двох дітей ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За домовленістю сторін після розірвання шлюбу ОСОБА_7 проживав разом з батьком

у квартирі АДРЕСА_1 ,

а ОСОБА_10 - з матір`ю у квартирі

АДРЕСА_2 , яка одночасно є зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_12 .

Також сторони домовилися, що ОСОБА_13 буде проводити з сином ОСОБА_12 певний час кожної неділі.

9 березня 2020 року ОСОБА_13 взяв сина ОСОБА_12 для проведення з ним відведеного за усною домовленістю часу, проте повертатися до місця свого проживання до матері ОСОБА_10 відмовився.

З висновку судово-психіатричного експерта № 83, наданого відповідачем за первісним позовом, суди встановили, що експертиза проведена в період з 8 липня

до 4 серпня 2020 року. Психічний розвиток ОСОБА_12 не відповідає віковій нормі. Таке уповільнення психічного розвитку вказує на педагогічну занедбаність. На момент дослідження у ОСОБА_12 присутні важкі для нього переживання, з якими він не може впоратися через вікову незрілість психіки, інтенсивність психотравмуючих подій. Аналіз усієї сукупності даних, виявлених у ході психологічного дослідження, дозволяє стверджувати, що мати, ОСОБА_19 , не несла відповідальності і не задовольняла основні потреби свого сина: у повазі до нього, у емоційному контакті, спілкуванні з ним, достатній інформаційний і сенсорний простір для пізнавального розвитку - не турбувалася про психологічну безпеку і переживання суб`єктивного благополуччя своєї власної дитини. Своїх батьків ОСОБА_10 не сприймає як подружню пару, виявляє надійну прихильність до свого батька, якість турботи якого забезпечила у дитини почуття безпеки та стабільності. ОСОБА_10 при сумісному проживанні з батьком знаходиться у сприятливих для нього умовах проживання і виховання. У взаємодії з матір`ю, ОСОБА_20 , дитина знаходиться у стані емоційного напруження, стресу, що перешкоджає відчуванню безпеки і благополуччя і не може бути сприятливою для нього та його особистого розвитку. На час проведення дослідження спостерігаються виражені негативні зміни психоемоційного стану (нестійкість настрою, емоційна лабільність, виражена ситуативна тривожність, негативізм), які є проявом психотравмуючого впливу виховної поведінки матері ОСОБА_1 та обраного нею способу вирішення сімейного конфлікту.

29 вересня 2020 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гунько І. І. посвідчив заяву ОСОБА_3 про скасування будь-яких заяв для виїзду у будь-які країни світу його малолітнього сина ОСОБА_12 в супроводі його матері ОСОБА_1 , що були ним видані та посвідчені.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України № 1306 від 6 червня 2019 року «Про ліцензування медичної практики» фізичній особі-підприємцю (далі - ФОП) ОСОБА_21 видано ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики за спеціальністю стоматологія, ортодонтія, хірургічна стоматологія, терапевтична стоматологія, ортопедична стоматологія, дитяча стоматологія; за спеціальністю молодшого спеціаліста з медичною освітою: сестринська справа за місцем провадження діяльності на АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 .

З податкової декларації платника єдиного податку ФОП ОСОБА_3 за 2020 рік суди встановили, що дохід за звітний період склав 1 895 025 грн.

2 жовтня 2017 року ОСОБА_13 та ОСОБА_1 уклали договір про поділ майна подружжя, посвідчений приватним нотаріусом Київського міськоно нотаріального округу Сибігою С. Е. за № 863, яким сторони поділили спільне майно подружжя таким чином:

- автомобіль Toyota Rav4, 2009 року випуску, номерний знак НОМЕР_1

і квартира АДРЕСА_5 передано у власність ОСОБА_1 ;

- у власності ОСОБА_3 залишилися автомобіль Toyota Land Cruiser Prado»,

2006 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , квартира

АДРЕСА_6 та нежитлові приміщення № 87 першого поверху в будинку

АДРЕСА_7 встановили, що квартиру, отриману ОСОБА_1 за договором поділу майна подружжя, вона відчужила.

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 99067973 від 2 жовтня 2017 року суди встановили, що ОСОБА_13 є власником квартири АДРЕСА_1 .

Крім того, ОСОБА_13 інвестував у квартиру в житлово-офісних комплексах, розташованих між АДРЕСА_8 (кадастровий номер

земельної ділянки 8000000000:66:178:0258), що суди встановили

зі свідоцтва № С36-3107/2018-4 від 26 листопада 2018 року.

Зі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу суди встановили, що ОСОБА_13 з 18 квітня 2018 року є власником транспортного засобу Mersedes-Benz GLS 350, номерний знак НОМЕР_3 .

25 червня 2020 року Комунальне некомерційне підприємство «Київська міська наркологічна клінічна лікарня «Соціотерапія» видало довідку № 432658 про те, що

ОСОБА_13 за даними облікової документації під наркологічним диспансерно-динамічним наглядом не перебуває.

З довідки від 26 червня 2020 року, виданої Територіальним медичним

об`єднанням «Психіатрія» у місті Києві Київської міської психоневрологічної

лікарні № 2 суди встановили, що ОСОБА_13 в диспансерному відділенні вказаної лікарні на обліку у лікаря психіатра не перебуває.

6 жовтня 2020 року ОСОБА_1 забрала ОСОБА_12 з Центру розвитку

дитини «Монтессорі. Перші кроки» та вивезла за кордон.

9 жовтня 2020 року за № 120201000070002950 до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) внесені відомості щодо підроблення та використання документів для виїзду за кордон ОСОБА_4 .

З листа Дніпровського УП ГУНП в місті Києві від 9 листопада

2020 року № 12421/125/20-2020 суди встановили, що у провадженні управління перебуває оперативно-розшукова справа категорії «Розшук» № 04-221/20

від 7 жовтня 2020 року, заведена для встановлення місця знаходження безвісно зниклого громадянина ОСОБА_4 . Проведеними заходами встановлено, що

ОСОБА_8 разом з матір`ю виїхали за межі ї України рейсом № 1386 КИЇВ-АМСТЕРДАМ та на момент надання інформації до України не повернулися.

У подальшому було з`ясовано, що малолітній ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з матір`ю ОСОБА_1 та її чоловіком ОСОБА_22 у Франції.

14 червня 2021 року Орган опіки та піклування Дніпровської РДА у м. Києві надав висновок № 103/4819/41/3 про визначення місця проживання ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 (протокол засідання Комісії від 26 травня

2021 року), згідно з яким доцільним вважав визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 разом з батьком ОСОБА_6

15 червня 2021 року початкова школа ОСОБА_23 , яка знаходиться у Франції в місті Маржансель, надала лист, перекладений українською мовою, за яким ОСОБА_10

з грудня 2020 року навчається у підготовчому класі даної школи. З моменту свого зарахування ОСОБА_10 відвідує школу на регулярній основі; є приємним і жвавим учнем, що прагне досягти успіху; ідеально інтегрувався у життя свого класу та школи; має швидкий прогрес у вивченні французької мови. У лютому 2021 року школа надіслала запит щодо включення ОСОБА_12 до групи нещодавно зарахованих учнів, що розмовляють іншими мовами. Мати ОСОБА_1 приймає активну участь у навчанні сина; виявляє великий інтерес до шкільних досягнень ОСОБА_12 , бере участь у класних проектах та шкільних поїздках; завжди присутня біля входів і виходів у «мамині часи».

ОСОБА_1 надала психологічне клінічне спостереження стосовно ОСОБА_4 , проведене психологом-психотерапевтом ОСОБА_24

ІНФОРМАЦІЯ_3 у місті Женеві. З клінічного спостереження суди встановили, що протягом березня 2021 року психолог-психотерапевт спостерігала за ОСОБА_12 , раз на два тижні проводила сеанси, під час яких вдалося пізнати ОСОБА_12 , навчитися взаємодіяти з ним віч-на-віч, спостерігати за ним під час його взаємодії з матір`ю та вітчимом. За результатами спостереження психолог зробила висновок, що поточне середовище, в якому розвивається ОСОБА_10 , видається адекватним та сприятливим для розвитку ОСОБА_12 як в освітньому та соціальному плані, так і в сімейному та емоційному. Вочевидь , він чудово адаптувався до свого шкільного середовища, вкладає свої сили і реалізує себе у своїх стосунках з матір`ю та вітчимом.

6 вересня 2021 року психолог ОСОБА_26 провела психологічне клінічне спостереження ОСОБА_4 . За результатами дослідження надала висновок, що поточне середовище, в якому розвивається ОСОБА_10 , продовжує сприяти його розвитку як в освітньому та соціальному плані, так і в сімейному та емоційному. Він так само чудово адаптується до свого шкільного середовища, вкладає свої сили і всебічно розвивається у стосунках з матір`ю та вітчимом. Здається, що ОСОБА_10 міцно прив`язаний до свого поточного сьогодення та розкривається в ньому повною мірою. Беручи до уваги вік ОСОБА_12 , його хороший розвиток та зазначені спостереження, психолог вважала важливим продовження розвитку ОСОБА_12

у вказаному середовищі і рекомендувала уникати будь-яких змін, що дозволить ОСОБА_12 вкладати сили у стабільні і сталі зв`язки зі своєю сім`єю, шкільним оточенням.

З довідки Приватного підприємства (далі - ПП) «Медтарі» від 24 жовтня

2023 року № 6 суди встановили, що ОСОБА_13 працює лікарем стоматологом-хірургом за графіком виконання робіт 33 години на тиждень, а саме: з неділі до п`ятниці з 9 год до 15 год з гнучкою перервою на відпочинок та харчування - від години; вихідний день - субота. З довідки про доходи, виданої ПП «Медтарі»

24 жовтня 2023 року, апеляційний суд встановив, що ОСОБА_13 за період

з 1 жовтня 2022 року до 30 вересня 2023 року отримав дохід у загальному розмірі 127 246,44 грн.

Крім того, з довідки Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Денталсіті» від 24 жовтня 2023 року № 4 суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_13 працює у вказаному товаристві лікарем-стоматологом-хірургом за сумісництвом з 11 лютого 2020 року на умовах неповного робочого часу. За період з 1 жовтня 2022 року до 30 вересня 2023 року у ТОВ «Денталсіті» отримав дохід у загальному розмірі 67 247,53 грн.

ПП «Медтарі» 3 листопада 2023 року надало характеристику ОСОБА_21 , в якій зазначено, що він з 21 липня 2006 року працює у вказаному підприємстві. За весь час роботи зарекомендував себе чесним і сумлінним працівником, що вміє організувати робочий процес і контролювати якість роботи. В колективі з усіма підтримує рівні відносини, має повагу і авторитет серед колег та керівництва.

Зі змісту довідки від 1 лютого 2024 року, виданої ОСОБА_47, Акредитованим державним бухгалтером, апеляційний суд встановив, що ОСОБА_19 працює на посаді консультанта з реклами, здійснює свою діяльність віддалено та

отримує 500 доларів США на місяць.

Апеляційний суд встановив, що відповідно до довідки віце-президента/спеціаліста з розвитку бізнесу Хізер Ральф від 2 лютого 2024 року на дату видачі довідки на особистому активному рахунку ОСОБА_27 в банку ОЗК доступний поточний баланс у розмірі 50 000 доларів США.

Позивач за первісним позовом надала висновок за результатами проведення консультацій з ОСОБА_1 , складений 26 лютого 2024 року психологом

ОСОБА_28 , зі змісту якого суди встановили, що ОСОБА_1 характеризується чутливістю, довірою до світу та надією на краще за умов власних дій та включеності, добротою, комформністю, вмінням конструктивно вирішувати проблемні питання із залученням фахівців у разі необхідності; для неї провідним є найкращі інтереси дитини - забезпечити їй найкращі умови навчання, проживання, взаємодії, знаходити шляхи вирішення проблем і завжди допомагати дітям, щоб там не сталось. Також було встановлено наявність ознак психотравмування, що пов`язані з діями колишнього чоловіка та містять у собі ознаки домашнього насильства (погрози, маніпуляції, переслідування, заборона та перешкоджання у спілкуванні із дітьми). ОСОБА_44 переживає процес втрати, який пов`язаний із неможливістю спілкування з дітьми.

25 жовтня 2020 року Центральний французький орган влади отримав від українських органів влади вимогу, складену ОСОБА_6 , щодо повернення малолітнього ОСОБА_12 до України на підставі положень Гаазької конвенції

від 25 жовтня 1980 року.

Постановою судового трибуналу Шамбері від 11 травня 2021 року відхилено клопотання про негайне повернення в Україну дитини ОСОБА_29 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , та проголошено заборону на виїзд дитини з Франції без дозволу обох батьків, в тому числі в Україну.

23 листопада 2021 року Апеляційним судом Шамбері 3-ою палатою колегії винесена постанова за апеляційною скаргою на постанову судді у сімейних справах, реєстровий RG21/00423, винесену в місті Шамбері від 11 травня 2021 року, за результатами розгляду якої скасовано наказ, виданий суддею у справах сім`ї суду Шамбері 11 травня 2021 року. Наказано негайно повернути дитину ОСОБА_30 в Україну. Наказано заборонити виїзд за територію Франції неповнолітнього ОСОБА_12 без дозволу обох його батьків ОСОБА_31 і ОСОБА_32 , розлученої з ОСОБА_33 , прізвище в другому шлюбі ОСОБА_34 , за винятком виїзду до України.

20 квітня 2022 року рішенням Касаційного суду Першої цивільної палати скасовано всі положення, винесені 23 листопада 2021 року Апеляційним судом Шамбері. Повернуто справу сторін в той стан, у якому вони перебували до даного рішення, і надіслано їх до Апеляційного суду Гренобля.

Рішенням Апеляційного суду Гренобля від 17 січня 2023 року відмовлено ОСОБА_35 у задоволенні його заяви щодо повернення малолітнього ОСОБА_12 до України та заборонено виїзд дитини з французької території, в тому числі у напрямку України.

З копії заяви Коменданта Міжрегіонального управління судової поліції

від 8 листопада 2022 року суди встановили, що 5 жовтня 2022 року пані Берріо подала скаргу на ОСОБА_31 у зв?язку з викрадення її сина ОСОБА_30

(7 років). Пан ОСОБА_36 і ОСОБА_37 є фігурантами двох міжнародних запитів на розшук.

Рішенням Кримінального суду міста Тонон-ле-Бен від 13 липня 2022 року визнано винним ОСОБА_38 та засуджено його до позбавлення волі за вчинення злочину середньої тяжкості строком на шість місяців, а також застосовано обмежувальний припис, яким заборонено ОСОБА_21 вступати у відносини з потерпілими від його протиправних ( ОСОБА_39 і Філіпом Берріо) протягом трьох років.

Рішенням апеляційної палати Виправного суду Апеляційного суду Шамбері

від 7 грудня 2023 року (справа № 22/00981, рішення № 23/620) ОСОБА_3 звільнено від усіх висунутих йому звинувачень та повідомлено про завершення кримінального переслідування.

З листа Дніпровського УП ГУ НП у місті Києві від 31 жовтня 2023 року апеляційний суд встановив, що ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебував у розшуку за вказаним управленням поліції з 7 жовтня 2022 року до

21 грудня 2022 року, після якого в розшуку не перебуває.

13 липня 2023 року за заявою представника ОСОБА_3 - адвоката Луговець Л. А. до ЄРДР за № 12023100060001323 внесено відомості за частиною другою

статті 146 КК України за фактом здійснення нападу 1 квітня 2023 року

о 15 год30 хв на вулиці Великій Васильківській (біля станції метро Льва Толстого)

у місті Києві двох невідомих чоловіків разом з ОСОБА_1 на ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , намагаючись викрасти останнього.

З довідки ТОВ «Київський ліцей «Крила» від 30 жовтня 2023 року № 12-23/10 та характеристики, наданої вказаним товариством, від 30 жовтня 2023 року, апеляційний суд встановив, що ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , народження навчається у 2 класі ліцею; за результатами навчання має достатній рівень знань, матеріал сприймає та викладає у логічній послідовності, будує хронологічні та логічні зв`язки […] у шкільному житті активну участь приймає батько ОСОБА_40

1 листопада 2023 року Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної державної адміністрації в місті Києві склала акт № 123 обстеження умов проживання у квартирі АДРЕСА_1 та зазначила, що умови проживання добрі, в квартирі чисто, прибрано, зроблений сучасний ремонт, наявні всі необхідні меблі та побутова техніка. Для дітей відведено окремі кімнати, ліжка, шафи з одягом, столи для навчання, іграшки.

Зі змісту висновку судово-психіатричного експерта Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров?я України» (далі - ДУ «ІСП МОЗ України») № 1274, складеного експертами Качаном Б. Б. та Кречик О. А.

19 грудня 2023 року, апеляційний суд встановив, що:

- ОСОБА_13 на час проведення експертизи на будь-який психічний розлад, який може вплинути на психічний стан та психічний розвиток дитини -ОСОБА_4 та його виховну поведінку, не страждає;

- виховна поведінка ОСОБА_41 у відношенні до ОСОБА_4 характеризується наявністю вираженого почуття батьківської любові до сина, значущим позитивним ставленням та прив`язаністю до нього, почуттям турботи та прагненням піклування про добробут та благополуччя дитини, сформованою активною батьківською позицією, послідовним та водночас гнучким типом виховання, орієнтованим на забезпечення моральних та матеріальних потреб сина.

Крім того, експерт ДУ «ІСП МОЗ України» Кречик О. А. 19 грудня 2023 року за результатами проведення судово-психологічної експертизи щодо дослідження психологічних особливостей, психоемоційного стану, прихильності малолітнього ОСОБА_4 до батьків та особливостей виховної поведінки батька відносно сина ОСОБА_12 , склала висновок № 1278, зі змісту якого апеляційний суд встановив, що:

- ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має наступні психологічні та вікові особливості: відповідний віку рівень сформованості пізнавальних здібностей, мовлення, знань та умінь; у особистісній сфері: емоційна виразність, синтонність, доброзичливість та гнучкість у контактах; безпосередність поведінки, ситуаційна лабільність, навчально-пізнавальні інтереси та розважально-ігрові захоплення. Разом з тим у дитини виявляється певна недостатність словарного запасу та знань про навколишній світ, які є наслідком педагогічної занедбаності у ранньому віці, набутої в період спільного проживання дитини з матір`ю;

- у психоемоційному стані ОСОБА_4 спостерігаються негативні емоційні зміни: емоційна лабільність, тривожність та негативізм до матері, обумовлені психотравмуючним впливом виховної поведінки матері (авторитарний тип виховання) та обраним нею способом вирішення сімейного конфлікту (розлучення дитини з батьком та старшим братом, зміна місця проживання дитини, без врахування інтересів та бажань самої дитини);

- виховна поведінка батька ОСОБА_3 характеризується систематичністю піклування про дитину, позитивністю, послідовністю та стабільністю батьківського відношення, адекватністю, гнучкістю та прогностичністю батьківської виховної позиції, які позитивно впливають на пізнавальний розвиток, психоемоційний стан та відчуття благополуччя ОСОБА_4 ;

- ОСОБА_8 виявляє надійний тип прив`язаності до ОСОБА_3 , виражене позитивно значиме ставлення до нього, прихильність та міцний емоційний зв`язок з ним;

- ОСОБА_8 виявляє позитивно значиме ставлення та прив`язаність до старшого брата ОСОБА_18 ;

- до матері ОСОБА_1 дитина ( ОСОБА_8 ) виявляє виражене негативістичне ставлення, тривожно-уникаючий тип прив`язаності.

З листів Державної прикордонної служби України від 19 січня 2023 року,

15 червня 2023 року, 28 вересня 2023 року суди встановили, що 6 жовтня 2020 року ОСОБА_42 виїхав з України маршрутом Київ-Амстердам; інформацію про в`їзд ОСОБА_43 на територію України вказані відповіді не містять.

Крім того, з відповіді з Державної прикордонної служби України від 15 червня

2023 року суди встановили, що ОСОБА_7 виїхав з України 5 березня 2022 року; інформація про в`їзд ОСОБА_18 на територію України відповідь не містить.

В судовому засіданні 5 березня 2024 року за участю психологів ОСОБА_16 та ОСОБА_17 апеляційний суд заслухав думку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з приводу того, з ким із батьків він бажає проживати та думку ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо участі матері у його вихованні та у спілкуванні з ним.

Так, ОСОБА_8 висловив бажання проживати з батьком ОСОБА_6 та братом ОСОБА_5 , з яким у нього гарні відносини. Пояснив, що йому більше подобається проживати в Україні, ніж у Франції, оскільки у Франції мати, яку він називає « ОСОБА_44 », та її чоловік його ображали, а батько до нього ставиться добре.

ОСОБА_7 у судовому зазначив, що він після розлучення батьків проживає з батьком, а на даний час з ними також проживає молодший брат ОСОБА_10 , з яким у нього теплі стосунки. Вважав, що мати недоброзичлива, не приймає сама рішення. Коли приїхав до матері у Францію, почалася суперечка і чоловік матері його побив. Пояснив, що у Франції мати написала на нього заяву, що він ніби допомагав батьку викрасти ОСОБА_12 , внаслідок чого він потрапив до ізолятора, а потім до притулку. Зазначив, що батько не чинив перешкоди у спілкуванні з матір`ю, він сам не хоче з нею спілкуватися, а батька ставиться гарно.

Позиція Верховного Суду, мотиви, якими керується суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і доводи відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду

за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство

і батьківство охороняються державою.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором)

між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися

з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя

у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції

про права дитини від 20 листопада 1989 року зі змінами, схваленими резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року № 50/155, ратифікованої постановою Верховної Ради від 27 лютого 1991 року № 789-X11 (далі - Конвенція про права дитини) держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч

їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частина перша статті 160 СК України).

Відповідно до частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько,

які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними

чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша

статті 3 Конвенції про права дитини).

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року,

заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема,

стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, прецедентної практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого

з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу

між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Такий висновок є сталим у практиці Верховного Суду (див., зокрема: постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18), постанови Верховного Суду: від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18), від 13 березня 2019 року

у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18), від 24 квітня 2019 року

у справі № 300/908/17 (провадження № 61-44369св18), від 2 листопада 2020 року

у справі № 552/2947/19 (провадження № 61-12144св20), від 9 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20), від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18 (провадження № 61-19550св19), від 2 грудня 2020 року

у справі № 180/1954/19 (провадження № 61-9754св20), від 23 вересня 2021 року

у справі № 223/306/20 (провадження № 61-9005св21), від 1 березня 2023 року

у справі № 643/16285/20 (провадження № 61-530св23) та інших.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення

учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши подані сторонами докази в обґрунтування первісного та зустрічного позовів про визначення місця проживання, суди першої та апеляційної інстанції керувались тим, що:

- житлово-побутові умови сторін та створені кожним з них умови для проживання і навчання малолітнього ОСОБА_12 є рівними;

- ОСОБА_1 з жовтня 2020 року проживає у Франції та не має у власності будь-якого житла ані в Україні, ані у Франції;

- на час ухвалення судом першої інстанції рішення ОСОБА_1 не мала самостійного доходу, а надані довідки про наявність на рахунках коштів лише підтверджують наявність таких коштів на рахунках чоловіка ОСОБА_1 -

ОСОБА_45 , тоді як відповідно до вимог діючого законодавства суд не може визначити місце проживання дитини з тим і з батьків, який не має самостійного доходу;

- батько дитини - ОСОБА_13 має постійний стабільний дохід, який може забезпечити належний рівень існування, як ОСОБА_9 так і ОСОБА_12 ;

- ОСОБА_21 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 , нежитлове приміщення в місті Києві та транспортний засіб;

- ОСОБА_8 виявляє надійний тип прив`язаності до батька ОСОБА_3 , виражене позитивне значиме ставлення до нього, прихильність та міцний емоційний зв`язок з ним. Також ОСОБА_10 виявляє позитивне значиме ставлення та прив`язаність до старшого брата ОСОБА_18 . До матері дитина виявляє виражене негативістичне ставлення, тривожно-уникаючий тип прив`язаності;

- ОСОБА_8 у судовому засіданні в апеляційному судді висловив своє бажання проживати з батьком та братом ОСОБА_9 , з якими у нього гарні відносини. Пояснив, що йому більше подобається проживати в Україні, ніж у Франції, оскільки у Франції мати, яку він називає « ОСОБА_44 », та її чоловік його ображали, а батько до нього ставиться добре.

Ухвалюючи рішення про задоволення зустрічного позову в частині визначення місця проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та відмову у задоволенні первісного позову у вказаній частині та в частині відібрання ОСОБА_12 у батька, суд першої інстанції з висновком якого погодився і апеляційний суд, керувався інтересами самої дитини, враховуючи, у тому числі, сталі соціальні зв`язки дитини, теплі стосунки зі старшим братом ОСОБА_9 , його психологічний стан, зокрема, прихильність до батька, тривале проживання з ним, відносини між батьком та дитиною, зокрема, сумлінне ставлення батька до виконання батьківських обов`язків, виховання дитини в атмосфері турботи і любові, те, що дитина вже має своє оточення, забезпечена всім необхідним та має належні умови проживання.

Як суд першої інстанції, так і апеляційний суд дійшли висновку про те, що саме батько - ОСОБА_13 забезпечить кращі інтереси ОСОБА_12 з метою реалізації його прав на освіту, всебічний розвиток, здоров`я, виховання в оточенні любові і поваги.

При цьому суд апеляційної інстанції:

-врахував, що на території Франції відбувалися судові процеси щодо ОСОБА_12 та його повернення до України;

- надав оцінку постанові судового трибуналу Шамбері від 11 травня 2021 року, постанові Апеляційного суду Шамбері від 23 листопада 2021 року, рішенню Касаційного суду Першої цивільної палати від 20 квітня 2022 року та рішенню апеляційного суду Гренобля від 17 січня 2023 року;

- встановив, що вказані судові рішення ухвалені відповідно до Гаазької

конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей

від 25 жовтня 1980 року;

- зазначив, що відповідно до статті 19 Гаазької конвенції ніяке рішення, прийняте відповідно до цієї Конвенції, щодо повернення дитини, не розглядається як встановлення обставин будь-якого питання про піклування.

Колегія суддів враховує, що малолітній ОСОБА_10 до переміщення його на територію Французької Республіки (2 жовтня 2020 року) з народження (5 років) проживав на території України, тому батько повернув його у звичне середовище, яке найбільш сприятливе для всебічного розвитку дитини, його освіти, здоров`я та виховання в оточенні любові і поваги.

Зазначене узгоджується зі встановленими судами обставинами та думкою ОСОБА_4 , висловленою у присутності психологів в суді апеляційної інстанції.

З огляду на ці обставини Верховний Суд вважає обґрунтованими висновки судів про визначення місця проживання ОСОБА_12 разом з батьком. За наведених умов таке рішення відповідає якнайкращим інтересам дитини, які мають першочергове значення для вирішення спору, тому визначення місця проживання сина з батьком за обставин цієї справи є пропорційним меті забезпечення зазначених інтересів дитини.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 24 листопада 2021 року

у справі № 754/16535/19 (провадження № 61-14623св21), за яким дії батька щодо різкої зміни постійного місця проживання дитини, яка жила разом з матір`ю, суперечать принципу розумної турботи про дитину у поєднанні з обережною для психіки дитини увагою до неї, відхиляються касаційним судом, оскільки у справі № 754/16535/19 суди встановили факт укладення сторонами нотаріально посвідченого договору, яким, зокрема, визначено місце проживання з матір?ю, з якою дитина проживала.

У постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі

Верховного Суду від 25 березня 2024 року у справі № 183/1464/22

(провадження № 61-7478сво23) викладено висновок про те, що «зміст

статті 162 СК України свідчить про те, що сфера її застосування обмежується лише протиправною поведінкою щодо зміни місця проживання малолітньої дитини. Отже в статті 162 СК України відбувається внормування тієї ситуації застосовується, коли після ухвалення судом рішення про визначення місця проживання дитини таке місце проживання було самочинно змінене другим із батьків».

У справі, яка переглядається, судове рішення про визначення місця проживання дитини не ухвалювалося, орган опіки також не встановлював місце проживання малолітнього сина сторін, відповідний договір сторони не укладали. У справі встановлено та не заперечується сторонами, що дитина проживає разом із своїм батьком; за відсутності судового чи іншого рішення про визначення місця проживання дитини немає підстав для висновку, що ОСОБА_13 самочинно, без згоди матері, з якою на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, змінив її місце проживання, у тому числі способом її викрадення.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 3 травня 2022 року

у справі № 950/569/20-ц (провадження № 61-18067св21), про те, що перешкоджання матері у спілкуванні з дитиною позбавляє дитину як належної опіки і виховання з її боку, так і порушує право дитини та матері на прямі контакти, що суперечить найкращим інтересам дитини, відхиляються касаційним судом, оскільки обставини, встановлені судами у вказаній справі, не є подібними

(в контексті їх доведення) обставинами, встановленим судами у справі, яка переглядається. Так:

- у справі № 950/569/20-ц суди встановили, що про порушення права матері на зустрічі з дитиною свідчать подані сторонами докази, зокрема після розпорядження голови Лебединської районної державної адміністрації від 3 липня 2020 року № 137-ОД про призначення днів побачень матері з дочкою, батько не виконував це розпорядження, а після численних скарг у службу у справах дітей та поліцію він дозволив бачитися з дитиною, перетворивши такі побачення на «шоу» із запрошенням сусідів, що підтвердив свідок, допитаний у судовому засіданні;

- у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції надав оцінку доводам апеляційної скарги про невиконання ОСОБА_6 судового рішення про забезпечення первісного позову в цій справі та зазначив, що подані сторонами докази свідчать про відсутність у ОСОБА_12 бажання їхати зі своєю матір`ю.

Враховуючи встановлені судами обставини щодо небажання ОСОБА_12 їхати до матері, суди обґрунтовано вважали відсутніми підстави для висновку про створення батьком перешкод у спілкуванні ОСОБА_12 з матір?ю, тому доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених від 12 січня 2022 року у справі № 663/724/19

(провадження № 61-15273св21), є безпідставними, оскільки у справі № 663/724/19 обставини щодо створення батьком перешкод у спілкуванні матері з дитиною були встановлені судами.

Також підлягають відхиленню посилання заявника про неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 27 січня 2021 року

у справі № 727/3856/18 (провадження № 61-16426св20), від 14 лютого 2019 року

у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18), від 9 листопада 2020 року

у справі № 487/7241/18 (провадження № 61-22623св19), від 22 грудня 2021 року

у справі № 554/1124/20 (провадження № 61-18504св21), від 21 липня 2021 року

у справі № 404/3499/17 (провадження № 61-9074св20), від 12 лютого 2019 року

у справі № 461/3144/17 (провадження № 61-21215св19), від 27 листопада

2019 року у справі № 400/829/17 (провадження № 61-43481св18), від 24 жовтня 2018 року у справі № 487/545/17-ц (провадження № 61-30823св18), від 24 жовтня 2019 року у справі № 585/2392/18 (провадження № 61-15609св19), від 28 квітня 2022 року у справі № 359/6726/20 (провадження № 61-17922св21),

за змістом яких згода (бажання) дитини на проживання з одним із батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини, відхиляються касаційним судом, оскільки висновки судів фактично узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у вказаних постановах.

Так, у справі, яка переглядається, враховуючи думку ОСОБА_4 , його вік, ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, можливості сторін щодо забезпечення рівня життя дітей, який відповідатиме їх якнайкращим потребам, сталий соціальний зв`язок, місце навчання, психологічний стан, а також дотримуючись балансу між інтересами дитини, з урахуванням обставин справи, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що місце проживання ОСОБА_12 має бути визначено разом з батьком.

Тому доводи заявника про те, що судові рішення ухвалені виключно з урахуванням думки малолітньої дитини, яка є вразливою до маніпуляцій зі сторони дорослих, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи.

Аргументи касаційної скарги про неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 7 листопада 2023 року у справі № 750/9254/21 (провадження № 61-4424св23), про те, що поведінка батька щодо раптової зміни місця проживання дитини, яка проживає з матір`ю, має прихильність до неї та сталий зв`язок, не є такою, що відповідає найкращим інтересам дитини, підлягають відхиленню, оскільки обставини, встановлені судами

у справі № 750/9254/21 щодо прихильності дитини до матері та існування між ними сталого зв?язку, є протилежними обставинами, встановленим судами в цій справі (ОСОБА_12 має прихильність до батька, з яким у них сталий зв`язок).

Колегія суддів вважає безпідставними доводи заявника про неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28 грудня 2020 року

у справі № 487/2001/19 (провадження № 61-12667св20), про важливість врахування моральних якостей матері та батька як вихователів, зокрема, про зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов`язків, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності, оскільки у справі, що переглядається, зазначених обставин суди не встановили.

Повторно переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції надав оцінку доводам позивача за первісним позовом про те, що рішенням Кримінального суду міста Тонон-ле-Бен від 13 липня 2022 року ОСОБА_3 визнано винним та засуджено до позбавлення волі за вчинення злочину середньої тяжкості строком на шість місяців, та зазначив, що рішенням Апеляційного суду Шамбері апеляційної палати Виправного суду від 7 грудня 2023 року (справа № 22/00981, рішення № 23/620) відповідача звільнено від усіх висунутих йому звинувачень та повідомлено про завершення кримінального переслідування.

Тому апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_13 не є особою, яка засуджена у Франції.

Крім того, безпідставними є доводи заявника про неврахування судами висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 грудня 2023 року

у справі № 127/20368/21 (провадження № 61-10159св23), в контексті необхідності врахування фактів вчинення одним із учасників домашнього насильства та обов`язкової перевірки, чи відбувалося домашнє насильство щодо дитини або

у її присутності, оскільки такі обставини під час розгляду справи ні суд першої, ні суд апеляційної інстанції не встановили і про такі конкретні факти, що залишені поза увагою судів, заявник в касаційній скарзі не зазначає.

Надуманими є доводи заявника про порушення апеляційним судом статті 417 ЦПК України, оскільки суд апеляційної інстанції двічі переглядав справу та під час повторного перегляду врахував усі вказівки, викладені у постанові Верховного Суду від 13 вересня 2023 року у цій справі, які відповідно до вимог частини першої статті 417 ЦПК України є обов`язковими для судів першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Крім того, порушень апеляційним судом норм процесуального права під час нового розгляду справи Верховний Суд не встановив, отже, доводи касаційної скарги щодо вирішення справи та встановлення обставин на підставі недопустимих доказів і недослідження зібраних у справі доказів не підтвердилися під час касаційного перегляду справи.

Також підлягають відхиленню доводи заявника про те, що в ухваленні рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду брали участь судді, яким заявлено відвід.

Так, у судовому засіданні 11 лютого 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокати Власюк К. П. та Салмон Л. Ю. тричі заявляли відвід судді Дніпровського районного суду міста Києва Яровенко Н. О.

Ухвалами Дніпровського районного суду міста Києва від 11 лютого 2021 року:

- заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Власюк К. П. про відвід судді Яровенко Н. О. визнано необгрунтованою;

- заяви представників ОСОБА_1 - адвокатів Салмон Л. Ю. та Власюк К. П. про відвід судді Яровенко Н.О. визнано необґрунтованими;

- третю заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Власюк К. П. про відвід судді Яровенко Н. О. залишено без розгляду.

Суд першої інстанції надав оцінку доводам зазначених заяв про відвід та дійшов правильного висновку, що зазначені в них обставини не є підставою для відводу у розумінні статей 36 37 ЦПК України. Залишаючи без розгляду третю заяву про відвід, суд правильно зазначив про повторне заявлення відводу з підстав, перевірених і розглянутих раніше.

Колегія суддів не встановила порушення судом першої інстанції норм процесуального права при вирішенні заяв про відвід, тому доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними.

Разом з тим, в суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Власюк К. П. тричі (11 січня 2024 року, 29 січня 2024 року та 5 березня 2024 року) заявляла відвід колегії у складі суддів Київського апеляційного суду

Борисової О. В., Левенця Б. Б., Ратнікової В. М.

Апеляційний суд вирішив вказані заяви про відвід з додержанням норм процесуального права, про що постановив відповідні ухвали.

Доводи касаційної скарги не свідчать про існування визначених процесуальним законом підстав для відводу суддів, а фактично зводяться до незгоди заявника з процесуальними рішеннями суду, що не свідчить про існування обставини, які викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності суддів.

Колегія суддів враховує, що наслідком ухвалення судового рішення суддею, якому було заявлено відвід, відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 411 ЦПК України є обов`язкове скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, за умови, що судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими.

Проте у касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Власюк К. П. просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову.

Отже заявник, викладаючи клопотання касаційної скарги про розгляд судом касаційної інстанції справи по суті, формально зазначає доводи щодо неправильного вирішення заяв про відвід суддів, з огляду на те, що наслідком такого порушення норм процесуального права є направлення справи на новий розгляд.

При цьому колегія суддів враховує, що мати дитини, безсумнівно, відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати, однак при розгляді цієї справи суди не встановили обставин, які б давали підстави для висновку, що проживання дитини з матір`ю, що фактично призведе до зміни місця її проживання у звичному для дитини середовищі, буде мати більш позитивний вплив на дитину. У разі зміни обставин у відносинах сторін спору визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.

Крім того, визначення місця проживання дітей з одним із батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх

батьківських обов`язків (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року

у справі № 404/3499/17 (провадження № 61-9074св20)).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, не спростовують правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій та зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК

України рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду у відповідних частинах підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини першої

статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

27 червня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Власюк К. П. за допомогою підсистеми «Електронний суд» подала до Верховного Суду клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п?ятої статті 403 ЦПК України.

Клопотання мотивовано існуванням у справі виключної правової проблеми з огляду на такі обставини:

- у даній справі судами Французької Республіки ухвалені рішення про відмову ОСОБА_46 у задоволенні заяви про повернення малолітнього ОСОБА_43 на територію України та заборону виїзду дитини, в тому числі в Україну, які не виконані;

- вчинення ОСОБА_6 злочину щодо викрадення ОСОБА_4 на території Французької Республіки та вивезення його, незважаючи на заборону, в Україну;

- виїзд ОСОБА_4 6 жовтня 2020 року за межі України, перебування його у міжнародному розшуку та відсутність офіційних відомостей про повернення дитини в Україну.

Крім того, вважає, що виключна правова проблема в цій справи полягає у можливості застосування до спірних правовідносин статті 19 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року.

Також, на думку заявника, передача цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду має важливе значення не лише для захисту прав малолітнього ОСОБА_4 , а й для захисту значної кількості дітей, які у зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України залишили межі країни.

Виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

При цьому справа має принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ, у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим, не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки наведені заявником аргументи в розумінні приписів частини п`ятої статті 403 ЦПК України не підтверджують наявність виключної правової проблеми і не свідчать про необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а тому в задоволенні клопотання суд відмовляє.

Керуючись статтями 400 403 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Власюк Катерина Петрівна, у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Власюк Катериною Петрівною, залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 24 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 2 квітня 2024 року залишити без змін

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточноюі оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк О. М. Ситнік