Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Постанова КЦС ВП від 01.03.2023 року у справі №643/16285/20 Постанова КЦС ВП від 01.03.2023 року у справі №643...
print
Друк
search Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

касаційний цивільний суд верховного суду ( КЦС ВП )

Історія справи

Постанова КЦС ВП від 01.03.2023 року у справі №643/16285/20
Постанова КЦС ВП від 01.03.2023 року у справі №643/16285/20
Постанова КЦС ВП від 01.03.2023 року у справі №643/16285/20

Державний герб України

Постанова

Іменем України

01 березня 2023 року

м. Київ

справа № 643/16285/20

провадження № 61-530св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 29 липня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 11 січня 2022 року у складі колегії суддів: Маміної О. В.,

Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини, зобов`язання не чинити перешкод проживанню ОСОБА_4 разом з матір`ю.

Позовну заяву мотивовано тим, що з 2016 року до березня 2020 року вона та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу за її місцем реєстрації: АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка - ОСОБА_4 .

Вказувала, що з часом особисті стосунки між нею та відповідачем погіршилися.

З березня 2020 року вона із відповідачем більше не проживають разом.

Після припинення фактичних шлюбних відносин ОСОБА_2 став систематично самовільно забирати дитину із собою, вчиняти умисні протиправні дії проти неї та дочки з метою створення перешкод їхньому вільному спілкуванню.

Зазначала, що ОСОБА_2 умисно ухиляється під вирішення питання щодо повернення дочки за її постійним місцем проживання:

АДРЕСА_1 , та визначення режиму побачень з дитиною.

Крім того, ОСОБА_2 систематично умисно здійснює психологічне насильство до неї шляхом відкритих погроз розправою, завданням шкоди здоров`ю, приниженням її та її родичів честі та гідності.

Вважала, що з урахуванням віку дитини, її психологічної прив`язаності до матері та відсутності підстав, які б перешкоджали проживанню дитини з нею, місце проживання ОСОБА_2 необхідно визначати разом з нею.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просила суд

- зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не чинити перешкоди проживанню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом

зматір`ю;

- визначити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з нею.

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини, в якому просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання неповнолітньої дитини - дочки ОСОБА_4 в частці 1/4

від доходу ОСОБА_2 з урахуванням індексу інфляції, щомісяця, починаючи з дня пред`явлення позову до досягнення ОСОБА_4 повноліття.

Крім того, ОСОБА_1 просила суд її позов до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини об`єднати з її позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини, зобов`язання не чинити перешкоди проживанню ОСОБА_4 разом з матір`ю.

Крім того, ОСОБА_1 просила суд її позов до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини об`єднати з її позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини, зобов`язання не чинити перешкоди проживанню ОСОБА_4 разом з матір`ю.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 12 квітня 2021 року об`єднано в одне провадження цивільну справу № 643/19267/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини з цивільною справою № 643/16285/20 за позовом ОСОБА_1 доОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини, зобов`язання не чинити перешкоди проживанню дитини разом з матір`ю, присвоєно їм загальний номер № 643/19267/20.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 29 липня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визначено місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з її матір`ю ОСОБА_1 .

Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкоди проживанню

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з її матір`ю ОСОБА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини у розмірі 1/4 частки від доходу, з урахуванням індексу інфляції, щомісяця, починаючи з дня пред`явлення позову до досягнення ОСОБА_4 повноліття.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявні підстави для визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , з її матір`ю ОСОБА_1 , при цьому враховано вік дитини (4 роки), стать дитини і те, що між дочкою та матір`ю в ранньому віці існує тісний зв`язок розірвання якого може призвести до негативного впливу на розвиток дитини. Доказів, які б свідчили про те, що визначення місця проживання дитини разом із матір`ю може зашкодити інтересам малолітньої ОСОБА_4 , під час розгляду справи не виявлено. Суд вважав, що наявні підстави для зобов`язання відповідача не чинити перешкоди проживанню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з її матір`ю ОСОБА_1 .

Також наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 з урахуванням індексу інфляції щомісяця, починаючи з дня пред`явлення позову, до досягнення дитиною повноліття.

Оскільки представник позивача ОСОБА_1 подала до суду заяву про відмову від позовних вимог щодо відповідача ОСОБА_3 про зобов`язання останньої не чинити перешкоди проживанню

ОСОБА_4 разом з її матір`ю ОСОБА_1 , то суд прийняв відмову від позову та на підставі статті 255 ЦПК України закрив провадження у справі у цій частині.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 11 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 29 липня 2021 року в частині зобов`язання ОСОБА_2 не чинити перешкоди проживанню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з її матір`ю ОСОБА_1 скасовано, в задоволенні позову в цій частині відмовлено.

Рішення суду в частині стягнення аліментів змінено, викладено абзац четвертий резолютивної частини рішення в такій редакції: «Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частки від доходу щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення позову до досягнення дитиною повноліття».

Рішення суду в частині визначення місця проживання дитини залишено без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що враховуючи передусім інтереси дитини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що комфортне проживання та належне виховання дитини буде забезпечено у разі її проживання разом із матір`ю. Висновок суду першої інстанції в частині визначення місця проживання дитини відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Разом з тим апеляційний суд вважав, що відсутні підстави для задоволення позову в частині зобов`язання ОСОБА_2 не чинити перешкоди проживанню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з її матір`ю ОСОБА_1 , оскільки місце проживання дитини з матір`ю визначено лише оскаржуваним рішенням суду, тому такі вимоги є передчасними.

Встановивши, що відповідач отримує стабільний та регулярний дохід, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частки від доходу щомісячно. Натомість позивачка просила суд стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини у розмірі 1/4 частки від доходу відповідача, тому посилання суду першої інстанції на те, що аліменти слід стягнути у частці від доходу відповідача, з урахуванням індексу інфляції, не відповідає вимогам закону, тому апеляційний суд змінив рішення суду першої інстанції в частині стягнення аліментів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у січні 2023 року

ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення в частині визначення місця проживання малолітньої дитини скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволення позовної вимоги

ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітньої дитини.

В іншій частині рішення Московського районного суду м. Харкова

від 29 липня 2021 року та постанова Харківського апеляційного суду

від 11 січня 2022 року не оскаржується, а тому в силу вимог частини другої статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядається.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано справу.

У січні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не встановили фактичних обставин справи, неправильно оцінили докази та дійшли помилкового висновку щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визначення місця проживання дитини із матір`ю.

Під час розгляду справи взагалі не було встановлено та з`ясовано обставин, що мають істотне значення, а саме: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним збатьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. Не було проведено жодної бесіди дитини зі спеціалістом служби у справах дітей та не з`ясовано найкращі інтереси дитини, а також не встановлено, хто з батьків може забезпечити більшсприятливі умови виховання дитини.

Висновок Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, який вирішив доцільність визначення місця проживання дитини разом з матір`ю, є не обґрунтованим, не підтверджений жодним доказом або іншими документами. В матеріалах справи відсутні докази обстеження умов проживання позивачки.

Вважає, що поданий позивачкою до суду протокол психодіагностичного обстеження та висновок спеціаліста лікаря - психіатра-нарколога, на які суди посилаються в оскаржуваних рішеннях як на підставу визначення місця проживання дитини з позивачем, лише підтверджують психологічні проблеми саме у позивачки, а з урахуванням його пояснень щодо зловживання позивачкою наркотичними засобами та про її аморальний спосіб життя, що підтверджено рішенням Дзержинського районного суду

м. Харкова у справі № 638/17422/21 та рішенням Московського районного суду м. Харкова у справі № 643/15810/21, надалі можуть негативно вплинути на виховання дитини. Всі ці доводи не були перевірені судом.

Вказує, що відповідно до частини третьої статті 188 ЦПК України об`єднання справ в одне провадження допускається до початку підготовчого засідання. Суд першої інстанції з порушенням вимог частини третьої статті 188 ЦПК України об`єднав справи за позовами ОСОБА_1 в одне провадження.

Зазначає, що оскаржуване рішення ухвалено головуючим суддею Майстренком О. М., тобто суддею, якому він неодноразово заявляв відвід, підстави якого є вагомими та обґрунтованими, таке порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування рішення

у справі, однак судом апеляційної інстанції проігноровано вказані обставини.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень,

ОСОБА_2 посилається на те, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносин, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 2016 року до березня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивача та відповідача народилася дитина - ОСОБА_4 .

Місце проживання малолітньої ОСОБА_4 зареєстровано за адресою зареєстрованого місця проживання батька ОСОБА_2 :

АДРЕСА_2 .

На початку березня 2020 року відносини між позивачем та ОСОБА_2 погіршилися, що призвело до припинення їх спільного проживання.

Домовленості щодо того, з ким із них залишиться проживати їхня спільна дитина, досягнуто не було.

ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою:

АДРЕСА_1 , яка належить їй на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між нею та ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Макушевою Н. В.

Згідно з довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю «Надежда» (далі - ТОВ «Надежда») від 18 вересня 2020 року ОСОБА_1 отримує за місцем роботи дохід.

За змістом характеристики з місця роботи позивача від 22 вересня

2020 року ОСОБА_1 працює у ТОВ «Надежда» на посаді начальника відділу та характеризується позитивно, працює за гнучким графіком, а саме має можливість знаходитися на робочому місці до 6 (шести) годин у будь-який час з 9:15 до 17:15 з понеділка до п`ятниці, а також, за потребою, має можливість працювати дистанційно.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ОСОБА_1

є фізичною особою - підприємцем (види діяльності: 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна).

Згідно з договорами оренди нерухомості та актів прийому-передачі

від 01 червня 2020 року ОСОБА_1 передала в строкове платне користування дві квартири, що належать їй на праві приватної власності.

Відповідно до первинного психологічного висновку психолога ОСОБА_6 за результатами первинного психологічного обстеження 14 листопада

2020 року дитини ОСОБА_4 , у дівчинки спостерігається підвищена тривожність і страхи, а також почуття провини з приводу ситуації розлучення. До матері дівчинка відчуває безумовне почуття довіри та любові, про що також свідчить модель «друзів» у відносинах «мати-донька». Проте іноді з`являється страх у дитини, що мати її покине. Причиною виникнення такого страху, вірогідно за все, є маніпулятивні розмови батька з донькою про матір. До батька виявлено амбівалентне ставлення - дівчинка відчуває до нього і любов і страх, що імовірно пов`язано

з психічним тиском на дитину. Страхи і тривога дитини пов`язані як

з ситуацією розлучення, коли батьки демонструють агресію один до одного, втягуючи в конфлікт дитину, так і з почуттям непотрібності. Світ дівчинки під загрозою, а її почуття ніхто не називає і не може розділити,

і без допомоги дорослих їй важко адаптуватися до поточної ситуації. Причиною зазначених складнощів є не тільки поточний сімейний конфлікт, а також недостатньо розвинена здатність з боку батька встановлювати

і витримувати міжособистісні кордони, та організовувати діалог

(а.с. 99-101, т. 1).

Згідно з висновками протоколу психодіагностичного обстеження

ОСОБА_1 від 26 січня 2021 року практичного психолога ОСОБА_6 , з урахуванням анамнестичних даних таких, як виховання у неповній сім`ї та відсутності базової материнської любові і турботи у дитинстві, що по всій вірогідності зіграло важливу роль в реактивності ОСОБА_7 до конфліктних взаємовідносин в моделі «сім`ї», стає зрозуміло, що поточна конфліктна ситуація з колишнім співмешканцем призвела до психосоматичного розладу ОСОБА_7 . На підставі результату за методом «рестімуляції» можна говорити, що сенсибілізуючою подією в прояві симптомів є ситуація систематичного застосування колишнім співмешканцем ОСОБА_7 психологічного насилля щодо неї, спрямованого на обмеження волевиявлення останньої щодо її активної та безпосередньої участі

у вихованні трирічної дитини (спілкуванні, проводженні дозвілля наодинці тощо) (а.с. 3-4, т. 2).

Відповідно до висновку спеціаліста психіатра ОСОБА_8 за даними психологічного обстеження ОСОБА_1 , що була присутня під час обстеження разом зі своєю дочкою ОСОБА_9 , у відповідь на питання

№ 4 спеціалістом зазначено, що конфліктна ситуація між батьками закладає основи негативного ставлення дитини до дійсності, зумовлює появу емоції страху замість емоції любові та, як наслідок, формує у ОСОБА_4 передумови невротичного розладу особистості, який обов`язково проявляється в більш зрілому віці у вигляді неврозів, соматоформних розладів, соціопатії та інших психічних розладів. У відповідь на питання № 5 спеціалістом зазначено, що проживання ОСОБА_4 окремо від матері не тільки не допустимо, але і вкрай негативно впливає на психологічний, емоційний та інтелектуальний розвиток дитини, формування її особистості

в соціумі (а.с. 71-72, т. 2).

Згідно з висновком Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради від 12 лютого 2021 року № 107 доцільно визначити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю

ОСОБА_1 (а.с. 223-224, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного

з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання

і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право

і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних

і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або

у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я,

в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частина перша статті 160 СК України).

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення

з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Судом встановлено, що згідно з висновком Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради від 12 лютого 2021 року № 107 доцільно визначити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю ОСОБА_1 (а.с. 223-224, т. 1).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року

у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) викладено висновок про те, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором

у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів

від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим, положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».

Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов`язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо.

Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

Таким чином, при вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку.

Вирішуючи спір, враховуючи вказані норми матеріального права, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, враховуючи вік дитини (4 роки), стать дитини і те, що між дочкою та матір`ю в ранньому віці існує тісний зв`язок, розірвання якого може призвести до негативного впливу на розвиток дитини, виходячи із пріоритету інтересів дитини, врахувавши висновок органу опіки та піклування, дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з її матір`ю

ОСОБА_1 , що відповідатиме інтересам дитини, сприятиме належним умовам її проживання, гармонійному розвитку та вихованню у атмосфері любові, добробуту та поваги до неї, належному матеріальному забезпеченню.

Виходячи із обставин цієї справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини та забезпечити доброзичливе спілкування один з одним, Верховний Суд вважає, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився

і апеляційний суд, визначаючи місце проживання малолітньої дитини сторін у цій справі з матір`ю, дійшов обґрунтованого висновку про те, що зазначене буде відповідати якнайкращим інтересам дитини, сприятиме повноцінному вихованню та розвитку.

Також колегія суддів зауважує, що визначення місця проживання дитини

з матір`ю не впливатиме на взаємовідносини дитини з батьком, оскільки визначення місця проживання дітей з однім із батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків. Отже, відповідні доводи касаційної скарги про позбавлення батька дитини певного обсягу батьківських прав внаслідок визначення місця проживання дитини з її матір`ю є безпідставними.

Батько дитини, який безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати.

У разі зміни обставин у відносинах сторін спору, а в першу чергу, відносин між батьками, а також встановлення можливості їхнього спільного спілкування та проведення часу з дитиною, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.

Посилання у касаційній скарзі на те, що позивачка зловживає наркотичними засобами та веде аморальний спосіб життя, не заслуговують на увагу, оскільки матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження вказаного. Крім того, відповідно до висновку Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради від 12 лютого 2021 року

№ 107, мати дитини ОСОБА_1 на обліку в наркологічному та психоневрологічному диспансерах не перебуває, офіційно працевлаштована, має постійний дохід, позитивно характеризується за місцем роботи (а.с. 223-224, т. 1).

Доводи касаційної скарги про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено головуючим суддею, якому ОСОБА_4 неодноразово заявляв відвід, що є, на його думку, обов`язковою підставою для скасування рішення у справі, не заслуговують на увагу, оскільки заяви ОСОБА_2 про відвід судді Майстренка О. М. вирішено відповідно до вимог статті 40 ЦПК України, про що постановлено вмотивовані судові рішення (а.с. 94-95, 135-137, т. 1).

Посилання у касаційній скарзі на те, що суд першої інстанції з порушенням вимог частини третьої статті 188 ЦПК України об`єднав справи за позовами ОСОБА_1 в одне провадження, на правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо визначення місця проживання дитини не впливають та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Доводи касаційної скарги про те, суди попередніх інстанцій належним чином не встановили фактичних обставин справи, є безпідставними, оскільки рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині ухвалено на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які учасники судового процесу посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні та які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення

та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи

(див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судових рішень, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій надана оцінка всім важливим аргументам сторін.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційним судом не встановлено

та заявником таких не зазначено.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони

не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року

у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального

і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, то розподіл судових витрат Верховий Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 402 410 416 418 419 ЦПК України,

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 29 липня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 11 січня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст

Приймаємо до оплати