Постанова

Іменем України

14 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 377/128/18

провадження № 61-44680 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Лесько А. О., МартєваС. Ю. та Сімоненко В. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа - Орган Опіки та Піклування виконкому Славутицької міської Ради Київської області, Служба у справах дітей та сім'ї виконавчого комітету Славутицької міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Славутицького міського суду Київської області від 10 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 15 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Гуля А. В. та Іванової І. В.,

ВСТАНОВИВ:

12 березня 2018 року ОСОБА_4 звернулась з позовом до ОСОБА_5 про визначення місця проживання сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із нею. З урахуванням уточнених позовних вимог просила суд зобов'язати ОСОБА_5 повернути їй сина ОСОБА_6, визначити місце проживання малолітньої дитини, стягнути з відповідача судові витрати по оплаті судового збору в сумі 704 гривні 80 копійок, витрати за надання професійної правничої допомоги та допустити негайне виконання рішення суду на підставі протиправної поведінки ОСОБА_5, який протягом більше, як двох місяців після самовільної зміни місця проживання їх сина фактично не дає позивачці можливості спілкуватися з дитиною, піклуватися та виховувати його.

В обґрунтування вимог посилалась на те, що з 2012 року у неї та відповідача склались фактичні шлюбні відносини, вони почали проживати в орендованій квартирі АДРЕСА_1 та вести спільне господарство. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_6, батьком якого є відповідач ОСОБА_5 про що зроблено запис у свідоцтві про народження дитини. Після народження їх спільної дитини особисті стосунки з відповідачем істотно погіршилися.

З грудня 2017 року син ОСОБА_6 був влаштований у дошкільний навчальний заклад (ясла - садок) № 8 «Теремок» - ЦентрСофії Русової. 22 лютого 2018 року ОСОБА_5 самостійно без попереднього погодження з ОСОБА_4 подав заяву на відрахування дитини з дитячого садка, забрав його документи з садка разом із дитиною. І саме з цього дня він повністю ізолював сина ОСОБА_6 від спілкування з нею, не надаючи їй можливості спілкуватися з дитиною, забирати її до себе, гуляти з сином, в тому числі і спілкуватися по телефону, приймати участь у її вихованні .

З серпня 2017 року відповідач не працює, є безробітним, і поки не виявляє бажання до працевлаштування. Тому всі питання забезпечення дитини лежать на ній та її батьках. Вищенаведені обставини та вимоги норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, свідчить про наявність у неї достатніх підстав для того, щоб визначити місце проживання їх сина ОСОБА_6 разом із нею.

16 квітня 2018 року відповідачем ОСОБА_5 подано до суду зустрічний позов до позивачки з вимогою визначити місце проживання дитини разом із ним, та визначити режим спілкування дитини із матір'ю, мотивуючи тим, що 06 січня 2018 року ОСОБА_4 припинила сімейні відносини з ним, виселилася з квартири де вони мешкали та обрала собі інше місце проживання, а їх син ОСОБА_6 залишився проживати разом із ним.

Весь січень 2018 року між ними були нормальні відносини, дитина проживала разом із батьком та у них не виникало ніяких непорозумінь щодо участі ОСОБА_4 у спілкуванні з дитиною. За січень місяць вона зустрічалася з дитиною лише кілька разів. Згодом ОСОБА_4 почала писати заяви та скарги на нього, що нібито він обмежує її участь у спілкуванні з дитиною, що не відповідає дійсності. Вважає, що місце проживання дитини має бути визначено за місцем проживання його батька.

Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 10 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду м. Києва від 15 серпня 2018 року, позов ОСОБА_4 задоволено. Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із матір'ю ОСОБА_4 Зобов'язано ОСОБА_5 повернути ОСОБА_6 його матері - ОСОБА_4 Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судові витрати.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_4 відмовлено.

Задовольняючи позов ОСОБА_4 і відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_5 суд першої інстанції, з посиланням на Декларацію прав дитини, прийняту Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року виходив з того, що під час розгляду справи виняткових обставин у розумінні положень статті 161 СК України, які б свідчили про неможливість проживання дитини разом з матір'ю не було встановлено, отже суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визначення місця проживання дитини з матір'ю.

Разом з тим, суд зазначив, що ОСОБА_5 не позбавлений права на участь у вихованні дитини. Надані ОСОБА_5 письмові докази та відеоматеріали свідчать про те, що з того часу як ОСОБА_5 забрав дитину проживати з собою, він займається її вихованням та утриманням, але опікою і вихованням дитини він може також займатися, якщо місце проживання дитини буде визначено із матір'ю, оскільки зміна місця проживання дитини не перешкоджає кожному із батьків виконувати свої батьківські обов'язки по вихованню і утриманню дитини.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що судом першої інстанції повно та всебічно було встановлено обставини, що мають значення для справи: характеристику сторін і їх поведінку у виниклій конфліктній ситуації, матеріально-побутові умови сторін і ту обставину, що відповідач протягом року не працює і не має самостійного доходу. Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції щодо визначення місця проживання дитини з матір'ю виходячи з інтересів дитини, при цьому зазначив, що як доведено у с удовому засідання батько здійснює свої права всупереч інтересам дитини.

17 вересня 2018 року ОСОБА_5 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Славутицького міського суду Київської області від 10 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 15 серпня 2018 року, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та просив скасувати ці судові рішення, а справу передати на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні позову не встановив до кого із батьків дитина має більшу прихильність і не з'ясував думку самої дитини з приводу визначення місця її проживання. Також вказував на те, ще у справі є виняткова обставина, а саме неприязнь дитини до матері, до якої він як батько дитини не має ніякого відношення.

Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано з Славутицького міського суду Київської області цивільну справу № 377/128/18.

19 листопада 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_4 на касаційну скаргу .

У відзиві ОСОБА_4 просила залишити в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на те, що судами були ретельно досліджені всі фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення та дійшли обґрунтованих висновків, щодо порушення відповідачем, протягом тривалого часу, її прав, як матері на виховання дитини так і прав їх сина ОСОБА_6 на його спілкування із матір'ю, які передбачені Сімейним Кодексом України.

29 листопада 2018 року до Верховного Суду надійшли заперечення на відзив ОСОБА_4, які не можуть бути прийняті до уваги як такі, що не передбачені цивільним процесуальним Кодексом України та суперечать принципу диспозитивності цивільного процесу, оскільки за змістом статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції розглядає правильність застосування норм матеріального та процесуального права в межах тільки касаційної скарги.

Колегія суддів Другої палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду, обговоривши доводи касаційної скарги та доводи відзиву, зробивши аналіз норм матеріального та/і процесуального права, яке було застосовано при розгляді цієї справи вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а аргументи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Судами встановлені наступні фактичні обставини.

Сторони є батьками малолітньої дитини - сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, мали фактичні шлюбні стосунки, зараз проживають окремо.

Після припинення фактичних шлюбних відносин, малолітня дитина залишилась проживати з матір'ю. 22 лютого 2018 року відповідач самовільно, без погодження з позивачкою забрав дитину з дитячого садочку, забрав документи на дитину і з цього часу дитина проживає з батьком.

Мати - ОСОБА_4 зареєстрована та проживає у однокімнатній квартирі, яку отримала її мати на себе та позивача. Відповідач зареєстрований у трикімнатній квартири. У квартирах наявні житлово- комунальні умови для проживання дитини задовільні.

Позивачка має постійне місце роботи та постійний дохід, за місцем проживання характеризується позитивно.

Відповідач постійного місця роботи не має, розмір доходу судом не встановлено, до квітня 2018 року перебував на обліку як безробітний. За місцем проживання характеризується позитивно.

Між батьками склались неприязні стосунки.

Рішенням виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області від 28 лютого 2018 року визначено спосіб участі матері у вихованні сина та графік спілкування з ним. Батькам рекомендовано знаходити порозуміння у вирішенні конфліктних питань, що стосуються малолітньої дитини, уникати конфліктних ситуацій та з'ясування стосунків у його присутності. Дане рішення відповідачем не виконувалось, що було предметом додаткового розгляду на засідання виконавчого комітету міської ради та було рекомендовано відповідачу щодо підписання з комунальним закладом соціальних служб договору про співпрацю та здійснення соціального супроводу. Такий договір відповідачем підписано не було.

Встановлено, що відповідач притягувався до кримінальної відповідальності за частиною першою статті 212 КК України.

ОСОБА_4 неодноразово зверталась до органів правопорядку з заявами про застосування щодо неї відповідачем насильства. А також наявні факти звернення першої дружини відповідача ОСОБА_9 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_9) про викрадення відповідачем їх доньки.

Фактів аморальної поведінки позивачки судами не встановлено.

Судом також встановлено, що відповідач обмежує матір у спілкування з дитиною, дитина не відвідує дитячий садок.

Органи опіки і піклування у своєму висновку рекомендують визначити місце проживання дитини з матір'ю. Проживання сина разом із матір'ю відповідає інтересам дитини, оскільки вона має постійне місце роботи, стабільний самостійний дохід, а тому може створити необхідні умови для проживання та нормального розвитку дитини.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно із статтею 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства» наголошує, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей, однак предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Із системного тлумачення статей 3, 9, 18 Конвенції про права дитини, частин другої та третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», слідує, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини.

Відповідно до Стаття 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.( стаття 155 СК України).

Отже, батьки дитини не тільки мають право на виховання дитини та й обов'язок виховувати дитину у атмосфері поваги до її прав, її людської гідності, в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї родини , сім'ї, свого народу та Батьківщини.

За змістом статей 160-161 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, а місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Поведінка батьків, їх авторитет відіграє суттєву роль у вихованні дитини, адже дитина не має самостійного досвіду соціальної поведінки, а тому успадковує досвід і поведінку авторитетних для неї батьків.

Крім того, за положеннями статті 162 СК України, якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам. Особа, яка самочинно змінила місце проживання малолітньої дитини, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому, з ким вона проживала.

Суди попередніх інстанцій в контексті першочергового врахування саме інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, дотрималися норм матеріального права, урахували висновок № 312 від 07 травня 2018 року органу опіки та піклування виконавчого комітету Славутицької міської ради щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, обґрунтовано визначили місце проживання малолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір'ю.

При цьому судами було враховано ту обставину, що ОСОБА_5 самовільно забрав сина з дитячого садочка, та не надавав можливості зустрічатися та спілкуватися позивачці з сином, що суперечить сімейним цінностям, які полягають в повазі один до одного та як найкращому вихованні дитини, ураховуючи інтереси дитини, пояснення представників соціальних служб у судовому засіданні, які намагались здійснити заходи для поновлення стосунків між матір'ю та батьком дитини, між батьками та дитиною, а також той факт, що відповідач відмовляється від спільного відвідування та отримання психологічної допомоги з метою поновлення родинних стосунків.

Згідно зі статтею 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла 10 років, визначається зі згоди батьків, а по досягненні дитиною 10 років - зі спільної згоди батьків та самої дитини. По досягненні дитиною 14 років, коли батьки проживають окремо, місце проживання визначається дитиною.

Крім того, дитина має право бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї., дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішені між батьками, іншими особами спору щодо її вихованні, місця проживання.

Доводи заявника про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно не прийняв до уваги та не врахував до кого із батьків дитина має більшу прихильність і не з'ясував думку самої дитини з приводу визначення місця її проживання є безпідставними, оскільки за положеннями зазначеної норми права , місце проживання дитини, яка не досягла 10 років визначається без врахуванні її думки.

При цьому, питання про заслуховування думки дитини було предметом оцінки апеляційного суду, який вірно дійшов до висновку, що з урахуванням встановлених судом обставин справи, ситуації, яка склалась у сім'ї та обстановці у якій перебуває дитина, вона не зможе об'єктивно, незалежно та вільно висловити свою думку.

Крім того судом апеляційної інстанції надана оцінка висновку практикуючого психолога ОСОБА_10, а доводи касаційної скарги зводяться до оцінки цього висновку судом касаційної інстанції, що суперечить повноваженням касаційного суду, визначеним статтями 389-400 ЦПК України.

Застосування судом першої інстанції Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН не впливає на правильність судового рішення і не може бути єдиною підставою для скасування правильних і законних судових рішень, оскільки за встановлених судом фактичних обставин справи та при правильному застосуванні судами інших норм матеріального права, скасування судового рішення з цих підстав є скасуванням з формальних міркувань.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Славутицького міського суду Київської області від 10 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 15 серпня 2018 року - без змін, оскільки підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Славутицького міського суду Київської області від 10 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 15 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Сімоненко

А. О.Лесько

С. Ю.Мартєв