Ухвала

4 травня 2018 року

м. Київ

справа №196/2091/13-ц

провадження № 61-20957ск18

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Лесько А.О. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 6 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення суми позики та процентів за договором позики, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_3, про визнання недійсним договору позики, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики в частині визнання поручителем,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення 103000 грн суми позики та процентів за договором позики від 1 лютого 2011 року та стягнення процентів за договором позики від 13 травня 2012 року в сумі 6300 грн.

У вересні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_3, про визнання недійсним договору позики від 1 лютого 2011 року.

Також ОСОБА_3 звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання частково недійсним договору позики від 1 лютого 2011 року в частині визнання поручителем.

Рішенням Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 за договором позики від 1 лютого 2011 року 24000 грн позики та 9600 грн процентів за період з 1 лютого 2011 року по 1 листопада 2011 року, а всього - 33600 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики від 1 лютого 2011 року, складеного у вигляді розписки від імені ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1, відмовлено. Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання частково недійсним договору позики між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 згідно розписок від 1 лютого 2011 року в частині визнання поручителем ОСОБА_3 Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 6 березня 2018 року рішення суду першої інстанції у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення суми позики та процентів за договором позики від 1 лютого 2011 року та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_3, про визнання недійсним договору позики від 1 лютого 2011 року, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання частково недійсним договору позики від 1 лютого 2011 року в частині визнання поручителем скасовано. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення суми позики та процентів за договором позики від 1 лютого 2011 року відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_3, про визнання недійсним договору позики від 1 лютого 2011 року задоволено. Визнано недійсним договір позики від 1 лютого 2011 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 згідно розписки від 1 лютого 2011 року. Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання частково недійсним договору позики від 1 лютого 2011 року в частині визнання поручителем задоволено. Визнано неукладеним договір поруки між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, згідно розписки про взяття грошей в борг від 1 лютого 2011 року.

12 квітня 2018 року (відповідно до відтиску поштового штемпеля на конверті) ОСОБА_1 направила до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема, статей 202, 207, 1046, 1047, 1049, 1212, 1213 ЦК України, просила скасувати постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 6 березня 2018 року, а рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2017 року залишити в силі.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Ціна позову у даній справі становить 109300 грн, яка станом на 1 січня 2018 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1762*100=176 200).

Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.

При цьому Верховним Судом також перевірено, чи мають місце обставини, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, та зазначених обставин не встановлено.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подалакасаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадків не встановлено, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини 6 , частиною 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 6 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення суми позики та процентів за договором позики, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_3, про визнання недійсним договору позики, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики в частині визнання поручителем.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати особі, яка її подавала.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Суддя А.О.Лесько