Історія справи

Постанова КГС ВП від 21.11.2023 року у справі №908/423/20
Ухвала КГС ВП від 10.03.2021 року у справі №908/423/20
Постанова КГС ВП від 08.03.2023 року у справі №908/423/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2023 року

м. Київ

cправа № 908/423/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Зуєва В. А., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників сторін:

позивача - Литвиненко Ж. М.(самопредставництво),

відповідача-1 - Гурильова А. С. (самопредставництво, в режимі відеоконференції),

відповідача-2 - Сідельникової О. Л. (адвоката в режимі відеоконференції),

прокуратури - Савицької О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Зозуля Василя Анатолійовича

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.09.2023 (колегія суддів: Мороз В. Ф. - головуючий, Коваль Л. А., Чередко А. Є.) у справі

за позовом заступника керівника Запорізької місцевої прокуратури № 2 Запорізької області в інтересах держави в особі Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області

до: 1) Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, 2) Фізичної особи - підприємця Зозуля Василя Анатолійовича

про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Заступник керівника Запорізької місцевої прокуратури № 2 Запорізької області (далі - Прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області (далі - Широківська сільська рада) до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (далі - ГУ Держгеокадастру) та Фізичної особи -підприємця Зозуля Василя Анатолійовича (далі - ФОП Зозуль В. А.) про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру від 18.12.2015 № 8-1045/27-15-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" (далі - наказ ГУ Держгеокадастру від 18.12.2015 № 8-1045/27-15-СГ), визнання недійсним договору оренди землі б/н від 29.12.2015, укладеного між відповідачами, на підставі якого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис про інше речове право № 12889456 щодо оренди земельної ділянки площею 22,0000 га, кадастровий номер 2322184600:04:002:0815, що розташована на території Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області за межами населеного пункту, припинивши право оренди ФОП Зозуля В. А., зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 31.12.2015 за номером запису про інше речове право 12889456, зобов`язання ФОП Зозуля В. А. повернути земельну ділянку площею 22,0000 га, кадастровий номер 2322184600:04:002:0815, що розташована на території Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області за межами населеного пункту на користь територіальної громади в особі Широківської сільської ради (далі - земельна ділянка).

1.2. Позовні вимоги Прокурора обґрунтовано тим, що право на пільгове отримання земельної ділянки державної форми власності для створення фермерського господарства громадянин може використати лише один раз у межах розміру та виду використання, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах. Прокурор стверджував, що у 2015 році Зозуль В. А. отримав в оренду 3 земельні ділянки державної власності загальною площею понад 75 га з порушенням вимог земельного законодавства.

2. Короткий зміст рішень господарських судів попередніх інстанцій

2.1. Згідно з рішенням Господарського суду Запорізької області від 15.09.2020 (суддя Азізбекян Т. А.) у справі № 908/423/20 в задоволенні позову Прокурора відмовлено у повному обсязі.

2.2. Місцевий господарський суд дійшов висновку що ГУ Держгеокадастру, приймаючи наказ № 8-1045/27-15-СГ від 18.12.2015, діяло відповідно до положень Земельного кодексу та Закону України "Про фермерське господарство". Крім того, суд першої інстанції зазначив, що Прокурор документально не довів факт укладення договору оренди землі від 29.12.2015 з порушенням вимог статей 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство", статей 123 124 134 Земельного кодексу України. Тому суд першої інстанції зауважив, що відсутні правові підстави для зобов`язання ФОП Зозуля В. А. повернути земельну ділянку на користь територіальної громади в особі Широківської сільської ради.

2.3. Відповідно до постанови Центрального апеляційного господарського суду від 14.01.2021 у справі № 908/423/20 рішення Господарського суду Запорізької області від 15.09.2020 змінено шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції постанови суду апеляційної інстанції.

2.4. Верховний Суд постановою від 08.03.2023 у справі № 908/423/20 скасував постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.01.2021, справу направив на новий розгляд до апеляційного господарського суду.

2.5. Згідно з постановою Центрального апеляційного господарського суду від 14.09.2023 у справі № 908/423/20 рішення Господарського суду Запорізької області від 15.09.2020 скасоване. Прийняте нове рішення, про часткове задоволення позову Прокурора.

Визнано недійсним договір оренди землі б/н від 29.12.2015, укладений між ГУ Держгеокадастру та Зозулем В. А., на підставі якого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис про інше речове право № 12889456 щодо оренди земельної ділянки площею 22,0000 га, кадастровий номер 2322184600:04:002:0815, що розташована на території Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області за межами населеного пункту.

Витребувано з володіння ФОП Зозуля В. А. на користь територіальної громади в особі Широківської сільської ради земельну ділянку площею 22,0000 га, кадастровий номер 2322184600:04:002:0815, що розташована на території Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області за межами населеного пункту.

В решті позовних вимог відмовлено.

2.6. Апеляційний господарський суд, частково задовольняючи позовні вимоги Прокурора, дійшов висновку, що земельна ділянка передана Зозулю В. А. з порушенням вимог статей 116 118 121 123 134 Земельного кодексу України, статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", що свідчить про незаконність наказу ГУ Держгеокадастру від 18.12.2015 № 8-1045/27-15-СГ та згідно зі статтями 203 215 216 Цивільного кодексу України є підставою для визнання недійсним договору оренди землі б/н від 29.12.2015, укладеного між ГУ Держгеокадастру та Зозулем В. А., та повернення земельної ділянки на користь територіальної громади в особі Широківської сільської ради. При цьому суд апеляційної інстанції, враховуючи правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, зазначив, що виданий ГУ Держгеокадастру наказ від 18.12.2015 № 8-1045/27-15-СГ вже реалізований та вичерпав свою дію фактом його виконання наприкінці грудня 2015 року внаслідок укладення між Зозулем В. А. і ГУ Держгеокадастру договору оренди та переходу до відповідача-2 права оренди на спірну земельну ділянку, тому такий наказ не є правовстановлюючим документом, а вимога про визнання його незаконним не відповідає належному способу захисту. Тому суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовної вимоги Прокурора про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру від 18.12.2015 № 8-1045/27-15-СГ.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що у справі № 908/423/20 мета Прокурора спрямована на відновлення власником володіння спірною земельною ділянкою. Тому суд апеляційної інстанції зауважив, що, виходячи з мети позову, його обґрунтування, вимогу Прокурора про зобов`язання ФОП Зозуля В. А. повернути у відання територіальної громади в особі Широківської сільської ради земельну ділянку слід розуміти як вимогу про витребування цієї ділянки з володіння відповідача-2 на користь власника. При цьому суд апеляційної інстанції послався на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18. Суд апеляційної інстанції також зауважив, що зміни в адміністративно-територіальному устрої під час провадження у справі та перехід права розпорядження певними земельними ділянками від держави до територіальної громади не впливають на можливість задоволення цього позову та виконання рішення суду на користь належного суб`єкта (територіальної громади).

Щодо вимоги про припинення права оренди ФОП Зозуля В. А., зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 31.12.2015 № 12889456, суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки договір оренди землі від 29.12.2015 є підставою для припинення відповідного права в силу Закону та не вимагає додаткового визнання судом права таким, що припинилося, тому в цій частині позовних вимог Прокурора слід відмовити.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що у цій справі № 908/423/20 втручання держави ґрунтується на законі, є виправданим обставинами спірних правовідносин, спрямоване на задоволення суспільного, публічного інтересу (захисту прав власності територіальної громади Широківської сільської ради), тобто переслідує легітимну мету (контроль за раціональним використанням сільськогосподарських земель, які є обмеженим природним ресурсом). З огляду на недобросовісність поведінки як ГУ Держгеокадастру, так і Зозуля В. А., суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що втручання у право Зозуля В. А. на мирне володіння та користування спірною ділянкою та її повернення у володіння власника будуть пропорційними зазначеній легітимній меті і не становитимуть для відповідача-2 надмірного тягаря.

Щодо заяв позивача та відповідача-2 про застосування строків позовної давності під час розгляду справи було заявлено до вимог Прокурора, суд апеляційної інстанції виходив з такого. Суд апеляційної інстанції встановив, що у цій справі Прокурором подано позов в інтересах Широківської сільської ради; спірна земельна ділянка була передана з державної у комунальну власність Широківської сільської ради на підставі наказу ГУ Держгеокадастру від 22.12.2018 № 8-2315/15-18-СГ; фактична реєстрація права комунальної власності за Широківською сільською радою відбулась лише 10.05.2019 (номер запису про право власності 46784076); Прокурор звернувся до господарського суду з позовом у цій справі - 19.02.2020.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що зміна власника земельної ділянки не змінює порядок обчислення та перебігу позовної давності. Оскільки перебіг позовної давності починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а зміна орендодавця його правонаступником не змінює порядок обчислення та перебігу позовної давності, апеляційний суд дійшов висновку, що перебіг позовної давності для пред`явлення вимог про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру від 18.12.2015 8-1045/27-15-СГ та визнання недійсним договору оренди землі б/н від 29.12.2015 має обліковуватися саме з моменту прийняття оспорюваного наказу та дня укладення оспорюваного договору.

Апеляційний суд, враховуючи відсутність правових підстав для задоволення позову в частині вимог до ГУ Держгеокадастру про визнання незаконним та скасування наказу від 18.12.2015 № 8-1045/27-15-СГ, зазначив, що не досліджує застосування строку позовної давності до вимог в цій частині позову Прокурора до відповідача-1.

Щодо вимог Прокурора про визнання недійсним договору оренди землі б/н від 29.12.2015 та зобов`язання повернути спірну земельну ділянку власнику, то суд апеляційної інстанції зазначив, що договір оренди землі б/н був укладений 29.12.2015, тому саме з цієї дати розпочинає свій перебіг трирічний строк позовної давності для пред`явлення вимог про визнання цього правочину недійсним. Суд апеляційної інстанції встановив, що Прокурор 07.12.2018 звертався до Запорізького районного суду Запорізької області з позовом в інтересах держави до ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області, Зозуля В. А. про визнання незаконними та скасування наказів від 08.12.2015 № 8-734/27-15-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" та від 28.12.2015 № 8-1045/27-15-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду", визнання недійсним договору оренди землі від б/н від 29.12.2015, зобов`язання Зозуля В. А. повернути земельну ділянку площею 22 га з кадастровим номером 2322184600:04:002:0815 на користь держави в особі ГУ Держгеокадастру. Ухвалою Запорізького районного суду від 28.09.2019 у справі № 317/4076/18 провадження за позовом Прокурора закрито, з посиланням на те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Суд апеляційної інстанції встановив, що Прокурор вчиняв дії щодо захисту порушеного права у межах справи № 317/4076/18, він правомірно очікував, що воно буде захищене у належний спосіб, наведене Прокурор вказує у поданих до суду процесуальних документах (позов, заяви, пояснення) щодо поважності причин пропуску строку позовної давності. Тому, посилаючись на те, що Прокурор після закриття провадження у справі № 317/4076/18 (28.09.2019) звернувся з позовом у межах справи № 908/423/20 (19.02.2020) із аналогічними вимогами; час, який минув є незначним (з урахуванням апеляційного перегляду ухвали Запорізького районного суду від 28.09.2019 у справі № 317/4076/18 та внесення виправлень в її резолютивну частину), зазначені обставини є об`єктивними критеріями, які впливають на тривалість витрачання часу для подачі нової позовної заяви, суд апеляційної інстанції визнав поважними причини пропуску строку для пред`явлення позовних вимог Прокурором.

Водночас суд апеляційної інстанції зауважив, що, виходячи з мети позову Прокурора і його обґрунтування, вимогу зобов`язати ФОП Зозуля В. А. повернути у відання територіальної громади в особі Широківської сільської ради спірну земельну ділянку слід розуміти як вимогу про витребування цієї ділянки з володіння відповідача-2 на користь власника.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. ФОП Зозуль В. А. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.09.2023 у справі № 908/423/20 в частині задоволення позовних вимог, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову Прокурора в повному обсязі.

3.2. ФОП Зозуль В. А., звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування статті 261 Цивільного кодексу України, викладені у постановах Верховного Суду від 07.03.2023 у справі № 908/1447/20, від 13.06.2023 у справі № 908/1545/20, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 27.08.2020 у справі № 922/1948/19, № 922/1796/19, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16; висновки щодо необхідності застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 12.01.2022 у справі № 520/13586/18.

Крім того, ФОП Зозуль В. А. у касаційній скарзі посилається на правові позиції викладені у постановах Верховного Суду України від 07.06.2017 у справі № 910/27025/14, від 11.05.2016 у справі № 910/3723/14, постановах Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 20.06.2018 у справі № 391/1056/14-ц, від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 10.05.2018 у справі № 914/1708/17, від 22.05.2018 у справі № 922/1084/17, від 19.11.2019 у справі № 910/16827/17.

3.3. ФОП Зозуль В. А. подав до Верховного Суду додаткові пояснення, які просить врахувати під час розгляду справи.

3.4. ГУ Держгеокадастру у відзиві на касаційну скаргу просить задовольнити касаційну скаргу ФОП Зозуля В. А. з підстав, викладених у касаційній скарзі.

3.5. Запорізька обласна прокуратура у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.09.2023 у справі № 908/423/20 - без змін. Запорізька обласна прокуратура вважає доводи ФОП Зозуля В. А. безпідставними та необґрунтованими, такими, що спростовуються матеріалами справи.

3.6. Широківська сільська рада подала до Верховного Суду через систему "Електронний суд" 17.11.2023 та 21.11.2023 відзиви на касаційну скаргу ФОП Зозуля В. А. Згідно з ухвалою Верховного Суду від 30.10.2023 встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 14.11.2023. Відзиви Широківської сільської ради від 17.11.2023 та від 21.11.2023 подано із пропуском строку, встановленого ухвалою Верховного Суду від 30.10.2023, на 3 дні та 7 днів відповідно. Широківська сільська рада не просить поновити строк для подання відзивів на касаційну скаргу, а тому Верховний Суд дійшов висновку, що відзиви Широківської сільської ради від 17.11.2023 та від 21.11.2023 належить залишити без розгляду на підставі частини 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України.

4. Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 08.12.2015 громадянин Зозуль В. А. звернувся до ГУ Держгеокадастру із клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, а саме дозволу на розробку проекту землеустрою щодо передачі в оренду земельної ділянки площею 22,0000 га для ведення фермерського господарства, яка розташована на території Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області терміном на 49 років.

08.12.2015 заява була зареєстрована ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області № 3-839/0/35.

4.2. 08.12.2015 ГУ Держгеокадастру прийняло наказ № 8-734/27-15-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою", а саме надано дозвіл громадянину Зозулю В. А. на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, розташованої на території Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області ( за межами населених пунктів ), за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності. Орієнтовний розмір земельної ділянки 22,0000 га. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства (01.02).

4.3. 08.12.2015 відповідач-2 на адресу ГУ Держгеокадастру подав письмове обґрунтування досвіду роботи у сфері фермерського господарства, плани щодо подальшого використання земельної ділянки, та зобов`язання використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням.

4.4. 28.12.2015 ГУ Держгеокадастру прийняло наказ № 8-1045/27-15-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду", яким:

- затверджено розроблений Фізичною особою - підприємцем Боклаг Валентином Вікторовичем проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду Зозулю В. А. для ведення фермерського господарства на території Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області за межами населеного пункту;

- передано в оренду громадянину Зозулю В. А. земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 22, 0000 га (кадастровий номер 2322184600:04:002:0815) строком на 49 років, для ведення фермерського господарства, розташовану на території Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, за межами населеного пункту;

- встановлено річну орендну плату за користування земельною ділянкою в розмірі 4 (чотири) відсотки від нормативної грошової оцінки;

- громадянина Зозуля В. А. зобов`язано укласти договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 22, 0000 га (рілля).

4.5. 29.12.2015 між ГУ Держгеокадастру (орендодавець) та громадянином Зозулем В. А. (орендар) укладено договір оренди землі, відповідно до якого в оренду передається земельна ділянка сільськогосподарського призначення (сільськогосподарські угіддя - рілля) загальною площею 22,000 га (кадастровий номер ділянки 2322184600:04:002:0815). Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 620 427,83 грн.

4.6. Сторони погодили, що договір оренди землі укладається строком на 49 років, для ведення фермерського господарства. Цільове призначення земельної ділянки: землі сільськогосподарського призначення (пункт "а" статті 19 Земельного кодексу України).

Договір оренди землі від 29.12.2015 підписаний уповноваженими представниками орендаря і орендодавця, та скріплений печаткою управління.

4.7. На підставі акта приймання-передачі нерухомого майна від 22.12.2018 та наказу ГУ Держгеокадастру № 8-2315/15-18-СГ від тієї ж дати земельну ділянку з кадастровим номером 2322184600:04:002:0815 площею 22 га передано в комунальну власність Широківської сільської об`єднаної територіальної громади в масиві земель загальною площею 2037,0838 га.

4.8. За рішенням Широківської сільської ради від 11.02.2019 на підставі вказаних документів прийнято у комунальну власність Широківської сільської ради (об`єднаної територіальної громади) вказані земельні ділянки та за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 07.05.2019 проведено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за територіальною громадою сіл і селищ в особі Широківської сільської ради.

4.9. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна власником земельної ділянки з кадастровим номером 2322184600:04:002:0815, площею 22 га є територіальна громада сіл і селищ в особі Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області, на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: б/н, виданий 22.12.2018, видавник: ГУ Держгеокадастру/Широківська сільська об`єднана територіальна громада, наказ про передачу у власність земельних ділянок державної власності у комунальну власність, серія та номер: 8-2315/15-18-СГ, виданий 22.12.2018, видавник: ГУ Держгеокадастру; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 46784076 від 10.05.2019.

4.10. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що до отримання в користування земельної ділянки з кадастровим номером 2322184600:04:002:0815 площею 22 га, наказами відповідача-1 від 09.12.2015 № № 8-856/27-15-СГ та № 8-857/27-15-СГ Зозулю В. А. передано в оренду для ведення фермерського господарства дві земельні ділянки: з кадастровим номером 2322184600:03:001:2035 площею 19,7 га та з кадастровим номером 2322184600:03:001:20325 площею 33,09 га, розташовані на території Лукашівської сільської ради Запорізького району. Таким чином, суд встановив, що Зозулем В. А. у грудні 2015 року отримано в оренду 3 земельні ділянки державної власності загальною площею понад 75 га.

4.11. Спір виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру, визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельної ділянки.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.09.2023 для розгляду справи № 908/423/20 визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О. - головуючий, Дроботова Т. Б., Чумак Ю. Я.

Ухвалою Верховного Суду від 30.10.2023 (у складі колегії суддів: Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП Зозуля В. А. на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.09.2023 у справі № 908/423/20.

Відповідно до розпорядження заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 20.11.2023 № 29.2-02/3306 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 908/423/20 у зв`язку з перебуванням судді Дроботової Т. Б. на лікарняному.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.11.2023 для розгляду справи № 908/423/20 визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О. - головуючий, Зуєв В. А., Чумак Ю. Я.

5.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.3. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, прокурора, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково з огляду на таке.

5.4. Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Широківської сільської ради про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру, визнання недійсним договору оренди землі, укладеним між відповідачами та повернення земельної ділянки.

5.5. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

5.6. Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

5.7. За змістом частин 1-3 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами 2, 3 статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами 2, 3 статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

5.8. Стаття 123 Земельного кодексу України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування у тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

5.9. За змістом частини 3 статті 134 Земельного кодексу України земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених статтями 34 (для сінокосіння і випасання худоби), 36 (для городництва) та 121 (для ведення фермерського господарства; для ведення особистого селянського господарства, для ведення садівництва; для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); для індивідуального дачного будівництва; для будівництва індивідуальних гаражів) цього Кодексу, а також передачі земель загального користування садівницькому товариству та дачному кооперативу.

5.10. Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України "Про фермерське господарство", який є спеціальним нормативно-правовим актом.

5.11. Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

5.12. Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

5.13. Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства визначений статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство". Нею передбачені процедура звернення, вимоги до змісту заяви для отримання у власність або в оренду земельної ділянки державної чи комунальної власності з метою ведення фермерського, строк розгляду такої заяви, умови щодо передання земельних ділянок лісового та водного фондів.

5.14. Згідно зі статтею 8 Закону України "Про фермерське господарство" після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

5.15. Тобто можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19).

5.16. За змістом положень статті 12 Закону України "Про фермерське господарство" землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

5.17. За змістом положень статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство" після укладення договору користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, на конкурентних засадах через участь у торгах, а не як фізична особа - громадянин України із метою створення фермерського господарства.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц.

5.18. Апеляційний господарський суд, частково задовольняючи позовні вимоги Прокурора, дійшов висновку, що земельна ділянка передана Зозулю В. А. з порушенням вимог статей 116 118 121 123 134 Земельного кодексу України, статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", що свідчить про незаконність наказу ГУ Держгеокадастру від 18.12.2015 № 8-1045/27-15-СГ та згідно зі статтями 203 215 216 Цивільного кодексу України є підставою для визнання недійсним договору оренди землі б/н від 29.12.2015, укладеного між ГУ Держгеокадастру та Зозулем В. А. , та повернення земельної ділянки на користь територіальної громади в особі Широківської сільської ради. При цьому суд апеляційної інстанції, враховуючи правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, зазначив, що виданий ГУ Держгеокадастру наказ від 18.12.2015 № 8-1045/27-15-СГ вже реалізований та вичерпав свою дію фактом його виконання наприкінці грудня 2015 року внаслідок укладення між Зозулем В. А. і ГУ Держгеокадастру договору оренди та переходу до відповідача-2 права оренди на спірну земельну ділянку, тому такий наказ не є правовстановлюючим документом, а вимога про визнання його незаконним не відповідає належному способу захисту. Тому суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовної вимоги Прокурора про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру від 18.12.2015 № 8-1045/27-15-СГ.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що у справі № 908/423/20 мета Прокурора спрямована на відновлення власником володіння спірною земельною ділянкою. Тому суд апеляційної інстанції зауважив, що, виходячи з мети позову, його обґрунтування, вимогу Прокурора про зобов`язання ФОП Зозуля В. А. повернути у відання територіальної громади в особі Широківської сільської ради земельну ділянку слід розуміти як вимогу про витребування цієї ділянки з володіння відповідача-2 на користь власника. При цьому суд апеляційної інстанції послався на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18. Суд апеляційної інстанції також зауважив, що зміни в адміністративно-територіальному устрої під час провадження у справі та перехід права розпорядження певними земельними ділянками від держави до територіальної громади не впливають на можливість задоволення цього позову та виконання рішення суду на користь належного суб`єкта (територіальної громади).

Щодо вимоги про припинення права оренди ФОП Зозуля В. А., зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 31.12.2015 № 12889456, суд апеляційної інстанції зазначив, що договір оренди землі від 29.12.2015 є підставою для припинення відповідного права в силу Закону та не вимагає додаткового визнання судом права таким, що припинилося, тому в цій частині позовних вимог Прокурора слід відмовити.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що у цій справі № 908/423/20 втручання держави ґрунтується на законі, є виправданим обставинами спірних правовідносин, спрямоване на задоволення суспільного, публічного інтересу (захисту прав власності територіальної громади Широківської сільської ради), тобто переслідує легітимну мету (контроль за раціональним використанням сільськогосподарських земель, які є обмеженим природним ресурсом). З огляду на недобросовісність поведінки як ГУ Держгеокадастру, так і Зозуля В. А., суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що втручання у право Зозуля В. А. на мирне володіння та користування спірною ділянкою та її повернення у володіння власника будуть пропорційними зазначеній легітимній меті і не становитимуть для відповідача-2 надмірного тягаря.

5.19. ФОП Зозуль В. А., не погодившись із рішенням апеляційного господарського суду, звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, посилаючись на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник зазначає, що Центральним апеляційним господарським не враховано висновки щодо застосування статті 261 Цивільного кодексу України, викладені у постановах Верховного Суду від 07.03.2023 у справі № 908/1447/20, від 13.06.2023 у справі № 908/1545/20, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 27.08.2020 у справі № 922/1948/19, № 922/1796/19, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16; висновки щодо необхідності застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 12.01.2022 у справі № 520/13586/18.

5.20. Крім того, ФОП Зозуль В. А. у касаційній скарзі посилається на правові позиції викладені у постановах Верховного Суду України від 07.06.2017 у справі № 910/27025/14, від 11.05.2016 у справі № 910/3723/14, постановах Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 20.06.2018 у справі № 391/1056/14-ц, від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 10.05.2018 у справі № 914/1708/17, від 22.05.2018 у справі № 922/1084/17, від 19.11.2019 у справі № 910/16827/17.

5.21. Пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

5.22. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.23. У пункті 39 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

5.24. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96- 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

5.25. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваної постанови з огляду на таке.

5.26. У постанові Верховного Суду від 13.06.2023 у справі № 908/1545/20 за позовом виконувача обов`язків керівника Запорізької місцевої прокуратури № 2 Запорізької області в інтересах держави в особі Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, Фізичної особи - підприємця Зозуля Василя Анатолійовича, про визнання незаконним і скасування наказу, визнання недійсним договору оренди землі та зобов`язання повернути земельну ділянку Суд зазначив, що "зміна власника земельної ділянки не змінює порядок обчислення та перебігу позовної давності".

Колегія суддів зазначає, що у справі № 908/1545/20 Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд, зазначив про помилковість висновку суду апеляційної інстанції про те, що строк позовної давності для пред`явлення цього позову прокурором почав обліковуватись з моменту, коли Широківська сільська рада стала власником спірної земельної ділянки, тому вказав на необхідність з`ясування моменту початку перебігу строку позовної давності у спірних правовідносинах.

5.27. У постанові Верховного Суду від 27.08.2020 у справі № 922/1948/19 за позовом Заступника керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області до ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, СФГ "Сухини" про визнання незаконним наказу, визнання недійсним договору оренди землі, скасування їх реєстрації та повернення землі Суд дійшов висновку про таке:

"6.38. Слід також зазначити, що оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за діяльність її органів, прийняття нормативно-правових актів не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних дій державних органів, зокрема шляхом укладання правочинів з порушенням вимог законодавства.

Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11.05.2016 у справі № 910/3723/14 та Верховний Суд у постанові від 10.05.2018 у справі № 914/1708/17, від 22.05.2018 у справі № 922/1084/17 та від 19.11.2019 у справі № 910/16827/17.

6.39. При цьому, прокурор приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин

6.45. Виходячи з аналізу наведених норм права, перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.

6.46. Отже, подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності (навіть у разі наступного закриття провадження у справі, а не відмови в позові або повернення позовної заяви), не перериває перебігу позовної давності".

У справі № 922/1948/19 суди встановили, що клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності Прокурор до суду не подав, а доводи прокурора щодо його обізнаності про спірні обставини лише з моменту отримання інформації від відповідача-2 та що саме з цього моменту можна вважати, що він довідався про порушення інтересів держави, суд першої інстанції відхилив із посиланням на положення статті 261 Цивільного кодексу України, з урахуванням встановлених обставин щодо можливості бути обізнаним про порушення прав. Тому Верховний Суд, залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову Прокурора, зауважив, що місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову з мотивів спливу строку позовної давності.

5.28. У постанові Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 за позовом в. о. керівника Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації до Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, ОСОБА_3 про визнання неправомірним і скасування рішення, визнання недійсним державного акта та витребування земельної ділянки Суд зазначив:

"Піщанська сільська рада заявила у суді першої інстанції про сплив позовної давності щодо всіх позовних вимог (Т. 1, а. с. 63-64, 108-109), тоді як ОСОБА_3 не заявляла про сплив позовної давності щодо пред`явлених до неї вимог. Отже, з огляду на наведені вище висновки (пункти 70-71 цієї постанови) суди не мали підстав вирішувати питання стосовно застосування приписів про позовну давністю до вимог, заявлених до ОСОБА_3 . А тому доводи Піщанської сільської ради про сплив позовної давності до цих вимог є необґрунтованими. Оцінка доводів стосовно застосування приписів про позовну давність до вимоги про визнання неправомірним і скасування пункту 32 оскарженого рішення буде надана після оцінки застосування судами інших норм права при розгляді цієї вимоги".

Колегія суддів установила, що предметом позову у справі № 183/1617/16 є витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння фізичної особи у власність держави в особі обласної державної адміністрації. У справі № 183/1617/16 суди попередніх інстанцій задовольнили позовні вимоги, зазначивши, що прокурор довів факти незаконного вилучення земельної ділянки із земель лісового фонду та незаконного включення її у межі села Піщанки, внаслідок чого землі державної власності були незаконно відчужені на користь фізичної особи. Суди попередніх інстанцій у справі № 183/1617/16 виходили з того, що позовна давність не була пропущена, а земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею, тому вимога про витребування цієї ділянки також має бути задоволена. Велика Палата Верховного Суду змінила судові рішення в частині вимог про витребування земельної ділянки.

5.29. Колегія суддів, розглянувши наведені доводи скаржника, зазначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

5.30. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України), перебіг якої відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

5.31. При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування судом матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17.01.2023 у справі № 911/1014/20).

5.32. За змістом частин 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

5.33. Отже, позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц).

5.34. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс16 і постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц та від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16).

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17).

5.35. При застосуванні наведених положень законодавства про позовну давність також слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16 (на яку посилається скаржник), відповідно до якої ці правила пов`язані не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Так, прокурор, беручи на себе повноваження представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично бере на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин (подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 911/2191/16).

5.36. Частиною 5 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

5.37. Верховний Суд у постанові від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19 зазначив, що закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском позовної давності, тому таке питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Водночас, до висновку про поважність причин пропуску позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Встановлення обставин, які свідчать про поважність причин пропуску позовної давності, здійснюється судом за загальними правилами доказування, визначеними процесуальним законом. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви з посиланням на докази на підтвердження цих висновків.

5.38. При цьому, як зауважив Верховний Суд у постанові від 08.03.2023 у справі № 908/423/20, законом не встановлено вимог щодо форми клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Відповідно до статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Таким чином, відповідне клопотання може бути викладено у позові або у вигляді окремого клопотання - письмового чи усного, що відповідає вимогам наведеної статті процесуального законодавства.

5.39. У справі № 908/423/20, що розглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що у цій справі Прокурором подано позов в інтересах Широківської сільської ради; спірна земельна ділянка була передана з державної у комунальну власність Широківської сільської ради на підставі наказу ГУ Держгеокадастру від 22.12.2018 № 8-2315/15-18-СГ; фактична реєстрація права комунальної власності за Широківською сільською радою відбулась лише 10.05.2019 (номер запису про право власності 46784076); Прокурор звернувся до господарського суду з позовом у цій справі - 19.02.2020.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що зміна власника земельної ділянки не змінює порядок обчислення та перебігу позовної давності. Оскільки перебіг позовної давності починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а зміна орендодавця його правонаступником не змінює порядок обчислення та перебігу позовної давності, апеляційний суд дійшов висновку, що перебіг позовної давності для пред`явлення вимог про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру від 18.12.2015 8-1045/27-15-СГ та визнання недійсним договору оренди землі б/н від 29.12.2015 має обліковуватися саме з моменту прийняття оспорюваного наказу та дня укладення оспорюваного договору.

Апеляційний суд, враховуючи відсутність правових підстав для задоволення позову в частині вимог до ГУ Держгеокадастру про визнання незаконним та скасування наказу від 18.12.2015 № 8-1045/27-15-СГ, зазначив, що не досліджує питання застосування строку позовної давності до вимог в цій частині позову до відповідача-1.

Щодо вимог Прокурора про визнання недійсним договору оренди землі від 29.12.2015 та зобов`язання повернути спірну земельну ділянку власнику суд апеляційної інстанції зазначив, що договір оренди землі б/н був укладений 29.12.2015, тому саме з цієї дати розпочинає свій перебіг трирічний строк позовної давності для пред`явлення вимог про визнання цього правочину недійсним. Суд апеляційної інстанції встановив, що Прокурор 07.12.2018 звертався до Запорізького районного суду Запорізької області з позовом в інтересах держави до ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області, Зозуля В. А. про визнання незаконними та скасування наказів від 08.12.2015 № 8-734/27-15-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" та від 28.12.2015 № 8-1045/27-15-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду", визнання недійсним договору оренди землі від б/н від 29.12.2015, зобов`язання Зозуля В. А. повернути земельну ділянку площею 22 га з кадастровим номером 2322184600:04:002:0815 на користь держави в особі ГУ Держгеокадастру. Ухвалою Запорізького районного суду від 28.09.2019 у справі № 317/4076/18 провадження за позовом Прокурора закрито з посиланням на те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Суд апеляційної інстанції встановив, що Прокурор вчиняв дії щодо захисту порушеного права у межах справи № 317/4076/18, він правомірно очікував, що воно буде захищене у належний спосіб, наведене Прокурор вказує у поданих до суду процесуальних документах (позов, заяви, пояснення) щодо поважності причин пропуску строку позовної давності. Тому, посилаючись на те, що Прокурор після закриття провадження у справі № 317/4076/18 (28.09.2019) звернувся із позовом у межах справи № 908/423/20 (19.02.2020) з аналогічними вимогами; час, який минув є незначним (з урахуванням апеляційного перегляду ухвали Запорізького районного суду від 28.09.2019 у справі № 317/4076/18 та внесення виправлень в її резолютивну частину), зазначені обставини є об`єктивними критеріями, які впливають на тривалість витрачання часу для подачі нової позовної заяви, суд апеляційної інстанції визнав поважними причини пропуску строку для пред`явлення позовних вимог Прокурором та поновив цей строк.

5.37. Суд апеляційної інстанції у справі, що розглядається з`ясував момент початку перебігу строку позовної давності у спірних правовідносинах, зазначивши, що перебіг позовної давності для пред`явлення вимог Прокурора про визнання незаконним та скасування наказу та визнання недійсним договору оренди землі має обліковуватися саме з моменту прийняття оспорюваного наказу та дня укладення оспорюваного договору.

5.38. Колегія суддів вважає, що, на відміну від справ № 908/1447/20, № 908/1545/20, № 487/10132/14-ц, № 922/1948/19, № 922/1796/19, №83/1617/16, у справі № 908/423/20, що розглядається, прокурор у поданих до суду процесуальних документах (позов, заяви, пояснення) заявляв про поважність причин пропуску строку позовної давності для звернення до суду із цим позовом. Суд апеляційної інстанції встановив обставини порушення прав позивача та обґрунтованість позовних вимог Прокурора про визнання недійсним договору оренди та про повернення спірної земельної ділянки. Водночас суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України, врахував, що закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском позовної давності, тому таке питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. Суд апеляційної інстанції, розглянувши доводи прокурора, визнав поважними причини пропуску строку для пред`явлення позовних вимог прокурором та встановив підстави для його поновлення.

5.39. З огляду на викладене у справі № 908/423/20, що розглядається, висновки суду апеляційної інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог Прокурора зроблені з урахуванням обґрунтованих доводів прокурора про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності для звернення до суду. При цьому колегія суддів зазначає, що питання стосовно поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункт 23.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц).

5.40. Таким чином, висновки суду апеляційної інстанції у справі № 908/423/20, що розглядається, щодо застосування положень статті 261 Цивільного кодексу України не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 07.03.2023 у справі № 908/1447/20, від 13.06.2023 у справі № 908/1545/20, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 27.08.2020 у справі № 922/1948/19, № 922/1796/19, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, на які посилається скаржник, і такі висновки суду апеляційної інстанції не суперечать сталій судовій практиці, тому доводи скаржника щодо неврахування судом апеляційної інстанції наведених правових позицій є безпідставними.

5.41. Колегія суддів зазначає, що у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, на яку посилається скаржник, за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Саторі-С" про визнання договору оренди неправомірним та повернення земельної ділянки з незаконного володіння Верховний Суд зазначив таке:

"Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них".

Колегія суддів установила, що у справі № 390/34/17 позов мотивований тим, що договір оренди був зареєстрований 19.04.2010 (майже через місяць після смерті орендодавця) незаконно, тому цей договір слід вважати таким, щодо якого не проведено державну реєстрацію, тому він не набув чинності і не є укладеним. Проте у справі № 390/34/17 суди встановили, що 19.11.2007 між фізичною особою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Саторі-С" підписано договір оренди землі, за яким орендодавець передав в оренду орендарю - Товариству з обмеженою відповідальністю "Саторі-С" належну йому земельну ділянку; у подальшому фізична особа (орендодавець) померла, проте щодо договору оренди, підписаного сторонами, була проведена державна реєстрація 19.04.2010. Верховний Суд у справі № 390/34/17 погодився з рішенням апеляційного суду про відмову в позові, оскільки договір оренди був укладений та підписаний за життя орендодавця, виконувався сторонами, його реєстрація після смерті власника земельної ділянки не свідчить про його неукладеність, умовами договору не передбачене автоматичне припинення оренди у зв`язку із переходом права власності на земельну ділянку, договір продовжував виконуватися й позивачем, який, набувши право власності на земельну ділянку, уклав додатковий договір з орендарем щодо умов договору.

5.42. У постанові Верховного Суду від 12.01.2022 у справі № 520/13586/18 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про визнання майна спільною власністю подружжя, визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя, іпотечного договору, визнання недійсними рішень про державну реєстрацію права власності, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та рішень про державну реєстрацію прав та обов`язків, визнання права власності в порядку спадкування Суд зазначив:

"…якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом".

5.43. Колегія суддів вважає, що доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків у наведених ним постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 12.01.2022 у справі № 520/13586/18 щодо необхідності застосування до спірних правовідносин доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) є необґрунтованими. Судові рішення у справах № 390/34/1717, № 520/13586/18 прийняті за відмінних від установлених у справі № 908/423/20 фактичних обставин При цьому позов у справі, що розглядається, подано Прокурором в інтересах держави в особі позивача, підстави для представництва Прокурором інтересів держави досліджувалися та перевірялися судами попередніх інстанцій, і скаржник не наводить доводів чи аргументів про їх непідтвердження.

5.44. За таких обставин колегія суддів зазначає, що доводи скаржника, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не підтвердилися.

Щодо вимоги про повернення земельної ділянки

5.45. Розглядаючи позовні вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Широківської сільської ради про зобов`язання ФОП Зозуля В. А. повернути земельну ділянку площею 22,0000 га, кадастровий номер 2322184600:04:002:0815, на користь територіальної громади в особі Широківської сільської ради, суд апеляційної інстанції зауважив, що, виходячи з мети позову Прокурора і його обґрунтування, вимогу зобов`язати ФОП Зозуля В. А. повернути у відання територіальної громади в особі Широківської сільської ради спірну земельну ділянку слід розуміти як вимогу про витребування цієї ділянки з володіння відповідача-2 на користь власника.

5.46. Водночас, колегія суддів зазначає, що за змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої вказаної статті).

5.47. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні за змістом висновки викладено у постановах від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 11.10.2023 у справі № 927/864/21).

5.48. Крім того, спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).

5.49. У справі, що розглядається суди попередніх інстанцій установили, що власником спірної земельної ділянки є територіальна громада сіл і селищ в особі Широківської сільської ради на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: б/н, виданого 22.12.2018, видавник: ГУ Держгеокадастру/Широківська сільська об`єднана територіальна громада, наказу про передачу у власність земельних ділянок державної власності у комунальну власність, серія та номер: 8-2315/15-18-СГ, виданого 22.12.2018, видавник: ГУ Держгеокадастру; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 46784076 від 10.05.2019.

5.50. Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України Прокурор у справі, що розглядається, звернувся в інтересах держави в особі Широківської сільської ради з позовом до відповідача-2 про повернення спірної земельної ділянки, яка перебуває у користуванні відповідача-2 та щодо якої ФОП Зозуль В. А. ускладнює здійснення повноважень щодо користування та розпорядження.

5.51. Проте суд апеляційної інстанції зауважив, що, виходячи з мети позову Прокурора і його обґрунтування, вимогу зобов`язати ФОП Зозуля В. А. повернути у відання територіальної громади в особі Широківської сільської ради спірну земельну ділянку слід розуміти як вимогу про витребування цієї ділянки з володіння відповідача-2 на користь власника. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що подібна за змістом позиція відображена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18.

5.52. Колегія суддів вважає, що, надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням предмета та підстав позову, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позову, проте помилково витлумачив вимоги Прокурора щодо повернення спірної земельної ділянки на користь позивача як вимоги про витребування земельної ділянки з огляду на таке.

5.53. Колегія суддів установила, що у справі № 633/408/18 заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру Харківській області, фізичної особи про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення, зобов`язання повернути земельну ділянку. Позовні вимоги Прокурора у справі № 633/408/18 обґрунтовані тим, що наказ, рішення про державну реєстрацію є незаконними, оскільки вчинені з порушенням вимог законодавства, метою отримання земельних ділянок було не створення та ведення фермерського господарства одноосібно або з членами родини, а отримання їх безкоштовно, за пільговою процедурою поза конкурсом, без проведення земельних торгів із подальшою приватизацією. Велика Палата Верховного Суду у справі № 633/408/18 щодо вимог прокурора про повернення у відання держави в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області земельної ділянки зазначила, що у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна. Такий висновок Суду зроблений у зв`язку із встановленими у справі № 633/408/18 обставинами приватизації фізичною особою отриманих земельних ділянок. Тому Верховний Суд у справі № 633/408/18 виходив із того, що належним способу захисту порушеного права є витребування майна з чужого незаконного володіння, оскільки у зв`язку із приватизацією земельних ділянок відповідачем-2 вони вибули з державної власності.

5.54. Колегія суддів зазначає, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України).

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, постановах Верховного Суду від 11.01.2023 у справі № 924/820/21, від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19.

5.55. Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 927/864/21, частинами 1 і 2 статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону у разі недійсності правочину (близький за змістом висновок викладено в постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

5.56. Отже, якщо договір є повністю чи частково виконаним, то визнання його недійсним без одночасного застосування наслідків недійсності правочину не призведе до поновлення майнових прав держави (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 927/864/21).

5.57. З урахуванням наведеного колегія суддів зазначає, що у разі якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, і таке майно залишається у набувача, то позов про визнання правочину недійсним та про застосування наслідків недійсності правочину є ефективним способом захисту. Якщо ж набувач, який набув майно за недійсним правочином, надалі відчужив таке майно іншій особі, потрібно звертатися з віндикаційним позовом.

5.58. Колегія суддів зауважує, що з урахуванням положень частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.59. Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

5.60. У процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення Господарського процесуального кодексу України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

5.61. Беручи до уваги викладене, а також зважаючи на підстави та зміст позову Прокурора, встановлені судами обставини справи, колегія суддів зазначає, що обраний Прокурором спосіб захисту (повернення спірної земельної ділянки) відповідає належному способу захисту, призводить до відновлення порушених прав держави в особі Широківської сільської ради, і є ефективним.

5.62. Колегія суддів при цьому враховує висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 927/864/21, Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19.

5.63. Отже, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позову Прокурора, оскільки Прокурором доведено порушення відповідачами порядку набуття в користування спірної земельної ділянки, а причини пропуску позовної давності суд визнав поважними. Водночас колегія суддів зазначає, що обраний Прокурором спосіб захисту (повернення спірної земельної ділянки) відповідає належному способу захисту, призводить до відновлення порушених прав держави в особі Широківської сільської ради, і є ефективним у спірних правовідносинах.

5.64. Колегія суддів зазначає, що інші доводи, викладені в касаційній скарзі, стосуються з`ясування обставин, уже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому суд касаційної інстанції не може взяти їх до уваги згідно з положеннями частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

6.3. За змістом статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.4. Згідно з частинами 1, 4 статті 311 Господарського процесуального кодексу України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

6.5. Оскільки колегія суддів вважає за необхідне змінити резолютивну частину постанови апеляційного суду в частині задоволення вимоги Прокурора про зобов`язання ФОП Зозуля В. А. повернути спірну земельну ділянку, з мотивів, викладених у цій постанові, тому касаційну скаргу ФОП Зозуля В. А. слід задовольнити частково, оскаржувану постанову змінити в частині вимоги Прокурора про зобов`язання ФОП Зозуля В. А. повернути спірну земельну ділянку, в іншій частині постанову суду апеляційної інстанції необхідно залишити без змін.

7. Судові витрати

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 311 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Зозуля Василя Анатолійовича задовольнити частково.

2. Абзац 5 резолютивної частини постанови Центрального апеляційного господарського суду від 14.09.2023 у справі № 908/423/20 змінити з мотивів, наведених у цій постанові, виклавши його у такій редакції:

"Зобов`язати Фізичну особу - підприємця Зозуля Василя Анатолійовича повернути земельну ділянку площею 22,0000 га, кадастровий номер 2322184600:04:002:0815, що розташована на території Лукашівської сільської ради Запорізького району Запорізької області за межами населеного пункту на користь територіальної громади в особі Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області".

3. В іншій частині постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.09.2023 у справі № 908/423/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді В. А. Зуєв

Ю. Я. Чумак