Постанова

Іменем України

03 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 372/1036/15-ц

провадження № 61-1538св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В.,

Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області,

відповідачі: Обухівська районна державна адміністрація Київської області, Головне управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8,

треті особи: ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника Генерального прокурора України на постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року у складі колегії суддів:

Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., у справі за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи: ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, про визнання недійсними розпоряджень, державних актів про право власності на земельну ділянку та витребування земельних ділянокна користь держави,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2015 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської областізвернувся до суду із позовом до Обухівської районної державної адміністрації Київської області (далі - Обухівська РДА Київської

області), Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі -

ГУ Держгеокадастру у Київській області), ОСОБА_1, ОСОБА_2,

ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,

ОСОБА_8, треті особи: ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11,

ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16,

ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, про визнання недійсними розпоряджень, державних актів про право власності на земельну ділянку та витребування земельних ділянок на користь держави.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що проведеною у 2014 році перевіркою встановлено порушення Обухівською РДА Київської області вимог земельного законодавства під час відведення у 2009 році земельних ділянок із метою надання їх громадянам для ведення особистого селянського господарства. Обухівська РДА Київської області не мала повноважень на розпорядження землями, які знаходяться у межах Козинської селищної ради та належать до земель водного фонду. Також при виділенні спірних земельних ділянок не було проведено державної експертизи землевпорядної документації, а подальша приватизація земельних ділянок громадянами не відповідає встановленому законом порядку приватизації. Після отримання громадянами правовстановлюючих документів, спірні земельні ділянки були відчужені іншим громадянам на підставі договорів купівлі-продажу.

Посилаючись на зазначені обставини та з урахуванням заяви про зміну предмета позову (а. с. 235-241, т. 4), перший заступник прокурора Київської області остаточно просив суд:

- визнати незаконним і скасувати розпорядження Обухівської РДА Київської області від 28 вересня 2009 року № 1204 "Про затвердження матеріалів попереднього погодження вибору місця розташування земельних ділянок та надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 159-ти громадянам для ведення індивідуального садівництва та ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради" в частині затвердження матеріалів попереднього погодження вибору місця розташування земельних ділянок та надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність

ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_5, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19;

- визнати недійсними пункти 1,3 розпорядження голови Обухівської РДА Київської області від 21 грудня 2009 року № 1687 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність

13-ти громадянам для ведення особистого селянського господарства

в адміністративних межах Козинської селищної ради";

- визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, видані зазначеним особам, частина з яких з відмітками про перехід права власності до інших осіб (відповідачів);

- витребувати у ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_15, ОСОБА_8 спірні земельні ділянки на користь територіальної громади в особі Козинської селищної ради.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 10 липня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 03 листопада 2015 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 липня 2015 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову у зв'язку з пропуском позовної давності.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 липня 2016 року рішення Апеляційного суду Київської області від 03 листопада 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 14 грудня 2016 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 липня 2015 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 вересня 2017 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 14 грудня 2016 року залишено без змін.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року задоволено заяву Генерального прокурора України про перегляд рішення. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 вересня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 14 грудня 2016 року та рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 липня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Великої Палати Верховного Суду мотивована тим, що оскаржувані судові рішення не містять однозначних висновків щодо наявності чи відсутності порушеного права позивача, а у задоволенні позовних вимог відмовлено

у зв'язку з пропуском позовної давності. Разом із тим, судами не встановлено,

з якого саме моменту позивач довідався чи міг довідатися про порушення свого права.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалених у результаті нового розгляду справи

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 10 жовтня 2019 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано недійсним розпорядження голови Обухівської районної державної адміністрації від 21 грудня 2009 № 1687 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 13-ти громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради".

Витребувано з незаконного володіння, скасувавши запис про право власності ОСОБА_1, на користь територіальної громади в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3223155400:03:005:0014, яка знаходиться в межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.

Витребувано із незаконного володіння, скасувавши запис про право власності ОСОБА_2, на користь територіальної громади в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області земельні ділянки площею 2,0000 га

з кадастровим номером 3223155400:03:005:0003, яка знаходиться в межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області; площею

2,0000 га з кадастровим номером 3223155400:03:005:0004, яка знаходиться

в межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області; площею 2,0000 га з кадастровим номером 3223155400:03:005:0008, яка знаходиться в межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.

Витребувано із незаконного володіння, скасувавши запис про право власності ОСОБА_4, на користь територіальної громади в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області земельну ділянку площею 2,0001 га з кадастровим номером 3223155400:03:005:0005, яка знаходиться в межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.

Витребувано із незаконного володіння, скасувавши запис про право власності ОСОБА_7, на користь територіальної громади в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області земельну ділянку площею 1,737 га

з кадастровим номером 3223155400:03:005:0006, яка знаходиться в межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.

Витребувано із незаконного володіння, скасувавши запис про право власності ОСОБА_8, на користь територіальної громади в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3223155400:03:005:0011, яка знаходиться в межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.

Витребувано із незаконного володіння, скасувавши запис про право власності ОСОБА_6, на користь територіальної громади в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області земельні ділянки площею 2,0000 га

з кадастровим номером 3223155400:03:005:0010; площею 2,0000 га

з кадастровим номером 3223155400:03:005:0015; площею 1,9999 га з кадастровим номером 3223155400:03:005:0012, які знаходяться в межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.

Витребувано із незаконного володіння, скасувавши запис про право власності ОСОБА_5, на користь територіальної громади в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3223155400:03:005:0013, яка знаходиться в межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.

Витребувано із незаконного володіння, скасувавши запис про право власності ОСОБА_3, на користь територіальної громади в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області земельні ділянки площею 2,0000 га

з кадастровим номером 3223155400:03:005:0007 та площею 2,0000 га з кадастровим номером 3223155400:03:005:0009, які знаходяться в межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.

У задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсними державних актів на право приватної власності на земельні ділянки та визнання права власності на земельні ділянки відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що спірні земельні ділянки передані за рахунок земель водного фонду, які в силу закону не могли передаватись у власність громадянам, рельєф місцевості та відповідно склад угідь земельних ділянок, що передані у власність у 2009 році 13-ти громадянам, було змінено шляхом проведення гідронамиву піску на земельні ділянки попередніх землекористувачів. Відведення земельних ділянок у власність громадян відбулося без розробки відповідних проектів відведення земельних ділянок, що свідчить про незаконність їх передачі у власність відповідачам та третім особам у справі.

Оскільки матеріали справи не містять доказів обізнаності Козинської селищної ради про факти порушень, суд першої інстанції вважав позовну давність не порушеною, оскільки раді не було відомо про факт існування оскаржуваних розпоряджень та про те, що такі розпорядження порушують вимоги земельного та водного законодавства до того, як вона отримала позовну заяву прокурора.

Задовольняючи позовні вимоги прокурора про витребування земельних ділянок, суд вважав, що право держави витребувати земельні ділянки, належні до земель водного фонду, які вибули з власності її власника-держави (органу місцевого самоврядування) у протиправний спосіб, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичних осіб передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони вказаної категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними державних актів на право власності на землю, суд першої інстанції виходив із того, що підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку, а тому визнання недійсними державних актів не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого незаконного володіння.

З урахуванням того, що судом визнано недійсним розпорядження голови Обухівської районної державної адміністрації від 21 грудня 2009 року № 1687 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 13-ти громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради", з метою відновлення становища, яке існувало до порушеного права, на думку суду першої інстанції, підлягає скасуванню рішення про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачами.

Постановою Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 жовтня 2019 року скасовано і ухвалено нове судове рішення.

Позовні вимоги першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області задоволено частково.

Визнано незаконним і скасовано розпорядження голови Обухівської районної державної адміністрації від 28 вересня 2009 року № 1204 "Про затвердження матеріалів попереднього погодження вибору місця розташування земельних ділянок у власність 159-ти громадянам для ведення індивідуального садівництва та ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради" в частині затвердження матеріалів попереднього погодження вибору місця розташування земельних ділянок та надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність наступним громадянам: ОСОБА_12, ОСОБА_16, ОСОБА_18, ОСОБА_19.

Визнано незаконними та скасовано пункти 1,3 розпорядження голови Обухівської районної державної адміністрації від 21 грудня 2009 року № 1687 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 13-ти громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради наступним громадянам: ОСОБА_16, ОСОБА_12, ОСОБА_19, ОСОБА_18, ОСОБА_14.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що спірні земельні ділянки, які передані у власність громадян на підставі оспорюваних розпоряджень Обухівської РДА Київської області від 28 вересня 2009 року № 1204 та

від 21 грудня 2009 року № 1686, є землями водного фонду, щодо яких установлено спеціальний правовий режим - обмеження в обороті. Таким чином, оскільки спірні земельні ділянки є землями водного фонду і такі землі знаходяться в межах смт Козин, відповідно Обухівська РДА не могла розпоряджатися ними і прийняті нею розпорядження в оскаржуваній частині є незаконними.

Разом із тим, на думку апеляційного суду, з 09 серпня 2010 року Козинська селищна рада була проінформована про досудове розслідування у кримінальній справі № 571, а тому саме з цього часу прокурор та позивач знали про порушення своїх прав та осіб, які їх порушили.

Таким чином, у зв'язку з поданням відповідачами ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5 заяв про застосування позовної давності, наявні підстави для відмови у задоволенні позовних вимог до вказаних осіб.

Відповідачі ОСОБА_6, який придбав земельні ділянки у ОСОБА_14, ОСОБА_18, ОСОБА_19, а також ОСОБА_3, який придбав спірні земельні ділянки у ОСОБА_20, який, у свою чергу, придбав земельні ділянки у ОСОБА_12 та ОСОБА_16, з заявою про застосування позовної давності ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не зверталися, а тому позовні вимоги прокурора в частині визнання недійсним і скасування розпорядження Обухівської РДА Київської області від 28 вересня 2009 року № 1204 в частині надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок ОСОБА_12, ОСОБА_16, ОСОБА_18, ОСОБА_19 та визнання недійсними пунктів 1,3 розпорядження Обухівської РДА Київської області від 21 грудня 2009 року № 1687 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність тринадцяти громадянам для ведення особистого селянського господарства

в адміністративних межах Козинської селищної ради" наступним громадянам: ОСОБА_16, ОСОБА_12, ОСОБА_19, ОСОБА_18, ОСОБА_14 підлягають частковому задоволенню, а прийняті та оскаржувані у цій справі розпорядження у зазначених частинах підлягають визнанню незаконними та скасуванню.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про витребування земельних ділянок у порядку положень статті 388 ЦК України, суд апеляційної інстанції виходив із того, що належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред'явлений упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на вказану вимогу не поширюється позовна давність.

Оскільки прокурор звернувся до суду з віндикаційним позовом, позовні вимоги про витребування майна не є належним способом захисту прав власника земельної ділянки водного фонду, а тому не підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2021 року заступник Генерального прокурора України засобами поштового зв'язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року, у якій просить оскаржувану постанову скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано з Обухівського районного суду Київської області матеріали цивільної справи № 372/1036/15-ц.

Верховний Суд, виконуючи свої процесуальні обов'язки в частині належного сповіщення учасників справи про відкриття касаційного провадження, вжив усіх необхідних та передбачених законом заходів для забезпечення усіх учасників справи права доступу до суду, неодноразово направляючи для виконання та до відома копію ухвали Верховного Суду від 05 квітня 2021 року та касаційної скарги із доданими до неї матеріалами.

У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Як на підставу касаційного оскарження заступник Генерального прокурора України посилається на пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині витребування земельних ділянок з володіння відповідачів на користь територіальної громади на підставі статті 388 ЦК України, суд апеляційної інстанції не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц.

У вказаних постановах зроблено висновок про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України є неможливим. У такому разі позовну вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця. Також зазначено, що власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Крім того, Верховний Суд у постановах від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 372/2788/17, від 17 червня 2020 року у справі № 372/1794/17, від 04 грудня 2019 року у справі № 469/1302/16-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 469/1176/16-ц дійшов висновку, що згідно з принципом "суд знає закони" неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Тобто у випадку помилкового посилання позивача не на ту норму закону суд, встановивши підстави позову, застосовує норму закону, яка регулює правовідносини сторін, незалежно від згоди на це позивача чи відповідача. Таким чином, суд апеляційної інстанції зобов'язаний був застосувати до спірних правовідносин статтю 391 ЦК України, направлену на ефективний спосіб захисту позивача.

Аналіз змісту доводів касаційної скарги, її мотивування та підстави касаційного оскарження свідчать про незгоду заступника Генерального прокурора України з рішенням суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про витребування спірних земельних ділянок.

Аргументи інших учасників скарги

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що розпорядженням Обухівської РДА Київської області

від 28 вересня 2009 року № 1204 затверджено матеріали попереднього погодження вибору місця розташування земельних ділянок, намічених до відведення у власність 159-ти громадянам (згідно з додатком) для ведення індивідуального садівництва та ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області та надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок (а. с. 22-27, т. 1).

Розпорядженням Обухівської РДА від 21 грудня 2009 року № 1687 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, вилучено ділянки загальною площею 15,7262 га з користування ТОВ "Лотос ", ТОВ "Альфа-плюс", ТОВ "Затишне ", ТОВ "Дана ", ТОВ "ОК-інвест ", ЗАТ "ТІЗ-Топаз" та передано єдиним масивом безоплатно у власність 13-ти громадянам для ведення особистого селянського господарства. Дозволено землевпорядній організації встановити межі земельних ділянок та зони обмежень у натурі, виготовити державні акти на право власності на земельні ділянки (а. с. 28, т. 1).

Розпорядженням був затверджений проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок, розроблений ТОВ "Геоверв", та одночасно зареєстровано державні акти на земельні ділянки відповідної площі з відповідними кадастровими номерами: ОСОБА_1 державний акт серії ЯИ № 452682 (undefined) (а. с. 29, т. 1); ОСОБА_9 державний акт серії

ЯИ № 452671 (undefined) (а. с. 30, т. 1); ОСОБА_10 державний акт серії ЯИ № 452672 (undefined) (а. с. 31, т. 1); ОСОБА_11 державний акт серії ЯИ № 452676 (undefined) (а. с. 32, т. 1);

ОСОБА_12 державний акт серії ЯИ № 452677 (3223155400:03:005:0009) (а. с. 33, т. 1); ОСОБА_13 державний акт серії ЯИ № 452673 (undefined)

(а. с. 34, т. 1); ОСОБА_5 державний акт серії ЯИ № 452681 (undefined) (а. с. 35, т. 1); ОСОБА_14 державний акт серії

ЯИ № 452683 (undefined) (а. с. 36, т. 1); ОСОБА_15 державний акт серії ЯИ № 452674 (undefined) (а. с. 37, т. 1); ОСОБА_16 державний акт серії ЯИ № 452675 (3223155400:03:005:0007) (а. с. 38, т. 1); ОСОБА_17 державний акт серії ЯИ № 452679 (undefined)

(а. с. 39, т. 1); ОСОБА_18 державний акт серії ЯИ № 452680 (undefined) (а. с. 40, т. 1); ОСОБА_19 державний акт серії

ЯИ № 452678 (undefined) (а. с. 41, т. 1);

З листа "Геоверв" б/н встановлено, що товариством укладався договір

від 22 жовтня 2009 року по розробці проектів із землеустрою щодо відведення земельних ділянок на території Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, але у зв'язку з несплатою авансу за виконання робіт

у повному обсязі вказаний проект із землеустрою не розроблявся. Будь-які інші договори про виконання землевпорядних робіт щодо відведення земельних ділянок в адміністративних межах Обухівського району Київської області

з початку діяльності і до цього часу ТОВ "Геоверв" не укладалися і роботи

не виконувалися (а. с. 115, т. 1).

Судами встановлено, що проект землеустрою розроблено невстановленою особою. У проекті використані печатки ТОВ "Геоверв", яке вказану документацію не складало, без підписів виконавців цих робіт, що є порушенням статті 26 Закону "Про землеустрій".

Проектом землеустрою щодо відведення земельних ділянок в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області було вилучено ділянки загальною площею 15,7262 га. Водночас згідно з п. 1.12 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (у тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, що затверджена наказом Держкомзему України № 43 від 04 травня 1999 року, складання державного акта на право власності на земельну ділянку при передачі земельних ділянок громадянам всіх видів проводиться після перенесення в натуру (на місцевість) меж земельної ділянки та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженим в установленому порядку проектом відведення цієї ділянки.

Проект землеустрою не містить відомостей про погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами, в тому числі Козинською селищною радою, встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та передачу на зберігання межових знаків землевласникам відповідного зразка.

Судом також встановлено, що в додатку до розпорядження голови Обухівської РДА Київської області від 21 грудня 2009 року № 1687 вказано перелік громадян, яким надаються земельні ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради та їх площа, яка складає 25,7262 га. У тексті розпорядження в п. 2 та п. 3 вказана інша площа, що надається, тобто 15,7262 га, а не 25,7262 га.

У подальшому громадяни, яким вказаним розпорядженням Обухівської РДА Київської області передано безоплатно у власність земельні ділянки, відчужили їх на підставі відповідних договорів купівлі-продажу земельних ділянок, про що свідчать проставлені відмітки на державних актах на право власності на земельні ділянки.

Згідно з додатком до листа управління Держземагентства в Обухівському районі від 22 жовтня 2014 року № 1.1-24/221 на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок та проставлення відміток на державному акті на право власності на земельні ділянки, громадяни, яким оспорюваним розпорядженням Обухівської РДА Київської області передано безоплатно у власність земельні ділянки, відчужили їх іншим особам, зокрема: 1) ОСОБА_9 продав земельну ділянку ОСОБА_2 (договір від 23 березня 2010 року № 813); 2) ОСОБА_10 - ОСОБА_2 (договір від 23 березня

2010 року № 795); 3) ОСОБА_11 - ОСОБА_2 (договір

від 23 березня 2010 року № 806); 4) ОСОБА_12 - ОСОБА_20 (договір від 22 березня 2010 року № 715); 5) ОСОБА_13 - ОСОБА_4 (договір від 22 березня 2010 року № 694); 6) ОСОБА_14 - ОСОБА_6 (договір від 26 березня 2010 року № 1433);

7) ОСОБА_15 - ОСОБА_7 (договір від 23 березня

2010 року № 937); 8) ОСОБА_16 - ОСОБА_20 (договір

від 22 березня 2010 року № 709); 9) ОСОБА_17 - ОСОБА_8 (договір від 22 березня 2010 року № 702); 10) ОСОБА_18 - ОСОБА_6 (договір від 26 березня 2010 року № 1447); 11) ОСОБА_19 - ОСОБА_6 (договір від 26 березня 2010 року № 1342) (а. с. 109-112, т.1).

У процесі розгляду справи відбулися наступні відчуження оспорюваних земельних ділянок.

Земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:005:0007 та 3223155400:03:005:0009, що належали ОСОБА_20, були продані згідно з договорами купівлі-продажу № 427 від 17 лютого 2016 року та № 428

від 17 лютого 2016 року ОСОБА_21.

ОСОБА_21 земельні ділянки з кадастровими номерами undefined та undefined продав ОСОБА_3 № 3395 від 24 липня 2018 року та № 3397 від 24 липня 2018 року

(а. с. 243, т. 4).

Відповідно до листа Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 29 вересня 2014 року № 820, додатку до нього ("Містобудівне обґрунтування зміни меж смт Козин"), листа ДП Українського державного науково-дослідного інституту проектування міст "ДІПРОМІСТО" від 03 листопада 2014 року № 3-2219 встановлено, що межа і площа смт Козин встановлена рішенням Обухівської районної ради від 21 грудня 2001 року № 206.16.ХХІІІ по дорученню згідно з рішенням Київської обласної ради від 17 лютого 2000 року № 174-10-ХХІІІ та становить 3071,0 га (а. с. 106-108, т. 1).

Згідно з листів управління Держземагентства в Обухівському районі Київської області від 15 жовтня 2014 року № 1.1-24/217 та 22 жовтня 2014 року № 1.1-24/221 з доданими картографічними матеріалами фактичного місцезнаходження спірних земельних ділянок, листа Козинської селищної ради № 820 від 29 вересня 2014 року спірні земельні ділянки знаходяться в межах смт Козин.

Козинська селищна рада не була залучена до процесу формування правовстановлюючих документів на землю та/або підписання будь-якої землевпорядної документації та/або реєстрації договорів купівлі-продажу оспорюваних земельних ділянок, а отже, не могла бути обізнаною з їх змістом.

Процедури, за якою Обухівська РДА Київської області мала адресувати свої розпорядження Козинській селищній раді в України, не встановлено. Проект землеустрою, який був затверджений Обухівською РДА Київської області,

з Козинською селищною радою ані як з суміжним землекористувачем, ані як

з розпорядником земель державної (комунальної) власності не погоджувався,

і до ради не надсилався, чим порушено вимоги п. 3.12 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376.

Земельні ділянки, передані відповідачам на час їх відведення перебували у користуванні на правах оренди у інших юридичних осіб: ТОВ "Лотос",

ТОВ "Альфа-плюс ", ТОВ "Затишне ", ТОВ "Дана ", ТОВ "ОК-інвест ", ЗАТ "ТІЗ-Топаз", договори з якими укладала Козинська селищна рада. Орендні правовідносини припинені не були, землі з користування вказаних осіб для передачі у приватну власність відповідачам та третім особам по справі не вилучались.

Проекти землеустрою на проведення державної землевпорядної експертизи не надходили, що підтверджується листом ГУ Держземагентства у Київській області від 13 жовтня 2014 року, і обов'язкова землевпорядна експертиза проекту надання земель водного фонду у власність (користування) не проводилася.

За інформацією ГУ Держземагентства у Київській області від 15 жовтня

2014 року № 10-28-0.21-12312/2-14, Управління Держземагентства в Обухівському районі Київської області від 15 жовтня 2014 року №1.1-24/217, Дніпровського басейнового управління водних ресурсів від 08 жовтня 2014 року № 05/03-3432 надано графічні матеріали з відображенням фактичного стану освоєння земель, з яких вбачається, що рельєф місцевості та відповідно склад угідь земельних ділянок, що передані у власність у 2009 році 13-ти громадянам, було змінено шляхом проведення гідронамиву піску на земельні ділянки попередніх землекористувачів.

Судами встановлено, що спірні земельні ділянки, які передані у власність громадян на підставі оспорюваних розпоряджень Обухівської РДА Київської області від 28 вересня 2009 року № 1204 та від 21 грудня 2009 року № 1686, є землями водного фонду, щодо яких установлено спеціальний правовий режим - обмеження в обороті.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційні скарзі доводи, врахувавши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Звертаючись до суду із позовом в інтересах держави в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, перший заступник прокурора Київської області просив суд: 1) визнати незаконним і скасувати розпорядження Обухівської РДА Київської області від 28 вересня 2009 року № 1204 "Про затвердження матеріалів попереднього погодження вибору місця розташування земельних ділянок та надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 159-ти громадянам для ведення індивідуального садівництва та ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради" в частині затвердження матеріалів попереднього погодження вибору місця розташування земельних ділянок та надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13,

ОСОБА_5, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19; 2) визнати недійсними пункти 1,3 розпорядження голови Обухівської РДА Київської області від 21 грудня

2009 року № 1687 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 13-ти громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради"; 3) визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, видані зазначеним особам, частина з яких з відмітками про перехід права власності до інших осіб (відповідачів); 4) витребувати у ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_15, ОСОБА_8 спірні земельні ділянки на користь територіальної громади в особі Козинської селищної ради.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі водного фонду (пункт "є" частини 1 статті 19 ЗК України). До земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок і навколо водойм (стаття 58 ЗК України та стаття

4 Водного кодексу України (далі - ВК України).

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню й належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Законодавством України обмежено безоплатне передання у приватну власність земель водного фонду єдиним випадком. Вказане обмеження, визначене на момент виникнення спірних правовідносин у частині 2 статті 59, пункті "ґ" частини 3 статті 83 ЗК України, було доступним, чітким і зрозумілим,

а наслідки його недотримання з огляду на приписи ЦК України - передбачуваними для будь-якої особи, яка набула земельну ділянку водного фонду, що не є замкненою природною водоймою загальною площею до

3 гектарів.

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибрежних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина 4 статті 59 ЗК України).

Отже, за змістом зазначених норм права землі під водними об'єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об'єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі, зайняті водним фондом України, а також прибрежні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосхови та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Крім того, за змістом положень статті 69 ЗК України та статті 88 ВК України (у редакціях, чинних на час виникнення правовідносин) уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибрежні захисні смуги. Правовий режим прибрежних смуг визначається статтями 60, 61, 62 ЗК України та статтями 1,88-90 ВК України.

Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водоймів уздовж урізу води (у меженний період) шириною; для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари -

50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 10 метрів. Прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річок, моря, навколо водойм, на якій установлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.

Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту земелеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статті 59 ЗК України.

У справі, що переглядається, судами встановлено та не спростовано відповідачами, що спірні земельні ділянки, які передані у власність громадянам на підставі оскаржуваних розпоряджень Обухівської РДА Київської області

від 28 вересня 2009 року № 1204 та від 21 грудня 2009 року № 1687, є землями водного фонду, щодо яких установлено спеціальний правовий режим - обмеження в обороті.

З огляду на зазначене, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що оскільки спірні земельні ділянки є землями водного фонду, щодо яких установлено обмеження в обороті, і такі землі знаходяться в межах смт Козин, відповідно Обухівська РДА Київської області не могла розпоряджатися ними,

є правильним та законним.

Аналіз змісту доводів касаційної скарги, її мотивування та підстави касаційного оскарження свідчать про незгоду заступника Генерального прокурора України з рішенням суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про витребування спірних земельних ділянок.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог (частина 1 статті 13 ЦПК України).

Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц.

Під способами захисту суб'єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина 2 статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина 2 статті 152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Правове питання щодо неможливості заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України неодноразово було предметом дослідження Великої Палати Верховного Суду, яка зробила висновок про те, що розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті

59 ЗК України (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня

2018 року у справі № 469/1203/15-ц; від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц; від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц;

від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц; від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц).

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та

ВК України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

У такому разі позовну вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Таким чином, відмовляючи у задоволенні позовних вимогпершого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області про витребування земельних ділянок, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із того, що належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред'явлений упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Прокурор звернувся до суду з віндикаційним позовом, що свідчить про те, що у цій категорії справ вказані позовні вимоги задоволенню не підлягають.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 зроблено висновок про те, що у випадку, якщо власник земельної ділянки залишається її володільцем, для захисту його права застосовується інститут усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном. Віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними. Оскільки вимога прокурора про витребування земельної ділянки не є належним способом захисту права власника на земельну ділянку водного фонду. Така відмова через обрання неналежного способу захисту не перешкоджає заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки її власнику.

Наведене узгоджується також із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 21 липня 2021 року у справі № 330/1378/18,

від 07 квітня 2021 року у справі № 310/282/15, від 09 грудня 2020 року у справі № 676/2332/18.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

З урахуванням наведених норм права та релевантної практики Верховного Суду, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позовних вимог у частині витребування майна із застосуванням правового механізму, передбаченого положеннями статті 388 ЦК України, оскільки з урахуванням конкретних обставин цієї справи така вимога не є належним способом захисту права власника на земельну ділянку водного фонду.

Верховний Суд вважає за необхідне роз'яснити, що така відмова через обрання неналежного способу захисту не перешкоджає заявити негаторний позов про повернення земельних ділянок власнику.

Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постанова Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у цих справах є відмінними від обставин у справі, яка переглядається.

Так, у справі № 504/2864/13-цпредметом позову було визнання недійсними протоколу аукціону з продажу об'єкта земельних торгів, договорів купівлі-продажу, міни та про повернення земельної ділянки. Позов прокурор обґрунтував приписами статей 203, 215, 216 ЦК України, в яких визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, загальні підстави та правові наслідки недійсності правочину, а також приписами статей 203, 215, 216 ЦК України про підстави набуття права власності. Крім того, за результатами розгляду справи, Велика Палата Верховного Суду направила справу на новий розгляд, що не означає остаточного вирішення відповідної справи, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у справі. За результатами нового розгляду справи фактично-доказова база в ній може істотно змінитися, адже й сам новий розгляд став наслідком недостатнього дослідження судами обставин і доказів, а така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки у ній.

Також у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц Велика Палата Верховного Суду скасувала оскаржуване судове рішення та направила справу на новий розгляд, а тому остаточно не вирішила справу та не сформувала правового висновку по суті спору.

У справі № 487/10128/14-ц предметом позову було визнання незаконними та скасування окремих пунктів рішення Миколаївської міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки. Тобто, з метою захисту порушеного права держави, прокурор просив саме повернути земельну ділянку, а не витребувати її, як у цій справі.

Верховний Суд наголошує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин із метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предметспору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Верховний Суд у постановах від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 372/2788/17, від 17 червня 2020 року у справі № 372/1794/17, від 04 грудня 2019 року у справі № 469/1302/16-ц,

від 27 листопада 2019 року у справі № 469/1176/16-ц, самостійно змінюючи правові підстави для задоволення позовних вимог, посилався на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 12 червня 2019 року

у справі № 487/10128/14-ц.

Колегія суддів звертає увагу на те, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Останньою правовою позицією у справах, предметом спору яких є землі водного фонду, є постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, з аналізу якої вбачається, що Верховний Суд дійшов висновку про те, що оскільки прокурором у справі заявлено віндикаційні позовні вимоги щодо земель водного фонду, тому вони є неефективними і підстав для їх задоволення немає. Верховний Суд самостійно не може застосувати до спірних правовідносин положення статті 391 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає підстав для самостійної зміни судом правових підстав задоволення позовних вимог шляхом зміни характеру позовних вимог із віндикаційного позову на негаторний у цій справі.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення не впливають, судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу, що відповідає положенням статті 6 Конвенції, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника Генерального прокурора України залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

О. С. Ткачук