Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2025 року

м. Київ

cправа № 640/14051/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г. М. - головуючого, Краснова Є. В., Рогач Л. І.,

секретар судового засідання Лихошерст І. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Кабінету Міністрів України

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2025 (колегія суддів: Євсіков О. О. - головуючий, Корсак В. А., Алданова С. О.) та рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2025 (суддя Котков О. В.)

за позовом Офісу Генерального прокурора

до Кабінету Міністрів України,

треті особи: Фонд державного майна України, Полтавська обласна прокуратура,

про визнання протиправним та скасування рішення,

за участю:

позивача: Омельченко А. О. (самопредставництво)

відповідача: Шокун О. В. (самопредставництво)

третьої особи-2: Харченко В. М. (посвідчення)

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1 Офіс Генерального прокурора звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 811 "Деякі питання використання державного майна професійними спілками, їх об`єднаннями" у частині доручення Фонду державного майна за участю Федерації професійних спілок, Генеральної прокуратури України у місячний строк вжити заходів до укладення договору оренди будинку для розміщення підрозділів Полтавської обласної ради профспілок.

1.2 Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відбулося порушення процедури прийняття постанови, видання акта індивідуальної дії у формі постанови без попереднього погодження із заінтересованими органами, в т.ч. і з позивачем, з перевищенням Кабінетом Міністрів України своїх дискреційних повноважень, через що позивач вважає її незаконною та такою, що підлягає скасуванню.

1.3 Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.11.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2021, позов задоволено. Однак Верховний Суд постановою від 13.08.2024 ці судові рішення скасував, провадження у справі закрив та ухвалою від 20.09.2024 направив справу до Господарського суду міста Києва.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1 Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.01.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2025, позов задоволено.

2.2 Суд мотивував своє рішення тим, що Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями встановлювати порядок управління об`єктами державної власності шляхом зобов`язання орендодавців або органу, уповноваженого управляти державним майном, укладати договір оренди. Передача державного майна в оренду мала здійснюватися відповідно до вимог Законів України "Про оренду державного та комунального майна" та "Про управління об`єктами державної власності" у чітко визначеному порядку і надання в оренду майна, яке перебуває в сфері управління Офісу Генерального прокурора, належить саме до компетенції позивача.

3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи

3.2 У касаційній скарзі Кабінет Міністрів України просить наведені судові рішення скасувати, а в позові - відмовити.

3.3 Скаржник вважає, що оскаржені ним судові рішення підлягають скасуванню у зв`язку з неправильним застосуванням судами норм права. Зокрема суд апеляційної інстанції не врахував висновку щодо застосування норм права (пункту 6 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)) у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10.05.2022 у справі № 823/1552/17, від 11.06.2018 у справі № 826/4406/16, від 15.08.2019 у справі № 1340/4630/18, від 22.12.2019 у справі № 712/3842/17, від 26.02.2020 у справі № 500/477/15- а, якими визначено загальне правило, що право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Таким чином, для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

3.4 Крім того, скаржник вважає, що наявні підстави для відступу від висновку Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, який врахував і суд апеляційної інстанції, викладеного у постанові від 31.01.2024 у справі № 640/22029/19, про те, що прийняттям оскаржуваної постанови № 811 порушено одну з основних засад цивільного судочинства - свободу договору та вільного волевиявлення, чим фактично позбавлено судові органи речового права щодо можливості використовувати цю будівлю для здійснення судочинства. Вважає, що ініціювання зі сторони Уряду укладання договору оренди відповідно до законодавчо встановленої процедури не може розглядатися як порушення свободи договору та позбавлення речового права. Зокрема, з цих підстав скаржник заявив клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

3.5 У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення та зазначає про те, що остання не містить обґрунтованих доводів щодо необхідності формування Верховним Судом висновку щодо застосування норм права з урахуванням обставин цієї справи, аргументи скаржника зводяться до викладення обставин справи, цитування нормативно-правових актів, що не є належним правовим обґрунтуванням виключних випадків касаційного оскарження, передбачених пунктами 1,2 частини 2 статті 287 ГПК України.

4. Мотивувальна частина

4.1 Суди встановили, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11.01.2018 № 13-р Генеральній прокуратурі України передано будівлю на вул. Ляхова, 1, у м. Полтаві із сфери управління Фонду державного майна України із закріпленням її на праві оперативного управління.

4.2 На виконання розпорядження та наказу Генеральної прокуратури України від 06.03.2018 № 21б за актом приймання-передавання майна від 15.03.2018 прийнято із сфери управління Фонду державного майна України окремо розташовану адміністративну будівлю площею 2330,1 кв. м за адресою: м. Полтава, вул. Ляхова, 1, передано її в оперативне управління Генеральної прокуратури України (на баланс прокуратури Полтавської області) без зміни форми державної власності.

4.3 Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13.05.2020 № 208798684 свідчить, що право власності на адміністративну будівлю загальною площею 2330,1 кв. м за адресою: вул. Ляхова, 1, у м. Полтаві зареєстроване за Державою Україна в особі Генеральної прокуратури України.

4.4 21.08.2019 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 811 "Деякі питання використання державного майна професійними спілками, їх об`єднаннями" (далі - постанова № 811), якою з метою забезпечення реалізації статей 42 і 43 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" та створення належних умов для діяльності органів професійних спілок, їх об`єднань, а також утворених за їх участю суб`єктів господарювання, які надають послуги культурно-освітньої, оздоровчої та іншої соціальної спрямованості, постановив:

1. Внести до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (ЗП України, 1996 р., № 2, ст. 57; Офіційний вісник України, 2002 р., № 28, ст. 1320; 2007 р., № 1, ст. 34; 2011 р., № 71, ст. 2677; 2019 р., № 2, ст. 32), такі зміни:

1) абзац 13 пункту 10 після слів "із всеукраїнським статусом" доповнити словами", органам профспілок, їх об`єднань з метою безпосереднього їх розміщення";

2) пункт 21 додатка 2 до Методики доповнити абзацом такого змісту: "суб`єктів господарювання, утворених за участю профспілок, які надають послуги культурно-освітньої, оздоровчої та іншої соціальної спрямованості".

2. Фонду державного майна України за участю Федерації, Державної судової адміністрації та Генеральної прокуратури України у місячний строк вжити заходів до укладення договорів оренди щодо переданих згідно з розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 11.01.2018 № 13 "Про передачу будівлі у м. Полтаві Генеральній прокуратурі України" та від 29.03.2017 № 221 "Про передачу частини будівлі у м. Ужгороді до сфери управління Державної судової адміністрації" будівель для розміщення підрозділів Закарпатської і Полтавської обласних рад професійних спілок.

4.5 Надалі пункт 1 постанови № 811 втратив чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28.04.2021 № 630.

4.6 Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Щодо виключного випадку касаційного оскарження, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

4.7 Колегія суддів зазначає, що згідно з частиною 1 статті 15, частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

4.8 Завданням господарського судочинства є вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

4.9 Суди попередніх інстанцій в основу своїх рішень поклали висновки про те, що органом, уповноваженим державою на управління спірним майном з відповідним обсягом прав та обов`язків, визначеним законодавством, є Офіс Генерального прокурора (ГПУ), який виступає від імені держави власником адміністративної будівлі.

4.10 При цьому організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній і комунальній власності, на момент прийняття оскаржуваної постанови № 811 регулювалися положеннями Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-XII.

4.11 З урахуванням цього суди дійшли висновку, що надання в оренду майна, яке перебуває в сфері управління Офісу Генерального прокурора (на балансі прокуратури Полтавської області), належить саме до компетенції позивача, а тому пункт 2 постанови № 811 без погодження проєкту акта всіма заінтересованими органами суперечить вимогам абз. 1 п. 5 § 33 Регламенту Кабінету Міністрів України та порушує права Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора).

4.12 Отже, колегія суддів не погоджується з доводами скаржника про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновку Верховного Суду про те, що право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Наведене навпаки свідчить про врахування судом апеляційної інстанції відображених у касаційній скарзі висновків Верховного Суду, оскільки суд встановив, що право позивача порушене відповідачем, котрий самостійно встановив порядок управління об`єктами державної власності суб`єктами управління - шляхом зобов`язання позивача до укладення договору оренди з конкретним суб`єктом.

4.13 За вказаних обставин, переглянувши оскаржену постанову в межах доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційне провадження за виключним випадком, передбаченим пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, підлягає закриттю на підставі пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України, оскільки Верховний Суд у своїх постановах викладав висновок щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.

Щодо виключного випадку касаційного оскарження, передбаченого пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України

4.14 Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

4.15 Задовольняючи позов, суди врахували висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 640/22029/19. У цій справі предметом оскарження був також п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 811, але в частині доручення Фонду державного майна за участю Федерації професійних спілок, Державної судової адміністрації у місячний строк вжити заходи до укладення договору оренди будівель для розміщення підрозділів Закарпатської обласної ради професійних спілок. Постановою від 31.01.2024 Верховний Суд залишив без змін судові рішення про задоволення позову та погодився з висновками про те, що при прийнятті пункту 2 оскаржуваної постанови № 811 відповідач порушив права власника майна (позивача), зобов`язавши до вчинення відповідних дій без попередньої на те згоди, всупереч вимогам абзацу першого пункту 5 § 33 Регламенту Кабінету Міністрів України, з перевищенням повноважень та з порушенням Конституції України, а також обмежив речове право оперативного управління Закарпатського окружного адміністративного суду. При цьому Верховний Суд вважав, що суди попередніх інстанцій правомірно виходили з того, що у відповідача відсутні повноваження уповноважувати органи управління майном до вжиття заходів щодо укладання договорів оренди державного майна, яке перебуває у сфері їх управління.

4.16 У касаційній скарзі Кабінет Міністрів України посилається на те, що наявні підстави для відступу від вказаного висновку, оскільки ініціювання зі сторони Уряду укладання договору оренди відповідно до законодавчо встановленої процедури не може розглядатися як порушення свободи договору та позбавлення речового права. Зокрема, з цих підстав скаржник заявив клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

4.17 Проаналізувавши доводи скаржника у цій справі та доводи скаржника, відображені у постанові Верховного Суду від 31.01.2024 у справі № 640/22029/19, колегія суддів зазначає, що вони фактично однакові та зводяться до того, що Уряд висловив свою пропозицію/доручення іншому органу розглянути питання щодо ефективності використання державного майна і це не може розглядатися як втручання в компетенцію іншого державного органу. Так, Верховний Суд у справі № 640/22029/19, аналізуючи зміст оскаржуваної постанови Уряду зазначив, що у ній визначено строк укладання договору, а також наголошено на вжитті заходів для його укладення, що вказує на її спонукальний та зобов`язальний характер і вказане спростовує твердження Кабінету Міністрів України про те, що оскаржувана постанова має для Державної судової адміністрації України характер пропозиції. Тобто таким доводам скаржника вже була надана оцінка Верховним Судом у справі № 640/22029/19 з подібних правовідносин, а інших доводів щодо неправильного застосування норм права Верховним Судом скаржник не навів.

4.18 При цьому колегія суддів зазначає, що Конституція України зобов`язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

4.19 Скаржник, заявляючи клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилається також на те, що Верховний Суд розглянув справу № 640/22029/19 з порушенням предметної підсудності, а тому його висновки, які суди попередніх інстанцій врахували і також поклали в основу своїх оскаржених судових рішень, не можуть розглядатися як висновок, який обов`язковий для застосування судами при вирішенні цієї справи.

4.20 Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З Єдиного реєстру судових рішень не вбачається постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, якою було б у відповідний процесуальний порядок здійснено відступ від висновків, сформованих у постанові від 31.01.2024 у справі № 640/22029/19, чи відповідної постанови Великої Палати Верховного Суду.

4.21 Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

4.22 Колегія суддів зазначає, що Європейський суд з прав людини неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами і за практикою Великої Палати Верховного Суду позивачу слід забезпечувати доступ до правосуддя навіть в іншому судочинстві, ніж це передбачено законом, якщо перешкоди до розгляду в належному судочинстві виникли у зв`язку із процесуальною діяльністю суду (постанови від 02.02.2021 у справі № 906/1308/19, від 15.06.2021 у справі № 904/6125/20).

4.23 При цьому колегія суддів зазначає, що доводи скаржника про те, що наявність постанови Верховного Суду від 31.01.2024 у справі № 640/22029/19 може ставити під сумнів зміст та правові наслідки пропозиції укласти майнову угоду, не можуть бути окремою підставою для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

4.24 Згідно з абзацом 3 пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. З огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень із зазначених підстав касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частину статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.10.2023 у справі № 910/2171/20, від 29.08.2023 у справі № 909/635/22, від 13.12.2022 у справі № 911/1186/20, від 05.07.2022 у справі № 904/3860/19.

4.25 Відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).

4.26 Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

4.27 З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16.

4.28 Враховуючи те, що з огляду на мотиви, викладені скаржником у касаційній скарзі та клопотанні, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення клопотання і передачі цієї справи відповідно до частини 3 статті 302 ГПК України на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

4.29 За змістом частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

4.30 Суд касаційної інстанції також закриває касаційне провадження, якщо: після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом (пункт 4 частини 1 статті 296 ГПК України).

4.31 Враховуючи викладене у цій постанові, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційне провадження за касаційною скаргою на рішення та постанову за виключним випадком, передбаченим пунктом 1 частиною 2 статті 287 ГПК України, підлягає закриттю на підставі пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України. При цьому касаційна скарга в частині виключного випадку, передбаченого пунктом 2 частиною 2 статті 287 ГПК України, підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення без змін, за наведених вище підстав.

4.32 З урахуванням положень статті 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 240 296 300 301 308 309 315 317 ГПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне провадження у справі № 640/14051/20 за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2025, відкрите за виключним випадком, передбаченим пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, закрити.

В іншій частині касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді Є. В. Краснов

Л. І. Рогач