Історія справи

Постанова КГС ВП від 16.09.2025 року у справі №910/15947/24
Постанова КГС ВП від 16.09.2025 року у справі №910/15947/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/15947/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючої), Власова Ю.Л., Колос І.Б.,

за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.

представників учасників справи:

позивача - Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця», позивач) - Лапій А.В. (адвокатка),

відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Оссойо» (далі - ТОВ «Оссойо», відповідач, скаржник) - Цигарьов О.О. (адвокат),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ «Оссойо»

на рішення Господарського суду міста Києва від 05.05.2025 (головуючий - суддя Пукас А.Ю.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2025 (головуючий - суддя Буравльов С.І., судді: Андрієнко В.В., Шапран В.В.)

у справі за позовом АТ «Українська залізниця»

до ТОВ «Оссойо»

про стягнення 4 047 120,00 грн.

ВСТУП

На розгляд Верховного Суду поставлено питання щодо застосування норм права в аспекті підстав щодо зменшення неустойки.

1. Короткий зміст позовних вимог за первісним та зустрічним позовом

1.1. АТ «Українська залізниця» звернулося до суду з позовом до ТОВ Оссойо» про стягнення 4 047 120,00 грн неустойки за невиконанням відповідачем погодженого замовлення.

1.2. Позовні вимоги позивача обґрунтовані тим, що відповідач, в порушення умов укладеного договору, не виконав своїх зобов`язань та не використав погодженого обсягу замовлених вагонів, що стало підставою для нарахування неустойки.

2. Короткий зміст рішень суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 05.05.2025 у цій справі позов задовольнив; стягнув з ТОВ «Оссойо» на користь АТ «Українська залізниця» 4 047 120,00 грн неустойки та 48 565,44 грн судового збору.

2.2 Не погоджуючись із ухваленим рішенням, ТОВ «Оссойо» подало апеляційну скаргу, згідно з якою просить зменшити розмір неустойки до 202 356,00 грн, а в іншій частині у задоволенні позову відмовити.

2.3. Північний апеляційний господарський суд постановою від 05.08.2025 у цій справі апеляційну скаргу ТОВ «Оссойо» залишив без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 05.05.2025 - без змін.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. ТОВ «Оссойо» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.05.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2025 у справі №910/15947/24 повністю, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. ТОВ «Оссойо» у касаційній скарзі з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах:

- викладених у рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 та у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №913/89/18, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 25.02.2020 у справі №903/322/19, від 07.04.2020 у справі №904/1936/19, від 12.05.2020 у справі №910/9767/19, від 29.04.2020 у справі №917/693/19 та від 26.05.2020 у справі №916/2586/19, в яких суд зазначає, що цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором;

- викладених у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №915/2095/19, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, в яких зазначено про те, що реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав;

- викладених у постанові Верховного Суду від 23.03.2021 у справі №921/580/19, в якій зазначено, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен: з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків; об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з наявності/відсутності обставин, що мають істотне значення;

- викладені у постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі №923/700/ згідно з якою: «Реальними збитками підкреслюється наявність фактичних втрат майнової сфери потерпілої особи. Другою складовою збитків є упущена вигода, як рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення»;

- викладені у постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №908/2261/17 про те, що «Кредитор повинен не лише точно підрахувати розмір збитків, але й підтвердити їх документально. При визначенні розміру упущеної вигоди мають враховуватися відомості, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання винагороди, якби зобов`язання було виконано боржником у належний спосіб. Дохід не може бути абстрактним, адже для відшкодування упущеної вигоди повинні враховуватися заходи, вжиті потерпілою особою для його отримання»;

- викладені у постановах Верховного Суду від 10.06.2019 у справі №903/581/18, від 15.11.2019 у справі №909/887/18, від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 29.01.2021 у справі №922/51/20, від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19) щодо змагальності процесу, стандартів доказування та стандарту переваги більш вагомих доказів, зокрема, щодо застосування таких норм процесуального права: частини третьої статті 2, статей 13 74 76 - 79 ГПК України.

4.2. Також, скаржник у касаційній скарзі за посиланням на пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України зазначає, що попередні судові інстанції порушили норми процесуального права, зокрема статті 2 13 74 76-79 ГПК України, а тому вважає, що рішення першої та апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, без належного дослідження всіх обставин справи та без надання належної правової оцінки поданим відповідачем доказам, що узгоджується з частиною третьою статті 310 ГПК України.

5. Позиці інших учасників справи

5.1. АТ «Українська залізниця» у відзиві на касаційну скаргу заперечує викладені в ній доводи і просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції встановлено, що 25.05.2020 між АТ «Українська залізниця» та ТОВ «Оссойо» укладено договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 99-41434866/2020-0001 (далі - договір), предметом якого є організація і здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученні (експорт, імпорт) у власних вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника, пов`язаних з цим супутніх послуг (далі - послуги) і проведення розрахунків за ці послуги.

6.1.1. Договір є публічним договором, за яким перевізник бере на себе обов`язок здійснювати надання послуг, пов`язаних з організацією та здійсненням перевезення вантажів залізничним транспортом загального користування кожному, хто до нього звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх замовників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Пропозиції та зміни до договору приймаються і враховуються відповідно до пунктів 9.3 та 9.4 договору та законодавства (пункт 1.5 договору).

6.2. АТ «Українська залізниця» 21.07.2020 оприлюднило нову редакцію договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом (в редакції, яка вводиться в дію 21.08.2020).

6.2.1. Вказану редакцію договору доповнено додатком 1-8 «Умови надання послуги перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника» (далі - додаток до договору).

6.2.2. Згідно з пунктом 2.1 додатку до договору перевізник надає замовнику послуги з перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника (узгоджена щомісячна кількість вагонів визначеного роду рухомого складу протягом узгодженого сторонами строку надання послуги), надалі в цьому додатку до договору - послуга. Замовник здійснює оплату такої послуги відповідно до умов цього додатку до договору.

6.2.3. У відповідності до пункту 2.2 додатку до договору, у випадку надання такої послуги, до відповідних відносин застосовуватимуться спеціальні умови цього додатку до договору, які матимуть пріоритет над умовами договору. Умови договору, не визначені цим додатком до договору, застосовуватимуться в частині, що не суперечить цьому додатку до договору.

6.2.4. Як передбачено пунктом 3.1 додатку до договору, перевізник публікує оголошення на сайті http://uz-cargo.com про початок прийому замовлень на отримання послуги з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами на умовах договору та цього додатку до договору.

6.2.5. Пунктом 7.2 додатку до договору передбачено, що замовник, у разі невиконання погодженого замовлення в цілому або у випадку навантаження і відправки поданих перевізником під навантаження вагонів у кількості меншій, ніж визначено в погодженому замовленні щомісячно, сплачує неустойку в розмірі, який розраховується за формулою: Пн = Спл1 * Кнорм * Кваг3, де Пн - сума неустойки за невиконання умов додаткової угоди та/або замовлення; Спл1 - ставка плати за використання вагонів перевізника при перевезенні вантажів з узгодженими строками та обсягами, відповідно до погодженого замовлення; Кнорм - показник, який визначається перевізником та публікується в оголошенні; Кваг3 - кількість вагонів, що недовантажені замовником.

6.2.6. За пунктом 8.1 додатку до договору умови цього додатку до договору з дня його оприлюднення застосовуються до відносин, які виникли між сторонами за укладеними раніше договорами про надання послуг з додатковими угодами до них про перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника, за їх наявності.

6.3. Згідно з офіційною презентацією послуги «довгострокових контрактів», розміщеної 03.04.2020 на вебсайті http://uz-cargo.com, замовники такої послуги

6.4. ТОВ «Оссойо» 31.07.2020 направило АТ «Українська залізниця» замовлення на отримання послуги з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами №41434866/2020-00009 з проханням надавати щомісячно 700 вагонів-зерновозів строком на 12 (дванадцять) місяців з серпня 2020 року по липень 2021 року.

6.5. АТ «Українська залізниця» 03.08.2020 направило ТОВ «Оссойо» повідомлення про погодження замовлення на отримання послуги з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами № УЗ-41434866/2020-00012, згідно з яким:

- початок періоду замовлення (місяць, рік): 08.2020;

- завершення періоду замовлення (місяць, рік): 07.2021;

- кількість місяців:12;

- тип рухомого складу: зерновози;

- щомісячна кількість рухомого складу: 495;

- нормативна кількість діб: 7;

- ставка плати за використання вагону перевізника: 584,00 грн.

6.6. Позивач зазначає, що у період з 01.06.2021 до 31.07.2021 відповідачем не виконано своїх зобов`язань за погодженими обсягами за замовлення від 31.07.2020 №41434866/2020-00009, яке погоджено повідомленням перевізника від 03.08.2020 №УЗ-41434866/2020-00012, внаслідок чого перевізником нарахована неустойка:

- у червні 2021 року із погодженого обсягу замовлення - 495 вагонів відправлено - 0 вагонів, Пн = 584 грн.*7*495 вагонів = 2 023 560,00 грн;

- у липні 2021 року із погодженого обсягу замовлення - 495 вагонів відправлено - 0 вагонів, Пн = 584 грн.*7*495 вагонів = 2 023 560,00 грн.

6.7. Відповідачем не сплачено нараховану позивачем неустойку у розмірі 4 047 120,00 грн.

6.8. Спір у справі виник у зв`язку з тим, що відповідач, на думку позивача, в порушення умов укладеного договору та додатку 1-8 до договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, не виконав своїх зобов`язань та не використав погодженого обсягу замовлених вагонів за період з червня до липня 2021 року, що стало підставою для нарахування неустойки.

6.9. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги АТ «Українська залізниця», виходив з того, що з огляду встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 10.08.2023 у справі №910/7310/23 обставини, відповідачем в порушення умов додатку 1-8 до договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №99-41434866/2020-0001 від 25.05.2020, а також замовлення на отримання послуги з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами №41434866/2020-00009 від 31.07.2020 та повідомлення про погодження замовлення на отримання послуги з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами № УЗ-41434866/2020-00012 від 03.08.2020, у період з червня - липня 2021 не використано обсяг замовленої послуги, що свідчить про правомірність застування позивачем штрафних санкцій у відповідності до вимог пункту 7.2 додатку 1-8 до договору. Також перевіривши наданий позивачем розрахунок неустойки, судом першої інстанції встановлено його обґрунтованість та правомірність, а відтак наявність підстави для стягнення з відповідача заявленої до стягнення суми.

6.10. Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки, суди зазначили, що відповідачем не було вчинено належних дій щодо припинення зобов`язань за додатком 1-8 до договору та самостійно прийнято рішення про замовлення на отримання послуги з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами за спірний період з червня до липня 2021 року на максимальну кількість запропонованих вагонів із мінімальною ставкою плати, тобто на найвигідніших для себе умовах. При цьому, відповідачем не спростовано факт порушення договірного зобов`язання за спірний період, а відтак не спростовано правомірність нарахування позивачем неустойки, яка не перебільшує щомісячний дохід позивача за умови замовлення відповідачем узгодженої кількості вагонів та відповідно погоджена сторонами у добровільному порядку. До того ж, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки. Враховуючи викладене, суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для зменшення нарахованої позивачем неустойки.

7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Верховний Суд ухвалою від 14.08.2025 відкрив касаційне провадження у справі №910/15947/24 за касаційною скаргою ТОВ «Оссойо» на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України та призначив її розгляд на 09.09.2025.

7.2. Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 02.09.2025 у зв`язку з відпусткою судді Бенедисюка І.М. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/15947/24, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуюча), Власов Ю.Л., Колос І.Б.

7.3. 09.09.2025 Суд оголосив перерву до 16.09.2025.

7.4. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.5. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.3. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.4. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.5. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.6. Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.

8.7. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.8. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд звертається до пунктів 25, 26, 31, 32 правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.

8.9. Підставою для касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

8.10. Верховний Суд виходить також з того, що досліджуючи доцільність посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: (1) чи є правовідносини подібними та (2) чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на відповідні законодавчі акти. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних нормативно-правових актів.

8.11. Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, означених скаржником та вказаними у пункті 4.1 цієї постанови, Верховний Суд виходить з такого.

8.12. Правовідносини із застосування неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, правила її застосування, умови зменшення її розміру врегульовані положеннями ГК України та ЦК України. При цьому Суд зазначає, що з огляду на дату виникнення спірних правовідносин і дату прийняття оскаржуваних судових рішень у цій справі, норми ГК України підлягають застосуванню, оскільки ГК України діяв на час виникнення спірних правовідносин і на момент розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

8.13. У главі 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

8.14. Неустойкою (штрафом, пенею), за статтею 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 ЦК України).

8.15. За приписами частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

8.16. Згідно із частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

8.17. Статтею 233 ГК України також передбачено, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

8.18. Таким чином, на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, частини першої статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.

8.19. Верховний Суд неодноразово наголошував, що застосоване у частині третій статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України словосполучення «суд має право» та «може бути зменшений за рішенням суду» свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи. Такі ж правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №916/2259/18, від 24.02.2020 у справі №917/686/19, від 26.02.2020 у справі №922/1608/19, від 15.04.2020 у справі № 922/1607/19 та від 04.10.2021 у справі №922/3436/20.

8.20. Верховний Суд зазначає, що у постанові від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов`язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.

8.21. Відповідно до усталеної та послідовної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки судом поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.

8.22. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін.

8.23. Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20.10.2021 у справі №910/8396/20, від 08.10.2020 у справі №904/5645/19; від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 05.03.2019 у справі №923/536/18; від 10.04.2019 у справі №905/1005/18; від 06.09.2019 у справі у справі №914/2252/18; від 30.09.2019 у справі №905/1742/18; від 14.07.2021 у справі №916/878/20.

8.24. Суд виходить з того, що положення статей 233 ГК України та 551 ЦК України при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій є постійними у правозастосуванні, що підтверджується сталою та послідовною практикою Верховного Суду.

8.25. Зокрема, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 вказала на те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку статей 86 210 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці.

8.25.1. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/2269/22 зазначила, що враховуючи висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру.

8.25.2. Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

8.25.3. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчить про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено. Наведене, у свою чергу, вимагає, щоб розмір неустойки відповідав принципам верховенства права.

8.26. Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 сформувала висновки щодо застосування означених норм права та у розділі «Висновки щодо застосування норм матеріального права», зокрема, в пунктах 213, 214, зазначила:

« 213. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

214. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права».

8.27. Крім того, у пункті 72 постанови від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу та зазначила, зокрема: «зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов`язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення».

8.28. Так, предметом розгляду у цій справі (№910/15947/24) було стягнення неустойки за невиконанням відповідачем погодженого замовлення, а позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, в порушення умов укладеного договору, не виконав своїх зобов`язань та не використав погодженого обсягу замовлених вагонів за період з червня до липня 2021 року, що стало підставою для нарахування неустойки.

8.28.1. При цьому, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, позовні вимоги АТ «Українська залізниця» задовольнив повністю та відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки (див. пункти 6.10 цієї постанови).

8.29. Предметом розгляду у справі №913/89/18, на яку посилається скаржник, було стягнення пеня, 3% річних та інфляційних втрат, а позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що відповідач належним чином не виконав взяті на себе грошові зобов`язання за договором купівлі-продажу природного газу щодо своєчасної оплати отриманого природного газу. Рішенням Господарського суду Луганської області від 07.06.2018, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 15.08.2018, позов задоволено частково. Суди дійшли висновку про наявність підстав для зменшення пені. Верховний Суд постановою від 06.11.2018 залишив судові рішення судів попередніх інстанцій без змін та зазначив, що з огляду на всі фактичні обставини справи, приймаючи до уваги ступінь виконання зобов`язання відповідачем, майновий стан сторін, відсутність доказів понесення позивачем збитків в результаті дій відповідача та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованих висновків про наявність підстав для реалізації права щодо зменшення розміру пені.

8.30. Предметом розгляду у справі №916/65/18, на яку посилається скаржник, було стягнення пені, інфляційних втрат, штрафу, процентів за користування чужими грошовими коштами та заборгованість за поставлену продукцію, а позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договорами поставки щодо своєчасної та у повному обсязі оплати отриманого від позивача товару. Рішенням Господарського суду Одеської області від 14.05.2018, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27.08.2018, позов задоволено повністю. Верховний Суд постановою від 04.12.2018 залишив судові рішення судів попередніх інстанцій без змін та зазначив, що як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідачем до прийняття рішення судом першої інстанції не заявлялося про наявність обставин скрутного фінансового стану, не подавалось відповідних доказів та не заперечувалось проти заявлених позивачем до стягнення штрафних санкцій. З огляду на викладене, Суд відхилив аргументи відповідача про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права.

8.31. Предметом розгляду у справі №917/791/18, на яку посилається скаржник, було стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, а позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором про постачання електричної енергії. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 16.10.2018, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.02.2019, позов задоволено частково. Верховний Суд постановою від 03.07.2019 залишив судові рішення судів попередніх інстанцій без змін та зазначив, що з огляду на всі фактичні обставини справи, приймаючи до уваги відсутність доказів того, що порушення зобов`язання за договором сталося випадково з незалежних від відповідача причин та цей випадок є винятковим, а також те, що порушення зобов`язання за договором з боку відповідача у цій справі не є виключенням чи випадком, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованих висновків про відсутність підстав для зменшення розміру пені.

8.32. Предметом розгляду у справі №904/5830/18, на яку посилається скаржник, було стягнення пені та штрафу, а позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором про закупівлю товарів в частині своєчасної поставки товару. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2019, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 19.06.2019, позов задоволено частково, оскільки судами враховано заяву відповідача про зменшення розміру пені і штрафу, та використано право на зменшення розміру штрафних санкцій, зважаючи на повну поставку відповідачем товару, період прострочення поставки якого є незначним, а також загальні засади, встановлені статтею 3 ЦК України такі як справедливість, добросовісність та розумність, враховуючи інтереси обох сторін, беручи до уваги значний розмір пені, наявність для зменшення розміру пені та штрафу на 50%. Верховний Суд постановою від 22.10.2019 залишив судові рішення судів попередніх інстанцій без змін та зазначив, що суди попередніх інстанцій правомірно скористалися наданим статтею 233 ГК України та частиною 3 статті 551 ЦК України правом щодо зменшення розміру пені та штрафу, забезпечивши баланс інтересів сторін.

8.33. Предметом розгляду у справі №903/322/19, на яку посилається скаржник, було стягнення основного боргу, інфляційних втрат, 3% річних та пені, а позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов договору постачання природного газу у частині своєчасного розрахунку за поставлений природний газ. Господарський суд Волинської області рішенням від 04.09.2019, залишеним без змін Північно-західним апеляційним господарським судом постановою від 18.11.2019, позов задоволено частково. Судами враховано клопотання відповідача про зменшення заявленої до стягнення заборгованості та використано право на зменшення розміру штрафних санкцій. Верховний Суд постановою від 25.02.2020 залишив судові рішення судів попередніх інстанцій без змін та зазначив, що з огляду на всі фактичні обставини справи, приймаючи до уваги майновий стан сторін, відсутність доказів понесення позивачем збитків в результаті дій відповідача з виконання умов договору та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованих висновків про наявність підстав для реалізації права щодо зменшення розміру пені.

8.34. Предметом розгляду у справі №904/1936/19 (за первісним позовом), на яку посилається скаржник, було стягнення штрафу, а позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням умов договору поставки щодо своєчасної поставки товару, а саме, порушення відповідачем строку заміни неякісного поставленого товару. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 09.09.2019 первісний позов задоволено. При цьому, суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання відповідача за первісним позовом про зменшення розміру нарахованого штрафу, зважаючи на те, що ТОВ «Жилдорінвест» не надано суду належних доказів наявності підстав для зменшення розміру штрафу. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 05.12.2019 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.09.2019 скасовано в частині задоволення первісного позову та прийнято в цій частині нове рішення про часткове задоволення первісного позову. Суд апеляційної інстанції приймаючи нове рішення про часткове задоволення первісного позову, з урахуванням положень статті 233 ГК України та 551 ЦК України, дійшов висновку про можливість зменшення розміру штрафу на 50%. Верховний Суд постановою від 07.04.2020 залишив постанову апеляційного господарського суду без змін та зазначив, що апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для зменшення розміру штрафу на 50%, а апеляційним судом було встановлено усі фактичні обставини справи, необхідні для прийняття відповідного рішення та надано їм належну правову оцінку.

8.35. Предметом розгляду у справі №910/9767/19, на яку посилається скаржник, було стягнення основного боргу, інфляційних втрат, 3% річних та пені, а позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов договору постачання природного газу у частині своєчасного розрахунку за поставлений природний газ. Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.09.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2019, позов задоволено частково. Судами враховано клопотання відповідача про зменшення заявленої до стягнення пені та використано право на зменшення розміру штрафних санкцій. Верховний Суд постановою від 12.05.20 залишив судові рішення судів попередніх інстанцій без змін та зазначив, що з огляду на всі фактичні обставини справи, приймаючи до уваги ступінь виконання зобов`язання відповідачем, майновий стан сторін, відсутність доказів понесення позивачем збитків в результаті дій відповідача з виконання умов договору та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованих висновків про наявність підстав для реалізації права щодо зменшення розміру пені.

8.36. Предметом розгляду у справі №917/693/19, на яку посилається скаржник, було стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасну оплату за переданий газ та невиконання зобов`язання у визначений договором постачання природного газу строк. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 13.08.2019, яке залишено без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.11.2019, позовні вимоги задоволено частково. Зважаючи на ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань, відсутність доказів понесення позивачем збитків внаслідок порушення відповідачем зобов`язань, та зважаючи на правовий статус останнього, основним різновидом господарської діяльності якого є постачання теплової енергії, враховуючи також соціальну спрямованість його господарської діяльності, суди дійшли висновку про можливість зменшення розміру пені до 50% від заявленого позивачем на підставі ГК України та частини 3 ЦК України. Верховний Суд постановою від 29.04.2020 залишив судові рішення судів попередніх інстанцій без змін та погодився з судами про наявність підстав для зменшення пені на 50%.

8.37. Предметом розгляду у справі №916/2586/19, на яку посилається скаржник, було стягнення основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат, а позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем було порушено умови договору в частині несвоєчасної оплати за поставлений природний газ. Рішенням господарського суду Одеської області від 16.12.2019, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.02.2020, позовні вимоги задоволено частково. Враховуючи клопотання відповідача про зменшення розміру пені, суди на підставі частини третьої статті 551 ЦК України та частини першої статті 233 ГК України зменшили її розмір. Верховний Суд постановою від 26.05.2020 залишив судові рішення судів попередніх інстанцій без змін та зазначив, що зменшуючи розмір пені, яка підлягає стягненню, суди взяли до уваги скрутний фінансовий стан відповідача, також судами враховано інтереси сторін, поведінку винної сторони та ступень виконання зобов`язання, а саме часткову оплату суми основного боргу, відсутність у матеріалах справи доказів спричинення збитків Компанії та компенсацію втрат від інфляції та стягнення річних.

8.38. При цьому, колегія суддів зазначає, що у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №913/89/18, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 25.02.2020 у справі №903/322/19, від 07.04.2020 у справі №904/1936/19, від 12.05.2020 у справі №910/9767/19, від 29.04.2020 у справі № 917/693/19 та від 26.05.2020 у справі №916/2586/19 (на які узагальнено посилається скаржник) Верховний Суд, зокрема відзначив, що, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

8.39. Предметом розгляду у справі №915/2095/19, на яку посилається скаржник, було стягнення заборгованості за договором постачання природного газу, пені, 3% річних та інфляційних втрат, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору в частині оплати вартості отриманого товару. Рішенням господарського суду Миколаївської області від 15.01.2020, яке залишено без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.06.2020, позовні вимоги задоволено частково. Враховуючи клопотання відповідача про зменшення розміру пені, суди на підставі приписів частини третьої статті 551 ЦК України та частини першої статті 233 ГК України зменшили заявлений до стягнення розмір пені на 80%. Верховний Суд постановою від 24.09.2020 залишив судові рішення судів попередніх інстанцій без змін та зазначив, що суди реалізували надане право та зменшили розмір пені до 80% за наслідками оцінки обставин справи.

8.40. Предметом розгляду у справі №918/289/19, на яку посилається скаржник, було стягнення неустойки за договором купівлі-продажу. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач як продавець не виконав умови договору та не поставив у визначені його умовами строки товар, у зв`язку з чим позивач набув право вимагати сплати неустойки у розмірі 0.5 % від вартості непоставленого товару. Господарський суд Рівненської області рішенням від 08.08.2019, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.12.2019, позов задовольнив частково. Суди дійшли висновку про наявність підстав для часткового задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки, враховуючи недоведеність позивачем тієї обставини, що понесення ним збитків сталося саме через невиконання відповідачем умов договору. Верховний Суд постановою від 26.05.2020 залишив судові рішення судів попередніх інстанцій без змін та зазначив, що огляду на відсутність підстав для висновку про те, що порушення відповідачем зобов`язання за договором мало наслідком значні збитки для позивача, суди попередніх інстанцій, повно та всебічно перевіривши доводи сторін щодо зменшення штрафних санкцій та надані на їх підтвердження докази, дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій на 90%, що за обставин цієї справи не призводить до нівелювання значення неустойки як відповідальності за порушення виконання зобов`язання.

8.41. Предметом розгляду у справі №910/1199/19, на яку посилається скаржник, було стягнення пені та штрафу, а позов мотивований неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки в частині своєчасної поставки товару. Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.05.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2019, позов задоволено частково. Зменшуючи розмір неустойки, суди оцінили наведені обставини та виходили із того, що прострочення відповідачем поставки товару за договором є винятковим випадком; поведінка відповідача свідчить про вжиття ним заходів для виконання зобов`язання за договором; прострочення строку поставки товару виникло з об`єктивних причин, яких відповідач намагався уникнути, а зобов`язання за договором виконано повністю; поставка товару здійснена протягом 31 дня від дати поставки відповідачу необхідних шасі, що свідчить про виконанням усіх залежних від нього дій для поставки товару у мінімально можливий строк; порушення зобов`язання у цій справі не завдало збитків позивачу або іншим учасникам господарських відносин; відповідач визнав прострочення поставки товару та частково сплатив позивачу пеню та штраф; при зменшенні розміру штрафних санкцій позивач не поніс значних негативних наслідків у своїй господарській діяльності, а присуджені до стягнення штрафні санкції є справедливою компенсацією за несвоєчасне виконання зобов`язання. Верховний Суд постановою від 19.02.2020 залишив судові рішення судів попередніх інстанцій без змін та зазначив, що встановлені судами обставини в сукупності свідчать про наявність підстав для зменшення заявлених до стягнення пені та штрафу, у зв`язку з чим суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про необхідність задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій та часткового задоволення позову.

8.42. Предметом розгляду у справі №918/116/19, на яку посилається скаржник, було стягнення основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат, а позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач несвоєчасно здійснював оплату за переданий газ та не виконав зобов`язання за договором постачання природного. Господарський суд Рівненської області рішенням від 20.06.2019 позов задовольнив частково. Серед іншого, суд першої інстанції, з висновком якого в цій частині погодився Північно-західний апеляційний господарський суд (постанова від 15.10.2019) дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені до 50%. При цьому, суди попередніх інстанцій, дослідивши наведені в клопотанні доводи та надані на їх підтвердження докази, дійшли висновку про те, що обґрунтування відповідачем щодо майнового стану дійсно мають місце (в частині відшкодування різниці у тарифах серед населення, організаціям, установам, що фінансуються з Державного та місцевого бюджетів, і які із Державного бюджету Відповідачу не відшкодовані); відповідач є комунальним підприємством, що створене для задоволення потреб споживачів в теплопостачанні та змушене надавати послуги за вартістю, нижчою від її собівартості; сплата штрафних санкцій в повному обсязі, у даному випадку, зачіпає не лише майнові інтереси відповідача, а і інші інтереси щодо можливості забезпечувати централізоване теплопостачання установам бюджетної сфери та послуг з теплопостачання. Також судами враховано добросовісну поведінку відповідача, враховуючи, що кошти сплачувалися ним як до порушення провадження у справі, так і після порушення з метою зменшення заборгованості, фінансовий стан відповідача, а також те, що позивачем не надано доказів понесення збитків у зв`язку з таким простроченням. Верховний Суд постановою від 04.02.2020 залишив судові рішення судів попередніх інстанцій без змін та зазначив, що судами обґрунтовано зменшено розмір заявленої до стягнення пені на 50%.

8.43. Предметом розгляду у справі №921/580/19, на яку посилається скаржник, було стягнення основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат, а позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором купівлі-продажу природного газу, внаслідок несвоєчасної оплати отриманого природного газу. Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 11.02.2020 позов задоволено частково, зокрема, зменшено розмір пені на 90%, оскільки доказами підтверджуються доводи відповідача щодо причин несвоєчасного виконання зобов`язань за договором, при цьому, позивачем не доведено понесення збитків, у результаті несвоєчасного виконання грошового зобов`язання. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.09.2020 рішення Господарського суду Тернопільської області від 11.02.2020 скасовано в частині зменшення розміру пені на 90% .Прийнято у цій частині нове рішення, яким зменшено розмір пені на 50%. У цій частині постанова апеляційного господарського суду мотивована тим, що зменшення судом першої інстанції розміру пені на 90% не відповідає принципу збалансованості інтересів обох сторін. Вирішуючи питання щодо зменшення розміру пені, суд повинен взяти до уваги інтереси обох сторін, в тому числі, проте не лише, майновий (фінансовий) стан, а й інші обставини, які пов`язані з невиконанням відповідачем свого обов`язку, зокрема, і наслідки, що настали внаслідок невиконання чи неналежного виконання відповідачем зобов`язань, а також поведінку боржника. Враховуючи викладене, взявши до уваги доводи обох сторін, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість зменшення розміру пені на 50%. Верховний Суд постановою від 23.03.2021 рішення судів попередніх інстанцій в частині скасував та перерва справу у відповідній частині на новий розгляд до суду першої інстанції, а в частині зменшення пені зазначив про неподібність правовідносин у справах, на які посилався скаржник.

8.44. Предметом розгляду у справі №908/2261/17, на яку посилається скаржник, було стягнення збитків у вигляді неодержаного доходу, а позовні вимоги обґрунтовані неотриманням позивачем доходу від реалізації газу метану на орендованій ним газонаповнювальній компресорній станції через безпідставне припинення відповідачем газопостачання природного газу і його розподілу на підставі укладених з ним договорів про розподіл природного газу та постачання природного газу за регульованим тарифом. Також позивач зазначив про подальше невідновлення газопостачання та розподілу природного газу після виконання ремонту та повірки лічильника газу в період з 01.02.2015 по 01.06.2017.

8.45. Колегія суддів відзначає, що у справі №908/2261/17 інші підстави позову, у цій справі взагалі розглядалося питання щодо застосування статті 233 ГК України і статті 551 ЦК України, а отже, спірні правовідносини не відповідають критеріям подібності.

8.46. При цьому, колегія суддів зазначає, що у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №915/2095/19, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19 (на які узагальнено посилається скаржник та які зазначено вище), Верховний Суд, зокрема відзначив, що, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 ЦК України, статтею 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

8.47. З огляду на сукупність всіх фактичних обставини справи №910/15947/24, встановлених судами, та беручи до уваги те, що відповідачем не спростовано факт порушення договірного зобов`язання за спірний період, суди дійшли висновку про наявність підстав для застосування неустойки відповідно до договірних відносин, які виникли між сторонами. Розглянувши клопотання щодо зменшення розміру неустойки, суд не встановив обставин для його зменшення, що узгоджується із застосуванням статті 551 ЦК України 233 ГК України, які містять конструкцію «суд має право» та «може бути зменшений за рішенням суду».

8.48. Отже, ураховуючи підстави касаційного оскарження, Верховний Суд виходить з того, що в питаннях підстав для зменшення розміру пені правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, мають індивідуальний характер, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 629 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86 210 237 ГПК України.

8.49. Вказані висновки узгоджуються позицією Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у пункті 72 постанови від 05.06.2024 у справі №910/14524/22, де Суд зазначив: «…, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов`язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення».

8.50. Крім того, Суд зазначає, що аналіз доводів касаційної скарги дає підстави для висновку, що скаржник фактично не заперечує: (1) право суду на зменшення пені, (2) наявність дискреційних повноважень суду щодо такого зменшення. Наведені у касаційній скарзі правові висновки, які викладені у постановах Верховного Суду, означені скаржником фактично саме в контексті застосування конкретних підстав для зменшення пені та обґрунтування того розміру, на який її зменшено.

8.51. Відтак, проаналізувавши зміст вказаних вище постанов Верховного Суду (дивись пункти 8.29 - 8.46), за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, та наявність/відсутність правових висновків, які не враховано судами під час розгляду цієї справи, Верховний Суд дійшов висновку про неподібність цих справ.

8.52. Зміст судових рішень у наведених вище справах (окрім справ №916/65/18, №917/791/18 та №908/2261/17) свідчить про те, що суди, враховуючи фактичні обставини кожної справи та реалізуючи свої дискреційні повноваження, зменшували розмір пені. Однак у цій справі суд, врахувавши фактичні обставини саме цієї справи, а також беручи до уваги, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а не обов`язком, і з огляду на відсутність у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України), оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру неустойки. При цьому Суд зазначає, що у справі №916/65/18 не розглядалося питання щодо зменшення пені, а у справі №917/791/18 суди відмовили у її зменшенні. Водночас у справі №908/2261/17 взагалі відсутнє застосування статті 233 ГК України і статті 551 ЦК України.

8.53. Відтак, застосування норм матеріального права у контексті таких правовідносин не може бути однаковим, а судові рішення Верховного Суду, на які посилається скаржник для обґрунтування своєї позиції, не є релевантними до обставин цієї справи.

8.54. Щодо покликання скаржника на постанови Верховного Суду від 10.06.2019 у справі №903/581/18, від 15.11.2019 у справі №909/887/18, від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 29.01.2021 у справі №922/51/20, від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19), у яких Верховний Суд висловив позиції щодо змагальності процесу, стандартів доказування та стандарту переваги більш вагомих доказів, зокрема, щодо застосування таких норм процесуального права: частини третьої статті 2, статей 13 74 76 - 79 ГПК України, колегія суддів зазначає таке.

8.55. Покликання скаржника на порушення норм процесуального права, а на принцип змагальності, який покладає тягар доказування на сторони, що підкреслено позиціями Верховного Суду, на які посилається відповідач, є необґрунтованими та фактично зводяться до намагання скаржника здійснити переоцінку доказів у справі. Означені статті є нормами процесуального права, а тому як і стандарти доказування носять загальний характер. Втім, Суд виходить з того, що застосування стандартів доказування може мати різницю у кінцевому результаті вирішення спору по суті, з огляду на фактично-доказову базу та обставини встановлені судами під час розгляду на підставі цієї фактично-доказової бази.

8.56. Відтак, проаналізувавши зміст наведених вище постанов Верховного Суду за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в тому числі через призму наявності/відсутності підстав вважати, що має місце неврахування висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах не так (у інший спосіб), колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не зводяться до неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, означених у пункті 4.1 цієї постанови, у подібних правовідносинах, і не свідчать про подібність правовідносин, а зводяться до незгоди з встановленими обставинами та оцінкою судів, що свідчить про неподібність цих справ зі справою, що переглядається з точки зору суб`єктного складу учасників, предмету, підстав спору, способів захисту, об`єктів та предметів правового регулювання спірних правовідносин, умов застосування правових норм, фактично-доказової бази, юридично-значущих фактів та обставин справи, встановлених судами, і тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантними до обставин цієї справи.

8.57. Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

8.58. Щодо покликання скаржника на рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013, Верховний Суд зазначає, що у Законі України «Про Конституційний Суд України», у главі 13 «Акти Конституційного Суду», з урахуванням статей 84, 88, 91, 92, 94 цього Закону, Суд ухвалює рішення, надає висновки, постановляє ухвали, видає забезпечувальні накази. Акти з питань, не пов`язаних із конституційним провадженням, Суд ухвалює у формі постанови. Водночас рішення Конструкційного Суду України не охоплюється диспозицією пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України як підстава для касаційного оскарження, оскільки законодавець передбачив, що йдеться про постанови Верховного Суду, а не про будь-якого рішення суду. З огляду на викладене, посилання скаржника на рішення Конституційного Суду у цій справі є безпідставним.

8.59. Касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду (див. пункт 4.1 цієї постанови) за відсутності подібності правовідносин.

8.60. Отже, Верховний Суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду (пункт 4.1 цієї постанови) та, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі №910/15947/24.

8.61. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

8.62. З урахуванням наведеного, встановивши неподібність правовідносин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «Оссойо» з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

8.63. Що ж до посилань скаржника на пункт 4 частини другої статті 287 та пункт 1 та частини третьої статті 310 ГПК України, то слід зазначити таке.

8.64. Верховний Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

8.65. Суд зауважує, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

8.66. Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постановах від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, 20.05.2021 у справі №905/1751/19, від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, від 20.05.2021 у справі №905/1751/19, від 02.12.2021 у справі №922/3363/20, від 16.12.2021 у справі №910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі №922/2447/21, тощо.

8.67. Проте, під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, Верховним Судом встановлено наявність підстав для закриття касаційного провадження, що свідчить необґрунтованість вказаної підстави.

8.68. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», а не «факту», отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

8.69. Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

8.70. Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду даного господарського спору (зокрема, дивись розділ 6 цієї постанови), до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80 86 300 ГПК України.

8.71. Отже, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримали підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та передачі цієї справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

8.72. Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, в тій частині, яка узгоджується з вказаними вище міркуваннями Верховного Суду, наведеними у цій постанові.

8.73. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

8.74. Верховний Суд, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» та від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України», зазначає, що сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

9.2. З огляду на викладене у цій постанові, касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Оссойо» з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, слід закрити.

9.3. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.4. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Оссойо» в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити, а в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення.

10. Судові витрати

10.1. Судовий збір сплачений за подання касаційної скарги у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки, Суд касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Оссойо» в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закриває, а в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу відповідача залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129 296 300 308 309 314 315 317 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Оссойо» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.05.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2025 у справі №910/15947/24 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оссойо» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.05.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2025 у справі №910/15947/24 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.05.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2025 у справі №910/15947/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя Ю. Власов

Суддя І. Колос