Ухвала

16 червня 2021 року

м. Київ

справа № 585/2836/16-ц

провадження № 14-76цс21

Велика Палата Верховного Суду у складі

судді-доповідача Штелик С. П.

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор'євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В.

С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В.,

перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за позовом Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором

за касаційною скаргою Акціонерного товариства "ОТП Банк" на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 03 серпня 2018 року у складі судді Євлах О. О. та постанову Апеляційного суду Сумської області від 06 листопада 2018 року у складі колегії суддів Собини О. І., Левченко Т. А., Кононенко О. Ю.

встановила:

У липні 2016 року Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк", банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

У зв'язку зі смертю боржника банк 03 квітня 2018 року звернувся до суду з уточненим позовом до спадкоємців боржника ОСОБА_7 - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 з посиланням на статті 1281, 1282 ЦК України, а також до поручителя ОСОБА_6.

Банк обґрунтовував позовні вимоги тим, що 07 вересня 2007 року між ОСОБА_7 та Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк"

(далі - ЗАТ "ОТП Банк "), правонаступником якого є ПАТ "ОТП банк", укладено кредитний договір № ML-С00/295/2007, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 23 227,00 дол. США на визначених у договорі умовах. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 07 вересня 2007 року банк та ОСОБА_6 уклали договір поруки № SR-C00/295/2007, відповідно до умов якого ОСОБА_6 прийняв на себе зобов'язання відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його зобов'язань.

ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1. На момент його смерті разом з ним по АДРЕСА_1 були зареєстровані ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5.

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_7 взятих на себе зобов'язань на момент смерті боржника виникла заборгованість за кредитним договором у сумі 21 735,53 дол. США.

Посилаючись на наведене, позивач просив:

- визнати такими, що прийняли спадщину ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5;

- стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь банку заборгованість, яка виникла станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 (день смерті боржника), у сумі 21 735,53 дол. США, що становить за офіційним курсом НБУ станом на 03 квітня 2018 року 568 622,33 грн, у межах вартості майна, отриманого ними у спадщину, у розмірі, який відповідає їх частці у спадщині;

- стягнути з поручителя ОСОБА_6 солідарно із спадкоємцями ОСОБА_7 заборгованість за кредитним договором, яка виникла станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 (день смерті боржника), у сумі 21 735,53 дол. США, що становить за офіційним курсом НБУ станом на 03 квітня 2018 року 568 622,33 грн.

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 03 серпня 2018 року у задоволенні позову ПАТ "ОТП Банк" відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновків, що питання визнання спадкоємців такими, що прийняли спадщину, регулюється нормами статті 1268 ЦК України і додаткового підтвердження рішенням суду не потребує, у зв'язку з чим позов в цій частині задоволенню не підлягає. Крім того, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 взагалі не входять до кола спадкоємців, а ОСОБА_1 відмовилася від спадщини. Суд дійшов висновків, що спадщину після смерті ОСОБА_7 прийняли його діти ОСОБА_2 та ОСОБА_8. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2, суд керувався тим, що позивач вимоги до спадкоємця ОСОБА_2 пред'явив 04 квітня 2018 року, тобто з пропуском передбачених частинами 2 , 3 статті 1281 ЦК України строків, внаслідок чого позивач відповідно до правил частини четвертої цієї статті позбавляється права вимоги до цього спадкоємця. Відмовляючи у задоволенні позову до ОСОБА_6, суд першої інстанції зазначив, що у разі смерті боржника за основним зобов'язанням, яке забезпечене договором поруки, за наявності правонаступника, який прийняв спадщину, необхідна згода поручителя відповідати за нового боржника, якщо договір поруки не містить умову про згоду поручителя відповідати за виконання зобов'язання перед будь-яким новим боржником у випадку переводу боргу за основним зобов'язанням. Суд встановив, що договір поруки не містить згоди поручителя відповідати за правонаступника боржника у випадку невиконання чи неналежного виконання ним основного зобов'язання чи будь-якої іншої особи та банк не надав суду доказів того, що поручитель вже після смерті ОСОБА_7 надав згоду відповідати за нового боржника - спадкоємців останнього, а тому покладення на нього обов'язку сплати заборгованості за кредитним договором є неправомірним, у зв'язку з чим позов у цій частині задоволенню не підлягає.

Постановою Апеляційного суду Сумської області від 06 листопада 2018 року апеляційну скаргу ПАТ "ОТП Банк" залишено без задоволення. Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 03 серпня 2018 року залишено без змін.

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв'язку у грудні 2018 року, ПАТ "ОТП Банк" просить скасувати рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 03 серпня 2018 року та постанову Апеляційного суду Сумської області від 06 листопада 2018 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заявник обґрунтовує вимоги касаційної скарги неправильним застосуваннями судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та допущенням судами порушення норм процесуального права.

На переконання заявника:

- суд відповідно до статті 251 ЦПК України зобов'язаний був зупинити провадження у справі у зв'язку зі смертю позичальника ОСОБА_7, оскільки спірні правовідносини допускають правонаступництво;

- враховуючи, що банк обмежений самостійно отримати інформацію про осіб, які зверталися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, коло та вартість спадкового майна, банк звернувся до суду з клопотанням, яке суд необґрунтовано відхилив, посилаючись на те, що кредитор має право самостійно отримати в нотаріальній конторі інформацію про осіб спадкоємців та про спадкове майно спадкодавця;

- 10 квітня 2018 року банк направив на адресу приватного нотаріуса письмову вимогу кредитора про погашення заборгованості за кредитним договором, а тому у передбачений статтею 1281 ЦК України строк пред'явив вимоги до спадкоємців;

- через зволікання із розглядом клопотання позивача про витребування доказів суд першої інстанції обмежив права позивача на своєчасне отримання інформації стосовно спадкоємців померлого позичальника, кола та вартості майна, отриманого в спадщину, що суперечить пункту 5 частини 4 статті 12 ЦПК України;

- суди порушили принципи змагальності та диспозитивності цивільного судочинства;

- суди дійшли помилкових висновків про відмову у задоволенні позову до поручителя, оскільки позивач реалізував своє право на подання позову до поручителя у період дії основного зобов'язання, оскільки боржник помер після пред'явлення позову до суду;

- не можна вважати, що порука припинилася в частині відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань, що відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16;

- суд апеляційної інстанції не встановив фактичних обставин справи, не перевірив відповідність висновків, викладених судом першої інстанції, не взяв до уваги порушення норм процесуального права, допущені судом першої інстанції, та неправильне застосування норм матеріального права.

ОСОБА_6 у наданому відзиві просив касаційну скаргу банку відхилити. Зазначив, що порука припинилася у зв'язку зі смертю боржника, оскільки він як поручитель не надавав згоди на виконання основного зобов'язання у випадку заміни боржника за кредитним договором.

ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 просили касаційну скаргу ПАТ "ОТП Банк" залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Відповідачі зазначили, що банк у передбачений у статті 1281 ЦК України строк не звернувся до спадкоємців боржника із вимогами, а тому кредитор позбавлений права вимоги відповідно до імперативних правил частини 4 статті 1281 ЦК України.

Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою від 14 квітня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі підпункту 7 пункту 1 Розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України, за змістом якого суд, що розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Вивчивши матеріали касаційної скарги та мотиви, на підставі яких постановлена ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року, Велика Палата Верховного Суду вважає відсутніми підстави для передачі справи на її розгляд, з огляду на таке.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі підпункту 7 пункту 1 Розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України, оскількивважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування правил частини 3 статті 559 ЦК України, викладеного у раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі № 6-206цс15, та уточнити вказаний правовий висновок Верховного Суду України щодо застосування правил частини 1 статті 523 ЦК України.

Ухвалу мотивувала тим, що переведення боргу є лише однією з кількох можливих підстав заміни боржника у зобов'язанні, а тому необхідно відрізняти заміну боржника у зобов'язанні у зв'язку з переведенням боргу та у зв'язку із правонаступництвом, зокрема, у порядку спадкування. Верховний Суд України у постанові від 03 червня 2015 року у справі № 6-206цс15, застосовуючи частину 3 статті 559 ЦК України у системному зв'язку із правилами статей 1216, 1218 ЦК України, дійшов висновку, що заміна боржника у зобов'язанні та переведення боргу є тотожними поняттями. Необхідно враховувати, що переведення боргу на нового боржника завжди є вольовим актом, у такому випадку має місце цілеспрямована заміна боржника у договірному зобов'язанні за згодою сторін.

Натомість смерть боржника у зобов'язанні є подією, що не залежить від волі сторін; у разі смерті боржника обов'язок з виконання зобов'язання (з врахуванням спеціального правила частини 1 статті 1282 ЦК України) переходить до спадкоємців, причому це не тягне за собою зміну умов та обсягу відповідальності, оскільки до складу спадщини входять всі права та обов'язки, що належали спадкодавцю. На переконання колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, правило частини 3 статті 559 ЦК України спрямоване на врегулювання лише сингулярного правонаступництва, яке виникає у зв'язку з договірним переведенням боргу, а тому заміна боржника у зобов'язанні його спадкоємцем не може бути підставою для припинення поруки у разі відсутності згоди поручителя на заміну боржника новим боржником за правилами частини 3 статті 559 ЦК України.

Враховуючи наведене, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від правового висновку щодо застосування правил частини 3 статті 559 ЦК України, викладеного у раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі № 6-206цс15.

На переконання колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, норма частини 3 статті 559 ЦК України спрямована на врегулювання виключно сингулярного правонаступництва, яке виникає у зв'язку з договірним переведенням боргу, а тому заміна боржника у зобов'язанні його спадкоємцем не може бути підставою для припинення поруки у разі відсутності згоди поручителя на заміну боржника новим боржником за правилами частини 3 статті 559 ЦК України.

Також колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду складі Верховного Суду зазначила, що правила статті 523 ЦК України не можуть бути застосовані до правовідносин за встановлених обставин цієї справи, оскільки вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за кредитним договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку під час дії (чинності) поруки; при цьому смерть позичальника, що настала у подальшому - після звернення кредитора до суду з відповідним позовом, та наступна заміна у спірних правовідносинах особи боржника його спадкоємцями, не може призвести до припинення поруки ретроспективно у тому разі, якщо мало місце своєчасне пред'явлення вимоги до поручителя. Таким чином, у разі, якщо кредитор за життя позичальника реалізував своє право вимоги до поручителя (звернувся з відповідним позовом до суду) до настання умов, за яких порука припиняється, тому відсутні правові підстави для висновку, що порука припинилася у зв'язку з подальшою заміною боржника у порядку спадкування. Зокрема, у справі, яка переглядається, на момент подання позову банк набув право пред'явлення вимоги до поручителя у зв'язку з невиконанням зобов'язання позичальником, оскільки порука не була припиненою, боржник у зобов'язанні не був замінений, адже смерть позичальника настала під час розгляду справи судом першої інстанції, після пред'явлення вимог як до боржника в основному зобов'язанні, так і до його поручителя. Таким чином, звертаючись до суду з позовом про солідарне стягнення заборгованості з позичальника та поручителя, банк пред'явив вимоги про стягнення заборгованості під час чинності поруки, а тому відсутні правові підстави для відмови у задоволенні позову до поручителя після смерті боржника та заміни його особи у зобов'язанні спадкоємцями.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зробила висновок про необхідність уточнення правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 03червня 2015 року у справі №6-206цс15, щодо застосування правил частини 1 статті 523 ЦК України, зокрема, у тому випадку, якщо кредитор пред'явив позовну вимогу до поручителя за життя позичальника навіть за таких умов, коли поручитель не надав згоди відповідати за нового боржника (спадкоємця позичальника) та договором поруки не передбачено такої згоди поручителя.

Колегія суддівПершої судової палати Касаційного цивільного суду посилається на відсутність єдиної правозастосовчої практики, що склалася у Верховному Суді, зазначивши, що у постанові від 29липня 2020року у справі № 487/6529/15-ц (провадження № 61-5490св19) Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що зобов'язання поручителя за договором поруки може бути повністю припиненим з підстави, визначеної частиною 1 статті 523 ЦК України, у випадку, коли спадкоємцем після смерті позичальника, а отже, і новим боржником за кредитним договором, є інша особа, і якщо останній не давав згоди на забезпечення виконання основного зобов'язання новим боржником (подібний правовий висновок викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц (провадження № 14-49цс19)).

Натомість у постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 922/1014/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що "Укладаючи договір поруки, поручитель приймає на себе всі ризики, пов'язані з невиконанням зобов'язання боржником, у тому числі й ті, що виникають внаслідок банкрутства боржника з його подальшим виключенням із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Оскільки покладення на особу, яка видала забезпечення, цих ризиків відбулося за договором, укладеним поручителем саме з кредитором, то всі прийняті ризики повинні покладатися на особу, яка видала забезпечення, і після припинення існування боржника. Отже, ліквідація боржника не повинна припиняти обов'язок поручителя з несення цих ризиків. Інше може бути передбачено договором між кредитором та особою, яка видала забезпечення, тобто, звільнення останньої від таких ризиків повинно бути предметом спеціальної домовленості між нею і кредитором. Аналіз наведених вище норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що припинення основного зобов'язання внаслідок ліквідації боржника за цим зобов'язанням (за кредитним договором) з внесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за цим зобов'язанням (договором) не є підставою для припинення поруки, якщо кредитор реалізував своє право на отримання коштів за договором кредиту шляхом звернення до суду з позовною заявою до поручителя до моменту припинення юридичної особи - боржника.

Слід зазначити, що скаржником не спростовано обставину реалізації кредитором, ще до смерті боржника за кредитним договором (ОСОБА_9), права на отримання коштів за договором кредиту шляхом звернення до суду з позовною заявою до поручителя (ТОВ "Євро-сервіс+"). Наведене спростовує довід касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували приписи статті 523 ЦК України".

Відповідно до вимог ЦПК України Велика Палата Верховного Суду уповноважена відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожими є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Разом з тим у справі № 667/4361/13-ц, від висновку Верховного Суду України в якій пропонується відступити, позов про стягнення заборгованості за кредитним договором до боржника й поручителя заявлено кредитором у червні 2013 року, а помер боржник ІНФОРМАЦІЯ_2, тобто до смерті боржника за кредитним договором кредитор не реалізував право вимоги до поручителя у судовому порядку.

Натомість у спірних правовідносинах із позовом до поручителя банк звернувся до суду 12 липня 2016 року, а помер позичальник ІНФОРМАЦІЯ_1, смерть позичальника настала під час розгляду справи судом першої інстанції після пред'явлення вимог як до боржника в основному зобов'язанні, так і до його поручителя, тобто на момент подання позову банк набув право пред'явлення вимоги до поручителя у зв'язку з невиконанням зобов'язання позичальником.

Ураховуючи те, що у цій справі та у справі № 667/4361/13-ц ( № 6-206цс15) правовідносини не є подібними, в них встановлено відмінні фактичні обставини, в зв'язку з чим правове регулювання цих правовідносин є різним, Велика Палата Верховного Суду не може вирішувати питання відступу від висновків щодо застосування правил частини 3 статті 559 ЦК України, викладених у постанові Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі № 6-206цс15.

Щодо уточнення правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі № 6-206цс15, в частині застосування правил частини 1 статті 523 ЦК України, необхідно зазначити таке.

Залишаючи в силі рішення апеляційного суду про стягнення заборгованості за кредитним договором із поручителів, Верховний Суд України в постанові від 03 червня 2015 року у справі № 6-206цс15 зазначав, що в разі смерті боржника за кредитним договором за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в зобов'язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину. На поручителів може бути покладено обов'язок щодо належного виконання зобов'язання за кредитним договором у випадку смерті позичальника лише за наявності в позичальника правонаступника, який прийняв спадщину, та згоди поручителя відповідати за нового боржника, зафіксованої в тому числі й у договорі поруки як згоди відповідати за виконання зобов'язання перед будь-яким боржником у разі переведення боргу за забезпечувальним зобов'язанням. Таку згоду поручителів зафіксовано у пункті 4.5 договору поруки від 02 вересня 2011 року № ІК/11-142-П.

Таких висновків щодо вирішення спору Верховний Суд України дійшов з урахуванням встановлених у справі обставин звернення кредитора із позовом до поручителів після смерті позичальника та наявності їх письмової згоди відповідати за нового боржника.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про необхідність уточнення правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 03 червня 2015 року у справі № 6-206цс15, щодо застосування правил частини 1 статті 523 ЦК України, зокрема, у тому випадку, якщо кредитор пред'явив позовну вимогу до поручителя за життя позичальника навіть за умов, коли поручитель не надав згоди відповідати за нового боржника (спадкоємця позичальника) та договором поруки не передбачено такої згоди поручителя.

Разом з тим, наведені уточнення не стосуються встановлених у справі № 667/4361/13-ц ( № 6-206цс15)обставин та не врегульовують спірні в указаній справі правовідносини.

Питання про те, чи припиняється порука у разі своєчасного пред'явлення вимоги кредитора до поручителя (за життя позичальника) у зв'язку з подальшою смертю боржника та заміною його спадкоємцями без згоди поручителя відповідати у зобов'язані за нового боржника, не вирішувалося у постанові Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі № 6-206цс15, у зв'язку з чим відсутні підстави для конкретизації викладених у ній висновків. Перша судова палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не позбавлена вирішити питання щодо дії поруки у випадку, якщо обставини, передбачені у статті 523 ЦК України, виникли після виникнення права вимоги до поручителя та реалізації цієї вимоги шляхом пред'явлення відповідного позову до суду до поручителя, що відбулося до моменту смерті боржника в основному зобов'язанні, самостійно в межах повноважень суду касаційної інстанції.

Велика Палата не вбачає підстав стверджувати про відсутність єдності правозастосовної практики застосування частини 1 статті 523 ЦК України з огляду на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2020 року у справі № 487/6529/15-ц (провадження № 61-5490св19) та постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 листопада 2019 року у справі № 922/1014/18.

Постановою від 06 листопада 2019 року у справі № 922/1014/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду залишив без змін судові рішення про відмову у визнанні поруки припиненою з тих підстав, що кредитор до смерті боржника за кредитним договором реалізував право на отримання коштів за договором кредиту шляхом звернення до суду із позовною заявою до поручителя (на момент звернення поручителя до суду із вимогою про припинення поруки існувало рішення суду про солідарне стягнення богу із боржника та поручителів). Висновки господарського суду щодо застосування положень статті 523 ЦК України узгоджуються із висновками Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо вирішення спору та підставами уточнення правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 03 червня 2015 року у справі № 6-206цс15, щодо застосування правил частини 1 статті 523 ЦК України.

Наведений в ухвалі від 14 квітня 2021 року аргумент про помилковість висновку щодо застосування правил частини 1 статті 523 ЦК України у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2020 року у справі № 487/6529/15 (провадження № 61-5490св19) також не може зумовлювати прийняття справи до розгляду Великою Палатою Верховного Суду, оскільки зазначену відмінність висновку від думки колегії суддів Першої судової палати у цій справі може усунути Перша палата Касаційного цивільного суду у повному складі.

Крім того, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду не обумовлювала підставу передачі справи на розгляд Великої Палати наявністю виключної правової проблеми, в межах якої досліджується єдність правозастосовчої практики.

З огляду на вказане наведені в ухвалі від 14 квітня 2021 року обґрунтування не дають підстав прийняти справу для продовження розгляду Великою Палатою Верховного Суду.

Відповідно до частини 6 статті 404 ЦПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об'єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об'єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.

Керуючись статтями 403 та 404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ухвалила:

Справу за позовом Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором повернути на розгляд Верховного Суду у складі відповідної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач С. П. Штелик Судді: Т. О. Анцупова В. С. Князєв В. В. Британчук Г. Р. Крет Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко І. В. Григор'єва К. М. Пільков М. І.

Гриців В. В. Пророк В. І. Данішевська Л. І. Рогач Ж. М. Єленіна О. М. Ситнік Л.

Й. Катеринчук В. М. Сімоненко І. В. Ткач