Історія справи

Ухвала КГС ВП від 15.04.2021 року у справі №914/1446/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2021 року

м. Київ

Справа № 914/1446/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Міщенко І. С., Могил С. К.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Львівської обласної організації Національної спілки художників України

на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.02.2021 усправі

за позовом 1) Львівської обласної організації Національної спілки художників України,

2) Українського національного комітету Міжнародної ради з питань пам'яток і визначних місць,

до 1) Виконавчого комітету Львівської міської ради,

2) Львівської міської ради,

3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр розвитку нерухомості",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів:

1) Кабінет Міністрів України,

2) Виконавчий комітет Львівської обласної ради,

3) Міністерство культури та інформаційної політики,

4) Львівська обласна державна адміністрація,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів-1,2 - Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради,

про визнання незаконними (недійсними) та скасування рішень, ухвали і державного акта на право власності.

У судовому засіданні взяли участь представники: Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр розвитку нерухомості" - Павлова А. А., Кабінету Міністрів України - Мусійчук Ю. С.

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. Львівська обласна організація Національної спілки художників України та Український національний комітет Міжнародної ради з питань пам'яток і визначних місць звернулися до Господарського суду Львівської області з позовом до Виконавчого комітету Львівської міської ради, Львівської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр розвитку нерухомості" (далі - ТОВ "Центр розвитку нерухомості"), за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог стосовно предмета спору на стороні позивачів: Кабінету Міністрів України, Виконавчого комітету Львівської обласної ради, Міністерства культури та інформаційної політики, Львівської обласної державної адміністрації, за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог стосовно предмета спору на стороні відповідачів-1 та -2: Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради про:

- визнання незаконною та скасування ухвали Львівської міської ради від
23.11.2000 № 831 "Про надання дозволу ВАТ "Львівнафтопродукт" на складання проекту відведення земельної ділянки та надання в тимчасове довгострокове користування на умовах оренди земельної ділянки на пл. Міцкевича, 9 у м.

Львові";

- визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 06.04.2001 № 157 "Про затвердження проекту відведення та надання у довгострокове користування на умовах оренди земельної ділянки ВАТ "Львівнафтопродукт" для будівництва адміністративно-торгового центру на пл.

Міцкевича, 9";

- визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 03.08.2001 № 386 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові, в частині продажу земельної ділянки на пл. Міцкевича, 9 у м. Львові ВАТ "Львівнафтопродукт"";

- виключення з додатку № 1 до рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 03.08.2001 № 386 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові" пункту № 5;

- визнання недійсним та скасування Державного акта серії ЯА № 422460 від
04.04.2005 на право власності на земельну ділянку на пл. Міцкевича, 9 у м.

Львові.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано, зокрема, тим що на спірній земельній ділянці, розташованій на пл. Міцкевича, 9 у м. Львові в межах історичного ареалу м.

Львова, внесеного до всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, в межах історико-культурного заповідника, знаходиться пам'ятка культури національного значення, житловий будинок 1839 року. Спірна земельна ділянка відноситься до земель історико-культурного призначення і розпоряджатися нею вправі Кабінет Міністрів України, а прийняті Львівською міською радою та Виконавчим комітетом Львівської міської ради рішення в частині продажу спірної земельної ділянки загрожують знищенню пам'ятки культури національного значення та суперечать постанові Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 № 878 "Про затвердження Списку історичних населених місць України". Оскаржувані рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради та ухвала Львівської міської ради, прийняті з перевищенням компетенції міської ради, оскільки земельна ділянка належить до державної форми власності та розпоряджатися нею вправі тільки Кабінет Міністрів України. Крім цього, оскаржувані рішення та ухвала порушують права Львівської обласної організації Національної спілки художників України, як власника об'єкта нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці на пл. Міцкевича, 9 у м.

Львові. У 2005 році між Львівською обласною організацією Національної спілки художників України та Управлінням охорони історичного середовища Львівської міської ради було укладено охоронний договір на пам'ятку культурної спадщини житловий будинок, 1839 року (фундамент колишнього будинку), пл. Міцкевича, 9 - охоронний № 1326. Згідно умов цього договору, Львівська обласна організація Національної спілки художників України зобов'язана вчиняти дії з приводу недопущення руйнування та збереження вказаної пам'ятки. Також, відповідно до п.
2.1 статуту Українського національного комітету Міжнародної ради з питань пам'яток і визначних місць, основною метою Комітету є сприяння охороні, реставрації та використанню пам'яток, ансамблів і визначних місць та захисту законних соціальних, економічних, творчих, національно-культурних та інших спільних інтересів своїх членів. На думку позивачів, оскаржувані ухвала, рішення та державний акт є такими, що порушують законні права та інтереси останніх, зокрема, право на збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, право на розвиток національних культурних традицій, право на збереження історичних пам'яток та інших об'єктів тощо.

1.3. Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.11.2020 року у справі № 914/1446/19, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 18.02.2021, відмовлено у задоволенні позову повністю.

Окрім того, постановою Західного апеляційного господарського суду від 18.02.2021 призначено до розгляду в окремому судовому засіданні заяву ТОВ "Центр розвитку нерухомості" про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у справі № 914/1446/19, заявлена товариством у відзиві на апеляційну скаргу та підтримана усно в судовому засіданні, зобов'язано останнє подати суду докази на підтвердження витрат на послуги адвоката протягом 5-ти днів з дня оголошення цієї постанови.

1.4.22.02.2021 до апеляційного господарського суду від ТОВ "Центр розвитку нерухомості" (заявника) надійшла письмова заява про ухвалення додаткового рішення, у якій товариство просило стягнути з Львівської обласної організації Національної спілки художників України на свою користь 18 721,50 грн витрат на правничу допомогу адвоката у цій справі. До зазначеної заяви ТОВ "Центр розвитку нерухомості" додало: остаточний розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу; копію довіреності від 13.08.2021; копію акта наданої правової допомоги від 19.02.2021 до додатку № 1 від 04.01.2021 до договору № АО/С-21/72 про надання правової допомоги від 04.01.2021; копію рахунку № АО/С-21/72-63953458752 від 19.02.2021; копію платіжного доручення № 100046776 від 19.02.2021; докази надіслання цієї заяви з додатками Львівській обласній організації Національної спілки художників України.

1.5.24.02.2021 до суду надійшли заперечення Львівської обласної організації Національної спілки художників України проти зазначеної заяви, в яких організація просила повністю відмовити в її задоволенні, оскільки:

1) додаток № 1 до договору № АО/С-21/72 про надання правової допомоги від
04.01.2021 не є самостійним правочином, а, отже, акт наданої правової допомоги, на який посилається ТОВ "Центр розвитку нерухомості", не може вважатися доказом наданих послуг згідно договору про надання правової допомоги від 04.01.2021;

2) встановлення тарифу погодинної оплати за надання послуг в сумі 4 240,50 грн є неспівмірним із предметом позову та об'ємом наданої правової допомоги, оскільки: ТОВ "Центр розвитку нерухомості" не надано доказів зустрічі з клієнтом тривалістю 30 хв, яка відображена в акті наданої правової допомоги та розрахунку; з акта наданої правової допомоги вбачається, що адвокату знадобилась лише 30 хв для аналізу документів у справі, яку очевидно відповідач вважає складною, виходячи з вартості наданих послуг. При цьому, підготовка відзиву, яка включає в себе також технічну роботу з формування додатків, завіряння додатків, відправлення копій тощо, зайняла 2 години; в акті наданої правової допомоги не зазначено кількості затраченого часу і з чого саме формувалась вартість участі адвоката у судових засіданнях у суді апеляційної інстанції на суму 6 000,00 грн;

3) Львівська обласна організація Національної спілки художників України є недержавною, неприбутковою громадською організацією - творчою спілкою; на сьогоднішній день у власності спілки немає жодного майна, а кошти для забезпечення діяльності спілки формуються виключно за рахунок членських внесків, а тому стягнення із Львівської обласної організації Національної спілки художників України витрат на правничу допомогу матиме надмірний тягар для позивача;

4) ТОВ "Центр розвитку нерухомості" у жодному із процесуальних документів поданих в межах цієї справи, не вказувало попередній розмір судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи.

2. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанцій

2.1. Додатковою постановою Західного апеляційного господарського суду від
25.02.2021 у справі № 914/1446/19 заяву ТОВ "Центр розвитку нерухомості" про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково; стягнуто з Львівської обласної організації Національної спілки художників України на користь ТОВ "Центр розвитку нерухомості" 10 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом апеляційної скарги.

2.2. Скориставшись своїм правом зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд апеляційної інстанції, ураховуючи те, що Львівська обласна організація Національної спілки художників України подала заперечення проти заяви ТОВ "Центр розвитку нерухомості", які, серед іншого, мотивувала неспіврозмірністю розміру стягуваної суми, характер доводів Львівської обласної організації Національної спілки художників України, а саме те, що у справі, яку очевидно ТОВ "Центр розвитку нерухомості" та його адвокат вважають складною, виходячи з вартості послуг адвоката, знадобилась лише 30 хв для аналізу документів для визначення правової позиції ТОВ "Центр розвитку нерухомості" стосовно апеляційної скарги, а підготовка відзиву, яка включає в себе також технічну роботу з формування додатків, завіряння додатків, відправлення копій тощо, зайняла адвокату сумарно 2 години, колегія суддів дійшла висновку, що у даному випадку розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 18 721,50

грн не відповідає критеріям реальності (дійсної необхідності їх понесення) та розумності їх розміру. З огляду на це, а також на необґрунтованість вартості послуг адвоката з участі у судових засіданнях в суді апеляційної інстанції у розмірі 6 000,00 грн, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що витрати ТОВ "Центр розвитку нерухомості" на професійну правничу допомогу у зв'язку із розглядом апеляційної скарги у цій справі підлягають зменшенню до 10 000,00 грн.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись із додатковою постановою Західного апеляційного господарського суду від 25.02.2021 у справі № 914/1446/19, Львівська обласна організація Національної спілки художників України звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить додаткову постанову скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ТОВ "Центр розвитку нерухомості" про ухвалення додаткового рішення.

3.2. Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Посилаючись на наявність підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновок щодо застосування норми права, а саме положень статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Скаржник наголошує, що із позовом у цій справі зверталися два позивачі, проте питання відшкодування витрат на правничу допомогу у зв'язку із розглядом апеляційної скарги прийнято виключно щодо одного із позивачів, а саме - Львівської обласної організації Національної спілки художників України.

Крім цього, на думку скаржника, акт наданої правової допомоги від 19.02.2021 укладений до додатку № 1 не є доказом наданих послуг згідно із договору про надання правової допомоги від 04.01.2021, оскільки, додаток не є самостійним правочином.

Також, на думку скаржника, визначення судом апеляційної інстанції тарифу погодинної плати за надання послуг у сумі 4 240,50 грн є неспіввісним із предметом позову та об'ємом наданої правової допомоги

3.3. ТОВ "Центр розвитку нерухомості" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а додаткову постанову - без змін.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

4.2. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини 1 та 2 статті 300 ГПК України).

4.3. Судом апеляційної інстанції встановлено, що вперше клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу ТОВ "Центр розвитку нерухомості" заявило у своєму відзиві на апеляційну скаргу, до якого долучило:

- копію договору від 04.01.2021 № АО/С-21/72 про надання правової допомоги, укладеного між АО "Ловейлс" та ТОВ "Центр розвитку нерухомості", предметом якого є надання послуг з правової допомоги у сфері представництва інтересів клієнта в судах;

- копію додатка від 04.01.2021 № 1 до зазначеного договору, предметом якого є здійснення представництва інтересів клієнта в Західному апеляційному господарському суді у справі № 914/1446/19 в рамках вищезазначеного договору № АО/С-21/72. Зазначеним додатком, зокрема, визначено адвоката, який буде здійснювати представництво (Павлова Анна Андріївна) та порядок визначення вартості наданої правової допомоги (складення за результатами надання послуг акта приймання-передачі із застосуванням тарифу погодинної оплати за надання послуг в розмірі 4 250,50 грн);

- копію довіреності від 04.01.2021 № ЦРН-2021/02, виданої ТОВ "Центр розвитку нерухомості" адвокатові Павловій Анні Андріївні на представництво його інтересів, в тому числі, в апеляційних господарських судах;

- попередній розрахунок суми витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги на суму 19 428,25 грн;

- копію свідоцтва ОСОБА_1 про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЛВ № 000388 від 19.05.2016;

Крім цього, судом апеляційної інстанції установлено та підтверджується матеріалами справи, що до своєї заяви про ухвалення додаткового рішення від
22.02.2021 ТОВ "Центр розвитку нерухомості" додатково долучило такі докази в обґрунтування понесених ним витрат:

- копію довіреності від 13.08.2021, яка підтверджує повноваження особи, що підписувала договір від 04.01.2021 № АО/С-21/72 від імені АО "Ловейлс";

- копію акта наданої правової допомоги від 19.02.2021 до додатку № 1 від
04.01.2021 до договору № АО/С-21/72 про надання правової допомоги від
04.01.2021, відповідно до якого загальна вартість наданих послуг становить 18
721,50 грн та включає в себе: зустріч з клієнтом, отримання документів, попередня консультація (30 хв, 2 120,25 грн); аналіз документів (30 хв, 2 120,25 грн); підготовка відзиву на апеляційну скаргу та матеріалів для подачі в суд (2 год, 8 481,00 грн); участь в судових засіданнях в суді апеляційної інстанції (6 000,00 грн);

- копію рахунка №АО/С-21/72-63953458752 від 19.02.2021 на суму 18 721,50 грн;

- копію платіжного доручення №100046776 від 19.02.2021 про сплату зазначеної суми на користь АО "Ловейлс".

4.4. У постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, прийнятій об'єднаною палатою Касаційного господарського суду, викладено такий правовий висновок:

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Разом із тим згідно зі статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених статтею 15 ГПК України, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

За змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 ГПК України);

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України (1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог). Разом із тим, у частині 4 статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5, 6, 7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7,9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки:

1) при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21);

2) розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу (пункти 28-29);

3) саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (пункт 44).

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрати на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5, 6, 7, 9 статті 129 ГПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

При цьому, такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини 4 статті 126 ГПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 4 частини 4 статті 126 ГПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).

Тобто критерії, визначені частиною 4 статті 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частиною 4 статті 126 ГПК України. Водночас критерії, визначені частиною 5 статті 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.

У цій справі позивач - Львівська обласна організація Національної спілки художників України у запереченнях просила відмовити у стягненні витрат на професійну правничу допомогу з тих підстав, що вимоги заявника не підтверджені належними доказами та не відповідають критеріям співмірності та реальності понесених витрат. Клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, не заявляла.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19 зазначено, що висновки "суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони" та "суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання" не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, що "під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5, 6, 7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу".

Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. Суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для "конкретної справи" (пункт
4.16. постанови Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19).

Часткова відмова стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають право не присуджувати витрати на професійну правничу допомогу відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України та висновків об'єднаної палати про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права (пункт 4.16. постанови Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19).

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції під час вирішення питання про розподіл судових витрат враховуючи конкретні обставини справи, керуючись такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також критерієм розумності, дійшов висновку не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі витрати на професійну правову допомогу, що заявлені до стягнення. Такий висновок прямо відповідає висновку, викладеному у пункті 6.1. постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанцій правової позиції, що викладена в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 є безпідставними, з огляду зміст оскаржуваної додаткової постанови, з якого убачається урахування висновків викладених у зазначеній постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 під час ухвалення оскаржуваної додаткової постанови.

4.5. З огляду на межі повноважень суду касаційної інстанції передбачених статтею 300 ГПК України, а також зважаючи на те, що суд апеляційної інстанції ухвалив додаткову постанову відповідно до вказаних правових позицій, Верховний Суд не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення.

4.6. Доводи скаржника про помилкове стягнення судових витрат лише з одного позивача, колегією суддів відхиляються, адже відповідно до положень частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, у разі відмови в позові - на позивача. У цьому разі Львівська обласна організація Національної спілки художників України одноособово звернулася із апеляційною скаргою, у задоволенні якої було відмовлено. Відтак, судом апеляційної інстанцій розподілені судові витрати у відповідності до положень статті 129 ГПК України.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

5.2. Відповідно до частини 1 статті 309 зазначеного Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.3. Оскільки викладені у касаційній скарзі доводи про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваної додатковї постанови не отримали підтвердження, Верховний Суд, переглянувши їх в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що оскаржувану додаткову постанову ухвалено із додержанням норм процесуального та матеріального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

6. Розподіл судових витрат

6.1. З огляду на те, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржуване судове рішення, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Львівської обласної організації Національної спілки художників України залишити без задоволення.

Додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.02.2021 у справі № 914/1446/19 залишити без змін.

Стягнути з Львівської обласної організації Національної спілки художників України (79005, м. Львів, вул. Коперніка, 17, ідентифікаційний код 02916619) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр розвитку нерухомості" (79018, м. Львів, вул. Героїв УПА, 72, ідентифікаційний код 33252934) 6 360,75

грн грн (шість тисяч триста шістдесят гривень 75 копійок) судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом касаційної скарги.

Видачу наказу у справі № 914/1446/19 доручити Господарському суду Львівської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

І. С. Міщенко