Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 500/621/23

адміністративне провадження № К/990/6329/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів - Берназюка Я.О., Шарапи В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2024 року (головуючий суддя: Судова-Хомюк Н. М., судді: Онишкевич Т. В., Сеник Р. П.) у справі № 500/621/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій та бездіяльності протиправними,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

У 2023 році ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Тернопільській області), в якому просила:

- визнати протиправним рішення (відмову) відповідача від 22 серпня 2022 року про відмову у виплаті недотриманих доплат до пенсії;

- зобов`язати відповідача виплатити позивачці недотримані за життя доплати до пенсії померлого чоловіка ОСОБА_2 у розмірі 96 121,10 грн та 73 053,63 грн.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2023 року, позов задоволено.

25 жовтня 2023 року до Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла заява позивачки про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі №500/621/23.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року у задоволенні заяви про встановлення судового контролю відмовлено.

Не погодившись із прийнятим рішенням, позивачка подала апеляційну скаргу.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року апеляційну скаргу залишено без руху, скаржниці надано десятиденний строк для усунення недоліків апеляційної скарги, шляхом сплати судового збору.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2024 року апеляційну скаргу повернуто скаржнику, на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

19 лютого 2024 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивачки, у якій скаржниця просить скасувати ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2024 року та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Повертаючи позовну заяву позивачці, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у встановлений судом строк та на момент постановлення ухвали, особою, яка подала апеляційну скаргу, не усунуто недоліків апеляційної скарги. Матеріали справи не містять доказів сплати судового збору в реєстрі підтверджень оплат із Казначейства, підтвердження сплати судового збору у цій справі відсутнє.

Суд зазначив, що скаржник мав достатньо часу для реалізації процесуальних прав, передбачених КАС України, зокрема, щодо виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, однак належних та допустимих доказів на підтвердження вжиття заходів спрямованих на сплату судового збору суду апеляційної інстанції не надав, у встановлений судом строк та на момент постановлення ухвали, недоліку апеляційної скарги не усунув.

ІV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій під час прийняття оскаржуваних рішень, не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 2а/0470/2563/12, від 22 січня 2020 року та від 11 серпня 2021 року у справі № 560/4364/19, від 05 травня 2022 року у справі № 520/9769/19.

Скаржниця зазначає, що приписами статті 4 Закону України «Про судовий збір» не передбачено ставки судового збору за звернення із заявою про встановлення контролю за виконанням судового рішення.

Отже, за відсутності законодавчо встановлених ставок судового збору за звернення до суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, на позивача не поширюється обов`язок сплати судового збору за звернення до суду з такою заявою, відповідно, і з апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції, прийнятої за результатами її розгляду.

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Перевіряючи у межах повноважень, визначених частинами першою, другою статті 341 КАС України, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам позивача, висловленим у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить з такого.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи. Цим конституційним положенням кореспондують норми статті 14 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 КАС України.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Вимоги щодо форми та змісту апеляційної скарги встановлені статтею 296 КАС України, за змістом частини п`ятої якої до апеляційної скарги додається, зокрема, документ про сплату судового збору.

Відповідно до частини другої статті 298 КАС України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

Відповідно до приписів пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Отже, ненадання скаржником документа про сплату судового збору є підставою для залишення апеляційної скарги без руху, а у разі неусунення такого недоліку підставою для повернення апеляційної скарги.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України «Про судовий збір» (далі - Закон №3674-VI).

Відповідно до статті 1 Закону № 3674-VI судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Об`єктами справляння судового збору є процесуальні дії, за які справляється судовий збір, визначені у статті 3 Закону № 3674-VI. Так само ця норма визначає процесуальні документи, за подання яких судовий збір не справляється (частина друга статті 3 цього Закону) і в цьому переліку немає заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

Водночас у частині другій статті 4 Закону № 3674-VI не встановлено ставки судового збору за звернення із заявою про встановлення контролю за виконанням судового рішення.

За змістом підпункту 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI ставка судового збору за подання апеляційної та касаційної скарги на ухвалу суду встановлена на рівні одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, приписами зазначеної норми Закону № 3674-VI встановлено ставку судового збору за подання до суду апеляційних та касаційних скарг на всі без винятку ухвали суду першої інстанції, які підлягають оскарженню, незалежно від того, чи передбачено Законом № 3674-VI справляння судового збору за подання тих заяв, за результатами яких виносяться відповідні ухвали.

Враховуючи те, що ключовим питанням в межах доводів та вимог касаційної скарги є питання необхідності сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду, постановлену за результатом розгляду заяви про встановлення судового контролю, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Конституційний Суд України, аналізуючи приписи Основного Закону України щодо обов`язковості виконання судових рішень, неодноразово наголошував на потребі визначити на законодавчому рівні належні й дієві національні юридичні механізми здійснення судочинства та виконання судових рішень, які засновані на основних засадах судочинства, що їх установлено в Конституції України, та які уможливлюють забезпечення судового захисту, поновлення порушених прав і свобод особи.

Так, Конституційний Суд України вказував, що виконання судового рішення охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); «обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання» (абзац восьмий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019).

Крім того, в Рішенні від 01 березня 2023 року № 2-р(II)/2023 Конституційний Суд України вказав на те, що судовий контроль за виконанням судового рішення є щонайпершим елементом у юридичному механізмі забезпечення виконання судового рішення; держава для забезпечення виконання судового рішення має насамперед запровадити дієвий, а не ілюзорний юридичний механізм здійснення судового контролю за виконанням судового рішення, який дасть змогу особі, на користь якої ухвалено судове рішення, домогтися його виконання, щоб реально захистити та поновити права, свободи та інтереси.

Колегія суддів зазначає, що невиконання державою обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення суперечить приписам пункту 9 частини другої статті 129, частин першої, другої статті 129-1 Конституції України та призводить до порушення права особи на судовий захист, нівелює дієвість судочинства, що є несумісним із принципом верховенства права, що його встановлено частиною першою статті 8 Конституції України.

Для належного та своєчасного виконання судових рішень в адміністративних справах суд повинен здійснювати контроль за їх виконанням, про що детально зазначено в розділі IV «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах» КАС України, у якому визначено повноваження адміністративного суду з питань контролю за виконанням судових рішень.

Судовий контроль за виконанням судового рішення, метою якого є забезпечення своєчасного захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, окрім розв`язання судом низки процесуальних питань, охоплює також і контроль, під час якого оцінюється законність дій суб`єкта владних повноважень, який зобов`язаний виконати рішення суду, тобто він спрямований на недопущення зловживань з боку такого суб`єкта владних повноважень чи його посадової особи під час вчинення дій (прийняття відповідних рішень) на виконання рішення суду. Брак визначених на законодавчому рівні належних і дієвих національних юридичних механізмів, які засновані на основних засадах судочинства й здатні забезпечити судовий захист, поновлення порушених прав і свобод кожної особи, може призвести до невиконання державою позитивного обов`язку виконати судове рішення (як невіддільного складника права кожного на судовий захист) з огляду на ускладнення або унеможливлення такого процесу, обов`язковості судових рішень, які набрали законної сили, чим спричинить порушення права особи на доступ до суду, знівелює дієвість судочинства, що є несумісним із принципом верховенства права, що його встановлено частиною першою статті 8 Конституції України.

Подання особою, на користь якої ухвалено судове рішення, заяви в порядку статті 382 КАС України про встановлення судового контролю за виконанням такого рішення спрямоване на забезпечення належного виконання судового рішення, а оскарження ухвали суду за наслідками розгляду такої заяви - на запобігання негативним наслідкам судової помилки, якщо така мала або могла мати місце під час розгляду зазначеної заяви.

Виконання судового рішення є умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист. Визначена статтею 382 КАС України процедура судового контролю за виконанням судового рішення спрямована на забезпечення обов`язкового виконання судового рішення, ухваленого на користь особи, задля реального захисту та поновлення її прав, свобод, інтересів, що зазнали порушення, без гарантування яких неможливо забезпечити право кожного на судовий захист. Відповідно, можливість апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції, постановленої за результатом розгляду заяви про встановлення судового контролю, без будь-яких несправедливих обмежень та надмірних перешкод є запорукою реального та своєчасного виконання судового рішення та сприяє підвищенню довіри до судової влади.

Особа, яка отримала на свою користь судове рішення, враховуючи конституційний принцип обов`язковості судового рішення, закріплений у пункті 9 частини першої статті 1291 Основного Закону України, не повинна сплачувати судовий збір за звернення до суду з вимогою забезпечити виконання судового рішення (встановлення судового контролю), яке набрало законної сили, якщо законом прямо не встановлено обов`язок сплати такого збору.

Отже, на переконання колегії суддів, частина друга статті 3, підпункт 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI в тім, що вони уможливлюють справляння судового збору під час подання апеляційної скарги на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, є такими, що суперечать частині першій статті 8, частинам першій, другій статті 55, статті 1291 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 7 КАС України якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що особа, яка звернулась до суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, не повинна сплачувати судовий збір за оскарження ухвали, постановленої за результатом розгляду такої заяви.

Верховний Суд вже розглядав касаційну скаргу, ключовим в якій було питання необхідності сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції з питань судового контролю за виконанням рішення суду.

Так, у постанові Верховного Суду від 15 листопада 2024 року у справі №140/8660/20 зазначено, що частина друга статті 3 та підпункт 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI, які уможливлюють справляння судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду, постановлену в порядку статті 383 КАС України (визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду), є такими, що суперечать частині першій статті 8, частинам першій, другій статті 55, статті 1291 Конституції України, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що судовий збір не підлягає сплаті за подання апеляційної скарги на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду поданої в порядку статті 383 КАС України заяви.

Водночас у постанові від 15 листопада 2024 року у справі № 140/8660/20 колегія суддів звернулася до Верховного Суду для вирішення питання про внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності частини другої статті 3 та підпункту 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI.

Пленум Верховного Суду, своїм рішенням від 12 вересня 2025 року, ухвалив звернутися до Конституційного Суду України з поданням щодо конституційності положень частини другої статті 3 та підпункту 5 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону № 3674-VI.

З огляду на викладене, колегія суддів констатує, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для повернення апеляційної скарги у зв`язку з ненаданням скаржником документа про сплату судового збору, оскільки останній не повинен сплачувати судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу, прийняту за результатом розгляду заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

Відповідно до частин першої-третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

За таких обставин ухвала Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2024 року підлягає скасуванню, а справа № 500/621/23 направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 341 345 353 356 КАС України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2024 року в адміністративній справі № 500/621/23 скасувати.

Справу № 500/621/23 направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

Я. О. Берназюк

В. М. Шарапа