Опір представникові влади, крім державного виконавця, під час виконання ним службових обов’язків -
карається штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.
Опір працівникові правоохоронного органу, державному виконавцю під час виконання ним службових обов’язків, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві під час виконання цими особами покладених на них обов’язків щодо охорони громадського порядку або уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб -
карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк від трьох до шести місяців, або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.
Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, поєднані з примушенням цих осіб шляхом насильства або погрози застосування такого насильства до виконання явно незаконних дій, -
караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.
(Стаття 342 у редакції законів України № 2677-У1 від 4 листопада 2010 р. та № 4452-У1 від 23 лютого 2012р.)
Об’єктом злочину виступають суспільні відносини, що забезпечують нормальну законну діяльність органів державної влади і об’єднань громадян, особисту недоторканність та здоров’я їх представників.
Потерпілими від злочину можуть бути представники влади (ч. 1 ст. 342 КК), працівники правоохоронних органів, державні виконавці, члени громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовці та уповноважені особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ч. 2 ст. 342 КК).
Про загальне поняття представника влади див. коментар до ст. 364 КК.
Відповідно до ч. 1 ст. 342 КК потерпілими є представники влади, які не є працівниками правоохоронних органів, членами громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцями, наділеними правом у межах своєї компетенції пред’являти вимоги, а також приймати рішення, обов’язкові для виконання фізичними і юридичними особами незалежно від їх відомчої належності чи підлеглості. До них, зокрема, належать депутати рад усіх рівнів, керівники місцевих державних адміністрацій України, військові коменданти, начальники гарнізонів тощо.
Працівники правоохоронних органів - це працівники органів прокуратури, внутрішніх справ, СБУ, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, митних органів, органів охорони державного кордону, державної податкової служби, органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, органів державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інших органів, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції (ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 р. № 3781-ХІІ (ВВРУ. - 1994. - № 11. - Ст. 50) із змінами, внесеними згідно із законами від 11 грудня 1998 р. № 312-ХІУ (ВВРУ. - 1999. - № 4. - Ст. 35); від 15 травня 2003 р. № 743-ІУ (Уряд. кур ’єр. - 2003. - 5 черв. (№ 102)); від 14 квітня 2009 р. № 1254-УІ (ВВРУ. - 2009. - № 36. - Ст. 511).
Захисту також підлягають працівники суду і правоохоронних органів, зазначених у частині першій цього пункту, а також співробітники кадрового складу розвідувальних органів України, працівники Антимонопольного комітету України та уповноважені особи Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, які беруть безпосередню участь відповідно у: а) розгляді судових справ у всіх інстанціях; б) провадженні і розслідуванні кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення; в) оперативно-розшуковій та розвідувальній діяльності; г) охороні громадського порядку і громадської безпеки; д) виконанні вироків, рішень, ухвал і постанов судів, постанов органів дізнання і попереднього слідства та прокурорів;
е) контролі за переміщенням людей, транспортних засобів, товарів та інших предметів чи речовин через державний і митний кордон України; є) нагляді і контролі за виконанням законів (абз. 2 п. 1 ст. 2 Закону України № 3781-ХІІ від 23 грудня 1993 р. із змінами, внесеними згідно із законами № 3111-ІІІ від 7 березня 2002 р.; № 1518-ІУ від 19 лютого 2004 р.; № 3200-ІУ від 15 грудня 2005 р. та № 3610-УІ від 7 липня 2011 р.).
Спільними ознаками, що характеризують працівників правоохоронних органів, є такі: 1) вони знаходяться у трудових чи службових відносинах з названими правоохоронними органами; 2) за характером посади, яку обіймають, виконують правоохоронні чи правозастосовні функції.
Протидія виконанню цих функцій є неприпустимою.
Не можуть визнаватися потерпілими від розглядуваного злочину технічні працівники зазначених вище органів, наприклад, працівники митних органів, які не здійснюють митну справу, експерти і спеціалісти, яких залучають для проведення експертиз товарів, інших предметів, та інші особи, які не мають відношення до безпосереднього здійснення митної справи.
Громадське формування з охорони громадського порядку і державного кордону - це об’єднання, загін, дружина або інша організація людей, створені для підтримання громадського порядку й охорони державного кордону, що мають статут і зареєстровані у встановленому порядку в органах місцевого самоврядування.
Державні виконавці - це начальник відділу примусового виконання рішень, заступник начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, головний державний виконавець, старший державний виконавець, державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби МЮ, начальники відділів примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції МЮ в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, їх заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці відділів примусового виконання рішень управлінь державної виконавчої служби Головного управління юстиції МЮ в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, заступник начальника районного, районного в місті, міського (міста обласного значення), міськрайонного управління юстиції - начальник відділу державної виконавчої служби, заступник начальника, головний державний виконавець, старший державний виконавець, державний виконавець районного, районного в місті, міського (міста обласного значення), міськрайонного відділу державної виконавчої служби відповідного управління юстиції (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 р. № 202/98-ВР (ВВРУ. - 1998. - № 36-37. - Ст. 243) із змінами, внесеними згідно із Законом України від 23 червня 2005 р. № 2716-ІУ (ВВРУ. - 2005. - № 33. - Ст. 431); в редакції Законів від 22 грудня 2006 р. № 521-У (ВВРУ. - 2007. - № 10. - Ст. 84); від 4 листопада 2010 р. № 2677-УІ (ВВРУ. - 2011. - № 19-20. - Ст. 142).
Державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом (ст. 4 Закону України від 24 березня 1998 р. № 202/98-ВР у ред. Закону України від 10 липня 2003 р. № 1095-ІУ (ВВРУ. - 2004. - № 6. - Ст. 37).
До членів громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону належать члени зведених загонів громадських формувань, спеціалізованих загонів (груп) сприяння міліції та Державній прикордонній службі України, асоціацій громадських формувань тощо, створених для участі в охороні громадського порядку і державного кордону. Їх завданням є сприяння органам місцевого самоврядування, правоохоронним органам, Державній прикордонній службі України та органам виконавчої влади, а також посадовим особам у запобіганні та припиненні адміністративних правопорушень і злочинів, захисті життя та здоров’я громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, а також у рятуванні людей і майна під час стихійного лиха та інших надзвичайних обставин, що мають своє положення (статут), зареєстроване в органах місцевого самоврядування (статті 1, 2 та 6 Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» від 22 червня 2000 р. № 1835-ІІІ (ВВРУ. - 2000. - № 40. - Ст. 238) із змінами, внесеними згідно із законами від 26 грудня 2002 р. № 393-ІУ (ВВРУ. - 2003. - № 13. - Ст. 90); від 3 квітня 2003 р. № 662-ІУ (ВВРУ. - 2003. - № 27. - Ст. 209); Типовий статут громадського формування з охорони громадського порядку, затверджений постановою КМУ від 20 грудня 2000 р. № 1872 (ОВУ - 2000. - № 52. - Ст. 225).
Член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону - громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив бажання брати участь у зміцненні правопорядку і в охороні державного кордону та здатний за своїми діловими, моральними якостями і станом здоров’я виконувати на добровільних засадах взяті на себе зобов’ язання.
Члени громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону можуть брати участь у забезпеченні правопорядку та охороні державного кордону за місцем реєстрації цих об’єднань та лише після проходження відповідної правової та спеціальної підготовки в органах внутрішніх справ, підрозділах Державної прикордонної служби України й одержання в органі місцевого самоврядування посвідчення члена громадського формування і нарукавної пов’ язки, зразки яких затверджуються КМУ. Підготовка членів зазначених громадських формувань здійснюється у порядку, що встановлюється МВС і спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону України (ч. 2 ст. 12 Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» (ВВРУ. - 2000. - № 40. - Ст. 338) із змінами, внесеними згідно із Законом України від 3 квітня 2003 р. № 662-ІУ (ВВРУ. - 2003. - № 27. - Ст. 209).
Члени формування можуть брати участь у забезпеченні правопорядку та охороні державного кордону за місцем реєстрації формування після проходження відповідної правової і спеціальної підготовки в органах внутрішніх справ, підрозділах Державної прикордонної служби та одержання в органі місцевого самоврядування посвідчення і нарукавної пов’язки члена формування.
Не можуть бути членами зазначених громадських формувань особи, які порушують громадський порядок, особи, судимість з яких не знята або не погашена у встановленому законом порядку, та раніше засуджені за умисні злочини, хворі на хронічний алкоголізм і наркоманію, визнані в судовому порядку недієздатними чи обмежено дієздатними, та інші особи у випадках, передбачених законами України.
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: Невиконання вимоги поліцейського, яка, очевидно, входить до кола його повноважень, не може бути визнане правомірним, якщо особа, виходячи зі своєї оцінки ситуації, вважає таку вимогу безпідставною (ВС/ККС у справі № 711/93/17 від 24.11.2021)
Але при розгляді справ сторонам і суду слід ретельно досліджувати усі обставини події, передумови, які сприяли опору чи насильству стосовно спеціального об’єкта злочину тощо. У даній справі органом досудового розслідування особа обвинувачувалась у тому, що під час виявлення факту вчинення адмінправопорушення вказаною особою (порушення правил паркування автомобіля) та складання відповідного протоколу остання у грубій формі погрожувала співробітникам поліції звільненням, учинила опір працівникам правоохоронного органу під час виконання ними службових обов’язків, почала рух автомобілем, здійснила наїзд на працівника поліції, та продовжила рух, не зупиняючись та не виконавши вимогу про зупинку автомобіля. Суд першої інстанції у даній справі постановив виправдувальний вирок з яким погодився і апеляційний суд. Читати повністюПроцес встановлення наявності вини особи у вчиненні злочинів, пов’язаних із опором ,втручання та насильством стосовно працівників правоохоронних органів (ст.ст. 342 ,343 ,345 КК України) завжди був непростою задачею як для органів досудового розслідування так і судів. Адже досить часто такий опір та/або насильство було тісно пов’язане із незаконними діями саме правоохоронців, які фактично і спровокували особу на вчинення таких протиправних дій.
Аналізуйте судовий акт: Опір працівнику поліції у разі надмірності та невиправданості насильства з боку поліцейського не містить в собі складу злочину, передбаченого ст. 342 КК України (ВС/ККС у справі № 199/2151/18 від 14.04.2021)
При цьому працівники правоохоронних органів, маючи спеціальний статус захищені законом від посягань на їх життя та здоров’я. Водночас право поліцейського на насильство певним чином обмежене – таке насильство не може бути свавільним, надмірним та невиправданим. В свою чергу застосування надмірного насильства фактично позбавляє працівника, який його застосував гарантій його недоторканості. Читати повністюПрацівники поліції, як представники державного правоохоронного органу, мають законне право застосовувати насильство з метою захисту суспільного інтересу.
Аналізуйте судовий акт: Дії особи, спрямовані на протидію невиправданому і надмірному насильству з боку поліцейського, не можуть кваліфікуватися як опір працівнику правоохоронного органу (ВС/ККС у справі № 444/2115/17 від 20.10.2020)
За нормами ст. 2 Закону України «Про Національну поліцію» завданнями даного правоохоронного органу є забезпечення публічної безпеки і порядку, а також протидія злочинності.
З метою реалізації вказаних функцій працівниками поліції даним законом надано певні повноваження, у тому числі і застосування до правопорушника фізичної силі і спецзасобів.
Однак, дуже часто поліцейські зловживають цим правом та застосовують поліцейські заходи примусу або надмірно або взагалі безпідставно.
Звісно, що будь-кому не може подобатись якщо поліцейські б’ють або застосовують кайданки безпідставно, що і тягне за собою конфлікти аж до нанесення тілесних ушкоджень працівникам поліції у відповідь.
У даній справі особу було засуджено за ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 КК України за те, що він погрожуючи фізичною розправою, вживаючи нецензурну лайку, вчинив конфлікт з інспекторами патрульної поліції, які під час патрулювання виявили порушення ним Правил дорожнього руху. Ігноруючи законні вимоги працівників поліції пред`явити документи на транспортний засіб та на право водіння, засуджений фізично протидіяв інспекторам одягнути на нього кайданки з метою доставлення до відділення поліції для встановлення його особи, зірвав головний убір та вдарив кулаком в обличчя інспектора поліції, заподіявши останньому легких тілесних ушкоджень.
Апеляційний суд із винністю засудженого погодився.
Стороною захисту на вказані рішення було подано касаційну скаргу у якій обґрунтував відсутність у діях свого підзахисного складу кримінального правопорушення.
Переглядаючи вказану справу Касаційний кримінальний суд частково погодився із доводами скарги.
Так, у своїй постанові ККС вказав, що опором у значенні статті 342 КК України є активна фізична протидія виконанню поліцейським його законних повноважень. Таким чином, виходячи з цієї позиції, для визначення наявності в діях обвинуваченої особи складу «опору» у значенні цього положення обвинувачення має довести як наявність об`єктивної сторони діяння, тобто певного активного фізичного впливу з боку обвинуваченої особи, так і спрямованість її умислу саме на протидію виконанню службових повноважень.
При цьому дії особи, спрямовані на протидію невиправданому і надмірному насильству з боку поліцейського, не можуть кваліфікуватися як опір за статтею 342 КК. Якщо особа відштовхує поліцейського, щоб запобігти удару кийком, або закриває обличчя від удару, в результаті чого поліцейський отримує травму руки, або хапається за одяг поліцейського, щоб запобігти падінню, такі дії не можуть вважатися опором у значенні статті 342 КК, оскільки їхня мета полягає не у протидії законній діяльності поліції, а в уникненні небезпеки для життя і здоров`я особи.
Одночасно норми статті 29 Закону України «Про національну поліцію» визначають, що поліцейський захід був необхідним і пропорційним. Тому, вирішуючи, чи є в діях обвинуваченого склад опору, суд має переконатися, що застосовані до обвинуваченої особи заходи з боку поліції були необхідними та пропорційними ситуації, що склалася, і були застосовані відповідно до процедури, установленої законом.
Аналогічні висновки мають братись до уваги також при оцінці наявності чи відсутності складу злочину, передбаченого статтею 345 КК України.
Аналізуйте судовий акт: Опір представнику влади вчинений після припинення хуліганських дій не є кваліфікуючою ознакою ч. 3 ст. 296 КК України (ВС/ККС у справі № 463/4135/16-к від 17.09.2020)
При проведені досудового розслідування та судового розгляду кримінальних справ про хуліганство досить часто виникають проблеми щодо належної кваліфікації дій винних осіб, адже склад злочину, передбаченого ст. 296 КК України межує із кількома іншими складами злочинів.
Ось і цій постанові Касаційний кримінальний суд висловився щодо належної кваліфікації дій особи, яка обвинувачувалась у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 296 КК України.
Вироком районного суду винну особу засуджено за ч. 3 ст. 296 КК України, який було вчинено за таких обставин.
До засудженого підійшли працівники поліції у форменному одязі, представили та пред’явили службові посвідчення з метою перевірки повідомлення про вчинення останнім хуліганських дій у приміщенні кафе, які було вчинено дещо раніше.
Проте, засуджений відштовхував працівників поліції, шарпав за одяг та технічні засоби, викрикував на їх адресу грубі нецензурні висловлювання. Після застосування спеціальних засобів та до приїзду іншого екіпажу протягом тривалого часу голосно ображав працівників поліції нецензурними словами, на зауваження не реагував, в тому числі, не припиняв свої хуліганські дії під час проходу повз місце події громадян із неповнолітніми дітьми.
Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції погодився.
Стороною захисту на вказані рішення було подано касаційну скаргу.
Переглядаючи справу у касаційному порядку ККС останню задовольнив та у своїй постанові зазначив наступні висновки.
Диспозиція ч. 3 ст. 296 КК України передбачає відповідальність за хуліганство, пов`язане з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов`язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії.
Опір як кваліфікуюча ознака хуліганства виявляється в активній протидії (відштовхування, завдання побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень тощо) представникові влади чи громадськості або іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії, з метою позбавити зазначених осіб можливості виконати службовий чи громадський обов`язок з охорони громадського порядку. При цьому опір має бути складовою частиною хуліганства, мати місце у період його вчинення.
Якщо ж опір було вчинено після припинення хуліганських дій - як протидію затриманню, він не може бути кваліфікуючою ознакою хуліганства і відповідальність має наставати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 296 і 342 КК України.
У даній справі опір не був складовою частиною хуліганства оскільки не мав місця у період його вчинення.