Стаття 32. Повторність кримінальних правопорушень

1. Повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, пе­редбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу.
2. Повторність, передбачена частиною першою цієї статті, відсутня при вчи­ненні продовжуваного злочину, який складається з двох або більше тотожних діянь, об’єднаних єдиним злочинним наміром.
3. Вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями цього Кодексу, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
4. Повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звіль­нено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято.

1. У частині 1 ст. 32 КК передбачено, що повторністю злочинів визнається вчи­нення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини КК.

У частині 3 цієї ж статті повторністю визнається вчинення двох або більше зло­чинів, передбачених різними статтями цього Кодексу, якщо це прямо встановлено в Особливій частині КК.

1. Виходячи з ч. 1 ст. 32 КК, можна виділити такі ознаки повторності злочинів:

1. особа (група осіб) вчиняє два або більше самостійних одиничних злочинів. Це означає, що повторність не можуть утворювати правопорушення, а також суспільно небезпечні діяння, які не мають ознак злочину, що визначені в ч. 1 ст. 11 КК України. Наприклад, особа вчинила суспільно небезпечне діяння в стані неосудності, а після видужання скоїла злочин, передбачений тією самою статтею, що і перше діяння. У цьому випадку повторність виключається (СП (вбивства). - С. 443-447);
2. злочини при повторності мають передбачатись однією і тією самою статтею або частиною статті Особливої частини КК, тобто бути юридично тотожними, однакови­ми за своїм складом.

Тотожними злочинами є такі злочини, які повністю збігаються за своїми об’єктивними та суб’єктивними ознаками і передбачені однією і тією ж статтею Особ­ливої частини КК. Наприклад, вчинені послідовно дві крадіжки або два шахрайства. Цей вид повторності називається повторністю тотожних злочинів;

1. у випадках, прямо передбачених в Особливій частині КК, повторністю може визнаватись вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями цього Кодексу, тобто однорідних злочинів. Однорідними злочинами визнаються такі злочини, які посягають на однакові або подібні безпосередні об’єкти і вчинені з од­нією формою вини. Так, наприклад, щодо деяких злочинів проти власності (п. 1 при­мітки до ст. 185 КК) повторністю визнається вчинення однорідних злочинів: крадіж­ки після грабежу або шахрайства після привласнення майна тощо. Цей вид повтор­ності називається повторністю однорідних злочинів;
2. одиничні злочини, що утворюють повторність, можуть бути простими і усклад­неними, наприклад, повторність буде мати місце, коли особа вчиняє «простий» грабіж і продовжувану крадіжку, складений розбій і «просте» шахрайство тощо;
3. для поняття повторності немає значення, чи були злочини, з яких вона склада­ється, закінченими, чи один із них був лише готуванням на злочин або замахом на злочин;
4. повторність виникає і в тих випадках, коли один або декілька злочинів, з яких вона складається, вчинені у співучасті, наприклад, у першому злочині мала місце співучасть із розподілом ролей, і особа була пособником, а у другому та сама особа виступила виконавцем злочину. Вказані положення щодо повторності знаходять своє підтвердження в судовій практиці. Так, у п. 17 ППВСУ «Про судову практику у спра­вах про злочини проти життя та здоров’я особи» від 7 лютого 2003 р. N° 2 зазначаєть­ся, що «відповідальність за повторне умисне вбивство настає незалежно від того, чи була винна особа раніше засуджена за перший злочин, вчинила вона закінчене вбивство чи готування до нього або замах на нього, була вона виконавцем чи іншим співучас­ником злочину» (ПС (2001-2005). - С. 172);
5. ознакою повторності є те, що всі злочини, з яких вона складається, вчиняються в різний час. У межах повторності злочинів їх неодночасне вчинення означає, що не збігаються за часовими показниками початкові моменти вчинення кожного зі злочинів. У зв’язку з цим повторність можуть утворювати злочини, один з яких був вчинений у період, коли інший злочин уже розпочався, але ще не закінчився (наприклад, після початку вчинення шахрайства, але до його закінчення особа вчиняє крадіжку). У та­кому разі вчиненим повторно вважається злочин, розпочатий пізніше (п. 4 ППВСУ «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» від 4 червня 2010 р. // ВВСУ. - 2010. - № 7);
6. повторність має місце незалежно від того, була чи ні особа засуджена за раніше вчинений нею злочин. У статтях Особливої частини КК, де передбачена повторність, наприклад, ч. 2 ст. 185; ч. 2 ст. 205; ч. 2 ст. 306; ч. 3 ст. 368 вказується на вчинення злочину повторно, без будь-яких обмежень. Це дає підстави виділити два види по­вторності, а саме: а) повторність злочинів, що не пов’язана із засудженням особи за раніше вчинений злочин; б) повторність злочинів, що пов’язана із засудженням особи за раніше вчинений злочин. У всіх випадках, коли КК застосовує в диспозиції статті термін «повторність», ним охоплюються обидва вказані вище її види;
7. збереження кримінально-правового значення хоча б двома злочинами, що утво­рюють повторність. Отже, згідно із ч. 4 ст. 32 КК повторність виключається, якщо:

а) хоча б за один із двох злочинів набрав чинності новий закон, що усуває його зло­чинність і караність; б) за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримі­нальної відповідальності на підставі статей 45-49 КК; в) коли за цей злочин у неї було погашено або знято судимість (ВВСУ. - 2011. - № 7. - С. 35-36). Про підстави і по­рядок погашення та зняття судимості див. коментар до статей 89-91 КК.

1. Відповідно до ч. 2 ст. 32 КК не є повторністю продовжуваний злочин, що скла­дається із двох або більше вчинених у різний час тотожних злочинних діянь, які об’єднані єдиним злочинним наміром. Об’єднання тотожних діянь єдиним злочинним наміром означає, що до вчинення першого з низки тотожних діянь особа усвідомлює, що для реалізації її злочинного наміру необхідно вчинити декілька таких діянь, кож­не з яких спрямовано на реалізацію цього наміру. Такі діяння не утворюють повтор­ності, оскільки кожне з них стає елементом одиничного (єдиного) злочину і окремим (самостійним) злочином щодо будь-якого іншого з цих діянь бути не може. При по­вторності тотожних злочинів кожен із них має власну суб’єктивну сторону, зокрема самостійний умисел, який виникає щоразу перед вчиненням окремого злочину.

Якщо склад злочину, визнаного продовжуваним, передбачає певні кількісні по­казники, які впливають на його кваліфікацію (розмір викраденого майна, розмір за­подіяної шкоди тощо), то при його кваліфікації враховується загальна сума таких показників, пов’ язаних із кожним із вчинених особою діянь, що утворюють продов­жуваний злочин, і при визначенні їх розміру необхідно виходити із кількості неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян, вирахуваних за кожен період вчинення продовжуваного злочину окремо. При повторності злочинів відповідні кількісні по­казники обчислюються за кожен злочин окремо; розмір цих показників визначається в порядку, встановленому на час вчинення кожного злочину, і загальна їх сума на кваліфікацію злочину не впливає (п. 6 ППВСУ від 4 червня 2010 р.).

Продовжуваний злочин виключає повторність, і діяння особи кваліфікується як одиничний злочин, наприклад, за ч. 1 ст. 185 КК - як продовжувана крадіжка. У судо­вій практиці поняття продовжуваного злочину використовується якнайчастіше щодо корисливих посягань на власність, хабарництво тощо. Так, продовжуване вилучення майна згідно з роз’ясненнями ПВСУ, повинно складатися з низки тотожних дій, які мають загальну мету та від самого початку охоплюються єдиним злочинним наміром на заволодіння конкретним майном (п. 20 ППВСУ «Про судову практику у справах про злочини проти власності» від 6листопада 2009р. // ВВСУ. - 2009. - № 12).

Виходячи з цього, суди визнають, що крадіжка або привласнення майна із одного джерела і одним і тим же способом не може кваліфікуватись як продовжуваний злочин за відсутності даних щодо єдиного умислу на привласнення конкретної суми грошей; отже, якщо особа, вчиняючи крадіжки, не мала наміру на викрадення певної кількос­ті майна, а кожна крадіжка була самостійним епізодом, то в таких випадках у діях особи буде повторність, а не одиничний продовжуваний злочин.

Така ж позиція судової практики має місце у справах про хабарництво. У поста­нові ПВСУ «Про судову практику у справах про хабарництво» від 26 квітня 2002 р. № 5, зокрема, зазначається, що одержання службовою особою в декілька прийомів одного хабара за виконання чи невиконання дій, обумовлених із тим, хто його дає, потрібно розглядати як одиничний продовжуваний злочин (ПС (2001-2005). - С. 346). У той же час вчинення особою двох чи більше самостійних продовжуваних злочинів, передбачених однією статтею КК, потрібно розглядати як повторність злочинів. На­приклад, особа через деякий проміжок часу вчиняє дві самостійні продовжувані крадіжки.

Передбачене у відповідних статтях (частинах статей) Особливої частини КК вчи­нення злочину повторно або особою, яка раніше вчинила відповідний злочин, є ква­ліфікуючою ознакою певного злочину. Тому, якщо за вчинення попереднього злочину (кількох попередніх злочинів) особу не було засуджено, кожен із злочинів, які утво­рюють повторність, має бути предметом самостійної кримінально-правової оцінки. При цьому, якщо вчинені злочини крім повторності утворюють ще й сукупність, вони відповідно до ч. 2 ст. 33 КК повинні отримувати окрему кваліфікацію (наприклад, крадіжка без кваліфікуючих ознак і крадіжка, вчинена повторно, або крадіжка, по­єднана з проникненням у житло). Якщо ж злочини, що утворюють повторність, від­повідають тому самому складу злочину (наприклад, три крадіжки, поєднані із про­никненням у житло, п’ять розбоїв, вчинених організованою групою, тощо), їх квалі­фікація здійснюється за однією статтею або частиною статті Особливої частини КК. У таких випадках повторність злочинів повинна зазначатись у процесуальних доку­ментах, які стосуються обвинувачення особи, як кваліфікуюча ознака відповідних злочинів (п. 7 ППВСУ від 4 червня 2010 р.).